До зображувальної діяльності

Основою формування інтересу до зображувальної діяльності є положення вітчизняних і зарубіжних педагогів та психологів (О.В.Запорожець, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна, Д.Б.Ельконін та ін.) про те, що інтереси проявляються і формуються в процесі змістовної, організованої діяльності. Ми виходили також із думки В.О.Крутецького, що формуюча і розвивальна здатність діяльності повинна бути організована за такими принципами:

· носити творчий характер;

· відповідати вимогам розвивального навчання;

· бути глибоко позитивно мотивованою.

Дитина повинна відчувати почуття радісного задоволення від діяльності, від усвідомлення своїх успіхів і досягнень у вибраній діяльності. Закономірно, інтерес до зображувальної діяльності неможливо сформувати без навчання. Положення про залежність інтересу від навчання, який характеризує підхід психологів і педагогів до проблем формування інтересів є принципово важливим (Л.І.Божович, Л.С.Славіна, Л.А.Гордон, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна).

Поява інтересу – це передумова і своєрідний показник художнього розвитку, формування інтересу, а також засіб підвищення ефективності навчання дітей зображувальній діяльності. При формуванні інтересу до зображувальної діяльності важливим є положення психологів про те, що це не замкнутий в собі автономний процес (С.Л.Рубінштейн).

Як відмічає Н.Г.Морозова, формування інтересу відбувається найефективніше, якщо спочатку готується ґрунт для цього формування, пізніше створюється позитивне відношення до предмету і діяльності і, на кінець, формуються відповідно інтереси в процесі спеціально організованої, систематичної, пізнавальної, творчої діяльності дітей.

Враховуючи положення при вирішальне значення дорослого у формуванні інтересу, велику роль слід віднести вихователю, його особистій зацікавленості, певному рівню художньої підготовки, знанням і практичним умінням в різних видах зображувальної діяльності, врахуванню індивідуальних і типологічних особливостей дошкільників. З цією метою вихователям слід знайомитися з образотворчим мистецтвом; навчатися техніки роботи з різними зображувальними матеріалами і методики керівництва зображувальною діяльністю дітей з метою формування інтересу до неї.

Успішне протікання зображувальної діяльності і формування інтересу до неї передбачає створення матеріальних умов. Керуючись думкою С.Л.Рубінштейна про те, що інтерес до тієї чи іншої діяльності у дітей в значній мірі закріплюється, коли дитині дати конкретні предмети, речі, які мають цей інтерес в матеріалізованому вигляді.

Для зображувальної діяльності необхідно створити такі умови:

· забезпечити заняття різноманітними художніми матеріалами для зображувальної діяльності;

· підібрати наочний матеріал (твори образотворчого мистецтва, ілюстрації з книг та ін.);

· обладнати куточок (центр) для самостійної зображувальної діяльності.

Це підготує ґрунт для формування інтересу і сприятиме створенню в дітей позитивного ставлення до діяльності. У навчанні слід виділити ті сторони, які б змогли привернути увагу дітей, активізувати мислення. Важливе значення має створення позитивного емоційного тла, пов’язаного з діяльністю. У значній мірі цьому сприяє різноманітність форм попередньої роботи:

· спостереження і вивчення предметів і явищ навколишньої дійсності;

· читання художньої літератури;

· розглядання творів образотворчого мистецтва;

· цілеспрямований перегляд діа-, кіно-, відеофільмів, лялькових спектаклів, прослуховування музичних творів;

· проведення аналізу дитячих робіт, виконаних на попередніх заняттях;

· створення перед заняттям і на занятті проблемних ситуацій;

· підготовка матеріалу до заняття, попереднє обговорення теми, розподіл обов’язків для виконання колективних робіт на ін.

Необхідною умовою при цьому є активність вихователя як на занятті, так і під час підготовки до нього, і активність самих дітей. Усвідомленню змісту діяльності сприяє деякий запас знань. Тільки на певному рівні накопичення знань, навичок і хоча б найпростіших розумових операцій можливо виховувати інтерес. Набуття міцних знань – результат інтересу, але в той же час – і відправний момент. Накопичення певних знань, умінь і навичок, необхідних для формування інтересу, вимагає активної позиції дитини. Не можна змінити ставлення дитини до оточуючого, не змінивши її внутрішньої позиції. Так як інтерес до зображувальної діяльності характеризується такими особливостями, як дієвість, широта і стійкість, саме ці якості доцільно взяти за основу його формування і спрямувати роботу, головним чином, на розвиток різнобічного інтересу до даної діяльності, переборення пасивності, обмеженості і поверховості. Формування інтересу може бути найефективнішим, якщо воно здійснюється в такій послідовності: на першому етапі доцільно основну увагу приділити формуванню активного інтересу, тобто поставити дитину в активну позицію до діяльності, викликати активне до ставлення. Багато дослідників (С.Л.Рубінштейн, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна та ін.) розглядають активність особистості як важливу педагогічну умову формування інтересу. В окремих педагогічних дослідженнях відмічається, що в дошкільному віці можливо сформувати активне відношення до оточуючого, зокрема до виконуваної діяльності (Т.Д.Кондратенко, В.К.Котирло, С.О.Ладивір та ін.).

Із потреби активної дії, як відмічає Л.В.Куцакова виникає дитяча самостійність. Ця проблема викликає в дитини прагнення до самостійного застосування засвоєних знань, навичок, до фізичних зусиль, спочатку в окремих діях пізнання, а згодом – в усвідомленій довільній діяльності. В умовах цілеспрямованого виховання і навчання практичні дії дитини спрямовані на самостійне використання вже наявних у неї знань, навичок і вмінь, стають ефективнішим. Саме навчання необхідно здійснювати таким чином, щоб у дітей розвивалась активність і самостійність.

Проблема інтересу в навчанні була предметом дослідження багатьох видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів минулого (Я.А.Коменський, Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, К.Д.Ушинський, С.Ф.Русова та ін.). Середньовічні педагоги, проголошуючи ідеї аскетизму, відмови від земних радощів, вважали прояв інтересу гріховним началом у людині. Епоха гуманізму висунула ідею про навчання з урахуванням інтересу дітей. Видатний чеський педагог Я.А.Коменський писав: “... способи навчання повинні давати дітям більше радості, щоб запалювати в хлопця вогник знання і палку наполегливість до учіння”. Хороший учень, вважав він, буде згорати від нетерпіння вчитись. Він не буде втікати від праці, а навпаки, буде шукати її і не боячись зусиль буде хотіти чомусь навчитись. Це трактування Я.А.Коменським пізнавального інтересу не втратило своєї педагогічної сили в теорії і практиці сучасної педагогіки.

Проблема інтересу значно пізніше зацікавила К.Д.Ушинського. Він розглядав навчання як серйозну справу, яку можна полегшити інтересом. Інтерес, за К.Д.Ушинським, не тільки засіб успішного навчання, але й важливий стимул інтересу виховання.

Дуже багато для дослідження проблеми інтересу зробив В.О.Сухомлинський. Для педагогів він давав таку пораду: “Прагніть до того, щоб учні самі відкривали джерела інтересу, щоб у цьому відкритті вони відчували особисту працю і успіх – саме по собі це є найважливіше джерело інтересу. Без активної розумової праці не буде ні інтересу, ні уваги школярів”. Тобто, постійний стійкий вплив на розумовий розвиток і пізнавальну активність дітей можуть здійснювати лише ті знання, в основі яких лежить інтерес.

Н.Г.Морозова вважає, що інтерес – важлива збуджуюча сила до діяльності і поведінки дитини і характеризує інтерес трьома обов’язковими моментами:

· позитивна емоція по відношенню до діяльності;

· наявність пізнавальної сторони цієї емоції (“радість пізнання”);

· наявність безпосереднього мотиву, що йде від самої діяльності, тобто діяльність сама по собі приваблює і спонукає займатися нею, незалежно від інших мотивів.

Необхідним компонентом є прагнення до вдосконалення і досконалості в певній діяльності, в повній системі знань. Отже, ми можемо зауважити, що пізнавальний інтерес має такі складові:

· емоційний компонент;

· інтелектуальний компонент;

· вольовий компонент;

· творчий компонент.

Важливим засобом підвищення ефективності навчання дошкільників зображувальній діяльності є зацікавленість дитини даною діяльністю, інтерес до її результатів. Особливо значне місце в процесі конструювання, особливо з паперу та промислових відходів, належить розвитку дитячої творчості. До викидного матеріалу належать різні коробки (з-під взуття, ліків, парфумів тощо), котушки, пластикові пляшки тощо можна використовувати природній матеріал, поролон, нитки, вату, шматочки тканини. Різноманітність матеріалу дає дітям можливість творчо, з фантазією займатися практичною діяльністю.

Під час занять з конструювання дитина уточнює і поповнює свої знання про предмети навколишньої дійсності, отримує певні навички застосування промислових відходів для виготовлення різноманітних виробів: іграшок, будівель, транспорту, предметів домашнього вжитку: меблів, посуду; прикрас. У процесі конструювання з викидного матеріалу дитина знайомиться з якостями та властивостями картону, пластика, вати, поролону, пластмаси. Це практична діяльність, яка спрямована на отримання раніш задуманого реального виробу. Весь процес конструювання – простір для втілення дитячої фантазії. Діти отримують задоволення в процесі виготовлення виробів та залюбки граються з виготовленими власноруч іграшками. Бережне відношення до продуктів власної діяльності привчає дітей шанувати працю своїх однолітків та дорослих.

Конструювання з паперу та промислових відходів має широкі можливості для всебічного розвитку і виховання дітей дошкільного віку, для розвитку психічних властивостей і процесів (мислення, пам’ять, увага, воля, мовлення та ін.), для формування цінних особистісних якостей як спостережливість, організованість, цілеспрямованість, охайність, вміння прийти на допомогу. Діти вчаться обстежувати зразок, характеризувати окремі деталі, планувати роботу, обдумувати шляхи і способи виконання, послідовність дій. Більшість виробів із викидного матеріалу мають об’ємні форми. Це зручні в користуванні іграшки. Процес створення об’ємної іграшки вимагає не лише вміння користуватися ножицями, терплячості, охайності, творчого підходу до її оформлення, але й вміння бачити об’ємну іграшку в її площинній викройці, розгортці. Виготовляючи іграшки з легкодоступних матеріалів, діти отримують цікаві, оригінальні іграшки, не схожі одна на одну. І нічого, якщо за принципом виготовлення вони будуть мало чим різнитися, зате при подальшому оформленні іграшок, перед дітьми розкривається великий простір для творчості, фантазування. Тому за своїм оформленням такі іграшки будуть найрізноманітнішими.

Об’ємні коробки з різних матеріалів, різних форм і розмірів можуть слугувати основою для створення цікавих іграшок, незвичайних сувенірів, подарунків. Вироби завжди будуть різнитися за кольоровим сполученням, поєднанням, розміщенням оформлювальних елементів.

Виготовлення виробів із різних видів викидного матеріалу дозволяє створювати різноманітні вироби, використання і поєднання різної кількості коробок в одому виробі, комбінування маленьких і більших за формою і розміром коробок, використання додаткових матеріалів, дає широкий простір для творчості дошкільників. Широко використовуються котушки від ниток: для виготовлення столиків, крісел, диванів, при виготовленні меблів для лялькової кімнати, як рухливу основу при виготовленні коліс для транспорту та інше.

Безмежна дитяча уява і фантазія в змозі відтворити в процесі практичної діяльності на заняттях з конструювання з паперу та промислових відходів предмети навколишньої дійсності, створити цілий світ казкових образів, надати простір для дитячої творчості.

1.3. Психолого-педагогічні аспекти розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку.

Дитинство – це період посиленого розвитку, змін і навчання – таке визначення дала психолог Л.Ф.Обухова. Вона пише, що це період парадоксів і протиріч, без яких неможливо уявити собі процес розвитку. Дитинство є найбільш сприятливим для розвитку творчості дитини.

Дошкільний вік – це той період, коли образотворча діяльність може стати і найчастіше є стійким захопленням не тільки особливо обдарованих, але й майже всіх дітей, тобто, вводячи дитину в казковий світ мистецтва, ми непомітно для неї розвиваємо її уяву і здібності.

У зарубіжній та вітчизняній психології розгляд уяви як самостійного психічного процесу було запропоновано Л.С.Виготським та О.В.Запорожцем. Таке розуміння уяви має принципове значення для вирішення питання про розвиток цього психічного процесу з віком, даючи можливість критично віднестися до позицій окремих авторів (Д.Дьюн, В.Штерн), які розглядають уяву дитини як багатшу та оригінальнішу у порівнянні із творчістю дорослого.

Л.С.Виготський доводить, що уява одержує найбільший розвиток у дошкільному віці, починаючи складатися в ігровій діяльності і одержуючи свій подальший розвиток і втілення в найрізноманітніших видах діяльності (образотворчій, конструктивній, музичній тощо).

Що ж являє собою творчість? За визначенням Є.А.Дубровської та С.А.Козлової “Творчість – це свідома, цілеспрямована, активна діяльність людини, спрямована на пізнання дійсності, створююча нові, оригінальні предмети, які ніколи раніше не існували, твори для удосконалення матеріального і духовного життя суспільства”.

Багато психологів давали свої визначення поняття творчості, але всі вони зводилися до того, що творчість є діяльністю людини, яка створює щось нове, оригінальне.

Ще в кінці ХІХ ст. дитяча творчість почала привертати до себе увагу вчених всіх напрямів: психологів, педагогів, мистецтвознавців різних країн. Це було обумовлено розвитком науки і культури, виникненням нового напряму психології – дитячої психології. Дитячий малюнок розглядався в якості об’єкта для вивчення психології дітей. За кордоном стали появлятися праці із психології дитинства, в яких зачне місце відводилося аналізу дитячого малюнка (Д.Сюллі, Н.Браунінг, Р.Лампрехт та ін.). Італійський мистецтвознавець Коррадо Річчі був першим автором, який присвятив свою працю “Діти-художники” (1887) психологічному аналізу дитячих малюнків. Вивчивши велику кількість дитячих робіт, він дав характеристику зображувальної творчості діте. В основу його дослідження було покладено ідеалістичне розуміння шляхів дитячої творчості. К.Річчі також був прихильником біологізаторської теорії спонтанного розвитку, тобто він переоцінював творчі здібності дітей. Дитяча творчість як твори мистецтва для нього і його послідовників мала більшу цінність, ніж роботи дорослих.

На основі біогенетичної теорії розвиток дитячої творчості ототожнювався із розвитком первісної людини. Деякими дослідниками ігнорувалася своєрідність образотворчої діяльності і дитячий малюнок сприймався як певна сходинка, яка передувала оволодінню мовою, як особливий вид ігрової діяльності.

Всі ці дослідження не виявляли справжньої суті своєрідності дитячої творчості і в більшості випадків вимагали відмови від активного керівництва ним, невтручання в процес дитячої творчості, який ніби-то передбачений внутрішніми біологічними законами.

Одночасно із появою зарубіжних теорій розвитку дитячої зображувальної творчості інтерес до дитячого малюнка виник і в Росії. На початку 1900-х років у Москві стали з’являтися статті, читатися лекції про художнє виховання, і вже у 1911 р. була перекладена на російську мову книга К.Річчі “Діти-художники”.

Виходять у світ праці вчених, присвячені дитячій зображувальній діяльності (Л.Т.Оршанського, А.А.Рибнікова, К.М.Лепілова, Ф.І.Шмідта).

Зарубіжні ідеї біогенетизму мали певний вплив і на таких вчених, як А.В.Бакушинський, К.Н.Вентцель, Ф.І.Шмідт. Проголошуючи спонтанність розвитку дитячої творчості, вони виступали проти навчання дітей малювання, бо вважали, що дітям вчитися нічому.

Л.С.Виготський вважав, що діяльність людини може бути поділена на два види:

· відтворюючу (репродуктивну);

· комбінуючу (творчу).

Репродуктивна діяльність пов’язана з нашою пам’яттю, вона відтворює, воскрешає сліди із попередніх вражень, а комбінуюча або творча – це така діяльність, коли людина уявляє що було б, якби... Творча діяльність у психології називається уявленням або фантазією. Таким видом діяльності створені науки і мистецтво, всі винаходи людської цивілізації, самі форми життя людей – такі думки висловлював психолог Н.С.Лейтес. Далі він пише, що творчі можливості залежать не тільки від здібностей, розуму, але і від певних рис характеру.

Відомий психолог Б.М.Теплов, характеризуючи художню творчість дітей, писав, що одна із важливих особливостей і значних труднощів педагогічної роботи з художнього виховання пов’язана з тим, що творча діяльність дитини не може мотивуватися як діяльність навчальна, необхідно, щоб якась частина художньої діяльності дитини була спрямована на створення продукту діяльності, який не повинен на кого-небудь мати вплив та з яким пов’язане усвідомлення його можливостей соціальної цінності. Без цього розвиток творчості дитини неминуче підміниться розвитком деяких формальних умінь.

Витоки творчих сил людини ідуть з дитинства, з того часу, коли творчі прояви багато в чому мимовільні і життєво необхідні. Концепція дошкільного виховання розглядає уяву і творчість як передумови формування базису особистісної культури.

О.В.Запорожець стверджував, що “дитяча художня творчість існує”, та звертав увагу на те, що необхідно навчитися керувати особливостями її виявлення, розробляти методи, що пробуджують та розвивають дитячу творчість. Значну роль він відводив заняттям художньою діяльністю, а також всій виховній роботі з дітьми щодо розвитку в них вміння сприймати красу в оточуючому житті і в творах мистецтва, яке відіграє велику роль у загальному і творчому розвиткові дитини. Не можна забувати і про те, що мистецтво дає багатий емоційний досвід. Це досвід особливого роду: мистецтво не тільки викликає переживання, але й пізнає його, а через пізнання почуття воно призводить до оволодіння ним (емоційний відгук).

Інтерес до образотворчої діяльності дітей обумовлюється його важливістю для розвитку особистості дитини, і з роками потреба в ній не послаблюється, а ще більше зростає.

Формування психічних процесів та основних видів діяльності взаємопов’язане. Сприймання, уява, пам’ять, увага дитини, розвиваючись в іграх та на заняттях, проявляються по-різному, залежно від організації її діяльності, яка залежить від прийомів і засобів виховання і навчання, що відповідають віку дитини.

Одна із умов прояву творчості в художній діяльності – організація цікавого змістовного життя дитини: організація повсякденних спостережень за явищами оточуючого світу, спілкування з мистецтвом, матеріальне забезпечення, а також врахування індивідуальних особливостей дитини, бережливе ставлення до процесу і результату дитячої діяльності, організація атмосфери творчості та мотивація завдання. Формування мотивів образотворчої діяльності від прийняття, утримування, виконання теми, заданої педагогом, до самостійної постановки, утримання і виконання теми є одним із важливих завдань навчання.

Наступним завданням є формування сприймання, через те що образотворча діяльність можлива лише на рівні сенсорного сприймання: уміння розглядати предмети, вдивлятися, виділяти частини, порівнювати із сенсорними еталонами форму, колір, величину, встановлювати ознаки предметів і явищ. Для створення художньо-виразного образу необхідне емоційне естетичне сприймання, розвиток у дитини вміння помічати виразність форм, кольору, пропорцій і виражати при цьому своє ставлення та почуття.

Мета сенсорного виховання – формування у дітей раціонального чуттєвого пізнання оточуючого світу на основі засвоєння сенсорних еталонів. Образотворча діяльність має безпосередній вплив на розвиток сенсорних процесів, образного мислення, уяви, а дошкільний вік є сприятливим для їх розвитку. Найбільші можливості для цього має саме образотворча діяльність. Сенсорне виховання є основою розумового сприймання, забезпечує розвиток і збагачення чуттєвого досвіду дитини. Сенсорне виховання – це цілеспрямований розвиток відчуттів і сприймань, з яких і починається пізнання оточуючого світу.

Важливим у сенсорному вихованні дітей є засвоєння ними узагальнених і систематизованих знань про якості предметів, які ними сприймаються. Сенсорний розвиток молодших дошкільників повинен займати одне із центральних місць у роботі з ними, тому що цей вік є найбільш сприятливим для розвитку сприймання, удосконалення органів чуття, накопичення уявлень про оточуючий світ.

Формування у дітей четвертого року життя уявлень про зовнішні властивості предметів: форму, колір, величину, положення в просторі – необхідне для повноцінного сприймання ними оточуючого світу.

Протягом всього дошкільного дитинства відбуваються зміни в процесі сприймання, від простих спроб розглянути і пощупати, не відповідаючи на запитання, який цей предмет, до прагнення більш планомірно і послідовно обстежити та описати предмет, виділяючи найбільш помітні особливості.

Засвоєння дітьми системи сенсорних еталонів суттєво перебудовує їхнє сприймання, піднімаючи його на більш високий рівень. У процесі пізнавальної діяльності діти оволодівають систематизованими знаннями про чуттєві якості предметів. Особливу роль при цьому відіграє у них узагальнення способів обстеження предметів. Від способів обстеження залежить структура формування образів.

У різних видах образотворчої діяльності мета обстеження буде різною, але перед будь-яким видом діяльності вихователь звертає увагу дітей на форму, розмір, положення в просторі, а вже перед самим зображенням виділяють контур, частини предмета, уточнюють колір. Перед ліпленням обстежується об’ємна форма з усіх боків, з’єднаність та розчленованість деталей.

Сам процес обстеження включає кілька етапів. Н.П.Сакуліна пропонує п’ять таких послідовних етапів:

1. Сприймання предмета в цілому (вихователь дає яскраву і образну характеристику предмета).

2. Обстеження з аналізом (спочатку виділяють великі частини, потім – малі, визначається їх форма).

3. Визначення будови предмета (співвідношення великих і малих частин).

4. Виділення кольору.

5. Повторний процес обстеження (запитання до дітей, розповіді дітей).

Звичайно, такий поділ процесу сприймання на етапи умовний і не завжди всі вони наявні у сприйманні. Це залежить від досвіду дітей.

У роботах О.В.Запорожця, В.С.Мухіної, О.П.Усової, Н.П.Сакуліної, Л.А.Венгера, Є.І.Тіхеєвої, О.М.Леушиної та ін. питання розумового виховання і, зокрема, питання сенсорного розвитку як основи розумового виховання розглядаються стосовно основних положень психології, в якій процес психічного розвитку людини розглядається як результат присвоєння суспільного досвіду людства. Пізнання починається з чуттєвого ознайомлення з предметами і явищами оточуючого світу, з відчуттів та сприймань. Дитина в житті зустрічає велику різноманітність форм, фарб та інших властивостей предметів, знайомиться із творами мистецтва. Дитину оточує світ природи зі всіма її сенсорними ознаками – багатоколірністю, запахами, звуками тощо. Багатство відчуттів і сприймань є передумовою пізнання дитиною оточуючого світу, розвитку мислительних процесів.

Сенсорне виховання здійснюється в процесі різних видів дитячої продуктивної діяльності: образотворчої, конструктивної, трудової тощо, які потребують активної участі як сенсорних, так і мислительних процесів у їх тісній взаємодії. У кожному із цих видів діяльності своя сенсорна основа, і удосконалення будь-якої із них залежить від рівня сенсорного розвитку дитини. Особливо помітно це проявляється в художніх видах діяльності. Залежно від змісту діяльності, її мотивів змінюється гострота відчуттів. Особливу роль у розвитку чуттєвого пізнання відіграє мова. У міру того, як дитина оволодіває мовою, її відчуття набувають нових якостей: слово допомагає виділити певну ознаку, помітити її в інших предметах, збагачується словник дитини, що сприяє осмисленому сприйманню, чіткому розрізненню ознак.

Поступово ускладнюючись, діяльність дитини вимагає удосконалення її мовної функції. Мислительна діяльність неможлива без мови. Оволодіваючи мовою, дитина оволодіває і знаннями про предмети, ознаки, дії і відношення, що складають суть змісту відповідних слів. Слово збагачує світ дитини та дає їй можливість подумки оперувати предметами навіть за їх відсутності. Таким чином розширюються межі пізнавальної діяльності, появляється можливість користуватися опосередкованими засобами розширення кругозору (художніми творами, розповідями дорослого, поясненнями).

Сенсорна культура має велике значення і для естетичного виховання. Уміння розрізняти кольори, відтінки, форми, поєднання форм і кольорів, висоти і тембру звуків відкриває можливість краще розуміти твори образотворчого і музичного мистецтва, одержувати задоволення від слухання музики, розгляду картин, читання художніх творів.

Великі можливості для сенсорного виховання виявляються в процесі ознайомлення дітей з оточуючим світом, особливо з природою, коли в ході спостережень за рослинами, тваринами, птахами і т. ін. дитина одержує значну кількість нових знань. У процесі спостережень формуються важливі властивості особистості – спостережливість, тобто здатність помічати зміни, що відбуваються в оточуючому світі. Характерною рисою зображувальної художньої творчості є те, що явища навколишньої дійсності виражаються тут за допомогою їх зображень. Дитина не може створити образ, не оволодівши хоч би найелементарнішими вміннями (способами) передавати властиві предметам властивості: форму, будову, колір, положення в просторі. Разом з цим, дитина має засвоїти найпростіші способи передачі своїх вражень, знання про матеріали та способи їх застосування для передачі зображення, створення художнього образу. Оволодіння зображувально-виразними навичками прилучає дітей до елементарної творчої діяльності. Вони одержують можливість повніше відображати образи предметів і явищ оточуючої дійсності, проходячи складний шлях від найпростіших дій олівцем, фарбою, крейдочками і т. ін. до процесу образного відтворення форм.

Вважаємо за необхідне більш детально зупинитися на загальній характеристиці вікового періоду дітей старшого дошкільного віку, тому що основне експериментальне дослідження щодо ознайомлення дітей із послідовністю творчого процесу буде проводитися нами в групах старшого дошкільного віку.

У старшому дошкільному віці відбувається значне зростання фізичних і психічних можливостей; зміцнення опорно-рухового апарату, м'язової систе­ми; особливо активно проходить розвиток дрібних м'язів кисті рук. Рухи дітей відрізняються достатньою скоординованістю і точністю.

Удосконалюються основні нервові процеси: збудження і особливо гальму­вання. Це сприятливо впливає на прагнення дітей до самостійності і деякої незалежності від дорослих, усвідомлення своїх можливостей і здібностей. Розвиваються навички елементарного контролю і саморегуляції своїх дій, взаємостосунків з оточуючими.

Поглиблюються уявлення про себе, свій організм, свої особистісні якості, можливості, досягнення.

У дітей активно пробуджується інтерес до світу соціальних почуттів і сто­сунків, формується нова психічна властивість – ціннісна орієнтація.

У старшому дошкільному віці діти здатні досягати значних успіхів у ово­лодінні знаннями про природу і соціальну дійсність. Вони пізнають не лише факти, але й складні закономірності, систему зв'язків у їх ієрархії.

Діти достатньо вільно володіють рідною мовою. Це пов'язано з розвитком їхніх інтелектуальних здібностей. У цьому віці активно розвиваються лобові ча­стини мозку, що й визначає здатність дітей старшого дошкільного віку до складних розумових дій: узагальнення, усвідомлення послідовності подій, при-чинно-наслідкових зв'язків, формування окладних аналітичних зв'язків, оперу­вання наявними знаннями.

Словник дітей збагачується словами, що визначають образну характерис­тику навколишньої дійсності, творів мистецтва.

Прагнення старшого дошкільника звернути на себе увагу виражається в спробах зробити своє мовлення виразним, експресивним. У цьому віці діти можуть не лише користуватися мовними інтонаційними засобами, а й вжи­вати епітети, порівняння, метафори тощо. Відбувається удосконалення мо­нологічного мовлення. Діти здатні запам'ятовувати і використовувати у мов­ленні літературні засоби виразності. Збагачення словника дітей 5-6 років обумовлюється зростанням інтересу до явищ і подій соціального життя, до людини з її внутрішнім світом. Малюки розуміють і вживають у мовленні слова, що відображають особистісні характеристики (чесність, справед­ливість, доброта, піклування, вірність); стан і настрій; внутрішні переживан­ня людини.

Старший дошкільній вік – якісно новий етап у художньому розвитку дітей. На відміну від попереднього періоду, коли спілкування з творами мистецтва сприймалось як гра, не відокремлювалося від неї, діти переходять на стадію власне художнього ставлення до мистецтва. Виникає бажання постійного спілкування з творами мистецтва. Діти прагнуть поділитися з дорослими та однолітками враженнями від сприйнятого, розповісти про переживання, вис­ловити своє ставлення.

У цьому віковому періоді розширюються можливості дітей в ігровій діяль­ності. Сюжетно-рольові ігри носять відтворювальний характер. У них малюки відтворюють різноманітні сторони дійсності, стосунки людей, події. Предме­том особливої уваги стає емоційний стан людей. Діти розуміють емоції через міміку, жести, інтонацію, оволодівають культурою спілкування з дорослими і ровесниками.

Малюки сприймають художній образ образотворчого мистецтва, архітекту­ри і народного декоративно-ужиткового мистецтва; розуміють відмінні ознаки його різних видів і жанрів.

У власне образотворчій діяльності діти прагнуть до передачі більшої схо­жості з реальним об'єктом не лише через схожість за формою, пропорціями, а й у передачі характерних деталей, динаміки. Колір вони використовують як засіб передачі настрою, стану, характеру, ставлення. Підпорядковують цій меті композиційні засоби виразності, різноманітні живописні, графічні та пла­стичні техніки.

У цьому віці діти здатні вслухатися в музику, встановлювати зв'язок з існу­ючими естетичними еталонами і власним життєвим досвідом; можуть вислов­лювати судження про прослухану мелодію, розуміють її образну природу, життєвість змісту, умовність вираження, емоційність впливу. Висновки до першого розділу.

З усього вищевикладеного можна зробити наступні висновки.

Дошкільний вік –оптимальний період для творчого розвитку людини.

Відомо, що на кожному етапі життя дитини закладається певний фундамент, який має своє визначне місце в становленні цілісної особистості, лише на такому фундаменті можуть повноцінно формуватися психічні властивості та здібності, необхідні дитині для переходу на наступний віковий етап.

Відповідно освітньо-виховний процес, з точки зору сучасної концепції дошкільної освіти, ми розглядаємо як необхідну форму творчої активності дитини. Її ефективність має оцінюватись за якісними змінами в творчої діяльності кожного вихованця.

Отже, ознайомлення з різними жанрами живопису дозволяє дітям у лініях, фарбах, композиції дізнаватися про почуття й помисли художника, зрозуміти, яку важливу роль відіграють художні засоби в створенні того чи іншого образу. Це розвиває в дітей інтерес до творів мистецтва, вони можуть охарактеризувати героїв, дати назву картинам. Навчання включає розвиток уміння бачити, розуміти художній образ живописного твору, бачити в картині головне, уміти розповісти про неї. Паралельно йде робота щодо збагачення мовлення дітей виражальними засобами (метафорами, епітетами) розвитку вмінь будувати промову, використовуючи речення різних типів, дотримуючись структури.

З огляду на викладене – мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Заняття з образотворчого мистецтва мають важливе естетичне виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки і можливості. Цьому слід приділити більш уваги. Потрібно тактично пропонувати допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати.

Введення в програму поширені заняття з образотворчого мистецтва допоможуть виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим і естетично обізнаним.

Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва має сприяти:

· творчій спрямованості особистості, усвідомленню нею значення передусім творчих, гуманітарних потреб, мотивів, цілей як провідне у її розвитку та життєдіяльності;

· розвитку творчих рис, характеру, а саме цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, самостійності, вимогливості, винахідливості, оригінальності, працелюбності, відповідальності тощо;

· творчій самосвідомості, що виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самоорганізації, самореалізації, самовдосконаленні;

· розвитку творчих якостей інтелекту – логічного, діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, спостережливості дослідника, творчої уяви і фантазії, уваги і пам‘яті;

· постійному зростанню потенціалу творчої діяльності – бажання систематично здобувати нові знання у певній галузі, вмінню творчо їх використовувати, експериментувати, досліджувати;

· формуванню психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи;

· вихованню у дітей здатності до творчого спілкування з діячами науки, техніки, культури, мистецтва, вміти вести діалог.

Вплив творів образотворчого мистецтва на дитину

свідомість

Фізичне здоров’я

твори образотворчого мистецтва формують

Інтелектуальну сферу

емоціонально-почуттєву сферу

Вольову сферу

Моральне здоров’я