Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
Україна і утворення СРСР
|
|
Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік – Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки – Бухарська та Хорезмська.
Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром – ЦК РКП(б). Залежність республік від московського центру прикривалася системою двосторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву “договірної федерації”.
Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним /у квітні 1922 р. Сталін зайняв посаду генерального секретаря ЦК РКП(б)/. Комісія розробила так званий “план автономізації”, який передбачав включення республік на правах автономних до складу Російської федерації.
В Україні з критикою цього плану виступили голова уряду Х.Раковський та нарком внутрішніх справ М.Скрипник. На відміну від них, перший секретар ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльський підтримав Сталіна. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало Раковському: його у 1923 р. замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а у 1936 р. – репресовано.
В.Ленін відкинув сталінський план, назвавши його шовіністичним, і розробивши власний план, за яким всі радянські республіки, включаючи Російську федерацію, на рівних входили до складу СРСР, зберігаючи за собою право вільного виходу. Таким чином, утворювалася нова федеративна держава, у якій поряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади.
На основі ленінського плану І з’їзд рад СРСР прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу увійшли Російська Федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладнених в основу СРСР (Декларація та Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.
Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 році, коли була прийнята Конституція СРСР.
Конституція СРСР остаточно позбавила союзні республіки права на зовнішню політику та торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв’язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.
ІХ Всеукраїнський з'їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.
Формально СРСР був федерацією, але фактично – унітарною, централізованою державою, імперією нового типу. Україна втратила рештки державного суверенітету і незабаром, як і інші союзні республіки. Перетворилася на адміністративну одиницю Радянського Союзу.
Проте певні ознаки державності – територіальна цілісність, власний адміністративний і державний апарат збереглися, однак це не змінювало її статусу як частини єдиної держави.
З’ясуємо, чому ж так сталося? Чому Україна, яка за радянською конституцією 1919 р. вважалася суверенною, втратила державний суверенітет?
Утворення СРСР було обумовлене дією як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів:
* територіальні межі республік, які увійшли доскладу СРСР, були об’єднані в межах колишньої Російської імперії. Між ними існували історично усталені економічні зв’язки, і як наслідок, певна спеціалізація економічних районів та розподіл праці;
* у роки громадянської війни між радянськими республіками склався воєнно-політичний союз, а пізніше – у 1921-1922 рр., воєнно-господарський та дипломатичний союзи. Виникла так звана «договірна федерація» радянських держав, де функції загальнофедеративних органів влади виконували органи влади Радянської Росії;
* головною ж причиною утворення СРСР стало посилення впливу у всіх республіках єдиної, жорстко централізованої більшовицької партії, керівництво якої взяло курс на негайне об’єднання республік в єдину державу і здійснило це об’єднання за власним сценарієм.
3. Політика українізації
Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні в 20-і роки. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:
· висування українців на керівні посади;
· впровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;
· розвиток національної за формою та радянської за змістом культури;
· створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.
Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1920 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку усього населення України.
Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках.
Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-і роки керували прибічники національного відродження Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник.
20-і роки стали періодом подальшого національного відродження.
Наслідки українізації:
► У 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %.
► Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський.
► Відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багато чисельні літературно-художні об’єднання, працювали 45 професійних театрів і т.д.
Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М. Хвильовий, М. Зеров, Г. Косинка, М. Рильський, В. Яловий, Л. Курбас, О. Довженко, Г.Верьовка ібагатьом іншим.
Причини згортання українізації:
* Українізація почала виходити за дозволені центром рамки.
* вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;
* зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;
* українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав’язувати усім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, в т.ч. і український, повинен іти своїм шляхом, пристосовуючи його до національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 рр. О. Шумський, економіст М. Волобуєв.
Микола Хвильовий звертався до українських письменників із закликом виявити національну свідомість, самобутність, не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського. Пристрасний заклик до українців іти власним шляхом був висловлений у знаменитому його гаслі «Геть від Москви!».
Олександр Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликанні з 13
України генерального секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича, який гальмував процес українізації.
Михайло Волобуєв переконував, що економіка Укра-їни повинна становити єдиний народногосподарський комп-лекс, який може інтегруватися у світову екноміку без посе-редництва Росії.
«Хвильовизм», «шумськізм», «волобуєвщина» були оголошені проявом «буржуазного націоналізму», небезпечним «націоналістичним ухилом».
З кінця 20-х років політика українізації поступово згортається. У 1933 році Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повертається до політики зросійщення. Активних учасників українізації було репресовано.
Date: 2016-01-20; view: 632; Нарушение авторских прав