Типові мовні звороти 2 page

Особливості усного і писемного наукового мовлення

Ненормативною конструкцією є Вчасно завершив нау­кову роботу, не дивлячись на хворобу замість ...незва­жаючи на хворобу. Прийменники щодо і стосовно мають тотожні значення, однак у науковому мовленні перевагу надають прийменнику стосовно (стосовно цього питання).

Для наукового стилю характерні також складені прийменники типу на думку, на наш погляд, з точки зору, за повідомленням, зважаючи на сказане, які сприяють логічній послідовності викладу змісту науко­вої інформації.

У наукових текстах іноді плутають прийменники з огляду і з погляду. Зі значенням «через те що», «зва­жаючи на те що» слід уживати прийменник з огляду. Наприклад: 3 огляду на зазначене нову структуру курсу української мови для 4-річної початкової школи ми побудували за відомим у педагогічній психології принципом «від загального до часткового», відійшовши від принципу відзеркалення у шкільному курсі мови вузівського системного курсу від фонетики до синтак­сису (М. Вашуленко).

Інше значення («з погляду кого») передає в речен­нях прийменник з погляду: 3 погляду вчителів варто до програми курсу з української мови включити розділ «Риторика».

У науковому тексті часто порушені норми щодо вжи­вання прийменникових конструкцій, превалюють сур­жикові сполуки.

Особливості вживання деяких прийменникових конструкцій подано у табл. 1.20.

Таблиця 1.20

Уживання прийменників у наукових текстах

54 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

Закінчення таблиці 1.20

Серед прийменників поширені також для, до, за, під, по, через: комісія для голосування, відповідно до вимог, дослідження з педагогіки, обчислити за формулою, під час виконання, по черзі, через непорозуміння. Функціо­нують у наукових текстах і варіанти прийменника з (із, зі): з довідкою, із Сумщини, зі школи (із школи), зі свого погляду.

Частки. Вони слугують засобом відтворення певних емоцій, почуттів, посилення дії, стану, ознаки, акценту­вання на смислових центрах у висловлюваннях тощо. У наукових текстах частіше вживають вказівні частки (це, оце, то), означальні (саме, точно, власне, рівно), видільні (тільки, лише), стверджувальні (так, авжеж), питальні: (чи, невже), заперечні (ні, ані, не). Емоційно забарвлені частки і вигуки в науковому мовленні не бажані.

Синтаксис наукового мовлення. Він характеризу­ється книжністю, сполучниковим зв'язком, складними конструкціями і водночас «виразно виявляє національ­ний спосіб формування і висловлення думки» (В. Куха-рева). Двоскладні речення зазвичай мають простий діє­слівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини або множини теперіш­нього, минулого чи майбутнього часу: Науковий співро­бітник розробляє планову тему...; Аспірант урахував зауваження...; Спеціалізована рада розгляне дисерта­цію... Однак більш уживані речення зі складеним імен­ним присудком, складниками якого слугують дієслова-зв'язки бути, є, називатися, становитися, робитися, здаватися, мати, залишатися, володіти, визнавати­ся, відрізнятися, розпізнаватися, характеризуватися, складатися, слугувати, міститися, полягати, перебу­вати, визначатися, уявлятися, становити собою, вва­жатися тощо.

Уживають у наукових текстах різні види односклад­них речень. Обмежено використовують лише називні речення (це назви розділів, підрозділів і пунктів, підпи-

Особливості усного і писемного наукового мовлення 55

си під рисунками, діаграмами, ілюстраціями). Означе­но-особові й узагальнено-особові речення активізують увагу читача і спонукають до спільних дій: Проведемо дослід; Пропонуємо використовувати таку формулу; З'ясуємо це питання більш детально. Неозначено-осо­бові конструкції зосереджують увагу на дії; описують закономірності, загальноприйняті факти та явища пев­ної науки: У кінці речення ставлять крапку; Велику літеру пишуть у таких випадках....

Найчастіше вживають у наукових текстах безособо­ві речення, що позначають дію взагалі, спрямовують увагу читача на об'єкт чи дію і відображають об'єктив­ний характер наукового викладу: З цим висновком важко погодитися; Прилади можна використовувати; Важливо наголосити, що....

Особливу роль у наукових текстах відіграють безосо­бові речення із присудком, вираженим дієслівною фор­мою на -но, -то, та об'єктом — прямим додатком у формі іменника у знахідному (родовому) відмінку без при­йменника: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, яка відбулася або відбудеться.

Поширеною стилістичною помилкою наукових тек­стів є впровадження в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку: Курсову роботу було виконано студенткою Іриною Тимченко; Доповідь виголошено професором Струганець. Орудний відмінок діяча у такому випадку не доречний, адже дієслівні форми на -но, -то незмінні і не потребують особи-вико-навця. Отже, правильно буде: Курсову роботу виконала студентка Ірина Тимченко; Доповідь виголосила про­фесор Струганець.

Потреба дотримуватися логічної послідовності, доказів, аргументувати висловлену думку, з'ясовувати причини і наслідки аналізованих явищ зумовлює вико­ристання простих ускладнених (однорідними членами, відокремленими, вставними) речень. Наприклад: Особи­стість українського вченого, а особливо педагога-філоло-га має відзначатися українською елітарністю....живе в народі, серед її інтелігенції досить стійке уявлення про еліту як освічених, духовно й культурно просвітле­них особистостей з високими ідеалами і благородними діяннями на користь суспільно-громадських інтересів українського народу (Л. Мацько).

56 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

Серед складних речень у науковому мовленні пере­важають складносурядні і складнопідрядні із чітко вираженим синтаксичним зв'язком між частинами. Складносурядні речення трапляються рідше, їх части­ни можна легко переставляти. Більш поширені склад­нопідрядні речення, тому частовживаними є підрядні сполучники (що, оскільки, внаслідок того, що, у зв'язку з тим, що; незважаючи на те що, бо, тоді як та ін.). Наприклад: Мовне коментування незрозумілих слів і висловів є супровідним до цілісного аналізу тексту, оскільки ці лінгвоодиниці сприяють створенню образів у тексті, зокрема образу автора загалом (Т. Єщенко).

Наявні випадки інформативної несамостійності головної частини складнопідрядного речення, що слу­гує стереотипною формою логічного зв'язку частин мір­кування: Відомо, що...; Слід вказати на те, що...; Необхідно наголосити, що....

Отже, усне і писемне наукове мовлення характери­зується певними особливостями. Ознаками усного нау­кового мовлення є незворотність, часто непідготовле­ність, більш яскраво виражена модальність. Враження на слухачів справляють інтонація і мелодика мови до­слідника, тому важливо дотримуватися орфоепічних норм, якнайширше користуватися засобами милозвуч­ності, стежити за логічністю і зв'язністю мовлення.

Писемне мовлення орієнтоване на сприйняття орга­нами зору. У його основі — побудова викладу у формі опису ознак, міркувань і доказів, тому, готуючи науко­вий текст, варто враховувати особливості лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних норм літературної мови.

1.4. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця

Однією із складових наукової мовної культури нау­ковця є лексикографічна компетенція. Вона охоплює мотиваційний, емоційно-естетичний, когнітивний, опе-раційно-діяльнісний компоненти.

Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця 57

Мотиваційний та емоційно-естетичний компоненти передбачають сформованість стійкої усвідомленої потреби, емоційно-оцінного ставлення та інтересу в опануванні здобутків української лексико­графії, переконаності в суспільній значущості знань з лексикографії, бажання здійснювати лексикографіч­ний науковий пошук, вироблення мовного смаку шля­хом розширення філологічного кругозору, професійно­го задоволення від виконуваної діяльності. Важливе значення при цьому мають духовні цінності, глибина лексикографічних мовних знань особистості.

Когнітивний компонент становлять знання типів словників, праць українських лексикографів, особливостей словникової статті, її своєрідності у слов­никах різних типів, а також професійної лексикогра­фічної роботи з текстом.

Складовими операційно-діяльнісного ком­понента є вміння і навички оперувати набутими лек­сикографічними знаннями у професійній діяльності: сприймати, впізнавати, аналізувати, зіставляти мовні явища і факти, коментувати, оцінювати їх з погляду нормативності, відповідності сфері й ситуації спілку­вання; з'ясовувати роль синонімічних, антонімічних, фразеологічних, орфоепічних, орфографічних та інших словників у формуванні мовної культури особистості; здійснювати порівняльний аналіз словників, володіти навичками збирання та оброблення лексикографічного матеріалу, у т. ч. комп'ютерного, укладати власні слов-ники-довідники тощо.

Важливим шляхом формування складових лексико­графічної компетенції є ознайомлення із здобутками від­повідної науки. Постійні лексичні зміни в мовній системі і необхідність їх ефективної фіксації зумовлюють пере­гляд і збагачення чинної класифікації лексикографії. Увиразнюються теоретична і практична лексикографія, теорія лексикографії і навчальна лексикографія, дина­мічно розвиваються комп'ютерна і корпусна лексикогра­фія. Зростає значення металексикографії (галузь лекси­кографії, до компетенції якої належать осмислення суті, змісту, завдань та структури лексикографії; з'ясування методів, принципів та методик лексикографічного опису мовної системи; вироблення засад лексикографування мовного матеріалу; окреслення системи та структури

58 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

словника залежно від його мети, типу і жанру; розро­блення метамови словника; дослідження функцій слов­ника; історія лексикографії), окреслюється адресна спрямованість лексикографічної продукції: для широко­го кола носіїв мови; тих, хто вивчає українську мову як іноземну; філологів, учителів, учнів тощо.

Головним об'єктом лексикографії є словник.

Словник — зібрання слів (словосполучень), розташованих у пев­ному порядку, із супутніми поясненнями залежно від призначення.

Енциклопедичні словники зосереджують увагу на понятті, подають інформацію про ті чи інші явища дійсності, країни, події, лінгвістичні — акцен­тують на значенні слова. Водночас лексикографи наголо­шують на прозорості межі між цими видами словників.

Кожний словник залежно від призначення і функ­цій — загальномовний чи спеціальний, одномовний чи перекладний, нормативний, вибірковий, генетичний — допомагає вибудувати текст й адекватно сприймати від­повідні елементи в ньому. Зокрема, коли виникають проблеми стосовно розуміння значення слова в тексті, вагання у правильності його використання в мовленні, слід звертатися до тлумачного, або комплексно­го, словника, в якому слово розкрито в нерозривній єдності парадигматичного, синтагматичного і дерива­ційного аспектів. Робота з тлумачним словником заго­стрює сприйняття і розуміння глибинного смислу слова. Сьогодні у тлумачних словниках, укладених на основі 11-томного радянського видання, усунуто ідеоло­гічно маркований ілюстративний матеріал, зафіксовано нові слова, які з'явилися в останні десятиліття, розши­рено основні функції (наукову, систематизаційну, нор­мативну, тлумачну), створюється єдина система засобів стилістичної характеристики.

Робота з етимологічним словником дає змогу поглибити складові лексикографічної культури, з'ясувати походження лексем, розширити уявлення про духовно-матеріальну культуру різних регіонів України. Збагатити мовний потенціал допомагають синоніміч­ні, антонімічні, фразеологічні словники, словники епітетів, іншомовних слів та ін. Орфоепічний і орфографічний словники засвідчують правописні стандарти і норми вимови.

Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця 59

Професійна діяльність зумовлює ознайомлення з термінами відповідної науки, оволодіння термінологіч­ним мінімумом, отже, звернення до термінологіч­них словників (подано інформацію про терміни), що уможливлює також розвиток мовнотермінологічної компетенції, зокрема завдяки «Українсько-російсько­му словнику наукової термінології» (2004) за редакцією Л. Симоненко. На формування лексикографічної і вод­ночас мовнокомунікативної компетенцій спрямований перший в українській лексикографії «Словник термінів міжкультурної комунікації» (Ф. Бацевич, 2007). У ньому подано терміни комунікативної лінгвістики, що відображають процес вербального і невербального спіл­кування людей, які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот.

На сьогодні активізувалися процеси семантичного розширення або звуження значення лексичних оди­ниць. Так, маргінес (марґінес) крім семантики «берег, поле книжки, зошита тощо» в сучасній українській публіцистиці функціонує у значенні «узбіччя цивіліза­ції, прогресу; глуха, відстала провінція». Лексему фун­дація вживають у значеннях: «пожертвування коштів на заснування чого-небудь; фонд; установа, організація (благодійницька); товариство, спілка». Увиразнюються питомі українські словотвірні ознаки: комп'ютерний, випереджувальний та ін.

Характеристика слова, особливо його стилістичних ознак, створення лексикографічного портрета слова чи групи слів потребують звернення до словників різних типів і різних баз даних. Це стимулює розвиток корпу­сної (електронної) лексикографії, отже, зумовлює впро­вадження до лексикографічної компетенції сучасного користувача інформаційно-комп'ютерної складової.

Корпусна (лат. corpus — організація, основа) лексикографія (грец. lexikon — словник і grapho — пишу) — галузь вивчення мови на основі текстів сучасної мови з постійним використанням комп'ютера для аналізу, збереження і опрацювання лексикогра­фічної інформації.

Корпусна лексикографія дає змогу постійно збіль­шувати кількість лексичних одиниць, не очікуючи чер­гового перевидання словника, значно економлячи час і матеріальні ресурси. Електронні словники забезпечу­ють збереження великого обсягу інформації за рахунок

60 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

використання гіперпосилань, мають ефективну систему пошуку (повнотекстовий пошук, одночасний пошук у кількох словниках, швидкість пошуку). Крім того, можна постійно відбирати й упорядковувати словнико­вий матеріал. Спробою корпусної лексикографії є елек­тронна енциклопедія «Українська мова» як додатковий засіб до друкованого варіанта (К., 2000), створеного в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні та Інституті української мови НАН України.

Українським мовно-інформаційним фондом (науко­во-дослідний інститут Національної академії наук Укра­їни, діяльність якого пов'язана з дослідженням мови комп'ютерними методами) в онлайновому варіанті розро­блена інтегрована лексикографічна система «Словники України», до складу якої належать п'ять словників — орфографічний, транскрипції, фразеологічний, синоні­мів та антонімів (252 тис. слів). У процесі підготовки перебуває новий 20-томний тлумачний словник укра­їнської мови, інформаційно-лінгвістична система якого еволюціонуватиме і як дослідницька. До неї буде «вмон­товано» лінгвістичний корпус української та інших мов з автоматизованою лексичною картотекою, озвучуванням заголовних слів, фотографіями, анімацією, відеофраг-ментами, елементами мультимедіа.

Один із шляхів формування лексикографічної ком­петенції — вивчення досвіду словникарської роботи за кордоном. У Франції, наприклад, систематично попов­нюють словник чужоземної лексики [ http://www.cul­ture, fr/culture/dglf], яку недоцільно вживати в офіцій­них документах; а діяльність Національного комітету з етики спрямована на постійне очищення мови від амери-канізмів, германізмів, жаргонізмів. У навчальному про­цесі університетів СІЛА успішно використовують елек­тронний тлумачний словник англійської мови Merriam-Webster's collegiate dictionary [ http://www.m-w.com/ thesaurus.htm], кількість нових слів у якому систематич­но збільшується.

Отже, на сьогодні зростає роль словника як путівни­ка в різних галузях знання, вагомої складової мовної культури особистості. Пошана до української мови, систематичне розширення інформаційного, практично­го обсягу лексикографічних знань, стійка усвідомлена потреба в опануванні здобутків української лексико-

Лексикографічна компетенція як показник мовної культури науковця 61

графії, бажання здійснювати лексикографічний науко­вий пошук, уміння і навички сприймати, впізнавати, аналізувати, зіставляти мовні явища і факти, коменту­вати, оцінювати їх з погляду нормативності, відповід­ності сфері й ситуації спілкування — усе це підвищує рівень лексикографічної компетенції науковця. Сфор­мована лексикографічна культура визначає рівень розвитку лінгвістичного чуття.

Запитання. Завдання

1. У чому сутність поняття «культура наукової мови»?

2. Поясніть відмінність між термінами «мова науки», «наукове мовлення», «науковий стиль».

3. Які чинники впливають на розвиток наукового стилю?

4. Визначте ознаки наукового стилю.

5. З'ясуйте, у чому полягає відмінність між усним і писемним нау­ковим мовленням.

6. Охарактеризуйте шляхи формування індивідуального інтона­ційного стилю.

7. Розмежуйте поняття «термін», «професіоналізм», «загальнонау-кові слова».

8. Поміркуйте, з якою метою в науковому стилі вживають устале­ні сполуки.

9. Поясність термін «екологія наукової мови».

10. У чому виражається сувора нормативність уживання морфоло­гічних форм частин мови в науковому стилі?

11. З'ясуйте особливості використання словоформ іменників у науковому стилі.

12. У чому специфіка вживання порядкових числівників на позна­чення часу?

13. Які частини мови маловживані у науковому стилі? Чому?

14. Поміркуйте, чи можна написати якісне наукове дослідження без звернення до словника. Чи підтримує держава роботу з підготов­ки та популяризації словників?

15. Мовознавець Олекса Синявський говорив своїм учням: «...працювати над своїм словником, себто над тим, щоб до речі й якнайкраще вжити слово, треба б далеко більше, ніж то в нас ведеть­ся... Така праця... збагачує лексику, витоншує її і зменшує лексичну однобокість, хибні нахили залюблятися в одних словах (чи з певними наростками) і обминати інші». Прокоментуйте слова вченого. Що для вас означає працювати зі словником?

16. Підготуйте рекламу одного з електронних словників, врахував­ши його мету, оптимальний обсяг інформації на слайді, вікові особли­вості глядачів, специфіку сприйняття інформації з екрана, вплив кольору фону і шрифту на розуміння інформації.

2.

Культура наукового тексту

Сьогодення актуалізує слова українського мово­знавця і педагога Івана Огієнка про те, що «наука чу­жою мовою не пускає в людині глибокого коріння». За кожним науковим текстом — особистість автора. Пізнаючи світ у багатоманітті його складових, до­слідник через науковий текст ініціює діалог з потен­ційним читачем.

2.1. Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів різних жанрів

Основною метою наукового мовлення є створення тексту — закінченого мовленнєвого утворення, змі­стової, структурно-граматичної єдності, що об'єктиво­вана в усній або писемній формі, характеризується зам­кнутістю, зв'язністю, різними типами лексичного, гра­матичного, логічного, стилістичного зв'язку і має певну прагматичну настанову.

Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів... 63

Поняття «текст» — об'єкт вивчення різних філоло­гічних наук. Лінгвістика тексту досліджує структуру мовленнєвих творів, їх членування, способи створення зв'язності тексту, його смислову побудову. Предмет стилістики тексту — різноманітні типи текстів, їх стилістичні особливості, способи розгортан­ня інформації, мовленнєві норми в різних функціональ­них стилях, типи мовлення (монолог, діалог, полілог). Досвід цих наук допомагає глибше розкрити особливо­сті наукового тексту.

Науковий текст — цілісний комунікативний блок, що має чітку, ло­гічну структуру із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, пунктами, параграфами, абзацами), насиченими відповідною термінологією.

Текст, як зазначає російський лінгвіст Валерія Чер-нявська, «завжди співвідноситься з комунікативною си­туацією та її антропоцентрами: автором й адресатом, суб'єктом мовлення і його партнером / -ами комунікації».

Комунікативна ситуація — функціонально-комунікативна сфера (побутова, офіційно-ділова, наукова тощо), у якій створюють текст.

Наукові тексти орієнтовані на читача-професіона-ла, підготовленого до сприйняття інформації. Змістом такого тексту є наукове знання, якому притаманні он-тологічність, методологічність, аксіологічність, ко-мунікативність, отже, науковий текст характеризу­ється тими самими ознаками. Його зміст відображає певну часову послідовність різноманітних фактів, по­дій і думок.

Науковий текст неможливо створити без попередньо зібраного матеріалу, проведення певного (констату-вального, формувального) дослідження, обдумування фактів. В іншому разі текст нагадуватиме огляд, рефе­рат і виконуватиме лише інформативну, а не дослід­ницьку функцію.

Серед принципів укладання наукових текстів учені виділяють такі:

— принцип змістової насиченості, що полягає в но­визні професійно орієнтованої інформації, її пізнаваль­ній цінності, лексичному і граматичному наповненні;

— принцип професійної значущості, що виявляєть­ся у повідомленні необхідної інформації з галузі профе­сійної сфери діяльності;

Культура наукового тексту

— принцип наукової інформативності, спрямова­ний на вияв смислової і змістової новизни наукового тексту, що розкривається в авторській концепції, оцін­ці певного явища чи факту;

— принцип новизни наукового тексту, що характери­зується наявністю теоретичних положень, нових знань, які обґрунтовані на основі фундаментальних або при­кладних наукових досліджень і впроваджені у практику;

— принцип змістової завершеності, який реалізу­ється у цілісності розкриття поставлених завдань;

— принцип проблемності, що передбачає потребу кодування проблемних запитань у назвах, змісті окре­мих параграфів і всього наукового тексту;

— принцип доступності фахівцеві однієї чи кількох галузей, що означає зрозумілість, легкість сприйняття інформації, відповідність повідомлення комунікатив­ній сприйнятливості користувача;

— принцип інтертекстуальності, який характеризу­ють як багатовимірний зв'язок наукового тексту з ін­шими. Російська лінгвістка Наталія Колесникова наго­лошує також на особливому способі побудови смислу тексту, так званому діалозі з певною чужою смисловою позицією, на взаємодії «своєї» і чужої» мови (залучення читача до авторського міркування).

Науковому тексту властива певна композиція: кож­ний компонент є значущою одиницею, тобто може вико­нувати функції роз'яснення, обґрунтування, уточнення, доповнення, унаочнення тощо. Вираження авторського ставлення дослідники називають модальністю тексту.

Важливими характеристиками наукового тексту є проблемність, гіпотетичність, цілеспрямованість, тобто він обов'язково відображає ту чи ту проблему, пропонує гіпотези, орієнтує на нове знання, доцільний і раціо­нальний, спрямований на досягнення дослідницької мети та завдань.

Ознаками наукового тексту є цілісність, членова-ність, зв'язність, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, науковість, заверше­ність, послідовність, комунікативність тощо.

Цілісність наукового тексту передбачає внутрішню організованість, смислову єдність, цілісне оформлення початку і кінця твору, переходи між части-

Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів... 65

нами тексту за допомогою певних мовних одиниць. Цілісність тексту виявляється також у визначеній логі-ко-смисловій структурі, компонентами якої є тематика, проблематика, ідеї тексту.

Зв'язність наукового тексту полягає в поєднанні його компонентів між собою за змістом. Лінійне розгортання тексту супроводжують слова цей, той, такий, це, усе це, тут, зазначений, подібний, ана­логічний, що вказують на єдність або близькість суб'єк­та дії, об'єкта або місця дії, а також повтори окремих слів чи їх синонімів. Логічну зв'язність наукового тек­сту забезпечують мовні одиниці, що виражають причи­ну і наслідок (тому що; зважаючи (з огляду) на це; через те що); умову (завдяки тому що) і наслідок (оскільки; внаслідок цього; у зв'язку з цим; згідно з цим; у цьому (такому)разі (випадку); за цих (таких) умов; на цій підставі).

Членованість тексту виражає відношення, які існують між розділами, підрозділами тексту. Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на порядок розвитку думки (насамперед, потім, тепер), перехід від однієї думки до іншої (розгля­немо, зупинимося на...,розглянувши..., перейдемо до...), результат, висновок (отже, підсумуємо...). Комуніка-тивність передбачає спрямованість тексту на відпо­відного адресата.

Інформативна, логічна, оцінна насиче­ність наукового тексту виявляється у здатності мовних одиниць виражати смислові компоненти, які допомагають читачеві зрозуміти смисл тексту. Ознака науковості виявляється (за Ю. Сорокіним) у дослі­дженні об'єктивного (істинного) змісту речей і явищ та їх взаємодії.

Архітектонічною одиницею тексту є абзац.

Абзац (нім. absatz, букв. — перерва, пауза) — відступ управо на початку першого рядка кожної частини тексту.

Абзаци окреслюють послідовність думок автора, їх завершений характер. Кожний абзац розвиває думку попереднього, випливає з нього і пов'язаний із наступ­ним. В абзаці важливу роль відіграє перше речення. Щоб головна думка, сформульована в ньому, розвивалася

Культура наукового тексту

й далі, в наступних реченнях варто застосувати повтор одного й того самого слова, словосполучення, відповід­них займенників тощо. Грамотне членування тексту на абзаци допомагає осмислити прочитане.