Масові репресії

Невід’ємною частиною тоталітарної системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищувати будь-яку опозицію сталінському режиму, будь-які прояви інакомислення. Знаряддям здійснення репресій були каральні

органи ДПУ, підпорядкованого наркомату внутрішніх справ (НКВС). (У 1934 р. замість ДПУ створено Головне управління державної безпеки).

Органи ДПУ – НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення.

* Масові репресії були захисною реакцією тоталітарного режиму, оскільки при наявності опозиції цей режим не зміг би забезпечити свого існування.

Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теорія Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність у зв’язку з цим посилення пильності і боротьби проти “ворогів народу”.

Каральні органи посилювали пошук “ворогів народу”, “контрреволюціонерів”, “ворогів соціалізму”, збільшувалися масштаби насильства. Репресії здійснювалися антиконституційними позасудовими “трійками” у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління внутрішніх справ і прокурора області. Вироки виносилися без свідків, без захисту, у навіть без підсудного. Найбільшого масштабу репресії досягли у другій половині 30-х років, набувши характеру масового терору. Впродовж 1937-1941рр. (“п’ятирічка великого терору”) у таборах НКВС було ув’язнено 5 млн. 172 тис. 688 чол., що у 2,2 рази більше, ніж за попередні п’ять років.

В Україні репресії здійснювалися в особливо страшних розмірах: сталінський режим прагнув знищити рух за самоутвердження української нації. Пленум ЦК ВПК(б) у листопаді 1933 р. дійшов висновку, що “на Україні основною небезпекою є український буржуазний націоналізм”, і поставив завдання “завдати нищівних ударів по націоналістичним петлюрівським елементам, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соціалістичної культури”. Це рішення пленуму разом з положенням Сталіна про загострення класової боротьби стало основою масового терору в Україні.

Напрями масових репресій в Україні.

- Репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932 – 1933 рр.).

- Боротьба з “з підпільними націоналістичними організаціями”. Першою була сфабрикована справа проти “Спілки визволення України”, за якою в 1930 р. було засуджено 45 чоловік – відомих українських вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР. Серед них – академік, заступник голови Центральної Ради у 1917 р. С.Єфремов, академік М. Слабченко, колишній голова уряду УНР В. Чеховський, колишній міністр закордонних справ УНР А. Ніковський. Після процесу над “СВУ” “розкрили” велику кількість “ворожих організацій”, зокрема “Український національний центр” (її керівником оголосили Михайла Грушевського, його звинуватили в “буржуазному націоналізмі” і вислали в Кисловодськ, де у 1934 р. вчений помер при нез’ясованих обставинах), “Українську військову організацію”. Протягом 1930 – 1937 рр. органи ДПУ – НКВС “викрили” в Україні 15 великих “підпільних терористичних і диверсійних організацій націоналістів”.

- Репресії проти членів КП(б)У, яких звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”, у “ворожій діяльності”, у “відсутності пильності”, в “троцькізмі” і т.п. У ході “партійної чистки” було знищено майже половину складу КП(б)У, українського уряду. Загинули Х. Раковський, Ю. Коцюбинський, С. Косіор, В. Чубар, М. Скрипник та інші.

- Боротьба з “націоналістичними елементами” в Академії наук України: репресовано багато вчених, розігнано цілі наукові інститути.

- Боротьба проти релігії і церкви.

Зруйновано і закрито тисячі церков, розгорнуто гоніння проти священиків і віруючих. У 1930 р. була примусово розпущена Українська автокефальна православна церква. Другу п’ятирічку (1933 – 1937 рр.) оголосили “п’ятирічкою знищення релігії”.

- Гоніння проти українських письменників, діячів мистецтва. Жертвами репресій стали десятки тисяч діячів національної культури. Лише за один 1934 р. було розстріляно 28 письменників, серед них М. Зеров, Г. Косинка, К. Буревій та ін. Протягом 1934 – 1938 рр. було заарештовано більше членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. Був розігнаний театр “Березіль”, його керівник, драматург Лесь Курбас загинув у концтаборі. Культурний процес потрапив під контроль партійно – державних чиновників. Якщо 20 – ті рр. ввійшли в історію України як період “національного відродження”, то 30 – ті рр. дослідники назвали “розстріляним відродженням”.

- Чистка військових кадрів: був повністю знищений штаб Київського військового округу на чолі з І. Якіром, репресовано 150 чоловік командного складу Харківського військового округу на чолі з І. Дубовим.. Репресії проти командного складу викликали гострий кадровий голод в армії. Напередодні війни лише 7 % командирів мали вищу військову освіту.

Наслідки репресій:

► тотальний терор торкнувся усіх категорій населення, були фізично знищені мільйони українців, внаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат;

► занепад української національної культури, інтелектуаль-ного потенціалу української нації;

► деформація морально – етичних відносин (насадження атмосфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, формування тоталітарної свідомості);

► посилення економічної і політичної залежності України від центру;

► шляхом репресій відбувалося остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.

Date: 2016-01-20; view: 641; Нарушение авторских прав