Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ключові терміни і поняття





* конституцій на монархія; * соціально-економічна модернізація;

* колонія; * буржуазно-демократична революція

* Антанта; * Четвертний союз;

* парламент; * шовінізм;

* іноземний капітал; * сільська община;

* лібералізація; * перша світова війна.

 

1. Рубіж ХІХ –ХХ ст. в Україні був періодом завершення промислового перевороту і переходу до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість – над важкою). Ці кардинальні зміни відбувалися у надзвичайно складних умовах. Російська імперія, як і більшість країн світу, пережила в 1900-1903 рр. економічну кризу. 1904-1908 рр. були роками депресії і лише в 1909-1913 рр. почалося промислове піднесення.

Українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас в силу обставин (вигідне географічне роз-ташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала свої особливості. Економічна криза, загостривши конкуренцію і посиливши поляризацію підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об’єднати сили. Вже на поч. ХХ ст. Україна за рівнем кон-центрації промислового виробництва в основних галузях промисловості була не тільки лідером Російської імперії, а й посідала одне з перших місць у світі.

Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівно-мірний розвиток її регіонів. Якщо південь України дуже швидко перейшов на капіталістичні рейки і почав бурхливо розвивати промислове виробництво, то південно-західний регіон орієнтувався головним чином на аграрний сектор і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація прмислових районів. Донбас став центром вугільної, Нікопольський басейн – марганцевої, Кривий Ріг – залізорудної, Правобережжя і Лівобережжя – цукрової промисловості. Ці центри з часом набули загальноросійського значення.

Важливо, що українські землі наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. стали одним з головних промислових районів Російської імперії. Саме тут у 1913 р. вироблялось 69 % загальноросійської продукції чавуну; 57 % сталі та 58 % прокату. На Україну в цей час припадало 20,2 % усієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії.

Однак, незважаючи на те, що на території України був зосереджений такий величеззний промисловий потенціал, вона залишалася сільського-сподарським районом Російської імперії, в якому проживало в селах 80 % населення. Промисловому розвиткові Наддніпрянської України на поч. ХХ ст. були притаманні: концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України в один з головних промислових районів Російської імперії.

В аграрному секторі України у цей період зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; посилилася експлуатація народних мас; загострилася проблема аграрного перенаселення тощо.

У другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст., незважаючи на залишки кріпосництва, аграрний сектор західноукраїнських земель поступово перехо-див на капіталістичні рейки. Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства; поліпшуються знаряддя праці, застосувуються добрива; розширюються посівні площі.

Однак ці позитивні зрушення мали, як правило, локальний характер. В цілому ж сільське господарство західноукраїнських земель було мало-ефективним і працювало в режимі самозабезпечення, а не розширеного товарного виробництва.

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений коло-ніальний характер, що позначилося на її структурі та динаміці розвитку. Колоніальні форми господарювання виявлялися у низці тенденцій, процесів і явищ:

· гальмування промислового розвитку;

· консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїнської промисловості;

· орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, деформована структура промислового потенціалу;

· залежність промислового розвитку від іноземного капіталу;

· хижацька експлуатація природних багатств;


· фіксація низької енергоозброєності західної промисловос-ті;

· перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту (90 % всього експорту напередодні першої світової війни становила сировина).

Початок ХХ ст. в історії Західної України характеризується поступовим переходом до капіталістичних форм господарювання:

3.зростає товарність сільського господарства;

4.ширше використовується вільнонаймана праця;

5.поліпшуються знаряддя праці;

6.частіше застосовується техніка.

Проте водночас з позитивними зрушеннями зберігає свої панівні позиції поміщицьке землеволодіння; загострюється проблема аграрного перенаселення. Через це в аграрній сфері західноукраїнських земель накопичується комплекс протиріч, які заважали поступальному розвиткові. Ці протиріччя були обумовлені значною мірою колоніальним характером економіки краю.

Наслідками колоніальних форм господарювання у промисловій сфері були:

7.гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель;

*консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїн-ської промисловості;

*орієнтація фабричного виробництва на добування і переробку сировини; *створення деформованої структури промислового потенціалу;

*залежність промислового розвитку від іноземного капіталу;

*хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель;

*низька енергоозброєність західноукраїнської промисловості;

*перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.

Початок ХХ ст. характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням і політичним безправ’ям населення. Ситуацію загострила загальноекономічна криза 1900-1903 рр., а в Російській імперії – і її поразка у російсько-японській війні 1904-1904 рр.

Як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства:

· активізувався робітничий рух, перейшовши від економічної до політичної боротьби;

· посилився селянський рух, для придушення якого часто використовувалися війська;

· зросла активність учнівської та студентської молоді за соціальну справедливість;

· посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.

 

2.У Російській імперії революційно-визвольний рух вилився у демократичну революцію 1905-1907 рр. в якій населення України взяло активну участь.

На Наддніпрянській Україні діяло близько 20 загальноросійських і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революційним рухом.

Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 році – в період розвитку революції повисхідній лінії:

червень – збройне повстання на панцернику “Потьомкін”;

жовтень – загальний політичний страйк, який змусив російського царя видати Маніфест 17 жовтня, проголосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи;

листопад – повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П. Шмідтом; виступ полку саперів на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським;

грудень – збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Однак ці виступи не переросли в загальне збройне повстання. Після їхї придушення революція пішла на спад.


В Україні революція носила національно-визвольний характер, тому що національне питання було на передньому плані боротьби.

Національний рух в період революції мав значні здобутки:

· після Маніфеста 17 жовтня з’явилася легальна українська преса. Всього в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видання;

· виникнення культурно-освітньої організації “Просвіта”, яка мала філіали в багатьох містах України. В діяльності “Просвіти” брали участь М. Аркас, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Л. Українка, М. Лисенко, П. Мирний, Д. Яворницький та інші прогресивні діячі.

· відкривалися українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах;

· активну участь у першій (1906 р.) та другій (1907 р.) Думах розгорнула українська фракція, яка вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Допомогу українській фракції надавав М.Грушевський, який з цією метою переїхав зі Львова до Петербурга.

Перша та друга Думи були розпущені, оскільки виявилися занадто “лівими”. Маніфест про розпуск другої Думи 3 червня 1907 року прийнято вважати кінцем революції, бо він обмежив політичні свободи, проголосивши новий антидемократичний закон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків національного руху були ліквідовані. Царизм знов перейшов до політики національного гноблення українського народу.

З 1907 по 1910 рр. тривав період реакції – жорстокого переслідування опозиційного та українського руху. Головним прихильником цієї політики був міністр внутрішніх справ, а згодом – голова уряду Росії П. Столипін.

З метою координації діяльності українських сил у нових умовах українські діячі створили міжпартійний політичний блок - Товариство українських поступовців (ТУП). Його лідерами стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко, Д. Дорошенко. Організація обстоювала конституційно-парламентський шлях боротьби за національне відродження.

 

8.У Росії з 1906 по 1911 роки з ініціативи П.Столипіна здійснювалася аграрна реформа, яка передбачала:

* знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивіду альних власників землі – фермерів;

*ліквідація аграрної перенаселеності європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії.

Загалом по Росії реформа не мала успіху, але саме в Україні вона мала найбільший успіх – з общин вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвиткові капіталізму на селі. Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру (біля 1 млн.). Зросли посівні площі, валовий збір зерна, товарність сільського господарства.

Але реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914 році кількість малоземельних селян сягнула 2 млн. Бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і малотоварними.







Date: 2016-01-20; view: 530; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.01 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию