Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Ключові терміни і поняття
* конституцій на монархія; * соціально-економічна модернізація; * колонія; * буржуазно-демократична революція * Антанта; * Четвертний союз; * парламент; * шовінізм; * іноземний капітал; * сільська община; * лібералізація; * перша світова війна.
1. Рубіж ХІХ –ХХ ст. в Україні був періодом завершення промислового перевороту і переходу до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість – над важкою). Ці кардинальні зміни відбувалися у надзвичайно складних умовах. Російська імперія, як і більшість країн світу, пережила в 1900-1903 рр. економічну кризу. 1904-1908 рр. були роками депресії і лише в 1909-1913 рр. почалося промислове піднесення. Українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас в силу обставин (вигідне географічне роз-ташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала свої особливості. Економічна криза, загостривши конкуренцію і посиливши поляризацію підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об’єднати сили. Вже на поч. ХХ ст. Україна за рівнем кон-центрації промислового виробництва в основних галузях промисловості була не тільки лідером Російської імперії, а й посідала одне з перших місць у світі. Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівно-мірний розвиток її регіонів. Якщо південь України дуже швидко перейшов на капіталістичні рейки і почав бурхливо розвивати промислове виробництво, то південно-західний регіон орієнтувався головним чином на аграрний сектор і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України. Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація прмислових районів. Донбас став центром вугільної, Нікопольський басейн – марганцевої, Кривий Ріг – залізорудної, Правобережжя і Лівобережжя – цукрової промисловості. Ці центри з часом набули загальноросійського значення. Важливо, що українські землі наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. стали одним з головних промислових районів Російської імперії. Саме тут у 1913 р. вироблялось 69 % загальноросійської продукції чавуну; 57 % сталі та 58 % прокату. На Україну в цей час припадало 20,2 % усієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії. Однак, незважаючи на те, що на території України був зосереджений такий величеззний промисловий потенціал, вона залишалася сільського-сподарським районом Російської імперії, в якому проживало в селах 80 % населення. Промисловому розвиткові Наддніпрянської України на поч. ХХ ст. були притаманні: концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України в один з головних промислових районів Російської імперії. В аграрному секторі України у цей період зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; посилилася експлуатація народних мас; загострилася проблема аграрного перенаселення тощо. У другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст., незважаючи на залишки кріпосництва, аграрний сектор західноукраїнських земель поступово перехо-див на капіталістичні рейки. Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства; поліпшуються знаряддя праці, застосувуються добрива; розширюються посівні площі. Однак ці позитивні зрушення мали, як правило, локальний характер. В цілому ж сільське господарство західноукраїнських земель було мало-ефективним і працювало в режимі самозабезпечення, а не розширеного товарного виробництва. Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений коло-ніальний характер, що позначилося на її структурі та динаміці розвитку. Колоніальні форми господарювання виявлялися у низці тенденцій, процесів і явищ: · гальмування промислового розвитку; · консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїнської промисловості; · орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, деформована структура промислового потенціалу; · залежність промислового розвитку від іноземного капіталу; · хижацька експлуатація природних багатств; · фіксація низької енергоозброєності західної промисловос-ті; · перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту (90 % всього експорту напередодні першої світової війни становила сировина). Початок ХХ ст. в історії Західної України характеризується поступовим переходом до капіталістичних форм господарювання: 3.зростає товарність сільського господарства; 4.ширше використовується вільнонаймана праця; 5.поліпшуються знаряддя праці; 6.частіше застосовується техніка. Проте водночас з позитивними зрушеннями зберігає свої панівні позиції поміщицьке землеволодіння; загострюється проблема аграрного перенаселення. Через це в аграрній сфері західноукраїнських земель накопичується комплекс протиріч, які заважали поступальному розвиткові. Ці протиріччя були обумовлені значною мірою колоніальним характером економіки краю. Наслідками колоніальних форм господарювання у промисловій сфері були: 7.гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель; *консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїн-ської промисловості; *орієнтація фабричного виробництва на добування і переробку сировини; *створення деформованої структури промислового потенціалу; *залежність промислового розвитку від іноземного капіталу; *хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель; *низька енергоозброєність західноукраїнської промисловості; *перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту. Початок ХХ ст. характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням і політичним безправ’ям населення. Ситуацію загострила загальноекономічна криза 1900-1903 рр., а в Російській імперії – і її поразка у російсько-японській війні 1904-1904 рр. Як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства: · активізувався робітничий рух, перейшовши від економічної до політичної боротьби; · посилився селянський рух, для придушення якого часто використовувалися війська; · зросла активність учнівської та студентської молоді за соціальну справедливість; · посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.
2.У Російській імперії революційно-визвольний рух вилився у демократичну революцію 1905-1907 рр. в якій населення України взяло активну участь. На Наддніпрянській Україні діяло близько 20 загальноросійських і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революційним рухом. Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 році – в період розвитку революції повисхідній лінії: червень – збройне повстання на панцернику “Потьомкін”; жовтень – загальний політичний страйк, який змусив російського царя видати Маніфест 17 жовтня, проголосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи; листопад – повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П. Шмідтом; виступ полку саперів на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським; грудень – збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Однак ці виступи не переросли в загальне збройне повстання. Після їхї придушення революція пішла на спад. В Україні революція носила національно-визвольний характер, тому що національне питання було на передньому плані боротьби. Національний рух в період революції мав значні здобутки: · після Маніфеста 17 жовтня з’явилася легальна українська преса. Всього в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видання; · виникнення культурно-освітньої організації “Просвіта”, яка мала філіали в багатьох містах України. В діяльності “Просвіти” брали участь М. Аркас, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Л. Українка, М. Лисенко, П. Мирний, Д. Яворницький та інші прогресивні діячі. · відкривалися українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах; · активну участь у першій (1906 р.) та другій (1907 р.) Думах розгорнула українська фракція, яка вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Допомогу українській фракції надавав М.Грушевський, який з цією метою переїхав зі Львова до Петербурга. Перша та друга Думи були розпущені, оскільки виявилися занадто “лівими”. Маніфест про розпуск другої Думи 3 червня 1907 року прийнято вважати кінцем революції, бо він обмежив політичні свободи, проголосивши новий антидемократичний закон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків національного руху були ліквідовані. Царизм знов перейшов до політики національного гноблення українського народу. З 1907 по 1910 рр. тривав період реакції – жорстокого переслідування опозиційного та українського руху. Головним прихильником цієї політики був міністр внутрішніх справ, а згодом – голова уряду Росії П. Столипін. З метою координації діяльності українських сил у нових умовах українські діячі створили міжпартійний політичний блок - Товариство українських поступовців (ТУП). Його лідерами стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко, Д. Дорошенко. Організація обстоювала конституційно-парламентський шлях боротьби за національне відродження.
8.У Росії з 1906 по 1911 роки з ініціативи П.Столипіна здійснювалася аграрна реформа, яка передбачала: * знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивіду альних власників землі – фермерів; *ліквідація аграрної перенаселеності європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії. Загалом по Росії реформа не мала успіху, але саме в Україні вона мала найбільший успіх – з общин вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвиткові капіталізму на селі. Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру (біля 1 млн.). Зросли посівні площі, валовий збір зерна, товарність сільського господарства. Але реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914 році кількість малоземельних селян сягнула 2 млн. Бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і малотоварними. Date: 2016-01-20; view: 530; Нарушение авторских прав |