Там само. — С 165

³ Там само.

-376-

Передбачалось певне втручання держави в сферу економі­ки, вона мала здійснювати упорядкування економічного життя, забезпечувати право власності.

Передбачалось «негайно запропонувати земельну ре­форму через експропріацію великих землеволодінь та вре-гулювання розподілу їх серед селян»¹. Важливими соціаль­ними завданнями держави мали бути також збереження '' здоров'я та працездатності» людей, «повна оплата резуль-татів праці», «підготовка до економічних наслідків від хво­роб, нещасних випадків, старечої немічності», запроваджен­ня соціального страхування.

Водночас державна влада не повинна була «перешко-джати здійсненню господарської свободи людини в справед-ливому розподілі товарів», держава повинна була захища-ти «економічно слабшого перед економічно сильнішим» і мати право «обмежувати законами індивідуальну свободу дій окремих людей» «де важливі економічні цілі суспільства Іалишаються під сумнівом»².

Основою суспільного устрою і економічного життя мала бути приватна власність. Але в конституційних положеннях проекту законодавча влада наділялась повноваженнями об­межувати право користування і розпорядження приватною власкістю, «якщо цього вимагає виконання народногоспо­дарських завдань держави».

Механізм держави повинен формуватись, виходячи з принципу поділу влади на три гілки: законодавчу, виконав­чу та судову. Законодавчу владу здійснює однопалатний пар-ламент — Народна Палата, до повноважень якої «належить творення законодавства про всі ті предмети, які вимагають уніфікованого врегулювання в державі»³. Проектом визна­чались сфери суспільних відносин, які мали регулюватись виключно законами. Водночас визначалось, що конститу­ція мала прийматись Установчими Зборами. Передбачався складний порядок внесення змін до основного закону. Таку процедуру мав здійснювати загальнонаціональний пред­ставницький орган — Загальнодержавна Рада.

Дністрянський С. Конституція Західно-Української Народної респуб­ліки // Сгецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. —

Львів, 1999. - С 165. Там само. — С 164. Там само. — С. 169.

-377-

Гілку виконавчої влади мав очолювати глава держави -президент, якому повинен бути підпорядкований уряд рес­публіки, Державна Рада та органи виконавчої влади на міс­цях. Президент наділявся повноваженнями призначати членів Державної Ради.

Судова система, за проектом С. Дністрянського, мала б включати суди та Державний Судовий Трибунал, як орган «Верховного правосуддя». Всі судді мали призначатись «ос­таточно і на все життя» президентом або «заступаючим його Головою Державної Юстиції»¹.

Участь народу в здійсненні правосуддя мала забезпечу­ватись «мировими судами, судами народних засідателів або присяжних». Голова Державної Юстиції мав призначати­ся главою держави, бути посадовою особою, що забезпечує порядок «у правосудді і є одночасно головою законодавчого бюро, яке має своїм завданням перевірити законопроекти і давати свої висновки»².

Передбачалось також функціонування спеціалізованих судів — управлінських судів, які б «захищали правові інтере­си стосовно постанов та розпоряджень органів управління». Судовий Трибунал мав здійснювати конституційну юрис­дикцію, перевіряти закони на їх відповідність конституції, відміняти закони й постанови, які їй суперечать, прийма­ти рішення щодо протестів національних курій Народної Палати проти прийняття законів, які можуть порушувати національні права окремих народів. Водночас цей судовий орган повинен був розв'язувати «конфлікти між представ­ницькими органами і між установами стосовно меж їх ком­петентності»³.

Конституційний проект передбачав запровадження ін­ституту місцевого самоврядування, органам якого надава­лись повноваження щодо «регулювання і контролю усіх тих питань в області, які потребують централізованого упоряд­кування в області і не підпадають під загальне законодавство держави»⁴.

С. Конституція Західно-Української Народної респуб­ліки // Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. — Львів, 1999. - С. 183. Там само. Там само. — С. 184 Там само. — С. 177.

-378-

У період, що розглядається в політико-правовій дум­ці України мало місце повернення до проблем ириродно-го права. Ідеї природного права отримали свій подальший І розвиток у творчості доктора державного права, академіка Української Академії наук з 1918 р., дійсного члена Сербської королівської академії і багатьох Європейських наукових то-вариств Федора Васильовича Тарановського (1875 — 1936).

Серед наукового доробку вченого були такі праці, як «Феодалізм у Росії», «Політична доктрина в наказі імператриці Катерини II», «Догматика позитивного дер­жавного права у Франції», «Вступ до історії слов'янських

прав» тощо.

Досліджуючи співвідношення права і закону, природно­го права і позитивного права вчений зазначив, що реально­му, волевстановленому праву людина завжди протиставля­ла ідеальне (природне) право, як найвищу справедливість. Такий підхід обумовлений перш за все природою людини: її критичним відношенням до реальності, правопорядку і прагненням до досконалого ідеалу справедливості. Це праг­нення притаманне всім щаблям правової культури.

У своїй роботі «Вчення про природне право», яка по-

бачила світ у 1916 р., вчений детально досліджував станов-

лення та розвиток природно-правової концепції в країнах