Дія- живий морфологічний орган. Людина, діючи, розгортає рухив часі в системі координат Х¥2. Тобто цей морфологічний орган не існує повністю в кожен конкретний момент

Перше в цьому органі - тіло, друге - предмет дії, а третє - почуван­ня - відображення І тіла, і предмета разом у живому русі. Тіло — орган відображення, предмет- джерело відчуттів, а почування- продукти синтезу образу і мотиву дії з предметом - регулятор рухів.

Єдність системи "тіло - предмет - почування" існує до того часу, поки здійснюється розв'язання задачі. Задача розв'язана- зникають почування, і система рухів згортається у звичну стійку фігуру тіла.

Цілі реалізуються за допомогою засобів. Система засобів, яка вклю­чає в себе все те, що своєю силою викликає рух у механізмі творчості, перехід від одного стану до іншого, перетворення його на інший, ви­никнення нових властивостей тощо - і забезпечує безперервний розви­ток людини.

Дія людини - її дійсне буття. У процесі дії індивідуальність лю­дини виявляється, вдосконалюється і виражається зовні в продуктах, створених ЇЇ діяльністю.

Дія людини - генетично вихідна одиниця аналізу психічного, психічної реальності.

Про важливість поняття цілісності говорив І. М. Сєченов: "Пред­метом психології є цілісні акти, які обов'язково включають у свою структуру поряд зі "свідомими компонентами" зовнішнє подразнення (сигнал) і руховий м'язовий компонент".

Проблема зародження думки, почуттів та уяви є проблемою похо­дження і розвитку чутливості та відчуттів, сприймання та мислення.

Рух людського тіла й мислення в діях людини - це одне й те са­ме. Тому рух не тільки і не стільки переміщення в просторі, часі та в силовому полі своєї дії, скільки оволодіння своїми почуттями, думкою, поняттям цього простору, часу, силового поля рухів, процес підпоряд­кування їх своїй наперед заданій меті.

Якщо проаналізувати будь-який вид психомоторних дій - від еле­ментарних до найскладніших (системи дій), то з'ясуємо, що вони ви­значаються: 1) задачею; 2) смислом, який треба осягнути; 3) цінністю продукту дій, передбаченого уявою. Тому живі рухи і дії - майже єдина форма життєдіяльності, якою людина не лише взаємодіє з довкіллям, а й активно його змінює в бажаному напрямі.

Рух і мислення з плином часу не залишаються в якихось постійних застиглих формах.

За О. О. Ухтомським, дія — єдиний функціональний орган, що має свою почуттєву біодинамічну тканину. З плином часу і зростанням темпів розвитку він змінюється у своїх суттєвих характеристиках.

Операційна структура психомоторної дії

Психомоторна дія розглядається як сукупність і послідовність ро­зумових і моторних операцій, що забезпечують успішне розв'язання рухової задачі.

Період підготовки дії

Психологічний зміст періоду підготовки психомоторної дії має деякі схожі моменти, як і реакція людини на стимул. Але дія І реакція - по­няття не тотожні. Між ними більше розбіжностей, ніж подібностей: дія - акція людини, яка умотивовується внутрішніми чинниками, зокре­ма дискомфортом, задачею і потребою діяти так, а не інакше; реакція - відповідь людини на фактори, що діють зовні і вимагають подолання.

У періоді підготовки дії зароджуються процеси настройки нерво­вої системи: змінюється збудливість моторного апарату; відбувається функціональна мобілізація рухових одиниць м'язів, яка забезпечує на­ступну розгорнуту психомоторну активність.

У цей період здійснюється: 1) уточнення образу дії; 2) пошук задачі психомоторної дії, адекватної природній логіці живих рухів; 3) усві­домлення формули дії, яка символізує процес розв'язання задачі руха­ми, і стає моделлю, що породжує гармонійні рухи.

Механізми регуляції дії

Психічна регуляція активності. Діяльність- механізм життя, а ак­тивність людини - здатність до дії, до діяльності.

Активність психомоторики - важлива умова діяльності, ставлен­ня до предмета, який створюється або перетворюється на досконалу гармонію. Вона - властивість психічного відображення; що забезпечує точність образу, адекватність його предмету і регулюючі функції. Ак­тивність існує в таких формах.

Сенсорна активність - реакція сенсорних систем на впливи ззовні енергії та інформації за рахунок внутрішньої збудливості - відображає і моделює структуру впливу і перетворює його у психічний стан людини.

Перцептивна активність дає змогу будувати образи, уточнювати їх, переходячи від образів з меншим ступенем структурованості до об­разів з більшим ступенем структурованості.

Установка - готовність до дії, схильність діяти так, а не інакше; спонука, яка орієнтує людину в певному напрямі: мислити, сприймати,

виконувати рухи і дії, поводитися тощо. Установка дає змогу приско­рювати плин психічних процесів, але в той же час схильна до "інерції", яка визначає подальші дії, при зміні обставин і невідповідності її меті.

Активність відображення визначається характером діяльності, її задачами, мстою, передбачає, які властивості або стосунки треба сприйняти, усвідомити і регулювати. Тут уже йдеться про активність у практичній взаємодії, не тільки в розбудові образів, а й про перетворю­ючу активність - активність, яка породжує образ наступної дії. Рівень активності не може бути визначальним фактором успіху, так само як і незначна за ступенем вияву активність.

Активність психічної взаємодії (відображення, проектування і ре­гуляція живих рухів) розгортається у двох планах:

а) взаємодія людини і предмета- створення системи "людина -
предмет";

б) взаємодія з соціумом - акти міжособистісних стосунків, спіл­
кування, де людина виступає як особистість, а її дія стає вчинком.

У психічній регуляції в системі "людина - предмет" предметом є пе­редусім власне тіло - робоче знаряддя дії. Це властивості власних жи­вих рухів, які треба узгоджувати між собою, керувати і досягати наперед заданою метою форми або якості. І все це відбувається в межах власно­го тіла, в його просторі і з фізичними силами, які треба приборкувати.

Виконуючи дію, людина спрямовує активність на саму себе, на своє "Я". Причому це відбувається незалежно від того, що вона змінює або перетворює поза собою: рухи, місце свого тіла, матері­ального предмета, опір сировини її діям.

Психомоторна дія створює два продукти: а) зміни поза собою - в довкіллі, б) зміни в собі, розвиток здібностей або інших психічних функцій. Здібності, як і будь-який робочий інструмент, здатні самоза-гострюватися під час роботи.

У дії людина нібито роздвоюється, відокремлює себе від власних рухів, дивиться на них збоку, протистоїть їм, як чужій силі. Відокрем­лення себе від своїх рухів, боротьбу з ними, пошук досконалого спосо­бу впорядкування тощо можна визначити поняттям "аутокомунікація" або розуміти як діалог з власними рухами.