Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Типологія комунікативних девіацій





У сучасній лінгвістиці загальновизнаної й повної ти­пології всіх можливих різновидів девіацій у комунікації не існує. Основою такої класифікації можуть бути від­мінності в природі мовної та комунікативної компетенції учасників спілкування, а також причини і «механізми» їх виникнення в динамічних процесах породження скла­дових дискурсу. Нижче подано комплексну типологію комунікативних девіацій, яка враховує ці чинники.

Власне комунікативні девіації, їх причини і меха­нізми.До них відносять:

Комунікативні девіації, спричинені адресантом. Цей тип девіацій може бути зумовлений різними причи­нами і мати різні наслідки.


 

 

216 Засоби мовного коду в комунікації

Порушення підготовчих умов комунікації. Вони спричиняються:

— небажанням адресанта починати КА: Аудиторія терпеливо чекала. Здавалося, що вона

може чекати вічність. А Сергій все мовчав. Він не хотів

відповідати, він ладен був мовчати також вічність...

мовчав, аби не зачіпали такими питаннями... (Бабак М.

Вільхова кров);

— неготовністю адресанта почати КА: ... від нього чогось напружено чекали. Але ... він мов­чав, бо... був неготовий давати відповіді на такі запи­тання. Ще не готовий... (Бабак М. Вільхова кров);

Ви хотіли говорити зі мною? — спитала Майя. [Анарх:] — Ну да!

— Для чого?

Не знаю! (Хвильовий М. Санаторійна зона);

— неврахуванням неготовності чи небажання адре­сата слухати адресанта:

... він [Микола] натхненно говорив... але, як вида­ється, в простір: аудиторія його вже давно не слухала (Стадник М. Я вже тут);

— очікуванням від адресанта іншого КА:

Я мовчав... я не знав що сказати на ці слова... Я від Зини цього не очікував... (Домонтович В. Дівчина з вед­медиком).

Створення адресантом недоречних і несвоєчасних КА. Розпочавши КА, адресант значною мірою відпові­дає за його розвиток, за нормальне продовження і завер­шення. Однією з умов успішності КА є його релевант-ність (доречність), адекватність (відповідність) об'єк­тивній дійсності й ситуації спілкування.



Часто КА, ініційовані адресатом, можуть бути не­адекватними ситуації: «про це ми поговоримо в іншому місці» (недоречність місця комунікації); «про це ми по­говоримо в інший час» (несвоєчасність початку комуні­кації); «про це ми поговоримо без свідків» (недоречність обговорення питань при третіх особах); «це не телефон­на розмова» (недоречність вибору каналу комунікації) тощо.

Важливі виробничі питання, навіть ті, що вимага­ють термінового вирішення, не можна обговорювати з начальством на сходах чи в коридорі; компліменти од­ній пані не слід робити в присутності іншої; приватну інформацію не можна передавати через третіх осіб.


Комунікативні девіації (невдачі) 217

Іноді КА, який не має адресації (тобто випадково зривається з вуст) або адресований «Аііег е£о» мовця, сприймається присутніми як чітко скерований саме до

них:

Ну й думки ж у голову лізуть! Він не помітив, що промовив це вголос. Попутник здивовано глипнув на нього.

— Ти чого! Які ще думки?

— Так... — Олегові стало ніяково. — Це я про своє... (Кокотюха А. Шлюбні ігрища жаб).

Порушення неписаних правил — один із найсиль-ніших мовленнєвих ефектів, наслідки яких завжди не­гативні й нищівні для наступних комунікативних стратегій.

Створення адресантом незбалансованого комуні­кативного акту. Незбалансованість КА — це насампе­ред помилковість його адресації. Вона спричинена когні-тивною помилкою адресанта стосовно особи адресата. Ад­ресат — важлива складова процесу спілкування. Саме він визначає вибір жанру, композиційних прийомів, мовних засобів. Як зазначає Н. Арутюнова, будь-який мовний акт розрахований на конкретну модель адресата. Задоволення пресупозицій адресата є однією з важливих умов його ефективності, оскільки перевищення межі недбалості позначається на його інтересах, викликаючи рикошет перепитувань.

Комунікативні девіації цього типу спричинені:

— неправильною ідентифікацією адресата:

Здрастуй, Толю!

Я подивився на цю жінку, їй не сподобалося моє зди­вування.

— Толю...

— Я не Толя.

— А хто ж ти тоді? <...>

Я Сергій.

Нічого безглуздішого вона не збиралася почути.

— Зрастуй, Толю Марчук! — голосно, майже зойк­нула вона...

— Ви помилилися (Жолдак Б. Анатолій Марчук);

— нечіткістю виокремлення адресата або групи ад­ресатів. Найчастіше має місце за наявності кількох осіб при спілкуванні:


Засоби мовного коду в комунікації

... Карна... спитав із відтінком гаркавого сарказму:

А дозвольте взнати: з якої це оперети? <...>

Це ви до мене? — спитала сестра Катря.

— До вас, баришня, кивнув Карна (Хвильовий М. Санаторійна зона).

Такі девіації провокують з боку адресата запитання типу: «До кого ви звертаєтесь?», «Це ви до мене?» тощо;

— розбіжністю світоглядних орієнтацій адресанта і адресата:

[Громадянин СРСР, вихований на принципах «пла­нової економіки», розповідає:]



Заходжу колись у Лондоні до крамниці. Підска­кує до мене продавець, питає: «Чи можна вам допомог­ти?» — «Може, й можна», — кажу. Він не розуміє. Пи­тає вдруге: «Чи можна допомогти?» Я йому знову так само відповідаю. У нього все, я бачу, плавиться. Бо його комп'ютер на таке не розрахований. Нічого, думаю, не­хай звикає. Щоб знав, як чіплятися. Я ж його ні про що не питав! (Діброва В. Бурдик);

— неврахуванням фізичного стану адресата: ... я переконливо говорив про переваги саме цього варі­анту... Але ... згодом зрозумів, що Тимофій п'яний, хоча вміло приховує... свій стан. А я так викладався! (Ма­люк М. Галіфе з єврейського базару);

— неврахуванням ментальності адресата:

Я хотів би, — сказав він [професор], щоб ви втра­тили почуття, яке люди називають жалем. <...> Жаль є злочином, за який колись, згодом, розстрілювати­муть. <...>

Вона [співробітниця] нерішуче м'яла аркушик те­леграми. Вона не зрозуміла його. Що значили ці слова про жаль, за який розстрілюватимуть? (Домонтович В. Без назви);

— неврахуванням рівня обізнаності адресата із кон­кретною ситуацією:

[Головний герой роману Докії Гуменної «Діти Чу­мацького Шляху» Тарас Саргола давно не був у Києві й не знає новин літературно-мистецького життя. Він хоче зустрітись з колишнім товаришем Борисом. Знайомі йому кажуть:]

Наївнячок! Він тепер об'їжджає генералів.

— Яких генералів?

— Тих, яких хоче зіпхнути й сам сісти на їх місце...
І приссатися до кормушки. \


Комунікативні девіації (невдачі)

Я нічого не розумію! — з відчаєм скричав Тарас. — Що за генерали? Яка кормушка?..;

неврахуванням ерудиції адресата, його «вертикаль­ного контексту»:

[Кравець:] — Ви ж самі не вірите в те, що кажете! І потім, він не чахне над здобиччю, як цар Кощій над злотом...

[Таверне:] — Тут не зрозумів... Який цар?

— А це так, фольклор... (Кокотюха А. Жінка з коши­ком винограду).

Отже, акт спілкування залишається незбалансова-ним, якщо в ролі співбесідника людина, фонові знання якої значно відрізняються від фонових знань ініціатора комунікативного акту (модель «ми говоримо різними мовами»):

— неврахуванням мовцем когнітивних чинників особи адресата;

[Наталя Павлівна, дружина Андрія Карповича, має коханця Антона Михайловича (Тося). Заплутавшись у складних стосунках з людьми й не бажаючи надалі бре­хати, вона вирішила покінчити життя самогубством. Інші цього не знають].

[Наталя Павлівна:] О хлопчику мій... ми ніколи не розійдемося тепер. Чуєш? Ніколи. <...> Ніколи ні одній людини ти не повинен того говорити, що між нами бу­ло. Чуєш?

[Тось:] Я не розумію, Тасю: всі ж все одно будуть ба­чить...

[Наталя Павлівна:] Те, що будуть бачить, це друга річ. А вони не повинні знать того, що було. Ти даєш слово?

[Тось:] Скільки хочеш... Тільки я не розумію... <...>

[Наталя Павлівна:] <...> Гляди ж, Тосю, особливо Андрій не повинен нічого знать. Чуєш?

[Тось:] Тасю! Я чую... Але я все-таки не розумію. Ти ж покинеш. Андрія?

[Наталя Павлівна:] Покину.

[Тось:] Він же буде знать, через що і для чого покину­ла. При чому ж тут моє слово? Ти щось... Я не розумію. <...>

Створення адресантом дезорієнтованого комуні­кативного акту. Такого типу комунікативні девіації пов'язані з:

— побудовою адресантом непослідовного, нелогіч­ного КА:

Василь робить знак одчаю:



Я? Це сказати? Навпаки! Я весь час намагаюсь довести протилежне: не можна нехтувати нікчемни­ми речами! фактами, хоч, які б химерні вони не були, треба здійснювати!

— Вас важко зрозуміти!..

— Можливо!.. (Домонтович В. Дівчина з ведмеди­ком);

— невмінням адресанта побудувати мовленнєвий жанр певного типу (стильової скерованості, регістру то­що). Мовленнєвий жанр (а також дискурс) створюється в певній конситуації з орієнтацією на конкретну «мо­дель» адресата. Порушення будь-якої її складової може стати причиною або комунікативних невдач, або зайвих уточнень, перепитувань тощо:

Як мені здавалося, я був неперевершений: чітко по­яснював нові терміни, аргументував кожну позицію, наводив переконливі приклади... Вона [студентка] не розуміла. <...> До мене дійшло пізніше: потрібно не по­яснювати, а розжовувати, а це вже щось інше. Я так не вмів... (Данильченко В. Дзеньки-бреньки);

— побудовою незрозумілого адресатові мовленнєво­го жанру:

[Савка:] Сховай, козаче, свій тютюнець, бо не буде діла.

[Тиміш:] Як саме?

[Савка:] А так: дочку в хату загнав, а воза в клуню закотив.

[Тиміш:] Якого воза? Що це ви кажете?

[Савка:]Ляк лягаю спати, то ще й дрюка кладу ко­ло себе.

[Тиміш:] Про що це ви?

[Савка:] Про те ж таки, що й ти знаєш.

[Тиміш:] Щось ви говорите таке, що ніяк не врозу-мію... (Васильченко С. На перші гулі);

— невмінням адресанта побудувати мовленнєвий акт необхідної іллокуції:

[Батько:] — Допоможіть знайти його [сина]...

[Незнайомець:] — <...> Скажіть, ви галасливий чо­ловік, чи нерви у вас залізні?

— Що з ним трапилось?

— Спокійно... Нічого смертельного... Ви знаєте, хто найклятіший ворог преферансу? Жінка, скатертина і шум.

— Я вас не розумію (Бураковський О. Готеню). Найважливіші типи комунікативних невдач, пов'я­зані з особою адресанта, зображено на рис 3.2.


Комунікативні девіації, спричинені адресатом.

Цей тип девіацій зумовлений психічними, фізичними та іншими станами адресата і стосується його інтерпретації повідомлень адресанта. Як зазначав Л. Виготський, «дійсне і повне розуміння чужої думки стає можливим лише тоді, коли ми виявляємо її дійсне ефективно-во­льове підґрунтя, <...> розуміння думки співбесідника без розуміння його мотиву, того, заради чого висловлю­ється думка, є неповне розуміння».

Вживаючи термін «адресат», ми маємо на увазі осо­бу (кількох чи багатьох осіб), якій (яким) адресоване мовлення, до якої (яких) воно звернене. А тому адреса­том не можна вважати, наприклад, того, хто підслухо­вує чуже мовлення, до кого воно не звернене.

Девіації в неочікуваних адресатом комунікатив­них актах. Одним із найважливіших законів коопера-


222 Засоби мовного коду в комунікації

тивного спілкування є закон добровільної участі в ко­мунікації. Існує велика кількість способів своєчасного й ефективного ухиляння від комунікації з використан­ням різних типів прагматичних кліше (наприклад, «Я волів би не говорити про це»).

Підставою для уникнення комунікації може бути ус­відомлення адресатом своєї непідготовленості до спіл­кування (ситуація на іспитах, коли студент змушений визнати свою неготовність відповідати).

Якщо ж адресат «увійшов» в неочікуваний для себе комунікативний акт, то він повинен визначити страте­гію комунікативної поведінки: слухача, співбесідника чи критика. Невиконання цих умов, наприклад заглиб­леність у свої думки, може спричинити різноманітні ко­мунікативні ускладнення, зокрема стати причиною об­рази адресанта:

Савонаролочко! — сказала вона [Майя] і в її голо­сі затремтіла непевна нотка. — Скажи по правді: ти чув, що я зараз говорила, чи ні? <...>

— По правді, Майо, я нічого не чув!

— Не чув? — мало не скрикнула вона, і на очах їй по­казались сльозинки злості.

— Ну да, не чув!..

Майя надменно подивилась на Анарха.

— Ну, я гадала, що ти не такий мугир і не така... сволоч! — сказала вона і хутко пішла з палати (Хвильовий М. Санаторійна зона).

Девіації в очікуваних комунікативних актах. Очі­кувані КА — це ті, в яких наявні спільні для адресанта і адресата пресупозиції: від найширших до конкретних конситуативних. У цьому типі КА можливі такі девіації:

— підміна адресатом пресупозицій адресанта влас­ними або приписування адресанту невластивих пресу­позицій:

Значить, ви хочете з нею розлучитись, — конста­тував він [попутник]. — Підсвідома цього бажаєте... Я розгубився від такого повороту розмови.

— Звідки ви це взяли? Я ж говорив зовсім про інше! (Щученко С. Давай пограємо);

— «висновування» неіснуючих імплікатур дискурсу (наприклад, адресат може вбачати натяк або іронію там, де їх насправді немає):

[Альбіна Романівна:] — Ти знову іронізуєш. Не наб­ридло ще над усіма жартувати?


 

Комунікативні девіації (невдачі)

[Анжеліка:] — Я і не збиралась іронізувати... Я ще ніколи не була такою серйозною (Миколайчук-Низо-вець О. Територія "Б", або Якщо роздягатися — то вже роздягатися »);

— «висновування» із повідомлення, втіленого в кон­кретний мовний акт, неіснуючих іллокутивних сил. Яскравою ілюстрацією цього типу «інтерпретацій» є оповідання С. Васильченка «Мужицька арихметика», в якому описано гумористичну ситуацію «вичитування» селянами із шкільного підручника арифметики такої інформації соціального характеру, яка жахає їхнього пана;

— невдачі, пов'язані з різницею в ідіолексиконі ад­ресата й адресанта, що зумовлено різноманітними чин­никами: освітніми, віковими, статевими тощо:

а) різниця в ідіолексиконі, пов'язана з різницею в освіті:

Дядя Варфоломій хвилюється:

— Софістика! Софістика!

А Христина, що випадково зайшла сюди, каже:

— А ти б чого хотів?

— Як чого?

— Якого хвістика?

Христина сива бабуся й мудрих слів не розуміє (Хвильовий М. Силуети);

б) різниця в ідіолексиконі, пов'язана з незнанням сленгових виразів людей молодшого віку:

... доброї половини з того, що вони [молоді хуліга­ни] йому кричали в обличчя... не зрозумів. Це була якась дика суміш «блатної музики» з рідним матом. <...> правда, часто повторювалось до болю знайоме слово «старий козел», але у якомусь дивному контек­сті... (Жолдак Б. Пригода);

в) незнання адресатом усіх прийнятих у певному ко­лективі й змінних залежно від соціальних ролей імен (дескрипцій) людей, про яких ідеться в процесі комуні­кації:

Васильку, а Карпо Карпович удома? — поспитав у чорнявого хлопчика років п'яти-шести, що стояв біля воріт.

— Хто такий? — не зрозумів Василько.

— Ну, твій дідусь.

— Дідусь удома (Гуцало Є. Вугілля на паливо);




г) різниця у сприйнятті світу чоловіками і жінками:

Я тебе образив?

— Так, — сказала вона [Катерина] з викликом, виховані люди з жінками не дозволяють собі так жар­тувати. Це щось примітивно-солдафонське. <...> Так жартувати можна лише в компанії чоловіків напід­питку, та й то не завжди... (Іллєнко М. Жарт).

Найважливіші типи комунікативних девіацій, по­в'язаних з особою адресата, відтворено на рис. 3.3.

Комунікативні девіації, спричинені процесом ко­мунікації (контактом) (рис. 3.4). Такі комунікативні невдачі пов'язані з ненормативною поведінкою учасни­ків спілкування, і їх називають орієнтаційними. Серед причин цих девіацій:

Невмотивована зміна комунікативних страте­гій учасниками спілкування. Вона спричиняє комуні­кативні невдачі різної міри глибини.

Наприклад, невмотивований перехід від серйозного до жартівливого тону:

Їй-Богу, не розумію вас, — сказав він. — То ви го­ворите зі мною як звичайна собі балакуча людина, то...

— То, — підхопила Спиридонова, — говорю як психіч­но ненормальна. Так? (Хвильовий М. З лабораторії).


Різка зміна мовленнєвих і мисленнєвих стратегій може стати причиною труднощів інтерпретації слуха­чем іллокутивної мети мовця.

[Пані Морочинська довго не давала згоди на шлюб сина Антося з сільською дівчиною ївгою. Але під впли­вом брата Макара Макаровича раптом змінює свої пог­ляди:]

[Макар Макарович:] Ну, Лено, в останній раз тебе питаю... Згоджуєшся ти влити в наш рід молодої мужи­чої крові, чи хочеш, щобАнтосеві діти були такі, як, на­приклад, я, з такою чистою дворянською кров'ю? Хочеш?

[Морочинська:] (тихо, сумно). Хочу... (Всі здивовані).

[Макар Макарович:] Чекай, на що ти... Чого ти хочеш? Щоб женився Антон чи щоб не женився на мужичці?

[Морочинська:] (глибоко зітхаючи). Хай женить­ся... Хочу...

[Макар Макарович:] Чекай, я нічого не розумію. Це ти знов свої комедії чи серйозно?

[Морочинська:] Серйозно, Макаре... Хай бере її. (Винниченко В. Молода кров).

Недотримання постулатів кооперативного спіл­кування. Комунікативні девіації, викликані цією при-

34.59



Комунікативні девіації (невдачі)


Засоби мовного коду в комунікації!

 



чиною, виявляються у формуванні мовцем висновків зі недостатнім висвітленням логіки руху думок:

[Аглая:] — Словом, Дмитрій Карамазов і Дмитрії Карамазови прийли до жахливої для них думки: немає виходу. Зі своєю партією рвати не можна, бо це, мовляв, зрада не тільки партії, але й тим соціальним ідеалам, що за них вони так романтично йшли на смерть, це бу­де, нарешті, зрада самим собі <...>

— І все-таки я не розумію, до чого це ти говориш, — знову вставив товариш Вовчик.

— Зараз буде ясно, — сказала Аглая й запалила но\ ву папіроску.

— Отже, я говорила про Карамазова, як про певний\ тип нашого часу <...>

— Тоді мені буквально незрозуміла, як ти, москов-1 ка, можеш зробитись якимось там пастирем <...>\ (Хвильовий М. Вальдшнепи).

Як порушення максими «прагни зрозумілості» мож-І на кваліфікувати випадки недостатньої мотивованостії мовцем оцінки об'єкта мовлення:

[Супрун:] — Коли це ти по тих штреках лазив? Що\ рік блукав десь поза районом, то вірно, а от щоб по\ штреках, то хто й зна!

— Що значить «блукав»? — незадоволено промовив Швидкий. — Я тебе не розумію. Хіба то називається блукав, коли тебе в іншу округу перекинули? (Хвильо­вий М. Майбутні шахтарі).

Недотримання постулатів етикетності спілку­вання. Нехтування адресантом усталених у певному суспільстві засобів висловлення, наприклад максими такту, може мати своїм результатом ігнорування імплі-катур непрямого мовлення, тобто стати причиною пря­мого «прочитання» смислу повідомлення:

[Учитель:] — Я щиро...

[Марія:] — Авжеж, щиро. Та я знаю, що там, за ва­шою щирістю <...>

[Учитель:] — Маріє Андріївно, даруй, але я не розу­мію. Такі докори..., така розмова... в присутності свід­ка, — й кивнув на похнюпленого біля столу майстра фотоательє (Гуцало Є. Колгоспний^спектакль);

Граф надзвичайно пильно розглядає маленький слоїк, піднісши його до самих очей і покушуючи вуса. Бідний Ру­ді годилось би додати кілька слів про честь і щастя, але у нього було так мало практики говорити те, чого він не почував (Винниченко В. Сонячна машина).


Подібні випадки свідчать про те, що етикетизація — це вияв соціалізації, зацікавленості в іншому, а не в со­бі. Чим більше віддалені один від одного ті, хто спілку­ється, тим необхіднішим є виконання етикетних форм спілкування. Однак має бути міра етикетності: менша, ніж це прийнято в певному суспільстві, породжує ефект неповаги до співрозмовника; більша — може тлумачити­ся як «знущання», «насмішка» або, в кращому разі, не­прямий мовленнєвий акт:

У його [відвідувача] вишуканих вибаченнях було щось невловима нещире, перебільшене..., і я подумав, що він у душі... знущається, почуваючи свою інтелекту­альну перевагу (Іллєнко М. Жарт).

Порушення комунікантами асертивно-пресупо-зитивних співвідношень у повідомленнях. Важливим чинником успішного спілкування є спільний фонд пре-супозицій у мовця й адресата. Ці пресупозиції, як міні­мум, не повинні суперечити асерції, а також одна од­ній. Зокрема, у кооперативному (неконфліктному) спілкуванні асертивний компонент відповіді на реплі­ку співбесідника не повинен збігатися з елементами пресупозиції. Якщо цієї вимоги не дотримуватися, реп­ліка стає тавтологічною і утворюється ефект уникання відповіді, який порушує максиму релевантності та ввічливості.

Куди це ви так їдете? — питають. | — А їду, їду! — відказує (Гуцало Є. Козидра). і, Збіг асертивного компонента з пресупозитивним мо-Ізке розцінюватись як знущання або іронія: \ [Микола:] — Як я можу таке у неї запитати? 1 [Степан Іванович:] — Ротом, ротом дорогенький... (Жолдак Б. Таким-то чином).

Створення атмосфери і регістру спілкування, які ускладнюють процес комунікації. Атмосфера та регістр спілкування створюються психологічними, ситуативни­ми, когнітивними і мовними чинниками. Порушення хо­ча б одного з них може унеможливити комунікацію або І Суттєво знизити її ефективність. Наприклад, атмосфера 1 Взаєморозуміння і відповідно душевний регістр спілку-їфання не можуть виникнути між запеклими ворогами. ' Невідповідність психологічних станів може мати і^воїм результатом вибір мовцем регістру спілкування, і&е прийнятного для адресата (адресатів). За такої умови комунікація теж унеможливиться.




Засоби мовного коду в комунікації

Комунікативні девіації (невдачі)

 


Тональність спілкування. Значна частина комуні­кативних девіацій пов'язана із соціальною складовою тональності спілкування. Соціальні аспекти комуніка­ції реалізуються у «рівноправній» (дружній, товарись­кій, приятельській тощо) та «нерівноправній» тональ­ностях спілкування. «Нерівноправна» може виявлятись «згори — донизу» (зверхня, панібратська, поблажлива, владна, фамільярна тощо) та «знизу — догори» (приниз­лива, прохальна, запопадлива, підлабузницька тощо). У комунікації мовців із різними соціальними статусами наведені типи тональностей стають очікуваними, узуалі-зованими (загальноприйнятими), їх порушення спричи­няє перепитування, уточнення, викликає у співрозмов­ника роздратування, протест, незадоволення тощо:

... шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крім того, я думаю, — і Сердюк взяв зовсім професорський тон, — оскільки наша сучасність ха­рактеризується проблемами вищого порядку... Ви мене, очевидно, розумієте?

— На жаль, ні, — вже трохи різко кинув Криленко, роздратований цим тоном співбесідника... (Хвильовий М. Зав'язка).

Звичка вдаватися до певної тональності може стати перешкодою у спілкуванні або навіть причиною комуні­кативної невдачі, якщо необхідна ситуативна зміна стратегій:

Він [лінгвіст Вовчик] хотів щось спитати й, не спитавши, змовк. Власне, він не знав, як спитати: йо­го здивувала тьотя Клава — вона говорила з ним так розв'язна, ніби вона знала його, по меншій мірі, з дитя­чих літ. <...>

Вовчик хотів поцікавитись, як вона встигла так добре взнати найінтимніше життя Карамазова... але фамільярний тон його співбесідниці остаточно збив лінгвіста з пантелику, і він рішуче заплутався (Хвильовий М. Вальдшнепи).

Водночас різні соціальні ролі комунікантів не пов'язані автоматично з конкретним типом тональнос­ті; вони лише задають їй певні координати, які можуть бути змінені залежно від ситуації та різноманітних осо-бистісних чинників. Можливі випадки, коли, попри со­ціальні відмінності, один із комунікантів віддає перева­гу «рівноправній» тональності, а інший не хоче, або (в силу звички) не може підтримувати запропонований тон. Комунікація унеможливлюється:


[Дмитро Іванович:] — Мене вже нудить від його «де­мократичних» розмов і «дружнього» тону! Я волів би, щоб він [директор] на мене кричав... Так звичніше... і мені, і йому, я думаю... (Максименко М. Школа).

У певному соціумі, колективі, групі друзів, одно­думців, колег, сім'ї тощо можуть сформуватись певні стереотипи комунікативної поведінки, зокрема непов­торна тональність спілкування, яка стає внутрішньою ознакою цього кола комунікантів, своєрідним паролем для «своїх» і тестом для «чужих». Для нового члена та­кого колективу або сторонньої людини це може стати (принаймні на деякий час, а інколи й назавжди) пере­шкодою у спілкуванні:

А, головне, тон! Тон Грабаря був (особливо тоді, в перші роки) просто неможливим. Він увесь час когось чомусь учив, причому в переважній більшості випад­ків це були давно нами пережиті «істини». <...> На­решті, що заважало Грабарю повністю ввійти в нашу тісно згуртовану художню сім'ю, — це відсутність гумору. Усі його розповіді були якимись прісними, всі його жарти або дотепи трішки простоваті...; чужих жартів (і особливо того специфічного балагурства, яке у нас процвітало) він зовсім не розумів (Бенуа О. Мої спогади).

Причиною різноманітних типів комунікативних де­віацій може бути психологічна складова тональності спілкування. Психологічний аспект стає домінуючим найчастіше в комунікації соціальне рівноправних парт­нерів. Роль цього чинника можна визначити як нездій­снені очікування від співбесідника іншого тону спілку­вання. Це може бути, скажімо, очікування дружнього, розкутого тону у відповідь на жарти мовця, оскільки жарти, як правило, розраховані на відповідне «не­серйозне» їх сприйняття:

Він [Чаргар] ураз одхилився від мене й захвилював­ся: мовляв, навіщо ці жарти? І потім, хто мені дав пра­во так жартувати з ним? (Він так і сказав «хто мені дав право») <...> Я...різко сказала:

— Що значить — «хто дав мені право»? Відкіля цей тон? (Хвильовий М. Сентиментальна історія).

Значна частина комунікативних невдач, пов'язаних із тоном спілкування, спричинена неврахуванням наст­рою адресата, його характеру, звичок, психічного та фі­зичного станів тощо.


 

230Засоби мовного коду в комунікації

Комунікативні невдачі можуть виникати за умови невідповідності тональності спілкування елементам мовного коду. Йдеться про тематику, регістр, жанр, ін-тенції мовця тощо. Наприклад, в уривку повісті Є. Гуца­ла «Шкільний хліб» у діалозі учительки Олени Левків-ни, яка свого часу заступилася за Варку перед головою колгоспу, і Варки, яка прийшла подякувати вчительці за це, спостерігаємо невідповідність дібраної структури речення та його інтонаційного оформлення («тон погро­зи») інтенціям мовця (бажання висловити глибоку вдяч­ність):

Та що ти, Варко, — одмагалася од тієї вдячності вчителька. — Головиха і сама має розум і серце, їй під­казувати не треба.

— Розум і серце має, так... Але вашого добра я вам не забуду, як хочете.

«Варка немов погрожує своєю майбутньою вдячніс­тю» , — подужалось Олені Левківні, й вона усміхнулась.

Наведені приклади комунікативних девіацій свід­чать про те, що їх причини є комплексними, оскільки у понятті тональності спілкування синтезовані лінг-вальні й позалінгвальні чинники. У кожному конкрет­ному випадку можна говорити лише про певне доміну­вання якоїсь із складових. Оцінка тональності спілку­вання як такої, що відповідає чи не відповідає принци­пові кооперативного спілкування, великою мірою залежить від особи адресата з його неповторним внут­рішнім світом.

Порушення законів референції. Референція (з точ­ки зору комунікації) — співвідношення елементів мов­ного коду (слів, словосполучень, висловлювань, пові­домлень) з референтом (конкретним предметом, явищем, ситуацією тощо, яких стосується мовний знак), тобто побудова певного «місточка» між мовним кодом і світом.

Референт повинен бути представлений мовцем і впізнаний слухачем у повідомленні. При цьому необ­хідно, щоб це впізнавання давало змогу співбесідникам спільно користуватися відповідною сферою предметно­го світу.

Розрізняють комунікативні невдачі з референцією у прямих і непрямих мовленнєвих актах.

Прямі мовленнєві акти. Зміст прямих мовленнє­вих актів виформовується значеннями одиниць мовного коду, які недвозначно вказують на комунікативні намі-


Комунікативні девіації (невдачі)

ри адресанта. Тобто адресат не повинен звертатись до імплікатур дискурсу, «вичитувати» приховані наміри мовця. Наприклад:

1) нерозрізнення референтів:

[Декан:] — «Нащо ти це зробив?»

«Тобто?» — сказав доцент Приходько.

«Бурдига!» — сказав декан.

«Ну?» сказав доцент, а сам подумав, що йдеться про Бурдика, бо пам'ятав його відповідь.

«Ти списки бачив?»

«Ну.»

«Тоді навіщо ж ти її валив?»

«Кого «її» ? — не зрозумів доцент Приходько.

«Бурдига — ректорський резерв!» — збрехав декан.

«Це ж не вона, а він! Бурдига!» — пояснив При­ходько.

«Про що ти кажеш? — не зрозумів декан. — Бурди­га — це вона! Ти, мабуть, переплутав її з Бур'яном або з Бурдиком» (Діброва В. Бурдик).

2) нечітка референція слова:

Врешті Ликера зібралася на силі, сказала:

— Оступись ти від нього?

— Від кого? — спершу не втямила Ганна.

— Від мого, від Македона (Гуцало Є. Родинне вог­нище).

3) двозначна референційна віднесеність мовного ви­разу:

[Майа:] — Я? Залицяюсь до тебе?

[Хлоня:] — Да! Ви залицяєтесь до мене. Хіба не ви тільки-но пропонували мені поцілувати себе?

— Себто я пропонувала тобі, щоб ти поцілував се­бе? — знову зареготала Майа. Хлоня почервонів.

— Ну, я не так, значить, висловився (Хвильовий М. Санаторійна зона).

4) вживання окремих елементів повідомлення з не­зрозумілою адресатові референційною віднесеністю:

— Він людина хвора, і йому треба багато проща­ти <...>

— Як усіх жаліти, — жалю не вистачить, — їдко кинув... поет Осадчий.

І в ту хвилину Тарас не зрозумів, — чи не треба жа­літи Волинця, чи надто багато кого є жаліти (Гумен-на Д. Діти чумацького шляху).



Комунікативні девіації (невдачі)


Засоби мовного коду в комунікації

 


5) уживання імені з родовим значенням для позна­чення видового поняття:

[Аглая:] — Наш. новий знайомий поділяє твої погля­ди? <...>

— Які ти погляди маєш на увазі? — спитав Кара-мазов (Хвильовий М. Вальдшнепи).

Занадто велика міра узагальнення може стати при­чиною комунікативного «збою» інтерпретаційної діяль­ності слухача:

[Сонька:] — Ти на мене не серчай...Ащо хворі ми, то правда. І ніяк ми не найдемо ліків проти хвороби.

— Я не розумію, про яку ти хворобу говориш? — ки­нув Кметь... (Хвильовий М. Злочин).

Непрямі мовленнєві акти. Смисл непрямих мов­леннєвих актів не рівний значенню одиниць мовного ко­ду, які ці мовленнєві акти формують. «Декодуючи» їх, адресат повинен спиратись на імплікатури дискурсу. У разі несформованості або недостатньої сформованості ко­мунікативної компетенції адресат може не вміти «впіз­навати» непрямі мовленнєві акти та їх декодувати.

Комунікативні невдачі у непрямих мовленнєвих ак­тах визначаються різними причинами.

У натяках надто високий ступінь невизначеності референції або/та оцінки може стати причиною непоро­зуміння:

Так ви кажете, що ви звичайнісінький робіт­ник? — сказав редактор. — А хто ж такий я?

— От тобі й маєш.? — промовив уже переляканий Степан Трохимович: він подумав, що редактор образив­ся. — Хіба ж я не ціную вашої роботи? Звичайно, й ви ро­бітник!

— Ви мене не зрозуміли, — заперечила людина в ро­гових окулярах. — Я хочу сказати, що я такий же зви­чайнісінький робітник, як і ви, і що\я тільки три міся­ці тому прийшов від станка <...> Йдучи на редактор­ську посаду, ... я стільки ж розумівся на ній, скільки й ви, йдучи на сількорів. Ясно, папаша? (Хвильовий М. Оповідання про Степана Трохимовича).

Іронія може «не впізнаватись» одним із учасників спілкування, «не прив'язуватись» до непрямого мов­леннєвого акту:

[Слуга Обломова Захар передає зміст своєї розмови з Ольгою Ільїнською, котрій Обломов пообіцяв не спати вдень, не їсти перед сном тощо]:


[Захар:] — Спрашивали, где ви обедали вчера. [Обломов:] — Ну?

— Я сказал, что дома, й ужинали, мол, дома... «А разве он ужинает?» — спрашивает барьішня-то. — Двух цьіплят, мол, только скушали...

— Дур-р-р-ак! — крепко произнес Обломов.

— Что за дурак! Разве зто не правда? — сказал За­хар. — Бот я й кости пожалуй покажу...

— Право, дурак! — повторил Обломов. — Ну что ж она?

— Усмехнулись. «Что ж так мало?» — примолвили после.

— Вот дурак-то! — твердил Обломов. — Ти би еще сказал, чторубашку надеваешь на меня навиворот.

— Не спрашивали, так й не сказал, — отвечал Захар (Гончаров І. Обломов).

Захар двічі не сприйняв іронію — у словах Ольги Ільїнської «Что ж так мало?» і господаря «Ти би еще сказал, чторубашку надеваешь на меня навиворот», — інтерпретувавши мовленнєві акти на рівні первинного значення, тобто як прямі.

Можливі протилежні випадки: адресат вбачає іро­нію там, де її немає, сприймаючи прямі мовленнєві ак­ти за непрямі:

[Хворий:] ... — тут у лікарні для божевільних мені живеться далеко краще, ніж мені досі жилося там, на волі. <...> Я почуваю, немовби потрапив до будинку від­починку або до найкращого з санаторіїв...

— Ви вмієте знущатись! — зауважив я.

— Я?.. Знущатися?.. Ви помиляєтесь, — із запалом заперечив він.

— Прошу вас, докторе, не прийміть моїх слів за жарт (Домонтович В. Емальована миска).

Деформація інформації в каналах комунікації. Де­формація (перекручування, видозміна) інформації на шляху від адресанта до адресата може відбуватися з різ­них причин: з вини адресанта, адресата, як результат впливу комунікативного шуму тощо.

Капітан — своєму ад'ютантові:

«Як ви знаєте, завтра відбудеться сонячне затем­нення, а це буває не щодня. Зберіть особовий склад зав­тра о 5 годині на плацу в похідній одежі. Вони зможуть спостерігати це явище, а я дам необхідні пояснення. Якщо буде іти дощ, то спостерігати буде нічого, так що залиште людей у казармі».



 


 

_ Засоби мовного коду в комунікації

Удар по воротах до своєї мети не долетів.

Зрозуміло, що коментатор футбольного матчу мав на увазі: (І)'удар нападника по воротах суперника своєї мети не досяг'; (2) 'м'яч до воріт не долетів'. У спонтан­ному мовленні відбулося накладання обох аспектів: по­чавши будувати поверхневу структуру повідомлення для експлікації першого аспекту удар по воротах, мо­вець «перескочив» на оформлення іншого м'яч до воріт не долетів. Таким чином утворилося девіативне пові­домлення, у якому порушені правила поєднання смис­лів слів: удар — це фізична дія на м'яч ногою або голо­вою футболіста; летіти може м'яч, а не удар; удар...не долетів це семантична аномалія, спровокована накла­данням виділених мовцем аспектів;

Занадто велика кількість команд в елітній лізі роз­починає свої колізії.

Спостерігається накладання аспектів (1) 'занадто велика кількість команд починає даватися взнаки' і (2) 'занадто велика кількість команд в елітній лізі викли­кає (негативні) колізії'. Результат накладання — фор­мування мовленнєвого смислу, який важко експліку­ється адресатом (аудиторією), і порушення лексико-се-мантичної та граматичної сполучуваності: ...велика кількість команд розпочинає ... колізії;

Перуцці вибиває м'яч на кутовий удар.

У цьому прикладі наявне накладання двох заплано­ваних коментатором аспектів задуму: (1) 'Перуцці ви­биває м'яч за лицеву лінію воріт' і (2) 'за це суддя при­значає кутовий удар'.

Результатом ще одного типу девіацій є часткова втрата або «затемнення» інтерпретаційного смислу по­відомлення:

Що було грошенят з дому — з'їли, а тепер хоч жи­вим до Бога лізь (Винниченко В. Контрасти).

Мовець у своєму задумі виділив такі аспекти: (1) 'ко­лись гроші були'; (2) 'тепер грошей нема'; (3) 'на них купували продукти'; (4) 'ці продукти вже з'їли'. На по­верхневому рівні експлікованими виявились аспекти (1) повністю і (4) частково (у формі з'їли); аспекти ж (2) і (3) залишились не експлікованими. Усі згадані аспек­ти семантичне «перекривало» б дієслово проїли, але ав­тор його не вжив. Тобто аспекти початкового задуму на етапі формування поверхневої структури висловлюван­ня повинні бути експліковані один раз.


 

Комунікативні девіації (невдачі)

Надлишкова експлікація складових виділених ас­пектів. Виділені аспекти ситуації (в широкому сенсі слова) можуть експлікуватись адресантом не один раз, що у більшості випадків стає причиною надлишковості, тавтологічності. Наприклад:

Команди спокійно дограють цей матч до кінця.

Виділений аспект 'команди дограють матч' експлі­кований двічі: дієсловом дограють і словосполученням до кінця. Наявна тавтологічність висловлювання.

Еміль Хескі завдає удару приблизно трохи ближче лінії штрафного майданчика.

Виділені аспекти: (1) 'Хескі виконує штрафний удар'; (2) 'місце штрафного удару трохи ближче того місця, де проходить лінія штрафного майданчика'. Сло­восполучення трохи ближче — носій смислу «приблиз­ності», який ще раз експлікується словом приблизно.

У мовленні, наприклад, коментаторів, часто спосте­рігається тавтологічне вживання в одному висловлю­ванні слова гол, яке означає 'забитий м'яч', 'м'яч, який у воротах' і словосполучення м'яч у воротах: Думаю, що ще в першому таймі побачимо гол у воротах «К'єво».

Надлишковою вважають і експлікацію аспекту 'не-відчуженість об'єкта або дії, стану тощо' у таких ви­словлюваннях :

Роберто Карлос сильно б'є своєю ногою;

«Реал» розпочинає свою атаку;

Моліна демонструє свою майстерність.

Ці випадки близькі до випадків спеціального стиліс­тичного вживання актантів при дієслівних предикатах із цими ж включеними актантами на зразок: чув своїми вухами, бачив своїми очима, помацав своїми руками то­що, а також випадків уточнення не дії, а її актанта, на­приклад: Підлога стогнала й дошки рипіли під його важкими кроками, коли він ішов своїми ногами, взути­ми в безмірні черевики (Домонтович В. Доктор Серафі-кус); А дивлячись на те золото, я думав своїм молодим ро­зумом: як це золото наче тече, капає... (Свидницький А. Люборацькі). Виділені фразеологізовані звороти висту­пають носіями узуалізованих значень 'невідчужува­ність об'єкта' і 'переконливість тону, аргументації тощо автора'. Ці значення прагматичного характеру частко­во нейтралізують тавтологічність висловлювання.

Тавтологічність може спостерігатися у разі вибору диспозиційного предиката для виділення одного з ас-


238 Засоби мовного коду в комунікації

пектів, коли адресант помилково вживає актанти, які закладені в семантиці цього предиката, наприклад:

Я думаю, що ви самі, сидячи біля телевізорів, чцєте вії хами шаленний свист трибун.

Неповнота експлікації виділених аспектів. Озна­ки аспектів, які виділяє мовець, на поверхневому рівні (зовнішнє мовлення) повинні оснащуватися експліцит-ними засобами віднесеності саме до цих аспектів. Крім того, виділені аспекти, що поєднуються зв'язком суряд­ності, повинні бути логічно однорідними. У випадках неексплікації таких засобів або неоднорідності поєдну­ваних сурядним зв'язком аспектів, виникає ефект не-запланованої зевгми (тобто кількох сурядних речень, організованих навколо одного спільного члена):

Футболісти покидають стадіон без настрою і трьох очок, під свист трибун.

Неправильне співвіднесення виділених смислів з мовними структурами. Наприклад:

Згадується удар головою Марацини в штангу. Мовець виділив два аспекти: (1) 'уболівальники зга­дують удар головою футболіста' і (2) 'після цього удару м'яч попав у штангу'. У нормі висловлювання повинно було б виглядати так: Згадується удар головою Мараци­ни, після якого м'яч попав у штангу. Другий із згаданих аспектів був зредукований до слів у штангу, результа­том чого є створене висловлювання, яке можна «прочи­тати»: 'Марацина ударив головою штангу'. Подібний приклад: Катанья головою влучив у перекладину.

Невдалий вибір формальних засобів втілення гли­бинних смислів виділених аспектів може мати наслід­ком фактичну відсутність логіки або ускладнене її від­творення адресатом. Наступний приклад ілюструє уск­ладнене відтворення слухачами смислу висловлювання футбольного коментатора:

Цей рахунок [2:0 на користь «Фіорентини»] для «Фіорентини» на цей час дуже добрий, що, в принципі, все одно погано.

Без знання ситуації, насамперед того, що в будь-яко­му разі «Фіорентина» покидала вищу лігу і ця конкрет­на перемога її не рятувала, загальний смисл висловлю­вання втрачався.

Отже, порушення принципів смислової повноти і не-надлишковості експлікації аспектів початкового заду­му мають своїми наслідками втрату логіки висловлю­вання або ускладнену інтерпретацію його глибинного


Комунікативні девіації (невдачі)

смислу, тавтологічність або, навпаки, «економію» мов­леннєвих засобів, що призводить до втрати частини гли­бинного смислу повідомлення.

2. Специфіка мовленнєвих девіацій на етапі катего-ризації. Виділені мовцем аспекти на етапі членування початкового задуму можуть бути абстрактними. Тому в механізмах породження мовлення передбачений процес категоризації, тобто віднесення виділених аспектів по­чаткового задуму до певного узагальненого типу ситуа­ції (у широкому сенсі слова). Цей процес є наближенням виділених абстрактних аспектів до достатньо стандарти­зованих лексичних і граматичних структур, які є в кож­ній ідіоетнічній мові й пов'язуються з категоріями дій, процесів і станів. Ці ментальні й одночасно лінгвальні категорії характеризуються певними закономірностями втілення (номінування, семантизації).

Девіації, пов'язані з недотриманням законів ка-тегоризацїі стану. Категоризація виділеного на етапі членування початкового задуму аспекту 'стан особи або природи' може здійснюватися як на рівні фізичних вия­вів, так і на рівні прихованих причин, інтерпретації цих виявів. Найважливішим семантичним законом побудо­ви елементарної (однослівної) предикації стану є оди­ничність категоризації. Подвійна ж категоризація має своїм наслідком поєднання рівнів членування, наприк­лад: ...батько сюди поглядають і радіють очима... (Осьмачка Т. Старший боярин).

У цьому висловлюванні поєднані два рівні: рівень прихованих причин певного стану (радіють) та інтер­претація його виявів ('це відбилося в його очах').

Процес категоризації не повинен супроводжуватись накладанням синтаксичних структур, у яких реалізу­ються назва стану й причини, що його викликають. Це один із найважливіших законів категоризації стану лю­дини або природи. Прикладом порушення цього закону є наведене нижче висловлювання:

Розбите враження залишає своєю грою «Мілан».

Дібрані мовцем аспекти (1) 'негативне враження від гри команди' і (2) 'враження команди, гравці котрої розбиті втомою' категоризувались в одному слові розби­те, яке нормативне не може поєднуватися зі словом враження.

3. Мовленнєві девіації на етапі пропозиціювання. У процесах вербалізації обов'язковим є усвідомлення мовцем ієрархії та структури ролей учасників. З лін-


238 Засоби мовного коду в комунікації

пектів, коли адресант помилково вживає актанти, які закладені в семантиці цього предиката, наприклад:

Я думаю, що ви самі, сидячи біля телевізорів, чуєгпє вухами шаленний свист трибун.

Неповнота експлікації виділених аспектів. Озна­ки аспектів, які виділяє мовець, на поверхневому рівні (зовнішнє мовлення) повинні оснащуватися експліцит-ними засобами віднесеності саме до цих аспектів. Крім того, виділені аспекти, що поєднуються зв'язком суряд­ності, повинні бути логічно однорідними. У випадках неексплікації таких засобів або неоднорідності поєдну­ваних сурядним зв'язком аспектів, виникає ефект не-запланованої зевгми (тобто кількох сурядних речень, організованих навколо одного спільного члена):

Футболісти покидають стадіон без настрою і трьох очок, під свист трибун.

Неправильне співвіднесення виділених смислів з мовними структурами. Наприклад:

Згадується удар головою Марацини в штангу. Мовець виділив два аспекти: (1) 'уболівальники зга­дують удар головою футболіста' і (2) 'після цього удару м'яч попав у штангу'. У нормі висловлювання повинно було б виглядати так: Згадується удар головою Мараци­ни, після якого м'яч попав у штангу. Другий із згаданих аспектів був зредукований до слів у штангу, результа­том чого є створене висловлювання, яке можна «прочи­тати»: 'Марацина ударив головою штангу'. Подібний приклад: Катанья головою влучив у перекладину.

Невдалий вибір формальних засобів втілення гли­бинних смислів виділених аспектів може мати наслід­ком фактичну відсутність логіки або ускладнене її від­творення адресатом. Наступний приклад ілюструє уск­ладнене відтворення слухачами смислу висловлювання футбольного коментатора:

Цей рахунок [2:0 на користь «Фіорентини»] для «Фіорентини» на цей час дуже добрий, що, в принципі, все одно погано.

Без знання ситуації, насамперед того, що в будь-яко­му разі «Фіорентина» покидала вищу лігу і ця конкрет­на перемога її не рятувала, загальний смисл висловлю­вання втрачався.

Отже, порушення принципів смислової повноти і не-надлишковості експлікації аспектів початкового заду­му мають своїми наслідками втрату логіки висловлю­вання або ускладнену інтерпретацію його глибинного


Комунікативні девіації (невдачі)

смислу, тавтологічність або, навпаки, «економію» мов­леннєвих засобів, що призводить до втрати частини гли­бинного смислу повідомлення.

2. Специфіка мовленнєвих девіацій на етапі катего-ризацїї. Виділені мовцем аспекти на етапі членування початкового задуму можуть бути абстрактними. Тому в механізмах породження мовлення передбачений процес категоризації, тобто віднесення виділених аспектів по­чаткового задуму до певного узагальненого типу ситуа­ції (у широкому сенсі слова). Цей процес є наближенням виділених абстрактних аспектів до достатньо стандарти­зованих лексичних і граматичних структур, які є в кож­ній ідіоетнічній мові й пов'язуються з категоріями дій, процесів і станів. Ці ментальні й одночасно лінгвальні категорії характеризуються певними закономірностями втілення (номінування, семантизації).

Девіації, пов'язані з недотриманням законів ка­тегоризації стану. Категоризація виділеного на етапі членування початкового задуму аспекту 'стан особи або природи' може здійснюватися як на рівні фізичних вия­вів, так і на рівні прихованих причин, інтерпретації цих виявів. Найважливішим семантичним законом побудо­ви елементарної (однослівної) предикації стану є оди­ничність категоризації. Подвійна ж категоризація має своїм наслідком поєднання рівнів членування, наприк­лад: ...батько сюди поглядають і радіють очима... (Осьмачка Т. Старший боярин).

У цьому висловлюванні поєднані два рівні: рівень прихованих причин певного стану (радіють) та інтер­претація його виявів ('це відбилося в його очах').

Процес категоризації не повинен супроводжуватись накладанням синтаксичних структур, у яких реалізу­ються назва стану й причини, що його викликають. Це один із найважливіших законів категоризації стану лю­дини або природи. Прикладом порушення цього закону є наведене нижче висловлювання:

Розбите враження залишає своєю грою «Мілан». Дібрані мовцем аспекти (1) 'негативне враження від гри команди' і (2) 'враження команди, гравці котрої розбиті втомою' катетеризувались в одному слот розби­те, яке нормативне не може поєднуватися зі словом враження.

3. Мовленнєві девіації на етапі пропозиціювання. У процесах вербалізації обов'язковим є усвідомлення мовцем ієрархії та структури ролей учасників. З лін-


Засоби мовного коду в комунікації

гвістичної точки зору — це добір конкретної «прото-схеми» майбутнього висловлювання. Цей етап поро­дження мовлення називають пропозиціюванням, ос­кільки його результати — пропозиції — є основою семантичного представлення будь-якого повідомлен­ня. Пропозиція — це мисленнєвий шаблон: відобра­ження певної ситуації, що належить об'єктивній дій­сності, але узагальненій та організованій свідомістю; це певний концепт майбутнього висловлювання, скон­центрований навколо реляційного предиката як його семантичної основи. Завершений характер пропозиції вимагає заповнення її потенційних вузлів конкретни­ми лексемами, що пов'язується з проблемами семанти­ки ідіоетнічної мови.

На цьому етапі (в межах цього модуля) можливі де­віації, пов'язані з мовною компетенцією.

Добір нестандартного конверсива. Конверсиви — це пари слів, які виражають зворотні зв'язки членів пропозиції висловлювання без зміни загального значен­ня цього висловлювання, наприклад: Іван виграв у Петра — Петро програв Іванові. У нормативних вис­ловлюваннях семантичні ролі членів пропозиції, як правило, відповідають логіко-онтологічним ролям та іє­рархії учасників ситуації. Порушення цього закону в межах художнього мовлення завжди стилістично мар­коване. В інших типах мовлення недотримання цього закону стає причиною девіацій:

Цей прекрасний гол був нагороджений аплодисмен­тами глядачів.

Зрозуміло, що аплодисментами глядачі нагородили футболіста, який забив гол, а не гол — 'м'яч у воротах'. Тобто відбулася заміна імені істинного суб'єкта вислов­лювання — футболіста — іменем тієї дії, яку він вико­нав — забив гол;

Його (нападника) ліва нога «працює» сьогодні особ­ливо активно, викликаючи захоплення вболівальників.

Захоплення вболівальників викликають дії напад­ника лівою ногою, а не сама нога.

Неідіоматична лексикалізація. У спонтанному мовленні іноді спостерігається вибір мовцем лексеми, яка не відповідає загальному смислу пропозиції, тобто є незвичною у даному контексті, неідіоматичною у межах конкретної пропозиції.

«Вузли» реляційного предиката як основи пропози­ції у нормі заповнюються лексемами, семантична струк­тура яких об'єднує узуальну (звичну) для даної мови су-


 

Комунікативні девіації (невдачі)

купність семантичних компонентів, наприклад: 'той, хто здійснює поїздку певним видом транспорту' — паса­жир, 'працівник їдальні, ресторану, що подає їжу' — офіціант. Покомпонентна лексикалізація семантики складників конфігурації є нормативною тоді, коли пов'язується з необхідністю акцентувати на специфіці об'єкта, руху, діяльності, міжособистісних зв'язків то­що, наприклад: Ті, що їхали у вагоні першого класу, вийшли останніми (замість пасажири); Вона стала моєю вимушеною подругою на усьому шляху крізь пус­телю (замість попутницею). Коли ж комунікативної необхідності в такому семантичному членуванні немає, то покомпонентна лексикалізація стає причиною мов­леннєвих девіацій.

Неідіоматична лексикалізація часто виявляється у межах ідіоматизованих виразів, коли одна із складових замінена іншою, не притаманною цьому виразу:

Це була помилка арбітра на адресу «К'єво».

Мовець уже здійснив членування початкового заду­му, провів категоризацію виділеного аспекта, але на етапі побудови пропозиції замість ідіоматизованого ви­разу припуститися помилки на чиюсь користь вжив неідіоматизований вираз припуститися помилки на адресу когось.

Значно рідше спостерігається зворотний процес — лексикалізація квазисинонімом дії, яка в нормі позна­чається узуалізованою сукупністю семантичних компо­нентів, наприклад: Ти чому про брата свого мовчиш?.. Нормативною є форма нічого не кажеш, яка замінена діє­словом мовчиш, 'нічого не говориш'. Однак семантич­ний компонент не кажеш не дорівнює семантиці згада­ного словосполучення, оскільки позначає 'взагалі не продукувати звуки', а не 'промовчати стосовно певної ситуації'.

Накладання синонімів. У нормі для позначення ви­ділених аспектів у межах пропозиції з низки синоніміч­них засобів добирається один. У висловлюванні може бути декілька синонімічних виразів (наприклад, риторичний прийом градація (лат. дгао!а1;іо — поступо­вість, посилення)), однак вони повинні поєднуватися кон'юнктивно (тобто як однопорядкові), що засвідчує неоднорідність їх вибору в процесі вербалізації. Пору­шення цих умов призводить до появи девіативних ви­словлювань.


242 Засоби мовного коду в комунікації

Значна частина девіацій цього типу торкається структури предиката пропозиції, але може також стосу­ватися непредикативних її імен:

1. [Варка:] — Коли я вчилася в гімназії, мене това­ришки звали «покритчучка» і сахалися товаришува­ти зі мною... (Осьмачка Т. Старший боярин). Спостері­гається накладання синонімічних виразів сахалися ме­не і не хотіли товаришувати зі мною;

2. [Антось:] — Чекай, Ісю: ти дядюшки Макара не знаєш, значить помовчи за нього говорити (Винничен-ко В. Молода кров). Відбулося поєднання виразів помов­чи і не треба за нього говорити;

3. [Комісіонер:] — ...словом вам треба справжня кім­ната (Підмогильний В. Місто). Наявне поєднання ви­разів треба знайти справжню кімнату і потрібна справжня кімната.

Надлишкова лексикалізація. Закон нормативної (ненадлишкової) лексикалізації можна сформулювати так: якщо якийсь фрагмент знайшов своє втілення в лексемі, тобто є частиною її тлумачення або конотатив­ної сфери (тобто сфери прагматики), то він не повинен ще раз лексикалізуватися без смислових прирощень. Цей закон об'єднує когнітивні аспекти вербалізації (до­бір мовної одиниці) і власне мовні (орієнтацію на син­таксичну семантику пропозиції та лексичну семантику номінативних одиниць). Визначальним аспектом є се­мантичний.

[Членські внески] не перевищують щось двох про­центів... (Хвильовий М. Іван Іванович). Словосполучен­ня не перевищують двох процентів позначає не точну цифру, а приблизну; неозначений займенник щось вис­тупає також носієм семантики невеликої кількості, що формує тавтологічність висловлювання загалом.

Ви бачите фрагменти найбільш найкращих момен­тів гри цих команд;

Всією командою атакує команда «Ліон».

У наведених девіативних висловлюваннях етап про-позиціювання порівняно з попередніми етапами проце­су вербалізації за своєю природою виявляється більш лінгвальним, семантичним, зорієнтованим на глибинні синонімічні засоби мови. У межах пропозиції як основи майбутнього висловлювання відчутною є роль складни­ків семантичної структури, які виформовують «вузли» реляційного предиката. Вплив семантики номінативно-


 

комунікативні девіації (невдачі)

го компонента мовленнєвої діяльності стає домінуючим на етапі добору конкретних лексем.

4. Мовленнєві девіації на етапі побудови поверхне­вої структури висловлювання. Значна частина девіа­цій, пов'язаних з мовною компетенцією комунікантів, стосується побудови поверхневої структури (звукового втілення змісту) повідомлень (висловлювань), тобто за­повнення сформованої на попередніх етапах вербаліза­ції пропозиції лексемами з ідіолексикону мовця. Внут­рішній лексикон — це сукупність системи одиниць, в якій кожна одиниця «записана» з інструкцією до її ви­користання, з даними про її оперативні можливості за всіма можливими напрямами її вживання — прагма­тичним, власне формальним, семантичним. У процесі вербалізації сфера пошуку потрібної одиниці номінації із самого початку визначається активізованою концеп­туальною (препозитивною) структурою. Тобто механіз­ми залучення слова до створення висловлювань вимага­ють особливого його оформлення, згідно з передбачува­ною для нього позицією в синтаксичній схемі, і його узгодження із семантичним задумом усього висловлю­вання, що виформовується.

Попри складний механізм синтезу структурно-син­таксичних і лексико-семантичних чинників у процесах добору номінативних одиниць, у кожному конкретному випадку вербалізації переважає один з них. Тому мож­на стверджувати про особливості побудови поверхневої синтаксичної та поверхневої лексико-семантичної структур висловлювання.

Особливості побудови поверхневої синтаксичної структури висловлювання пов'язані з переважаючим впливом граматичної семантики; побудова ж поверхне­вої лексико-граматичної структури відбувається відпо­відно до законів лексичної комбінаторики, тобто правил поєднання номінативних одиниць у межах повідомлень (висловлювань). Кожна ідіоетнічна мова має свої непов­торні закони комбінаторики.

Девіації при побудові поверхневої синтаксичної структури висловлювання. Найчастішими причина­ми таких девіацій є:

1) скорочення синтаксичної структури пропозиції, яке може супроводжуватися або не супроводжуватися зміною граматичної форми слів:


244 Засоби мовного коду в комунікації

а) Напевне ж були люди, що теж хотіли і до дівчат і до молодиць (Осьмачка Т. Старший боярин) (тобто хо­тіли піти до...);

б) Магальянеш хотів викрутити м'яч важко для во­ротаря (тобто щоб це було важко...);

в) Суддя втратив ситуацію на полі (тобто контроль над ситуацією...);

т) Його [захисника] провали могли мати ще два м'ячі (тобто мати своїм результатом...);

2) перебудова синтаксичної схеми речення. Ця транс­формація стосується змін синтаксичної структури «вуз­лів» сформованої пропозиції, не торкається її загального смислу, а тому належить до поверхневого рівня вербалі-зації комунікативної одиниці. Девіації цього типу мо­жуть виникати під впливом парадигматичних і синтаг­матичних чинників одного рівня, аналогії. Наприклад:

а) Після гри тренер влаштує «розбір польотів». Це я вам запевняю.

Мовець почав будувати структуру висловлювання Це я вам гарантую (обіцяю). Дійшовши у розгортанні пропозиції до останнього номінативного елементу, він не знайшов у своєму ідіолексиконі потрібної лексеми і замінив її парадигмально близько, але з іншою синтак­сичною сполучуваністю — запевняю.

Цей приклад демонструє вплив парадигматичних чинників, наступний — синтагматичні впливи елемен­тів одного рівня:

б)... перейшовши до «Карпат», у нього [гравця] поча­лася смуга невдач. У різних контекстах вирази коли він перейшов і перейшовши виражають один смисл; їх ужи­вання залежить від загальної структури висловлювання;

3) контамінація (змішування, об'єднання) несиноні-мічних предикатів. У межах пропозиції, сформованої на попередньому етапі вербалізації, кожен із її предика­тів на поверхневому рівні повинен номіналізуватись ок­ремою лексемою. Суміщення двох чи більшої кількості предикатів зі своїми залежними членами стає причи­ною девіацій:

а) [Ізюбри] ...тремтять до бою один і другий (Багря­ний І. Тигролови) (суміщення предикатів тремтіти і рватись до бою);

б) Зідан навішує прострільну передачу (контаміно-вані вирази навішує м'яч і робить передачу);

в) Він мав можливість про себе зарекомендувати (контаміновані вирази зарекомендувати себе і заявити про себе);


 

Комунікативні девіації (невдачі)

4) трансформації у складі усталених виразів. Устале­ні вирази повинні входити в поверхневу структуру без змін або варіюючись у межах, передбачених лексичною системою, наприклад: м'яти (пом'яти) боки (ребра), слово за словом (слово по слову) тощо. Трансформації, не викликані стилістичними потребами, є девіативними:

а) Поклавши руки на серце, треба визнати, що гра не вдалась (у нормі поклавши






Date: 2015-07-22; view: 3693; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.063 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию