Сприймання за змістом - це сприйманняпредметів і явищу просторі,русі, часі

У сприйманні простору, руху і часу беруть більшу або меншу участь різні аналізатори в їхньому взаємозв'язку.

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінесте­тичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, відстаней, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на зір і дотик до­сягає значної точності.

Сприймання горизонтальних ліній точніше, ніж сприймання верти­кальних. У сприйманні простору велику роль відіграє окомір. Просто­рові явища досить точно сприймаються також тактильно та кінестетич­но. Сліпі люди, наприклад, вивчаючи географію, працюючи, успішно орієнтуються за допомогою дотику на рельєфному глобусі, у розміщен­ні деталей предметів праці.

На слух людина досить успішно сприймає напрямок звуків у про­сторі: далеко, близько, вгорі, внизу, праворуч, ліворуч. Напрямок на слух можна визначити з точністю до 10 градусів. При моноуральному сприйманні звуку точність сприймання напрямків порушується.

Сприймання відстані, глибини та рельєфності відбувається по-різ­ному при монокулярному та бінокулярному баченні. При бінокуляр­ному сприйманні (сприймання двома очима) точність визначення від­стані набагато більша, ніж при монокулярному (сприймання одним оком). Сприймання глибини та рельєфу залежить від того, як відобра­жається предмет на сітківці ока: в кореспондуючих чи диспарантних точках сітківки.

Якщо збуджуються кореспондуючі точки сітківки, тобто такі, що симетрично розміщені в правому та лівому оці від центральної ямки, то зображення сприймається як один предмет, в одній площині. Як­що сприйнятий предмет на сітківці зображується диспарантно, тобто в точках обох очей," віддалених по-різному від центральної ямки, тоді предмет бачимо або подвоєним, якщо диспарантність є значною, або обсягово, рельєфно, якщо диспарантність є незначною.

На цьому принципі побудовано стереоскопи, стереоскопічне кіно.

При сприйманні простору, залежно від розміщення предметів у про­сторі, виникають зорові ілюзії, тобто неточне сприймання розмірів, па­ралельності, опуклості, ввігнутості назовні або всередину.

Олівець, занурений у склянку з водою, здається нам зігнутим; роз­мір сонця вранці та ввечері здається більшим порівняно з тим, як воно

сприймається в зеніті; два однакових кути, однакових кружечки, од­накові лінії здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо.

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та кон­вергенція органа зору. Акомодація - це зміна опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета, а конвергенція - це спрямування очей на предмет сприймання. Ці фізичні зміни в органі зору пов'язані із сприйманням віддалі та обсягу предмета.

Сприймання руху- це відображення зміни положення предме­тів у просторі.

Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий пред­мет відносно іншого нерухомого або рухомого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається більш адекватно, ніж у другому.

При сприйманні рухомого предмета відносно іншого предмета, що рухається в одному з ним напрямку або в протилежних напрямках, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим, але його рух сприймається як рух у протилежному напрямку.

Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприй­мався б рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів повільні­шим. Рух літака на фоні безхмарного неба здасться повільнішим.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовнос­ті дії подразника на організм. Спеціального органа для сприймання ча­сових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, ві­дображаючи тривалість дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття тощо).

Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0, 75 секун­ди). Більш тривалі інтервали сприймаємо в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунди. Отже, великі інтервали часу сприймаємо опосередковано.

Сприймання послідовності подій відбувається завдяки перервам у тривалості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості зале­жить від ставлення до змісту, від характеру предмета, що сприймається.

Сприймання цікавого викликає ілюзію швидкості плину часу, а сприймання нецікавого, неприємного, вимушене очікування створю­ють ілюзію вповільнення тривалості дії.

Знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важливе значення для формування професійних якостей фахівця.