Усне і писемне спілкування. Функціональний стиль мовлення

Природа та організація стилів мови і мовлення вели­кою мірою залежить від того, в якій формі відбувається спілкування: усній чи писемній. Ці форми значною мі­рою визначають хід мисленнєвого процесу, плин кому­нікації, добір елементів мовного коду.

Засоби мовного коду в комунікації

Складові комунікації, пов'язані з риторикою мовлення

Відмінності усного і писемного спілкування. Най­важливіші особливості цих двох форм спілкування по­дано у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 Відмінності усного і писемного спілкування

Прагматичні особливості усного мовлення, які від­різняють його від писемного, — безпосередня наяв­ність адресата, включешсть елементів контексту і си­туації в спілкування, тенденція до експресивності, емоційності (наявність афективності) — спричиняють мовні особливості: емфатичну інтонацію, міміку, жес­ти, темп і ритм мовлення. Використовуються прийоми уповільненої, роздільної вимови; в інтонації провідну роль найчастіше відіграють тривалість звуків, розтягу­вання (ма-а-а-ленький шматочок//, жа-а-а-хлива пого­да/ /). Роль інтонації визначальна: вона може надавати повідомленню протилежного значення: (він такий ро-зу-у-мний!).

Частим прийомом посилення є повторення одних і тих самих або синонімічних одиниць: Небо було синє-синє; Це нічого не вирішує/'/'Розумієш/'ні-чо-го!

Серед продуктивних моделей, що реалізують експре­сивні наміри мовця, поширеними є вигуки-дієслова: Він трах-бах і все поламав; Я кажу/«розріж» //Вона/чик/і готово. Значну експресивність мають характерні для ус­ного мовлення предикативи оцінки: Ну, ти взагалі!; Чо­боти/нікуди//тиснуть і розлітаються. Вагома роль часток в усному мовленні — 12,6 %; у науковому стилі кодифікованої літературної мови — 1,6 %.

Просодичні, невербальні та синтаксичні засоби в ус­ному мовленні перебирають на себе роль інструменту­вання висловлювання: модальність виражена не сло­вом, а висловлюванням.

В усному мовленні контекст і ситуація впливають на значення цілого повідомлення і семантику кожної окре­мої одиниці. Безпосередня дійсність спілкування «вплавлена» в мовну тканину, кожне слово «пахне» контекстами, в котрих воно жило, всі слова і форми «населені» інтенціями.

Найважливіші форми і жанри усного спілкування — діалог, монолог, полілог, бесіда, дискусія, диспут, супе­речка, розповідь, переказування, звіт, доповідь; писем­ного — переказ, опис, роздум, ділові папери, газетні жанри, план, тези, конспект, реферат, художні твори.

Функціональний стиль мовлення. Форми спілкуван­ня разом з екстралінгвістичними чинниками (мета, зав­дання, стратегія, тактика спілкування тощо), які його супроводжують, є основою функціональнихістилів.

Функціональний стиль мовлення — різновид літературної мови, який ґрунтується на різних типах мислення (побутовому, науково­му, публіцистичному, естетичному тощо) і характеризується сукуп­ністю мовних засобів, що відповідають цим типам мислення, а та­кож принципами і прийомами добору елементів мовного коду учасниками спілкування залежно від змісту, контексту та ситуації, в яких вони перебувають.

Функціональні стилі — відкриті різновиди мовного коду; між ними існує взаємодія, взаємовплив. Сукуп­ність функціональних стилів становить стилістичну систему мови.

У сучасних мовах найчастіше виділяють такі стилі: — розмовно-побутовий. Використовується в щоден­ному спілкуванні та віддзеркалює побутовий тип мис­лення (так званий «здоровий глузд»). У ньому перева-

Засоби мовного коду в комунікації

Складові комунікації, пов'язані з риторикою мовлення

жають форми усного діалогічного мовлення, використо­вуються різноманітні невербальні й паралінгвістичні засоби. Характеризується вживанням розмовно-побуто­вої, іноді некодифікованої лексики. У його межах ак­тивно функціонують емоційно-експресивні засоби мови (частки, вигуки, форми суб'єктивної оцінки тощо). Одиниці та категорії розмовно-побутового функціо­нального стилю можуть використовуватись у худож­ньо-белетристичному функціональному стилі як засоби стилізації;

— науковий. Ним створюються наукові праці, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, тех­ніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів. Віддзеркалює творчий, пошуковий тип мис­лення. Характеризується вживанням термінів та роз­криттям їхнього змісту, специфічною побудовою тексту, в якому переважають логічні, причиново-наслідкові від­ношення між конструкціями. Науковий функціональ­ний стиль має підстилі: науково-технічний, науково-по­пулярний, науково-навчальний тощо;

— офіційно-діловий. Це стиль ділових документів: міжнародних договорів, юридичних законів, урядових постанов, указів, статутів, службового листування, діловодства тощо. У ньому втілюється інформативно-піз­навальний тип мислення. Йому притаманні конкрет­ність, лаконічність формулювань, чіткий виклад реко­мендацій, прохань; у цьому стилі використовуються ус­талені звороти, офіційні формули звертання, віддієслівні іменники у складі іменних конструкцій, інфінітивні конструкції, речення з дієприслівниковими та дієприк­метниковими зворотами, форми на -но, -то та ін.;

— публіцистичний. Виконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформа­ції. У ньому втілюється емоційний тип мислення. Йому властиві мовні форми експресивності та емоційності, залучення елементів інших функціональних стилів для досягнення публіцистичного ефекту;

— художньо-белетристичний. У ньому втілюється естетичний тип мислення та естетична функція мови. Комунікативна, інформативно-пізнавальна, експресив­на, емотивна функції мови підпорядковані естетичній функції. У ньому використовуються мовні засоби всіх інших функціональних стилів; значну роль виконують індивідуально-авторські засоби мовної виразності, пе­реносно-образне вживання слів, експресивні одиниці

всіх мовних рівнів, що забезпечують емоційно-образ­ний вплив на читача;

— конфесійний. Покликаний забезпечити спілку­вання людей у релігійній сфері, потреби віри. Має свої канони, стильові домінанти, вибирає із синонімічних рядів етнічної мови одиниці піднесеного урочистого звучання.

Виокремлення функціональних стилів мовлення (спілкування) пов'язане із взаємодією лінгвального і позалінгвального чинників, оскільки стилі формуються внаслідок вживання мовного коду мовцем у конкретних мовленнєвих актах під впливом певних екстралінгваль-них чинників, тематики спілкування, а також контекс­ту і ситуації, у межах якої це спілкування відбувається. Контекст і ситуацію спілкування називають сферами спілкування і пов'язують із специфікою комунікації в різних сферах діяльності.

Функціональні стилі взаємодіють між собою. Най­більше це стосується художнього, публіцистичного і розмовного стилів. Замкнутішими, стійкішими є офі­ційно-діловий, науковий, конфесійний стилі. Публі­цистичний стиль використовує одиниці офіційно-діло­вого, наукового стилів.

Отже, функціональні стилі — це різновиди мовного коду і одночасно комунікації. Вони акумулюють най­важливіші складові процесів комунікації: тематику спілкування, пов'язану з узагальненими типами мис­лення людей, різноманітні лінгвальні й позалінгвальні чинники тощо.