Зв'язок культури Київської Русі з античністю

У ІХ–Х ст. Київ входить до країн європейської коаліції, вибрано найоптимальнішу ідеологію. Як новому члену співдружності русичам треба було і себе показати, і на людей подивитись.

Прийняту Володимиром Великим нову релігію необхідно було на-

лежним чином обставити. Своїх людей для досягнення цієї мети поки

що обмаль. Спеціалісти запрошуються з Візантії. На Русь приїздять

священики, архітектори, художники, які приносять разом зі словом Бо-

жим культурні та науково-мистецькі досягнення свого народу.

Візантійські культуррегенти разом із високим рівнем майстерності

запроваджують і свою систему світобачення, що цілком закономірно. Як

правило, у подібні експедиції вирушають або романтики, або догмати-

ки; у цьому випадку ми спостерігаємо останнє. Залишені ними пам’ятки

дають підстави для такого твердження. Яскравий приклад — широко-

відомі мозаїки Софії Київської: Євхаристія, святительський чин, Пан-

тократор, Оранта вражають своєю канонічною довершеністю, а фрес-

ки, виконані місцевими майстрами, позначені теплотою і добрим гумо-

ром, оповідають про життя і побут киян. В очі впадають два бачення

світу, два світогляди — канонічний прагматизм і щире, безпосереднє

сприйняття дійсності, радість життя.

Чи була Русь дикою, “варварською” країною, як її малюють нам

“освічені” греки? Безперечно, ні. Це була економічно незалежна дер-

жава, яку греки підкорити силою не змогли. Отже, спрацював психо-

логічний фактор — перекласти на народи, яких не вдалося поставити

в залежність, власні вади. Слов’яни нічого не спростовували, та чи була

в цьому потреба сильному народу? На жаль, “свідчення” греків зали-

шилося в історичних анналах як незаперечна істина.

Та життя внесло корективи у бачення історичних реалій. Життє-

радісність боролася з догматом усіма можливими засобами, і коли ес-

тафету у візантійців переймають місцеві майстри, то культові споруди

стають набагато спокійнішими, теплішими, пластичнішими, органічно

вписуються в навколишнє середовище. Особливо це помітно в північних

районах Київської Русі, на Псковщині, де храми будувалися місцевими

майстрами і за пластикою нагадають скульптуру.

Античні впливи на мистецтво Русі були й прямі, й опосередковані

як за формою, так і за змістом, а про те, що русичі були з ними зна-

йомі, красномовно свідчить один цікавий факт. В одному з лівих нефів

Софійського собору під час останньої реставрації був відкритий малю-

нок античної голови. Багато дебатів точилося з приводу того, звідки і

як з’явився він у Софії. Можна запропонувати дуже просте пояснення:

серед художників, які приїхали з Візантії, не всі були догматиками, хтось

із них, розповідаючи місцевим художникам про античне мистецтво, тут

же проілюстрував це на стіні, знаючи, що незабаром малюнок покриєть-

ся фрескою, а тому ніякої крамоли в цьому він не бачив. Відлуння ан-

тичності можна знайти і в зразках українського мистецтва того періоду.

Вільніше почувались художники і майстри в оформленні книги. Тут

античні, візантійські й східні мотиви помітніші.

Сплав місцевих досягнень і античних впливів дав той феномен, який

ми сьогодні називаємо мистецтвом Київської Русі. Воно у всеохопленні

часу представляє широкий спектр впливів у виробленні власного стилю.

Ч И БУЛИ ЗНИЩЕНІ КУЛЬТУРНІ НАБУТКИ ЗА ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКОЇ НАВАЛИ?

У російській та радянській науці монгольську експансію або обходили мовчанням, або стверджували, що монголи залишили по собі пустелю. Спробуємо розібратися в цьому.

Що являла собою Україна ІХ–ХІІІ ст.? Це було перехрестя тор-

говельних шляхів із півночі на південь та зі сходу на захід. Монголи

контролювали шлях із Китаю до Європи, бо він приносив їм великі

прибутки. Торговельна експансія Китаю і монгольської імперії простя-

галась аж до Каспію, південні території контролювалися Римською

імперією. Походи монголів у європейську частину активізувалися на

початку ХІІІ ст. Завоювання Європи тривало 6 років. Монголи роз-

били війська Києва, Галича, знищили під Лічницею хрестоносців, за-

воювали Чехію, Угорщину, Болгарію, спалили Краків, Люблін, Вроц-

лав, а 1242 р. повернулися до своєї столиці. Розорена війнами Європа

їх не цікавила. Якою була основна мета цих походів? Одержати тери-

торії, на яких можна торгувати, тобто взяти їх під економічну залежність

і мати щорічні збори. Наскільки великими були спустошення, скоєні

монголами? Було знищено насамперед міста-фортеці. Ремісників та

купців їм не було сенсу чіпати, адже це підірвало б економічний добро-

бут завойовників. За свідченням Плано Карпіні, який побував у Києві

через 6 років після того, як через нього пройшли монголи, місто було

великим торговельним центром.

Монголи багато уваги приділяли торговельним шляхам та їх упоряд-

куванню. Історичні хроніки зберегли свідчення про те, що вони влаш-

товували спеціальні охоронні пункти та зимівники на торговельному

шляху, який пролягав аж до Далекого Сходу. Не виключено, що ук-

раїнські чумаки-купці користувалися цією магістраллю. Ця версія

підтверджується китайськими хроніками — в Пекіні у 1330 р. в імпе-

раторській гвардії була окрема руська когорта.

Упродовж усього періоду татаро-монгольського протекторату майже

не помічаємо впливів монгольської мови. Продовжують функціонувати

церкви і монастирі, та ще й під опікою Орди, а також школи при них.

Працюють хлібороби і ремісники, в їхніх виробах не спостерігається

східних впливів. Князі активно збагачуються за рахунок податків, які

збирають для хана, залишаючи собі левову частку. Продовжує діяти

своє судочинство. Аналіз фольклору не засвідчує великої кількості па-

м’яток усної народної творчості, де були б зафіксовані події монгольсь-

кого періоду, щоправда, окрім першого, завойовницького. Князі, пере-

буваючи у напіввасальному стані, продовжують економічні й політичні

зв’язки зі своїми сусідами. Яскравим прикладом цього є Данило Галиць-

кий, який навіть утворює свою державу, а московський князь Іван

Калита фантастично збагачується і зміцнює московську державу, яка й

пішла на “Ви” з монголами.

Напевно, настав час переглянути усталену історичну традицію і дати

об’єктивну оцінку цьому періодові.