Методичні поради. Слід зазначити, що культура кінця ХІХ – початку ХХ ст

Слід зазначити, що культура кінця ХІХ – початку ХХ ст. – одне з най-яскравіших і найскладніших явищ в історії світової культури.

Необхідно зупинитися на аналізі причин і особливостей культури цього періоду, чим вони були обумовлені, а також з’ясувати, що з огляду на велику строкатість літературних процесів у культурі ХХ ст. можна простежити в ній дві лінії історичного розвитку – це: сходження від романтизму до реаліз-му; а друга пов’язана з виникненням і подальшим розвитком модернізму. Напрям критичного реалізму в українській літературі був представлений творчістю М. Вовчок. Л. Глібова, А. Свидницького. Поетичні збірки П. Гра-бовського, С. Руданського. Поява історичного роману в українській літературі: П. Куліш «Чорна Рада». Соціально-побутовий та соціально-психологічний напрям в українській літературі – І. Нечуй-Левицький, О. Кобилянська, П. Мир-ний. Імпресіонізм та неоромантизм в українській літературі. М. Коцюбинський, Л. Українка. І. Франко – найвизначніша постать української класичної літерату-ри. Напрями неоромантизму (Л. Українка) та модернізму (М. Коцюбинський, М. Вороний, В. Винниченко, О. Олесь) в українській літературі.

Студентам потрібно знати, що першою стадією розвитку модернізму був декаданс, який найбільшого вираження знайшов у символістів, зокрема у творчості П. Верлена, А. Рембо, О. Блока, М. Врубеля, О. Скрябіна. Слід звер-нути увагу на ті обставини, що виникнення розвиненого модернізму було пов’язане з експресіонізмом, який знайшов своє відображення у живописі Е. Кірхнера, О. Кокошка, Е. Мунка. Близьким до експресіонізму вважається фовізм. До групи фовістів входили А. Матісс, Р. Дюфі, А. Дерен, К. Ван-Гоген. Потрібно розглянути основні мотиви і кольори, які використовували фовісти, але посилювали й загострювали їх. Протилежні позиції займали кубісти та футуристи.

Про утворення футуризму заявив італійський письменник Ф. Марінетті, проголошуючи загибель мистецтва минулого і виникнення мистецтва майбутнього. Батьківщина футуризму – Італія, тому більшість саме італійських імен пов’язані саме із цією течією: У. Боччоні, Н. Карра, Дж. Северіні, Дж. Бала. Слід зазначити, що футуристи також вважали, що мистецтво не повинне відображати дійсність.

Студентам необхідно знати, що кубізм виник у Парижі на початку ХХст. і пов'язаний з творчістю Жоржа Брака та раннього Пабло Пікассо. Кубісти виходили у своїй творчості з того, що справжню сутність усіх предметів та явищ реального світу, включаючи людину, може бути передано у вигляді різноманітних поєднань простих геометричних фігур. Саме, кубісти відмо-вилися від традиційних художніх засобів і розробили нові форми багато-вимірної перспективи, які давали змогу показати об’єкт з усіх боків у вигляді безлічі площин, що перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола.

Розглядаючи наступне питання семінарського заняття, відзначимо, що у зламний період кінця ХІХ ст. розвиток культури України був зумовлений соціально-економічними, політичними чинниками, особливостями її історичної і культурної спадщини, тяжінням до самовизначення за умов її специфічного геополітичного розташування.

Культурному піднесенню в Україні сприяла також загальноросійська виз-вольна боротьба і пожвавлення революційних настроїв. Але найважливішими стали нові історичні реалії – хоч і недовга, але власна державність у формі Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, а також політика українізації в перші пореволюційні роки в Україні.

Студентам необхідно усвідомити, що особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямів та ідеологічна боротьба між ними, за умови домінування «Пролеткульту». У мистецтві постають проблеми: збереження національних художніх традицій та водночас опанування нових ідей, образів, форм їх вираження. Цю проблему намагалися вирішити нові творчі об’єднання «Гарт», куди входили Василь Еллан-Блакит-ний, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, спілка селянських письменників «Плуг» (А. Головко, П. Панч) та ін.

Далі слід зазначити, що крім цих об’єднань, існували також групи закоханих у світову й національну культурну спадщину неокласиків (Микола Зеров, Максим Рильський. Михайло Драй-Хмара), неосимволістів (Павло Ти-чина, Євген Плужник). Студентам необхідно вказати на те, що рання творчість П. Тичини відзначалася елітарною чутливістю, драматичним пафосом розбу-дови національної культури, тому його називають головним представником українського поетичного необароко.

В даному контексті також треба розглянути творчість панфутуристів (М. Семенко, Г. Шкурупій, ранні М. Бажан та Ю. Яновський), конструктивістів (В. Поліщук). Заснування «Вільної академії пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ) та її діяльність. Експериментальні прозові твори Г. Михайленко («Блакитний роман»), М. Хвильового («Вальдшнепи», збірки «Сині етюди», «Осінь»). Г. Косинки, Ю. Яновського, М. Йогансена, В. Підмогильного. Експресіоністичність прози В. Винниченка («Сонячна машина»), А. Головка «Діти Землі і Сонця», «Червоний роман», «Можу»), п’єс М. Куліша. Провісник літератури абсурду в Україні О. Влизько («Сфінкс»). Популярність гумориста О. Вишні. Загибель українського культурного ренесансу, «розстріляне відро-дження».

Історична проза 1930-х років: З. Тулуб «Людолови», І. Ле «Наливайко». Прозові твори А. Макаренка «Педагогічна поема», О. Копиленка «Десяти-класники», О. Донченка «Школа над морем». Пригодницькі фантастичні жанри: повість М. Трублаїні «Шхуна Колумба», В. Владка «Нащадки скіфів».

Потім студентам доцільно звернути увагу на те, що в цей період плідно розвивалося театральне мистецтво. Етапним у розвитку українського театру став 1918 р., коли у Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний та «Молодий театр» (з 1922 р. – модерний український театр «Березіль»).

Необхідно відзначити й розвиток музичного мистецтва. Творчість компо-зиторів Г. Верьовки, П. Козицького, Л. Ревуцького, М. Колеси. Започаткування Б. Лятошинським українського митецького авангарду (опера «Золотий обруч»).

Студентам також доцільно знати, що значних успіхів досягає кіно-мистецтво, його успіхи були значною мірою пов’язані з творчістю О. Дов-женка, який в 1926 р. працював кінорежисером на Одеській кіностудії. В історії українського та світового кіномистецтва почесне місце посідають фільми О. Довженка – «Звенигора», «Арсенал», «Земля».

Далі слід відзначити, що воєнні роки вносять свої корективи в розвиток художнього життя.

У радянському тилу українська науково-технічна інтелігенція брала активну участь у налагодженні роботи заводів і фабрик, випуску зброї. Співробітники інституту електрозварювання, очолюваного академіком АН УРСР Є. О. Патоном, впровадили нові методи електрозварювання у вироб-ництво танків та авіабомб. Слід звернути увагу студентів, що під керівництвом академіка О. О. Богомольця в Уфі були створені ефективні препарати для ліку-вання поранених бійців, і т.д.

Патріотизм та захист Батьківщини стають провідною темою багатьох художніх творів: П. Тичини «Ми йдемо на бій», «Похорон друга», М. Риль-ського «Слово про рідну матір», «Жага», А. Малишка «Україно моя», тощо.

Але вже одразу після війни знову почався наступ влади на українську художню інтелігенцію (звинувачення О. Довженка, В. Сосюри та ін.).

По закінченню вивчення цієї теми студенти повинні оволодіти змістом таких категорій: недільні школи, педагогіка, «Просвіта», авангардизм, модернізм, імпресіонізм, постімпресіонізм, неоромантизм, декаданс, символізм, експресіонізм, фовізм, кубізм, андеграунд, панфутуризм, абстракціонізм, супрематизм, ампір, соціалістичний реалізм, сюрреалізм, монументальний живопис, «бойчукісти», плакатна графіка, «українізація», «розстріляне відродження», «Пролеткульт», «Плуг», «Гарт», неокласики, неосимволісти, панфутуристи, метод соціалістичного реалізму.