Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загальна характеристика наукового стилю мовлення





 

Сфера використання Наука, техніка, виробничі відносини
Ознаки Офіційний характер стосунків учасників мовлення, підготовленість мовлення, переважно писемна форма мовлення у вигляді монологу, логічна послідовність викладу, однозначність, точність, стислість за інформативної насиченості змісту, конкретність, об'єктивність викладу
Особливості Насиченість термінами, наукова фразеологія, превалювання абстрактної лексики, застосування форми однини у значенні множини, вживання переважно іменників, багатокомпоне нтних складних речень
Функція Наукове спілкування
Тип мовлення Міркування; використання опису і розповіді як спосіб аргументації в міркуванні

Статті, надруковані у другій половині XIX ст. в жур­налі «Основа», визначили перспективи розвитку науко­вого стилю української мови на подальші десятиліття. Вагомим підґрунтям для формування української нау­кової мови і мовної особистості були традиції Києво-Мо-гилянської академії, Харківського і Київського універ­ситетів, Ніжинського історико-філологічного інституту імені князя Безбородька та ін. Традиційні лекції і прак­тичні заняття літературознавці, мовознавці, етнографи, педагоги П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Косто­маров, М. Лавровський, М. Максимович, О. Потебня, Ф. Прокопович, І. Срезневський, М. Сумцов спрямову­вали на «загострення розуму», розвиток інтелектуаль­но-творчого мислення, активізацію пізнавальної діяль­ності, самостійності, самокритичності.

Аналіз досвіду викладання показує, що у вітчизня­ній вищій школі дотримувалися традиції діалогового спілкування зі студентами. У «Правилах» (1844) Уні­верситету Св. Володимира, Статуті Харківського уні­верситету було наголошено на обов'язковому написанні з першого року навчання наукових творів. Ознайомлення


14 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

студентів із класичними мовами, народною словесністю, текстами художніх творів російської, грецької, латинської літератур, особливостями історії, побуту від­бувалося через «елементи наукової бесіди», «короткі диспути», «діалоги на лекціях», «порпання в наукових книгах», «розмірковування», граматичний розбір дав­ніх текстів. Такі дослідницькі види роботи допомагали студентам глибше розкрити суть художнього слова.



Значну роль у становленні наукового стилю відігра­ли наукові праці П. Куліпіа, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова. Наукове товариство імені Шевченка головне завдання вбачало у формуванні української наукової термінології: «Плекати та розвивати науки в українсько-руській мові». У «Записках Наукового това­риства імені Шевченка» друкували праці з історії, фольклористики, етнографії, мово- і літературознав­ства, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки.

Діяльність Термінологічної комісії, створеної у 1918 р. при Київському науковому товаристві, а також Інституту української наукової мови з 1921 р. була спрямована на вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання, підготовку і видання термінологічних словників.

Вагомий вплив на розвиток наукової мови мали праці українських учених. Теоретиком вироблення нау­кового стилю на Наддніпрянщині вважають українсь­кого мовознавця, публіциста Пантелеймона Куліпіа (1819—1879). У 1857 р. він написав і видав у Санкт-Пе­тербурзі «Граматку української мови» — один із пер­ших підручників нової української мови. У ній, як і в «Записках про Південну Русь», Куліш упроваджував новий фонетичний правопис (згодом його назвали кулі­шівкою), що мав важливе значення у становленні су­часної української орфографії.

«Шлях науці уготовляється словом», а «для ство­рення думки наукової поезія необхідна», — доводив український мовознавець Олександр Потебня (1835— 1891). Він визнавав домінанту наукової творчості як вирішальний фактор формування професіонала і грома­дянина.

Сутність і механізми наукової творчості як специфіч­ний різновид творчої діяльності, основні ознаки наукової


Сутність та особливості наукового стилю української мови



мови та наукової термінології вивчав український пись­менник, дослідник Іван Франко (1856—1916). Його нау­ковий стиль мови характеризувався функціональною настановою на інтелектуально-логічне сприйняття, пові-домлювально-оцінною специфікою, а сформований ним новий стиль наукового мовлення був репрезентований у працях з естетики, історії культури, літературознавства і критики наприкінці 80-х років XIX ст.

Творцем науково-публіцистичного, науково-по­пулярного стилю української мови, нової української наукової термінології, інтелектуалізатором української наукової мови XIX ст. вважають публіциста, філософа Михайла Драгоманова (1841—1895). Для називання літератури як мистецтва слова він використовував тер­міни «белетристика», «письменство»; діячів літератури — «літературний діяч», «писатель», «письменник», «писателька», «письмак», «письмовець», «літератор», «мальовник», «оповідач», «писач»; діячів літератури в галузі критики — «рецензент», «коментатор»; фахівця з мови — «філолог», «лінгвіст». Хоча не всі терміни узвичаїлися в науковій мові, М. Драгоманов вплинув на вибір перспективи розвитку національної термінології.



Над виробленням цілісної системи термінологічної розбудови української літературної мови працював дер­жавний і культурний діяч Іван Огіенко (1882—1972). «Термін, — писав він, — це зовнішній знак певного нау­кового розуміння. Найперша вимога від кожного термі­на — щоб він найвідповідніше передавав сховане в нім розуміння...», «наша мова дуже.гнучка й зовсім при­датна для творення термінологічних назов». Сьогоден­ня актуалізує його слова про те, що «наука чужою мовою не пускає в людині глибокого коріння».

Проблеми національної термінології досліджував Агатангел Кримський (1871—1942). Помітним явищем у галузі україністики кінця XIX — початку XX ст. стала його праця «Українська граматика» у двох томах (1907—1908), основана на історичних джерелах.

Науковий пошук був пріоритетним у діяльності Володимира Вернадського (1836—1945): «Передумо­вою можливості наукової роботи для вченого повинна стати реальність», «Логічна робота вченого повинна бу­дуватися на даних наукового досвіду і спостережен­ня». Він зауважував, що дослідник має відповідати за


16 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

наслідки своїх відкриттів. На його думку, завжди є вчені, які яскраво відчувають і охоплюють живу, реаль­ну природу Землі, для яких розуміння єдиної Природи є основою всієї їх наукової роботи.

Навчитися думати по-українському і «не збиватися на чуже» закликала Олена Курило (1890 — імовірно, 1946): «Треба читати уважно українських класиків слова, вважати на їх мову, відзначати в ній своє, укра­їнське... Таке свідоме вивчання язикових особливостей витворює певне чуття самої мови... Живою бо має бути літературна мова». Кожне положення мовознавець логічно обґрунтовувала і доповнювала прикладами з усної народної творчості та письменства, міжмовними паралелями із західно- та східнослов'янських мов.

Вихованню чуття наукового слова, виробленню мов­ного смаку сприяли тексти високохудожніх українсь­ких творів, дискусії, мовні конкурси, присвячені про­пагуванню мовностилістичних норм, праці І. Білодіда, С. Єрмоленко, В. Виноградова, М. Жовтобрюха, Л. Маць-ко, Є. Чак, А. Коваль, В. Русанівського, І. Чередниченка та інших мовознавців і письменників, радіо- і телепере­дачі «Слово про слово», «Живе слово». На сучасному етапі питання наукового стилю розробляють О. Бабич, О. Баженова, О. Васильєва, М. Кожина, М. Котюрова, В. Костомаров, Л. Кравець, Л. Мацько, В. Морозов, О. Лаптєва, М. Сенкевич, О. Сербенська, П. Селігей, Л. Симоненко, Л. Струганець та ін. Лінгвісти з'ясову­ють поняття «науковий стиль», визначають його мету, описують категорії, виявляють системні зв'язки між одиницями наукового стилю, характеризують ознаки і мовні засоби його вираження.

Метою наукового стилю є повідомлення об'єктивної інформації, доведення істинності наукового знання, пояснення причин явищ, опис істотних ознак, власти­востей предмета наукового пізнання.

Науковий стиль виконує такі основні функції:

1) інформативну (функція повідомлення);

2) епістемічну (наукове тлумачення явищ, з'ясуван­ня, обґрунтування гіпотез, класифікація понять, систе­матизація знань);

3) комунікативну (передавання спеціальної інфор­мації);

4) перформативну (встановлення певних фактів або зв'язків за допомогою мовного матеріалу);


Сутність та особливості наукового стилю української мови 17

5) гносеологічну (пізнавальну, спрямовану на роз­ширення знань читача);

6) когнітивну (отримання нового знання);

7) функцію впливу (прагнення автора переконати читачів (слухачів) у правильності своєї позиції);

8) функцію аргументованого доказу (наведення доказів або фактів, які підтверджують істинність пояснення і думки);

9) діалогічну (звернення автора до думки читача, зіставлення автором свого погляду з підходами, пози­ціями інших науковців).

Сферою реалізації наукового стилю є переважно писемне мовлення, однак відчутне зростання наукових контактів у вигляді конференцій, симпозіумів, семіна­рів загострює увагу і до усного наукового мовлення. Послуговується науковий стиль такими мовними одиницями:

— міжстильові одиниці (загальнонаукові, книжні слова), які однаковою мірою використовують у більшості стилів {перевага, досвід, результат, факт, покладена);

— мовні одиниці, які мають функціонально-стильо­ве забарвлення наукового стилю (гіпотеза, актуаль­ність проблеми, наукове значення, апробація, експери­ментальна база, ступінь дослідженості).

Інформацію в науковому стилі можна передавати також за допомогою так званої штучної, графічної, мови — графіків, креслень, рисунків, математичних, фізичних символів, назв хімічних елементів, матема­тичних знаків.

Науковий стиль характеризується спеціальними засобами передавання інформації: відбором типів речень, використанням виразних можливостей порядку слів, повторів тощо.

У межах наукового функціонального стилю ви­окремлюють такі типи мовних висловлювань: опис, роз­повідь, міркування, доказ. В описах перераховують у певній послідовності ознаки та властивості того чи того об'єкта. Кожний наступний елемент додає нові відомості до попереднього. Наприклад: Індивідуальне завдання це форма організації навчання, що має на меті поглибити, узагальнити та закріпити знання, які студенти отримують у процесі навчання (В. До-роз). В описі досліджень, приладів використовують


18 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

неозначено-особові речення, які дають змогу зосередити увагу на дії: Основоположним принципом будь-якого наукового дослідження вважають методологічний принцип об'єктивності. Він виражається у всебічному врахуванні факторів, які зумовлюють те чи інше явище, умов, в яких вони розвиваються, адекватності дослідницьких підходів і засобів, які дають можливість одержати справжні знання про об'єкт, передбачають виключення суб'єктивізму, однобічності й упереджено­сті в підборі й оцінці фактів (С. Гончаренко).

Розповідь у науковому тексті застосовують для повідомлення. Вона характеризується, як правило, наявністю різновидових дієслів. Приклад: Випра-цювання української морфологічної термінології на живомовній національній основі припадає на середину другу половину XIX cm. Національне іноді стихійно, але більшою мірою цілеспрямовано вироблялося в захід­ноукраїнських граматиках Т. Глинського, І. Могиль-ницького, М. Лучкая, М. Осадци, П. Дячана, О. Пар-тицького, О. Огоновського, С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера та ін. (І. Ярошевич).

Власне описові та розповідні наукові тексти функ­ціонують рідко. Частіше використовують змішаний тип викладу — розповідно-описовий.

У текстах-міркуваннях досліджують явища або предмети, розкривають їх внутрішні ознаки і дово­дять певні положення. Міркування дає змогу на основі зафіксованих фактів осмислити їх, зіставити, дійти до певного висновку. У таких текстах можливі два способи розташування матеріалу: 1) від загального до частково­го, від узагальнень до фактів, спостережень, тобто спо­чатку подають тезу, а відтак аргументи та ілюстрації; 2) від часткового до загального, від спостережень і фак­тів до узагальнень, висновку. Наприклад: У дисертації зосереджено увагу на лінгвістичній об'єктивації фено­мену неокласичного тексту, де критерій стилістичної домінанти в аналізі аргументується дослідницькою увагою до екстра- й інтралінгвальних факторів. До екстралінгвальних віднесено позамовну культурну ситуацію, що спричинила текст, зумовила його цілі­сність і приналежність до «поля культури». Інтра-лінгвальна сутність зумовлена особливостями мовної свідомості, репрезентованої в тексті та його одини-


Сутність та особливості наукового стилю української мови j_9

цях, що розгортається у просторі мовної системи, можливості реалізації функцій (А. Калєтнік).

Доказ у науковому мовленні є одним із різновидів міркування. Науковий доказ оформлюють як текст із чіткою структурою (теза — аргументи (система умовиводів) — висновок) і системою мовних засобів, що необхідні для досягнення істинності висловленого судження.

Тези містять відповідь на запитання «Що дово­диться?», аргументи реалізують мету — надати тео­ретичні або емпіричні узагальнення, які переконують в істинності тези, демонструють закономірний зв'язок явищ. До типових мовних засобів доказу належать спо­лучники і прислівники якщо, так що, звідси, тоді, тому, дієслова 1-ї особи множини на позначення логіч­них операцій (визначимо, отримаємо, знайдемо) та ін. Висновок доказу будують як своєрідний повтор тези і оформлюють за допомогою слів висновок, резуль­тат, наслідок, вставних слів (отже, так), конструкцій наслідку (встановлено, що...; можна легко довести...: це підтверджується існуванням...; вважаємо, що такі умови достатні для...). Наприклад: Не будь-який пошук відповіді на запитання можна зарахувати до проблемних. Якщо в результаті дослідження з'ясуєть­ся, що аналізоване нами відоме явище підпорядковане вже відомому закону, то поставлене запитання не є проблемним. Отже, до проблемних відносимо моногра­фічні дослідження, які містять поєднання аналізу непізнаного, невідомого з припущенням про можли­вість дії невідомого з припущенням про можливість дії невідомого закону в певному непізнаному середовищі (С. Гончаренко).

За сферами наукового знання тексти цього стилю поділяють на науково-технічні (містять описи технічних об'єктів, аналіз технологій та ін.), науко­во-природничі (тексти з біології, хімії, фізики, гео­графії, що подають опис наук про живу і неживу приро­ду) та науково-гуманітарні (тексти з філології, культурології, філософії, історії, що осмислюють фено­мен культури, людської особистості).

Функціональна класифікація дає змогу виділити такі підстилі наукового стилю: власне науковий, науко­во-навчальний (дидактичний), науково-технічний (виробничо-технічний), науково-популярний, науково-


20 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

інформативний (науково-реферативний), науково-до­відковий (довідково-енциклопедичний), науково-діло­вий. Частина вчених зараховує науково-інформативний та науково-довідковий різновиди до власне наукового підстилю. У межах наукового стилю виокремлюють також науково-публіцистичний та науково-фантастич­ний підстилі. Кожний підстиль охоплює різні жанри і види текстів (табл. 1.3).

Таблиця 1.3








Date: 2015-04-23; view: 1236; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.011 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию