Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відо­браження людиною предметів і явищ об'єктивної дійсностів їх іс­тотних зв'язках і відношеннях

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагро­маджений пізнавальний досвід, який людина при потребі використо­вує. Узагальнюючи в слові свої знання про предмети і явища дійсності, вона виходить за межі того, що дається їй безпосередньо у відчуттях і сприйманні, значно розширює свої пізнавальні можливості, вдоскона­лює своє мислення. -

Мислення органічно пов'язане з практикою. Практика - джерело мислительної діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається в процесі пошуку шляхів їх задоволення.

Навіть наукові теоретичні проблеми пізнання, не пов'язані безпосе­редньо з потребами практики, мають її своїм віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мислення, вона сти­мулює його постійний розвиток, сприяючи впровадженню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбаченняі прогнозуван­ня розвитку подій, практичного опанування закономірностями дійсності, постановкиїх наслужбу своїмпотребам і інтересам.

Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, форму­вання її розумових і інших властивостей. Рівень його розвитку визна­чає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в навколишньому світі, як вона панує над обставинами і над собою.

Мислення людини, спрямоване на пізнання закономірностей об'єк­тивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності лю­дина спирається на досвід, нагромаджений попередніми поколіннями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними. До таких засобів передусім належать мова як знаряддя вираження, узагальнення та збе­реження результатів пізнавальної діяльності людей, а також наука і сус­пільна практика. Широта узагальнень і глибина розкриття сутності явищ також значною мірою зумовлені результатами пізнання дійсності, досяг­нутими на попередньому етапі історичного розвитку людського суспіль­ства. Як за прибережною хвилею відчувається сила цілого океану, писав Д. І. Писарєв, так і за кожною нашою думкою, якою б новою чи оригі­нальною вона не здавалась, стоїть досвід багатьох попередніх поколінь.

Отже, хоча мислення кожної людини розвивається і формується в процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і ха­рактер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло су­спільство на певному етапі свого розвитку. Цс дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку.

Суспільна природа мислення виявляється також і в потребах су­спільства, в характері тих пізнавальних завдань, на розв'язання яких воно спрямоване.

Предметом мислення людини завжди є найбільш актуальні пробле­ми, породжені сучасністю. На нинішньому історичному етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічної інтеграції країн за умов рин­кових відносин тощо. Поглиблення соціальної сутності мислення зумов­лене потребою постійно залучати для розв'язання кожного конкретного завдання досвід, нагромаджений фахівцями в суміжних галузях знання.

Завдяки соціально-історичній природі мислення людство забезпе­чує наступність у передаванні від покоління до покоління своїх інте­лектуальних здобутків, створюючи умови для соціального та науково-технічного прогресу.