Активність і розвиток

Активність - загальна характеристика людини, динаміка діяльнос­ті і джерело перетворення і підтримання життєво значущих зв'язків із світом людей і ноосфери. Активність - самостійна сила дій, розвитку і стан людини. Вона - саморушне діяння людини, що прискорюється і поширюється, протилежність йому - пасивність.

Активність - динамічна умова становлення, реалізації і змін кож­
ного виду діяльності, властивість її власного руху. Енергійність - вну­
трішній стан людини в процесі дії, що включає довільність і цілепокла-
дання. Надситуативмість - можливість виходу за межі вихідних цілей і
її тривалість у процесі розв'язання задач, що ведуть до створення про­
дукту дій. ■

Продукти активності підсилюють дійові властивості механізмів психіки людини. За умови комплексного впливу на механізми вони на­бувають велику кількість нескінченно малих приростів здібностей і цим підтримується тенденція гармонійного розвитку людини. Синтез засобів-дій - учіння, гри і праці - в одну неподільну цілісність є не са­моціллю, а способом регуляції активності людини.

Тут ми розглянемо критерії єдності і розбіжності дії-гри, дії-учіння і дії-праці, оскільки вони є:

1) засобом розвитку;

2) предметом контролю;

3) прогнозуванням станів людини.

Це дасть можливість намітити шляхи їх синтезу.

Людські можливості майже не мають меж розвитку. Іноді дитина може рости, але її розвиток зупиняється надовго, а то й на все жит­тя. Тут ріст - збільшення організму або окремих органів, збільшення в їх розмірах, а знань, умінь та навичок - у кількості. Розвиток тут - ін­ший процес, хоча і пов'язаний з ростом.

Розвиток- процес надбання: 1) безповоротних, 2) спрямованих і 3) закономірних змін у психіці і свідомості людини. Продукт розвит-

ку - якісно ьюві утворення в людині, і в тому числі механізми творчос­ті. І тільки одночасно діючи, всі три властивості виділяють процеси розвитку з-поміж інших видів змін.

Унаслідок росту виникають кількісні зміни. У процесі розвитку від­буваються якісні трансформації: зміни структури, складу і функцій ді­ючих органів та інструментів людини.

В учінні, грі, праці як засобах розвитку психіки найбільше наванта­ження припадає на психомоторику - орган людини. Цей орган служить для розвитку на його основі багатьох робочих органів праці, переробки сировини або матеріалів.

Дії праці

Дії праці - процес створення продуктів з речовини природи або зна­кових систем: текстів, формул, живописних полотен тощо, які мають об'єктивну цінність. Праця вимагає від людини великих енергетичних витрат при втіленні своїх здібностей мислення, почуттів і уяви, психо­моторних здібностей при створюванні речей.

Мста праці - створити бажаний продукт, виконати завдання, зміни­ти стан і розташування предметів у навколишньому середовищі. Від конкретного трудового процесу, крім остаточного продукту, нічого не вимагається. Метою цього процесу ніколи не стає розвиток душевних або психомоторних сил; адже працюють не заради розвитку своїх про­дуктивних сил, а задля вироблення продукту.

Створення уявлення про структуру праці

Арістотель, мабуть, був першим з мислителів, хто намітив основні контури структури праці. Він виділив чотири причини: а) матеріальну, б) формальну, в) діючу і г) цільову.

Діалектичне перетворення будь-якої речі з можливості на дійсність становить структуру праці людини. Щоб пояснити цю структуру, Арістотель використовує як приклад роботу скульптора.

У діяльності скульптора є 1) матеріал - мармур, 2) форма - уява -образ (Бога або людини); 3) сам скульптор виступає в ролі джерела ак­тивності або діючої причини; 4) створення скульптури - мета праці.

Щоб виникла необхідна річ, предмет, явище, людині потрібні: а) ма­теріал, сировина, тобто матерія взагалі; б) форми, за допомогою яких оформляється матерія; в) причина, агент, що приводить до руху мате-

рію і форму; г) ентелехш - цілеспрямованість і обумовленість цілого, що й утворює діяльність людини.

Через багато віків І. М. Сєченов на прикладі вивчення ремісничого або художнього ручного виробництва вивів структуру цих діяльнос­тей. Для них потрібно, щоб:

1) рука мала рухливість у всіх суглобах;

2) рука слухалась у всіх рухах ока, тому що всі рухи рук заучують­
ся під контролем ока;

3) людина вміла наслідувати форму руху, яку їй показують;

4) уміла відрізняти правильний результат правильного руху від
поганого результату неправильного руху;

5) якомога більше вправлялась під контролем для досягнення
нормального результату.

У Арістотеля і у 1. М. Сєченова визначені всі моменти діяльності: а) суб'єкт праці - скульптор, людина ручного виробництва;

6) мета діяльності - форма, образ, форма руху, яким він повинен
уміти точно слідувати і втілювати в матеріальні конструкції;

в) предмет діяльності - мармур, ремісниче або художнє виробниц­
тво предмета;

г) засіб діяльності - агент, який приводить до руху матерію і фор­
му, - тренована рука людини, що контролюється оком, здатна відріз­
няти правильний рух від неправильного та вправлятися під контролем
нормального результату:

д) продукт діяльності - скульптура Бога або людини, правильний
результат.

Гегель свого часу розробив свою структуру діяльності. Вона міс­тить у собі і такі елементи: мета, засіб і результат.

Однобокість її полягає в тому, що в ній відсутній суб'єкт. У Гегеля суб'єкт діяльності зведено до свідомості і самосвідомості. Ставлення до людини, до світу не враховує основні положення предметно-прак­тичної діяльності. У дійсності ж суб'єкт реально існуючий, мислячий, свідомий, перетворює себе і навколишній світ - це діяч, творець.

Психологія визначила декілька структур діяльності:

1) "діяльність - дія - операція",

2) "мотив - мета - умова".

У першій і в другій концепції суб'єкт діяльності відсутній. Хоча вже давно відомо: людина стає особистістю в діяльності і формується за­вдяки своїй діяльності.

Отже, у цих концепціях суб'єкт діяльності тільки маємо на увазі, пе­редбачається, він десь на другому плані в науковій картині-активності.

Ми ж скористаємося теорією праці, яка має велику пояснювальну силу. Чому? Тому що вона охоплює все розмаїття видів людської діяль­ності, фіксує в них суттєві сторони структури і визначає її архітекту­ру - всю цілісність. Різні діяльності породжені працею людини і мають з нею генетичні та функціональні зв'язки.

Отже, головними компонентами праці і відповідно діяльності є:

а) людина як суб'єкт праці і учіння;

б) доцільна діяльність або сама праця - її процес;

в) предмет праці;

г) засоби - здібності людини, сполучені з машинами і технологія­
ми праці;

д) продукти праці - ступінь розвитку психіки, свідомості і виро­
би, створені в матеріальному і духовному виробництві - ноосфері.

Людина - суб'єкт дії

Ви вже ознайомилися з типологією людей, які розрізняються за спрямованістю стосовно пізнавальної активності в діяльності. Зараз надійшла черга розглянути особливості людини — суб'єкта праці.

Суб'єкт праці- теж феномен "білої плями" в психології. Напри­клад, у Арістотеля "суб'єкт"- носій властивостей, станів і дій. Він є деякою субстанцією, що підлягає, протистоїть об'єкту- предмету, з яким взаємодіє. У взаємодії суб'єкт не пасивний, він не тільки сприй­має зовнішні впливи і переробляє інформацію та енергію, не тільки похідний від "природи", а й створює цю природу.

Людина- епіцентр активності в діяльності, животворний вогонь, що її підтримує і скеровує в бажаному напрямі. Вона володіє нею, до­лає опір, супроводжує її і знаходиться над нею. У діяльності суб'єкт виявляє здібності, вдосконалює їх, розвиває свій талант.

Зовнішній вигляд людини, ЇЇ образ (непримітний або яскравий) відо­мі всім: але щоб побачити справжню творчу сутність у кожній людині, треба бути готовим до цього; треба не лише бажати, а й бути здатним робити справу. Щоб побачити у звичайному неймовірне, потрібна ве­личезна попередня робота:

1) слід усвідомити задачу і правильно її формулювати;

2) треба уявити собі дійсний предмет - механізм творчості;

3) нагромадити в собі достатню енергію, щоб подолати пасивність свого сприймання (шаблони і стереотипи мислення), утримати його на од­ній точці і, нарешті, виявити в собі приховане дотепер, не видиме нікому.

Тут треба говорити про людину як про особистість, носія здобутків ноосфери - сфери розуму, створеної свідомими та інтуїтивними від­криттями законів природи, винаходами і художніми образами - про творця свого власного життя.

У ставленні до праці, виробництва, до продуктів праці, до самої себе і природи коріниться сутність особистості, її цінність визначається кількістю і якістю відносин з оточенням, які вона створює за власним бажанням або внаслідок об'єктивних тенденцій власного розвитку. Се­ред людських ознак, які відрізняють її від братів наших менших - тва­рин, головною є здатність до творчості.

Людина, спираючись на образи, думки, почуття та створені знакові системи, може матеріалізувати їх практичними діями - психомоторикою.

Спочатку створюються моделі можливих ситуацій - образи майбутньо­го, а потім вони матеріалізуються в форму речовини або знакових систем.

Роль організатора дії відіграє поняттєва форма мислення; але процес свідомості не зводиться повністю до мислення і понять, знань і нави­чок. Свідомість охоплює собою продукти мислення, почуттів та уяви, психомоторні надбання і снсргонотенціал, напрацьовані людиною.

У процесі вростання в ноосферу, засвоєння культури і поєднання чужого досвіду з власним, в людині створюється особливий механізм -механізм для здійснення:

а) самоконтролю;

б) самооцінки - позитивної або негативної - своїх дій і вчинків;

в) самосуду - схвалення або несхвалення себе діючої - і вине­
сення собі вироку.

Завдяки самосвідомості людина має змогу вольовими зусиллями регулювати не лише саму себе в діяльності, а й широке коло своїх біо­логічних проявів.

Самосвідомість — це і свідоме регулювання своїх потреб, поведінки, мотивів, переживань і думок. Тому кожна людина є неповторною ін­дивідуальністю і носієм родової сутності: вона стає особистістю, коли набуває самосвідомості, розуміє і виконує своє природне і суспільне призначення - бути творцем.

Коли йдеться про свободу творчості, свободу дій, свободу поведін­ки, свободу діяльності, то треба мати на увазі те, що природа свободи

не має нічого спільного зі сваволею, необґрунтованістю, безпідстав­ністю. Навпаки, свобода - здатність людини діяти відповідно до усві­домленої необхідності, згідно із законами життєдіяльності свого тіла, психіки, свідомості - законами природи, у рамках яких відбувається діяльність.

Звідси і випливає мста життя людини - пізнати природні закони (своєї сутності і матеріального світу), співвідносячи їх з певними ціля­ми, навчитися передбачати наслідки праці, приймати правильні рішен­ня, розуміти, що праця - джерело найвищої насолоди.

Предмети праці

Поняття "предмет" визначає цілісність, виділену для практичної або духовної праці.

У найширшому розумінні, поняття предмет- те, що має певну цінність, цілісність, виділену з оточуючого нас середовища. Це річ, зроблена в процесі практичної або духовної праці. Тобто предмет або комплекс предметів - те, на що людина може впливати в процесі їх ви­робництва знаряддями дії з метою створення матеріальних або духов­них благ.

До предмета дії або процесу розвитку належить все тс, що проти­стоїть людині, бажане для неї, але в дії з нею чинить їй опір. Подолання цього опору вимагає певних розумових і психомоторних дій. Ці дії лю­дина має спочатку засвоїти, оволодіти ними або навчитися застосову­вати їх у роботі з матеріалом, виробляючи з нього бажаний предмет.

Предмети праці бувають таких типів.

Предмети в самих собі. У цьому випадку праця спрямована, так би мовити, на самого себе: пізнати і подолати себе, щоб досягти стану гармонії - здатності до творчості.

"Пізнай самого себе" - висловлювання, яке було викарбувано на ко­лоні при вході в храм Аполлона в Дельфах. Цс - заклик до кожного, хто входив у храм. Заклик став відповіддю на запитання: що найкраще для людини? Не будемо вдаватися до подробиць і зупинимося лише на смислі заклику. "Пізнай самого себе" - заклик до самоконтролю, піз­нання своєї моральної сутності і її наступної реалізації. Пізнай, хто ти є, і стань тим, ким бажаєш стати, і тоді досягнеш щастя.

У подоланні самого себе можна виділити:

а) предмет дії - те, що треба виробляти з самої себе;

б) предмет навчання - здібності, здатності і механізми дій.

Предмет навчання - це процес створення живих засобів дії, приве­дення психомоторики до гармонійного стану, що породжує особливий хист, а людину називають - "золоті руки". Тут ідеться про розвиток су­купності живих засобів дії - психомоторних здібностей. Людина здат­на продуктивно впливати на предмети дії:

1) засобами власних живих рухів, що підсилюються інструментами;

2) засобами психомоторики, озброєної механізмами і машинами,
долаючи опір матеріалу і переробляючи його на досконаліші форми
відповідно до мсти дії;

3) силами механізму дій відкриває нове у природі, втілює його в
форму знакових систем або створює художні образи - твори мистецтва.

Предмети праці в формі знакових систем. Цс - наукові поняття, правила і формули, концептуальні і художні образи.

Праця, пов'язана з перетворенням предмета, - це і відкриття влас­тивостей предметів, явищ і процесів. У взаємодії з предметом люди­на відкриває- підкреслимо: почуттєво! - в предметі і своїх рухах їх властивості (фізичні, фізіологічні, біомеханічні тощо). У собі формує з почуттєвого матеріалу образи, почуття І думки про ці властивості, які стають безпосередніми регуляторами психомоторних і розумових дій відповідно до мсти і визначаються здібностями людини. І чим точніші образи, почуття і думки, створювані людиною, тим вища радість її ово­лодіння предметом, влади над ним.

Матеріальні предмети праці - предмети, над якими людина пра­цює, змінює форми або зміст.

З точки зору психології робота над матеріальними предметами ор­ганічно поєднує в собі:

а) розвиток творчих здібностей і механізму дій, які забезпечують
набування мистецтва керування механізмами і машинами;

б) процес створення ремісничих предметів, машинних виробів та
мистецьких творів з речовини природи; оволодіння працею-ремеслом,
машинною працею. ■