Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Мовленнєвий жанр





Сутність мовленнєвого жанру. Визнання дискурсу найважливішою категорією міжособистісного спілку­вання поставило на порядок денний комунікативної лінгвістики проблему базової одиниці комунікації, яка б об'єднувала різноманітні мовленнєві акти. На таку роль претендує мовленнєвий жанр (МЖ). Усе частіше поняття МЖ відносять до найважливіших понять праг-малінгвістики, стилістики, соціолінгвістики, лінгвіс­тики тексту. Практичне володіння мовленнєвим жан­ром — суттєвий аспект мовленнєвої компетенції особис­тості. Зокрема, наголошуючи на важливій ролі МЖ у людському спілкуванні, польська дослідниця А. Вєж-біцька зазначає, що суспільне життя можна уявити як велику сітку актів мови. На мовленнєвих актах ґрунту­ється історія (пропозиції, вимоги, переговори, умови то­що), приватне життя (запитання, відповіді, суперечки, аргументація, обіцянки, сварки, скарги, докори, заува­ження та ін.). Водночас індивіди намагаються зінтер-претувати те, що їм кажуть інші, тобто зрозуміти, які мовленнєві акти використовують.

Поняття «жанр» традиційно пов'язують передусім з літературознавством, але воно семіотичне, загальнофі-лологічне і стосується всіх видів словесності.

Пріоритет у формуванні загальнофілологічних ос­нов поняття «жанр» належить російському філологу Михайлу Бахтіну (1895—1973), який у праці «Пробле­ми речевьіх жанров» сформулював найважливіші ідеї щодо поняття «мовленнєвий жанр». За М. Бахтіним, людське мовлення в типових ситуаціях втілюється в певні готові форми мовленнєвих жанрів, які «дані нам, як рідна мова». Вони певною мірою «безособистісні», оскільки є «типовою формою висловлювань, а не сами­ми висловлюваннями». «Мовленнєві жанри організу­ють наше мовлення практично так, як його організують граматичні форми (синтаксичні). Ми навчаємося відли­вати наше мовлення в жанрові форми, і, чуючи чуже мовлення, ми вже з перших слів вгадуємо його жанр, передбачаємо певний об'єм..., певну композиційну по­будову, передбачаємо кінець, тобто з самого початку ми маємо відчуття мовленнєвого цілого...».



Типовими для МЖ є: комунікативна ситуація, екс­пресія й експресивна інтонація, обсяг (приблизна три-


І

з § •§ 5'

валість мовленнєвого цілого), концепція адресата і

«нададресата».

МЖ, на думку вченого, характеризується триєдніс­тю: тематичний зміст, стиль і композиція висловлю­вань. Наприклад, повідомлення, оповідання, прохання, питання тощо характеризуються цією триєдністю, а тому відразу ж пізнаються учасниками спілкування.

Ідеї М. Бахтіна розвивали польські та російські дос­лідники, зокрема А. Вєжбіцька, Н. Арутюнова, Ст. Гай­да, В. Богданов, В. Дементьєв, О. Падучева, М. Фе-досюк, Т. Шмельова та ін. Вони визначають мовленнєвий жанр як прийняті в конкретних ситуаціях і призначені для передавання певного змісту типові способи побудови мовлення або як розгорнуту мовленнєву побудову, що складається з кількох (іноді значної кількості) мовлен­нєвих актів (мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прий­нятими у суспільстві) (МА).

У такому розумінні поняття МЖ і МА зіставні: мов­леннєвий жанр виформовується мовленнєвими актами, які є складовими мовленнєвого жанру.

Водночас співвідношення між МА і МЖ не завжди прямолінійні, оскільки:

— деякі МА не втілюються в МЖ (наприклад, повто­рення, нагадування, перепитування, обмовка тощо);

— як елементарне поняття, МА може бути викорис­тане для опису й протиставлення жанрів, які склада­ються з одного МА або їх сукупності (наприклад, бесіда, суперечка, сварка, умовляння та ін.).

Мовленнєвий жанр— тематично, композиційна й стилістично ус­талені типи повідомлень — носіїв МА, об'єднаних метою спілку­вання, задумом мовця з урахуванням особистості адресата, кон­тексту і ситуації спілкування.

Російська дослідниця Т. Шмельова виділила такі оз­наки МЖ:

1. Комунікативна мета. За нею виокремлюють:

— інформаційні (повідомлення, підтвердження, за­пит, заперечення інформації, згода з думкою або запере­чення її);

— оцінні (похвала, огуда, схвалення, докір);

— етикетні (привітання, вибачення, призначення на посаду, прощання, оголошення війни тощо);

— імперативні (наказ, прохання, заборона, порада, рекомендація, інструкція, розпорядження, обіцянка, зобов'язання та ін.).


2. Концепція автора (адресанта). Передбачає враху­вання того, ким він є: своїм/чужим; старшим/рів­ним/підлеглим; авторитетним/неавторитетним; таким, що має/не має повноважень; більш/менш поінформова­ним; зацікавленим/незацікавленим тощо.

3. Концепція адресата. Враховує аналогічні пара­метри.

4. По дійний зміст. Передбачає віднесеність/невідне-сеність до особистісної сфери автора або адресата, часо­ву перспективу події, оцінку події; важливою є кіль­кість подій (епізодів, вчинків).

5. Комунікативне минуле. Враховує те, що передує жанру. Виділяють МЖ реактивні й ініціативні. Поро­дження реактивних МЖ «провокують», наприклад, за­питання, адресовані учасникам спілкування, звернен­ня, вимоги, запити тощо; створення ініціативних МЖ може бути викликане передусім позамовними чинника­ми, залежить від інтенцій мовця тощо.



6. Комунікативне майбутнє. Визначає стандарти спілкування, слідування одних МЖ за іншими. Так, наприклад, за проханням слідує згода або відмова, за питанням — відповідь та ін.

7. Параметр мовного втілення. Це мовне оформлен­ня МЖ, спосіб, яким МЖ доходить до його адресата (порівняйте, наприклад, стандартизовану процедуру за­повнення формуляра і складну творчу працю, яка су­проводжує написання роману).

Виділені ознаки МЖ Т. Шмельова назвала «паспор­том МЖ».

У лінгвістичній літературі наявні різні спроби типо­логії МЖ. Наприклад, М. Федосюк розрізняє елементар­ні (повідомлення, похвала, привітання, прохання тощо) та комплексні МЖ, які формуються з елементарних. МЖ можуть бути монологічними (заспокоєння, переко­нання, умовляння) і діалогічними (бесіда, дискусія, супе­речка, сварка).

Враховуючи параметри аналізу і «паспорт МЖ» Т. Шмельової, визначимо комунікативну природу тако­го елементарного (за типологією М. Федосюка) МЖ, як докір, а також найважливіші ознаки, які відмежовують докір від інших типів МЖ з негативною мовленнєвою оцінкою.

За комунікативною метою докір належить до оцін­них МЖ, оскільки основним наміром адресанта є ви­словлення негативного ставлення до когось або персоні-

64-59




Засоби мовного коду в комунікації


Складові комунікативного акту, пов'язані з мовним кодом


фікованого чогось. При цьому адресант орієнтується на певні норми, з якими експліцитно або імпліцитно по­рівнюється те, що підлягає негативній оцінці. Ці норми можуть бути соціальними, моральними, етичними, ес­тетичними, офіційними, неофіційними, колективними, груповими, індивідуальними, вербалізованими і невер-балізованими тощо. Наприклад:

Петро, мій товариш, спохмурнів, коли я все йому до кінця виповів, подумав трохи і сказав таке:

— Чого ти не прийшов раніше, коли вони ще лишень крутили тебе? # (докір). Я б тобі все пояснив, порадив, як бути, щось би ми з того вишукали # (аргументація до­кору логічна). Існує одне золоте правило для всіх нас: не підписувати жодного з їхніх паперів <...> # (аргумента­ція докору з посиланням на неписані норми спілкування з працівником КДБ) (Андрухович Ю. Московіада).

Часто у докорі зона невідповідності нормам може бу­ти «розмитою»; цим він відрізняється від звинувачення, дорікання, скарги, нотації. Міра ж невідповідності цим нормам є незначною, а тому форма несхвалення в докорі є «м'якою», чим він відрізняється від звинувачення, осуду, засудження, догани, розносу. М'якість форми, способу, манери тощо докору — свідчення того, що адре­сант не має на меті приниження, висміювання когось, а тому докір можна вважати неконфронтативною формою спілкування. Цим він відрізняється від сварки, образи, лайки, погрози, дошкульності, інвективи, огуди, ущип­ливості, шпильок, картання.

Автор докору є людиною зацікавленою; попри мож­ливу різницю у віці, соціальному статусі тощо, віддає перевагу дружньому, партнерському, часто неформаль­ному спілкуванню; він, як правило, вважає, що його докори справедливі. За цим критерієм докір протистав­лений догані, настанові, повчанню, звинуваченню, но­тації. Наприклад:

Гоцці знов сів на лаву й, поклавши руки на плече Екегартові, дружньо сказав:

— Погано, синьоре Екегарте, те, що ви скептик, надто скептик... (Домонтович В. Розмови Екегартові з Карлом Гоцці).

Докір завжди має свого адресата, тобто він інтенціо-нально спрямований, на відміну, наприклад, від ламен­тації (лат. Іатепіаііо — скаржитися), ремства. Адреса­том докору можуть бути:


а) конкретна особа, наприклад:

[Сашко:] — Біда твоя в тім, Артурчику — дозволь тебе так іноді називати, — що ти завжди прагнув ухи­литись... (Андрухович Ю. Московіада);

б) метонімічне представлення адресата як певної ін­станції, установи, держави тощо, наприклад:

Чому ви зачиняєте прохідні... Чому молода артис­тична істота, недавній десантник змушена... ризику­вати життям заради пляшки горілки? <...>

Але ці докори повисали в повітрі. <...> (Андрухович Ю. Московіада);

в) невідома, неусвідомлена інстанція; у цьому разі докір нагадує ламентацію, наприклад: / я з докором звернувся в простір:

— Ну і що ж мені тепер робити? (Бабак А. Вільхова кров);

г) власне «Е£о» мовця, яке оцінює «АІІег е£о». Та­кий тип докору називають само докором:

Здавалося йому [Саві]: немов це він і не він. Ніби не він, а хтось Інший за нього говорить і діє. <...>

А він, справжній Савко, стежить за кожним вчин­ком, прислухається до кожного слова цього другого. І су­дить, і гудить, і докірливо до цього іншого каже:

— Та хіба ж це ти, Савку? (Домонтович В. Прибор­каний гайдамака).

У межах самодокору трапляються вислови «докори сумління», «докори совісті», «докоряти собі за щось» та ін.

Усі типи докорів однобічно скеровані на адресата і цим відрізняються від перекорів.

Адресатом докір може сприйматись як справедли­вий і як несправедливий. Від цього значною мірою зале­жить подальший перебіг процесу спілкування, форму­вання його комунікативного майбутнього.

Подійний зміст того, що оцінюється негативно, як правило, стосується минулого; події, що будуть мати місце у майбутньому, можна лише спрогнозувати дуже приблизно; самі події можуть бути одиничними, чис­ленними або кількісно невизначеними, сприйматись «у Цілому». Наприклад:

1. Одинична подія:

Чому, спитаєте мене, Ваша Королівська Справед­ливосте, чому, сучий хвосте, пішов ти до нього [каде-біста] за тиждень? (Андрухович Ю. Московіада).

2. Численні події: Я перериваю Зину:




Складові комунікативного акту, пов'язані з мовним кодом

Засоби мовного коду в комунікації

 


а І з- й. а о 2 З

Як це ви можете так рішуче говорити? Зина роз­водить руками й з докором похитує головою.

— Коли ж, Іполіте Миколайовичу, ви чули, щоб я висловлювалась нерішуче? (Домонтович В. Дівчина з ведмедиком).

3. Кількісно невизначені події:

Зина з докором каже:

— Правдоподібне? Ви питаєте, що таке правдопо­дібне? (Домонтович В. Дівчина з ведмедиком).

З позицій комунікативного минулого і комунікатив­ного майбутнього докір постає як реактивний МЖ; він скерований на оцінку минулих дій, вчинків, думок то­що, але має вихід у майбутнє. Це стосується насамперед подальшого розгортання МЖ, яке значною мірою зале­жить від того, як адресат сприймає докір: як справедли­вий чи несправедливий. За справедливим, як правило, слідує згода і/або виправдання, аргументація (пояснен­ня) причин засудження; за несправедливим — запере­чення, рідше — примирення з фактом. На противагу до­кору причіпки сприймаються як несправедливі, й після них слідують заперечення або конфліктні типи МЖ: лайка, сварка та ін. Наприклад:

[Галя:] — Востаннє, коли ти був тут, ти повівся зі мною, наче з повією... Пропав на два тижні!

[Отто фон Ф.:] — Я писав роман у віршах, Галю (Андрухович Ю. Московіада) (докір визнається справед­ливим, а тому адресат вдається до виправдання);

... мати, підсунувшися ближче, пригорнулася до ньо­го [Шлойми]. Мамо, хто це такі? Навіщо ти їх впустила? — запитав він з докором.

— Сину! — мати зазирнула йому в очі. Так треба. Поїдь на їхні збори. Вони ж не відчепляться (Ірванець О. Рівне/Ровно) (адресат застосовує пояснення свого вчин­ку, який мовцем оцінюється як негативний);

[Шлойма каже сам до себе:] — Ох, не треба було вчо­ра з тим Маульвюрфом по третю пляшку їхати... Та й по другу не обов'язково було. Ну та вже. Що сталося те сталося (Ірванець О. Рівне/Ровно) (після самодокору слідує самопримирення за моделлю: «маємо що маємо, потрібно жити далі»).

З урахуванням аспекту мовного втілення для докору адресант може використовувати різні засоби мовного коду: власне мовні, просодичні, паралінгвістичні тощо. У художній літературі, зокрема, наявні вказівки на ко­мунікативне використання нелінгвальних засобів: по-


дивився з докором, докірливо зітхнув, стенув плечима з докором тощо. Дорікання, зауваження, звинувачення, скарги та деякі інші МЖ мають лише мовні засоби сво­го вияву.

Залежно від способів мовного вираження докір буває прямий або непрямий. При цьому непрямий докір у фор­мі «м'якого» запитання є найважливішим. Можливо, са­ме такий спосіб мовного вияву докору є «ядерним», а всі інші — «периферійними». Звинувачення, настанови, на­падки, нотації, нарікання, причіпки, догани тощо вис­ловлюються, як правило, прямо.

1. Прямий докір:

[Дід:] — Много зла в тебе накіпєло, ласкавий.

[Отто фон Ф.:] — Бо я хотів з усіма жити в злагоді. А виявилося, що всі пересварені давно (Андрухович Ю. Московіада).

2. Непрямий докір:

[Отто фон Ф.:] — Розкажи мені все-таки, в чому справа? Що за експерименти ви тут провадите? Чому саме ти? Чому з ними? [кадебістами] (Андрухович Ю. Московіада) (докір сформульовано у вигляді запитання, а не ствердження).

Саме слово докір як метаім'я, тобто загальне МЖ, є елементом літературної сфери побутування загальнона­родної мови і цим відрізняється від таких лексем на по­значення «м'якого» вияву несхвалення і незадоволен­ня, як вимова, дотинок, нагана, причіпка тощо.

Отже, докір можна визначити як інтенціональний, односпрямований неконфліктний МЖ у межах нефор­мального спілкування (або автокомунікації) «м'яко» негативної оцінної природи (який, правда, може собою розпочати конфліктні МЖ), реактивної подійної, але ініціативної комунікативної спрямованості з прямим або непрямим способами мовного втілення.

Типологія мовленнєвих жанрів.Комплексний під­хід, який враховує типи комунікативних інтенцій, спо­соби участі партнерів у комунікації, їх рольові співвід­ношення, характер реплік, дає змогу виокремити такі МЖ: бесіду, розмову, суперечку, розповідь, історію, лист, записку, щоденник та ін.

Бесіда. Це жанр мовленнєвого спілкування (діалог або полілог), в якому у випадку кооперативної стратегії відбувається:

— обмін думками з певних проблем;




Засоби мовного коду в комунікації

Складові комунікативного акту, пов'язані з мовним кодом

 


а ^ -5

е. д І Н г> <т> 5 »

-3. 1 §

— обмін даними про особисті інтереси кожного з учасників з метою встановлення типу стосунків;

— безцільний обмін думками, новинами, спостере­женнями (так зване фатичне (розважальне) спілкування).

У бесіді, попри різноманітні тактики, домінує стра­тегія солідарності й згоди в думках. Це своєрідний об­мін симпатіями.

Розмова. У межах цього жанру може реалізуватись як кооперативна, так і некооперативна стратегія спіл­кування. За метою спілкування виділяють:

— інформативну розмову (повідомлення, інформація);

— наказову розмову (прохання, накази, вимоги, по­ради, рекомендації, переконування в чомусь);

— розмови, метою яких є з'ясування міжособистіс-них стосунків (конфлікт, сварка, звинувачування).

Цілеспрямованість — характерна риса розмови на противагу бесіді, котра може бути безцільним МЖ. Особливістю розмови є стійкі вислови, які історично склалися в системі мови, наприклад: у мене є до тебе розмова; серйозна розмова; складна розмова та ін.

Суперечка. Це жанр спілкування, у межах якого відбувається обмін думками з метою прийняття рішен­ня або знаходження істини. Різні точки зору учасників суперечки мають спільну дотичну, не виражену мовни­ми формами, — зацікавленість у спілкуванні. Це зу­мовлює кодекс довіри, правдивість і щирість, які вияв­ляються в етикетних формах, ввічливості, істинності аргументів. Мета суперечки — пошук прийнятного рі­шення. Водночас це пошук істини, правильного рішен­ня. У суперечці партнери ставляться один до одного з повагою, як до рівних собі. Якщо цього немає, то супе­речка вироджується у сварку.

Розповідь. У ній переважає монологічна форма мов­лення у межах діалогу чи полілогу. Головна стратегічна лінія мовленнєвого спілкування — солідарність, згода, кооперація, «дозвіл» одному з учасників здійснити свою комунікативну інтенцію, скеровану переважно на інформування. Темою розповіді можуть бути будь-які події, факти тощо, які сталися з оповідачем або з ки­мось іншим.

Характерна риса МЖ розповіді — цілісність інфор­мації, яка забезпечується зв'язністю окремих фраг­ментів. У розповіді адресат, інтерпретуючи певну по­дію, виступає в ролі автора, який із власної точки зору оцінює її.


Історія. Має форму монологу. Важливий прагма­тичний чинник — пам'ять. Характерно, що адресат не є дійовою особою історії. Комунікативна мета історії — не лише повідомлення про події, які відбулися раніше, а й підведення певних смислових підсумків, резюме, зі­ставлення з оцінкою сучасних подій і фактів.

На противагу іншим типам МЖ розповідь та історія належать до запланованих видів мовлення, «дозволе­них» учасниками комунікативної взаємодії.

Лист. Необхідна умова листування — щирість, яка можлива за внутрішньої близькості людей. Листи мо­жуть бути регулярними і нерегулярними. Регулярність листування визначається стосунками між учасниками цього виду спілкування, зовнішніми обставинами лис­тування, актуальністю тем та ін.

Записка. Цей жанр писемного спілкування великою мірою формується внутрішнім світом адресанта і адре­сата, актуальністю обставин, в яких створюється запис­ка. Тому зміст записки, як правило, короткий; розгор­нуті роздуми замінюються одним-двома словами, які виконують роль натяку. Ситуативна зумовленість і близькі стосунки між адресантом і адресатом уможлив­люють вільне вираження думок і економного викорис­тання засобів мовного коду, наприклад: «Іване! Чекаю завтра о третій».

Щоденник. Це тип автокомунікації, тобто спілку­вання «Е£о» адресанта зі своїм «А1і;ег е£о». Стилістика щоденникових записів зумовлена всіма можливими ви­явами особистості (Я-інтелектуальне, Я-емоційне, Я-духовне тощо). Залежно від переважання того або ін­шого начала змінюється характер викладу.

Щоденникові записи бувають, як правило, двох ти­пів. Одні щоденники віддзеркалюють орієнтацію автора на опис подій дня, місяця, року тощо; інші — міркуван­ня, «потік свідомості», опис асоціацій тощо. Особливо велике значення мають щоденники в житті творчих осо­бистостей.

Отже, мовленнєвий жанр — складова дискурсу, йо­го найважливіша категорія. МЖ об'єднує інтенції учасників спілкування у неконфліктному дискурсі, те­матику їх розмов, особливості організації одиниць мов­ного коду. З певною мірою умовності можна вважати, Що спілкування людей — це обмін різноманітними МЖ або їх частинами; структура ж дискурсу постає як су­купність МЖ.





Складові комунікативного акту, пов'язані з мовним кодом

Засоби мовного коду в комунікації

 


З п

  5 о 2 з

Водночас однією з найважливіших залишається проблема співвідношення МЖ з іншими категоріями міжособистісного спілкування, насамперед дискурсом і мовленнєвим актом.






Date: 2015-07-22; view: 1330; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.02 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию