Методичні поради

Слід акцентувати увагу на тому, що культура Київської Русі – яскраве явище європейської середньовічної культури. Київська Русь проіснувала з ІХ до середини ХІІІ століття.

Аналіз першого питан ня доцільно почати з розгляду соціально-еконо-мічних та суспільно-політичних передумов християнізації. Закономірно, що духовна перевага християнської культури над язичницькою усвідомлювалася дедалі сильніше. Виникнення Київської держави ознаменувалося поступовою, а іноді й революційною зміною світогляду від родинно-племінного до дер-жавницького та від язичницького до християнського. Цей процес став основою та змістом культурного розвитку Київської Русі. Аналізуючи особливості прий-няття християнства, потрібно звернути увагу на те, що у Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 році, але вирішальним для процесу християнізації України було введення релігії як дер-жавної в 988 рр. Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило – зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскре-сіння Ісуса Христа і т. д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в «нижчі духи». Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.

Важливою подією, яка сприяла християнізації, стало запровадження в Київській Русі писемності і літератури. У 60–70-х роках ІХ ст. візантійський імператор Михайло ІІІ відправив до слов’ян двох братів-священників – Кирила і Мефодія. Вони упорядкували слов’янський алфавіт і переклали на церковно-слов’янську мову Євангеліє. Варто зазначити, що давньоруська література в цей час розвивалася рідною мовою. Церковнослов’янською мовою писалася церковно-повчальна та житійна література, близькою до розмовної велося діло-ве листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам’ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»). Обидві мови були близькі та зрозумілі українському народу.

Писемна література спиралася на два джерела – усну народну творчість і християнську традицію. Народні пісні й перекази використовувалися літопис-цями. Від усної народної творчості Древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися колядки і щедрівки. Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос. Били́на (стари́на) – руська народна епічна пісня про богатирів та їх подвиги, народні речитативно-мелодійні епічні пісні со-ціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билинні тексти прийнято поділяти на два типи: 1) військові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Нікитича, Альошу Поповича); 2) соціально-побутові, в яких, проте, завжди наявний і героїчний елемент («Вольга і Микула», «Дюк Степанович», билини про Садка). Окрім цього, усі билини діляться на два цикли – київський та новгородський (залежно від того, з якими центрами давньої Русі співвідносяться події, що описані в них). Головною темою билин стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності та величі Київської Русі.

Билини (старини) – виникли на основі абсолютно конкретних історичних подій. Тікаючи від татаро-монгольського гніту (ХІІІ–ХІV ст.) скоморохи занесли ці пісні на окраїнні землі Княжої держави (Новгородська земля й прилеглі території), звідки вони поширилися на Урал і в Сибір. В Україні на зміну цьому старовинному епосові прийшли козацькі думи, пісні, легенди про боротьбу з турецькими, татарськими й польськими завойовниками в ХVІ–ХVІІ ст. Головні персонажі билин – є історичними особами, їхні імена зафіксовані в «Повісті временних літ», інших хроніках та рукописних документах того часу. Ці ж образи побутують в інших жанрах українського фольклору (баладах, думах, легендах, казках, піснях).

Билинний епос поділяють також на кілька груп, які виокремлюються на основі трьох принципів: хронологічного (час подій), географічного (місця подій) тематичного (самі події й спосіб їх зображення). Найвідомішим героєм київського циклу є Ілля Муромець. Його ім’я згадується і в епосах інших народів, що свідчить про популярність богатиря Іллі не тільки в межах Русі. У билинах про Іллю Муромця чітко простежується ідея християнства. Він не був богатирем з дитинства. У билині «Ізцілення Іллі» йдеться про те, що він до 30 років «сиднем сидів» – був паралізований. Вилікували його каліки (перехожі –прочани до святих місць), які володіли християнським даром чудесного зцілення.

Перші діяння Іллі після видужання – селянська робота на землі, корчуван-ня лісу під поле. Так випробовується його богатирська сила, і тільки після цього він став готовим до поєдинку з ворогом. У першій билині про його військові подвиги («Ілля і Соловей-розбійник») Ілля отримує від батьків наказ творити тільки добро. Тому він сам обирає свій подальший життєвий шлях – послужити князеві Володимиру вірою-правдою, постояти за віру християнську.

Композиція билин усталена. Кожна билина ділиться на три частини: зачин (заспів), виклад і кінцівка (ісход). Зачин і кінцівка мають спеціальні поетичні форми й виконують функції обрамлення билин. Поетичність цього жанру також забезпечується вживанням постійних епітетів (чисте поле, ясне сонце), порівнянь (багатозначних і гіперболічних, наприклад, богатир б’є ворогів, мов траву косить), метафор (заспівала тятива, розгорівся бенкет), паралелізмів (коли внутрішній світ людини порівнюється з явищами природи, наприклад: «на заході красне сонечко – на відході життя дівоче»). Важливу роль відіграє гіперболізація та ідеалізація героїв. Билинний вірш побудований за законами народного тонічного віршування. Він виконується наспівною мовою (речитативом). Билинам властиве римування, але рима часто тільки віддалено співзвучна. У давнину билини виконували в супроводі струнного музичного інструмента (найчастіше гуслів), але з часом ця манера їхнього виконання втратилась.

Велику роль у Київській державі починає відігравати перекладна література. З Константинополя до Києва стали надходити церковні і світські твори, написані грецькою та іншими мовами. Одним з перших на Русі був переклад Євангелія, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородсь-кого посадника Осторомира – «Остромирове Євангеліє». Також поширювалися апокрифічні твори – твори релігійного змісту, неканонізовані церквою. Тут же слід зупинитися на розвитку «книжкового» мистецтва і появі перших бібліотек, та охарактеризувати особливості книгопереписування в державі.

Далі, необхідно звернути увагу на той факт, що із запровадженням писемності поступово почала розвиватися освіта, яка полягала у навчанні вмінню читати, писати, рахувати. Потім слід зупинитися на свідченнях про вищу освіту в Київській Русі, зокрема серед церковних ієрархів, та членів княжої родини і наближених до неї осіб.

Розглядаючи питання про приєднання Київської Русі до світового культурного процесу, студентам доцільно з’ясувати, що християнізація сприяла бурхливому розвиткові всіх видів мистецтва. Духовне піднесення русичів особливо виявилося в архітектурі, іконописі, музиці, літературі, книжковій мініатюрі.

Потім, було б корисним звернути увагу на культуру Галицько-Волинсь-кого князівства – складової історії Давньої Русі періоду феодальної роздрібне-ності. Варто зазначити причини феодальної роздрібненості, що корінилися у тогочасних виробничих і суспільних відносинах, які розвивалися на базі піднесення продуктивних сил у сільському господарстві й ремеслі. Далі слід перейти до розгляду мистецьких здобутків Галицько-Волинського князівства. При цьому бажано підкреслити, що поширеними жанрами літератури у ХІІІ ст. стають військові повісті, розповіді про житіє мучеників, проповіді. Успішно розвивалося й літописання у Галицько-Волинському князівстві, а розвиток усної народної творчості відбувався на основі давньоруських усно-поетичних надбань і традицій. Високохудожньою писемною пам’яткою ХІІІ століття є «Галицько-Волинський літопис», перша частина якого була складена в Галичі. В Галицько-Волинському літописі серед багатьох цікавих історичних подій та імен згадаюються три тодішні галицькі діячі культури – «премудрий худож-ник» Тимофій, «хитрець» Авдій і «словетний співець» Митуса.

Яскравим виявом високого рівня культури була архітектура краю. Визначальним у розвитку тогочасної архітектурної творчості залишалося хра-мове будівництво. Студентам необхідно звернути увагу і на високий рівень оборонно-фортифікаційного мистецтва у Галичині. Саме галицька архітектурна школа стала характерним поєднанням давніх традицій київсько-візантійського мистецтва з європейською технікою будівництва та декоративним оздобленням храмів і палаців.

По закінченні вивчення цієї теми студенти повинні оволодіти змістом таких категорій: християнство, книжкова мініатюра, глаголиця, кирилиця, літописання, храмове будівництво, канон, візантійський стиль.

Date: 2015-04-23; view: 617; Нарушение авторских прав