Європи

Ф. В. Тарановський зазначав, що поняття ідеального, спра­ведливого права виникло ще в Стародавній Греції, у твор­чості поетів-трагіків. З V сг. до н, е. грецькі філософи поча­ли розрізняти справедливе по закону (позитивне право) і справедливе по природі (ідеальне право). Завершеної фор­ми природно-правова концепція набуває у творчості римсь­ких юристів, яких слід уважати авторами терміну «природ­не право». З цього часу починається дослідження сутності та співвідношення природного і позитивного права.

Природне і позитивне право — категорії різного поряд­ку: перше слід розуміти як справедливість, друге — як до­цільність. Позитивне право характеризується як забезпе­чення користі, інтересів всіх або більшості в тій чи іншій державі, природне — як основа зрівняльної справедливості і добра. Тому позитивне право повинне відповідати вимо­гам природного права. Природне право — це право більш

високого порядку, воно знаходиться над позитивним пра-

-379-

вом І є критерієм для оцінки й подальшого вдосконалення

останнього.

Пізніше природно-правова концепція, за твердженням Ф. В. Тарановського, була сприйнята християнською полі-тико-прзвовою ідеологією. На початку першого тисячоліт­тя мислителями цього спрямування і, зокрема, апостолом Павлом, розрізнялись: одкровення — закон від Бога; закон у людських серцях, тобто природний закон, даний дюдям з народження, джерелом якого є премудрість і воля Бога. Керуючись цим законом, люди (навіть язичники) впоряд­ковують свої відносини, розрізняють правду і неправду. За своєю суттю природний закон е не що інше, як відображен­ня божественної справедливості в серці людини. Наступним в ієрархії законів християнськими мислителями виділяв­ся позитивний закон — Римське право. Причому при ви­рішенні колізій, неврегульованих позитивним правом, слід було керуватись найвищим законом у розглянутій ієрар­хії — одкровенням, Священним Писанням.

На початку XVII ст., зазначав Ф. В. Тарановський, природ­но-правова концепція зазнала впливу раціоналізму, який означав перш за все «звільнення теоретичного розуму від рабського підкорення авторитетам». Наукова юриспруден­ція звільнилась від римської юридичної догми та від серед­ньовічної теоретичної ідеї й побудувала свою модель при­родного права.

Проводячи аналогію з досягненнями в фізиці й механіці щодо визначення найпростішого неподільного матеріально­го елемента атома, гуманітарна наука, в тому числі й юрис­пруденція, визначила неподільним елементом соціально­го життя — Індивіда. Тобто індивід в суспільній науці, на думку раціоналістів відповідав матеріальному атому і був прийнятий за найпростіший елемент соціального життя і вихідним елементом науки про суспільство. Водночас у сус­пільствах західних країн з'являється прагнення до свободи особистості в церковному, релігійному, інтелектуальному і політичному відношенні. Одночасно прагматична потреба в особистій свободі переросла в протест проти державного абсолютизму. Зазначене стало підґрунтям ідеї про необхід­ність зміни суспільного життя вихідним аспектом якого ста­ла б не влада, а людська особистість. Мова йде про зарод­ження індивідуалістичної теорії суспільства. Представники школи природного права почали визнавати в якості вихід-

-380-

ної аксіоми моральну природу індивіда, якій з народження притаманне бажання жити у суспільстві. Опинившись у се-родовищі собі подібних, люди повинні були впорядкувати свої відносини природними законами. Практичне значення природних законів полягає в тому, що 'їх можна застосову-вати для управління суспільством.

Встановлені теорією права закони зрештою можуть ета­пі діючими юридичними нормами. Тому вони можуть на-зиватися природним правом згідно з традицією, яка йде від римських юристів.

Відношення природного права до позитивного розгляда­лось мислителями неоднозначне. З одного боку, природне право визнавалось основою позитивного законодавства, з ін­шого — природне право уважалось критерієм оцінки пози­тивного, основою його вдосконалення.

Розмірковуючи про сутність природного права і ро-зуміння його мислителями різних епох вчений схиляється до думки, що природне право більшість з них вважали ос­новою позитивного. Проте це не означає, що вони співпада­ють. Більше того, позитивне право багато в чому ухиляєть­ся від норм природного права, але не може вступати з ним

Date: 2015-09-22; view: 372; Нарушение авторских прав