Перспективи української національно-визвольної революції 1 page

Ця більша праця Ст. Бандери була призначена лише для «внутріш­нього організаційного користування», як зазначено в книжечці п. н. «Перспективи української національно-визвольної революції». (Вишкільні матеріяли з курсу влаштованого Проводом ЗЧ ОУН), книж­ка І. Видання Організаційно-Кадрової Референтури, 1958 р., стор. 144, в якій до 122 сторінки включно надруковано цю працю із зазначен­ням «опрацював Бийлихо» (псевдонім Ст. Бандери).

Метою цих вишкільних матеріялів було «дати новий поштовх і напрямні для підготовчої праці серед кадрів ЗЧ ОУН, себто – зактивізувати наші провідні та рядові кадри на відтинку готування… до безпосередньої участи в організуванні та веденні національно-виз­вольної революції на Рідних Землях». Редакційний вступ до книжки виразно вияснює евентуальні сумніви щодо доцільности такого ви­дання: «…ще раз мусимо підтвердити нашу незмінну засаду: плянувати й підготовляти треба не тоді, коли ситуація вимагає вже без­посередньої дії, а наперед, заздалегідь готуючись до неї. Організація Українських Націоналістів не може за жодних умов займати пасив­ного становища і ждати, що нам принесе розвиток міжнародньої си­туації. Навпаки, ми намагаємося своєю працею і боротьбою впливати на розвиток міжнародньої ситуації, зокрема коли йде про внутрішнє становище в Україні. А щоб вести їх (революційно-визвольну ді­яльність і боротьбу – ДЧ) правильним шляхом і правильними мето­дами, мусимо мати на увазі генеральний плян, себто образ, як може і як повинна розвиватися революційно-визвольна боротьба, як по­винна виглядати вища стадія цієї боротьби – загальний револю­ційно-визвольний зрив, та якою мірою і якими засобами ми, закор­донні кадри, можемо взяти в ньому безпосередню участь».

З цього погляду доцільним є, щоб усі українці познайомилися з пра­цею автора.

Розділи з цієї праці були друковані теж у журналі «Визвольний Шлях», Лондон, Великобрітанія: у книжці за листопад 1959 р. під заг. «Протибольшевицька революція – єдиний шлях до визволення», стор. 1210-1218; у кн. за січень 1960 р. п. заг. «Значення війни для національного визволення», стор. 12-22; у кн. за жовтень 1960 р. п. заг. «Розвиток революційного процесу», стор. 1101-1112; у кн. за грудень 1961 р. п- заг, «Еволюція большевизму й частинні здобутки боротьби», стор. 1245-1250; у кн. 3(252) за березень 1969 р. п. заг. «Проблема на-ціонал-комуністичного фронту», стор. 274-283; у кн. за квітень 1969 р. п. заг. «Національно-визвольна революція і російські протикомуністичні сили», стор. 387-396; у кн. за травень 1969 р. п. заг. «Спільний фронт національно-визвольних революцій», стор. 515-522; у кн- за червень 1969 р. п. заг. «Розвиток і чинники революційного процесу», стор. 643-663; у кн. за липень-серпень 1969 р. п. заг. «Необхідність національно-визвольної революційної боротьби», стор. 771-774.

*

1. НЕОБХІДНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ

Перед з'ясуванням перспектив української національно-виз­вольної, протибольшевицької революції треба насамперед устійнити вихідну точку цього питання з нашого погляду.

Люди з пристосуванським життєвим наставленням, з пристосуванським способом думання і діяння, уважають вихідною точ­кою в цій справі питання: Чи така революція е можлива, які е реальні дані для її розвитку й успішного висліду? Залежно від відповідей на ці питання та від основ, на які ці відповіді спира­ються, треба, в розумінні цих людей, приймати або відкидати кон­цепцію національно-визвольної революції. Поскільки ж такому думанню є ближчий скептицизм, пасивність і резиґнація, ніж во­льова активність, риск і боротьба, то й арґументи за революційну боротьбу е, в його оцінці, надто слабі й непевні.

З таким підходом до справи постійно зустрічаємося в процесі самостійницької політичної діяльности. Противники революційної концепції питання про можливість і доцільність протибольше­вицької національної революції ставлять у різний спосіб, але завжди з сумнівом, з недовірою й неґативним упередженням. Зо­крема в затяжній міжнародній ситуації, в період коекзистенцій-ної політики, посилюється неґація революційної боротьби. Від її речників вимагають доказів, що протибольшевицька революція можлива, що вона має вигляди на успішний розвиток і на пере­могу. Це питання набирає кардинального значення зокрема для хитких, опортуністичних політичних середовищ, які під впливом сумнівів і зневіри завжди готові відцуратися від самостійництва та пристосовуватися до того, що легше і вигідніше, йдучи по лінії меншого опору.

Теж і в поширюванні концепції національно-визвольної рево­люції серед народніх мас та в мобілізуванні їх до революційної боротьби часто приходиться переборювати пасивізм, інертність і брак віри у власні сили народу. При цьому треба з'ясовувати не тільки мету і потребу революційної боротьби, але теж можливо­сті її успішного розгортання. Тому революційно-визвольна орга­нізація мусить мати скристалізовану відповідь на питання щодо можливостей визвольної революції та відповідно обґрунтовані аргументи, щоб ними розбивати сумніви і скріпляти правильне наставлення. Але ОУН цього питання не приймає за вихідну точ­ку для формування своєї визвольної концепції. В нас воно набу­ває теж іншого змісту, бо український націоналіст ставить собі за основне інше питання, а саме: як треба вести революційну бо­ротьбу, які методи і засоби найкраще запевнять успішність і пе­ремогу визвольної революції Так поставлене питання походить з наперед устійненої позитивної і рішучої настанови в справі ре­волюції та зміряє до найдоцільнішого заплянування і найуспіш­нішого ведення революційної дії. У відповіді на це питання вмі­щаються відразу арґументи-докази на те, що успішне розгортан­ня революційної боротьби є цілком можливе.

Вихідною точкою для Організації Українських Націоналістів у виборі революційного шляху до національного визволення є питання, чи революційна боротьба необхідна? Дійшовши до чіт­кої позитивної відповіді-підтвердження, ОУН приймає її за осно­ву для своєї визвольної концепції, для своєї дійової постави. Поскільки визвольно-революційна боротьба є необхідною для жит­тя і розвитку української нації, то нема чого зупинятися над пи­танням, чи вона є можливою, тільки відразу треба шукати відпо­відних доріг і способів для її успішного ведення. Така постава від­повідає основним законам життя. Кожна життєздатна істота, ко­ли має хоч один шлях для збереження загроженого життя, збирає всі свої сили і спрямовує їх на той шлях.

Московсько-большевицьке поневолення України є не тільки суперечне з прагненнями, життєвими потребами української на­ції, не тільки спиняє її природний, свобідний розвиток, але й за­грожує її існуванню. Москва послідовно намагається знищити само­бутність українського народу під кожним оглядом та за рахунок української національної субстанції збільшити російський націо­нальний організм Протиставитися цим імперіялістичним цілям та нищівній дії большевизму можна тільки шляхом боротьби, тим більше, що большевизм є найгіршою, найнебезпечнішою формою російського імперіялізму. Його тоталітарні, найбезоглядніші мето­ди послідовного і всебічного знищування поневолених націй, їх­ньої духовости, біологічної субстанції та матеріяльних основ са­мостійного існування не залишають жодних інших можливостей для збереження їхнього самостійного життя і розвитку.

Щоб вирвати українську націю з того положення та скінчити з процесом її постійного поневолювання і знищування, необхідно скинути московське володіння на Україні, викоренити большевизм-комунізм в Україні та усунути з українських земель всі чин­ники російського імперіялізму і всі його підпори. Це можна осягнути тільки шляхом рішучої визвольної боротьби цілого україн­ського народу, шляхом національної революції. Бо кожна дія, кожне намагання в тому напрямі, а навіть ставлення такої мети, визнавання таких ідей вже е актом протибольшевицької бороть­би, складовим чинником національної революції.

2. МОСКОВСЬКИЙ ІМПЕРІЯЛІЗМ І КОМУНІЗМ – ДВІ ФОРМИ ОДНОГО ВОРОГА

Визвольна боротьба України, яку веде націоналістичний, ре­волюційний рух, однаково спрямована проти відкритого москов­ського імперіялізму та інтернаціонального комунізму, як двох форм, у яких діє один ворог – Москва.

Імперіялізм російського народу – це явище історичного по­рядку, що міняє свої форми та методи дії, але в своїй істоті зали­шається незмінним. Його суттю є безнастанне намагання підпо­рювати собі інші народи та за рахунок їхнього визиску й знищу­вання постійно збільшувати свою силу, засяг свого володіння, розріст московської нації і її імперії. Цей Імперіялізм виступає раз відкрито, як сила і дія Росії, раз у прихованій, замаскованій фор­мі.

Комунізм – це тепер найважливіша форма закаптуреного мос­ковського імперіялізму. Не дивлячись на неросійське походжен­ня комуністичної доктрини, комунізм став фактичним інструмен­том московського імперіялізму, однією з головних форм і голов­ним засобом його замаскованого вияву і дії. Це стосується не тіль­ки до большевизму, себто до явно російського, але так само й до інтернаціонального, комунізму.

Розрізнення в нашій боротьбі окремих форм одного й того са­мого ворога потрібне з уваги на різнобічну його дію та створювані таким чином окремі фронти. Відкритий московський Імперіялізм діє проти самостійности України не тільки у формі большевизму, а теж як антикомуністичний російський Імперіялізм. Головний фронт проти першого з них є на Рідних Землях, а проти другого – покищо тільки на чужині. Але в майбутньому ця система може змінитися й обидва фронти відкритого московського імперіялізму можуть стати рівнорядними. Антикомуністичний Імперіялізм Мос­кви може прийти на зміну большевизмові.

Інтернаціональний комунізм не обмежується обширом большевицького панування. Він діє по всьому світі, серед різних наро­дів, і під цим оглядом є світовим явищем. При тому він стоїть на послугах московського імперіялізму, в большевизмі має свою основну, випадову базу, з Москви дістає постійне підживлювання. Для українського визвольного руху, як і для інших протибольшевицьких сил, інтернаціональний комунізм творить додат­кові фронти, побіч большевицького, відкриваючи ворожі дії з ба­гатьох інших боків. Тому фронтові проти інтернаціонального ко­мунізму мусимо відвести окреме місце в нашій боротьбі.

3. МОЖЛИВОСТІ ДОКОРІННИХ ЗМІН НА ПІДБОЛЬШЕВИЦЬКОМУ ОБШИРІ

Знищення большевицького поневолення України і відновлен­ня Української Самостійної Соборної Держави будуть великою геополітичною зміною такого порядку, що створить цілком інший уклад не тільки на сумежному з Україною просторі, але й набере світового значення. Визволення України спаралізує агресивність московського імперіялізму та завдасть смертельний удар інтерна­ціональному комунізмові.

Але пропорційно до величезного, світового значення україн­ської визвольної справи, стоять так само великі перешкоди на шляху до її здійснення. Ці перешкоди походять першою мірою від ворога. Москва, большевицький режим, усі відміни московсь­кого імперіялізму та світовий комунізм – добре розуміють зна­чення України і загрозу від її визвольних змагань. Тому вони всі­ма силами й засобами намагаються втримати Україну в стані по­неволення, знищити український національно-визвольний рух, чи хоча б заступити йому шлях до перемоги. Одночасно українсь­ка визвольна справа зустрічає чималі труднощі у вільному світі, в таборі протибольшевицьких держав. Маємо на увазі справжні протибольшевицькі сили, а не закаптурених спільників больше-визму, в ролі тих міжнародніх мафій, які відкрито діють проти самостійности України, виконуючи послугу Москві. Цих треба за­раховувати до ворожого табору. Коли ж антикомуністичні сили у вільному світі, зокрема керівні кола західніх держав, не під­тримують української справи, то це значною мірою діється саме через її велике значення. З одного боку діє сила інерції, а з другого – страх перед ангажуванням себе в гострий конфлікт з Мос­квою. Бо підтримка самостійницьких змагань України – це офензивна дія проти Росії на найвиразнішому для неї пункті.

Усвідомлюючи, які великі перешкоди і ворожі сили стоять проти наших змагань та які великі зміни викличе перемога укра­їнської визвольної справи, мусимо розглянути всі можливості і фактори, які можуть допомогти у визволенні України. З цього погляду нас цікавлять всі основні зміни на підбольшевицьхому просторі і можливості їх виникнення, не тільки такі, що стоять у причиновому зв'язку з українською визвольною справою, але теж такі, що приходять у наслідок дії інших сил і обставин, а які можуть мати вплив на умовини нашої боротьби.

Найперше ставимо собі питання, які можливості основних змін на підбольшевицькому обширі є передбачені в різних кон­цепціях. Маємо на увазі те, як може дійти до основних змін загаль­ного становища в країнах, тепер поневолених большевизмом. При цьому узгляднюємо не тільки нашу концепцію, а теж інші, щоб зіставити всі теоретичні розв'язки цього питання, розв'язки, які повинні б мати якісь реальні завдатки, коли на них спираються політичні концепції і за ними стоять певні політичні фактори.

Є три основні теоретичні можливості змін на підбольшевиць­кому обширі.

Перша можливість – це усунення большевизму зовнішніми силами. Практично беручи, за теперішнього укладу сил це може статися тільки одним способом – війною. Нема жадних виглядів на те, щоб інші держави могли усунути панування большевизму без війни, своїм натиском мирними засобами, чи самою загрозою пристосовання мілітарної сили. Війна з СССР і перемога держав протилежного бльоку могли б дати їм змогу знищити володіння большевизму і встановити на його місці новий лад.

Друга можливість – це внутрішня еволюція большевизму, глибинні зміни в большевицькій системі, зміни в режимі та в його національній, суспільній, економічній, культурній політиці.

Третя можливість – це протибольшевицька революція, насам­перед національно-визвольна революція поневолених Москвою народів.

Ці три можливості трактуємо як основні тому, що в кожній із них підметом, рушієм змін е інша сила, чи пак інший комплекс сил, що прямує до своєї власної мети. Вслід за цим, у кожному з тих трьох варіянтів зміни відбувалися б іншим, своєрідним спо­собом і мали б інший характер, хоч їхні наслідки в різних точках могли б сходитися.

Подані тут три основні можливості не є тільки вислідом теоре­тичних міркувань. Кожна з них має місце в якійсь політичній кон­цепції, за якою стоять українські чи чужоземні політичні сили.

Крім цих трьох основних можливостей, існують ще різні окре­мі комбінації. Такі комбінації переважають, власне, у різнородних політичних концепціях. Мало концепцій обмежується виключно й виразно на одній з трьох основних можливостей. Але при до­кладнішій аналізі коленої комбінованої концепції можна ствер­дити в ній перевагу однієї основної можливости, та другорядну ролю інших. Різні політичні концепції, які прямують до ґрунтовних перемін на теперішньому підбольшевицькому просторі, хоті­ли б узгляднити всі можливості, а не класти все на одну ставку. При тому ріжниці між спорідненими концепціями полягають на більшім або меншім наголошуванні саме тих можливостей, які в них стоять на другому місці, як доповнення чи підсилення основ­ної можливосте.

В цьому нашому розгляді не було б доцільно займатися різни­ми складними концепціями, бо це тільки утруднювало б дійти до чіткої оцінки і ясних висновків. Доцільніше, і цілком вистачаюче, застановитися над кожною з трьох основних можливостей і ви­робити собі оцінку їхньої вартости, а тоді будемо мати ключ до оцінювання різних комбінацій з тих основних елементів.

Застановляючися над поодинокими можливостями ґрунтовних змін, на підбольшевицькому просторі, не маємо на меті перевірювати, чи кожна з них має реальні основи та наскільки. Кваліфі­кація політичних тенденцій за критерієм реальности, чи нереальности є взагалі сумнівної вартости, поскільки за тими тенденція­ми стоять живі сили, готові і спроможні до боротьби за їхнє здійс­нення. Це стосується так само до оцінювання різних передбачу­вань майбутнього розвитку. Наша оцінка обговорюваних тут мож­ливостей не стосується до їхньої реальности, чи об'єктивної вар­тости, тільки має виразне, суб'єктивне визначення: нас цікавить передусім те, чи дана можливість відповідає українським виз­вольним змаганням, чи нашу справу можна з нею пов'язувати, чи є для того підстави.

4. ЗНАЧЕННЯ ВІЙНИ ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИЗВОЛЕННЯ

Переможна війна держав Атлянтійського та інших протибольшевицьких бльоків із СССР викликала б дуже великі зміни сві­тового маштабу, а зокрема створила б цілком нове становище в країнах поневолених Москвою. Третя світова війна зрушила б цілий уклад світових сил ще більше, ніж обидві попередні війни. Це можна передбачати з великою певністю, бо в такій війні прий­дуть до голосу всі експльозивні сили і будуть валитися різні хит­кі, штучні конструкції, яких чимало тепер у світі, та які найбіль­ше скупчені на цілому підбольшевицькому просторі. Велике стря-сення, викликане новою світовою війно, урухомить ув'язнені чи загальмовані сучасним міжнароднім станом революційні сили й процеси так, що вони виступлять на арену подій рівнорядно з си­лами і змаганнями обидвох воюючих бльоків. Власне в цьому по­лягає революційне діяння великих воєн, у яких не тільки зударя-ються обидві воюючі сторони своїми силами і прямуваннями, але ще й розв’язуються діяння інших сил і процесів, які розвиваються поза плянами і контролею однієї, чи другої воюючої сторони. Чим більша війна, тим трудніше воюючим сторонам втримати під кон­тролею її розвиток і наслідки.

Ми вже згадували про те, що було б недоцільно плянувати на­ші визвольні змагання тільки на можливостях виникнення світо­вої війни. Про початок війни може щось певно знати тільки така держава, яка сама плянує війну і при цьому лише вона має повну ініціятиву. За існуючого тепер укладу сил і сучасної міжнародньої ситуації, ніхто певно не може сказати, чи і коли може роз­горітися війна, бо жодна держава не має в своїх руках повної ініціятиви та всіх можливостей вирішувати. Крім цього справа не тільки в тому, чи взагалі заноситься на війну, ще важливіше пи­тання – коли вона може прийти.

Не маючи твердих основ певної відповіді на це питання, не можна наставляти своїх плянів однобічно тільки на одну можли­вість. Треба враховувати виникнення війни та бути готовим до повного використання її для національно-визвольної революції, але головний плян треба будувати незалежно від можливости війни.

Ще є питання, наскільки протибольшевицькі визвольні рухи можуть своєю політичною акцією і боротьбою впливати на вибух війни, або на його приспішення. Якщо б у цьому напрямі були ви­гляди, тоді це відкривало б перед визвольними рухами важливий шлях дії і давало б змогу з більшою певністю включати війну у власні пляни. В теперішній міжнародній ситуації відповідь на повище питання мусить випасти неґативно. Визвольні рухи поне­волених народів могли б дати тільки іскру, яка запалила б воєн­ний огонь у насиченому воєнною атмосферою міжнародньому по­ложенні. Для цього потрібно не тільки ворожнечі і політичного напруження між протиставними державами чи бльоками, але, що головне, теж необхідної мілітарної готовости і рішучости хоча б одної сторони. А це останнє залежить не так від абсолютного рівня озброєння, як ще більше від виразної і всебічної переваги над про­тивником. Якщо в існуючому міжнародньому укладі під цим огля­дом котрась сторона більше готова до війни, то нею є совєтський бльок.

Цілий розвиток подій після другої світової війни показує, що справа поневолених Москвою народів та їхньої визвольної бороть­би в оцінці західніх держав не має такої ваги, щоб могла децидуючо впливати на їхню політику супроти СССР, а тим менше на їхню поставу в питанні війни чи миру. Це саме стосується і до життєвих питань менших держав. Навіть загроза і наступ большевиків на важливі позиції західніх великодержав не виклика­ли у відповідь такої рішучої реакції, яка б поважно наближала офензивну війну Заходу. Вже було багато таких подій і ситуацій, які, за тверезою оцінкою, вимагали мілітарного встрявання захід­ніх держав в інтересі захисту від большевицької агресії світу, не тільки поневолених, але й вільних ще народів. Згадати б, наприк­лад, широку повстанську боротьбу УПА-ОУН, польського зброй­ного підпілля АК[38], підпілля балтицьких країн – кульмінаційне насичення цієї боротьби в перші повоєнні роки, та дальше вигорювання збройних, партизанських дій при байдужості Заходу; далі – комуністична збройна аґресія в Китаї і опанування його, а останньо мадярська революція та здушення її совєтською ар­мією при пасивності Заходу.

Цілий цей розвиток приводить до висновку, що в сучасній міжнародній ситуації і при теперішньому стані західніх держав визвольна боротьба поневолених народів не спроможна зрушити пасивности вільного світу такою мірою, щоб він став на шлях мі­літарного втручання. За таких обставин нема підстав і недоцільно включати в пляни визвольної боротьби можливість викликати війну революційними діями. Ця можливість могла б бути акту­альною тільки в такій ситуації, коли протибольшевицький бльок держав був би достатньо підготований, себто – готовий до війни.

В сучасному положенні визвольні рухи мусять трактувати пи­тання виникнення війни як фактор від них незалежний, фактор, який лежить поза засягом їхніх можливостей і впливу, трудний до певного передбачення і обчислення. Тут треба підкреслити, що це стосується тільки до виникнення війни, до її початку, а не до її розвитку і висліду, якщо вона вже почнеться.

Далі стоїть питання, яку вартість може мати війна між СССР і західніми державами для визвольних змагань поневолених Мос­квою народів. Його розгляд треба розділити на дві частини: пер­ше– це значення самої воєнної ситуації для визвольної бороть­би; друге – що принесли б противники СССР поневоленим наро­дам, яку мету відносно цих народів мала б їхня війна.

Війна між СССР та іншими державами напевно принесла б українському народові нові великі жертви в людях і, правдопо­дібно, теж великі спустошення країни. Не зважаючи на це, таку війну радо зустріли б не тільки активні борці-революціонери, а й цілий народ, якщо б вона давала якість вигляди на знищення большевицького поневолення і здобуття національно-державної незалежности. Жертви і всебічні втрати, що їх поносить Україна в большевицькій неволі, загально є значно більші і гірші, ніж були б наслідком війни.

Беручи до уваги цю обставину, виникнення війни між; СССР і західнім бльоком уважаємо побажаним, з уваги на корисні шан­си, які. вона принесла б визвольній справі. Наведемо важливіші моменти, що складаються на наше твердження.

Війна зрушила б застоялу міжнародню ситуацію, дуже не­сприятливу для визвольних змагань поневолених народів. В міжнародніх взаєминах інерція і страх перед більшими змінами відо-грають поважну ролю. Зокрема в теперішньому положенні пасив­на постава й поступливість західніх держав супроти большевиць­кої єкспансивности є спричинені бажанням уникати зударів з СССР та страхом перед війною. З вибухом війни ці мотиви від­пали б, те що перед тим стримувало, стане поштовхом до ініція­тиви й енергійної дії противників СССР. Хоч теперішній міжна­родній уклад не відповідає інтересам і бажанням Заходу, Захід усе таки боїться великого зрушення, щоб не стало ще гірше. Зо­крема він боїться війни з уваги на великі жертви. Таким чином опір проти великих міжнародніх зрушень, зокрема ж таких, які розвивалися б з вибуховою силою, йде з різних сторін, теж і від держав незадоволених сучасним положенням. Тому зрушення існуючого стану є дуже трудною справою і вимагає великих сил. Війна зробила б це відразу.

Під час війни визвольна боротьба поневолених народів набуде більшого значення в оцінці противників СССР, відповідно до її властивої ваги. Не зважаючи на те, що у світовій війні по обидвох боках діють мільйонові армії та відбуваються величезні баталії, революційні акції і сили можуть відогравати важливу ролю, значно більшу, ніж нормальні фронтові армії, якщо міряти відношен­ня їх діючих сил. Пропорційно малі повстансько-партизанські від­діли можуть зв'язувати і знищувати великі армії у ворожому за­піллі. Тим більше значення для розвитку війни мають національ­ні революційні рухи, які впарі з повстанською, збройною бороть­бою розгортають різні форми революційної акції і своєю дією роз­строюють і в корені розкладають велику частину ворожої сили. Історія другої світової війни, а опісля льокальні війні у Східній і Південно-Східній Азії показують велике, часто вирішальне зна­чення революційних рухів. Можна сподіватися, що цей досвід не буде в майбутньому так знехтований противниками СССР, як це було в минулій війні.

Вслід за цим революційна боротьба може легше знайти союз­ників і підтримку. Правда, для справжнього союзу не вистачає боротьба проти спільного ворога, треба теж спільної мети, чи хоч би узгіднення в позитивних цілях з боку договірних сторін. Але коли цього немає, є ще можлива тимчасова й обмежена взаємодо­помога на підставі погодження тактичних цілей обидвох сторін. Війна з СССР напевно не буде ні легкою, ні короткотривалою. Тож можна сподіватися, що в час війни противники СССР, незалеж­но від своїх політичних плянів на майбутнє, не дозволять собі на таке неприязне чи легковажне ставлення до українського рево­люційно-визвольного руху, як це має місце тепер. Коли не мо­жемо рахувати на справжніх союзників, то, принайменше, можна одержати зброю та інший технічний виряд, потрібний до бороть­би, від ворогів спільного ворога. Але не можна виключати теж кращої можливости, що з розвитком війни у західньому бльоці визріє таке політичне наставлення, яке дасть спільну плятформу для протисовєтської війни третіх держав та для національно-виз­вольних революцій, а через те прийде до координації всіх проти-большевицьких фронтів одним стратегічним пляном.

За найважливіші користі з війни для національно-визвольних змагань треба уважати ті обставини, які облегшують власну бо­ротьбу поневолених Москвою народів. Передусім те, що війна зв'язує головну увагу і сили большевиків зовнішніми фронтами та унеможливлює їм сконцентрувати свою енерґію проти револю­ційно-визвольних сил. Зокрема у застосуванні масового терору і репресій, які є засобом большевицького володіння, війна наки­дає вужчі межі, ніж мирний час. Під цим оглядом большевицька система має цілком протилежне становище, ніж держави, що збе­рігають якісь правні норми. У тих державах воєнний час виправ­дує, а то й вимагає більшого обмеження громадянських прав та гострішого трактування виконности обов'язків і норм, диктованих воєнними обставинами. Тому в державах з справжнім правопо­рядком внутрішня система під час війни є значно твердша, ніж у мирний час. А большевицький режим засадничо не респектуе жодних прав і свобід громадянина, не підчиняється жодним правним нормам, хоч сам їх встановляє. Він трактує всі ділянки і всі справи внутрішнього життя опанованих ним країн цілком довіль­но, підпорядковуючи всіх і все своїм бажанням, своєму розумін­ню доцільности. Большевизм не потребує жодних виправдань для свого безправ'я, насильства, тотального терору і визиску, засто­совує їх однаково як під час війни, так і під час миру. Властиво ціла внутрішня система під большевиками є перманетною воєн­ною системою. Але війна з іншими державами примушує больше­вицький режим більше рахуватися з народом та з такими наслід­ками свого поступування, які шкодять його воєнним діям, підри­вають мілітарний потенціял.

Війна примушує режим покликати до армії великі маси лю­дей, і він не може їх втримати під такою щільною індивідуальною контролею, як під час миру. Зокрема під час воєнних операцій і рухів військ політично-поліційна контроля вояцтва значно по­слаблюється. Психологічне наставлення загалу вояцтва у війні, особливо на фронті, робить його здатнішим і готовішим до проти­лежної дії та боротьби, ніж у нормальних підсовєтських умовах. Розвиток війни створює чимало ситуацій сприятливих для того, щоб вояцтво, замість захищати зненавиджений режим і систему, повернуло свою зброю проти них. Власне ця зброя, яка під час війни дістається в руки великої маси вояцтва, може бути вели­кою небезпекою для большевиків, вона може стати зброєю проти-большевицької визвольної революції.

Це були б ті обставини, створені воєнною ситуацією, які спри­яють революційно-визвольній боротьбі, дають кращі можливості ширше розгорнути її та вести з поважним, успішним ефектом.

З'ясовані тут обставини, які виникли б наслідком воєнної си­туації, мають для національно-визвольних змагань настільки зна­чення, наскільки їх використовує народ і його революційна сила для повного розгорнення власної визвольної боротьби. Без відпо­відного використання воєнної ситуації і без власної революційно-визвольної боротьби сама війна не принесла б нам визволення від московсько-комуністичного імперіялізму.

Але в нашому політичному житті зустрічаємо й інші концепції, зокрема такі, які всі визвольні сподівання перекладають на війну, мовляв, воєнна перемога західніх держав над СССР автоматично принесе Україні національне визволення. Щоб у цьому питанні мати ясність, треба насамперед з'ясувати політику західніх держав. Нас мусить цікавити не лиш сама війна, а теж пляни західніх держав у питанні майбутнього ладу на теренах розгром­леного війною СССР.

Виразної офіціяльної відповіді на це питання ще не маємо, але політика західніх держав показує їхнє основне наставлення, як у справі конфлікту з СССР, так і в справі визвольних проблем поневолених Москвою народів. На цій підставі можна робити ви­сновки відносно плянів західнього бльоку на випадок війни, бо ж ті пляни не можуть багато розходитися з. теперішнім наставленням. Війна, якою буде великий збройний зудар західнього бльоку з бльоком большевицьким, мусить мати не тільки мілітарну, а теж політичну й психологічну, послідовну підготовку під час миру.