Теоретико-методологічні основи розвитку творчих здібностей особистості

Дослідження особливостей сприймання дітьми образотворчого мистецтва показало, що у дітей уже в дошкільному віці проявляється інтерес до різних видів і жанрів мистецтва, захоплення малюванням, ліпленням, аплікацією, розвиваються пізнавальні потреби (як структурний компонент творчого потенціалу дитини). Дитина навчається вдивлятися в образ картини, скульптури, знаходити та розрізняти способи зображення.

У процесі прилучення дітей до різних видів образотворчого мистецтва відбувається розвиток пізнавальних здібностей, уточнюється знання про навколишній світ: суспільні явища, природу, людей і т. ін. Сприймання художнього образу в картині, графіці, скульптурі сприяє уточненню багатьох понять, специфічних для образотворчого мистецтва. Їх знання робить процес сприймання більш осмисленим, цікавим, тому що дитина розрізняє виразні засоби кожного виду образотворчого мистецтва.

У психолого-педагогічних дослідженнях розкриваються особливості розумового, естетичного, творчого розвитку дітей дошкільного віку. Так в роботах О.В.Запорожця, В.В.Давидова, М.М.Поддьякова встановлено, що дошкільники здатні в процесі предметно-чуттєвої діяльності виділяти суттєві властивості предметів і явищ, встановлювати зв’язки між окремими предметами і явищами та відображати їх в образній формі. Цей процес особливо помітний в різних видах практичної діяльності: формуються узагальнені способи аналізу, порівняння і співставлення; розвивається уміння самостійно знаходити способи розв’язання завдань, уміння планувати свою діяльність.

У процесі формування в дітей естетичного ставлення до мистецтва головне – емоційно-образне сприймання творів мистецтва, зображувально-виразних засобів, формування інтересів, переваг. Разом з тим необхідно враховувати і процес оволодіння дітьми образотворчими уміннями, навичками, здатність їх використовувати самостійно.

Образотворчому мистецтву притаманна своя мова, яка допомагає художникові виразити свої думки, почуття, своє ставлення до дійсності. Засобом мови мистецтва життя відображається художником у всій різноманітності. І.Б.Астахов пише, що образотворча мова, яка властива кожному виду мистецтва, не є чимось зовнішнім стосовно до специфіки художнього образу. Будучи матеріальною формою вираження, вона являє одну із суттєво важливих сторін образної специфіки. Вихователь повинен знати мову образотворчого мистецтва, тому що на заняттях у дошкільному закладі відбувається активне формування художнього сприймання. Дітей дошкільного віку необхідно познайомити із деякими особливостями мови образотворчого мистецтва. У зв’язку з цим, починаючи з молодшого дошкільного віку, вихователь спочатку ставить завдання – формувати у дітей емоційний відгук на твори мистецтва (які почуття передає художник в картині, скульптурі), затим звертає увагу на те, як художник розповідає про оточуючу дійсність, і лише після цього спрямовує всю увагу на засоби образної виразності.

Знання основ мистецтва дає можливість розглянути його місце в естетичному вихованні дітей із врахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей. Одначе не можна механічно переносити особливості мови образотворчого мистецтва, характерні для робіт професіоналів, у діяльність дитини.

Насамперед зупинимося на розгляді засобів виразності, які є специфічними для кожного виду образотворчого мистецтва, а потім звернемося до дитячої творчості.

Серед видів мистецтва розрізняють зображувальні (живопис, графіка, скульптура) і не зображувальні (музика, архітектура), хоча цей поділ, на наш погляд, досить умовний. Ця відмінність не є абсолютною, постільки всі види мистецтва виражають ставлення до певних сторін життя. Але все ж таки розмежування мистецтв є визначальним у морфології (класифікації) мистецтв, тому що базується на розрізненні предмета відображення.

Образотворчі мистецтва звертаються до дійсності як джерела формування світу людини (В.А.Разумний, М.Ф.Овсянніков, І.Б.Астахов, Н.А.Дмітрієв, М.А.Каган). А тому основою є зображення предметного світу. Думки і почуття передбачаються в них опосередковано: тільки за виразом очей, міміки, жестикуляції, зовнішньому вигляду людей можна дізнатися про їхні почуття та переживання.

У ході розвитку мистецтва зображувальні і не зображувальні його види взаємно збагачують один одного. Наприклад, живопис відрізняє тенденція до найрізноманітнішого використання кольору для посилення виразності начала. У малюнку – тенденція до характерних ліній, контрастів темного і світлого.

Навчаючи дітей сприймати твори мистецтва, дорослі тим самим роблять виразнішою їхню образотворчу діяльність, хоча досить очевидно, що в цьому процесі немає механічного перенесення способів діяльності дорослого художника в діяльність дитини. Розглянемо, які встановлюються зв’язки і як необхідно впливати, щоб допомогти дітям у створенні виразного образу в малюнку, ліпленні.

Характерним зображувально-виразним засобом живопису вважається колір, завдяки якому художник має можливість передавати всю різноманітність оточуючого світу (багатство різноколірних відтінків, емоційний вплив кольору на глядача). Поряд з цим у картині великого значення надається композиції, ритму кольорових плям, малюнку. Художник може користуватися всіма цими засобами, посилюючи або послаблюючи їх вплив на глядача.

Колір у малюнку – найбільш яскравий засіб, що привертає увагу дітей, емоційно впливаючи на їхні почуття (Є.О.Фльоріна, Н.П.Сакуліна, В.С.Мухіна). Схильність дітей до яскравих чистих кольорів придає їхнім малюнкам виразність, святковість, яскравість, свіжість. Сприймання дітьми пейзажу, натюрморта (в живопису), характерних за змістом і виразністю графічних малюнків, сприяє формуванню образності в їх творчості. А тому при формуванні художньо-образного начала головна увага, починаючи уже з раннього віку, повинна бути спрямована на колір як засіб виразності, за допомогою якого можна передати настрій, своє ставлення до зображуваного.

Так, у групах молодшого дошкільного віку під час малювання візерунків для веселих матрьошок педагог може використовувати чисті кольори фарб, звертаючи увагу дітей на поєднання фону і кольору яскравої плями: саме завдяки цьому відбувається формування сприймання образу веселих матрьошок, одягнутих у красиві сарафани (Є.Фльоріна, Н.Сакуліна, Н.Дяченко-Кириченко, Л.Скиданова, Л.Сірченко, В.Котляр та ін.). На кожному занятті з малювання або аплікації цей спосіб повинен бути головним (Т.Казакова, Т.Комарова, Ліштван та ін.).

Порівняно з малятами у дітей старшого дошкільного віку педагог повинен формувати у більш диференційоване ставлення до кольору як засобу передачі настрою, почуттів (колір сумний, веселий, темний; колір веселий, радісний, святковий).

Це уявлення про колір повинне мати місце як в предметному, так і в сюжетному малюванні. Наприклад, передати настрій веселого свята Нового року діти зможуть лише в тому випадку, якщо вони використовують яскраву кольорову палітру. Таким чином у кожному дитячому малюнку можна буде побачити поєднання контрастних кольорів, що створюють в цілому святковий колорит.

Другий виразний засіб – характер лінії, контура, передача руху в малюнку дошкільника – є найбільш специфічним. Характер лінії у дорослого художника визначається рівнем його майстерності, здатністю узагальнення. Рисунок часто буває лаконічним, маючи вигляд ескіза. Малюнки можуть бути штрихові і кольорові.

У порівнянні із живописом мова графічного твору скупіша, лаконічна та більш умовна. Художник А.Кокорін пише: “Малювання мені завжди уявляється дивом. У художника аркуш білого паперу, олівець або туш. Оперуючи лише чорним і білим, він, як чарівник, на цьому простому аркуші паперу створює свій світ пластичної краси”. Дійсно, в рисунку колір не відіграє такої ролі, як в живопису, тому що рисунок може бути виконаний графічними матеріалами: олівцем, вугіллям. Однак, виконана аквареллю, гуашшю або пастеллю робота буває досить живописною.

Діти дошкільного віку поступово, починаючи з найпростіших штрихів, переходять до більш повного відображення предметів і явищ. Прагнення передати колір надає малюнкам старших дошкільників яскравості, соковитості.

У процесі ознайомлення дітей з іншим видом образотворчого мистецтва – скульптурою, яка передає об’ємну форму предметів, людей, тварин, всю увагу необхідно фіксувати на характері зображення персонажу. Скульптура вимагає кругового огляду, що допомагає виділяти силует, позу, рух. Засвоєння різних способів обстеження скульптури дає додаткову інформацію про зображення людини чи тварини.

У дослідженнях Н.А.Курочкіної, Н.Б.Халезової, Г.М.Вишневої розкрита послідовність формування у дошкільників естетичного сприймання скульптурного образу. У роботі Г.М.Вишневої висвітлена специфіка сприймання художнього образу в скульптурі, можливість збагачення робіт із ліплення під впливом розгляду скульптури малих форм.

Аналізуючи роботи дітей, варто відзначити прийоми освоєння ними ліплення із цілого куска (як прийом скульптурного ліплення), ліплення із різних матеріалів (мотивація вибору диктується характером образу). Художнє сприймання формується найповніше у старшому дошкільному віці, коли діти можуть самостійно передавати скульптурний образ, давати оцінки, висловлювати естетичне судження про нього.

Прийоми формування художнього сприймання різні: педагог може використовувати бесіди про мистецтво, розповіді мистецтвознавчого характеру, розповіді про скульптури, а також ігрові ситуації, в яких діти порівнюють, пізнають різні за художньою виразністю образи.

Крім того, використання скульптури на заняттях із розвитку мовлення, розповідання казок, придумування оповідань про цих персонажів не тільки збагачує знання дітей, але й розвиває їх уяву. Словник дітей збагачується образними виразами, в яких проявляється об’єм знань дітей про цей вид мистецтва.

Педагог, навчаючи дітей розглядати твори різних видів образотворчого мистецтва, поступово прилучає їх до краси. З іншого боку, це позитивно впливає на способи образної виразності, якими діти передають свої враження про навколишню дійсність в малюнку, ліпленні.

Г.О.Підкурганна вважає, що педагогам доцільно здійснювати художньо-творче виховання і розвиток дітей, проводячи їх через п’ять етапів, що передують власне творчій зображувальній діяльності, і в процесі яких здійснюється “оживлення”, “олюднення”, “одухотворення” предмета, об’єкта чи явища навколишньої дійсності:

І етап – побачити предмет (об’єкт, явище) в реальній дійсності.

ІІ етап – сприйняти образ у творах образотворчого мистецтва.

ІІІ етап – почути про предмет зображення в художній літературі, музиці.

ІV етап – обіграти образ.

V етап – створити образ в образотворчій діяльності.

На п’ятому етапі дитина повинна залучатися до творчого процесу, що протікає в певній послідовності: виникнення задуму, його реалізація, отримання результату.

Проаналізувавши джерела інформації із проблеми дослідження, ми можемо стверджувати, що ознайомлення дітей дошкільного віку із різними видами образотворчого мистецтва (живописом, графікою, скульптурою, малою пластикою, декоративно-прикладним) створює сприятливі умови для розвитку їхньої художньої творчості.

1.2. Особливості формування інтересу дошкільників