Поділ України та розвиток культури

У ХVІ ст. велика частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) підпала під владу

Речі Посполитої. В Україні з’явилися польські

магнати, яким король роздарував землі, національна культура і право-

славна церква зазнали жорстоких утисків. Поряд із зміцненням

польської адміністрації костели почали боротьбу за перетворення ук-

раїнців на римо-католиків.

Наслідки Берестейської церковної унії 1596 р. були дуже тяжкими

для української культури: створення з однієї православної церкви двох —

уніатської (українська католицька церква, з’єднана з Римом) і право-

славної, яка у другій половині ХVІІ ст. потрапила в залежність від

Московського патріархату.

Поглиблюється денаціоналізація української шляхти, цілий ряд знат-

них родів переходить в унію або католицтво, спольщується. Православні

ненавиділи уніатів як зрадників, а римо-католики не вважали православ-

них повноправними громадянами, принижували їх. Поляки вимагали, аби

уніати, з’єднані з Римом, відмовилися від своїх догм, історії, традицій. Але

українська католицька церква, за словами історика Д. Дорошенка, не

зв’язала себе з польським урядом, а активно боролася проти полонізації.

Отже, територіальний поділ, міжконфесійна боротьба розмежували

українську людність і на тривалий час розпалили вогнище протибор-

ства, що не давало можливості для об’єднання і протидії зовнішній екс-

пансії.

БРАТСТВА І РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

Історія створення братств сягає давніх часів. Ще в Іпатіївському літописі за 1134–1159 рр. є згадка про “братчини”, але до ХV ст. вони не набули

великого поширення.

Діяльність братств активізувалась у ХV ст. Це зумовлювалося по-

жвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі,

особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким

Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації.

Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво ви-

раженого релігійного забарвлення. Їх головна мета полягала в обороні

своєї батьківської віри. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське

(1439) та Віленсько-Кушнірське (1458).

Стан православної церкви на той час був не найкращий. Духовен-

ство, особливо нижчих ланок, було малоосвічене, а його вплив на при-

хожан — мізерний. Вища церковна влада більше дбала про свої стат-

ки. Приблизно таку ж картину спостерігаємо і в католицькій церкві,

але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на

католицтво в Польщі, вона швидко впорядковується, починають відкри-

ватися школи, до яких охоче йде вчитись і православна молодь.

Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували діяль-

ність, почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й

організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру

милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Медоваріння

було державною монополією, але на храмові свята братства одержува-

ли право зварити і реалізувати мед, що також давало їм прибуток.

Великого значення братства надавали вихованню, формуванню мо-

ральних засад. Братчики не допускали сварок та пиятик, для всіх були

обов’язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших,

чесність та люб’язність як до братчиків, так і до всіх людей.

Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, головою

братства, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний

тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом,

якому надавались королівські привілеї.

Благодійність була нормою життя братчиків, які в різний спосіб

допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув’яз-

неним, подорожнім виходячи щоразу зі своїх можливостей. Братства

мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утри-

мувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — най-

краща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утверд-

ження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно

працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віленська,

Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі

свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше —

підручники.

Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допома-

гаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто

бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти

і культури. Братства проіснували до революції 1917 р.

РОЛЬ БРАТСЬКИХ ШКІЛ У СТАНОВЛЕННІ ОСВІТИ

У ході боротьби українців проти католицького впливу велику роль відігравали братства. Однією з найважливіших їхніх турбот була шкільна справа.

Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан

Баторій дозволив Віленському братству відкривати школи, а з 1585 р.

це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовсько-

го та Галичини. Того ж року зроблено перший набір до Львівської

братської школи, а невдовзі такі заклади (близько 30) починають пра-

цювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові,

Кам’янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах.

У братських школах навчалися діти всіх станів, а також сироти. Вони

утримувалися коштами братства за рахунок внесків; бідні та сироти

вчилися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправед-

ливість. “Навчати й любити всіх дітей однаково” — ось заповідь педа-

гогів школи.

Головна увага приділялася слов’янській та руській (українській)

мовам, вивчалися також як обов’язкові грецька та латина, що сприяло

засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської нау-

ки і культури. Учні слов’яно-греко-латинських шкіл крім мов оволоді-

вали програмою “вільних наук”: діалектикою, риторикою, музикою,

арифметикою, геометрією та астрономією. Окремі братські школи пе-

реросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Києво-Могилянська

академія.

Викладачами працювали здебільшого українці: Тустановський, Став-

ровецький, майбутній митрополит Йов Борецький, Ю. Рогатинець,

Стефан і Лаврентій Зизанії та ін.

Поширення шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало

українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали вчителями, поширю-

вали знання, формували у своїх учнів почуття власної гідності та непри-

миренності до покатоличення і спольщення свого народу.

ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА ХVІ СТ.

Підтримуючи ідею об’єднання католицької і православної церков під вер-

ховенством Папи Римського, Польща протягом усього ХVІ ст. систематично пропагувала унію, використовуючи проповідь, літературу та школу. Велася завзята полеміка між прихильниками унії та її опозицією, результатом чого і став унікальний жанр українського письменства — полемічна література. Остання справила великий вплив на подальший розвиток культури, зокрема літератури та філософської думки.

Унію підтримувала найвища православна ієрархія: Кирило Терлець-

кий, Іпатій Потій, Михайло Рогоза. Основна маса православного ду-

ховенства, українська шляхта, міщани і особливо селяни не припус-

кали думки про об’єднання церков, вбачаючи в цьому замах на бать-

ківську віру.

У католиків пропаганду унії взяв у свої руки орден єзуїтів, висунувши

талановитих проповідників, таких як Венедикт Гербест та Петро Скар-

га. Перший закидав православному духовенству неуцтво, другий у творі

“Про єдність Божої церкви” доводив вищість католицизму щодо пра-

вослав’я, виступав проти подружнього життя у середовищі священиків,

ведення служб слов’янською мовою, втручання світських людей у цер-

ковні справи та проголошував спасіння православних через унію.

Центром православної літератури спочатку був Острог, де під опі-

кою видатного діяча просвіти та культури князя К. Острозького були

зібрані найкращі літературні сили. Тут видано твори двох талановитих

авторів Христофора Філалета та Клірика Острозького. Х. Філалет у

творі “Апокрисис” (1597) наводить документи, в яких розкриває істо-

рію унії, махінації єпископів, обороняє правосильність православної цер-

кви. К. Острозький у творі “Пересторога” (1804) висміює католицькі

догмати. Автором цього твору І. Франко вважав відомого діяча Львів-

ського братства Ю. Рогатинця.

Великий вплив на сучасників справили писання афонського ченця

Івана родом з Вишні, у літературі І. Вишенський (1545–1620). Його

палкі послання до єпископів, які зрадили віру предків, до всіх земляків,

“що живуть у лядській землі”, пристрасні таврування злочинів і провин

можновладців не були надруковані (крім одного) й ходили в численних

рукописах серед української людності.

У Вільно виступав полеміст Стефан Зизаній (Кукіль), який розви-

вав ідею про “папу-Антихриста”. Уніатський собор виніс йому смерт-

ний вирок. Католики робили на нього засідки, але марно.

Величезний смуток та відчай, що охопили ревнителів старої батьків-

ської віри, змалював Мелетій Смотрицький у своєму “Треносі” (1608),

тобто плачі, де показано скрутне становище православної церкви у

Польщі. Автор наводить десятки прізвищ сімей, де батьки були пра-

вославними українцями, а діти зрадили свій народ і віру, спольщи-

лися й окатоличились.

Полемічна література дала поштовх розвитку української культури,

протягом багатьох десятиліть надихала українських патріотів на боротьбу

за свою віру і свободу.