Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Типові мовні звороти 2 page
Особливості усного і писемного наукового мовлення Ненормативною конструкцією є Вчасно завершив наукову роботу, не дивлячись на хворобу замість ...незважаючи на хворобу. Прийменники щодо і стосовно мають тотожні значення, однак у науковому мовленні перевагу надають прийменнику стосовно (стосовно цього питання). Для наукового стилю характерні також складені прийменники типу на думку, на наш погляд, з точки зору, за повідомленням, зважаючи на сказане, які сприяють логічній послідовності викладу змісту наукової інформації. У наукових текстах іноді плутають прийменники з огляду і з погляду. Зі значенням «через те що», «зважаючи на те що» слід уживати прийменник з огляду. Наприклад: 3 огляду на зазначене нову структуру курсу української мови для 4-річної початкової школи ми побудували за відомим у педагогічній психології принципом «від загального до часткового», відійшовши від принципу відзеркалення у шкільному курсі мови вузівського системного курсу від фонетики до синтаксису (М. Вашуленко). Інше значення («з погляду кого») передає в реченнях прийменник з погляду: 3 погляду вчителів варто до програми курсу з української мови включити розділ «Риторика». У науковому тексті часто порушені норми щодо вживання прийменникових конструкцій, превалюють суржикові сполуки. Особливості вживання деяких прийменникових конструкцій подано у табл. 1.20. Таблиця 1.20 Уживання прийменників у наукових текстах
54 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника Закінчення таблиці 1.20
Серед прийменників поширені також для, до, за, під, по, через: комісія для голосування, відповідно до вимог, дослідження з педагогіки, обчислити за формулою, під час виконання, по черзі, через непорозуміння. Функціонують у наукових текстах і варіанти прийменника з (із, зі): з довідкою, із Сумщини, зі школи (із школи), зі свого погляду. Частки. Вони слугують засобом відтворення певних емоцій, почуттів, посилення дії, стану, ознаки, акцентування на смислових центрах у висловлюваннях тощо. У наукових текстах частіше вживають вказівні частки (це, оце, то), означальні (саме, точно, власне, рівно), видільні (тільки, лише), стверджувальні (так, авжеж), питальні: (чи, невже), заперечні (ні, ані, не). Емоційно забарвлені частки і вигуки в науковому мовленні не бажані. Синтаксис наукового мовлення. Він характеризується книжністю, сполучниковим зв'язком, складними конструкціями і водночас «виразно виявляє національний спосіб формування і висловлення думки» (В. Куха-рева). Двоскладні речення зазвичай мають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу: Науковий співробітник розробляє планову тему...; Аспірант урахував зауваження...; Спеціалізована рада розгляне дисертацію... Однак більш уживані речення зі складеним іменним присудком, складниками якого слугують дієслова-зв'язки бути, є, називатися, становитися, робитися, здаватися, мати, залишатися, володіти, визнаватися, відрізнятися, розпізнаватися, характеризуватися, складатися, слугувати, міститися, полягати, перебувати, визначатися, уявлятися, становити собою, вважатися тощо. Уживають у наукових текстах різні види односкладних речень. Обмежено використовують лише називні речення (це назви розділів, підрозділів і пунктів, підпи- Особливості усного і писемного наукового мовлення 55 си під рисунками, діаграмами, ілюстраціями). Означено-особові й узагальнено-особові речення активізують увагу читача і спонукають до спільних дій: Проведемо дослід; Пропонуємо використовувати таку формулу; З'ясуємо це питання більш детально. Неозначено-особові конструкції зосереджують увагу на дії; описують закономірності, загальноприйняті факти та явища певної науки: У кінці речення ставлять крапку; Велику літеру пишуть у таких випадках.... Найчастіше вживають у наукових текстах безособові речення, що позначають дію взагалі, спрямовують увагу читача на об'єкт чи дію і відображають об'єктивний характер наукового викладу: З цим висновком важко погодитися; Прилади можна використовувати; Важливо наголосити, що.... Особливу роль у наукових текстах відіграють безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, та об'єктом — прямим додатком у формі іменника у знахідному (родовому) відмінку без прийменника: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, яка відбулася або відбудеться. Поширеною стилістичною помилкою наукових текстів є впровадження в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку: Курсову роботу було виконано студенткою Іриною Тимченко; Доповідь виголошено професором Струганець. Орудний відмінок діяча у такому випадку не доречний, адже дієслівні форми на -но, -то незмінні і не потребують особи-вико-навця. Отже, правильно буде: Курсову роботу виконала студентка Ірина Тимченко; Доповідь виголосила професор Струганець. Потреба дотримуватися логічної послідовності, доказів, аргументувати висловлену думку, з'ясовувати причини і наслідки аналізованих явищ зумовлює використання простих ускладнених (однорідними членами, відокремленими, вставними) речень. Наприклад: Особистість українського вченого, а особливо педагога-філоло-га має відзначатися українською елітарністю....живе в народі, серед її інтелігенції досить стійке уявлення про еліту як освічених, духовно й культурно просвітлених особистостей з високими ідеалами і благородними діяннями на користь суспільно-громадських інтересів українського народу (Л. Мацько). 56 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника Серед складних речень у науковому мовленні переважають складносурядні і складнопідрядні із чітко вираженим синтаксичним зв'язком між частинами. Складносурядні речення трапляються рідше, їх частини можна легко переставляти. Більш поширені складнопідрядні речення, тому частовживаними є підрядні сполучники (що, оскільки, внаслідок того, що, у зв'язку з тим, що; незважаючи на те що, бо, тоді як та ін.). Наприклад: Мовне коментування незрозумілих слів і висловів є супровідним до цілісного аналізу тексту, оскільки ці лінгвоодиниці сприяють створенню образів у тексті, зокрема образу автора загалом (Т. Єщенко). Наявні випадки інформативної несамостійності головної частини складнопідрядного речення, що слугує стереотипною формою логічного зв'язку частин міркування: Відомо, що...; Слід вказати на те, що...; Необхідно наголосити, що.... Отже, усне і писемне наукове мовлення характеризується певними особливостями. Ознаками усного наукового мовлення є незворотність, часто непідготовленість, більш яскраво виражена модальність. Враження на слухачів справляють інтонація і мелодика мови дослідника, тому важливо дотримуватися орфоепічних норм, якнайширше користуватися засобами милозвучності, стежити за логічністю і зв'язністю мовлення. Писемне мовлення орієнтоване на сприйняття органами зору. У його основі — побудова викладу у формі опису ознак, міркувань і доказів, тому, готуючи науковий текст, варто враховувати особливості лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних норм літературної мови. 1.4. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця Однією із складових наукової мовної культури науковця є лексикографічна компетенція. Вона охоплює мотиваційний, емоційно-естетичний, когнітивний, опе-раційно-діяльнісний компоненти. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця 57 Мотиваційний та емоційно-естетичний компоненти передбачають сформованість стійкої усвідомленої потреби, емоційно-оцінного ставлення та інтересу в опануванні здобутків української лексикографії, переконаності в суспільній значущості знань з лексикографії, бажання здійснювати лексикографічний науковий пошук, вироблення мовного смаку шляхом розширення філологічного кругозору, професійного задоволення від виконуваної діяльності. Важливе значення при цьому мають духовні цінності, глибина лексикографічних мовних знань особистості. Когнітивний компонент становлять знання типів словників, праць українських лексикографів, особливостей словникової статті, її своєрідності у словниках різних типів, а також професійної лексикографічної роботи з текстом. Складовими операційно-діяльнісного компонента є вміння і навички оперувати набутими лексикографічними знаннями у професійній діяльності: сприймати, впізнавати, аналізувати, зіставляти мовні явища і факти, коментувати, оцінювати їх з погляду нормативності, відповідності сфері й ситуації спілкування; з'ясовувати роль синонімічних, антонімічних, фразеологічних, орфоепічних, орфографічних та інших словників у формуванні мовної культури особистості; здійснювати порівняльний аналіз словників, володіти навичками збирання та оброблення лексикографічного матеріалу, у т. ч. комп'ютерного, укладати власні слов-ники-довідники тощо. Важливим шляхом формування складових лексикографічної компетенції є ознайомлення із здобутками відповідної науки. Постійні лексичні зміни в мовній системі і необхідність їх ефективної фіксації зумовлюють перегляд і збагачення чинної класифікації лексикографії. Увиразнюються теоретична і практична лексикографія, теорія лексикографії і навчальна лексикографія, динамічно розвиваються комп'ютерна і корпусна лексикографія. Зростає значення металексикографії (галузь лексикографії, до компетенції якої належать осмислення суті, змісту, завдань та структури лексикографії; з'ясування методів, принципів та методик лексикографічного опису мовної системи; вироблення засад лексикографування мовного матеріалу; окреслення системи та структури 58 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника словника залежно від його мети, типу і жанру; розроблення метамови словника; дослідження функцій словника; історія лексикографії), окреслюється адресна спрямованість лексикографічної продукції: для широкого кола носіїв мови; тих, хто вивчає українську мову як іноземну; філологів, учителів, учнів тощо. Головним об'єктом лексикографії є словник. Словник — зібрання слів (словосполучень), розташованих у певному порядку, із супутніми поясненнями залежно від призначення. Енциклопедичні словники зосереджують увагу на понятті, подають інформацію про ті чи інші явища дійсності, країни, події, лінгвістичні — акцентують на значенні слова. Водночас лексикографи наголошують на прозорості межі між цими видами словників. Кожний словник залежно від призначення і функцій — загальномовний чи спеціальний, одномовний чи перекладний, нормативний, вибірковий, генетичний — допомагає вибудувати текст й адекватно сприймати відповідні елементи в ньому. Зокрема, коли виникають проблеми стосовно розуміння значення слова в тексті, вагання у правильності його використання в мовленні, слід звертатися до тлумачного, або комплексного, словника, в якому слово розкрито в нерозривній єдності парадигматичного, синтагматичного і дериваційного аспектів. Робота з тлумачним словником загострює сприйняття і розуміння глибинного смислу слова. Сьогодні у тлумачних словниках, укладених на основі 11-томного радянського видання, усунуто ідеологічно маркований ілюстративний матеріал, зафіксовано нові слова, які з'явилися в останні десятиліття, розширено основні функції (наукову, систематизаційну, нормативну, тлумачну), створюється єдина система засобів стилістичної характеристики. Робота з етимологічним словником дає змогу поглибити складові лексикографічної культури, з'ясувати походження лексем, розширити уявлення про духовно-матеріальну культуру різних регіонів України. Збагатити мовний потенціал допомагають синонімічні, антонімічні, фразеологічні словники, словники епітетів, іншомовних слів та ін. Орфоепічний і орфографічний словники засвідчують правописні стандарти і норми вимови. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця 59 Професійна діяльність зумовлює ознайомлення з термінами відповідної науки, оволодіння термінологічним мінімумом, отже, звернення до термінологічних словників (подано інформацію про терміни), що уможливлює також розвиток мовнотермінологічної компетенції, зокрема завдяки «Українсько-російському словнику наукової термінології» (2004) за редакцією Л. Симоненко. На формування лексикографічної і водночас мовнокомунікативної компетенцій спрямований перший в українській лексикографії «Словник термінів міжкультурної комунікації» (Ф. Бацевич, 2007). У ньому подано терміни комунікативної лінгвістики, що відображають процес вербального і невербального спілкування людей, які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот. На сьогодні активізувалися процеси семантичного розширення або звуження значення лексичних одиниць. Так, маргінес (марґінес) крім семантики «берег, поле книжки, зошита тощо» в сучасній українській публіцистиці функціонує у значенні «узбіччя цивілізації, прогресу; глуха, відстала провінція». Лексему фундація вживають у значеннях: «пожертвування коштів на заснування чого-небудь; фонд; установа, організація (благодійницька); товариство, спілка». Увиразнюються питомі українські словотвірні ознаки: комп'ютерний, випереджувальний та ін. Характеристика слова, особливо його стилістичних ознак, створення лексикографічного портрета слова чи групи слів потребують звернення до словників різних типів і різних баз даних. Це стимулює розвиток корпусної (електронної) лексикографії, отже, зумовлює впровадження до лексикографічної компетенції сучасного користувача інформаційно-комп'ютерної складової. Корпусна (лат. corpus — організація, основа) лексикографія (грец. lexikon — словник і grapho — пишу) — галузь вивчення мови на основі текстів сучасної мови з постійним використанням комп'ютера для аналізу, збереження і опрацювання лексикографічної інформації. Корпусна лексикографія дає змогу постійно збільшувати кількість лексичних одиниць, не очікуючи чергового перевидання словника, значно економлячи час і матеріальні ресурси. Електронні словники забезпечують збереження великого обсягу інформації за рахунок 60 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника використання гіперпосилань, мають ефективну систему пошуку (повнотекстовий пошук, одночасний пошук у кількох словниках, швидкість пошуку). Крім того, можна постійно відбирати й упорядковувати словниковий матеріал. Спробою корпусної лексикографії є електронна енциклопедія «Українська мова» як додатковий засіб до друкованого варіанта (К., 2000), створеного в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні та Інституті української мови НАН України. Українським мовно-інформаційним фондом (науково-дослідний інститут Національної академії наук України, діяльність якого пов'язана з дослідженням мови комп'ютерними методами) в онлайновому варіанті розроблена інтегрована лексикографічна система «Словники України», до складу якої належать п'ять словників — орфографічний, транскрипції, фразеологічний, синонімів та антонімів (252 тис. слів). У процесі підготовки перебуває новий 20-томний тлумачний словник української мови, інформаційно-лінгвістична система якого еволюціонуватиме і як дослідницька. До неї буде «вмонтовано» лінгвістичний корпус української та інших мов з автоматизованою лексичною картотекою, озвучуванням заголовних слів, фотографіями, анімацією, відеофраг-ментами, елементами мультимедіа. Один із шляхів формування лексикографічної компетенції — вивчення досвіду словникарської роботи за кордоном. У Франції, наприклад, систематично поповнюють словник чужоземної лексики [ http://www.culture, fr/culture/dglf], яку недоцільно вживати в офіційних документах; а діяльність Національного комітету з етики спрямована на постійне очищення мови від амери-канізмів, германізмів, жаргонізмів. У навчальному процесі університетів СІЛА успішно використовують електронний тлумачний словник англійської мови Merriam-Webster's collegiate dictionary [ http://www.m-w.com/ thesaurus.htm], кількість нових слів у якому систематично збільшується. Отже, на сьогодні зростає роль словника як путівника в різних галузях знання, вагомої складової мовної культури особистості. Пошана до української мови, систематичне розширення інформаційного, практичного обсягу лексикографічних знань, стійка усвідомлена потреба в опануванні здобутків української лексико- Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця 61 графії, бажання здійснювати лексикографічний науковий пошук, уміння і навички сприймати, впізнавати, аналізувати, зіставляти мовні явища і факти, коментувати, оцінювати їх з погляду нормативності, відповідності сфері й ситуації спілкування — усе це підвищує рівень лексикографічної компетенції науковця. Сформована лексикографічна культура визначає рівень розвитку лінгвістичного чуття. Запитання. Завдання 1. У чому сутність поняття «культура наукової мови»? 2. Поясніть відмінність між термінами «мова науки», «наукове мовлення», «науковий стиль». 3. Які чинники впливають на розвиток наукового стилю? 4. Визначте ознаки наукового стилю. 5. З'ясуйте, у чому полягає відмінність між усним і писемним науковим мовленням. 6. Охарактеризуйте шляхи формування індивідуального інтонаційного стилю. 7. Розмежуйте поняття «термін», «професіоналізм», «загальнонау-кові слова». 8. Поміркуйте, з якою метою в науковому стилі вживають усталені сполуки. 9. Поясність термін «екологія наукової мови».
10. У чому виражається сувора нормативність уживання морфологічних форм частин мови в науковому стилі? 11. З'ясуйте особливості використання словоформ іменників у науковому стилі. 12. У чому специфіка вживання порядкових числівників на позначення часу? 13. Які частини мови маловживані у науковому стилі? Чому? 14. Поміркуйте, чи можна написати якісне наукове дослідження без звернення до словника. Чи підтримує держава роботу з підготовки та популяризації словників? 15. Мовознавець Олекса Синявський говорив своїм учням: «...працювати над своїм словником, себто над тим, щоб до речі й якнайкраще вжити слово, треба б далеко більше, ніж то в нас ведеться... Така праця... збагачує лексику, витоншує її і зменшує лексичну однобокість, хибні нахили залюблятися в одних словах (чи з певними наростками) і обминати інші». Прокоментуйте слова вченого. Що для вас означає працювати зі словником? 16. Підготуйте рекламу одного з електронних словників, врахувавши його мету, оптимальний обсяг інформації на слайді, вікові особливості глядачів, специфіку сприйняття інформації з екрана, вплив кольору фону і шрифту на розуміння інформації. 2. Культура наукового тексту Сьогодення актуалізує слова українського мовознавця і педагога Івана Огієнка про те, що «наука чужою мовою не пускає в людині глибокого коріння». За кожним науковим текстом — особистість автора. Пізнаючи світ у багатоманітті його складових, дослідник через науковий текст ініціює діалог з потенційним читачем. 2.1. Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів різних жанрів Основною метою наукового мовлення є створення тексту — закінченого мовленнєвого утворення, змістової, структурно-граматичної єдності, що об'єктивована в усній або писемній формі, характеризується замкнутістю, зв'язністю, різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку і має певну прагматичну настанову. Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів... 63 Поняття «текст» — об'єкт вивчення різних філологічних наук. Лінгвістика тексту досліджує структуру мовленнєвих творів, їх членування, способи створення зв'язності тексту, його смислову побудову. Предмет стилістики тексту — різноманітні типи текстів, їх стилістичні особливості, способи розгортання інформації, мовленнєві норми в різних функціональних стилях, типи мовлення (монолог, діалог, полілог). Досвід цих наук допомагає глибше розкрити особливості наукового тексту. Науковий текст — цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, пунктами, параграфами, абзацами), насиченими відповідною термінологією. Текст, як зазначає російський лінгвіст Валерія Чер-нявська, «завжди співвідноситься з комунікативною ситуацією та її антропоцентрами: автором й адресатом, суб'єктом мовлення і його партнером / -ами комунікації». Комунікативна ситуація — функціонально-комунікативна сфера (побутова, офіційно-ділова, наукова тощо), у якій створюють текст. Наукові тексти орієнтовані на читача-професіона-ла, підготовленого до сприйняття інформації. Змістом такого тексту є наукове знання, якому притаманні он-тологічність, методологічність, аксіологічність, ко-мунікативність, отже, науковий текст характеризується тими самими ознаками. Його зміст відображає певну часову послідовність різноманітних фактів, подій і думок. Науковий текст неможливо створити без попередньо зібраного матеріалу, проведення певного (констату-вального, формувального) дослідження, обдумування фактів. В іншому разі текст нагадуватиме огляд, реферат і виконуватиме лише інформативну, а не дослідницьку функцію. Серед принципів укладання наукових текстів учені виділяють такі: — принцип змістової насиченості, що полягає в новизні професійно орієнтованої інформації, її пізнавальній цінності, лексичному і граматичному наповненні; — принцип професійної значущості, що виявляється у повідомленні необхідної інформації з галузі професійної сфери діяльності; Культура наукового тексту — принцип наукової інформативності, спрямований на вияв смислової і змістової новизни наукового тексту, що розкривається в авторській концепції, оцінці певного явища чи факту; — принцип новизни наукового тексту, що характеризується наявністю теоретичних положень, нових знань, які обґрунтовані на основі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і впроваджені у практику; — принцип змістової завершеності, який реалізується у цілісності розкриття поставлених завдань; — принцип проблемності, що передбачає потребу кодування проблемних запитань у назвах, змісті окремих параграфів і всього наукового тексту; — принцип доступності фахівцеві однієї чи кількох галузей, що означає зрозумілість, легкість сприйняття інформації, відповідність повідомлення комунікативній сприйнятливості користувача; — принцип інтертекстуальності, який характеризують як багатовимірний зв'язок наукового тексту з іншими. Російська лінгвістка Наталія Колесникова наголошує також на особливому способі побудови смислу тексту, так званому діалозі з певною чужою смисловою позицією, на взаємодії «своєї» і чужої» мови (залучення читача до авторського міркування). Науковому тексту властива певна композиція: кожний компонент є значущою одиницею, тобто може виконувати функції роз'яснення, обґрунтування, уточнення, доповнення, унаочнення тощо. Вираження авторського ставлення дослідники називають модальністю тексту. Важливими характеристиками наукового тексту є проблемність, гіпотетичність, цілеспрямованість, тобто він обов'язково відображає ту чи ту проблему, пропонує гіпотези, орієнтує на нове знання, доцільний і раціональний, спрямований на досягнення дослідницької мети та завдань. Ознаками наукового тексту є цілісність, членова-ність, зв'язність, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, науковість, завершеність, послідовність, комунікативність тощо. Цілісність наукового тексту передбачає внутрішню організованість, смислову єдність, цілісне оформлення початку і кінця твору, переходи між части- Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів... 65 нами тексту за допомогою певних мовних одиниць. Цілісність тексту виявляється також у визначеній логі-ко-смисловій структурі, компонентами якої є тематика, проблематика, ідеї тексту. Зв'язність наукового тексту полягає в поєднанні його компонентів між собою за змістом. Лінійне розгортання тексту супроводжують слова цей, той, такий, це, усе це, тут, зазначений, подібний, аналогічний, що вказують на єдність або близькість суб'єкта дії, об'єкта або місця дії, а також повтори окремих слів чи їх синонімів. Логічну зв'язність наукового тексту забезпечують мовні одиниці, що виражають причину і наслідок (тому що; зважаючи (з огляду) на це; через те що); умову (завдяки тому що) і наслідок (оскільки; внаслідок цього; у зв'язку з цим; згідно з цим; у цьому (такому)разі (випадку); за цих (таких) умов; на цій підставі). Членованість тексту виражає відношення, які існують між розділами, підрозділами тексту. Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на порядок розвитку думки (насамперед, потім, тепер), перехід від однієї думки до іншої (розглянемо, зупинимося на...,розглянувши..., перейдемо до...), результат, висновок (отже, підсумуємо...). Комуніка-тивність передбачає спрямованість тексту на відповідного адресата. Інформативна, логічна, оцінна насиченість наукового тексту виявляється у здатності мовних одиниць виражати смислові компоненти, які допомагають читачеві зрозуміти смисл тексту. Ознака науковості виявляється (за Ю. Сорокіним) у дослідженні об'єктивного (істинного) змісту речей і явищ та їх взаємодії. Архітектонічною одиницею тексту є абзац. Абзац (нім. absatz, букв. — перерва, пауза) — відступ управо на початку першого рядка кожної частини тексту. Абзаци окреслюють послідовність думок автора, їх завершений характер. Кожний абзац розвиває думку попереднього, випливає з нього і пов'язаний із наступним. В абзаці важливу роль відіграє перше речення. Щоб головна думка, сформульована в ньому, розвивалася Культура наукового тексту й далі, в наступних реченнях варто застосувати повтор одного й того самого слова, словосполучення, відповідних займенників тощо. Грамотне членування тексту на абзаци допомагає осмислити прочитане. Date: 2015-04-23; view: 2440; Нарушение авторских прав |