Підходи до керівництва і його етапи

У менеджменті важливими є поведінка керівника (менеджера), використовувані засоби впливу та стилі керівництва при зосередженні зусиль працівників на досягненні цілей організації. Виділяють три підходи до керівництва: з позиції особистих якостей, з позиції поведінки та ситуаційний.

Підхід з позицій особистих якостей. Базується цей підхід на використанні якостей та особистісних характеристик «ефективних» керівників. Згідно з так званою теорією великих людей (особистісною теорією лідерства) найкращі керівники володіють такими якостями, як чесність, інтелектуальність, імпозантність, ініціативність, дисциплінованість, освіченість, впевненість у собі, здоровий глузд, мудрість тощо. У різних організаціях і ділових ситуаціях потрібні різні здібності та якості. На цій підставі стверджують, що структура особистих якостей керівники повинна певною мірою відповідати особистим якостями діяльності, завданням його підлеглих. Це звужує сферу використання цього підходу, тому він значного поширення не набув.

Підхід з позицій поведінки. В його основі — усвідомлення, що ефективність керівництва залежить не від особистих якостей, а під манери поведінки керівника з підлеглими. Відповідно стилі керівництва (поведінки) класифіковано на автократичний (стиль, за якого одній особі належить необмежена влада), демократичний (стиль, за якого забезпечено рівноправну участь в управлінні організацією всіх членів трудового колективу, орієнтований на роботу та орієнтований на людину (працівника)). Пошуки оптимального стилю керівництва виявились безуспішни­ми, хоч тривалий час вважали таким стилем демократич­ний. Було виявлено, що стиль керівництва доцільно змінювати залежно від конкретної ситуації.

Ситуаційний підхід до керівництва. Базується він на з'ясуванні того, які стилі поведінки та особисті якості ке­рівника найповніше відповідають конкретним ситуаціям. До ситуаційних факторів належать: потреби та особисті якості підлеглих, структурованість завдання, вимоги і вилив середовища, інформація, якою володіє керівник, тощо. Тому для з'ясування залежності між стилем керів­ництва, привабливістю і продуктивністю праці важливи­ми є не тільки взаємовідносини керівників і підлеглих, а й ситуація загалом.

У процесі управлінської діяльності керівник виробляє певні способи, важелі та механізми впливу на підлеглих, використовує певний тип поведінки, що в сукупності фор­мують стиль керівництва.

Стиль керівництва — сукупність способів, прийомів і механізмів владного і лідерського впливу на підлеглих з метою забезпечення виконання ними завдань та досягнення цілей організації.

Стиль керівництва залежить від обсягу делегованихВповноважень, використовуваних форм влади, турботи про людські стосунки, виконання завдань організації тощо.

Авторитарний (автократичний) стиль керівництва. У його основі — володіння керівником значною владою, що створює можливості для нав'язування своєї волі виконав­цям. Спрямований цей стиль на потреби низького рівня. Автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, унеможливлює вільне прийняття ними рішень, здійснює психологічний тиск, нерідко вдається до погроз. Якщо він використовує винагороди, то його називають доброзичливим автократом.

Характерними особливостями авторитарного стилю керівництва є: беззаперечне єдиновладдя керівника; одно­осібне прийняття рішень керівником без обговорень і консультацій; несприйняття ініціативи підлеглих; жорстке регламентування дій підлеглих; бюрократичний контроль; повна централізація влади; блокування думок та ідей, які суперечать позиції керівника; встановлення дистанції у спілкуванні з підлеглими, спеціальне обмеження контактів з ними; максимальне обмеження доступу до ін­формації; активне використання штрафів, доган, звіль­нень тощо.

До переваг авторитарного стилю можна зарахувати спрямованість на результат, чіткість взаємодії та взаємопідпорядкування, єдиновладдя (що усуває дублювання) досягнення високого рівня виконавчої дисципліни у колективі тощо; до недоліків — низьку мотивацію працівників; несприятливий соціально-психологічний клімат, високу плинність кадрів, неврахування думок, низький рівень ініціативності, гальмування творчого розвитку підлеглих.

Демократичний (ліберальний) стиль керівництва. Він апелює до потреб вищого рівня (у причетності, орієнтації на високі цілі, автономії та самовираженні). Його характеризують високий рівень децентралізації повноважень, вільне прийняття рішень і виконання завдань, оці­нювання роботи після її завершення, турбота про забезпечення працівників необхідними ресурсами, відповідність цілей організації та цілей груп працівників.

Демократичному стилю керівництва притаманні: де­централізація влади; самостійність підлеглих при виконанні функціональних обов'язків; колегіальне та колективне прийняття управлінських рішень; існування чітким критеріїв оцінювання діяльності працівників; активний І зворотний зв'язок; заохочення ініціативи; відкритість і прозорість інформації; розгалужена система стимулювання; взаємне консультування та обговорення проблем тощо.

Перевагами його є: сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі, високий рівень самореалізації та самовираження, творча атмосфера, оцінювання роботи, стимулювання кожного працівника відповідно до отриманих результатів; недоліками — значні витрати часу на обговорення альтернатив, загроза виникнення конфліктних ситуацій, суб'єктивність у ставленні керівника до підлеглих, націленість на процес, а не результат тощо.

Авторитарний і демократичний стилі керівництва є діаметрально протилежними. Спроби на їх основі (особливо на засадах демократичного стилю) виробити оптимальний варіант не мали успіху. Розвиток керівництва свідчить що тільки поєднання автократичного і демократичного стилів забезпечує формування ефективних стилів керівництва з урахуванням конкретних ситуацій (рис. 3.10).

Рис. 3.10. Формування стилів керівництва (* — варіанти поєднання автократичного і демократичного стилів керівництва)

Комбінований стиль керівництва. Базується цей стиль на поєднанні авторитарного та демократичного стилів. Це позначає, що керівник за певних умов виявляє себе більше автократом, а в інших — більше демократом. Його поведінка залежить від дисциплінованості працівників, їх взаємодії, рівня конфліктності у групі, інформаційних об­межень тощо.

Поєднання автократичного і демократичного керівництва зумовило різні варіанти комбінованих стилів.

Система стилів керівництва Р. Лайкерта. Згідно з висновками американського дослідника Р. Лайкерта, стиль керівництва може бути орієнтованим або на роботу, або на людину. Продуктивним він вважав стиль, зорієнтований на людину. Однак пізніше з'ясувалося, що є керівники, які одночасно орієнтуються і на роботу, і на людину, тобто виробляють інтегральний стиль керівництва. Лайкерт запропонував чотири системи вибору менеджером стилю керівництва, які базуються на оцінці поведінки керівника (табл. 3.4).

Таблиця 3.4