Наслідування

Наслідування - процес і продукт дій. Наслідування - універсаль­ний спосіб засвоєння чужого досвіду, здатність мимовільно відтворю­вати рухи і дії, поведінку, манери діяльності. Але цим не може обмежи­тися наслідування. Більше того, наслідуючи навіть неусвідомлено, людина може відтворювати пережиті напливи почуттів, хід думок, збуджувати нові образи силою своєї уяви. Тобто відтворювати тс, що переживали і відобразили у своїх творах таланти - і генії.

Наслідування - привілей дитячий. Особливого розвитку воно набу­ває в період грації. Цс не означає, що дорослі не користуються наслі­дуванням, але воно в них стає більш усвідомленим, тобто регулюється мірками розуму.

У наслідуванні дітей зароджуються творчі потенції і паростки особис­тої культури. Саме культура оточуючого середовища є тим неоціненним матеріалом, що живить і виховує талант. От і уявіть собі, яку велетен­ську роботу виконує маленька людина, підкоряючись неусвідомленому потягу, споїіуці до наслідування; як продукти наслідування збуджують внутрішню роботу душі і як усім цим керує не свідомість і воля, а без­посереднє почуттєве відображення: образи, думки, почуття. До того ж -чужі спочатку і перетворені згодом силами душі на власні здобутки.

У цілому наслідування - асимілятивний процес.

Чому наслідування асимілятивне? Воно працює не на критеріях іс­тини, добра і краси, до яких у дитини іде довгий шлях, не на симпатії -співчуванні, інтересі, зацікавленості, а на примушуванні діяти так, а не інакше, - а стандартно. Тому і уподібнення себе іншому відбувається не у всьому тому, що викликає позитивні почуття.

Симпатія до дії створює образ дії або схему поведінки і забезпечує їх великою кількістю енергії. А ви вже знаєте, що від образу або думки одиїі крок до дії, втілення їх у реальні способи самовизначення люди­ни. Бо пристрасне бажання - проект дії, який без опору і навмисних зусиль реалізується в дійсність.

Біда, що діти неспроможні оцінювати якість (моральну і естетич­ну) взірців, яким наслідують асимілятивно, неусвідомлено.

Наслідуванням дітей треба вміло керувати, слід спрямовувати уподібнення кращим взірцям дій, поведінки, діяльності - особливо взірцям, створеним талантами і геніями людства і наповненими глибо­кими думками, потужними почуттями і силою уяви.

Здатність до оцінки того, що наслідують - бажаного, у дітей створю­ється, коли критичність мислення (після 13 років) вийде вперед інших механізмів таланту. Тоді почнеться оцінка взірця за критеріями істини, добра і краси того, що подобається, що справляє приємне враження, бо відповідає справжньому естетичному почуттю, а не є даниною моді або спотвореному смаку масової культури.

Психомоторне наслідування.У п'ятирічному віці своїми рухами діти випромінюють граціозність, красу, пластичність. Ці рухи і дії у віці грації здійснюються за взірцями, що існують у думках, почуттях та уя­ві. Вони - доказ того, що в людини немає бездумних рухів, що пересу­вання в просторі - це оволодіння простором, а існування в координатах часу - оволодіння часом. Це вміння володіти собою, своїми рухами і дія­ми, самим собою. І не просто володіти, а ще й створювати певне вражен­ня - естетичне, користуватися джерелом насолоди - м'язовою радістю.

Головне ж у психомоторному наслідуванні те, що рухи і дії супро­воджуються, стверджуються і випереджаються образною думкою, яка, подібно штурману, прокладає шлях до мети і переживається всією сис­темою почуттів, що народжуються власними силами людини. Процес і механізм наслідування починаються дуже рано: вже дошкільнятко-п'яти-шестирічна дитина - міцно засвоїла і може:

а) відрізняти гармонійні рухи і дії від їм протилежних - незграбних;

б) впізнавати гармонійні предмети і явища серед менш доскона­
лих - непривабливих своїми естетичними І моральними властивостями;

в) досить точно розрізняти в психомоторних діях - своїх і чу­
жих - ритм, темп, координованість і пластичність - їхні властивості, а
також довільно змінювати їх за бажанням.

Людина дуже рано починає свідомий вибір предметів для насліду­вання, але й наслідує, відтворюючи чужі образи, думки (образу) і по­чуття - протягом всього життя - неусвідомлено.

Наслідування опредметненням почуттів. Ця форма наслідування стосується дій з неодухотвореними предметами І явищами. Дитина, граючись з лялькою, переносить свої почуття на неї і переживає їх як такі, що існують насправді і випромінюються іграшкою. Таким чином вона переживає додаткові почування, які і стають живим джерелом піз­нання і усвідомлення особистих почуттів.

Діти психологізують неодухотворені предмети. Зрозуміло, одушев-лення неживих предметів - продукт дитячої уяви, спосіб тренування своїх почуттів, осягнення їх розмаїття. А оскільки дитина вірить, що риси, відчуття, почуття, думки, втілені нею в ляльку, насправді існу­ють, то в усе те, з чим дитина діє, вона вдихає душу, оживляє.

Можливо, таке наслідування - природний для людини механізм - і створило безліч антропоморфізмів.

Наслідування буквальне. Це процес, система дій, що відтворюють зовнішній взірець. Дитина обмальовує живі істоти або предмети, роз­фарбовує їх. Малює портрети, автопортрети, особисті рухи і дії, дивля­чись на себе нібито збоку, масові сценки. Про що цс свідчить? Дитина прагне пізнати себе зовні, створити стійке уявлення "тілесної схеми" себе самої, простору свого Я, почуття пропорцій, яким вона наслідує, виконуючи ці та інші дії. Особливо таке наслідування характерне пері­оду грації - з 5 до 8-Ю років.

Пізніше буквальне наслідування відбувається через копіювання дій товаришів або дорослих. Що ж людина копіює? Жести, міміку, панто­міміку, голос улюбленого співака, птахів, тварин тощо. Це свідчить про те, що підліток впевнено користується чужими образами І відповідно до них регулює свої рухи і дії. Можливо, з цього дитячого наслідування і створився імітаційний жанр естрадного мистецтва.

А те, що для людини в буквальному наслідуванні не виключається перекривляння чиїхось рухів, міміки мовлення, свідчить про дієвість почуттів гумору, іронії і навіть нищівного сарказму. Зображення учнем дій оточуючих людей у навмисно спотвореному, смішному вигляді тощо - моральна оцінка або відплата тому, хто вчинив йому неприєм­ність, порушив правові норми або звичаї.

Якщо для дорослих імітаційний жанр естрадного мистецтва і кари-кіггура нібито дозвільна, захоплива розвага пристрасних наслідувачів, і о для учнів ті самі дії — перші кроки до самостійної творчості.

Спонтанне наслідування. Або відстрочене копіювання. Попере­дні форми наслідування відбуваються під впливом безпосереднього сприймання дій і їх причин. Вони реактивно відтворюються в тому або іншому вигляді, а спонтанне наслідування діс тривалий час, при від­сутності взірця. Іноді справляється враження, що воно довільне- на­слідок внутрішніх причин.

Так або інакше ми ототожнюємо себе, свої дії, поведінку з тими, хто поряд з нами і подобається нам. Вони і стають взірцями, еталонами, навіть кумирами для нас - особливо для отроків. Усі їхні властивості (позитивні - добре, негативні — дуже погано) реалізуються ними без­думно: почуттєве відображення з минулого керує сучасним, реалізую-чи потребу, яка звільняє людину від дискомфорту.

Часто це відбувається без критичного аналізу наслідків; людина, ослі­плена привабливим образом, діє як сліпа, позбавлена здатності бачити, куди прямує. У неї почуття (чужі) беруть верх над мисленням, тому все виконується без урахування умов ситуації - навмання, бездумно.

Мимовільне наслідування переважно веде до негативних наслід­ків. Чому? Кожна окрема людина, навіть авторитетна, не може при­рівнятися до рівня ідеалу- вищої досконалості, бо в ній уживаються протилежності - позитивні і негативні риси.

А діти і підлітки ще не можуть точно розрізняти їх, і тому вилуча­ють із взірця те, що яскраве, строкате і незвичне, що полонить їхню душу і стає регулятором поведінки.

Більш цінний напрям спонтанного наслідування - примірюван­ня. Воно- позитивне, навіть украй необхідне в процесі навчання і освітлення душі чужим досвідом. Цінність його не в тому, що запози­чені образ і почуття (дій, поведінки), а в тому, що цей спосіб регуляції, проходячи крізь особисті почуття і мислення, фільтрується, осмислю­ється і засвоюється в позитивних формах - гармонійних утвореннях -власними силами розумового синтезу.

Тобто замість механічного, сліпого копіювання - активність сприй­мання, критичність мислення І дій під контролем почуттів. Це вже про­цес творчий. А отже - і плідний.

Розумове наслідування або опредметнення знань. Взірцем для відтворення тут є матеріал знакових систем - засобів спілкування, зо­крема, символів, понять, формул або правил діяння з ними. Вони міс­тять у собі відображення предметного світу в абстракціях: властивості або ознаки предмета - основні І найзагальніші. У результаті - спроще­не відображення - схема предмета, його абрис.

Абстрактне відображення визначається переважно умовними позна­ченнями, які в свою чергу вимагають розумових зусиль для розшифро­вування знаків, що замінюють слова, словосполучення або поняття.

Засвоєння голих абстракцій мало що дає людині. Чому? Бо думки в абстрактних формах - теоретичне ставлення до предметів, а людина поки що живе в світі практичного, дійового ставлення до конкретних предметів, зв'язок з якими встановлюється образами і почуттями, тоб­то вона почуттєво-практична особа.

Розумове наслідування - оживлення абстрактної думки. Абстрак-ція-думка перетворена на образ предмета і насичена енергією почуттів, спонукає втілювати її смисл у матеріальні конструкції.

Так, дитина, яка не один раз бачила, як користуються сірниками, ножем тощо, думає, що нібито усвідомила цю технологію. А взявши до рук ці предмети, опиняється в безпорадному стані: ножем врізається, вогнем обпалюється. Лише згодом, за допомогою особистого досвіду -почуттєво-образного - і знання, оволодіває ситуацією: стає спромож­ною спритно користуватися сірниками і ножем, не замислюючись над тим, як це робиться.

Взаємодія абстракції і дії породжує новий тип знання - почуттєво-образне. Рука і голова стають не відокремленими органами діяльності, а одним - універсальним органом; рука втілює в предмет знання, по­чуття і образи, які переживає людина, те, про що думає і чого бажає. Усе це впорядковується головою і стає змістом діючої людини.

Творче наслідування. Творче наслідування - особлива форма суто людського наслідування. Цей механізм починає діяти у віці отрока, особливо у вундеркіндів. У чому його сутність? У звичайному супер­ництві з талантами, це спроба власними силами зрозуміти, як і заради чого вони творили.

Наслідуючи процеси відкриттів і винаходів, підлітки не повторюють продукти діяльності талановитих людей - мистецькі твори, а беруть з про­цесу їхньої творчості ті способи, які їм до вподоби. Тому творче насліду­вання не є крадіжкою; навпаки, воно - студіювання майбутнього таланту.

Твори вундеркіндів зовні справді схожі на зліпок з прекрасного ху­дожнього або ремісничого твору. Але сутність твору в іншому: вундер­кінд пройшов шлях розв'язання складної задачі, зрозумів процес реа­лізації запозиченої ідеї.

У творчому наслідуванні підліток шукає невловимі течії почуттів, думок та уяви і пропускає їх крізь свою душу, тобто переживає майже

все те, що відчували їх автори. Його не минас і драма боротьби проти­лежних почуттів, біг думок, зіткнення ідей. Усе це його захоплює не менше, ніж сам процес творчості.

Діти, не схильні до наслідування, захоплюючись ним, мають мож­ливість піднятися до рівня переживань, які відповідають величі зразків прояву людського Духу у творчості.

Якщо звичайна дитина все оцінює у двоїстій системі: добре - по­гане, приємне - неприємне і таке інше, то вундеркінд робить те саме з більшою точністю, користуючись мірками гармонії - власним естетич­ним почуттям. Наведемо шкалу його мірок:

а) переживання стану піднесеного- активність, пов'язана з по­
шуком гармонії в неповторній новизні, несподіваною особливістю
предмета або явища, яка вражає уяву: при цій зустрічі дитину охоплює
здивування, вона захоплюється, а іноді І лякається, коли почуття пред­
мета не зовсім виразне;

б) переживання прекрасного - в предметі знайдена гармонія, і він
сприймається як досконалість форми, симетрії, ритму, його впорядко­
ваності;

в) почуття комічного - відображення дій і вчинків людини з втра­
ченою гармонією, але вона претендує на повноцінність І досконалість
і використовує негідні засоби досягнення своєї мети;

г) почуття трагічного - відображення загибелі гармонійного,
перемога недосконалості внаслідок конфлікту між ними;

д) почуття потворного - свідчення відсутності гармонії в пред­
метах і явищах, що переживається як невдоволення, антипатія, огида.

Вундеркінд у своїх діях, користуючись мірками станів гармонії — прекрасного, піднесеного, комічного, - самотужки створює нові пред­мети і явища. Бере в руки інструменти (слюсарні, теслярські, музичні тощо) або перо і пензлик, співає або йде до балетної школи, займається спортом,- і все це,"щоб втілити свої задуми в матеріальні конструк­ції. Від процесу його роботи (а не від її продуктів) у спостерігача ство­рюється враження, що ця дитина - творець.

Насправді ж усе це лише підготовка до творчості. Головне - потяг до творчості йде від дитини, цс потреба виявити свій духовний світ, себе і створити щось важливе.

Хобі. Це - захисна від монотонності життя активність людини. ХобІ неусвідомлено захоплює вас у вільний час; воно не просто захоплення або пристрасть. Це — спосіб компенсації негативних зовнішніх впливів,

що заважають нормально, із задоволенням жити; а ідеал - це коли хобі і повсякденна робота стають продовженням одне одного, підсиленням, нагромадженням у вільний час додаткової енергії. Тоді це не є компен­сацією і нейтралізацією стресогенних впливів, а навпаки - протидіє їм захисною силою нагромадженої енергії.

Види дій учІння - їх система повинна організовуватися в гармоній­ну цілісність- єдину і неподільну. Порушення гармонії дій гри, учін-ня і праці - обмеження їх кількості, наприклад, у дошкільнят - грою, в учнів - навчанням, а в дорослого - працею, - призводить до того, що лю­дина потрапляє у стан монотонності життя. Воно спотворюється до не-впізнання: гра перетворюється на азартне явище, дозвілля - на безтямне "вбивання" вільного часу, наслідування - на підкорення своїх бажань і дій випадковим або занадто модним для свого часу стилям поведінки.

Виходячи з уявлення про природу гармонійної цілісності, дослі­димо: за яких умов гармонія створюється, чим регулюється і як вона впливає на розвиток людини, її уміння правильно жити.