Оптимізація управлінських рішень

Оптимізація є найважливішим етапом технології вироблення раціональних управлінських рішень.

Оптимізація управлінських рішень — вибір найефективнішого варіанта рішення (найраціональнішого рішення) із можливих альтернатив.

Функцію оптимізації управлінських рішень можна зобразити таким чином:

у = f (х_? х₂, х₃,...х_п),

де у — параметр, за яким проводиться оптимізація; х_?, х₂, х₃,... х_п — варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у є показником прибутку, обсягу робіт тощо, а варіанти рішень х_п визначаються ресурсами, трудовим потенціалом, виробничою площею тощо.

У країнах Європи оптимізацією управлінських рішень займається спеціальний напрям «наука управління» («наука про прийняття рішень», «системний аналіз», «наука про системи», «дослідження операцій» та ін.), що сформувався в Англії під час Другої світової війни через необхідність виконання конкретних військових завдань. Активно розвивається він у СІЛА, Японії, Німеччині, Україні, Росії та інших країнах. Здебільшого використовують його з метою розв'язання таких завдань, як: регулювання транспортних потоків у містах; оптимізація графіка руху літаків в аеропортах; управління запасами на підприємствах, в організаціях; розроблення нових видів продукції; розподіл витрат на рекламу різних видів продукції; оптимізація чисельно­сті допоміжного персоналу в структурі управління; плану­вання матеріального забезпечення та постачання; розподіл обладнання для різних видів виробництва; розподіл трудо­вих ресурсів; оптимізація обсягів виробництва та послуг; оптимізація діяльності на різних сегментах ринку.

Наука управління як механізм оптимізації управлінсь­ких рішень може реалізовуватись з допомогою наукового методу, використання системної орієнтації та застосування моделей.

Науковий метод. Він передбачає застосування чітко ре­гламентованих аналітичних процедур, суть і зміст яких подано на рис. 3.6. Наприклад, у процесі оптимізації обсягів реалізації продукції на першому етапі збирають різно­манітну інформацію про ринок і попит, на другому здійснюють її аналіз, а на третьому — з'ясовують конкретні Шинники, що впливають на попит, гіпотетично визначаючи оптимальну величину обсягів реалізації. Після перевір­ки гіпотези (четвертий етап), подальші дії можуть розви­ватись за одним із двох варіантів: 1) реалізація рішення, якщо гіпотеза правильна (п'ятий етап); 2) повернення з допомогою зворотного зв'язку на один з попередніх етапів, продовжуючи пошук оптимального варіанта, якщо гіпотеза виявилася неправильною.

Системна орієнтація. Ґрунтується вона на усвідомленні того, що організація є відкритою системою, яка складається із взаємопов'язаних елементів. У процесі діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх на продукцію, послуги та прибуток тощо. Вивчення всіх аспектів цього процесу дає матеріал для прийняття найефективнішого варіанта управлінського рішення.

Застосування моделей. При обґрунтуванні управлінсь­ких рішень цей метод забезпечує врахування всіх факторів і альтернатив, що виникають у процесі виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання вважають найефективнішим способом оптимізації управлінських рішень.

Модель — відображення у схемі, формулі, взірці характерних оз­нак досліджуваного об'єкта.

Модель є спрощеною конкретною управлінською ситуацією і відображає реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей зумовлена складністю виробничо-господарської діяльності; наявністю багатофакторних залежностей у процесі розв'язання управлінських завдань; потребою експериментальної перевірки багатьох альтернативних управлінських рішень; необхідністю орієнтувати управління на майбутнє, враховувати динаміку середовища функціонування.

Рис. 3.6. Схема наукового методу оптимізації управлінських рішень

За внутрішньою сутністю та особливостями функціонування виділяють такі моделі:

а) фізичні — вони є описом об'єкта у збільшеному або зменшеному масштабах;

б) аналогові — функціонують як реальні об'єкти, але зовні не схожі на них;

в) математичні (символічні) — їх особливість полягає у використанні символів у процесі опису властивостей і характеристик. об'єкта.

На практиці традиційним є такий порядок розроблення моделей:

1) постановка завдання (визначаються очікувані результати від розроблення і застосування моделі);

2) підготовка інформації (відбувається збір найважливішої інформації щодо об'єкта моделювання та оцінюється економічна інформація щодо доцільності розроблення моделі);

З) формування моделі (здійснюється за допомогою різноманітних засобів формування спрощеного відображення модельованого об'єкта чи процесу);

4) перевірка моделі на достовірність (відбувається за конкретними критеріями: реалістичність, відповідність завданням, врахування факторів середовища функціонування);

5) використання моделі;

6) відновлення моделі (передбачає її удосконалення).

У процесі перевірки, використання та відновлення моделей слід брати до уваги чинники, що знижують їх ефектив­ність: недостовірні вхідні умови (припущення); інформацій­ні обмеження; страх користувачів; недостатня практична перевірка; надмірно висока вартість моделі; недостатнє врахування факторів тощо.

Залежно від завдань, які постають перед менеджером у процесі управлінської діяльності, він вдається до певних способів моделювання. Серед них найпоширенішими є:

а) теорія ігор (моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів;

б) теорія черг (визначає оптимальну кількість каналів обслуговування відповідно до потреби в них, наприклад модель «оптимального обслуговування»);

в) моделювання управління запасами (визначає розміщення замовлень, готової продукції на складі);

г) лінійне програмування (забезпечує оптимальний спосіб поєднання ресурсів за наявності конкретних потреб; такі моделі найпопулярніші в менеджменті);

ґ) імітаційне моделювання (забезпечує практичне за­стосування моделі замість реальної системи);

д) економічний аналіз, або метод оцінювання витрат та економічних вигод (ґрунтується на з'ясуванні економічних умов, за яких підприємство стає вигідним; основною і умовою є ситуація, за якої загальний дохід зрівнюється з підсумковими цитратами);

е) балансові методи (базуються на побудові балансів ви­трат, прибутків, бюджетів тощо);

є) платіжна матриця (статистичний метод, за допомогою якого з кількох варіантів рішення вибирають оптимальне; при цьому платежі — грошові винагороди, доходи тощо ― подають у формі таблиці);

ж) дерево рішень (схематично відображає дії у мене­джменті з урахуванням фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив).

з) прогнозування (різновид планування, за якого вико­ристовується накопичений досвід та припущення з метою передбачення майбутнього; реалізується через моделювання майбутніх управлінських ситуацій; відіграє важливу роль в економіці). На практиці найчастіше використовують такі прогнози:

— економічні (стосуються рівня цін, курсу валют, рівня податків та ін.);

— соціальні (прогнозують зміну споживчого кошика мінімальної заробітної плати, рівня безробіття);

— політичні (передбачають розташування політичних сил у державі);

— розвитку конкуренції (пов'язані із передбаченням | ринкової ситуації та перерозподілу часток ринку);

— розвитку науково-технічного прогресу (стосуються прогнозування впроваджень інновацій);

— розвитку технології (стосуються передбачень якісних змін у структурі технологій);

— розвитку суспільства (прогнозують кількісні та якісні зміни щодо розвитку певних націй, народів, суспільства);

— розвитку сфер виробництва (промисловості, сільського господарства тощо).

Прийняття менеджерами раціональних рішень, що відповідають установленим критеріям і спрямовані на досягнення визначених цілей, не може гарантувати їх успішної реалізації. Виконання управлінських рішень потребує застосування дієвих організаційних, мотиваційних і контрольних механізмів, а також забезпечення колективної націленості на досягнення намічених результатів.