Ознайомлення дітей із послідовністю творчого процесу у образотворчій діяльності та інтерпретація результатів дослідження

Організовуючи проведення експериментального дослідження, ми керувалися тими теоретичними положеннями, які висвітлені нами в першому розділі магістерської роботи.

Перш за все нами було розроблено основні завдання художньо-творчого виховання і розвитку дітей старшого дошкільного віку. Це такі:

1. Розвивати гуманістичну спрямованість ставлення дітей до світу природи, людей; емоційний відгук і доброзичливість.

2. Розвивати естетичні почуття дошкільників, ціннісні орієнтири, бажання спілкуватися з мистецтвом.

3. Розвивати пізнавальну активність, художні здібності.

4. Розвивати самостійність й ініціативу, прагнення до художньої діяльності та творчості.

5. Збагачувати ігровий досвід кожної дитини, тим самим підвищуючи вплив гри на її художній розвиток, розвиток уяви і творчості.

6. Стимулювати зацікавленість емоціями і почуттями людей. Вчити розрізняти емоційний стан людей за мімікою, жестами, виділяти характерні для того чи іншого стану людини ознаки (радість, прикрість, подив, образа, ніжність, доброта, співчуття, захоплення).

7. Вчити порівнювати і встановлювати співзвучність настрою людини і музики, людини і природи: смуток людини і смуток пізньої осені; пробудження природи і радість людини тощо.

8. Вчити розуміти виразні засоби мистецтва, що використовуються художником, скульптором, архітектором, народним майстром для передачі настрою, характеру, стану художнього образу.

9. Вчити оцінювати вчинки дітей з позицій етичних правил, наділяти їх образною характеристикою (сміливий, рішучий, чесний).

10. Обговорювати разом із дітьми вчинки літературних героїв, висловлювати думку про них, давати образну характеристику. В іграх-імітаціях, режисерських іграх, іграх-драматизаціях передавати не лише дії, але й різні емоційні стани образів-персонажів.

11. Познайомити з системою обстежуючих дій для розглядання предметів, об’єктів, явищ з метою виявлення їх особливостей, якостей і властивостей. Вчити порівнювати, групувати предмети на основі кількох ознак; складати описові розповіді, користуючись образними порівняннями, епітетами, метафорами.

12. Формувати усвідомлення поетапності творчого процесу, розуміти значимість усіх його компонентів (виникнення задуму, реалізація задуму, оцінка результату) в створенні художнього образу.

13. Дати уявлення про типові екологічні системи: ліс, поле, луки, водойма, город тощо; вчити складати про них естетичні розповіді, створювати малюнки.

14. Розвивати художнє сприймання творів мистецтва, вчити відчувати насолоду від спілкування з ними; оцінювати їх художню виразність.

15. Розвивати й удосконалювати навички і вміння зображувальної, декоративної, конструктивної і оформлювальної творчості. Вчити створювати виразні образи в малюнках, ліпленні, аплікації, конструкторській творчості і художній праці.

Вирішення вищеозначених завдань ми розпочали із організації роботи щодо естетичного сприймання предметів, об’єктів та явищ навколишньої дійсності (світ природи, предметний світ, світ людей).

Ми виходили з того, що у старшому дошкільному віці, як і на попередніх вікових етапах, зберігається два напрями розширення знань про природу. Перший: включення нових знань про рослинний і тваринний світ, а саме: представників не лише близького оточення, а й жителів степів, пустель, тундри. Другий напрям – це систематизація знань, отриманих раніше, їх конкретизація залежно від конкретних умов життя рослин і тварин (сезонні зміни, екологічне середовище, зовнішній вигляд, основні життєві функції: харчування, дихання, рухи, ріст тощо).

У процесі спостережень ми використовували елементи порівняння за різними ознаками, вчили встановлювати більш глибокі взаємозв’язки між зовнішнім виглядом і середовищем, характером, повадками, способом життя тощо. Ми вчили дітей за зовнішніми ознаками і внутрішнім станом визначати настрій людей, тварин, знати умови, за яких їм буває добре.

На заняттях та під час інших форм роботи (екскурсії, розгляд ілюстрованих альбомів, індивідуальна робота) ми збагачували знання дітей про різноманітні предмети матеріальної культури, розповідали про ті матеріали, з яких вони виготовлені. Порівнювали предмети різних видів, групували їх на основі різних ознак.

Разом з тим ми формували в дітей уявлення про особливості інтер’єру міської квартири і сільської оселі; знання основних споруд соціального призначення, про різні види транспорту; усвідомлення, що навколишній предметний світ має рукотворне походження; поглиблювали знання дітей про різні професії.

Творчі можливості дітей ми розширювали через:

· вміння диференціювати людей за ознаками віку, статі, прихильності; уявлення про правила співжиття в сім’ї; розуміння, що стать певною мірою визначає інтереси, професійні уподобання;

· усвідомлення, що всі люди були дітьми, народжуються немовлятами, до школи називаються дошкільниками, далі школярами, потім настає юнацький вік, коли людина навчається, а в зрілому віці вона має професію, роботу, після зрілості наступає інший період життя людини – старість, коли людина потребує турботи близьких людей.

Ми вчили розуміти багатогранність соціальних функцій, які виконують дорослі: жінка вдома – любляча мама, на роботі – вміла трудівниця (лікар, учитель, бухгалтер тощо), у вільний від роботи час – вишивальниця, туристка тощо.

Важливим напрямом формування змісту образотворчої діяльності дітей було включення змістової лінії “Світ людей” із Базового компонента дошкільної освіти в Україні:

· знання дітей про державні символи;

· знання, що на Землі проживають різні народи з певними особливостями їхнього зовнішнього вигляду (колір шкіри, волосся, розріз очей, зріст), типовими видами занять, особливостями побуту;

· знання, що народи світу прагнуть миру, щастя, турбуються про процвітання усієї планети.

Також ми вчили дітей виявляти інтерес до життя дітей різних народів, порівнювати особливості зовнішнього вигляду, одягу. Формували у них усвідомлення різноманітних рухів: ходить, бігає, стрибає, кидає м’яч, катається на лижах, ковзанах, санчатах, стрибає через скакалку, грає в бадмінтон, теніс тощо. Ми звертали увагу дітей на зовнішні прояви внутрішніх психічних процесів (емоцій): радість, гнів, образа, горе, страх. Вчили встановлювати причинно-наслідкові та змістові зв’язки між подіями життя. Своїми переживаннями та виразом обличчя, розуміти різні способи прояву своїх переживань через вираз обличчя, жести.

Наступним етапом роботи ми визначили ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом, архітектурою та народним декоративним мистецтвом. Здійснюючи роботу в цьому напрямі, ми продовжували формувати в дітей емоційно-моральний відгук, співпереживання стану, настрою щодо характеру художніх творів. Знайомили дітей із різними видами та жанрами мистецтва, які передбачені програмами дошкільних закладів.

Під час ознайомлення із творчістю художників (архітекторів, майстрів декоративного мистецтва) допомагали дітям усвідомити значущість відтворення навколишнього світу в художніх образах, своєрідність їхньої творчої праці. При цьому ми звертали увагу дітей на зв’язок між вибором теми зображення і ставленням до неї творця, відзначали вміння художника бачити ніжну, таємничу красу довкілля, відгукуватися на різні події та явища життя. Розглядаючи твори мистецтва, ми звертали увагу дітей на те, якими виразними засобами, техніками, матеріалами користуються художники, скульптори, архітектори, народні майстри. При цьому ми вчили дітей розуміти створений художником настрій і фантазувати на тему зображення, вигадувати історії з життя, власного досвіду, почуттів і переживань, уявлень про красиве, добре, радісне і сумне, справедливе тощо.

Під час низки мистецтвознавчих розповідей ми знайомили малят із процесом праці художника, із тими матеріалами, якими художник створював свій твір, про значення різних символів у декоративних розписах та кольорів.

При ознайомленні дітей із різними жанрами мистецтва живопису звертали увагу на своєрідність художнього образу залежно від жанру:

· у творах побутового жанру зображені події й сцени з повсякденного життя, в них завжди присутні люди, є дія, місце і час дії. Через змістовий центр художник розкриває свій задум, розміщуючи його в центрі, використовуючи контраст зображення порівняно з іншими предметами (колір, розмір, форма, світло);

· у портреті головним зображенням є людина з її внутрішнім світом, дум­ками, турботами. Обличчя (очі, міміка) передає відтінки настрою: сердиться вона, сумує, радіє; розповідає про звичайне життя людини, її поведінку, моральні якості. Такі виразні засоби портрета як поза, жест, одяг говорять про стан людини, професію, смаки. Фон розповідає про середовище, в якому живе людина, допомагає зрозуміти задум художника;

· у пейзажі художник прагне не лише передати чарівність природи, а також розповісти про життя людей, їхню долю, переживання. Художники-пейзажисти розповідають людям про свою землю, час, в який вони жили чи живуть, про себе;

· у натюрморті («натюрморт» перекладається з німецької як «тихе життя») художник прагне не лише правдиво зобразити предмети, показати їх приваб­ливість, але й розповісти, кому ці речі належать, чиє життя прикрашають, який їх господар, його спосіб життя, звички. Залежно від задуму, в натюрморті ху­дожник розв'язує різні завдання: викликає радість завдяки зображенню барвистих квітів чи красивих речей, створених людиною, звертає увагу на форму предметів, виразність їх силуетів, декоративність, передає настрій;

· в анімалістичному жанрі художник наділяє тварин чи птахів людськими рисами: зверхність верблюда чи лами, спостережливість мавпи, благородність собаки, коня. Задуману тему він розкриває за допомогою міміки тва­рин, постави, природного середовища, де мешкають тварини, може передати стан спокою чи стрімкого бігу, переслідування, боротьби;

· при ознайомленні дітей із сучасним мистецтвом модернізму ми розповідали, що кубізм – це сплющення -форм, відображення світу в вигляді геометричних фігур. У цих картинах тіла людей, предмети ніби розкладені на суму простих геометричних форм. Це реакція на світ машин, холодний і бездушний, в яко­му змушена жити людина, це символічне застереження на майбутнє (репро­дукції П.Пікассо, К.Малевича, П.Сезанна).

Спираючись на знання дітей щодо книжкової графіки, ми знайомили їх зі станковою графікою.

Значної уваги ми надавали розширенню уявлень дітей про скульптуру. Ми знайомили малят із станковою, монументальною, садово-парковою та декоративно-архітектурною скульптурою.

Значна увага нами приділялася роботі, яка спрямовувалася на продовження знайомства дітей із народним мистецтвом: петриківським розписом, витинанками, вишиванками, гончарством. У ході дослідницько-експериментальної роботи ми познайомили дітей із творчістю народних майстрів: Марії Приймаченко, Катерини Білокур, Макара Мухи, Тетяни Пати, Марфи Тимченко, Олени Поліщук та ін.

Наступний етап був спрямований на використання художньої літератури та музики у формуванні досвіду образного бачення навколишньої дійсності.

При цьому ми намагалися розвивати в дітей здатність переживати образи природи, предмети навколишнього світу та описані в літературних творах. Ми звертали увагу дітей на зразки образної мови, вчили відчувати та усвідомлювати деякі засоби мовної виразності (багатозначність слова, порівняння, епітети, метафори тощо); сприймати літературних героїв відповідно до їх зовнішнього вигляду, вчинків, переживань; усвідомлювати комічну характеристику героїв, проникатися поетичним настроєм, передавати своє емоційне ставлення до літературних героїв. Через характеристику літературних героїв ми намагалися збагачувати образне бачення, духовний світ дітей, насичувати їхню мову образними виразами.

В описах предметів, об’єктів і явищ та в процесі складання художніх розповідей про твори мистецтва, ми широко використовували набутий літературний досвід дітей. Разом з цим ми вчили малят поєднувати знання про виразні засоби музики (настрій, характер, динаміка) з асоціаціями про довкілля. З цією метою ми знайомили дітей із різноманітними музичними жанрами, з унікальністю та умовністю музики, із силою емоційного впливу; встановлювали асоціації з настроєм людини, її характером, емоційним станом.

У процесі організації та проведення ігрової діяльності ми звертали увагу на збагачення ігрового досвіду дітей як засобу розвитку художньо-творчих здібностей. В іграх-драматизаціях, сюжетно-рольових іграх, в інсценівках, ми намагалися розвивати в дітей образне бачення, збагачувати образну мову, вчити поєднувати емоційний і фізичний стан образів, використовувати міміку, пантоміміку (квітка, що розцвітає, німе кіно, переліт птахів тощо).

З метою оволодіння дітьми технічними, зображувальними і композиційними засобами виразності ми організовували різноманітні дидактичні ігри, ігри на розвиток творчої уяви, мислення, формування образної мови; ігри, що сприяють розвитку самостійності, оригінальному творчому підходу: “Кубики для всіх”, “Унікуб”, “Склади візерунок” тощо.

Часто ми з дітьми обігрували предмети, різні ситуації з метою навчання їх володіти своїм тілом, відображати в рухах, діях різноманітні образи (хвилі, дощ, політ птахів тощо); стан (холодно, жарко тощо). У ході такої роботи ми вчили малят у пантоміміці відтворювати поведінку тварин, людини в різних ситуаціях, створювати пантоміми на самостійно придумані сюжети, втілювали задум у ляльковому театрі, театрі тіней та рук. Таким чином у дітей розвивалася здатність володіти своєю мімікою, удосконалювалося вміння зображувати настрій того чи іншого героя казки чи реального об’єкта.

З метою закріплення знань дітей про різні види декоративного мистецтва ми організовували та проводили такі дидактичні ігри, як от: “Знайди подібні”, “На виставці”, “Опиши, що в тебе в руках”, “Паличка-виручалочка”, “Мандрівка з м’ячем”, “Розкажи замість мене”, “Подарунок для Незнайки”, “Відгадай, з ким зустрівся”, “Альбом”.

Такі ігри сприяли закріпленню та розширенню знань дітей про різні види декоративно-прикладного мистецтва, збагачували мову та розвивали пам’ять малят, прилучали до краси народного мистецтва.

Художньо-творче виховання і розвиток ми здійснювали переважно під час занять з образотворчої діяльності. До початку проведення формуючого експерименту нами було складено програму з кожного виду образотворчої діяльності зокрема (малювання: предметне, сюжетне, декоративне; ліплення: предметне, сюжетне, декоративне; аплікація: предметна, сюжетна, декоративна; конструювання: з будівельного матеріалу, з паперу, з природного матеріалу, із залишкового матеріалу). Зміст розроблених нами програмних завдань подано в додатках 1-4.

На завершальному етапі нашої дослідницько-експериментальної роботи основна увага приділялася розвитку в дітей творчих здібностей. При цьому ми намагалися прилучити дітей до творчого процесу, дотримуючись науково обґрунтованих етапів: роздуми про задум, втілення задуму та оцінка результату.

Звертаючи увагу дітей на роздуми про задум, ми вчили їх усвідомлювати, що створенню образу (твору) завжди передує задум. Тобто, людина завжди уявляє кінцевий результат, продумує, з яких матеріалів буде виконано твір та в якій послідовності. На кожному занятті ми активізували знання дітей про процес праці художника, вчили їх користуватися “механізмом думання”, що передбачає знання послідовності та змісту обговорення на кожному етапі творчого процесу. Ми звертали увагу дітей на те, що перед тим, як почати виконувати завдання, необхідно обміркувати композицію (вибір формату аркуша, його положення, розміщення головного змістового центра, інших предметів, їх розташування).

Під час колективного виконання дітьми завдання ми спонукали їх до обговорення задуму з однолітками та з вихователем.

Ми прагнули, щоб діти зрозуміли і те, що важливою частиною роботи над задумом є процес формування графічного образу, який передбачає формування уявлень про те, що необхідно зобразити, як, у якій послідовності будуть проведені лінії, що утворюють контур (як буде рухатися рука з інструментом). Особлива увага зверталася при цьому на формування почуття відповідальності, вміння логічно та зрозуміло висловлювати свої думки, вислуховувати думки товаришів, аргументувати, переконувати.

Ми звертали увагу малят на те, що у роздумах про задум одним із важливих моментів є визначення виразних засобів: підбір кольорів, вибір технік зображення, засобів передачі руху, настрою тощо.

У ході нашого дослідження ми помітили, що обговорення задуму було успішним у тому випадку, коли вихователь планував зображення того образу, з яким діти добре знайомі, до якого виявляють інтерес. Лише в такому випадку можна було очікувати задіяності всіх психічних процесів, що сприятимуть узгодженню бажання і можливостей дитини отримати виразний образ.

Ми помітили, що “висвітлення” задуму з різних сторін, можливість скласти про нього повне уявлення стимулює до вибору способів зображення, виразних засобів, спонукає до перекомбінування знань і вмінь для творчої реалізації задуму.

Після роздумів про задум ми пропонували дітям переходити до наступного етапу – втілення (реалізація) задуму.

Цей етап роботи виявився найскладнішим. Бо тут уже кожен малюк сам вирішував поставлене завдання, задіюючи у комплексі власний арсенал знань, умінь і навичок та життєвого досвіду. Разом з тим ми намагалися розвивати здібності дітей щодо послідовної реалізації плану-задуму; підсилювати інтенсивність розумових процесів у пошуку способів зображення (запитання, підказка, допомога); вчити добирати адекватні прийоми роботи, необхідні матеріали та інструменти; адекватно застосовувати знання, зображувальні, композиційні та технічні вміння, необхідні для створення художнього образу; усвідомлювати труднощі, реальну можливість помилитися.

На цьому етапі нам доводилося бути досить уважними у розробці моделі особистісно зорієнтованого навчання та виховання. Ми постійно намагалися стимулювати експериментування дітей, прояви їхньої фантазії та винахідливості.

Ефективним при цьому виявився метод використання поопераційних карток, в яких наочно показана послідовність виконання певних операцій (роботи). “Зчитуючи” таку картку, дитина могла більш самостійно реалізувати свій задум, виконати більш складну форму, знайти можливості уточнити уявлення про спосіб, послідовність передачі форми.

На цьому етапі ми вчили дітей користуватися лінією і кольором як засобом вираження свого задуму, власного ставлення до зображення.

Звертали увагу дітей і на те, що лінія і колір виражають і викликають почуття. З цією метою ми пропонували малюкам взяти м’який олівець, крейду, пензлик і провести різноманітні лінії, але не просто тонкі й товсті, прямі й хвилясті, а лагідні, колючі, енергійні, ліниві, тобто такі, що мають емоційно-оцінювальну характеристику. У процесі роботи ми вчили дітей використовувати виразні можливості матеріалів, з якими доводиться працювати. Таким чином діти мали можливість познайомитися із виразними можливостями пастелі, вуглинки, фарби, кольорового пластиліну і паперу тощо. Ми намагалися допомогти дітям зрозуміти, що вуглинкою краще зображувати грозу і могутнє дерево або темну ніч, а пастеллю – тиху лагідну природу з ніжними квітами і легкими хмаринками. Ми постійно допомагали дітям усвідомити як засобами композиційної виразності можна розповісти про головне, передати рух, зобразити простір тощо. Ми звертали увагу дітей на вміння вести ділову розмову про вибір засобів виразності, аргументуючи при цьому свої пропозиції, вміти доброзичливо вислуховувати думки старших і товаришів.

Одним із головних завдань, передбачених нами, було навчання дітей дати об’єктивну оцінку результату зображення (як власного, так і товаришів). Звичайно, спочатку педагог сам давав оцінку дитячим роботам, затим, задаючи дітям запитання, організовував аналіз дитячих робіт, визначаючи в них позитивне та недоліки. Затим діти могли уже самостійно давати оцінку результату діяльності.

У своїй роботі ми вчили дітей орієнтуватися в критеріях оцінювання, знати, що показником втілення задуму є вкладені в роботу зусилля, а також без зовнішніх спонукань аналізувати художній образ. Оцінка результату сприяла формуванню бажання покращувати результат власної творчості, вносити корективи, доповнювання.

У процесі аналізу й оцінки дитячих робіт ми вчили малят співвідносити задум із показником кінцевого результату (або із зразком), формулювати узагальнені судження про себе як виконавця; об’єктивно оцінювати продукти праці інших, бережливо ставитися до рукотворних виробів.

У процесі дослідницької роботи ми помітили, що дітям старшого дошкільного віку в оцінці результату притаманна здатність більш глибоко переживати і висловлювати ставлення до власної роботи і роботи товаришів. При цьому ми спрямовували навчання на формування у дітей вміння оцінювати відповідно до задуму вбір колірної гами, композиційної побудови, виразних можливостей матеріалу; оцінювати роботу з позиції використання технічних прийомів, запозичених у художників (для зображення випуклої крони дерева – робота пензликом і патичком, для зображення плавного переходу однієї фарби в іншу – малювання по-мокрому або розширеним грифелем олівця.

У ході формуючого експерименту значна увага приділялася формуванню у дітей вміння самостійно пояснити спосіб дій та прийоми виконання творчого завдання. Оцінюючи зображене, дитина повинна була також назвати причини (умови, випадок), що спонукали виникненню та реалізації задуму. Разом з тим, якщо дитину спіткала невдача у виконанні задуманого, вона повинна була виявити її сама, а також встановити причинно-наслідкові зв’язки, що привели до невдачі, проаналізувати їх та зробити відповідні висновки, які допомогли б досягти бажаного результату.

З метою визначення ефективності проведеного нами дослідження по завершенню роботи нами було проведено з дітьми експериментальної та контрольної груп цикл однакових занять творчого характеру з усіх видів образотворчої діяльності та визначено рівні художньо-творчого виховання і розвитку дітей старшого дошкільного віку.

В основу критеріїв діагностики нами були покладені показники, розроблені Г.Підкурганною:

Високий рівень - діти отримують задоволення від спілкування з творами мистецтва, часто виявляють ініціативу в їх розгляданні. В аналізі творів мистецтва виділяють різноманітні засоби виразності: колір, малюнок, композицію, розуміють спе­цифіку їх використання в різних видах мистецтва з метою передачі настрою, характеру, стану образу. Можуть порівнювати образи образотворчого мис­тецтва, архітектури і народного декоративно-ужиткового мистецтва з образа­ми інших видів мистецтва: музики, поезії, літератури. Діти можуть самостійно висловлювати свої судження про художній образ, здійснювати художній аналіз творів різних видів мистецтва.

Виділяють деякі характерні особливості творчості конкретних діячів мис­тецтва.

Свої судження про твори мистецтва висловлюють образно, користуються епітетами, метафорами.

Усвідомлені засоби виразності творів мистецтва використовують у власній образотворчій діяльності.

Програмні завдання і вміння з образотворчої діяльності застосовують твор­чо. Яскраво відчувають емоційну дію кольору, лінії, композиції, використову­ють їх свідомо, з метою створення виразного образу. Вміють послідовно ре­алізовувати творчий задум, знаходячи адекватні рішення, що сприяють успішному завершенню роботи. Виявляють ініціативу в удосконаленні своєї роботи протягом тривалого періоду. Завжди готові дати оцінку своєї роботи і роботи товаришів, прийти на допомогу.

Середній рівень - виявляють асоціативний інтерес і потребу в спілкуванні з творами мис­тецтва. Розуміють особливості художньої праці, виділяють деякі виразні засо­би, якими користується художник, скульптор, народний майстер, відображаю­чи навколишню дійсність, для розкриття змісту твору, передачі настрою, харак­теру, стану; співпереживають художнім образам. Дехто емоційний стан твору встановлює лише на основі порівняння сприйнятого з власним досвідом.

У судженнях про твори мистецтва переважає не образна, а змістова харак­теристика.

Діти мають здібності до образотворчої діяльності, легко засвоюють на­вчальну програму, але здобуті навички не завжди переходять у творчий про­цес, постійно потребують допомоги, підказки з боку вихователя. Роботи дітей мають елементи виразності. В них вони відображають своє ставлення до зо­браження. Знання про виразні засоби, отримані дітьми при ознайомленні з мистецтвом, використовуються лише частково. Критерієм оцінювання своїх робіт і робіт товаришів здебільшого є зміст.

Низький рівень - бажання спілкування з творами мистецтва носить епізодичний характер, здійснюється за ініціативою вихователя. В аналізі художнього образу визнача­ють лише деякі естетичні ознаки, засоби художньої виразності не виділяють. Під час аналізу творів мистецтва більше уваги звертають на їх змістову харак­теристику. Не завжди відрізняють види мистецтва від жанрів. Мають знання про особливості творчої праці. В художній бесіді недостатньо самостійні (по­вторюють розповіді товаришів), не користуються епітетами, метафорами, порівняннями. Діти мають труднощі в аргументації суджень.

Образи, створені ними, маловиразні, зміст зображення одноманітний. Ре­алізація задуму відбувається лише з допомогою вихователя. Під час викорис­тання набутих вмінь і навичок у нових умовах діти мають труднощі.

Спостереження за дітьми експериментальної групи в різних видах діяльності показали, що переважна їх більшість досить швидко і самостійно визначають тему творчої роботи, вміють вибрати матеріал для зображення, передбачити порядок виконання роботи без застосування поопераційних карток. Спостереження за дітьми в повсякденному житті показали і те, що у вільний час малята стали досить часто займатися самостійною образотворчою діяльністю (у групі для цього створені відповідні педагогічні умови). Вони виготовляли поробки для сюжетно-рольових ігор (ліплення, конструювання), подарунки для рідних і малят (частіше малювання), виготовлення робіт для виставки та для прикрашання ігрового куточка. Діти могли самостійно організовувати виконання колективної роботи: визначити тему, розподілити між собою частини завдання, визначити матеріал та порядок виконання роботи. Вони вміли досить детально проаналізувати якість виконаної товаришем роботи, а також дати оцінку власній роботі, вказавши як на її позитивні сторони, так і на недоліки. Позитивним, на нашу думку, було те, що майже 82% дітей експериментальної групи могли назвати причини, які знизили якість їхньої роботи та бачили шляхи їх виправлення.

Дещо інша ситуація спостерігалася в контрольній групі. Хоча вихователі цієї групи працювали за запропоновую нами програмою (додаток 1-3), але в організації навчально-виховного процесу вони користувалися традиційним підходом. Вихованці контрольної групи також знали етапи творчого пошуку, але цю роботу вони виконували спонтанно. Роздуми про задум 75% дітей не могли розповісти вголос. Діти не розповідали, чому саме вони обрали ту чи іншу тему для зображення, не планували порядку своєї роботи і т. ін.

Втілення задуму у 68% дітей змінювалося декілька разів у процесі виконання завдання. Діти не використовували під час образотворчої діяльності тих знань і вмінь, яких вони набували в інших видах діяльності. це збіднювало сюжети дитячих малюнків, кольорову гаму тощо. У процесі оцінки результату творчого виконання завдання більшість дітей (59%) обмежувалися такими фразами: “Робота красива, підібрано веселі кольори”, або “Ця робота мені подобається, бо намальована гарна машина” і т. ін. В аналізі художнього образу діти визначали лише деякі естетичні ознаки, а засоби художньої виразності не виділяли. Під час аналізу творів мистецтва більше уваги звертали на їх змістову характеристику. Не завжди відрізняли види мистецтва від жанрів.

У самостійній образотворчій діяльності більшу перевагу надавали малюванню, хоча окрема частина (28%) дітей любили виліплювати та аплікувати.

Здійснивши статистичну обробку матеріалів дослідження (таблиця 2.1.), ми змогли оцінити реальний стан справ та якість нашої дослідницько-експериментальної роботи.

Таблиця 2.1.