Засоби розвитку механізму творчості

Засоби і цілі. Система засобів розвитку включає в себе все те, що своєю силою викликає в людині рух механізму творчості, перехід від одного стану до іншого, а перетворення його на інший, виникнення но­вих властивостей тощо - і забезпечує безперервний розвиток людини.

Система засобів праці - цс сукупність:

1) людських можливостей - здібностей і механізмів психіки;

2) духовних продуктів діяльності людства - ноосфери, на яких за-
і-острюються і вдосконалюються можливості продуктивної діяльності
людини;

3) методик викладання, вправляння і змагання, узгоджених з віко-
мими можливостями людини; їх оснащення інструментами, механізма­
ми, машинами, якими людина оволодіває, щоб доцільно користуватися
ними в навчанні, а потім і в праці.

Засоби обираються відповідно до мети. Усі вади засобу або невра­ховані його властивості переносяться і на продукт дії, надаючи йому

непередбаченою змісту і якостей: недосконалий засіб псує матеріал, а мету робить недосяжною.

До засобів праці належать і духовні продукти. Це - засоби-дум-ки, укладені в слова, поняття або теорії, що відкривають можливість усвідомлювати зв'язки між предметами і явищами дійсності - з одного боку, а з другого - стати інструментами діяльності. Думка, образ, по­чуття, пережиті людиною, стають дійовими засобами, тому що пере­творюються на енергію, здатну виконувати роботу.

Третю групу засобів розвитку механізму творчості становлять мето­дики викладання, вправляння і змагання, які стають дійовою умовою реалізації мети. Зміст методик передбачає, за допомогою яких засобів, факторів і способів дій людина досягає бажаного розвитку механізму творчості і виробляє ті чи інші предмети.

Методика викладання - спосіб пізнання, самооцінки і перетво­рення невідомого в задачі на відоме- знання, предмет, процес, явище тощо. Це здійснюється шляхом демонстрації розв'язання суперечнос­тей у типових задачах, формулюванні завдань для розвитку здібностей із задатків, оскільки всі майбутні перетворення навчального матеріалу і здібностей містяться в прихованій формі в меті навчання, що, як ми вже зазначали, визначає характер і спосіб дій, організує волю людини.

Методика навчання споріднена з пізнанням через дослідження не­відомого. Але навчальне дослідження відбувається в штучних умовах і на матеріалі, опрацьованому відповідно до педагогічних принципів.

Методики визначають шлях через терші невідомого до бажаної ме­ти. Тут буде доречно згадати Ф. Бскона, який порівняв метод зі світильни­ком, а дії людини - з мандрівником. Коли метод навчання освітлює шлях людині, то навіть кульгавий випередіггь того, хто біжить бездоріжжям.

Навчальна проблема. Навчальна проблема- складне теоретичне або практичне завдання, для розв'язання якого недостатньо знань, и-стосовуваних раніше; в ньому бракує методу, правила, формули - но­вих засобів порівняно з тими, які застосовувалися раніше для здобуття нині відомого. Треба спочатку створити метод розв'язання задачі, а по­тім скористатися ним для досягнення мети.

Проблема конкретизується рядом задач, їх системою, що передбача­ють різноманітні розумові або психомоторні дії:

1) вивчення;

2) дослідження;

3) вирішення, які лише і гарантують вихід людини за межі відо­
мого.

Знову до більш складного невідомого!

Навчальна задача вказує, що є відоме і невідоме, а ви маєте знайти шлях, яким треба пройти, аби перетворити невідоме на відоме.

Засіб реалізує мсту. Засіб - втілена єдність відображення предмета і предмета дії, на який спрямована активність людини. Тому засіб втілю­ється в предмет дій - його мету - кінцевий продукт.

Усі невраховані властивості засобу (позитивні, а ще гірше - негатив­ні) переносяться і на продукт дій, надаючи йому непередбачених допов­нень змісту і якостей. У реалізованій меті - предметі - є дещо більше, ніж у тому, що передбачалося: а цей додаток і є роботою засобів.

Продукти праці - здобутки ноосфери

Поняття духовності. Ми з вами причетні одночасно до трьох осно­вних сфер буття:

1) природи і суспільства;

2) світу духовної і матеріальної культури - ноосфери;

3) власного духовного світу.

Засвоєння смислу цих сфер буття - завдання кожної людини, яке вона приречена розв'язувати все своє життя. І чим більше вона буде діяти, розв'язувати цю задачу, тим більшим і світлішим буде ЇЇ духовний світ.

Перші дві сфери буття людини мають нескінченний зміст, а можли­вості людини обмежені часом життя, швидкістю переробки інформації, потребами, і тому вона спроможна захопити лише певну ділянку при­роди, світу культури і перетворити їх на зміст свого духовного світу.

Кожна сфера нашого буття відображається одна в одній, а всі вони разом - неподільна цілісність. Зміст сфер перетікає з одної в одну, зба­гачуючи одна одну, а якщо людина станс спроможною розв'язувати задачі і проблеми - станс творцем, то світ природи і суспільства, світ духовної і матеріальної культури збагачуватиметься плодами її роботи.

Чим же треба володіти людині, щоб увійти в ці сфери свого бутгя і створити свій духовний світ - логос?

Для цього треба розвивати свої творчі сили - творчі здібності - І до­цільно ними користуватися. Користуватися, щоб створювати продукти нові, оригінальні і самодостатні.

Як це розуміти? Розшифровується це так:

а) щоб розбудувати свій духовний світ, треба мати здібності;

б) щоб створити в собі духовний світ, треба добре мислити, пере­
живати глибокі почуття, давати волю польотам уяви і мати досконалу
исихомоторику, забезпечену достатньою енергією;

в) щоб творити духовність у духовному світі, треба користуватися своїми творчими здібностями.

Творчість, мислення і розуміння породжують особливий світ - ду­ховність. І лише в цьому світі людина може відчувати задоволення, а якщо в ньому їй буде не зовсім зручно, то нехай розбудовує нові повер­хи духовної або матеріальної культури.

Що ж міститься у понятті "духовність"? Буквально: вона означає те, що віє, дмухає, як щось невидиме; найтонкіше повітря, дихання, дух­мяність, запашність тощо. Духовність - це сила, яка впливає на душу людини, хвилює ЇЇ, захоплює І надихає на активність.

Найпотужніші шари духовності містять у собі твори мистецтва, вті­лені в речовині, мові і в продуктах праці людей на культурній і вироб­ничій нивах.

Конкретно: духовність - продукти роботи самого духу - найбільш розвиненої поетичної душі людини, яка розлита по всьому тілі; мисля­чий дух, втілений у природні матеріали, здатний повертатися до людей у тих самих кількостях і якостях енергії та інформації - бути невичерп­ним джерелом, довічно рівним самому собі.

Духовність діяльна; вона дає енергію та інформацію кожній люди­ні, закликає людину до безпосередньої дії, до творчого процесу, а не тільки до переживання почуттів, як це поширено думати в наш час. І найголовніше —до розвитку в кожній людині механізмів психіки.

Ноосфера - сфера розуму. До продуктів праці людини можна від­нести все тс, що вона зробила власними руками або силою свого розу­му. Зокрема, це:

а) предмети з речовини, результати дії роботи, що мають спожив­
чу вартість;

б) відкриття, винаходи, художні твори;

в) здібності людини, стан активності механізму психіки;

г) натхнення - особливий психічний стан, який характеризуєть­
ся піднесенням сил і активізацією всіх душевних та психомоторних
функцій.

Поняття душі (психе) і логосу- продукти глибоких міркувань му-дреців-філософів - надбання античного типу культури. На жаль, вони випали із наукового і повсякденного вжитку. Чому так сталося - пред­мет іншої розмови. Але ці поняття треба відроджувати, зрозуміло, на рівні досягнень сучасної науки про людину. Чому відроджувати? Щоб

наблизити наукову і побутову культуру людей до світового рівня, в яко­му ці поняття є ключовими в розумінні глибинних смислів ноосфери.

Поняття ноосфера- зовсім молоде: йому трохи більше 100 років. Але воно, як і стародавні поняття науки, має величезну здатність по­роджувати сили пізнання і праці.

Ноосфера - поняття, створене з двох старогрецьких понять - розум і сфера (куля). Автор поняття В. І. Вернадський - перший президент Академії наук України. На його думку, ноосфера - вища стадія розвит­ку біосфери, "мисляча оболонка Землі".

Вже на початку XX століття поняття ноосфери в розбудові своїх теорій використовували П. Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Трохи пізніше М. М. Камшилов "мислячу оболонку Землі" назве- ноогепікою; поль­ські біосферики - созологією. У наш час поняття ноосфера набуває великого значення не лише в справі розв'язання глобальних проблем екологи і демографії, а й у розбудові змісту освітньої системи.

Що ж описується поняттям ноосфера?

Культурна оболонка Землі: вже пізнаний, засвоєний і культивований логос - система законів природи. Сутність ноосфери - інформаційно-енергстична. Енергія її доступна всім, будь-якій людині, зрозуміло, залежно від рівня розвитку її душі (психе). Ця енергія та інформація, замкнені в гармонійні форми, зберігають у собі нестаріючу (раніше го­ворили - нетлінну), нерозпорошувану інформацію і енергію людського духу - духовність.

Ноосфера містить у собі велетенський духовний потенціал, смис­лове поле якого практично не має меж. У ноосфери є дуже чудодійна властивість- вона має здатність до безмежного зростання. Треба на­голосити і на ще одній властивості ноосфери: вона завжди спрямована в майбутнє.

Прорив у майбутнє - її тенденція. Це - третя ознака ноосфери.

Якщо продукти ноосфери - частина логосу, якою оволоділи і вико­ристовують люди, то яка ж роль людини і її розуму в цьому планетар­ному процесі?

Душа людини знаходиться між логосом і ноосферою. А між приро­дою і душею двобічний зв'язок здійснюється психомоторикою.

Людина збирає плоди і на ниві логосу, і на ниві природи, щоб нагро­маджувати їх у засіках ноосфери, завдяки чому культура людства - на відміну від людини - практично невмируща.

Ноосфера, зароджена на планеті Земля, має тенденцію до постійно­го розширення і стає структурним елементом космосу. І ніхто не думає інакше. Відтак, задача кожної людини - і старих, і малих - ще більше уточнюється: діяти розумно, зберігаючи природу і себе в її лоні; вико­ристовувати і розширювати доцільно ноосферу; і - найголовніше - ді­йти думки: "чим людина може стати".

У ноосфері зосереджені всі шляхи, якими йшло людство до істини, добра й краси. Зосереджені всі продукти мислення, почуттів та уяви, роботи психомоторики і енергопотенціалу. Вони не лише готові ре­зультати — знання і матеріальні утворення, а - найголовніше - і те, як вони зароджувалися з нульового стану і розвивалися до вершин до­сконалості.

Ноосфера містить у собі історію - знахідок і помилок - тисячоліт­ньої творчості людства.

Перед людиною цей зміст постає як дещо дане. Він для нас минуле, яке не має координат ні простору, ні часу. Цей матеріал не для здобуття ерудиції і не для "критики", яка довго панувала над деякими, найбільш цінними прошарками ноосфери. Продукти ноосфери не є матеріалом для завантаження пам'яті і для переживання насолоди: хоча і цей шлях не зовсім поганий.

Перевагу треба віддати іншому. Учитися творчості на матеріалі:

а) чужого мислення, яке вело до думок найвищої точності - до
істини;

б) чужих почуттів, які породжують приховані в людині почуття,
сповнені не меншою силою, ніж у талантів і геніїв;

в) чужої уяви, розвиваючи свою уяву, здатну в очевидному бачити
неймовірне.

У взаєминах з ноосферою людина вростає в культуру, поєднуючи чужий досвід з особистим - проходить уже відомі шляхи мислення, по­чуттів та уяви до істини, добра і краси, які прокладали найвидатніші уми людства.

У творах талантів і геніїв втілені думки і почуття в формах гармо­нії, яку вони побачили, відчули в природі. Коли людина має взаємини з гармонійними предметами або явищами, то переживає стан піднесен­ня, відчуває подив, зацікавленість, вдоволення.

Звідки все це? Творці наситили їх як інформацією, так і енергією, втілили в них свої душі. Отже, незважаючи на простір і час, творці приходять до нас і вчать нас мислити, почувати, уявляти, щоб ми ви­користовували свої творчі сили.

Дії уміння і саморозвиток людини

Поняття про уміння. Наші дослідження праці довели, що і діти і деякі дорослі інтуїтивно в своїй роботі одночасно користуються трьо­ма основними видами діяльності - грою, учінням і працею.

Активність людини народжується злиттям: а) дії-гри; б) дії-учіння; в) дії-праці. Створюючи цілісність, вони започатковують творчий про­цес, а людина оволодіває способами діяльності. При цьому вона здатна наймонотонніший процес перетворювати на цікаву для себе гру, глибо­ко пізнавати невідоме і виробляти продукти праці з особливими есте­тичними властивостями.

Граючи з матеріалом або сировиною, людина пізнає їх властивості, а виробляючи предмет, матеріалізує в ньому свої здібності. І в цей мо­мент істини ми відкриваємо велич цієї людини - творця!

Учіння може бути і стихійним процесом - досвідом практики. Во­но - продукт дій, які не були визначені свідомою метою, як у шкільно­му або інститутському навчанні. Людина діє і в цій дії самостійно ви­являє своє мислення - вчиться мислити, почувати - вчиться розвивати їхню потужність, а передбачаючи кінцевий стан продукту дій, розвиває уяву, психомоторику і нарощує цими самими діями свою енергію.

При організації способів гармонізації діяльності людини треба вра­ховувати наявність декількох самостійних, генетично пов'язаних між собою, рівнів учіння і їх продуктів - здібностей.

Сенсорна наученість людини дає змогу їй розрізняти в широкому діапазоні властивості предметів і явищ, впізнавати знайомі властивості там, де вони дійсно існують, тощо. Тобто мати високий рівень загаль­ної чутливості.

Сенсомоторна наученість - здатність регулювати психомоторні дії і рухи, спритно і безпомилково користуватися образами сприйнятої си­туації або доцільно діяти, керуючись уявленнями.

Психомоторна наученість дає змогу об'єднувати рухи тіла і думок, почуттів і уяви в цілісні образи- регулятори доцільних дій, а також тонко і точно диференціювати, генералізувати і систематизувати ін­формацію і енергію для розв'язання задач. І все цс відбувається безпо­середньо в процесі психомоторної дії - від початку до її завершення.

Розумова наученість дає можливість подумки діяти з предметом, не торкаючись його руками.

Користуючись розумовими здібностями, людина може успішно зна­ходити в образі дії суттєві властивості і зв'язки між ними, виявляти

оптимальні варіанти розв'язання задачі, передбачає можливі помилки до того, як вони стануть дійсними. Розумові здібності людини виявля­ються в точності створення найближчої і віддаленої в часі мсти дій і діяльності і образу бажаного майбутнього, себе самої в майбутньому. Розумові здібності діють також поза межами сфери дії.

Будова дій учіння

Без перебільшення можна сказати: учіння, з-поміж інших видів ді­яльності, ближче за сутністю до процесу праці, але не тотожне їй.

Як учіння, так і праця створюють певні продукти: учіння - у формі здобутків минулої активності - досвіду, який людина носить завжди в собі; а праця - те, що людина виробила.

Праця регулюється свідомою метою (власною або чужою), а учін­ня - мимовільно створює продукт - способи своєї активності без спе­ціальної мети і зіткнення свідомих і підсвідомих смислів.

Повернемося до складових учіння, щоб засвоїти його смисл.

Навчання. Навчання - свідомий цілеспрямований процес - елемент учіння, система дій людини під керівництвом учителя і протягом бага­тьох років. На уроці людина одержує дозовану частину інформації в пе­дагогічно опрацьованій формі. А зміст освіти в навчанні визначається:

а) рівнем досягнень науки;

б) соціальним досвідом людства і

в) можливостями майстерності вчителя.

Отже, активна і законодавча сторона навчання - учитель.

Від учня вимагається сумлінне виконання завдань, передбачених на­вчальною програмою. Активність людини тут визначається складністю вимог програми і натхненням учителя, яке надихає учня опановувати максимум інформації з мінімальною енергією і в стислі строки.

Навчання займає жорстко визначений віковий період життя: від 6 до 17-18 років - загальна середня освіта, а далі - вища. Питома вага навчання — роботи людини під керівництвом учителя - на її життєво­му шляху не перевищує 12-13 тис. годин. Сподівання на те, що люди­на, яка склала понад 20 іспитів у школі, і студент, склавши екзамени при набуванні освіти, мають повну картину світу і ноосфери - мар­не. Насправді вона в них - мозаїчна: білі камінці спотворюють її зо­браження і роблять з неї строкату суміш різнорідних частин. Недарма випускнику вузу на виробництві кажуть: забудь те, чого тебе вчили, і починай спочатку.

Цілеспрямованість навчання передбачає і розв'язання задач розви­тку в учневі прагнень і вмінь: самостійно без учителя і без примусу ззовні - протягом усього життя - набувати нових знань, досвіду.

Але ця частина мети навчання не завжди здійснюється.

Чому? Ми ще раз констатуємо факт: відбулася підміна мети. Учін­ня замінили навчанням, домінуючим стало передавання - одержання знань, умінь та навичок.

Система навчання в школі розбудувала навчально-виховний процес у формі праці, виробництва знань, умінь та навичок. Ніхто не ска­же, що таке "виробництво" погане. Але якою ціною воно досягається?

Науку змусили обґрунтовувати практику школи: життєдіяльність людини розклали на складові: гру, учіння, працю- і кожну вивчали окремо без врахування взаємного зв'язку.

Справді, науку цікавлять питання: "що?" і "чому?". Вона старанно їх вивчає. А процес розвитку- "як?" і ''заради чого?"- залишався на другому плані науки. Водночас, педагогічна технологія запозичила в науки її метод - аналітичний - і побудувала на його засадах свій про­цес: все і вся розривалося на частини з інтуїтивним сподіванням, що синтез частин у цілісність відбудеться сам собою.

Можливо, в цьому і причина нарікань на психологію і її малу ефектив­ність. На жаль, так сталося, що гру, учіння і працю не лише вивчали на­різно, а й розподілили за періодами онтогенетичного розвитку людини.

Знову спрацювала аналітична тенденція науки. Гра стала першою діяльністю дошкільняти. Учіння в формі навчання - дітям, підліткам і студентам. На законах навчання - дій людини під безпосереднім керів­ництвам учителя - стали будувати процес підготовки до самостійного життя. Причому в найцікавіший відрізок життєвого шляху, пов'язаний з пошуком свого покликання, ствердженням себе суверенною і само­достатньою людиною не словами, а продуктами справ.

Нарешті, дорослим залишилось останнє - лише праця.

І установка: жити у вируючих хвилях роботи, роботи, роботи... Ста­лося так, що з нашого життя вилучена гра і учіння: замість учіння - без­перервного життєвого процесу - впроваджена короткострокова проце­дура підвищення кваліфікації або удосконалення нас як спеціалістів.

А душа? А духовність? А наша тілесна культура? Отож, при переході в іншу вікову групу - дорослість - досвід і здібності, набуті в грі і учін-ні, припиняють своє функціонування, втрачаються, а людина позбавля­ється умов розвитку, Що ми, дорослі, втрачаємо, зрозуміти не важко:

1) переживання глибоких почуттів, збагачених продуктивною уя­
вою, народжених вільною діяльністю - грою;

2) напруження почуттгвих і розумових процесів, які тренують
пам'ять і створюють картину світу- учіння. А до чого веде домінант-
ність праці - однієї праці - теж легко усвідомити. Це: а) мінімізація енер­
гетичних витрат на дію і максимізація їх протягом дня; б) праця автома­
тизує навички, уміння і природно перетворює людину на виконавця;

3) творчість через створення в праці суто механічного процесу,
автоматизованих робочих дій, якими вже давно розв'язані задачі ви­
робництва.

Розподіляючи діяльність, зокрема; гру - дітям, учіння - підліткам і юнакам, працю - дорослим, ми підштовхуємо їх до спотворення по­треб і разом з ними мотивів життєдіяльності.

Чому мотивів? Мотиви виникають при зустрічі з невідомим - за­дачею, а в навчанні переважає передача знань, умінь та навичок і людина прив'язується до їх передавання-одержання силою примусу.

Прикрощі навчання виникають тому, що із мотивації людини:

а) вилучається бажання уявляти схему наступних дій - створення
системи думок, які є їх безпосередніми регуляторами;

б) зникають переживання почуттів дії і їх продукту, створеного
власноручно;

в) уповільнюється забігання уявою і думками наперед дій, які вико-
ігуватимуться не лише в найближчому, а й у віддаленому майбутньому.

Отож, треба завжди пам'ятати, що природна життєдіяльність люди­ни - неподільна на частини органічна цілісність; з неї неможливо вибір­ково вилучити жодного елемента. Те саме з навчального процесу - гри, учіння і праці - в противному разі цей процес буде спотворений, а то й зруйнований; порушення цілісності і гармонії діяльностей призводить до руйнування гармонії душі не тільки дитини, а й дорослого.

Де ж вихід з такого становища? Передусім слід переглянути наукові і традиційні погляди на життєдіяльність людини; повернутися до лю­дини і зрозуміти її як органічну цілісність, у якій вона і всі її види ді­яльності сплетені в один-єдиний клубок. Нарешті -дослідити і усвідо­мити технологію поєднання гри, учіння і праці в цілісність і будувати їх цілісно, щоб ця цілісність стала для дітей і дорослих обов'язковою умовою, невід'ємною якістю, стилем мислення.

У такому разі кожен елемент-засіб буде мати можливість природно­го розвитку. І для цього небагато треба:

1) підтримувати сталість потреб дитини з урахуванням потенцій­
них сил гри, учіння і праці, спроможних розбудити і виховати, неза­
лежно від віку, творчі можливості механізмів психіки;

2) глибоко усвідомити, що учіння - не важка і малоприємна ро­
бота над собою і навчальним предметом, а найцікавіша іра духовних і
психомоторних сил людини на фоні позитивних почуттів, величезного
вдоволення - розумової і м'язової радості;

3) зрозуміти, що ціле, цілісність - цс сплав, в якому всі складові
з'єднуються у визначеній природою пропорції; видимо існує і опти­
мальне сполучення, єдине, що гарантує найбільш повне самовизначен­
ня людини.

Суперечності в навчанні. Криза діяльності людини - переванта­ження навчальним матеріалом. Так, учні молодших класів працюють у класі чотири - п'ять годин і вдома - стільки ж. Змагання з часом на межі можливостей організму втомлює механізми росту тіла, змінює мотиви, і людина втрачає уявлення про цінність своєї праці, радість, а від навчання зазнає лише сталих страждань...

Подивіться на цих самих хлопчаків в інших умовах- у вихідний день вони виходять надвір відразу після сніданку і ганяють м'яч до темряви. І не втомлюються. Дівчатка можуть грати в "скакалки", чер­гуючи десятки фігур, вигадуючи все нові й нові, - доки їх не загонять додому. І вони не втомлюються.

Виходить: в одних умовах діяльності - навчанні - діти втомлюють­ся і захищаються від нього всіма можливими способами і прийомами, а в грі - ні. Роботу, яку вони виконують тут і там, - важко зіставити. Але відповіді на перше питання поки що немає. Розглянемо іншу ситуацію: навчання-гру. Якщо поставити людину в умови навчання-гри - стикне-мося з парадоксом. Виконуючи за сутністю одні й ті самі розумові дії, одну й ту саму роботу, якої вони уникали раніше, - у навчанні-грі пра­цюють активно, цілеспрямовано і продуктивно. Зрозуміло, діяльність підсилюється енергією почуттів, які народжуються грою: розумовою або психомоторною. Монотонність діяльності зникає і перетворюється на поліфонічну активність, захоплюючу, приємну і радісну.

Цей парадокс - явище є повсюди. Про це свідчить такий експери­мент. Учням давалось украй монотонне завдання: постаратися надзви­чайно довго писати звичайні палички. Або перекладати палички з купи до коробочки поодинці. Ось вам результати.

Одні діти швидко перенасичуються роботою і оцінюють її як нудне і безглузде заняття - і відмовляються від експерименту.

Зовсім інакше працювали діти, схильні захоплюватися, - пристрас­ні. Вони виконували ту саму роботу з насолодою, винахідливо і без психічного напруження.

Чому таке стається, не секрет: цс безглузде завдання творча людина перетворює на смислову діяльність, усвідомлену і цілісну - привабли­ву для себе гру. Задана монотонність стає поліфонічною роботою.

Якого ж смислу набуло писання звичайних паличок? Незвичайного! Писання паличок стало засобом створення смислових конструкцій. Па­лички зображали огорожу, паркан навколо будівлі, а будівля створюва­лась з привабливих візерунків, які змінювали один одного в компози­ції. І все це з тих самих паличок! Перекладання паличок перетворю­валося в уявну гігантську лісорозробку! У перевезення "велетенських дерев" фантастичними тракторами. А дії дитини ставали діями, спо­вненими почуттями і міркуваннями.

Зовнішня картина дій тут залишалась украй одноманітною, а вну­трішня - стала надзвичайно багата, забарвлена розмаїтою грою думок, почуттів та уяви, які реалізовувались у створюваних конструкціях.

Шумування. Научування - неусвідомлюване набуття людиною в процесі життя: а) психомоторних і сенсомоторних здібностей, б) нових форм поведінки і в) соціальних якостей.

Довільний процес у складі учіння - засвоєння. Він починається від моменту народження і різноманітними шляхами здійснюється протя­гом усього життя. 1 тому є умовою і способом розвитку душі й тіла.

Мета засвоєння змісту природи і ноосфери - в самому процесі ово­лодіння ними.

Але процес научування - лише елемент більш потужного явища в житті людини - учіння. Роки учіння передують рокам майстерності. Бо учіння - це стійкі зміни діяльностей, які виникають завдяки викорис­танню попередніх знань.

Засвоєння. Між засвоєнням і оволодінням існують відмінності.

Засвоєння - центральний процес шкільного навчання, сприймання, осмислювання і запам'ятовування навчального матеріалу. Що при цьо­му придбає людина? Вона знайомиться з предметом, не маючи можли­вості доторкнутися до нього руками, створює його загальні контури, схему дій з ним. Осмислює його на рівні слів і понять.

Головна ж мета засвоєння навчального матеріалу - точність словес­ного відтворення, за яке ставлять оцінку, видають атестат про рівень освіченості.

Оволодіння - здатність користуватися заученим матеріалом у прак­тичній дії, матеріалізувати його в предметні конструкції - речові або знакові системи. Тобто в такому процесі оволодіння засвоєний матеріал стає часткою міри людини, частиною її душі; воно працює, щось проду­кує - і тим самим створює найцінніше в людині - прагнення до подаль­шого розвитку себе власними силами, тобто бажання саморозвитку.

Те саме стосується і психомоторних здібностей. Оволодіння пси-хомоторикою виявляється в тому, що людина, незалежно від умов дії, може діяти стабільно, точно, координовано, спритно, ритмічно і з плас­тичними рухами.

У цих видах праця учня, його дії мотивуються зовнішніми вплива­ми. Ініціатива діяти виходить не від нього. Проте не є винятком і такі поодинокі випадки, коли людина діє від свого імені, за власними ба­жаннями: "Я хочу!" Звідси і випливають задачі експериментів: визна­чити умови, завдяки яким зовнішня, чужа мотивація перетворюється на свою внутрішню, а людина стає спроможною діяти самостійно.

На відміну від навчання, робота учня під керівництвом учителя яв­ляє собою процес і як мета дитиною не усвідомлюється. Бо засвоєн­ня - продукт будь-якої діяльності; воно як шлях, який залишається за спиною пішохода, - що пройшов, те і знаєш; засвоєння - живий на­слідок роботи.

Зокрема, засвоєння - продукт роботи з предметами науки, мисте­цтва, техніки і технології, спілкування з людьми, взаємин і дій з соціу­мом і природою. Оволодіння передбачає наступні практичні дії. Діючи з предметами навчання або праці, людина відкриває діями в цих пред­метах для себе невідоме і засвоює його, робить його власним здобут­ком - предметом перетворення, а здібності - новоутвореннями.

Вправляння. Спеціально організовані вправляння - частина учін­ня. Вправляючись, людина цілеспрямовано (але не завжди доцільно) виконує ряд завдань. Тренується, набуваючи певних усталених при­йомів дій, вузьколокальних навичок, рис характеру тощо. Що значить локальних?

Усі ці вправи штучні. Ними щось конкретне закріплюється, виправ­ляються попередні помилки, які стали навичками- автоматизовани­ми діями або операціями в складі більш складних навичок і умінь. На жаль, навички стримують подальший розвиток людини, а їх матеріалі­зація вимагає зусиль і часу.

Сподівання на те, що вправляння - це підготовка до навчання більш складним діям - себе не виправдовує, не призводить до спроможнос-

ті людини добре і швидко працювати, мати спритні руки і досконало володіти заученим матеріалом. Чому? Захоплення вправами веде до автоматизації їх як окремих і самостійних дій, а застосування їх як еле­ментів у новій системі створює інтерференції, які і руйнують цілісність образів, системи, думок і почуттів, всередині їх точиться боротьба за домінантність.

Тут працює закон цілісності: ціле містить у собі дещо більше, ніж сума навіть найдосконаліших елементів, Здібності і механізм таланту вирощуються, а не складаються з окремих, нехай і найдосконаліших, елементів. Наприклад, перевага сил уяви над іншими механізмами ро­бить людину бездіяльним мрійником.

Ось звідки скутість, закріпачення думок і рухів, навіть "боротьба мотивів".

Свідома і підсвідома імітація дій. рис характеру, рухів, манер по­ведінки та ідеалів - далеко не повний перелік продуктів особливого елемента учіння - наслідування. Завдяки цьому механізму душі люди­на успадковує все навколишнє, майже не витрачаючи на цю величезну роботу свою енергію.

Моделювання. Тепер розглянемо види і зміст моделювання як до­сить жорсткого і регламентованого ззовні наслідування. Подивимося, як складаються ті шляхи, якими людина може вростати в культуру люд­ства, поєднуючи в цілісність і чужий, і власний почуттєвий досвід.

Головне в моделюванні як наслідуванні те, що регуляторами дій, по­ведінки або діяльності, в тому числі дій розумових і психомоторних, стають стандартизовані і чужі: а) образи, б) почуття, в) думки, які без опору з боку людини надходять від зовнішніх зразків, продукгів твор­чої діяльності. Але моделювання не завжди продуктивне. Оскільки на­слідування дітей і підлітків асимілятивне.

Здатність до моделювання розвиває, поширює і поглиблює можли­вість до самосуду і вироку не лише зовні сприйнятому взірцю, а й - що особливо цінне — власному бажанню їм наслідувати...

Іноді людині стають зрозумілими мотиви спонукання, джерела енер­гії для навчальних дій. Звідки виникають її потреби до навчання - зсе­редини себе або надходять ззовні як чужа воля; чим учень обґрунтовує свої бажання виконувати навчальні завдання; в чому сенс його діяль­ності і домінуюча позиція, точка зору на учіння.

Процес учіння - універсальний, всебічний, всеосяжний і загальний для людини. Бо учіння - форма засвоєння людиною здобутків минулої

діяльності, стан свідомості і підсвідомого, які постійно збагачуються цілісною життєдіяльністю - її досвідом.

Учіння - механізм життєдіяльності, завдяки якому через циклічне по­вторення будь-яких дій, діяльності, життєвих ситуацій відбувається пере­творення їх змісту на емпіричне знання, а також усього того, з чим вза­ємодіє людина, - у власність, придатну для подальшого користування.

Але ця чудодійність механізму учіння - його універсальність фор­ми, - часто підмінюється однією з форм учіння - навчанням, а всі інші, не менш продуктивні, залишаються поза увагою або просто придушу­ються: переважно від необізнаності в цьому механізмі психіки.