Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Теорії природного права





Від кінця XIX ст. набули подальшого розвитку теорії при­родного права, які ще з часів становлення буржуазної тео­рії права посіли провідну роль серед світових правових кон­цепцій.

Повернення до природно-правових теорій та їх подаль­ший розвиток в історії державно-правової думки на рубежі XIX—XX ст. об'єктивно пов'язується з дослідницькою діяль­ністю марбурзької школи і, зокрема, діяльністю німецького юриста Рудольфа Штаммлера (1856 — 1938).

Започатковуючи традиції неокантіанства Р. Штаммлер аналізував економічну і правову системи суспільства з точки зору особи, як найвищої соціальної цінності та її інтересів.

 

-399-

Протисгавляючи «причинність» і «царство свободної волі», мислитель відкидав марксистську ідею про причинну обу­мовленість явищ суспільного життя. Сутністю соціального буття людей є свободна воля і досягнення мети, яка ними обирається. Не може бути, стверджував він, іншої вищої за­кономірності соціального життя, ніж закономірність його кінцевої мети.

Виробничі та економічні відносини, писав Р. Штаммлер у роботі «Господарство і право з точки зору матеріалістично­го розуміння історії», завжди оформляються правом, тому носять вольовий характер. Оскільки діяльність людей, які наділені свободною волею, визначається не розвитком тех­ніки, а намаганням досягти обраної мети, то рушійну силу суспільного розвитку слід убачати в формуванні мети як суб'єктивно-ідеального образу бажаного і в праві, яке його виражає. Виходячи з цього, мислитель робив висновок, що суспільний прогрес здійснюється лише в галузі права, яке і постає визначальним фактором суспільного розвитку.

Право, за вченням Р. Штаммлера, це примусове регулю­вання суспільного життя людей, яке за своїм смислом таке, що не припускає порушення.

Природним правом мислитель вважав ідеї, які історично формувались, були аспектом суспільної свідомості, зміню­вались і вимагали зміни права з точки зору суспільного іде­алу («кінцевої мети»).

Отже, природне право мислитель розглядав у органіч­ному зв'язку з уявленнями про історичний процес, що ви­значається розвитком права, вважав його таким, зміст яко­го постійно змінюється. Кінцева мета суспільного розвитку, що визначається абстрактним правовим ідеалом, — таке соціальне суспільство, кожен член якого в своїх суспільних рішеннях і постулатах керувався б тільки об'єктивно пра­вомірними міркуваннями. Суспільство, в якому відсутнє од­вічне протистояння між волею і бажаннями, раціональним і чуттєвим, належним і сущим. Водночас мислитель застері­гав, що такий суспільний ідеал виконує роль регулятивної ідеї, орієнтиру, якого людство хоче досягнути, а в соціальній дійсності він не може бути реалізованим, оскільки це озна­чало б припинення прогресу, кінець історії.



Згодом при роди о-правові теорії сформувалися в чотири системи, або напрями: неотомізм, феноменологізм, екзис­тенціалізм, герменевтика.

 

-400-

 

Неотомізм уважається офіційною філософською докт­риною католицизму, що відроджує й модернізує вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з близькими за змістом фі­лософськими системами XIX—XX ст.

Найбільшого поширення неотомізм набув у Франції, Бельгії, Італії, ФРН, Іспанії, а також у США.

Його представники Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. Марітен та ін. стверджували, що першоджерелом усього буття, в тому числі держави й права, є Бог, а Всесвіт поєднує в собі два аспекти: духовний і похідний від нього — матеріаль­ний.

Як і їхній видатний попередник Фома Аквінський, вони вважали, що держава і право є результатом Божого втру­чання, первинності духовних засад.

Носієм природно-правового буття є природа людини. Правові настанови Бога віддзеркалюються в розумі людини і за допомогою незалежної волі втілюються в її діях задля досягнення обраної мети. Взагалі, абсолютні й вічні прин­ципи природного права, такі як свобода, справедливість, благо, солідарність є вічними принципами, що переходять до людини від Бога.

Тому позитивне право, що твориться державою й за­кріплюється в законах, має відповідати цим Божим прин­ципам, а якщо воно їм не відповідає, то не може називатися правом у буквальному розумінні цього слова.

Більшість ідей неотомізму про визначальну роль держа­ви у створенні умов для реалізації природних прав людини знайшли втілення в теорії «держави загального блага», ав­торами якої були Артур С. Пігу (1877—1989) та інші мисли­телі.

Держава повинна стати засобом реалізації загальнолюд­ських цінностей та справедливості, здійснювати політику соціальних послуг, що передбачає соціальне забезпечен-ня, соціальне страхування, допомогу у випадках безробіття, хвороби, охорону здоров'я, гарантувати права і свободи лю­дини і загальне благо.

Засновником феноменологічного напряму у філософії й теорії права був німецький мислитель Едмунд Гуссерль (1859-1938).

Предметом феноменології є опис актів свідомості в їхньо­му стосунку до об'єктів, а центральним поняттям — «інтен-ційність», тобто спрямованість свідомості на об'єкт. Але під



16 — 4-1115

 

-401-

свідомістю феноменологія розуміє «чисту», трансценден­тальну свідомість, абстраговану від людини і від суспільного середовища.

Представники цієї школи права (Г. Вельцель, А. Райнах та ін.) сутність права вбачали в «ейдосах» (від грец. екіоз — вигляд), «чистих сутностях», апріорних нормативних ідеях. Ці «ейдоси» існують самі по собі та мають значення лише в «інтенції», тобто в спрямованості на них свідомості.

«Ейдоси» розглядаються прибічниками цієї теорії як приписи, норми природного права, що існують до виник­нення позитивного права.

«Ейдоси», нормативні ідеї переходять у позитивне пра­во, втілюються в свідомість індивідів і визначають поведінку людей. Тобто позитивне право, яке діє в той чи інший час у державі, є втіленням, реалізацією в суспільстві «ейдосів», що випливають із «природи речей».

Третім напрямом природно-правової теорії права є ек­зистенціалізм, що його сповідували Е. Фехнер, В. Майгофер та ін.

Основною категорією екзистенціалізму є екзистенція (від лат. ехійіепйа — існування) — внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському «я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю.

Екзисгенція заперечує буття суспільства, виявляючи себе щодо нього як небуття, в якому на перший план виступає плинність, часовість, що надає екзистенції специфічного ха­рактеру буття, спрямованого в майбутнє.

Прибічники цієї філософії досліджували право, проти­ставляючи емпіричне буття та екзистенцію людини. Позитивне право як результат досвіду, буття є штучним явищем. Свою життєву силу воно отримує від екзистенції, в процесі життєдіяльності людини в різних «граничних си­туаціях».

Внаслідок цього позитивне право у своїй основі визна­чається екзистенцією людини, його незалежною волею і розглядається авторами цієї теорії як екзистенціальне при­родне право. Але природне право не має постійного зміс­ту, воно є безкінечним ланцюгом окремих індивідуальних правових ситуацій, що не можуть передбачатися та охоп­люватися сталою нормою. Норму права прибічники цієї те­орії називають штучним явищем, витвором свідомості, не­відповідним екзистенції.

 

-402-

А. Кауфман, В. Гассемер та інші автори герменевтич-ної (від грец. пегтепеигіїсе — мистецтво тлумачення) теорії природного права стверджували, що сутність права полягає v справедливості, яка передбачає формальну рівність лю­дей, обмеження свавілля, суспільну безпеку. Для досягнен­ня цього створюються позитивні правові норми відповідно до свого часу й місця.

Головним у герменевтичній теорії є розуміння права, що розглядається як процес, під час якою на основі «...живої іс-торичної мови відбувається становлення конкретного істо­ричного права». Поза процесом розуміння не може бути об'єктивної правильності права.

Конкретне історичне право, за цим ученням, є ланцюгом подій, актів поведінки і ситуацій, яким повинні відповідати абстрактні норми. Тобто, право не є приписами для вико-нання судовими та адмінісгративними органами; навпаки, своїм й діями вони створюють правові форми.








Date: 2015-09-22; view: 94; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2018 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию