Завдання. 1. Розробити план послідовності дій різних учасників реабілітаційного процесу, необхідних для появи хворого в кабінеті лікувальної фізкультури на

1. Розробити план послідовності дій різних учасників реабілітаційного процесу, необхідних для появи хворого в кабінеті лікувальної фізкультури на стаціонарному, амбулаторно-поліклінічному та санаторно-курортному етапах реабілітації.

2. Розробити алгоритм діяльності методиста з лікувальної фізкультури після прибуття хворого в кабінет лікувальної фізкультури.

Б. працетерапія та механотерапія

1. Працетерапія

1.1. Працетерапія: зміст, завдання, вплив на організм

Працетерапія – основний метод соціальної реабілітації. Це активний метод реабілітації, в якому за допомогою розумової та фізичної роботи можна досягнути відновлення утрачених функцій після перенесених захворювань та травм.

Завдання працетерапії – допомогти фізичному, розумовому, соціальному і професійному відновленню хворого.

Працетерапія (з медичної точки зору) – вид трудової діяльності, спеціально підібраної відповідно до захворювання, форми і його фази, яка відповідає функціональному і психічному стану хворого. Вона відновлює і покращує м’язову силу, діяльність нервової системи, координацію рухів, порушені функції; нормалізує кровообіг та трофічні процеси; стимулює процеси життєдіяльності та фізичну працездатність. Під час працетерапії відновлюється і покращується діяльність нервової системи, створюються і удосконалюються рухові навички, руйнуються створені патологічні рефлекси, мобілізуються вольові зусилля.

З психологічної точки зору працетерапія збуджує і стимулює психічну активність, спрямовуючи її до конкретної, предметної, усвідомленої і результативної діяльності, яка приносить задоволення, розвиває увагу, створює позитивну нервово-психічну динаміку, яка відволікає хворого від переживань, зумовлених захворюванням. Вона вселяє віру в можливість одужання, сприяє активній участі хворого в процесі відновлення професійної здатності. Рухи в трудовій діяльності знайомі, звичні, природні. Саме цим вона відрізняється від гімнастичних вправ, при яких спостерігаються елементи психічної пригніченості, викликаних незадоволенням від безцільності вправ. В працетерапії увага хворого зосереджується на результатах праці, а не на самих рухах.

З соціальної точки зору, працетерапія пристосовує і готує хворого до використання збережених чи максимально можливого відновлення утрачених функцій. Вона створює для хворого можливість працювати в колективі, повертає його в суспільство, до суспільно корисної праці, зменшує рівень інвалідності. Сама організація праці повинна бути такою, щоб хворий бачив суспільну корисність своєї праці, бо кожна праця являє собою неподільне поєднання фізичних і розумових зусиль поруч з соціально обґрунтованою мотивацією. На відміну від гімнастичних вправ (у якій рухи виконуються у вигляді фізіологічних вправ), в працетерапії вони мають форму складних синтетичних рухів, пов’язаних з трудовою діяльністю.

1.2. Види працетерапії

У реабілітаційних центрах використовують 3 види працетерапії: загальнозміцнювальну (тонізуючу), відновну, професійну.

Загальнозміцнювальна працетерапія – засіб підвищення загального життєвого тонусу. Вона включає працетерапію із самообслуговування та забавну (чи розважальну) працетерапію. Мета першої – ліквідація безпорадності хворого. Він залучається до повного чи часткового самообслуговування уже з розширеного ліжкового режиму. Хворому рекомендують застилати ліжко, прибирати тумбочку, самостійно проводити ранковий та вечірній туалет.

Мета забавної (розважальної) працетерапії: стимулювати нервово-психічний тонус, розважати хворого, зменшити обтяжливий стан, зумовлений вимушеним тривалим перебуванням в лікжу та на лікуванні. В цей період (починаючи з палатного режиму) використовують діяльність художньо-прикладного характеру: виготовлення іграшок, в’язання, вишивання, плетіння, пиляння, випилювання, конструювання, малювання, прибирання палати, догляд за квітами тощо. Все це проводиться під контролем постової медичної сестри, яка стежить за станом, настроєм хворого, якістю виконаної роботи, у разі необхідності – надає допомогу.

Відновна (або функціональна) працетерапія ставить за мету вплинути на хвору частину тіла, орган чи систему для відновлення порушених патологічним процесом функції за допомогою відповідно підібраних видів трудової діяльності. При цьому підбирають роботу, для виконання якої необхідні такі рухи і участь таких м’язів (суглобів, нервів), які пошкоджені у даного хворого. Цей вид працетерапії являє собою головну, основну і найбільш характерну її складову.

Професійна працетерапія призначена для відновлення втрачених або ослаблених внаслідок травм чи захворювань професійних навичок або ж навчання новій професії при втраті здатності виконувати попередню роботу. Заняття передбачають наполегливі цілеспрямовані тренування, які вимагають значної допомоги інструктора кабінету працетерапії. Він контролює, а у разі необхідності – коректує характер трудових операцій, їх дозування, режим праці та ін. При цьому виді працетерапії оцінюється професійні можливості хворого.

1.3. Основні принципи працетерапії

Основні принципи працетерапії включають:

1. Ранній початок. Призначення працетерапії на ранніх етапах захворювання з метою відновлення комплексних предметних дій, рівень побудови яких пов’язаний з вищими відділами центральної нервової системи.

2. Етапність і поступовість. Працетерапія повинна бути поетапною і будуватися на принципі поступового суворо дозованого захоплення порушеної функції в трудовий процес з поступовим ускладненням трудових операцій та умов праці, мати оптимальну відновну здатність.

3. Індивідуальний підхід, доступність. Для кожного хворого потрібно складати індивідуальну програму працетерапії, яка повинна бути доступною для хворого. При цьому необхідно враховувати:

- стан здоров’я та функціональні можливості,

- попередній професійний досвід,

- особливості рухового дефекту,

- етап відновного лікування.

4. Поєднання з психотерапією. З метою створення зацікавленості в цій формі лікування лікуючий лікар перед призначенням працетерапії проводить з хворим бесіду про значення праці як лікувального фактора для подальшого відновлення загальної і професійної працездатності. Це сприятиме:

- свідомому ставленню хворого до процесу працетерапії,

- активній участі хворого в процесі працетерапії.

5. Організація навчання і перенавчання хворого як індивідуально, так і в колективі. Працетерапія спрямована на відновленню професійної здатності.Для хворих, які не зможуть надалі працювати за своєю спеціальністю, в реабілітаційних центрах проводять перенавчання. Його призначення – здобуття нової професії (доступної хворому в межах наявних наслідків захворювання), яка надалі зможе полегшити працевлаштування.

6. Постійний медичний контроль. Спостереження за станом хворого під час працетерапії проводить медична сестра. Про всі результати обстежень вона інформує лікуючого лікаря і реєструє в спеціальному щоденнику.

1.4. Організаційні основи працетерапії

Організація працетерапії в реабілітаційних центрах. У кожному реабілітаційному центрі повинно бути відділення працетерапії, в якому створюються необхідні умови для ефективного використання лікування працею. До складу відділення входять лікувальні майстерні, профіль яких визначається відповідно до контингенту хворих. Крім цього, повинен бути кабінет побутової реабілітації.

Заняття починають з моменту поступлення хворого в реабілітаційний центр чи поліклініку. У разі зниження здатності до самообслуговування (за відсутності протипоказань) для тренування використовують спеціальні пристосування (верти­кальні, горизонтальні побутові стенди, балканські рами, трапеції та ін.), допоміжні засоби для переміщення (коляски, ортопедичні апарати, милиці, «манеж» та ін.).

В процесі покращення загального стану і рухових функцій побутові

навички хворого необхідно відновлювати в спеціальному кабінеті побутової реабілітації, в якому повинні бути усі необхідні предмети побутової діяльності.

Наприклад, для відновлення функції нижніх кінцівок використовують роботу за ножною швейною машинкою, для відновлення функції верхніх кінцівок – пиляння, шиття, в’язання, шліфування тощо.

Заняття проводять з групою 5-7 осіб, а з тяжкохворими – індивідуально. Перерви для відпочинку – через кожні 15 хв. У вільний від занять час хворий самостійно займається на стендах.

Протипоказання до призначення працетерапії

Протипоказання до призначення працетерапії в стаціонарі:

- загальний тяжкий стан хворого, гарячковий та септичний стани;

- загострення основного та супутніх захворювань;

- захворювання, які вимагають спокою;

- інфекційні захворювання;

- психічні захворювання, які утрудняють контакт з хворим.

Дозування фізичного навантаження в працетерапії.

Величина фізичного навантаження залежить від загального стану хворого, локалізації патологічного процесу, об’єму і характеру функціональних порушень, періоду відновного лікування, а також – виду працетерапії. Трудовий режим встановлюється індивідуально для кожного хворого. Вділяють 5 режимів дозування фізичного навантаження в працетерапії (С.В. Трет’яков, 1981):

0 – режим тимчасового протипоказання для занять працетерапією;

1 – режим палатний (хворий замається працетерапією в палаті);

2 – режим учнівський (період освоєння рекомендованого виду праці); переведення на інші види праці чи в іншу майстерню; при цьому режимі необхідна найбільша увага до хворого з боку інструктора;

3 – режим скороченого робочого дня (передбачається надання хворому за медичним показниками скороченого робочого дня на 1 годину в день, додаткових перерв в роботі або завчасного закінчення робочого дня);

4 – режим повного робочого дня з обмеженням використовуваних видів роботи: призначається при відсутності здатності хворого переключатися від нескладної стереотипної операції до інших її видів;

5 – режим повного робочого дня. Хворий виконує різні трудові операції в певних показаних видах праці, господарської роботи в системі самообслуговування тощо.