Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Тема 5 філософія нового часу 5 page
9. Який сенс вклав Л. Фейєрбах у принцип "антропологічний матеріалізм"? 10. З яких філософських позицій Л. Фейєрбах критикував релігію? Тема 7 МАРКСИСТСЬКА ФІЛОСОФІЯ
Спадкоємицею німецької класичної філософії і багатьох інших європейських філософських шкіл, починаючи з мудреців Стародавньої Греції і закінчуючи мислителями кінця XVIII — початку XIX ст., є марксистська філософія. її серцевину утворили дослідження фундаментальних філософських проблем, які концентруються навколо ставлення людини до світу і відношення світу до людини, стосунків людей між собою і сутності людини взагалі. Однак творці цієї філософії поставили за мету теоретично обґрунтувати неминучість визволення поневоленого людства і здійснили спробу реалізувати її на рівні історичного підходу до інтерпретації дійсності. Такий підхід, а також змістова єдність філософських ідей з політико-економічними і соціальними аспектами світогляду, органічний синтез матеріалізму і діалектики, поширення матеріалістичної діалектики на пізнання суспільства та філософських закономірностей, чітко виражена партійність зумовлюють принципові відмінності марксистської філософії від інших філософських вчень. Вона, разом з економічним та соціально-політичним вченням, становить ідеологічну систему, яка називається марксизмом. Створили її К. Маркс та Ф. Енгельс. Тема 7 7.1. Формування філософії марксизму Карл Генріх Маркс (1818—1883) народився в місті Трірі (Німеччина) в сім'ї адвоката. Навчався на юридичному факультеті Боннського (1835—1836) і Берлінського (1836—1841) університетів, де вивчав, головним чином, філософію та історію. Після знайомства з гегелівською філософією приєднався до младогегельянців, які представляли радикальне крило гегелівської філософської школи. Улітку 1844 р. в "Економічно-філософських рукописах" К. Маркс здійснив спробу розробити засобами філософського аналізу цілісний світогляд, синтезувати економічний, філософський і соціально-політичний підходи до вивчення людини і суспільства. Головне в цій праці — ідеї відчуження людини в суспільстві й подолання цього відчуження в історичній перспективі. Категорія "відчуження" у філософії та економічній теорії відображає соціальний процес, який характеризується перетворенням діяльності людини та її результатів на панівну над нею самостійну силу, а особистості — на об'єкт експлуатації та маніпулювання, стихійністю суспільного розвитку, відсутністю контролю за умовами, засобами і продуктами праці, пануванням матеріалізованої праці над працею живою. Вперше цю категорію опрацювали у своїх творах теоретики "суспільного договору" — Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони тлумачили виникнення держави як акт відчуження, передачі людиною своїх прав політичному організму, і вбачали в цьому джерело поневолення людини. У філософії Г. Гегеля категорія відчуження — вже одна з центральних: природа й історія є об'єктивацією, відчуженням абсолютного духу. Відчуження в Г. Гегеля — це також специфічне ставлення людини до створеної ним реальності в умовах буржуазного правового суспільства, подолання якого можливе шляхом теоретичного усвідомлення його неістинності. Л. Фейєрбах дав антропологічну інтерпретацію відчуження, джерела якого вбачав у психологічних станах людини — почуттях залежності, страху тощо. Марксистська філософія В "Економічно-філософських рукописах" К. Маркс звернув увагу на суперечливий характер праці, яка може принести людині і задоволення, і страждання. Залежить це не стільки від змісту праці, скільки від сукупності суспільних відносин, у яких вона здійснюється. Відчуженою праця стає лише тоді, коли засоби виробництва не належать робітникові, продукт праці є власністю господаря цих засобів, а в процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. У цих умовах праця протистоїть людині як ворожа сила, робітник у ній не утверджує себе, а заперечує, почувається не щасливим, а нещасним, не вільно розвиває свою фізичну і духовну енергію, а виснажує свою фізичну природу і руйнує свої духовні сили: "...робітник стає тим біднішим, чим більше багатства він виробляє... робітник стає тим дешевшим товаром, чим більше товарів він створює"1. За Марксом, за відчуженням праці неминуче настає політичне, духовне і соціальне відчуження, тобто обезлюднення людини, основні причини якого він вбачав у пануванні приватної власності, у потворному суспільному поділі праці, що доводить людину до стану функції в стихійному характері суспільного руху. У цій праці К. Маркс проаналізував етапи розвитку відчуженої праці й дійшов висновку, що усунути її можна лише запереченням приватної власності. Тоді на місце "нелюдського упредметнення" прийде комунізм як "завершений гуманізм", однак процес заперечення приватної власності надто довгий і непростий, тому що "усунення самовідчуження проходить той самий шлях, що і самовідчуження"2. За Марксом, комунізм (лат. — загальний) у своїй можливій першій формі може своєрідно протистояти приватній власності. Він знищить її, не скасувавши відчуженої праці. Перетворюючи приватну власність на державну, він усіх перетворює на робітників. Заперечуючи особистість людини і світ культури, цей примітивний комунізм проголошує бідність, 1 Маркс К. Зкономическо-философскиє рукописи 1844 года / 2 Там же. — С. 101, 113.
Тема 7 "зрівнялівку" і задоволення потреб за мінімумом як ідеал суспільного життя. Як грубий, казармений комунізм оцінював Маркс у цій праці досвід перших комун в Англії та Америці зі скасування приватної власності. Такий комунізм він вваясав лише іншого формою вияву мерзотності приватної власності, а казармені методи її скасування — лише дискредитацією ідеї істинного комунізму. Друга можлива форма комунізму, на яку вказував Маркс, — комунізм політичного характеру. Він може бути демократичним чи деспотичним. Заперечуючи приватну власність, він зазнає її впливу. Ця форма соціального впорядкування ще не спроможна забезпечити потреби людської природи. Цей комунізм також перебуває в полоні приватної власності і заражений нею. Нарешті, третя форма комунізму, за Марксом, передбачає усунення приватної власності як істинне зняття відчуження на основі всього багатства людської культури. Такий комунізм, вважав К. Маркс, відповідає завершеному гуманізму, тому що є справленім вирішенням суперечностей між людиною і природою, людиною і людиною, істинним вирішенням суперечки між існуванням і сутністю, міяс упредметненням і самоствердженням, між свободою і необхідністю, між індивідом і родом. Скасування тотального відчуясення перетворить предметне багатство з мети життя людини на спосіб повнокровної людської життєдіяльності, вищою цінністю суспільства стане сама людина, а знищення приватної власності — засобом реалізації цього ідеалу. Ці та інші полоясення "Економічно-філософських рукописів 1844 року" К. Маркс пізніше поглиблено дослідив у головній праці — "Капіталі". Не всі вони витримали перевірку часом, однак поєднання в "Рукописах" реального підходу до конкретної дійсності з осягненням далеких горизонтів суспільного розвитку пояснює неослабний до них інтерес. Наприкінці серпня 1844 р. у Парижі відбулася друга зустріч К. Маркса з Ф. Енгельсом (до цього вони один раз зустрічалися в листопаді 1842 р. у редакції "Рейнської газети"), під час якої виявилась цілковита єдність їх поглядів. З цього часу розпочалася їх справжня дружба і майясе 40-літня співпраця. Марксистська філософія Фрідріх Енгельс (1820—1895) народився в Бармені (нині Вупперталь, Німеччина) в сім'ї текстильного фабриканта. Навчався в міській школі в Бармені, потім — у гімназії в Ельбер-фельді (1834—1837), але, за наполяганням батька, був вимушений залишити гімназію за рік до її закінчення і зайнятися вивченням комерційної справи. Першим плодом співпраці К. Маркса і Ф. Енгельса стала книга "Святе сімейство" (1845). Пізніше з'явилася "Німецька ідеологія" (1845—1846). У цих працях Маркс і Енгельс сформулювали ідеї, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, вказали на основну роль способу виробництва в житті суспільства, на історичну змінність суспільного устрою, яка підготовлена зміною способів виробництва. Слід підкреслити принципові відмінності названих та інших праць Маркса і Енгельса. Перша з них полягає в критичній спрямованості аналізу філософської спадщини. Автори критично подолали ідеалізм Г. Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха, зберігаючи раціональні аспекти їхньої філософії. Друга відмінність — послідовність, тобто розвиток, уточнення, обґрунтування в наступних працях ідей та положень, висловлених чи зазначених у попередніх. Так, "Святе сімейство" і "Німецька ідеологія" здебільшого є обґрунтуванням ідей, висунутих у працях "До критики гегелівської філософії права" і "Економічно-філософські рукописи 1844 року". Основний зміст "Святого сімейства" — критика суб'єктивного ідеалізму младогегельянців і, зрештою, гегелівського ідеалізму та ідеалізму взагалі, але водночас і розроблення матеріалістичної діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, співвідношення одиничного і загального та ін. У праці розвинені також ідеї "Економічно-філософських рукописів 1844 року" про визначальну роль у житті суспільства матеріального виробництва, про відчуження і розробляються нові — про роль народних мас і особистостей в історії, про виробничі відносини, про історію як діяльність людини, що має певну мету, та ін. У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс знову звернулись до критики ідеалізму младогегельянців, але вже у зв'язку з розробленням, головним чином, концепції матеріалістичного розуміння історії. У праці вперше визначають-
Тема 7 ся передумови такого розуміння. На думку авторів, основою історії є люди, їхня діяльність і матеріальні умови життя. Вони вказували на те, що діяльність людини має дві сторони — виробництво (ставлення людей до природи) і спілкування (ставлення людей одне до одного), що виробництво і спілкування взаємозумовлгоються, але визначальним є виробництво. Подальший аналіз цієї взаємодії привів їх, уперше в історії філософської думки, до діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Вона, у свою чергу, стала основою аналізу загальної структури суспільства: продуктивних сил, виробничих та інших суспільних відносин, політичної і юридичної надбудови, форм суспільної свідомості, а також загальної закономірності її історичного розвитку. У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс почали розроблення вчення про суспільні формації. У цій праці вони відрізняли їх за історичними домінантними формами власності: первіснообщинна — антична — феодальна — бурясуазна — комуністична. У процесі становлення і розвитку буржуазної форми приватної власності вони розрізняли фази ремесла, мануфактури і великої промисловості. Висновком з цього дослідження стало обґрунтування неминучості пролетарської, комуністичної революції як результату розвитку суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами буржуазного суспільства. Суть своєї концепції у цілому автори резюмували так: "Отже, це розуміння історії полягає в тому, щоб, виходячи саме з матеріального виробництва безпосереднього життя, розглянути дійсний процес виробництва і зрозуміти пов'язану з даним способом виробництва і породжену ним форму спілкування, тобто громадянське суспільство на його різних етапах як основу всієї історії; потім необхідно відобразити діяльність громадянського суспільства у сфері державного життя, а також пояснити з нього всі різні теоретичні поро-дження і форми свідомості, релігію, філософію, мораль тощо і простежити процес їх появи на цій підставі, завдяки чому, звичайно, можна буде зобразити весь процес у цілому (а тому та-кож і взаємодію між його різними аспектами). Це розуміння історії, на відміну від ідеалістичного.., пояснює не практику з ідей, а ідейні утворення з матеріальної практики, і у зв'язку з Марксистська філософія цим приходить також до того висновку.., що не критика, а революція є рушійною силою історії..."1. 1845 р. К. Маркс написав "Тези про Фейєрбаха", головна ідея яких — вирішальна роль матеріальної практики в житті суспільства. Практика в тезах аналізується також як початковий пункт, основа, критерій істини і мета пізнання. В одинадцятій тезі Маркс сформулював одну з головних відмінностей свого світогляду від попереднього: "Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його"2. Отже, марксистська філософія формувалася як результат критичного переосмислення К. Марксом і Ф. Енгельсом основних економічних, соціально-політичних і філософських ідей минулого. Вони спочатку розглядали її як діяльну форму суспільної свідомості. На їхню думку, філософія — не лише "сова", постфактум узагальнення попереднього ходу історії, а й "жайворонок", що сповіщає про світанок. Безпосереднім теоретичним джерелом марксистської філософії була німецька класична філософія. її критичне перероблення і подальший розвиток закінчилися створенням К. Марксом і Ф. Енгельсом діалектичного матеріалізму. Ця філософія розглядає єдність світу не в його бутті, а в його матеріальності; розглядає рух як форму існування матерії; свідомість — як властивість особливої матерії, якою є головний мозок людини. Діалектика визначається як наука про загальні закони руху зовнішнього світу і людського мислення. Цікаво трактується проблема розвитку, який розглядається як рух, але такий, що нібито повторює пройдені вже етапи, але повторює їх інакше, на вищій базі ("заперечення заперечення"), по спіралі, а не по прямій лінії. Розвиток стрибкоподібний, перерви поступовості, перетворення кількості на якість, внутрішні імпульси до розвитку, що завдані суперечністю, зіткнення різних сил і тенденцій, що діють на певне тіло, чи в межах певного явища, чи всередині певного суспільства, взаємозалежність і нерозривний зв'язок усіх складових кожного явища, зв'язок, що дає 1 Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М.: Политиздат, 1987. 2 Там же. — С. 4. Тема 7 єдиний, закономірний світовий процес руху тощо. Для діалектичної філософії, стверджували її творці, немає нічого раз і назавжди установленого і безумовного; у всьому вона вбачає безперервний процес вининкнення і знищення, нескінченного сходження від нижчого до вищого. Вона є відображенням цього процесу у свідомості. Матеріалістична діалектика, таким чином, — аналог дійсності, і тому функціонально є не лише теоретичною, а й справді науковою методологічною основою пізнання і практичної діяльності. Матеріалістичну діалектику, систему її принципів, законів, категорій та ідей К. Маркс і Ф. Енгельс вперше застосували в дослідженні людини і суспільства. Людина, на їхню думку, — не лише продукт природи, як у Л. Фейєрбаха, а головним чином ще й суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури, суть якої полягає в сукупності всіх суспільних відносин. Розвиток суспільства представлений ними як природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій, що відбувається за певними об'єктивними законами. Марксистська філософія, зрештою, є відкрито партійною. Вона формувалася і розвивалася як філософія робітничого класу, як його керівництво до дії. Вона партійна і в тому розумінні, що претендує на роль методології і світогляду визвольного руху пролетаріату, і в тому, що є світоглядною і методологічною основою марксизму в цілому, і в тому, що вона — діалектичний та історичний матеріалізм. 7.2. Розвиток марксистської філософії У подальший період своєї теоретичної діяльності, спираючись на досвід буржуазних революцій 1848—1851 рр. і Паризької Комуни 1871 р., К. Маркс і Ф. Енгельс розвивали створену ними філософію як методологію і світогляд робітничого руху. У січні — березні 1850 р. К. Маркс написав працю "Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 рік", у якій виклав свою концепцію класової боротьби і революції. У цій праці вперше з'явились терміни "диктатура пролетаріату" і формула "усу- Марксистська філософія спільнення засобів виробництва". У книзі "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" (Луї Бонапарт — Наполеон III, небіж На-полеона І, французький імператор у 1852 —1870 рр.) К. Маркс дійшов висновку про необхідність зламу буржуазної державної машини як умову перемоги пролетарської революції, а 5 березня 1852 р. у листі до Й. Вейдемейєра виклав специфіку свого розуміння теорії класів і класової боротьби: "Те, що я створив нове, полягало в доведенні такого: 1) що існування класів пов'язане лише з певними історичними фазами розвитку виробництва; 2) що класова боротьба необхідно призводить до диктатури пролетаріату; 3) що ця диктатура сама становить лише перехід до суспільства без класів"1. Однак найбільший внесок К. Маркса в розвиток філософії — його економічні праці, в яких він виклав цілісне формулювання основних ідей діалектичного матеріалізму, поширеного на людське суспільство та його історію. Головною працею К. Маркса став "Капітал", створенню якого він присвятив 40 років життя. У ньому К. Маркс досліджував капіталістичний спосіб виробництва, економічні закони руху буржуазного суспільства. Його філософське значення полягає в подальшому розробленні діалектичного методу та обґрунтуванні матеріалістичного розуміння історії. Якщо Г. Гегель у дослідженні природи і суспільства йшов від ідеї до реальності, то К. Маркс, навпаки, — від реальності до ідеї. Всупереч Г. Гегелю, він розглядав діалектику як логіку розвитку явищ і процесів, що існують поза свідомістю і незалежно від неї: поняття, наукові абстракції — відображення в мисленні речей і процесів, які відбуваються в дійсності. "Мій діалектичний метод, — писав К. Маркс згодом у вступі до другого видання "Капіталу", — за своєю основою не лише відрізняється від гегелівського, а і є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення є деміург дійсного... У мене ж, навпаки, ідеальним є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній. 1 Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М.: Политиздат, 1987. 2 Там же. — С. 21.
Тема 7 У "Капіталі" Маркс розглянув матеріалістичну діалектику у двох різних, але взаємопов'язаних формах — об'єктивній і суб'єктивній, тобто у вигляді діалектики розвитку самого об'єкта, а також відображених його аналогів у свідомості суб'єкта, що пізнає, і специфічних законів процесу пізнання, які збігаються із законами розвитку об'єкта пізнання. Суб'єктивна діалектика, за К. Марксом, є і логікою, і гносеологією на тій підставі, що людське мислення і світ розвиваються за одними законами. У "Капіталі" розкрито також іншу, не менш важливу, рису взаємовідношень діалектичного підходу до дійсності й матеріалістичного пояснення світу. На думку Маркса, теорія пізнання лише тоді може бути науковою, коли базується на принципах діалектики. Принципове значення цього висновку полягає в подоланні характерного для більшості попередніх філософських вчень розриву між буттям і свідомістю, між законами об'єктивної реальності і законами логічного мислення, між змістом пізнання і формою пізнання, нарешті, — у протиставленні онтології і гносеології. К. Маркс виходив із того, що за змістом закони буття і закони пізнання тотожні, вони відрізняються лише за формою. Оскільки буття діалектичне, то пізнання буття не може бути недіалектичним. При цьому названа тотожність у Маркса не виключає, а навпаки, припускає і специфічні закони розумової діяльності, тому що загальні закони діалектики в пізнанні відображаються по-своєму: діалектична тотожність завжди конкретна, вона передбачає суперечності, суперечливий характер будь-якої єдності. Філософське значення "Капіталу" полягає і в тому, що в ньому матеріалістичну діалектику застосовано для дослідження конкретного об'єкта — капіталістичної суспільної формації. Принципи, закони, категорії, елементи діалектики в їх системній цілісності утворили методологію цього твору і визначили його структуру та результати проведеного дослідження, розроблення і логіку понять, весь арсенал логічних, пізнавальних засобів, таких як сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичне і логічне, ідеалізація і формалізація, моделювання тощо. Марксистська філософія Подальше дослідження філософського значення "Капіталу", як з погляду розвитку діалектики, діалектичної логіки, так і з погляду формування й аналізу концепції сучасного світового розвитку становить не лише історичний, а й актуальний теоретичний інтерес. Водночас із К. Марксом і разом з ним матеріалістичну діалектику розвивав Ф. Енгельс, якому належить розроблення багатьох філософських проблем. Тому К. Маркса можна зрозуміти, лише врахувавши всі твори Ф. Енгельса. До найзначні-ших з них належать: "Становище робітничого класу в Англії" (1845), "Анти-Дюрінг" (1878), "Розвиток соціалізму від утопії до науки" (1880), "Діалектика природи" (1882), "Людвіг Фе-йєрбах і кінець класичної німецької філософії" (1886). У цих та інших працях Ф. Енгельс сформулював основні питання філософії, обґрунтував об'єктивну діалектику природи, здійснив діалектико-матеріалістичне узагальнення досягнень природознавства, показав загальність законів діалектики, розглянув суб'єктивну діалектику мислення як відображення і вираження діалектики світу. У листопаді 1850 р. Енгельс приступив до систематичного вивчення військової справи. У квітні 1851 р. у рукописі "Можливості та перспективи війни Священного союзу проти Франції в 1852 році" він виклав свою концепцію військової теорії. Філософські питання війни й армії розглянуті Енгельсом в "Анти-Дюрінгу", а також у працях "Ельберфельдські промови", "Селянська війна в Німеччині", "Армії Європи", "Армія", "Військове питання в Пруссії та німецька робітнича партія", "Чи може Європа роззброїтись" та ін. їх аналіз свідчить про неабияке знання Енгельсом військово-теоретичних, військово-історичних і військово-мемуарних праць Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Тацита, Полібія, Юлія Цезаря, Плу-тарха, Діона, Н. Макіавеллі, Вобана, Жоміні, Клаузевіца, Наполеона та ін. Сутність війни Ф. Енгельс вбачав у продовженні політики класів та держав засобами озброєного насильства, а армію визначав, як організоване об'єднання озброєних людей, які перебувають на утриманні, держави з метою наступальної або оборонної війни. Він виступав за відвернення воєн, за встановлення міцного миру між народами, за активні
Тема 7 та узгоджені дії робітничого класу, трудящих усіх країн щодо зриву військових спрямувань панівних класів і примушування їх до роззброєння. У своїх працях Ф. Енгельс аналізував історію виникнення і розвитку армій різних епох, у тому числі сучасної йому, показував залежність їх озброєння і тактики дій, способів комплектування і навчання від рівня розвитку виробничих сил, суспільного устрою і класової структури суспільства. Працював Енгельс і над проблемою справжньої ролі народних мас і полководців у війнах, у розвитку військової справи. Вирішальну роль він відводив народним масам, вплив геніальних полководців вбачав у тому, що вони пристосовують способи ведення бою до нової зброї та нових воїнів. Усі проблеми війни і військової справи Ф. Енгельс намагався вирішувати на засадах розробленої спільно з К. Марксом діалектико-матеріалістичної методології. Багато висновків з їхніх праць щодо військових питань мають науковий та військово-практичний інтерес і в теперішніх умовах. Разом із К. Марксом Ф. Енгельс розвивав далі матеріалістичне розуміння історії, особливо виокремлюючи роль способу виробництва матеріальних благ, доводив, що виробництво, а слідом за ним і обмін його продуктів, є основою кожного суспільного ладу, що спосіб виробництва визначає розподіл, а разом з ним і поділ суспільства на класи. Від виробництва, на думку Енгельса, залежить і політика класів, держав. Він доводив, що політична влада може діяти в напрямі економічного розвитку, тоді вона прискорює його, чи всупереч йому, тоді вона, за небагатьма винятками, як правило, падає під тиском економічного розвитку. До цих небагатьох винятків він відносив випадки завойовувань, коли менш культурний завойовник знищував місцеве населення, його продуктивні сили, не вміючи їх використовувати. За Енгельсом, не тільки політична влада, а й інші види надбудови зрештою визначаються економічним розвитком, зокрема і суспільна свідомість. Підсумки власних досліджень і внеску Ф. Енгельса до розроблення матеріалістичного розуміння історії К. Маркс підбив 1853 р. у передмові "До критики політичної економії". Сутність їх така. Марксистська філософія 1. У суспільному виробництві протягом свого життя люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їхньої волі відносини — виробничі відносини, які відповідають конкретному ступеню розвитку матеріальних продуктивних сил. 2. Сукупність цих виробничих відносин утворює економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підіймається юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. 3. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процес життя взагалі. 4. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість. 5. На певному етапі розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність з наявними виробничими відносинами. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їх кайдани. Тоді настає епоха соціальної революції. 6. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот у всій величезній надбудові. 7. Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться усі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, і нові, вищі, виробничі відносини ніколи не з'являться раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди лише такі завдання, які спроможне вирішити, оскільки за близького розгляду завжди виявляється, що саме завдання виникає лише тоді, коли матеріальні умови його вирішення вже є або перебувають у процесі становлення. 8. Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоніс 1875 р. К. Маркс написав працю під назвою "Критика Готської програми", в якій виклав свою позицію з проблеми діа- 1 Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгєльс. — М.: Политиздат, 1987. — Т. 13. —С. 8.
Тема 7 Марксистська філософія
лектики комуністичної формації, представив її процеси, які складаються з трьох основних послідовних етапів, кожний наступний з яких є більш розвинутим і досконалим, ніж попередній. На думку Маркса, немає сумніву в тому, що між капіталістичним і комуністичним суспільствами є період революційного перетворення першого в друге. Цьому періоду відповідає і політичний перехідний період, держава якого не може бути нічим іншим, як революційною диктатурою пролетаріату. Наступним етапом у становленні комуністичної формації Маркс вважав соціалізм. Він назвав його першою фазою комуністичного суспільства, тому що соціалізм виходить із капіталістичного суспільства, а не розвивається на власній основі, і тому в усіх аспектах — економічному, моральному і розумовому — зберігає ще родові ознаки старого суспільства, з надр якого він вийшов. Вищу фазу комуністичного суспільства Маркс назвав власне комунізмом. Він стане реальністю лише тоді, коли "...зникне таке, що пригноблює людину, підкорення її поділу праці; коли зникне разом з тим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути лише засобом для життя, а стане першою потребою життя; коли разом зі всебічним розвитком індивідів зростуть продуктивні сили, і всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком, лише тоді буде можливо повністю подолати вузький горизонт буржуазного права, і суспільство буде спроможним написати на своєму прапорі: "Кожний за здібностями, кожному за потребою!"1 Після смерті К. Маркса Ф. Енгельс змушений був припинити власні теоретичні дослідження і приділити головну увагу завершенню "Капіталу" К. Маркса, перевиданню багатьох його і своїх творів. Він багато чого зробив для підготовки до видання II і III томів "Капіталу" (1885, 1894). В останній період свого життя він написав кілька великих теоретичних творів, зокрема книгу "Походження сім'ї, приватної власності і держави" (1884). Помер Ф. Енгельс 5 серпня 1895 р. Date: 2015-11-13; view: 396; Нарушение авторских прав |