Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Завдання. 1. Навчитись обґрунтовувати механізм зміни хвилинного об’єму крові, артеріального тиску, частоти серцевих скорочень





1. Навчитись обґрунтовувати механізм зміни хвилинного об’єму крові, артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, частоти дихання та їх взаємозв’язок при фізичних навантаженнях.

2. Навчитись підраховувати і реєструвати пульс безперервним методом протягом 1 хвилини. Навчитись вимірювати артеріальний тиск за 30-40 секунд.

3. Навчитись давати обґрунтовану оцінку різних типів реакції (сприятливих, несприятливих, перехідних) на функціональну пробу з 20 присіданнями.

 

4. ДОЗУВАННЯ ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ

 

Ліки від отрути

відрізняються дозуванням.

Гіппократ

4.1. Варіанти дозування фізичного навантаження в лікувальній фізичній культурі

 

Одним з центральних питань методики лікувального застосування фізичних вправ являється їх дозування.

Дозування фізичного навантаження – визначення сумарної дози фізичного навантаження при використанні одної, декількох вправ чи їх комплексу. Фізичне навантаження повинно бути адекватним, тобто відповідати індивідуальним особливостям хворого, його функціональним можливостям, періоду і важкості перебігу захворювання.

Варіанти дозування фізичного навантаження залежно від призначення наведено в таблиці 3.27.

Таблиця 3.27

Варіанти дозування фізичного навантаження

в лікувальній фізкультурі

№ за/п Варіант дозування Характеристика варіанту дозування, показання до призначення
  Лікувальне дозування Застосовується при тяжкому стані хворого, для досягнення терапевтичного впливу на уражену систему чи орган, формування компенсацій, попередження ускладнень. Фізичне навантаження незначне і поступово збільшується від заняття до заняття. Фізіологічні показники при цьому змінюються незначно
Тонізуюче дозування Застосовується в період одужання, для відновлення і удосконалення функції ураженої системи чи органа, досягнення загальнозміцнювального та загальнотонізуючого ефекту. При наростанні фізичного навантаження використовуються вправи помірної інтенсивності. Фізіологічні зміни незначні, залежать від захворювання і стану хворого
Тренувальне дозування Застосовується в період відновного лікування, для тренування серцево-судинної, дихальної та інших систем. Раціональне використання великих навантажень. Фізіологічні зміни значні, але залежать від захворювання і стану хворого. При наростанні фізичного навантаження використовуються вправи помірної, великої та максимальної інтенсивності. Для цього заздалегідь необхідно визначати фізичну працездатність

 



 

4.2. Об’єм та інтенсивність фізичного навантаження

в лікувальній фізичній культурі

Величина фізичного навантаження залежить від об’єму та інтенсивності фізичного навантаження.

Об’єм фізичного навантаження

Об’єм фізичного навантаження дозується за рахунокправильного вибору таких факторів:

-фізичних вправ;

- вихідного положення;

- темпу, швидкості виконання вправ;

-ритму, амплітуди рухів;

- складності рухів;

- тривалості виконання фізичних вправ;

- співвідношення загальнозміцнювальних і спеціальних вправ;

- ступеня силового зусилля, використанням засобів полегшення чи утруднення виконання фізичних вправ;

- тривалості усього заняття та перерви між вправами, щільності заняття;

- емоційного фактора.

Фізичні вправи.Об’єм фізичного навантаження, насамперед, визначається характером призначених фізичних вправ. Їх характеристика подана у попередніх розділах.

Вихідні положення

Вихідні положення– положення тіла, з якого починається і яким закінчується виконання вправи. Вихідне положення, яке надається тілу, має велике значення для правильного виконання фізичних вправ, від чого буде залежати і фізіологічний ефект. Чим більша величина опорної поверхні і чим нижче розміщений по відношенню до неї загальний центр тяжіння тіла у вихідному положенні, тим менше необхідно зусиль для утримання рівноваги, тим менше виражені загальнофізіологічні зміни. Тому положення лежачи характеризується найнижчим рівнем протікання вегетативних функцій.

Суттєвий вплив має вихідне положення на кровообіг, дихання, травні та інші функції, утруднюючи чи полегшуючи їх. Так, положення лежачи не завжди є оптимальним при захворюваннях серцево-судинної системи. Діафрагмальне дихання краще виконувати у положенні сидячи, колінно-кистьове і колінно-ліктьове положення сприяє локальному впливу вправ на положення і функцію органів грудної клітки, черевної порожнини і малого таза, а також розвантаженню хребта від дії сили земного тяжіння тулуба і створює можливість ізольованих рухів у окремих сегментах хребта.

Вихідні положеннявизначаютьсяхарактером захворювання, органом чи системою, які підлягають тренувальному впливові, характером вправ. Найчастіше фізичні вправи виконуються в наступних вихідних положеннях: лежачи, сидячи, стоячи (табл. 3.28).

Таблиця 3.28

Основні вихідні положення

 

Основні вихідні положення Варіанти основних вихідних положень
Лежачи – лежачи на спині, – лежачи на животі, – лежачи на боці
Сидячи – сидячи на ліжку, – сидячи на ліжку з опущеними з ліжка ногами, – сидячи на стільці, – сидячи на килимі з прямими чи зігнутими ногами з опорою руками та без неї
Стоячи   – стоячи без опори, – стоячи з опорою (на милиці, на палку, на візочок, перекладину, бруси, спинку стільця тощо), – на колінах, на колінах і кистях, на колінах і ліктях

 



Кожне з основних вихідних положень має чітко визначене поняття. Так, вихідне положення стоячи передбачає, що особа стоїть на двох ногах, спина випрямлена, ноги разом, руки вздовж тулуба. Якщо положення рук чи ніг відрізняється від цього положення, то указують на цю відмінність. Наприклад, вихідне положення стоячи руки на поясі означає, що особа стоїть, ноги разом, а руки розміщені на поясі. Якщо хворий зайняв положення на колінах, тулуб випрямлений указують: положення стоячи на колінах. Якщо необхідно, щоб він ще і спирався прямими руками об підлогу, то для цього існує спеціально прийняте визначення – колінно-кистьове положення.

Положення сидячи означає, що особа сидить (на сідницях і стегнах) на стільчику, спина випрямлена, руки опущені, ноги зручно зігнуті (під кутом 100-110°). Якщо для вправи необхідно покласти кисті на коліна, то указують: вихідне положення сидячи, руки на колінах.

Положення лежачи означає, що хворий лежить на спині, руки уздовж тулуба кистями вперед, ноги випрямлені разом, дещо розведені стопи.

Якщо треба, щоб хворий лежав на боці чи на передній поверхні тулуба указують: вихідне положення лежачи на правому боці чи лежачи на животі.

Залежно від призначення М.А. Корхін (1973) виділяє наступні види вихідних положень: які змінюють площу опори та положення центру маси тіла або окремих його частин; ізолюючі, полегшуючі. Вважаємо за доцільне додати до указаної класифікації ще і лікувальні вихідні положення (рис. 3.22).


Рис. 3.22. Лікувальні положення хворих, що перенесли гостре порушення мозкового кровообігу.

Вихідні положення, що змінюють площу опори впливають на м’язовий тонус і рівень протікання вегетативних функцій. Так, положення лежачи характеризується найменшим м’язовим тонусом, найнижчим рівнем протікання вегетативних функцій; положення сидячи викликає напруження м’язів тулуба і шиї, в положенні стоячи – і м’язи ніг, стоячи на одній нозі – ускладнюється вимогами ще і до координації рухів. В положенні сидячи ритм серцевої діяльності порівняно з положенням лежачи частішає в середньому на 4%, в положенні стоячи – на 11% (М.Р. Могендович, 1965).

Вихідні положення, що змінюють положення центру тяжіння. Під дією сил гравітації кожне тіло та його частини набувають певної ваги. Точка, в якій концентрується весь тягар тіла, називається центр тяжіння. Відносно тіла людини розрізняють загальний і локальні центри тяжіння (для його окремих частин). Загальний центр тяжіння людини розміщений в ділянці таза, на рівні другого крижового хребця. Його розміщення може змінюватися залежно від статі, віку, індивідуального розвитку. У жінок центр тяжіння (ЦТ) розміщений дещо нижче внаслідок більшої масивності таза, у дітей – вище через порівняно більшу голову і тулуб.

Центр тяжіння змінює свою локалізацію при зміні взаємного розміщення частин тіла, які воно набуває в побуті, при робочих процесах, різних рухах. В деяких положеннях він може розміщуватися за межами тіла: наприклад, коли людина сильно нахилиться вперед з піднятими вгору руками.

Розміщення центру тяжіння має значення для вирішення: а) проблем рівноваги, б) м’язової сили, необхідної для підтримання певного положення чи здійснення певних рухів, в) умов найефективнішої м’язової діяльності як в нормальних, так і в патологічних умовах.

Зміна положення центру тяжіння тіла чи його окремих частин дає можливість регулювати навантаження. Найближче до площі опори розміщений центр тяжіння в положенні лежачи, найвище – стоячи. Чим вище розміщений центр тяжіння, тим більше навантаження на м’язові групи як в стані спокою, так і при виконанні фізичних вправ. Зростає навантаження у випадку, коли проекція центру тяжіння виходить за межі опори тіла.

Положення центру тяжіння значною мірою забезпечується довжиною плеча важеля – перпендикулярної відстані від лінії дії сили до точки опори. Чим дальше розміщена дія сили від точки опори, тим більше навантаження на м’язи. Так, згинання руки в ліктьовому суглобі (порівняно з рухами випрямленої руки) сприяє наближенню сили дії до точки опори, зменшує навантаження на м’язи, полегшує відведення плеча. Піднімання рук вгору при нахилі тулуба збільшує навантаження на його м’язи, а постановка рук на пояс при цьому – зменшує навантаження

Ізолюючі вихідні положення забезпечують локальний вплив вправ на певний сегмент тіла чи органа. Так, наприклад, в положенні лежачи на правому боці збільшується вентиляція лівої легені, зменшуючи її в правій; згинання руки в ліктьовому суглобу в положенні пропонованого передпліччя впливає на стан плечо-променевого м’яза, а не двоголового м’яза плеча.

Полегшуюче вихідне положення зменшує навантаження при виконанні вправ. Так, в положенні нахилу тулуба вперед легше згинати і розгинати руку в плечовому суглобі, при нахилі вбік – відводити і приводити плече. Дренажні положення полегшують відходження харкотиння (табл.3.29 ).

Таблиця 3.29

Вихідні положення, що застосовуються для дренування легень

 

№ за/п Ділянка легень, що підлягає дренуванню Вихідні положення, що застосовуються для дренування указаної ділянки легень
Верхівки легень Сидячи чи стоячи з дещо повернутим вперед і трохи нахиленим вперед плечем на боці ураженого сегмента легень
Середня частка правої легені Лежачи на здоровому боці
Нижні частки легень В колінно-ліктьовому положенні та стоячи з опущеним головним і піднятим тазовим кінцем тулуба

 

До полегшуючих можуть бути віднесені положення, при яких взаємно змінюється функція рухомих і нерухомих частин тіла, які беруть участь у виконанні вправи. Так, для відновлення відведення в плечовому суглобі можна не тільки відводити руку від тулуба, але і віддаляти тулуб від нерухомої руки (наприклад, в положенні опори руки на спинку ліжка, стіл чи гімнастичну драбину). Рухомість в шийному відділі хребта можна підтримувати чи відновлювати при виконанні рухів головою при нерухомому плечовому поясі і навпаки. Рухи у поперековому відділі хребта можна виконувати у положення стоячи коли: таз нерухомий, а тулуб здійснює колові рухи чи навпаки – тулуб нерухомий, а колові рухи виконуються тазом.

Лікувальні вихідні положення(лікування положенням). У фізичній реабілітації хворих широко використовують лікування положенням. Лікувальні вихідні положення – це спеціальна укладка кінцівок, а інколи і усього тулуба в певному лікувальному положенні за допомогою різних пристосувань (лонгети, фіксуючі пов’язки, лейкопластерні натягування, валики, спеціальний поворотний стіл та ін.) або без них (рис. 3.22).

Лікування положенням спрямоване на попередження, ліквідацію патологічної позиції в одному або декількох суглобах чи в групі м’язів, а також на створення позиції, фізіологічно сприятливої для відновлення функції суглобів та м’язів. Особливо це важливе для попередження усіх видів контрактур і патологічних співдружніх рухів.

Лікувальне положення кінцівки визначається її патологічною установкою, яка розвивається внаслідок вогнищевого ураження мозку чи периферійних нервів, а також гіподинамії. Застосовують лонгети для розгинання зігнутої кінцівки, валиків для згинання в суглобі (при тенденції до розгинальної контрактури) тощо.

Для лікування положенням усього тіла використовують спеціальний поворотний стіл. Він застосовується в ранньому післяопераційному періоді після нейрохірургічних операцій та інших гострих станів нервової системи (інсульт, травми спинного мозку та ін.), а також після тривалого ліжкового режиму. Це є важливим етапом підготовки хворого до стояння і ходьби (рис. 3.7).

Проте тривала корекція швидко втомлює хворого і погіршує його фізичний і психічний стан. Тому лікування положенням (якщо його відміна не вплине на стан хворого) повинно бути недовготривалим, не жорстким, але з використанням основних типових вихідних положень.

Швидкість рухів визначається відношенням шляху, пройденого усім тілом чи його частинами (руки, ноги) до часу, затраченого на цю дію. Вона може бути повільна, середня, велика. Від швидкості виконання вправ (чи окремих рухів) значною мірою залежить дозування навантаження. У хворих з обмеженими функціональними можливостями рухи повинні виконуватися з малою швидкістю.

Темп виконання фізичних вправ – кількість повторень рухів у одиницю часу. Він може бути повільним середнім і швидким (табл. 3.30). Його визначають відповідно до патологічного процесу, загального стану хворого, анатомічних особливостей суглоба та м’язів, які забезпечують їх функцію.

Таблиця 3.30






Date: 2015-12-13; view: 326; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.012 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию