Типові мовні звороти 3 page

Абзац може складатися з одного речення, якщо йому надають особливого значення. Перехід від одного абзацу до іншого часто означає перехід до нової думки.

Незважаючи на типовість, кожний науковий текст індивідуальний. Це залежить від автора і його досвіду текстотворення.

Наукові тексти відповідно до функціонального при­значення поділяють на такі види:

1) оглядовий текст — забезпечує наукове обґрунту­вання предмета дослідження, установлює межі цього дос­лідження, показує ступінь невивченості його окремих складових. Наприклад: У дисертаціях проаналізова­но концепти краса (О. М. Цапок), добро і зло (О. П. Ли-сицька), правда й неправда (М. В. Мамич, О. Г. Пирожен- ко), природа (І. М. Дишлюк), степ (О. Є. Єфименко), кохання (Г. А. Огаркова), часові й просторові концепти (Н. О. Бігу нова, М. Г. Джиоєва, С. М. Лобода) та ін. Фло­ристичні концепти вчені дослідили з позицій ономасіоло-гії (В. В. Калько, P. С. Омельковець), епідигматичних від­ношень (В. М. Пітель), а з точки зору семасіології на матеріалі фольклорних текстів (В. В. Галайчук), в етнопсихолінгвістичному (І. Е. Подолян) та функціо­нально-стилістичному (І. І. Коломієць) аспектах. Ана­ліз флористичних концептів з позицій семасіології на матеріалі поетичного мовлення XX cm. в дисертаційних роботах не здійснювався (І. Рогальська);

2) методологічний текст — слугує для вмотивування та опису специфіки методології проведеного досліджен­ня. Наприклад: Методологічні принципи визначення та відбору поняттєво-термінологічного апарату до­слідження теоретичних та методичних засад підго­товки майбутнього вчителя-філолога за двома спе­ціальностями дозволили класифікувати поняття в 4 групи, як це показано нарис. 1.1). Виділимо поняття, які увійшли до складу кожної групи (І. Соколова);

3) емпірико-фактологічний текст (термін Ю. Сурмі-на) — містить опис фактологічної бази дослідження, класифікації й узагальнення фактів у конкретному до­слідницькому контексті. Наприклад: Як засвідчили результати констатувального зрізу, студентів із

Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів... 67

високим рівнем сформованості дискурсивної компетен­ції не було ні в контрольній (далі — КГ), ні в експери­ментальній (далі — ЕГ) групах. На достатньому рівні перебувало 12% респондентів КГ і 16% ЕГ, що продемон­стрували належне володіння термінологічною базою теорії дискурсу й елементами дискурсивного аналізу тексту (О. Кучерява);

4) теоретичний текст — подає теоретичні аспекти предмета дослідження. Наприклад: Вивчення й аналіз наукової літератури дозволяє говорити про різні думки щодо визначення сутності понять «діалог», «навчальний діалог», «діалогічна взаємодія». Діалог розглядається як спосіб вирішення навчально-виховних проблем і форма спілкування вчителя й учня на гумані­стичних принципах (Сократ); спосіб самопізнання й самовдосконалення особистості (Ф. Шлейєрмахер); за­сіб духовного становлення особистості (М. М. Бах-тін) (Г. Салащенко);

5) пояснювальний текст — розкриває основні поло­ження, містить різні примітки і тлумачення понять, таблиць, формул, рисунків тощо. Наприклад: Достовір­ність чисел, виражених у відсотках, перевірялася фор­мулою:

\Р - Р\

t=. I^{і 2І}; (5.1)

Pj, Р₂ — відсотки; q_t, q₂ — відповідно 100 - Р_1г 100 - Р₂.

Nj, N₂ — кількість досліджуваних об'єктів. Якщо t > 2, то існує істотна відмінність, якщо t < 2, то істотної відмінності немає. Якщо t > 3, то відмін­ність, безумовно, достовірна;

6) додатковий текст — подає анкети, тексти завдань, рисунки, графіки, статистичний матеріал як додаткові докази наукових положень. Такий текст розміщують у додатках до наукової роботи. Наприклад, опитувальник на визначення дослідницької компетенції студентів ВНЗ: Шановний колего!

Просимо посприяти у дослідженні проблеми вдоско­налення науково-дослідницької роботи (далі — НДР) студентів-філологів. Анкета анонімна. Ваші відповіді

Культура наукового тексту

будуть використовуватись лише в узагальненому викладі. Вдячні Вам за співпрацю.

1. ВНЗ, курс, група.

2. Коли, на Вашу думку, слід починати НДР? (підкре­сліть) 2.1. на першому курсі; 2.2. під час виконання кур­сової роботи; 2.3. це залежить від власних запитів і т. д.

7) науковий текст мішаного типу — йому властиві ознаки різних видів наукових текстів (теоретичного з елементами оглядового, емпірико-фактологічного або пояснювального текстів). Наприклад: Оцінка сформова-ності компонентів готовності у п'ятикурсників педа­гогічного факультету (кількість студентів експери­ментальної групи — 199, контрольної — 189) до вико­нання професійно-педагогічних функцій здійснювалася у 1997році. Результати, подані в таблиці 4.2, показу­ють, що студенти експериментальної групи мають більш високі рівні інтегральної готовності до педаго­гічної діяльності. Цей показник на 20,2% кращий за відповідний показник готовності студентів кон­трольної групи.

Висновок про позитивний вплив професійного само­виховання студентів на їх інтегральну готовність до педагогічної діяльності можна вважати остаточним, коли буде доведена залежність між компонентами цієї готовності і рівнями самовиховної активності членів експериментальної групи (О. Кучерявий).

Отже, ознаками наукового тексту є чітка, логічна структура, зв'язність, проблемність, гіпотетичність, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, завершеність, комунікативність, модаль­ність. Створити якісний текст допомагає сформована культура читання.

2.2. Культура читання наукового тексту

Читання наукового тексту характеризують як одну з функцій пізнавальної діяльності людини, спрямовану на вилучення наукової інформації із друкованих джерел.

Залежно від ступеня ознайомлення з інформацією виокремлюють такі різновиди читання:

Культура читання наукового тексту 69

1) переглядове читання, зорієнтоване на попереднє ознайомлення із книгою і виділення ключових слів, зокрема в анотації, змісті, передмові (вступі), окремих частинах тексту;

2) ознайомлювальне читання, що передбачає отри­мання загальних відомостей про зміст тексту і визна­чення його основної ідеї;

3) поглиблене читання, що полягає в опрацюванні наукового тексту, його аналізі та оцінюванні (випису­вання понять із їх поясненням, неодноразове перечиту­вання окремих частин тексту);

4) аналітико-критичне (творче) читання, спрямова­не на постановку різного типу питань до тексту, сорту­вання наукового матеріалу, коментування фрагментів наукового тексту, його рецензування.

Стосовно роботи з науковим текстом українська мовознавець Галина Онуфрієнко радить:

— читати текст з олівцем у руках;

— ознайомлюватися з бібліографічним описом тексту;

— переконувати в розумінні всіх слів, термінів, тер-міносполук, фраз;

— осмислювати здобуту інформацію, опираючись на отримані знання і досвід;

— самостійно добирати приклади, що також ілю­струють головні ідеї (думки) тексту;

— перечитувати найважливіші за змістом фрагмен­ти тексту і ті, що не зовсім зрозумілі або викликають певний сумнів;

— письмово передавати основну інформацію науко­вого тексту.

Читання невіддільне від сприймання, усвідомлення і розуміння наукового тексту, що залежать від сформо­ваної наукової культури читача загалом, а також склад­ності й насиченості самого тексту.

Сприймання наукового тексту — психічний процес відображення людиною змісту тексту за безпосереднього впливу на органи чуття.

Важливими умовами успішного сприймання реци­пієнтами наукових текстів є потреба, зацікавленість, внутрішня мотивація.

Усвідомлення наукового тексту — осягнення, осмислення струк­тури і змісту тексту через аналіз вербальної форми тексту.

Усвідомлення сприйнятого значною мірою за­лежить від віку, досвіду та фонових знань особистості,

Культура наукового тексту

оперативної пам'яті, творчого мислення, ступеня кон­центрації уваги на інформації, яку необхідно сприйняти.

Упродовж сприймання й усвідомлення наукового тексту читач замінює смислові елементи тексту на екві­валентні (тотожні) із власного смислового поля. На ефективність цих процесів значною мірою впливають змістова (лексико-граматична і візуальна) структура тексту, а також такі формально-структурні ознаки, як структурування на абзаци, параграфи, розділи та їх заголовки, рисунки, фотографії.

Науковий текст характеризується великою кількі­стю абстрактних термінів та понять, що вимагає достат­нього розвитку абстрактного мислення, а також високо­го рівня розвитку мислительних процесів, аналізу та синтезу. Отже, для сприймання наукового тексту важливо володіти навичками аналізу, уміннями вдум­ливого та аналітичного читання.

Наслідком сприймання тексту є розуміння його сми­слової структури.

Розуміння наукового тексту — розкриття сутності предметів та явищ, описаних у науковому тексті, усвідомлення зв'язків та за­лежностей між ними.

Розуміння наукового тексту означає, що реципієнту важливо вміти порівняти пропонований зміст із наяв­ними знаннями, щоб вилучити нову для себе інформа­цію й, відповідно, нове знання. Результат розуміння має відносний характер, адже залежить від мети чита­ча, його знань про предмет тексту. Виявом (підсумком) розуміння вважають інтерпретацію тексту, тобто вміння читача подати своє бачення тексту.

Мислительне опрацювання отриманої інформації відбувається шляхом:

а) розчленування змісту заголовка та бібліографіч­
ного посилання на складники;

б) поділу тексту на смислові частини;

в) визначення ключових слів;

г) сортування смислових частин за їх значенням і
ознаками;

ґ) співвідношення вилученої інформації з існуючи­ми знаннями;

д) визначення новизни отриманої інформації, можли­
востей її використання у практичній діяльності;

є) узагальнення інформації, зведення її до основних положень.

Культура читання наукового тексту

Фіксувати інформацію при читанні наукового тек­сту доцільно за допомогою поміток, виписок, складання плану, тез, шляхом створення реферату, анотацій, кон­спектів.

Помітка — позначення у вигляді певних знаків, символів важли­вих для читача (користувача) слів, словосполучень, рядків, речень у тексті.

Використовують помітки під час поглибленого читання. Щоб помітки допомагали ефективно працюва­ти з науковим текстом, швидко знайти потрібне місце у тексті, важливо застосовувати певну їх систему.

Загальноприйнятими помітками в науковому тексті є такі:

! — повна згода з тим, про що йдеться в тексті;

? — незгода з автором, сумнів;

?! — здивування;

NB — дуже важливо;

V — важливо;

----- цікаво, може згодитися;

* — речення, які можна використати як цитати;

Т — термін, визначення терміна в тексті;

Л — назви праць, які слід знайти і прочитати.

Виписки — вибрані з тексту потрібні теоретичні положення, стати­стичні дані тощо з посиланням на наукове джерело.

Виписки бажано робити на окремих листках, карт­ках, які можна вкладати в окремі папки (такі папки варто завести до розділів і параграфів наукової роботи). У тексті виписок виокремлюють заголовки, підкреслюють важли­ві поняття, визначення чи фрагменти, роблять помітки. Такий дослідницький матеріал слугує основою наукової (дипломної, магістерської, дисертаційної) роботи.

Помітки в науковому тексті і виписки з нього важливо здійснювати паралельно зі складанням плану.

Складання плану — вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розу­міння прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту.

На відміну від конспектів і тез, які варто готувати після повного прочитання матеріалу, план укладають під час ознайомлювального читання тексту. План за­лежить від змісту тексту, його основної ідеї. Виділяючи в науковому творі окремі частини і в кожній частині

Культура наукового тексту

головну думку та називаючи її певним заголовком, важливо усвідомлювати сутність цієї назви для роз­криття основного змісту твору.

Принципами складання плану готового наукового тексту є: а) поділ тексту на смислові блоки (частини); б) визначення головної думки кожного смислового блоку (частини); в) формулювання пунктів плану (заголовків).

Складання плану сприяє кращому розумінню науко­вих текстів, які не мають детальної рубрикації (поділу на розділи, параграфи, підрозділи), наприклад науко­вих статей. Однак план не передає фактичного змісту наукового тексту, а лише пропонує певну схему.

Читання наукового тексту супроводжується також визначенням смислових частин і зв'язків між ними, тобто проведенням компресії.

Компресія (лат. compressio — стискання) наукового тексту — членування тексту на блоки інформації, їх називання, розкриття смислової структури тексту.

Різновидами компресії наукового тексту є, зокрема, тези, конспект, реферат, анотація.

Тези (грец. thesis — положення, твердження) — послідовно сфор­мульовані основні ідеї, думки та положення доповіді, лекції, статті.

Тезування — це вилучення основної інформації з тексту-джерела у вигляді положень-тез. Скорочення відбувається з урахуванням проблематики текстів і авторської оцінки інформації. Рекомендований обсяг тез становить 2—3 сторінки машинописного тексту через 1,5—2 інтервали. Укладають тези після поглибле­ного й аналітико-критичного читання тексту статті, доповіді, складання відповідного плану і виписок.

Для тез властива строга нормативна змістово-компо­зиційна структура: а) назва, що відображає головну ідею; б) преамбула (актуальність і ступінь розробленості проблеми); в) основні тези-положення (обґрунтування, докази на користь проблеми, яку досліджує автор тексту); г) завершальні тези (основні результати, перспективи).

Кожна теза висвітлює окрему мікротему (частину загальної теми тексту), визначає зміст наступної або підсумовує попередні тези. Формулювання кожної тези починають з нового рядка. Кожна теза містить само­стійну думку, яка висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюється без наведення конкретних прикладів.

Культура читання наукового тексту

Посилання на джерела, цитати в тезах використову­ють рідко, не бажаний і фактичний матеріал. Типовими помилками у тезах є підміна тез текстом повідомлення, резюме, рефератом, анотацією.

Конспектування є універсальною формою запису пер­винного тексту, що допомагає відпрацювати вміння чітко викласти зміст власними словами, за потреби швидко його відновити, доповнити, аргументувати, а також від­шліфувати вміння точно мислити і говорити, вибирати лаконічну форму, обдумувати прочитаний матеріал.

Конспект (лат. conspectus — огляд) — короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Не варто конспектувати під час першого прочитання наукового тексту. Потрібно спочатку одержати загаль­не уявлення про твір загалом. Після цього (під час пов­торного читання) слід конспектувати, звертаючи основ­ну увагу на ключові слова, так звані інформаційно-сми­слові центри.

Для конспектування доцільні опис, розповідь, мірку­вання. Опис використовують за необхідності відтворити певне явище або процес, викласти нову інформацію. Роз­повідь застосовують при хронологічному викладі фактів. Міркування передбачає доповнення конспекту власними роздумами з питань, які розглядаються.

Особливу увагу слід приділяти структуруванню опрацьованого матеріалу, побудові логічних схем, які чітко відображають набуті дослідником знання. Такий конспект слугує основою для підготовки наукової допо­віді, написання курсової та дипломної робіт, статей.

Реферат (лат. referre — доповідати, повідомляти) — аналітико-синтетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії тощо), аналіз його основних положень, фактів, результатів, вис­новків.

Реферат виконує інформаційну функцію (подає інформацію про певний документ) і пошукову (його використовують для пошуку конкретних тематичних документів та інформації).

За належністю до певної галузі знання реферати класифікують на реферати із гуманітарних, природни­чих, суспільних, технічних та інших галузей науки; за автором — на автореферати, реферати, укладені

Культура наукового тексту

працівниками реферативної чи інформаційно-бібліо­графічної служби, та ін.

Реферуючи наукове джерело, на етапі ознайомлю-вального читання з метою проведення оглядового аналі­зу читають заголовок, вступ (передмову), зміст тексту, висновки, анотацію. На етапі поглибленого аналізу тек­сту документа з'ясовують особливості об'єкта, можли­вість його практичного застосування, вивчають факти, нові ідеї й гіпотези, експериментальні дані, нові мето­дики, переваги застосування запропонованого варіанта розв'язання проблеми. За потреби включають до рефе­рату ілюстрації, таблиці, бібліографічні посилання.

Текст реферату складається, як правило, із трьох частин: вступу, основної і завершальної частин. Вступ містить вихідні дані наукового джерела. Описуючи його, у вступі користуються такими зворотами: пропо­нована стаття (книга, монографія) подає детальний розгляд питань; тема статті становить значний інтерес...; вибір теми статті (дослідження) не випад­ковий...; на початку статті (дослідження) автор подає обґрунтування актуальності теми (проблеми, питання, ідеї)...; у статті узагальнюється досвід, обґрунтовується принцип...; у книзі описана методи­ка...; у роботі аналізуються різні підходи до розв'язан­ня проблеми....

В основній частині подають характеристику важливих положень тексту, тому доречне використан­ня таких мовних кліше: аналізована книга складаєть­ся з... частин...; автор подає визначення (порівняльну характеристику, огляд, аналіз)...; автор зупиняється на таких проблемах, як...; дослідник детально з'ясовує історію виникнення (появи, становлення)...; автор детально досліджує причини (умови) виникнення...; осо­бливу увагу автор приділяє коментуванню отриманих результатів...; важливе значення мають дані, що свід­чать про...; автор вважає за необхідне навести додат­кову аргументацію...; автор доводить..., заперечує...; у посібнику наведено низку прикладів, що ілюструють...; у статті (дослідженні) узагальнюється....

Завершальна частина містить загальні ви­сновки до роботи. Мовні кліше цієї частини такі: у вис­новках автор наголошує, що...; викладене дає змогу автору дійти висновку про те, що...; слід наголосити, що....

Культура читання наукового тексту 75

Для характеристики композиції тексту-джерела використовують слова узагальнено-абстрактного значен­ня (огляд, підходи, погляди, основні положення, досвід); терміни, що позначають елементи структури наукового тексту (аргументація, доказ, ілюстрація, історична довідка, відомості, узагальнення, оцінка (результатів), висновки); слова, які більш точно, повно характеризують або оцінюють зміст окремих частин тексту-джерела, але не використані автором (недоліки, особливості, відмінно­сті, аспекти, необхідність, сукупність, тенденції).

Елементами мовного оформлення реферату є:

— цитування, тобто дослівне відтворення фрагмен­тів первинного документа;

— перефразування, що передбачає часткову зміну (скорочення, об'єднання, групування тощо) окремих фрагментів тексту первинного документа;

— заміщення, тобто заміна фрагмента тексту (речен­ня загалом чи його частини, словосполучення чи слова), якщо це не спотворює змісту документа, словами такі, подібні, вищезазначені, розглянуті попередньо;

— опущення, що полягає у пропуску слова чи сло­восполучення на зразок ця стаття, відповідно, напри­клад, зокрема без спотворення смислового змісту тексту реферату;

— суміщення, коли два чи кілька речень, де є подіб­ні елементи, накладають одне на одне, утворюючи складну конструкцію.

Текст реферату має вирізнятися конкретністю, чіт­кістю, лаконічністю, небажано використовувати гро­міздкі речення, через які важко сприймати зміст.

Специфічним різновидом реферату є авторефе­рат — вторинний науковий жанр, у якому у стислій формі представлено результати проведеного досліджен­ня здобувача наукового ступеня.

За вимогою Вищої атестаційної комісії України автореферат друкують у кількості 100 примірників і розсилають у визначену кількість бібліотек, навчаль­них закладів, офіційним опонентам. Автореферат, що точно відтворює зміст дисертації за допомогою містких і лаконічних мовних засобів, поліпшує уявлення широ­кого кола читачів про наукову цінність і практичне зна­чення виконаної роботи.

Незважаючи на високий ступінь стандартизованості, кожний автореферат — це «своєрідна візитна картка

Культура наукового тексту

дисертації» (Л. Пономаренко), «вияв творчого начала, самопрезентація мовної особистості автора» (Н. Ведяєва).

Текст автореферату складається зі вступу (загальної характеристики роботи), основної частини, висновків, списку опублікованих автором праць за темою дисерта­ції, а також анотацій українською, російською та англійською мовами. Кожному із цих складників вла­стиві певні клішовані конструкції. За характером вико­нуваних функцій у науковому тексті мовні кліше поді­ляють на рамкові і ситуативні (за Н. Ведяєвою).

Рамкові кліше забезпечують виокремлення композиційних частин: актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, об'єкт і предмет дослідження, мета і завдання, методи дослідження, наукова новизна, практичне значення, обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновки і рекомендації, особистий внесок здобувача, апробація результатів дослідження, публікації тощо. Відсутність кліше, графічно не виділений текст погір­шують сприйняття автореферату.

Ситуативні кліше увиразнюють уявлення про зміст наукового тексту, виявляють творче начало авто­ра. Наприклад, пункт автореферату «використовувані методи» може містити такі кліше: для розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження; для реалізації мети і завдань досліджен­ня використовувався комплекс методів; основними методами дослідження є; у процесі дослідження вико­ристовувалися методи, адекватні предмету і завдан­ням дослідження.

Пункт «завдання» може бути представлений такими мовними засобами: мета і гіпотеза визначили завдан­ня дослідження; відповідно до мети і гіпотези були по­ставлені такі завдання; реалізація поставленої мети і перевірка вірогідності гіпотези потребували розв'я­зання таких завдань; поставлена мета зумовила розв'язання таких завдань; відповідно до поставленої мети сформульовано завдання дослідження.

Пункт «практичне значення дисертації» урізнома­нітнюють такими кліше: практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів для...; практична цінність виконаної роботи визнача­ється безпосереднім зв'язком її результатів із практи-

Культура читання наукового тексту

кою викладання...; матеріали дисертації можуть бути використані в лекційних курсах з..., для написання кур­сових, дипломних та магістерських робіт; практична цінність одержаних результатів визначається можли­вістю їх використання при укладанні словників....

Пункт «апробація результатів дисертації» офор­млюють такими мовними засобами: апробацію здійсне­но на Міжнародних і Всеукраїнських наукових і нау­ково-практичних конференціях; за матеріалами робо­ти були прочитані...; основні положення дисертації обговорено на спільному засіданні відділу...; основні положення, висновки, рекомендації та результати дослідження обговорювалися на щорічних підсумкових конференціях професорсько-викладацького складу...; матеріали дисертації апробовано на таких конферен­ціях та наукових засіда

В основній частині автореферату, що має подавати більш повне уявлення про дисертацію, здобувачі науко­вого ступеня використовують мовні кліше у вигляді неозначено-особових і безособових речень, а також мовні засоби, які відображають авторське ставлення до проблеми. Наприклад: Щодо ролі оцінного компонента, під яким розуміємо позитивну чи негативну оцінку, яка міститься у значенні слова, серед інших елементів семантики існують різні погляди; У реферованому до­слідженні розглядаємо оцінність як компонент...; При цьому чітку межу між оцінністю денотативною й конотативною провести досить складно, оскільки в основі оцінки лежить...; Розглядаючи зв'язок оцінно-сті й експресивності, зазначимо, що...; У лексико-се-мантичній групі дієслів на позначення мовлення виді­ляємо чотири групи, як-от....

Висновки в авторефераті мають відповідати змісту загальних висновків дисертації і містити стислу інфор­мацію про результати виконаної роботи загалом: фор­мулювання наукового завдання, тісно пов'язаного з метою, основними науковими положеннями, що вино­сять на захист. Мовні кліше цієї частини можуть бути такі: Унаслідок проведеного дослідження виявлено та обґрунтовано правомірність і пізнавальну необхід­ність; Проведене дослідження статусних параметрів неологізмів у неокласичному тексті дало змогу зроби­ти такі висновки; У дисертації подано теоретичне

Культура наукового тексту

узагальнення і нове розв'язання наукової проблеми фор­мування культури спілкування майбутніх фахівців сфери обслуговування.

Кожний науковий і прикладний висновок формулю­ють чітко й однозначно, а саме формулювання відобра­жає суть і новизну зробленого.

Анотація (лат. annotatio — зауваження, примітка) — короткі відо­мості про книгу, статтю, монографію з погляду призначення, змі­сту, виду, форми й інших особливостей.

Анотування — це процес створення анотації, аналітико-синтетичного опрацювання інформації, мета якого — отримання узагальненої характеристики нау­кового документа, що розкриває логічну структуру та зміст. Об'єктами анотування можуть бути наукова стат­тя, монографія, дисертація, підручники, наукові посіб­ники тощо.

Анотації належать до стандартизованих жанрів писемного наукового мовлення, від інших вторинних текстів відрізняються максимальною компактністю (до 500 друкованих знаків) і лаконічністю: анотація подає загальне уявлення про зміст першоджерела, але не роз­криває його подробиць. Це зручно, наприклад, для огля­ду наукових джерел у курсових і дипломних роботах.

Складати анотацію бажано з урахуванням її сиг­нальної та пошукової функцій, тобто анотація подає таку інформацію про документ, що допомагає встанови­ти його основний зміст і призначення, мету, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці.

Для підготовки анотації важливо виконати такі опе­рації:

— оглядове, або ознайомлювальне, читання роботи, яке здійснюють з метою одержання уявлення про вихід­ні дані та загальний зміст наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, рубрики, ілюстрації тощо);

— повторне читання окремих частин тексту, спря­моване на смисловий аналіз з метою висловити актуаль­ність, цільове і читацьке призначення; на структуру і головну інформацію тексту (як розглянуто і розв'язано поставлені проблеми; яких висновків доходить автор);