Єдність думки і руху

Враження., що психомоторика = думка +■ рух, помилкове. Бо все починається з рухів. Тому що живий рух - головний регулятор нашої енергетики. Позбавити людину рухової активності - значить провоку­вати виникнення у неї феномена "сплутаної енергії"; простіше кажучи, приректи її на загибель.

Будова мислячого тіла людини -унікальна. Психомоторика не має в собі бар'єрів, що відокремлюють людину від світу речей, а навпаки - її універсальність дає змогу зрозуміти мислення як:

1) функцію зовнішньої, предметної дії;

2) спосіб дії мислячого тіла;

3) бездіяльне живе тіло вже не є мислячим, тоді воно просто зви­чайне "тіло".

Отже, психомоторні процеси об'єднують в єдину і неподільну ці­лісність три компоненти: 1) мисляче тіло, 2) предмет, 3) психомоторні процеси, що забезпечують можливість обміну енергією і інформацією між мислячим тілом і предметом.

Людина, виконуючи дії над предметом, одухотворяє його, наділяє його своїми властивостями - втілює в нього стан власної душі - олюд- нюс предмет. Але предмет виявляє і зворотну дію на людину.

Предмет стає активним і збуджує в людині дивне явище: сприяє від­криттю в собі здатності до дій, пізнанню себе самої.

У кожному предметі міститься майже нескінченна кількість якос­тей. Цс - істина. Людина, діючи з предметом, відкриває його власти­вості. А відкриваючи для себе ці властивості, перетворює свої задатки на дійові стани - здатності - на умови кращих наступних дій.

У процесі дії людина створює здатності не тільки знати властивості предметного світу, а й - і це найголовніше - використовувати їх силу в перетворенні того самого предмета чи речовини в нові форми, щоб задовольняти суто людські потреби. Дією вона втілює свої здатності в предмети, щоб вони набули цінності, виробляє блага. Це два - прямий і зворотний - процеси психомоторики.

Думка із живих рухів: а) виростає, б) розвивається, в) у процесі руху думка матеріалізується в предметах, процесах, явищах, г) набу­ває в цьому самому процесі досконалості і, нарешті, д) стас міркою в створенні предметів і явищ - мірою людини.

Головна ж властивість живого руху полягає в тому, що в процесі його виконання людина не просто рухається, виконує дії, вона:

1) оволодіває простором дії; 2) підкоряє собі час; 3) свідомо долає зовнішні і внутрішні сили, що чинять опір.

Фізичне тіло рухається відповідно до законів механіки. Живим рухом людина розв'язує задачі або проблеми. Розв'язанням задачі живий рух істотно відрізняється, з одного боку, від суто механічного руху, а з другого - від простої реакції (дія - завжди акція, спрямована на майбутній продукт або подразник).

Судіть самі. Аби побудувати правильні рухи, треба:

1) підкорити своїй волі найскладнішу біомеханіку власного тіла;

2) зробити своє тіло слухняним;

3) відповідними рухами вести своє тіло до мети.

При всій складності рухових задач, нас вражають майстерним ви­конанням рухових дій юнаки і дівчата в балеті, цирку, спорті. Особливо на стадіонах і в спортивних залах, коли вони в змаганнях встановлюють світові рекорди, не передбачені навіть найсміливішими прогнозами.

Отже, чим більше спритних психомоторних дій може виконува­ти людина, тим досконалішим є її мислення, тим більше відповідних предметів, явищ, думок, почуттів і образів міститься в душі людини.

Але ж іще півтори сотні років тому І. М. Сєченов довів: психомо­торика є неподільний зв'язок рухів душевних і тілесних (прямих і зво­ротних). Йому б зробити ще один крок уперед і сказати: психомотори­ка- це орган людини, і величезна кількість проблем з'ясувалась би, багато що стало б на свої місця.

У чому відмінність психомоторики - органа людини - від інших ор­ганів тіла?

Універсальність психомоторики

Психомоторика працює поза тілом. З природою і ноосферою. У неї три основні функції:

1) інструмента для "зовнішніх робіт", завдяки якому а.) людина-
виконавець ліпить раковину (як ластівка ліпить гніздо з власної жуйки);
б) людина-ерудит насолоджується збиранням гармонійно побудованих
предметів і явищ; в) творець, долаючи дискомфорт, робить відкрит­
тя, винаходи, створює художні образи того, чого ще не було;

2) інструмента для створення інформації (сировину для інформа­
ції людина бере поза тілом, а переробляє її механізмами душі: викона­
вець на почуття відгукується стереотипом, ерудит-споживач - обра-
зом-почуттям, творець почуття перетворює в думку);

3) інструмента для гармонізації самої себе (людина наближаєть­
ся до власної гармонії: виконавець - до спокійної, нечутливої совісті;
ерудит - до енциклопедичної пам'яті, коли дістає задоволення вже не
від самої гармонії, а від впізнавання її: "так, бачили-чули, читали, їли,
мали... - ми І це!.."; творець відчуває свою спорідненість з будь-яким
проявом природи і творить, як сама природа).

Психомоторика - орган людини, його механізм дій і мистецтво їх регуляції. Психомоторика здійснює психічну регуляцію живих рухів, дій і вчинків, вона -дзеркало мислення, почуттів і уяви.

Отже, якщо психомоторика дисгармонійна, недосконала або розхи­тана, якість роботи механізму творчості низька, то людина стає в ді­яльності аварійною.

Психомоторика працює, коли виникає взаємодія в системі "мисляче тіло - предмет". Мисляче тіло людини здатне до нескінченної кількості дій, що ніяк не можна передбачати заздалегідь, і в тому числі — тілесно запрограмованих інстинктів.

Що це означає?

Психомоторика- робочий орган, єдність рухів з образом, дум­кою, почуттями - еталонами, мірками, відповідно до яких регу­люються рухи. Точність мислення, глибина почуттів і дійсність уяви - точність рухів.

На відміну від технічних вимірювальних еталонів людина створює сенсорні, перцептивні, мнемічні - почуттєві еталони, а метрика тех­нічних і живих еталонів однакова. Досить людині надати своєму чут­тєвому змісту міру і число, і тоді вона, вимірюючи рухи, може набагато підвищити їх точність.

Основними проявами психомоторики є такі класи рухів і дій:

- рухи, які забезпечують підтримку й зміни положення тіла лю­
дини в просторі;

- стани і пози нашого тіла - це граціозність фігури, постава,
апломб і стійкість додержання вертикальної лінії (від голови до п'ят), і
навпаки - кривляка, позер, удавальник тощо;

- локомоції- рухи, пов'язані з переміщенням людиною власно­
го тіла: їх особливості виявляються в ходінні, бігу, стрибках, плаванні
тощо; сюди входять і балістичні рухи: ловлення і схоплювання пред­
мета, який летить або переміщується, силові і ударні рухи, метання
предметів з установкою на влучність, дальність тощо;

- виразні рухи обличчя, всього тіла (міміка і пантоміміка) - без­
посередні прояви емоцій і почуттів, семантичні рухи - носії смислу,
знаків, значення, які людина передає іншим людям, наприклад хорео­
графічні рухи, рухи, які імітують дії з відсутніми предметами;

- робочі рухи і дії, які є засобами трудової діяльності і становлять
основу професійної майстерності, забезпечують ефективність праці,
економію витрат сили і сприяють досконалій реалізації задумів люди­
ни. Кількість цих рухів і дій майже безмежна: і тих, що вже відомі й
засвоєні, і тих, які ще будуть знайдені.

Ось чому психомоторика людини універсальна - всеосяжна і різ­нобічна. З її допомогою людина спроможна розв'язувати різноманітні

життєво важливі задачі. Бо дійсне буття людини - це її дія, дієвість, а не рабська залежність від обставин.

Щоб краще зрозуміти універсальність живого руху, порівняємо функціонування психомоторики і машини - неживого тіла.

Механізми психомоторики щоразу будуються під час рухової дії. Механізми машини незмінні і запрограмовані на певні, раз і назавжди визначені траєкторії руху деталей. Живий рух здатний на стільки форм траєкторій у просторі, скільки ісігус в природі форм предметів, з якими людина має можливість взаємодіяти.

Форма руху машини заздалегідь визначена конструкцією її будови, структурно і функціонально, вона діє за схемою своєї будови І тільки так, а не по-іншому. Живий рух, навпаки, визначається формою того предмета, з яким взаємодіє людина.

Завдяки універсальності функцій мисляче тіло активно будує траєк­торію свого руху відповідно до форми оточуючих його тіл із складними конфігураціями і просторовими координатами. Якщо психомоторика стикається з перешкодою, яку не може подолати, то людина зупиняєть­ся для роздуму, тобто перебудови схеми дії.

У ситуації зіткнення фізичне тіло руйнує себе або перешкоду. Мож­ливість узгоджувати форму руху мислячого тіла, тобто рухової дії, з формою іншого предмета свідчить про те, що структурно-анатоміч-на будова психомоторики не запрограмована до якогось одного або кількох способів дій, і саме тому людина здатна до будь-якої за склад­ністю рухової дії.

Ідея про універсальність структурно-анатомічних функцій людсько­го тіла була висловлена ще Арістотелем. Його висновок; рука людини -інструмент для багатьох інструментів.

А Б. Спіноза довів, що спосіб дії мислячого тіла визначається не ним самим, самовільно, а воно активно будує свій рух, дію відповідно до форми (образу, ідеї, схеми) будь-якого іншого предмета.

Г. Гегель називає людську руку "одухотвореним ковалем людського щастя". Рука є те, що людина робить, адже в ній як у діяльному органі свого самоздійснення людина існує як "одухотворене начало", що фор­мує її долю.

Діючи, людина здатна: а) спостерігати за своєю дією, б) контролю­вати її зсередини себе, в) обертати її продукт у власну сутність - сис­тему здібностей. Під час дії людина нібито веде діалог сама з собою, будує і перебудовує реальний плин рухів згідно зі своїм бажаним.

Мислячи - ми діємо, діючи - мислимо.

Психомоторика - майже єдиний засіб, знаряддя людини, завдя­ки якому вона мас практичну можливість втручатися в довкілля, змінювати його, створюючи нові предмети і явища власними сила­ми - '^золотими руками".

Звідси випливає: психомоторна дія - дійовий механізм розвитку душі й тіла. Адже діючи, людина мислить, а мислячи - діє, діє навіть тоді, коли предметів руками не торкається.

Будова психомоторики

Психомоторика - жива система. До її складу входять такі відносно самостійні, але спеціалізовані складові:

1) ідеомоторика;

2) сенсомоторні процеси;

3) довільні моторні процеси - дії.

Ідеомоторні процеси виникають при уявленні бажаних рухів і дій або лише при наявності однієї думки про них. Ідеомоторний означає те, що образ, почуття або думка передаються назовні засобами мотори­ки. Хоча процеси ідсомоторики не завжди помітні І виявляються тільки спеціальними приладами, все-таки їх роль у житті і діяльності людини важко переоцінити.

Чому? Вони здійснюють важливі функції психомоторики - готують і налагоджують майбутній рух, забезпечують здійснення і регулюють процес його виконання.

Сенсомоторні процеси забезпечують: ту чи іншу швидкість, точ­ність і доцільність реагування (воно - реагування - не є дією, або не розв'язує задачу, а тільки змінює ситуацію) на впливи, що надходять до людини ззовні і вимагають відповідного захисту себе від небезпеки; регулювання сили зовнішніх впливів у технічних системах або для збе­реження власного життя.

Довільні моторні процеси психомоторики характеризують людину, визначаючи її вміння діяти, естетичність і майстерність ЇЇ рухів, а та­кож здатність до психомоторної творчості.

Ідеомоторика

Згадайте ваші почування, якщо ви стояли на краю прірви або на балко­ні десятого чи двадцять шостого поверху. Хіба не правда, що якась сила,

до того ж цілком реальна сила, тягла вас униз? Реальність цю сили безпе­речна. Те саме ви переживаєте, коли йдете вздовж потяга, який рухаєть­ся: вас так і тягне під колеса (коли ви стоїте, ефект не такий відчутний: тілу треба подолати власну інерцію, тобто витратити більшу енергію).

Боротьба з цією силою "тяги" - справді важке для вас випробування, і тут не до жартів. До речі, не такі вже й рідкісні випадки, коли люди не можуть справитися з ситуацією, яка вважається простою, - і падають з круч, балконів, потрапляють під колеса потяга. Як це відбувається?

Коли ви стоїте над прірвою або йдете вздовж потяга, який рухаєть­ся, виникає образ і думка, що ви можете впасти вниз, потрапити під колеса. Цей образ падіння мимовільний, не залежить прямо від вас, від вашої свідомості. Якщо синтез образу почуттів і думки працює нормально, миттєво оцінюється ситуація (почуття безпеки) і включа­ється воля (коректор психомоторики), вольова думка придушить уяв­ний образ (падіння під колеса або з висоти), перебудовуючи образ і почуття безпеки на нову думку про необхідність триматися подалі від фатальної риски.

Ви сидите в кінотеатрі, а на екрані автомобіль мчить карколомними віражами гірської дорога або човен бореться в океані з величезними хви­лями. Якщо цс знято не збоку (середнім або дальнім планом), а крупно, тобто так, ніби ви бачите все це на власні очі, то ви відхиляєтеся під час поворотів машини або вчепитесь руками в бильця крісла, коли човен летить вниз, або втягуєте голову в плечі, коли на неї набігає хвиля.

Ви дивитесь на стадіоні футбол. Якщо перед вами не просто важ­ка робота з біганиною або перекиданням м'яча навмання, а справжня, красива гра (створення гармонійного предмета споглядання і уболіван­ня), - ви заражаєтеся тим, що відбувається на полі.

Що означає заражаєтеся? Ви входите в контакт з грою І стаєте на деякий час часткою її процесу. Г коли гравець обводить суперника, ви разом з ним (у нього ви перевтілюєтеся і дієте разом) повторюєте всі його рухи, і коли він б'є - ви б'єте по м'ячу разом з ним. 1 коли він до­бивається успіху або коли його спіткає невдача і він її переживає, ви радієте і переживаєте разом з ним. Не лише в душі, а й усім тілом.

Ви зустрічаєте людину, котра вам приємна, подобається, доро­га. Звернули увагу? Вас так і тягне до неї. Причому тягне до контак­ту не умовного - вас тягне буквально потриматися за неї. (Так само з неприємною людиною - ви фізично намагаєтесь уникігути контакту, ухиляєтеся, чините опір при зближенні, переходите на протилежний

бік вулиці, знаходите пристойний привід, щоб не опинитися в одному з нею місці.) Ось чому доброму знайомому ви із задоволенням подаєте руку, з другом - обнімаєтесь, з рідними і любимими - цілуєтесь.

Усі ці почуття виражені живими вашими рухами.

Усе це- ідеомоторика. Образ уяви і думка- неподільна на части­ни цілісність. Дія - це продовження процесу образу і думки. Отож, впасти під колеса навіть природніше, ніж примусити себе утриматися від цього кроку.

Хто ж тоді в реальному житті падає з висоти, над ким панує ідеомо­торика - механізм уяви?

1. Люди з мізерним єнергопотенціалом. Енергії так мало, що ні­
чим контролювати уяву, нічим зупинити згубну для себе думку. І тому
будь-який ідеомоторний образ і думка, що виникають спонтанно в ту­
мані мізерної енергії, стають домінантними, керують діями. Домінанта
тягне на себе останні краплі енергії; ось чому вольовому, гальмуючому
дію процесу народитися ні з чого.

2. Люди, гранично занурені в себе, що живуть у світі марень
та ілюзій. Ви вже, певно, зрозуміли, що це самоув'язнення вимуше­
не: бракує сил жити у світі реального. Отож, знову першопричина - в
ущербній енергії. Мрійник нібито тут, з нами, він нібито такий, як
всі. Але цс не так: всі його справи вершить уява. Світ реальний для
нього нудний, бляклий, досадний, оскільки час від часу наїжджає на
його штучний світ уяви як асфальтовий коток.