Психомоторика -живий акумулятор енергії

Сучасна психологія розглядає мускул (і психомоторику в цілому) як шос­тий орган чуттів. Винятковість і універсальність його полягають у тому, що мускул оперує в діях усією тріадою: енергією, мисленням, почуттями.

Усі інші органи чуттів працюють лише на сприйняття енергії та інформації, бо вони мінімально моторизовані, позбавлені природою власного моторного апарату і тому не можуть виконувати іншої про­дуктивної роботи, крім пізнання - відображення енергії і інформації, що надходить ззовні.

Мускульна система - своєрідний біологічний пристрій у нашому тілі, здатний нагромаджувати в собі енергію. Ця здатність - прояв му­дрості тіла.

Мудрість тіла, як ви вже знаєте, - комплекс механізмів, створених до­свідом життя на землі, що призначений для збереження внутрішньої рів­новаги - гомеостазу - гармонії внутрішнього біологічного середовища.

Як працює ця функція мудрості тіла?

На вплив, на витрачання енергії тіло відгукується протидією біль­шої сили - із запасом; на той випадок, якщо цей вплив наступного разу обрушиться на нас зі ще більшою силою. Воно здатне здійснювати не лише захист, а й нагромаджувати прибуткову енергію та інформа­цію. Таким самим способом захищається шкіра ноги від черевика, що муляє палець - збільшенням товщини шкіри - мозолем.

Нагромадження енергії та її концентрація відбуваються в тих орга­нах і системах тіла, які більше ніж інші зазнають навантаження. Але психомоторика, мускульна система не є монополістом енергії. За умо­ви наявності оптимальної кількості енергії людина може використову­вати її всіма механізмами тіла і душі.

Жива енергія - універсальна умова здатності людини діяти, стверджувати себе у створеному.

От і прийшла черга відповісти на питання.

Гіподинамія руйнує психомоторну систему - систему, яка склада­ється з 600 мускулів і близько 200 кісток. Вона руйнує:

1. Орган мозку, створений у процесі еволюції людини.

2. Механізм, на базі якого будуються системи психомоторних дій:
тих, що вже відомі і опановані людством, і тих, які будуть відкриті в
майбутньому.

3. М'язову систему- орган, який становить понад 40% маси
тіла, - найбільший із найбільш активної матерії людини...

За умови оптимальної активності психомоторика виконує такі енер­гетичні функції:

- генератора енергії, яку виробляє психомоторика і для себе, і
для потреб інших органів нашого тіла;

- трансформації одних видів енергії в інші - і тим самим забез­
печує здоров'я і життя людини;

- формувача наших думок, образів і почуттів - безпосередніх ре­
гуляторів наших дій, поведінки і діяльності.

Психомоторика - орган дійового мислення

Отже, за психомоторикою ми бачимо всю людину, її здатність ак­тивно впливати на довкілля, підкоряти його собі.

Психомоторика компактна і не виходить за межі тіла (її радіус - це відстань, на яку ми можемо простягнути руку, щось дістати, рухати ногами, головою).

Як же нам впливати на навколишній світ? Як себе виражати? Чим донести інформацію в сферу психомоторики? І як перетворену в гор­нилі психомоторики інформацію втілити індивідуальною печаткою в матеріал, інакше кажучи, самовтілитися?

Класична психологія не знає поняття самовтілення. Заглиблюю­чись у людину, розщеплюючи її, диференціюючи, психологія знайшла такі процеси (і відповідно до них - почуття), як відчуття, сприймання, уявлення, пам'ять, мислення, мотивація та інші; їх традиційно розгля­дали нарізно. Але справа в тому, що всі вони можуть бути зведені до спільного знаменника. Як?

Кожен із цих процесів складається з трьох послідовних етапів:

1) відображення енергії і інформації;

2) проектування наступних дій;

3) породження діями продуктів діяльності.

Досить дослідити ці три дії, і ми матимемо ключ до розкриття се­крету якого завгодно із названих процесів. Ми одержимо одну загальну технологію для розв'язання типових задач.

Хоча всі три дії - відображення, проектування і породження продук­ту - можуть здаватися очевидними, проілюструємо це на прикладах.

Перша дія - відображення енергії та інформації. Кожний з нас розрізняє 2-3 відтінки чорного кольору. Маляр - 40. При переході від червоного до жовтого кольору ми розрізняємо не більше 25 від­тінків. Сталевари - 200. Досвідчений льотчик за висотою тону на слух визначить число обертів двигуна. Наприклад, він може назвати число 1340 за хвилину (а не приблизно 1300) - і не помилиться, що недоступ­но "нормальному" слуху.

Знаменитий фінський бігун Пааво Нурмі пробігав 400-метрові від­різки дистанції на замовлення глядачів з точністю до 0,1 с. Що можна додати до можливостей відображення? Хрестоматійний нюх бджоли, температурна чутливість змії, зіркість орла тощо перебувають у межах людських можливостей.

Які процеси забезпечують відображення енергії та інформації?

1. Сприймання енергії і інформації зовнішніх впливів.

2. Порівняння і оцінка сприйнятого із здобутками пам'яті.

3. Прийняття рішення - сформульовано думку, визначено пред­
метність почуттів, створено сталий образ (уявний або дійсний).

Відображення - це розрізняльна здатність наших органів чуттів. Порівняння і оцінка - розрізняльна здатність нашого мислення, розуму.

За цією схемою можна розібрати і психологію прийняття рішень. Поки що ми не будемо занурюватися в його технологію. Лише накреслимо межі цієї розумової дії: від першого кроку дитини до гамлетівського "бути чи не бути". Важливо зазначити, що будь-яке рішення -думка, почуття, образ дії - ґрунтується на моральних критеріях, якими користується людина.

Прийняття рішення - це розрізняльна здатність морального по­чуття.

До речі, проектування - найбільш людська із всіх наших здатностей.

Аби підсилити здатність до відображення - можливості наших ор­ганів відчуттів, -людство створило багато приладів з дивовижною роз­різняльною здатністю: від лінзи Левснгука до космічних кораблів.

Щоб підсилити потужність м'язів для здійснення ними можливос­тей діяти, людство створило другу природу: від колеса, молотка і важе­ля до ядерної енергетики, і тільки здатність до проектування поки що не підсилена нічим.

Можна гадати, що вже перший крок у цьому напрямі стане почат­ком нової наукової революції. Вона звільнить людину від необхідності напружено думати, своєю думкою проникати в таємниці природи, роз­секречувати їх.

Що тоді залишиться на долю людини? Відображення себе, проек­тування і породження себе самої. Самовдосконалення і самовтиіення -теж шлях до себе. На Дельфійському храмі було начертано: "Пізнай самого себе". Дивовижна формула життя і корисна порада кожному, але, на жаль, стародавні мудреці не обтяжили себе тим, щоб указати засоби і шляхи практичного використання цієї формули.

Потім людина пізнала себе, і коли побачила, яка вона недосконала, то всі філософи і всі релігії почали вимагати: "Подолай самого себе". Але все це, як ми з вами знаємо, не розв'язало проблеми. Про що це свід­чить? Про безпорадність людини перед природою і перед самою собою.

Отже, від гармонії внутрішнього стану до гармонії рухів і дій - один крок. Інакше і не може бути. Гармонія породжує гармонію. Дисонан­сам там немає місця.

Ось чому поняття "гармонія" - основа розуміння і філософського осягнення нашого тіла і душі.

Регулятори і продукти психомоторики

Механізм роботи мислення і живого руху надзвичайно складний.

Чому? Тому що орган руху і орган пізнання зосереджені в одній і тій самій конструкції мислячого тіла. Коли ви, наприклад, біжите, викону­єте живі рухи, то в дії беруть участь майже всі 600 м'язів, 200 кісток рухаються одна відносно одної- працює увесь опорно-руховий апа­рат. Усе тіло має понад 100 ступенів свободи.

Наприклад, циркуль має лише один ступінь свободи; вказівний па­лець вашої руки, як і трамвай, - теж один, два - автомашина. Якщо їм надати ще й третій ступінь свободи, то вони перестануть бути керова­ними системами. Далі. Уся рука з пальцями до лопатки має 22 ступені свободи - невичерпний банк для можливих траєкторій руху.

Уявіть собі, яка робота мислення, почуттів та уяви необхідна для гармонізації і синхронізації цього величезного оркестру психомотори­ки: щоб цей оркестр грав без збоїв і затримки. Або, наприклад, щоб при письмі рухи були красивими і приносили радість.

Отже, думка про здатність людини до майже нескінченної кількос­ті систем рухів спростовує міф про незмінність рухів у дії, про те, що рухи виробляються, закарбовуються і локалізуються в мозкові завдяки багаторазовому повторенню, тривалому вправлянню.

Отже, одна І та сама психомоторна дія, залежно від:

а) передбачення її результату або продукту, що майже те саме;

б) смислу психомоторної задачі, - спрямовується і коригується
принаймні п'ятьма відносно самостійними регуляторами.

Комплекс регуляторів психомоторної дії можна уявити, користую­чись такою схемою:

А що ж відображають поняття "регулятор" і "продукт дії""?

Цими поняттями ми вже користувалися, але не давали їм психоло­гічного визначення.

Будь-який регулятор, як і регулятор рухів у дії, - пристрій, що під­тримує:

а) незмінність параметрів процесу розв'язання рухової задачі;

б) або змінює його за певними законами;

в) спрямовує розвиток психомоторної дії в бажаному напрямку.

Отже, символ і думка - регулятори, утворювані на матеріалі зна­кових систем - засобів спілкування між людьми з культурною спад­щиною. За допомогою символів і думок людина може користуватися чужим досвідом, щоб збагатити свій.

Почування, почуття, образ, думка- власний досвід розв'язання психомоторних задач.

Ці регулятори вносять в дію порядок, систему. Тут людина корис­тується здебільшого почуттям гармонії, щоб узгодити складові нашої "машини", так би мовити, "чорнову" роботу. Регулювання дії здій­снюється так, щоб задачу було розв'язано, а мету - досягнуто. По­чування, почуття, образ, думка - регулятори тактичного призна­чення. Вони визначають засоби розв'язання задачі, форми боротьби з руйнівними впливами, які виникають у конкретних умовах дії і за певних обставин.

Символ і думка - регулятори стратегічного призначення і тому спрямовують розвиток психомоторної дії в діапазоні "незграбність -гармонійність", тобто ведуть до вершини її досконалості.

Але цс не значить, що між ними існує суперечність. У правильно побудованому процесі засвоєння психомоторної дії вони разом забез­печують стратегічний успіх, одну лінію розвитку.

Який смисл вкладатимемо в поняття "продукт дії"?

Розглянемо на прикладах. Ходьба, біг, стрибки і тому подібні локо­моції є способами дій мислячого тіла людини. А продуктом буде: про­йдена відстань, що залишається позаду, подоланий простір або швид­кість пересування. Простір, на який перенесемо вантаж, кинутий м'яч або якийсь інший предмет; висота, на яку піднята штанга над головою тощо, зміни в довкіллі.

Продуктами дії будуть і тонкі зміни всередині тіла людини. Стани теж безпосередньо відображаються в способі дії, в змісті розв'язуваної задачі - в мисленні.

Мислення неможливо вважати продуктом дії, воно само існує як дія. Продукт дії міститься не в ній самій, а в тому, що створює людина. А людина разом з дією і створює себе своїми силами.

Продуктом мислення є думка, хід думок - шлях, яким воно про­йшло, щоб знайти прихований смисл.

До списку продукту дії входять:

а) стани органів чуттів — сенсибілізація і синестезія;

б) послідовні рухові образи, стійкість яких залежить, як ви вже
знаєте, від рівня енергії;

в) ремінісценції образів рухів;

г) позитивний перенос якостей і способів виконання дій;

д) мінімальні зміни у всій психомоториці, які і ведуть її розвиток
до досконалості.

А шлях від незграбності до гармонійності рухів - цс водночас і під­несення до рівня роботи творця, який працює з речовиною природи і вкладає в неї свою душу. І тому продукт його дій - друга природа лю­дини - культура.

Рух - це думка, реалізована в дії. Зверніть увагу: на першому місці стоїть думка; з неї все починається. Навіть тоді, коли людина страж­дає від свавільного байдикування. І тоді, коли її мисляче тіло працює з повним навантаженням. Але людина цього не помічає, бо в живому русі думка і дія практично злиті в єдність. Міркуючи - ви дієте, а коли дієте - мислите.

Щоб ясніше уявити собі механізм психомоторики, розглянемо її функції у творчому процесі. Для творчого акту необхідні:

1) суб'єкт дії - людина, той, хто діє;

2) природні речовини (матеріали або знакові системи), над яки­
ми здійснюються дії, які перетворюють речовину на бажані форми або
смисли;

3) продукт дій - те, що створено у процесі діяльності діяча. Зна­
чить, ідеться про діяча і дію. Не про дію взагалі, а про дію, яку діяч
не виконує заради самої дії (Сізіфова праця), а навпаки, про дію, коли
творець вершить - і згодом виникають великі діла. Діяч діє тут навмис­
не, з певним наміром, оскільки дія є обов'язковою умовою створення
нового предмета, втілення в нього своєї мети.

Щоб намір було втілено, діячеві треба діяти максимально точно. Рука скульптора оживляє мармур - він нібито дихає, він стає про­зорим, він руйнує нашу самотність. Тією самою рукою з бездушного

інструмента викликаються звуки, повні життя і пристрастей, які при­мушують плакати, очищають душу, вчать доброти. Досконалість руху видатної балерини дає уроки естетики, а спортсмена - мужності.

Але досить однієї-однісінької помилки, неточності руху руки скуль­птора - і мармур гасне, припиняє "світитись", вмирає його життя, - і глядач оцінює тільки мертвий камінь, що мало нагадує про життя. До­сить скрипалеві один раз сфальшивити - І слухач миттєво, як за чудо­дійним велінням, повертається Із своєї уяви до концертної зали, де все сіреньке і похмуре.

Хто бував на змаганнях легкоатлетів, той часто бачив, як спортсмен, метнувши списа, раптом хапається за плече, руку або поперек і вже не бере участі в боротьбі - травма. Метальники гранати навіть у кидку самі собі переламують кістки, а не лише травмують м'язи.

Що ламає кістки? Звичайна точка зору: кістку ламає сила. Нічого подібного! їх ламає дисгармонія рухів.

Наскільки такі дії далекі від гармонійності і безглузді, стане зрозу­мілим із такого порівняння: ви можете собі уявити скрипаля, який на кожному концерті ламає свою скрипку! Адже гармонія і точність рухів у скрипаля - І в кожної діючої психомоторної людини - повинна бути однаково досконалою.

Удалася дія - вона цільність, а в рухах виникає нова властивість - гар­монія. Якщо ж вона вдалася не зовсім, значить її гармонія десь зруйно­вана. Звідти і йде інформація про негаразди, "закріпачення" або інтер­ференції, гальма, які вклинюються в струнку систему і руйнують рухи.

У дії, яка вдалася, мисляче тіло набуває самостійності, саме знахо­дить свою гармонію, виконуючи рухи в оптимальному режимі.

Виходить: розум безсилий проти мислячого тіла? Узагалі - це так. Тіло, правда, не наполягає на своєму пріоритеті, але спробуйте його примусити зробити те, чого воно не вміє, не може. Поставлене на межу дозволеного-йому природою- у ситуацію краю- тіло взагалі відмовиться слухати розум, а в стані крайньої втоми, скільки не нака­зуй своїм рукам, вони однаково будуть не здатні до виконання роботи.

До речі, своєрідну неслухняність мисляче тіло проявляє і в тому випадку, коли рухи набули гармонії- і виконуються в оптимальному режимі. По лінії найменшого собі опору. Тут рухи плинуть нібито самі по собі - саморегулюються. Вони здійснюються, плинуть нібито як по маслу, без внутрішнього опору або "тертя". Втручання в їх плинність зайве, а значить, і шкідливе.

Гармонія рухів - продукт дії. Вона сприймається нашим внутріш­нім "приймачем" - душею. І тільки зустріч з дисгармонією здатна "ви­мкнути" насолоду рухами і співпереживання глядача. Отож, досить од­нієї помилки, неточного руху, щоб він "вимкнувся", а позитивні почуття змінили свій знак на протилежний: вдоволення на огиду. Цього досить, щоб приймач замовк, адже він налаштований на сприйняття гармонії.

А хто ж "передавач" цих гармоній?

Творець, людина, яка діє точно, в предметі відтворює живими ру­хами стан своєї душі - гармонію. Він вкладає свою душу в продукт своєї праці.

Тепер вже неважко визначити і головні віхи шляху від незграбного до гармонійного руху, тобто до психомоторної творчості.

1. Робота над собою - психомоторика.

2. Робота психомоторними діями над предметом.

3. Творчий акт, створення самодостатнього і оригінального
предмета.

Ось чому будь-яка діяльність передбачає розвиток і того, хто тво­рить - регуляторів дій, і створюваного - продукту дій.

Механізми регуляції психомоторної дії Регуляція рухів почуваннями

Щоб навчитися плавати, треба лізти у воду. Чому?

Навчитися плавати, лише спостерігаючи рухи плавця, не можна. Учитися за підручником - нічого не досягнеш. Учитися плавати на суші, опановуючи форми рухів, подібних плавальним, - результат той самий. Людина, яка опинилася на глибокій воді, неминуче тоне.

Отже, пильне спостереження рухів іншої людини, навченість на суші рухам і ніг, і рук - і навіть найдосконаліше - як виявляється, мало що значить. Тому, окрім навіть найточнішого уявлення дії, треба мати ще "дещо". А про нього можна дізнатися, лише діючи.

Нікому це "дещо" не дається з першого разу. Людина пробує - від­шукує ключ, зв'язок, місце з'єднання, спосіб гармонізації тіла і середо­вища, щоб попливти, поїхати, пройти по канату. Т ось зненацька це "дещо" з'явилось. І людина вже володіє ситуацією. Виникає сталий діловий зв'язок, взаємодія, узгодженість дій: людина відчуває себе, як риба у воді. Цс "дещо" і є почуванням.

Виникає почування у взаємодії тіла і предмета, а потім вони втілю­ються одне в одне, перетворюючись на цілісність. Цс "дещо" розташо-

вується в місці контакту двох взаємодіючих сторін. Яскравість і точ­ність почування ("дещо") залежить від щільності прилягання одного до другого, що у свою чергу залежить від стану тіла і душі - пристроїв, які забезпечують цс узгодження.

Почування - зачаток регулятора рухів дії, умова її розвитку. Почу­вання - зародок: а) почуттів, б) образу рухів, в) мотиву дії. Людині діючій почуття підказують: приємне треба підтримувати і продовжува­ти, а неприємного в рухах треба уникати. У виникненні почуттів треба бачити перехід від імпульсивних рухів - реакції на подразнення до дії, акції - свідомого розв'язання рухової задачі.

Підкреслимо: у дії ініціатива її виконання йде вії людини і нею вона оцінюється, а реакція - провокація руху ззовні.

Почуття мають тенденцію перетворюватися на образ рухів. Зго­дом виникає нове утворення - почування-образ. У чому його сила? Наявність почування-образу - передумова виникнення елементів дум­ки: людина стає спроможною виконувати мислительні операції з обра­зом, перетворюючи його відповідно до мети, поза практичною дією, у розумовому плані. Завдяки цьому образ рухів набуває певної самостій­ності: він стає образом пам'яті і зберігається як живий досвід.

Отже, образ відокремлюється від почування і стає суверенним, відо­бражає стан тіла людини, а інша частина почувань - систему рухів. А-налогічні перетворення відбуваються і з третім компонентом: почуван-ням-мотивом дії. Відокремлюючись від почувань, мотив вилучається із неусвідомлених потягів, підтриманих позитивними почуттями. При­чому зміст почування-мотиву спочатку безпредметний: людину спону­кає до продовження дій бажання вдовольнити себе руховою активніс­тю, подолати внутрішній дискомфорт. З часом мотив сповниться розу­мовим, моральним та естетичним змістом - усвідомленою потребою...

Ще раз повернемося до почування. Ми вже знаємо, що воно - відо­браження системи рухів: морфологічного об'єкта. З чого воно склада­ється? Склад системи рухів людина відчуває, але не знає його змісту і будови. Ми з вами маємо перевагу - і тому назвемо основні джерела інформації почування.

Представлення цих джерел дасть змогу людині їх засвоїти, їх впізна­вати в почуванні, а отже, І регулювати відповідно до свого наміру. Вона навіть може кожну з фізичних властивостей рухів перетворити на від­носно самостійну цілісність - предмет сприйняття і розуміння - відпо­відну здатність.

Почування можна порівняти з географічною картою. У новачка, певно, тут поки що багато білих плям (їх буде усувати вдосконалення) і не зовсім точно розташовані материки. Ми можемо назвати ці джерела: їх сім.

Це чотири види сил - гравітації, інерції, реактивні (сили віддачі), активні м'язові сили під час рухів. Два види простору- схема тіла рухів і простір дії - від початку до завершення. І час живого руху.

Кожний із семи материків людина може знайти у своїх рухах і на­звати, дати йому ім'я, аби оволодіти ним, стати господарем цієї те­риторії.

Зазирнути в цей атлас нікому не дано. Для цього є лише один спо­сіб: розв'язати задачу, яка вимагає точності регуляції тієї чи іншої з названих властивостей, або материка у почуванні.

Регуляція рухів предметом

Розглянемо особливості цієї регуляції рухів на прикладах.

Уявіть собі, ви - новачок — стаєте в футбольні ворота, по яких по­чинають бити м'ячем. А якщо ви там стояли, то уявіть свої дії. Як ви діяли в ситуації, коли треба впіймати м'яч.

Щоб ваші дії були успішними, у вашому розпорядженні - від мо­менту удару до зупинки м'яча - повинно бути не менше 0,35 с. (без пе­реміщення в просторі воріт). Досвідченому любителю треба буде для цього 0,25 с, а майстру-0,15 с.

Ознайомившись з такими показниками часу, які потрібні для успіш­них дій, фізіолог скаже: цс неможливо! Оскільки розрізняльна здат­ність мозку людини - 10 операцій за секунду, тобто по 0,1 с. на одну розумову операцію!

Адже воротар повинен у цей короткий проміжок часу здійснити знач­но більше операцій. Ось вони: а) побачити м'яч; б) прийняти вихідну позу; в) простягти руки в напрямку м'яча; г) розрахувати приблизну силу удару, щоб бути в змозі її погасити і, нарешті; д) схопити м'яч руками.

У найбільш грубому наближенні- 5 складних операцій, що вима­гають дуже тонких і точних розрахунків часу, вимірювання простору, випередження думкою польоту м'яча, стеження за його змінною траєк­торією тощо.

Мозку треба витратити в крайньому разі 0,5 с., аби відреагувати. А воротар бере м'ячі... Притому, так трапляється, що й "мертві" м'ячі - в упор, страшної сили. І - всупереч своїй фізіології-йде з поля "сухим"...

Ще один приклад регуляції рухів предметом. Але вже не через ди­намічну ситуацію, де щомиті вона змінюється і вимагає перебудови рухів, а через статичну. Тобто треба провести не лише попередні роз­рахунки, щоб побудувати точні рухи, а й, спираючись на образ, точно діяти, розв'язувати задачу.

Це приклад гри в більярд. З точки зору фізіології майстер гри в бі­льярд не може, як би не старався, попасти кулею в лузу. За цю заяву майстер гри підніме фізіолога на сміх.

Навряд чи і ви в це повірите, тому що кожен із вас якщо й не про­бував сам, то, принаймні, бачив, як більярдисти попадають, до того ж не один раз, і не випадково, а багато разів підряд.

А проте докази фізіолога досить обґрунтовані. Фізіолог має рацію.

Судіть самі, чи можна цс справді зробити. Задача, яка стоїть перед бі-льярдистом, проста: наприклад, треба забити в лузу кулю, розташовану від неї на відстані в 1 метр. Як відомо, розмір лузи перебільшує діаметр кулі на 1 міліметр. Нескладний розрахунок показує, що помилка точ­ності рухів руки при ударі не повинна перевищувати кутову секунду.

Одну кутову секунду! У той же час розрізняльна здатність ока на порядок нижча - воно може розрізняти предмети, розмір яких не мен­ше кутової хвилини. Ось вам і диво! У випадку гри в більярд виходить, що око за своїми можливостями розрахунків і оцінки майбутніх ру­хів — справді безпорадне.

А якщо врахувати втрати точності рухів руки від незручного поло­ження тулуба, в замаху при ударі, помилка в оцінці напрямку і величи­ни сили, що прикладається до кулі, руху кия тощо - то завдання вида­ється людині нерозв'язним.

А куля - у лузі. І друга. І третя...

Хто ж у цих ситуаціях дійові особи і виконавці? Предмет, який розта­шований поза нами: м'яч, куля. Траєкторії пересування в просторі (на­прямок, швидкість, сила) предмета. А гра в більярд і будь-яка гра здій­снюється за межею сучасного, минуле лише умова, а не регулятор дій.

Вони разом, у цілісності - образ ситуації.

Образ ситуації- це і мотив, імпульс, який спонукає до дії. До того умови ситуації варіативні, тому дуже важко або майже неможливо практично підготувати заздалегідь схеми рухів і дій на всі випадки.

Отже, за допомогою навички важко розв'язати продуктивно такого типу задачі. Бо навичка ~ дія, в якій рухи виконуються автоматично, завжди з фіксованими формами і способом повторення, набутими при розв'язані попередніх задач. Навичка - минулий досвід.

У непередбачених умовах психомоторної дії ситуація за посеред­ництвом образу майбутніх рухів організує і регулює рухи відповідно до мети.

Образ рухів у дії, як і всі інші образи, підпорядковується всім зако­нам, притаманним образу: предметності - результатом співвіднесен­ня сприйняття з властивостями оригіналу, цілісності, структурності, усвідомленості, константності і метричності- продукту вимірю­вальної функції м'язів як органа пізнання.

Завдяки вимірювальній функції м'язів організується пошукова ак­тивність, регуляція і оцінка рухів у той час, коли відбувається дія.

Регуляція рухів образом

Порівняно недавно стало зрозумілим, що проблема виникнен­ня чутливості, відчуттів, образу, душі - світової загадки - може бути розв'язана шляхом вивчення живого руху людини. Таким шляхом мож­на розв'язати і проблему мислення - теж у живому русі людини.

Відчуття, сприйняття, уявлення, образ, ідея, інформація та інші назви відображеного змісту в людині самі собою ні про що не гово­рять. Усі ці феномени є не що інше, як продукти одного і того само­го - живого руху людини і роботи душі.

Тому душа - цс образ світу, який ми розбудовуємо в собі (або ви­гадуємо), щоб: 1) жити із задоволенням, 2) уникати страждань і 3) при­вести свій світ до стану комфорту.

Наша душа не розташована у просторі нашого тіла. Вас це повин­но було переконати (принаймні, підштовхнути, щоб замислитися), що душа охоплює величезну територію в часі і просторі. Територію, осво­єну щупальцями (за І. М. Оченовим) - мисленням, почуттями, уявою, діями, які живить енергія - здатність до дії.

У кожному з нас живе незліченна кількість образів: вони не лише зберігаються у пам'яті з написом "до запитання", а й, найголовніше -виконують функції регуляторів рухів, дій, поведінки.

Зупинимося лише на: 1) образі ситуації, 2) образі пам'яті, 3) образі уяви.

Образ ситуації виникає в безпосередньому контакті з довкіллям, яким треба оволодіти. Образ нам 'яті - відтворення минулих вражень із засіків пам'яті у предметну дію. А третій - образ уяви - це продукт пере­будови образів для створення нових рухів, відповідних наявній ситуації.

Психомоторна дія -джерело зародження елементів власної думки. І тому психомоторна дія - перша школа мислення. Чому ми на цьому особливо наголошуємо? Адже можна користуватися і чужими думка­ми, діяти за чужими схемами, інструкціями, вказівками - і жити із за­доволенням. Але треба вчитися самостійно мислити.

Людина, яка навчилася мислити ще в дитинстві, пройшла добру школу мислення в психомоториці, вміє не лише засвоювати власний і чужий досвід, а робить усе набагато краще, ніж звичайні споживачі; може власні думки продуктивно втілювати у свою справу.

Вона творець, бо навчилася:

1) слухати себе: зосереджувати увагу на явищах у собі і поза со­
бою, створювати власну картину світу і себе в ній;

2) розуміти себе: спостерігати і аналізувати факти внутрішнього і
зовнішнього світу, порівнювати їх між собою і робити висновки - ство­
рювати думки;

3) приймати рішення: узагальнювати результати аналізу і порів­
нянь, дошукуватися причин тих чи інших явищ - і діяти гак, а не інакше.

Порядок цих операцій не випадковий. Він продиктований логікою мис­лення і технологією створення думки. Пізнанням і самовиявом людини.

Особливий наголос на створенні власної думки ми робимо тому, що тут ідеться про механізм психомоторики і важливо не пропустити мо­мент, коли він може природно розвиватися.

Механізм психомоторики розвивається двома шляхами:

1) роботою над собою через розвиток психомоторних дій, в яких
зміцнюються пізнавальні, моральні та естетичні почуття, що набува­
ють активної форми ще в дитинстві;

2) роботою з матеріалами культури людства і розв'язанням задач,
в яких на розумові операції припадає не лише відтворення набутого, а
й створення того, чого ще не існувало, нового і самодостатнього.

Доцільно побудована робота розвиває механізми психомоторики. А творчість, як ви добре знаєте, видимих меж не має.

А що ми пізнаємо в собі?

Почування, почуття і образи? Свій внутрішній світ шляхом само­заглиблення в нього і самоаналізу?

Почування, почуття, образи і думки - відображення довкіл­ля. Отже, пізнаючи себе, пізнаєте і довкілля завдяки відображенню, яке створюєте в собі.

Мета відображення - точність відображеного. А мета творчос­ті - оригінальність, самодостатність створеного предмета або від-