Заняття на тренажерах

Заняття на тренажерах особливого поширення набули у останній час.

В ЛФК широко використовуються тренажери блокового, маятникового, велосипедного, човникового типів. Розроблена величезна кількість тренажерів, які дають можливість впливати як на весь організм (велотренажери, бігові доріжки), так і на окремі м’язові групи. Сучасні тренажери оснащені комп’ютерами системами для дозування навантаження і вивчення реакції серцево-судинної системи на навантаження. Їх звичайно використовують не більше 30 хв під обов’язковим контролем дозування навантаження (рис. 3.16).

Самостійні заняття

Для досягнення лікувального впливу фізичних вправ хворому необхідно неодноразово повторювати їх протягом дня. Самостійні заняття передбачають багаторазові виконання хворим вправ протягом дня без методиста з лікувальної фізкультури (самостійно або за допомогою і під контролем родичів). Проведення занять вимагає свідомого ставлення хворого та повноцінного попереднього засвоєння ним комплексу вправ.

Спочатку заняття спрямовані на попередження ускладнень, розвиток компенсаторних рухів, а в подальшому – для відновлення рухових навичок, фізичних якостей і функцій організму.

Найчастіше застосовують спеціально підібрані гімнастичні вправи, які можуть поєднуватися з усіма видами фізичних вправ (іграми, бігом, пішими прогулянками, заняттями на тренажерах тощо). Включають в заняття також прикладні та побутові вправи.

Лікар чи інструктор з ЛФК повинен заздалегідь навчити і проконтролювати якість самостійного виконання і дозуванням вправ хворим, щоб бути впевненим, що хворий (чи його родичі) зможе правильно виконати їх рекомендації та установки. Надалі потрібно періодично контролювати і корегувати самостійні заняття хворого (якість знань і вміння виконувати вправи) в стаціонарі і вдома та вносити свої корективи.

5.4. Режими рухової активності

Для правильного дозування фізичного навантаження в лікувальній фізкультурі розроблені режими рухової активності для умов стаціонарного, амбулаторного і амбулаторно-поліклінічного етапів реабілітації. Кожен з них чітко визначає об’єм і інтенсивність фізичного навантаження, яке повинен отримати хворий при кожному з них. Вибір режиму рухової активності залежить від стану здоров’я, фізичного розвитку, функціональних можливостей та індивідуальних особливостей хворого.

Стаціонарний (лікарняний) період реабілітації

У стаціонарах (лікарняний період реабілітації) призначають ліжковий (суворий та розширений ліжковий), напівліжковий (палатний) і вільний (загальнолікарняний) режими. У санаторіях і під час амбулаторно-поліклінічного лікування хворим призначають щадний, щадно-тренувальний, тренувальний, а останнім часом – інтенсивно тренувальний режими (табл.3.36).

Ліжковий режим

Ліжковий режим(суворий та розширений ліжковий) призначається після оперативних втручань, при тяжкому загальному стані хворого, при захворюваннях, які можуть ускладнюватись при вставанні (перші дні після перенесеного інфаркту міокарда, порушеннях мозкового кровообігу тощо).

Таблиця 3.36

Характеристика режимів рухової активності

в процедурі лікувальної гімнастики

Суворий ліжковий режим. При суворому ліжковому режимі хворий постійно перебуває у лежачому положенні. Туалет і харчування здійснюються в ліжку за допомогою персоналу, хворому забезпечують фізичний та психічний спокій.

Показана дихальна гімнастика, переважно у вигляді статичних дихальних вправ. Необхідно пам’ятати, що у більшості хворих відсутні навички раціонального дихання, або ж вони утратили їх в процесі тривалого обмеження рухової активності. Призначають неглибоке (переважно черевне) довільне дихання, без затримки. Вдих виконується обов’язково носом, видих – носом і ротом, він дещо триваліший від вдиху (на рахунок 1-2 – вдих, 1-2-3 – видих). Рекомендують виконувати вдих носом, немовби нюхати запашну квітку, під час видиху – губи скласти в трубочку і виконати сильний видих, немовби дути на гарячий чай чи молоко, щоб вони швидше вистигли.

Окремі автори (М.М. Круглий, Ю.А. Кобзев, 1978) вважають, що призначення лікувальної гімнастки можливе уже в гострій стадії захворювання. При цьому частка її в комплексі терапевтичних засобів відносно невелика. Процедура створює основу психоемоційної і, головне, активної перебудови всієї діяльності організму хворого.

Розширений ліжковий режим. Тривале перебування хворого на ліжковому режимі, дефіцит рухової активності може подовжити період видужання і призводить до виникнення серйозних ускладнень та функціональних порушень у більшості систем організму. Це вимагає якнайшвидшого (в межах клінічного перебігу захворювання) розширення режиму рухової активності.

Розширений ліжковий режим призначають при позитивній динаміці клінічної симптоматики та показників додаткових методів обстеження. Зазначений режим призначається як наступний етап після суворого ліжкового режиму. Він спрямований на прискорення розрішення патологічного процесу, попередження ускладнень, зумовлених тривалим перебуванням хворого у ліжку (застійна пневмонія, пролежні, порушення функції травної системи та ін.) та підготовку хворого до розширення режиму.

При розширеному ліжковому режимі хворому дозволяється послідовно переходити в положення лежачи на боці, потім – пасивно (за допомогою) і активно (самостійно) сідати в ліжку, потім – з опущеними з ліжка ногами, вставати з ліжка, пересідати на стільчик біля ліжка, ходити навколо нього за допомогою персоналу. Туалет і харчування здійснюються самостійно, в межах ліжка хворого. Звертаємо увагу на те, що спочатку необхідно застосовувати пасивну зміну положення тіла, поступово збільшуючи час перебування у цьому положенні від одного до декількох разів на день. При задовільній реакції через декілька днів хворий може змінювати положення тіла активно.

Правила вставання: в положенні сидячи з опущеними з ліжка ногами відчути опору на дві ноги, опертися на них, нахилити дещо тулуб уперед, з допомогою встати, поступово випрямити ноги, лише потім підвести голову, випрямити тулуб. Залежно від функціонального стану хворого та його психологічної готовності тривалість стояння може бути різною (від 10-15 с до 1 хв). На наступний раз хворому після вставання рекомендують перемістити масу тіла з однієї ногу на другу, а далі – повільно ходити біля ліжка, навколо нього, по палаті і т. д.

Із форм ЛФК при розширеному ліжковому режимі хворому показана лікувальна гімнастка, ранкова гігієнічна гімнастка, самостійні заняття, можна призначати масаж (за показаннями). Вихідне положення – лежачи. Доцільно дихальні вправи поєднувати із загальнозміцнювальними у співвідношенні 1:1. Призначаються також і спеціальні вправи, вправи на координацію рухів та тренування вестибулярного апарату (рис. 3.24).

Дозування навантаження показане в таблиці 3.36. Указане дозування є лише схемою. Призначення і розширення рухової активності повинно бути гнучким, а застосування в комплексі терапевтичних засобів лікувальної фізкультури –індивідуальним. Так, при тяжкому перебігу захворювання заняття призначають невеликими дозами, по 6-8 разів на день.

Палатний (напівліжковий) режим

Палатний режимпризначається при загальному стані хворого середньої тяжкості, при стабілізації і позитивній динаміці захворювання та адекватній реакції на попередні види фізичної активності як наступний етап після ліжкового режиму. Завдання – підготовка до перебування хворого у вертикальному положенні з наступним навчанням ходіння, психоемоційний вплив. Хворому дозволяється вставати з ліжка, ходити навколо ліжка, по палаті, виходити в туалет (спочатку – з

Рис. 3.24. Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики для ліжкового режиму рухової активності.

Туалет, харчування – самостійно в межах палати. Перебування в ліжку – 50% денного часу.

При палатному режимі хворому показана лікувальна гімнастка, ранкова гігієнічна гімнастка, самостійні заняття. Дозволяються настільні ігри. Можна призначати масаж. Комплекс вправ виконується в положенні лежачи і сидячи (рис. 3.25). Призначаються загальнозміцнювальні і спеціальні вправи помірної інтенсивності. Співвідношення спеціальних і дихальних вправ – 2:1. Дозування навантаження показане в таблиці 3.36.

Вільний режим (загальнолікарняний) призначається при задовільному загальному стані хворого, неповній ремісії захворювання, якщо функціональні можливості відповідають режиму рухової активності та при адекватній реакції на попередні види фізичної активності. Завдання режиму: розширення рухової активності, сприяння розрішенню патологічного процесу. Рухова активність хворого в межах лікарні не обмежена. Може ходити в палаті, в загальний туалет, в їдальню, на обстеження, підніматися по сходах, відвідувати процедурні кабінети, кабінет лікувальної фізкультури.

Рис. 3.26. Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики для вільного режиму рухової активності.

На вільному режимі хворому показана лікувальна гімнастка, ранкова гігієнічна гімнастика, самостійні заняття, дозована ходьба, настільні та малорухомі ігри, піднімання по сходах, заняття на тренажерах. Призначаються вправи статичного і динамічного характеру, окремі з них виконуються з невеликим зусиллям. На початку процедури використовують положення сидячи, потім поступово включаються вправи у вихідному положенні стоячи (рис. 3.26). Призначають вправи, які імітують необхідні в побуті рухи (присідання, нахили, повороти, сходження на сходи, дозована ходьба, прогулянки). Широко використовується ходьба: спочатку в палаті, потім – по коридору, по лікарні. Швидкість ходіння, відстань і тривалість його поступово збільшується. Проводиться ходьба 2-3 рази на день у поєднанні з вправами лікувальної гімнастики і без них, може використовуватись під час самостійних занять. Поступово удосконалюються способи ходьби по сходах. Кількість подоланих сходинок (звичайно це два поверхи) залежить від рівня функціональних можливостей, досягнутого хворим за цей період. Дозування навантаження показане в таблиці 3.36.

Функціональні показання до розширення режиму рухової активності на стаціонарному етапі реабілітації

Для визначення функціональних показань до розширення режиму, крім функціональних проб (описаних в попередніх розділах), використовують стандартні тести-комплекси та елементи стандартних функціональних проб. Найчастіше вони застосовуються при переведенні хворих на палатний і вільний режими.

Застосування стандартних тестів-комплексів

під керівництвом інструктора з лікувальної фізкультури, який організовує, проводить заняття, вивчає і оцінює реакцію на навантаження, дає рекомендації хворому;

без інструктора з лікувальної фізкультури, самостійно. У разі необхідності багаторазових занять лікувальною фізкультурою протягом дня в стаціонарі чи занять на дому хворі можуть займатися і самостійно (або за допомогою родичів). Може застосовуватись лише після того, як хворий (чи його родичі) пройшли відповідну підготовку. В такому випадку лікар повинен бути впевнений, що хворий правильно виконає і визначить дозування необхідних вправ. Для цього йому потрібно періодично контролювати і корегувати самостійні заняття хворого в стаціонарі і вдома.

3. За кількістю хворих в групі метод проведення може бути :

- груповий метод – застосовується для хворих на вільному і наступних режимах.

Малогрупові (3-5 хворих) і групові (8-15 хворих) заняття проводять з пацієнтами, яких можна об’єднати за характером захворювання в одну групу. Заняття дають можливість установити позитивний контакт між хворими. Особливо позитивним він буде, якщо у групі поруч з «початківцями» займатимуться хворі, які вже видужують.

Формування груп для занять лікувальною фізкультурою

Правильний підбір хворих для занять в групі – відповідальний етап роботи методиста ЛФК. Групи можуть формуватися на основі таких критеріїв:1) функціонального стану, 2) виду захворювань, 3) загального стану; 4) показань до застосування вправ; 5) віку і статі хворих. Величину навантаження необхідно підбирати відповідно до можливостей найслабшого хворого, щоб надмірне навантаження не підсилювало комплексу неповноцінності. Хворим з кращими функціональними можливостями рекомендується підвищувати ефект занять застосуванням предметів та збільшенням кількості повторень вправ.

Щодо формування груп за віком, то в лікувальній фізкультурі прийняте наступне групування.

Вік від 1,5 місяця і до 3 років заняття проводять переважно індивідуальним методом. Застосовують спочатку пасивні та рефлекторні вправи пізніше і активні при переважно ігровій формі проведення занять.

Вік 4-6 років. Діти переважно копіюють рухи методиста. Методист демонструє і пояснює рухові завдання – діти за допомогою зорової реєстрації і слухового сприйняття повторюють рухи. Важливо застосовувати відомі для цього віку уявлення. Стояти на одній нозі, як чапля, скакати «на навшпиньки, як жаба, видихати зі звуком «пш-ш-ш-ш-ш», немовби тріснула надута кулька. Ефективним є застосування предметів: на м’ячі та з м’ячем, ходіння з книжкою на голові, вправи з гімнастичною палкою тощо. Застосовують переважно ігрову форму проведення занять.

Вік 7-13 років. Для дітей характерні високий рівень розвитку, необхідна концентрація уваги і бажання рухатися. У цьому віці також ефективні різноманітні види ігор та розваг, а також – інші форми проведення занять.

Вік 18-60 років. Для цього віку характерне цілком свідоме ставлення до лікувального значення фізичних вправ. Для підсилення цього ефекту у хворого необхідно формувати мотивацію до занять. Це дає можливість цілеспрямовано підбирати необхідні вправи, які відповідають меті занять, навіть нехтуючи при цьому особливою емоційністю. Верхня межа віку в цій групі нерідко не відповідає календарному. Методист разом з лікарем, насамперед, повинен зважати на функціональні можливості, а календарний вік розглядати як додаткову інформацію.

Вік 61 рік і більше. При організації занять з геріатричною групою необхідно дотримуватись таких правил:

1) до занять повинні допускати лише особи, які обстежені лікарем;

2) фізичне навантаження під час занять не повинне коливатися в межах 30% від максимальних можливостей;

3) вправи не повинні викликати надмірну втому;

4) в комплекс вправ не рекомендується включати вправи, що сприяють підвищенню черевного тиску та вправи з ізометричним напруженням.

5.7. Структура процедури лікувальної фізкультури

Процедура лікувальної фізкультури складається із трьох частин: підготовчої, основної, заключної.

У підготовчій (вступній) частині проводиться підготовка до виконання вправ основної частини. Вправи вступної частини мають тонізуючий вплив на організм хворого, створюють позитивні емоції, сприяють підготовці організму до навантаження основної частини.

Для цього використовуються прості гімнастичні і прикладні вправи, рухи побутового самообслуговування (застелити ліжко, одягнути костюм для занять, провітрювання приміщення тощо).

У підготовчій частині можна використовувати тонізуючий вплив умовних подразників:

- строго визначеного часу проведення занять,

- провітрювання кімнати перед заняттям,

- визначення самопочуття хворого,

- проведення деяких об’єктивних обстежень (підрахунок пульсу, частоти дихання, огляд пов’язки, визначення рухомості в суглобах).

- використання музичного супроводу.

Якщо стимуляція у зв’язку з тяжкістю стану хворого не бажана, використання умовних подразників необхідно максимально обмежити або виключити зовсім, то у вступній частині використовуються елементарні вправи, які добре знайомі хворому, дихальні вправи, рухи кінцівками тощо.

При групових заняттях у вступну частину включають ходьбу в різних напрямках з рухами верхніми кінцівками та без них.

В основній частині вирішується основне завдання лікувального використання фізичних впорав. Завдання основної частини залежать від захворювання. Підбір, послідовність і особливості вправ повинні забезпечувати найкращий лікувальний ефект. Засоби лікувальної фізкультури: загальнозміцнювальні та спеціальні для даного захворювання вправи. Питома частка останніх залежить від режиму рухової активності хворого. Крім цього, можуть використовуватися ходіння, вправи на знаряддях, на тренажерах, ігри, спортивно-прикладні вправи. Тривалість – 60-80% часу процедури.

Заключна частина займає 10-20% часу всього заняття. ЇЇ завдання –закріпити післядію вправ, які використовувались в основній частині уроку, знизити фізичного навантаження. Засоби: гімнастичні вправи з незначним навантаженням, ходіння, дихальні вправи, вправи на увагу, на координацію, на розслаблення. Їх тривалість залежить від періоду занять лікувальною фізкультурою, в якому також виділяють підготовчий, основний і заключний.

Якщо необхідно швидко відновити значно підвищені вегетативні функції, то всі вправи будуть виконуватись в повільному, спокійному темпі, з поглибленим диханням. Застосовують вправи на увагу, вправи для покращення кровообігу в дистальних відділах кінцівок, для втомлених м’язів, на розслаблення м’язів та для м’язів симетричних кінцівок.

З метою зменшення значно підвищеного в процесі занять емоційного стану використовуються прості «вправи на увагу» та на координацію, які мобілізують другу сигнальну систему і гальмівні процеси. Заключна частина (залежно від завдань) може включати 2-3 вправи, а може бути достатньо тривалою, тривати до 20% часу (після рухомих ігор).

5.8. Тривалість процедури лікувальної фізкультури,

її окремих частин та курсу лікування

Тривалість процедури занять лікувальної фізкультури 12-15 хвилин, групових – 45-60 хв.

За такою схемою проводяться заняття лікувальною гімнастикою. Власне її дотримуються і при заняттях іншими формами лікувальної фізкультури, вносячи в кожну з них свої корективи. Заняття гігієнічною гімнастикою тривають найчастіше 15-20 хв.

Орієнтовні норми часу проведення процедури лікувальної фізкультури наведені в таблиці 3.39.

Таблиця 3.39

Орієнтовні норми часу проведення процедури лікувальної фізкультури

Примітка: в розрахунковий час введений час, необхідний для проведення підготовчої роботи, заповнення документації та безпосереднього проведення процедури.

Тривалість кожної частини заняття не є стабільною, вона залежить від завдань, режиму рухової активності, періоду курсу лікування, форм проведення занять. Так, на початку курсу лікування перевага надається підготовчій і заключній частинам (по 30-40% часу процедури). В основному періоді тривалість основної частини може зростати до 70-80% (табл.45).

Самостійні заняття мають меншу тривалість підготовчої і заключної частини. В основну частину включається заздалегідь вивчений комплекс спеціально підібраних вправ, в том у числі, прикладних і побутових.

Таблиця 3.40

Співвідношення тривалості частин процедури лікувальної фізкультури

залежно від періоду занять лікувальною фізкультурою

(вільний режим рухової активності, у %)

Курс лікування при гострих захворюваннях залежить від тривалості проходження відновних процесів в організмі, зумовлених як часом розрішення патологічного процесу, так і швидкістю відновлення психічної, фізичної, побутової, виробничої здатності хворого. При хронічних захворюваннях хворому рекомендують займатися лікувальною фізкультурою протягом усього життя. Величина навантаження зменшується в період загострення.

5.9. Підбір фізичних вправ та складання комплексу вправ для процедури лікувальної фізкультури

Правила вибору фізичних вправ

Вибір фізичних вправ проводиться на основі даних про механізм впливу та лікувальної дії кожної з них.

Алгоритм вибору фізичних вправ, складання комплексу вправ для проведення процедури лікувальної фізкультури включає такі етапи:

Схема 3.3. Алгоритм діяльності методиста для проведення процедури лікувальної фізкультури.

При підборі фізичних вправ і складанні комплексу вправ для процедури лікувальної фізкультури необхідно дотримуватись таких правил (табл. 3.41).

Таблиця 3.41

Правила вибору фізичних вправ і складання комплексу вправ для процедури лікувальної фізкультури

Принцип «зверху до низу» (зазначений у таблиці) визначається для вихідного положення стоячи, руки вгору. У такому положення найдрібніші м’язові групи будуть знаходитись найвище, на пальцях кисті. Призначаючи поступово вправи для нижче розміщених частин тіла, будемо поступово збільшувати м’язові групи, які беруть участь у виконанні рухів і відповідно – величину навантаження. Виняток складають м’язи стопи.

При виборі вправ для окремих частин процедури необхідно враховувати індивідуальні особливості перебігу у хворого стартових змін (період підготовки до занять), змін у початковому періоді занять (в підготовчій частині), у фазах стійких зрушень і розвитку втоми (в основній частині занять) та у відновний період (заключна частина заняття та після його закінчення).

Стартові реакції у хворих перед виконанням елементарних рухів незначні. Перед виконанням більш складних в координації рухів вони нерідко більші, ніж при виконанні простих вправ. Можуть спостерігатися парадоксальні вегетативні реакції у вигляді значного сповільнення чи різкого почастішання пульсу, затримки дихання тощо.

Початкова фаза (період впрацьовування). Виникає на початку заняття, в його підготовчій частині.У хворих він супроводжується, як правило напруженням великої кількості «зайвих» м’язів і вираженим підсиленням діяльності серцево-судинної, дихальної та інших систем. Між м’язовою діяльністю і функцією внутрішніх органів нерідко спостерігається неузгодженість у вигляді затримки дихання, надмірного почастішання пульсу. Поступово «зайві» м’язи виключаються з роботи. Одночасно збільшується напруження антагоністів, розвивається скутість рухів, спостерігається підвищення вегетативних функцій, які перевищують вимоги до забезпечення роботи. Потім скутість зменшується, посилення вегетативних функцій тримається довше. Встановлення оптимальної активізації усіх функцій, місцевих і генералізованих змін в життєдіяльності організму у хворих відбувається повільніше, ніж у здорових.

Фаза стійких змін. Стійкі зміниформуються лише після багаторазового повторення вправ. У хворих рідко спостерігається встановлення оптимальної координації в роботі м’язів і їх узгодженість з вегетативними реакціями одночасно з початком виконання дуже простих вправ.

Фаза втоми. При лікувальному застосуванні фізичних вправ характерне більш швидке наростання втоми окремих груп м’язів.

Відновний період у хворих більш тривалий, ніж у здорових. Фаза підвищеної працездатності після втоми проявляється значно пізніше або взагалі не настає.

Складання схеми процедури лікувальної фізкультури

Щоб провести процедуру лікувальної гімнастики необхідно спочатку скласти схему проведення процедури, а потім відповідно до схеми описати орієнтовний комплекс вправ ЛГ. Форма, за якою складають схему процедури лікувальної гімнастики, зображена в таблиці 3.42.

Таблиця 3.42

Схема процедури лікувальної гімнастики

Підібрані для вирішення лікувальних завдань (відповідно до розробленої схеми) фізичні вправи розподіляються в порядку зростаючої складності та інтенсивності навантаження, визначають оптимальне чергування вправ, уточнюється їх дозування. При цьому необхідно дотримуватись усіх вимог до складання комплексу вправ, врахувати передбачений хід розвитку захворювання.

Після цього визначають порядок проведення процедури лікувальної фізкультури (щоденно, 2-3 рази в день тощо), приблизну тривалість занять, їх місце в режимі рухової активності протягом дня, поєднання з іншими методами (які методи, до чи після процедури, тривалість перерви тощо).

Реєстрація комплексу вправ лікувальної гімнастики

Письмовою документацією ходу уроку є конспект. Він повинен бути логічно побудований, тобто містити набір вправ, які відповідають поставленим завданням. На відміну від схеми процедури лікувальної гімнастики, де зазначають тільки характер вправ, у комплексі лікувальної гімнастики деталізують особливості виконання кожної вправи.

Комплекс вправ лікувальної гімнастики реєструється за такою схемою (табл. 3.43, 3.44):

Таблиця 3.43

Схема реєстрації комплексу вправ лікувальної гімнастики

Таблиця 3.44

Приклад реєстрації вправ в процедурі лікувальної гімнастики

Необхідно пам’ятати, що напрямок руху в суглобах визначають відносно вихідного положення стоячи, руки опущені, дещо відведені від тулуба, долоні вперед. Описуючи вправи, треба використовувати правильну термінологію. Хворим це пояснюється звичними словами: для згинання ноги в кульшовому суглобі більш зрозумілим для нього буде підняти ногу вперед, зігнути тулуб вперед – нахилитися вперед, зігнути тулуб в лівий бік – нахилити тулуб вліво, розігнути голову – підняти голову вгору, зігнути голову – опустити голову. Особливі незручності виникають при визначенні напрямку рухів у положенні лежачи. Для згинання ноги в кульшовому суглобі (піднімання ноги вперед) в положенні лежачи хворому звичніше почути розпорядження підняти ногу вгору (в напрямку до стелі).

Для зручності реєстрації вправ нерідко використовують певні скорочення. Найпоширенішими з них є: вихідне положення – В.П; основна стійка – О.С.

5.10. Правила проведення процедури лікувальної гімнастики

При проведенні вправ в процедурі лікувальної гімнастики методисту (інструктору) необхідно дотримуватись наступної послідовності (схема 3.4).

Назвати вправу

Назвати вихідне положення і прийняти його

Розповісти і показати, які та на

який рахунок виконуються окремі рухи

Дати команду хворому прийняти вихідне положення

Дати команду до виконання вправи

Під рахунок виконувати вправу одночасно з хворим*

Дати команду до закінчення виконання вправ

Схема 3.4. Алгоритм проведення окремих вправ процедури лікувальної гімнастики методистом.

Примітка*. Методист виконує вправи одночасно з хворим до тих пір, поки той зрозуміє і запам’ятає послідовність рухів, техніку їх виконання і зможе виконувати без показу.

У разі необхідності методист вносить корективи у якість виконання вправ хворим. Для цього можна дати словесні рекомендації, повторно показати, звернувши увагу на окремі рухи, або ж підійти до хворого і допомогти йому правильно виконати вправу. При порушенні рухової здатності необхідно звертати увагу хворого на поєднання активних чи пасивних рухів із зоровим контролем та власним словесним розпорядженням щодо виконання необхідних рухів. Наприклад, при порушенні рухової здатності у пальцях кисті, хворий дивиться на пальці і наказує собі: «згинаю пальці, розгинаю пальці» і при цьому намагається виконати указані рухи.

Фізичні вправи можуть виконуватися як за інструкцією (поясненням), так і після показу. При словесному поясненні вегетативні реакції, як правило, вище рівня, необхідного для задоволення потреб на м’язову роботу. Виконання нескладних вправ після його показу супроводжуються вегетативними зрушеннями, адекватними м’язовій діяльності. Тому перед початком занять з хворим необхідно чітко визначити, що для хворого краще: показ, словесне пояснення чи їх поєднання. Найчастіше застосовується останнє.

Оволодіння практичними навичками щодо проведення процедури лікувальної фізкультури студентом

Етапи оволодіння практичними навичками щодо проведення процедури лікувальної фізкультури студентом можуть включати наступну послідовність (схема 3.5).

Одним із ефективних методів навчання якісному проведенню процедури лікувальної гімнастики є робота студента перед дзеркалом. Це дає можливість візуального контролю за якістю показу і привчає майбутнього реабілітолога до його поєднання зі словесним описанням вправи. Необхідно пам’ятати, що напрямок рухів дзеркально протилежний для хворого, бо він стоїть обличчям, а не спиною до інструктора. Тому, піднімаючи ліву руку, необхідно дати команду «підняти праву руку», виконуючи поворот тулуба вліво – сказати «повернути тулуб вправо» і т.д.

У групах, які сформовані навіть за характером захворювання, найчастіше присутні різні хворі: за віком, періодом захворювання, функціональними можливостями тощо. На це необхідно зважати інструктору. Індивідуалізації навантаження можна досягнути шляхом зменшення кількості повторень вправ чи їх спрощенням. Так, наприклад, «новачкам» можна рекомендувати нахили тулуба вліво та вправо без рухів руками, а більш підготовленим – з коловими (одночасними чи навіть послідовними) рухами рук. Це дасть можливість першим повірити в свої можливості, останнім – отримати зацікавленість в заняттях.

Велике значення має голос методиста: треба знати, коли підвищити голос (для акцентуації уваги, підвищення активності хворих), коли його приглушити чи сповільнити (для їх заспокоєння та релаксації) і вміти це зробити. Але голос завжди повинен бути впевнений, ніжний, ласкавий, а звернення – чіткими, з доступною, зрозумілою для хворого мовою, спрямованими практично до кожного з них.

5.11. Вивчення і оцінка реакції на фізичне навантаження

в процедурі лікувальної фізкультури

Види контролю за впливом фізичних навантажень. Ефективність занять лікувальною фізкультурою залежить від правильності вибору форм і методів ЛФК та дозування фізичних вправ. Оцінюють ефективність одного заняття (терміновий ефект) та курсу лікування із застосуванням ЛФК (кумулятивний ефект).

При проведенні контролю за впливом фізичних навантажень визначають:

– безпосередній (терміновий) вплив фізичних вправ (обстеження проводяться в процесі занять фізичними вправами);

–наслідки ближньої післядії фізичних вправ (обстеження проводяться відразу після занять фізичними вправами);

– віддалену післядію занять фізичними вправами (обстеження проводяться через певний період після закінчення виконання фізичних вправ).

Методи контролю за впливом фізичних навантажень. Виділяють наступні основні методи контролю за впливом фізичних навантажень: опитування, спостереження, обстеження.

Опитування включає з’ясування самопочуття, загального стану обстежуваного протягом заняття, після нього (бадьорість, кволість, задоволення від тренувань, бажання тренуватись, байдужість). Поява скарг на біль та неприємні відчуття в ділянці серця, задишку, підвищену втому, м’язову слабість – ознаки неадекватності навантаження.

Візуальне спостереження за впливом фізичних навантажень проводиться шляхом безпосереднього спостереження за хворим протягом заняття. Вивчається дисциплінованість, зацікавленість, емоційність, зовнішні прояви втоми (пітливість, забарвлення шкірних покривів, координація рухів, увага та ін., табл. 3.45).

Таблиця 3.45

Зовнішні ознаки втоми