Заняття спортивно-прикладними вправами

Найбільш поширеними із спортивно-прикладних форм проведення ЛФК є ходьба, біг, прогулянки, екскурсії, ближній туризм, елементи спортивних вправ, заняття на тренажерах тощо. Вибір їх виду залежить від індивідуальних особливостей хворого (віку, статі, попередньої підготовки), функціональних можливостей, стану здоров’я. Застосовується переважно на післястаціонарному періоді лікування. Вправи мають загальнозміцнювальний вплив. Для них характерна емоційність. Для правильного дозування навантаження необхідна попередня оцінка особливостей використання тих чи інших вправ (види тренажерів, умови ходьби, дозованого сходження, бігу, плавання тощо). Ходьба, прогулянки, біг є природними методами. Разом з тим, окремі з вправ доступні не усім через те, що потребують спеціальних умов, обладнання та відповідної попередньої підготовки (для катання на ковзанах, на велосипеді, плавання тощо).

Із спортивно-прикладних вправ найчастіше використовують ходьбу та біг.

Лікувальна ходьба

Лікувальна ходьба – загальнодоступний, природний різновид фізичних вправ, який легко дозується, заняття не вимагають спеціального обладнання, спеціальної підготовки. Дозована ходьба – одна з найбільш зручних форм для індивідуальних занять.

Перевагою ходьби є те, що вона не викликає місцевої м’язової втоми, є природним засобом і цьому не треба вчити хворого, дає можливість дозувати так навантаження, щоб підняти частоту серцевих скорочень до заданої величини. Тому лікувальна ходьба може призначатись особам зі значно обмеженим функціональними можливостями. Перехід від однієї інтенсивності ходи до іншої складає суть фізичного тренування в період реабілітації.

Лікувальне дозоване ходіння призначається після тривалого перебування хворого на ліжковому режиму, для вироблення навички правильної ходи після захворювань, що призвели до її порушення, для відновлення функції опорно-рухового апарату, удосконалення діяльності нервової, серцево-судинної, дихальної систем.

Основні характеристики лікувальної ходьби відображені в таблиці 3.35.

У дозуванні ходьби важливе значення має її темп і відстань. Доведено, що більш адекватними є прогулянки рівною місцевостю в темпі 70-85 кроків на хвилину на відстань 2-5 кілометрів (залежно від функціональних можливостей). У разі необхідності збільшення навантаження при самостійних заняттях краще залишити звичний для хворого ритм ходьби, а збільшувати відстань.

Сходження сходами. Значного поширення в лікувальній фізкультурі набув варіант дозованої ходьби – сходження сходами. В клінічній медицині такі навантаження забезпечують готовність до виконання побутових навантажень після виписування із стаціонару. Кількість сходинок залежать від періоду, клінічних проявів та тяжкості перебігу захворювання. Поступовість навантаження при цьому забезпечується не тільки збільшенням кількості сходинок, але і способом їх подолання. Виділяють три способи лікувальної ходьби сходами:

I спосіб спрямований на полегшення сходження і спуску за рахунок приставляння однієї ноги до другої, яка вже стоїть на сходинці. Під час піднімання ноги виконується вдих, при приставлянні – видих. При цьому хворий тримається однією рукою за перила. Після піднімання на 1 марш і адекватній реакції на навантаження переводять на II спосіб.

Таблиця 3.35

Основні характеристики лікувальної ходьби

II спосіб відрізняється тим, що приставляння ноги і зупинка виконується не на кожній сходинці, а через 3-4.

III спосіб призначається лише при адекватній реакції на попередній вид сходження. Це звичайні сходження на сходинки, як це робить здорова людина. Кількість сходинок і спосіб їх подолання залежать від тяжкості перебігу захворювання, реакції на навантаження.

Дозоване сходження (теренкур). Теренкур сприяє виробленню і удосконаленню витривалості, яка дає можливість ширше застосовувати значніші за об’ємом та інтенсивністю фізичні навантаження в інших формах лікувальної фізкультури. Найчастіше застосовується в санаторно-курортних умовах, де є можливість проводити сходження вгору. Довжина дистанції, яку пропонують хворому для сходження, залежить від стану здоров’я і функціональних можливостей хворого та крутизни підйому маршруту.

Фізичне навантаження дозується за рахунок протяжності дистанції, крутизни схилу, темпу ходьби та кількості зупинок для відпочинку.

Рис.3.23. Послідовність навчання хворих: ходьби (А), піднімання по

сходах (Б) після перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу.

Маршрути спеціально розробляються для кожного санаторію окремо.

Найбільш поширеними з них є:

- маршрут № 1 – 500 м, крутизна схилу 2 -5°;

- маршрут № 2 – 1000 м, крутизна схилу 5 – 10°;

- маршрут № 3 – 2000 м, крутизна схилу 10 – 15°;

- маршрут № 4 – 3000 – 5000 м, крутизна схилу 15 – 20°.

Теренкур є методом тренувальної терапії. Він показаний при захворюваннях серцево-судинної, дихальної, нервової систем, при порушеннях обміну речовин, ушкодженнях опорно-рухового апарату.

Прогулянки, екскурсії, ближній туризм. Прогулянки проводяться переважно пішки. Екскурсії та ближній туризм може бути також пішки чи із застосуванням транспортних засобів, верхи на конях тощо. Найчастіше застосовують у санаторно-курортних умовах.

Біг

Біг – це є простий, доступний метод фізичної активності, який не вимагає спеціального обладнання. Навантаження під час бігу легко дозується. При ньому за допомогою підрахунку пульсу можна швидко вивчити і оцінити реакцію на навантаження. Застосовується на післястаціонарному етапі реабілітації. Дозований біг на тренувальному режимі може бути: рівномірним, перемінним, інтервальним, повторним.

Рівномірний біг – біг з постійною швидкістю при ЧСС до 120-130 (але не вище 140) за хвилину. Швидкість постійна, поступово збільшується тривалість бігу. Лише на окремих етапах тренувань збільшується швидкість. Такий вид бігу можливий лише через 12 місяців спеціальних бігових тренувань.

Перемінний біг – біг відрізками від 50 до 200 метрів з постійно змінюваною швидкістю від повільної (біг підтюпцем) до середньої. Такий вид бігу можливий лише через 6 місяців спеціальних бігових тренувань.

Повторний – пробігання однакових відрізків з постійною швидкістю і інтервалами між ними.

Інтервальний метод. Полягає у застосуванні такого навантаження:

- уся дистанція розділяється на відрізки по 100-200 м;

- швидкість невелика, зручна для хворого;

- між відрізками бігу застосовують інтервали для відпочинку у вигляді ходьби або в поєднанні ходьби з гімнастичними вправами; тривалість інтервалів відпочинку залежить від підготовленості хворих. З нього починають заняття бігом.

Як самостійна форма ЛФК може застосовуватись також біг підтюпцем. Призначають його хворим, які пройшли підготовку з ходьби та за станом здоров’я не мають протипоказань. Для найкращої підготовки і розвитку загальної витривалості метод тривалого повільного безперервного бігу найбільш ефективний. Тривалість бігу – 10-15 хв.

Заняття іншими видами спортивних вправ

У заняття спортивними вправами включають більше чи менше (або і повністю) елементів окремих видів спорту: греблі, плавання, їзди на велосипеді, ходьби на лижах, катання на ковзанах тощо. Вони проводяться за типовою схемою. Виключається змагальний компонент. Чітко контролюється дозування навантаження. Тривалість занять – до 90 хв.

Різновидом занять фізичним вправами є спортивні розваги і тренування. В них немає ні елементу навчання, ні елементу систематичних тренувань: естафети, гра з короткочасним бігом чи попаданням м’яча у ворота чи баскетбольний кошик. Дозування здійснюється за інтенсивністю навантаження і тривалістю заняття.

Застосовують в реабілітаційних центрах, санаторіях, поліклінічних умовах, у спеціальних медичних групах навчальних закладів для вдосконалення координації рухів, фізичних якостей, професійних навичок, підвищення працездатності та психоемоційного стану.

Ігри (в тому числі танці як організована форма ігор)

Класифікація ігор подана в таблиці 3.36. Їм не притаманна вибірковість впливу, але це дуже емоційний вид занять (особливо це стосується елементів спортивних ігор), що нерідко заважає самоконтролю хворого і може призвести до передозування навантаження. Перевагу необхідно надавати малорухомим іграм, в яких навантаження чергується з періодами відпочинку. При окремих захворюваннях (наприклад, гіпертонічна хвороба) емоційне захоплення грою може негативно вплинути на стан здоров’я. Разом з тим, маємо великий досвід позитивного впливу занять бальними танцями у хворих на бронхіальну астму.