Глобалізація міжнародного туризму. 5 page

світової війни був М.В. Шарлемань.

Під час Другої світової війни Микола Васильович із сім'єю не став

евЗ^кУ^ю^атися, залишився в окупованому німцями Києві. Це закреслило всю його додальЦіу наукову кар'єру. Після відновлення радянської влади вчений не зміг вдаиітУЬатясь на наукову роботу, його постійно переслідували. З дня на день він чекав ajjgujry, _{чого на} іщстя не сталося.

Н% дивлячись на своє складне матеріальне становище, М.В. Шарлемань продовжує займатися питаннями охорони природи: пропонує поновити заповідник "їСонч^ЗіК'па", вимагає відміни урядового рішення про знищення лисиць, пише листи tipo охорону столітніх дерев.

Микола Васильович Шарлемань - один з небагатьох українських зоологів, який вбачав у природі не тільки екологічно-наукову, але й естетичну і

культурологічну цінність.

М.В. Шарлемань брав активну участь у роботі природознавчої секції Українкою наукового товариства, що діяло в Києві упродовж 1907-1921 pp. Був завідувачем екскурсійного бюро при музеї товариства.

^а його безпосередньою участю в Києві у 1913-1915 pp. проходили виставки з охоро_ни пам'яток природи, де були представлені рідкісні види тварин та рослин.

Одним з найбільш діяльних наукових товариств на початку XX століття в У^кРЦ'иі було Київське товариство з охорони пши 'япюк старовини та мистецтва (191(|,і9і9 pp.). Серед його членів були відомі професори М.В.Довнар-.ськьй, В.В. Хвойко, М.Ф. Біляшівський та ін. В Умані знаходилась філія Товариства. Воно значною мірою прилучилися до розвитку екскурсійної '^и в '/країні. У 1912 році при Товаристві був створений Розпорядчий комітет, ^на %ий покладалися такі завдання: "Розпорядчий комітет організовує екскурсії з ^наЛовими цілями, розвідкові, освітнянські тощо як для членів Товариства, так і для приватних осіб, призначає в цих випадках керівникіп за своїм вибором" [2, ■ ']. Головою комітету був Олексій Іванович Мьордер.

Члени Товариства вважали, що одним з наикраших засобів охорони старовини ^є "Оширення в широких колах розуміння цінності пам'яток історії та культури. Ни прагнули цією роботою залучити та зацікавити інтелігентні сили суспільства, ^Дити в них живий інтерес до минулого. Досягнути цього намагались за Чомогою наукових екскурсій до вцілілих пам'яток. Такі поїздки, вважали вони, *иннї бути зручними, а керувати ними мають особи, які добрі; підготовлені.

Було визначено міста з значною історичною цінністю - Остер і Чернігів, "ряобиль і Коростень, Васильків і Черкаси, Полтава й Острог, Ізяслав і Клевань, 'Цьк і Кременець, Путиівль і Новгород-Сіверський та інші.

Наукові товариства виникали не лише в столиці Південно-Західного краю 1>іційна назва Правобережної України в Російській імперії), айв інших містах

країни.

Процес створення на початку XX ст. багатьох наукових і професійних ариств вчених, який широко охопив провінцію, сприяв зміцненню відносин між іичною, провінційною та національною наукою у великій країні, реально ^емократмував наукове співтовариство на принципах самоорганізації та

самоврядування. Як правило, новостпорені наукові товариства виконували не тільки наукову функцію. Вони ставали також провідними культурно-освітніми товариствами, де поряд з науковим дослідженням свого краю (регіону), поширювали освіту та культуру серед широких мас населення. Навіть якщо об'єднання не називалося культурно-просвітницьким, воно завжди займалося подібною діяльністю. Одним із таких об'єднань було і Миколаївське товариство аматорів природи (МТАмП). Воно проіснувало недовго: з 1908 до 1917 року. Однак, відіграло особливу роль в об'єднанні того тонкого прошарку інтелігенції', яка прагнула нести культурно-просвітницькі ідеї в народні маси.

Загалом же найважливішим напрямом просвітницької діяльності Товариства було поширгння теоретичних, і практичних знань із природознавства. Для цього застосовувались різноманітні форми, насамперед екскурсії на природу та в музеї, доповіді з природознавства на загальних зборах членів Товариства.

Екскурси як метод дослідження застосувалися в МТАмП уже з першого року його діяльності. Так, ранньою весною, відколи припинялися засідання секцій Товариства, починалися екскурсії, метою яких було вивчення Миколаєва в природничо-історичному відношенні та збір матеріалу, необхідного для практичних занять і для майбутнього музею Товариства. Успіхові деяких екскурсій суттєво сприяли власники маєтків: Бурбе, Гуле, Богомолов, Фальц-Фейн. Усі вони люб'язно йшли назустріч Товариству і влаштовували привітний прийом

екскурсантам.

Організація екскурсій була такою. В екскурсіях, не пов'язаних з витратами, безоплатно брали участь члени Товариства, учні середніх і нижчих навчальних закладів. Сторонні ж платили в касу Товариства. Під час інших екскурсій витрати ділилися на всіх учасників. У середньому чисельність учасників у кожній екскурсії досягала 50 осіб (найбільше - 84, найменше - ЗО). Упродовж 1908 року було

проведено 26 екскурсій.

Після екскурсій влаштовувалися практичні роботи з ботаніки, ентомології. Вивчалися та класифікувалися матеріали, зібрані під час екскурсій. Згодом вони стали основою для майбутнього музею Товариства.

З 1-го вересня екскурсії припинялися й починалися засідання секцій - по одному в кожні два тижні. Набутий досвід утверджувався і пізніше, особливо в 1913-1915 pp., що позначалися високим культурно-освітнім піднесенням, пошуками різноманітних форм і методів організації наукових досліджень. Екскурсійний метод давав можливість членам МТАмП досліджувати природні Й історичні явища в окремих районах Півдня України, сконцентрувати набуті знання внаслідок поглибленого вивчення об'єктів із різних гаиузей науки, постійно розширювати діапазон пошукової роботи. Левову долю в екскурсії займали проблема охорони довкілля. Власне ие призвело до створення в наступні роки Комісії з охорони пам'яток природи та старовини, основними завданнями якої були: дослідження флори та фауни Півдня України, охорона реліктових рослин, цілинних степових ділянок (наприклад, Асканїї-Нової в Херсонській губернії)-

Згодом започаткували свою діяльність інші секції Товариства - шкільного природознавства, лекційна, фотографічна. Вони теж активно здійснювали екскурсії в довкілля. А бі)танічна секція, поряд з екскурсіями, займалася питанням створення Ботанічного саду в Миколаєві. Надзвичайно багато для розбудови екскурсійної роботи в Товаристві зробив Олександр Алохсович Яната (1888-1938). Його зусиллями буго організовано цикл ботанічних екскурсій не тільки околицями Миколаєва, а й по всьому Півдні України.

Науково-екскурсійні дослідження Товариства сприяли організації виставок, музеїв, до яких шляхом проведення екскурсій залучалися широкі верстви населення, зокрема учнівська молодь і робітники. Звичайно, ознайомлення з цікавими експонатами викликало бажання ще глибше пізнавати історію свого краю, безпосередньо на місцях вивчати пам'ятки історії та культури. Без сумніву, в дореволюційній Миколаївшині екскурсійно-виставково-музейна робота набувала все більшого розповсюдження та закладала підвалини для розвитку туристсько-екскурсійної діяльності як соціального явища.

Науковці МТАмП широко впроваджувати екскурсійний метод, із метою вивчення проблем історії України, краєзнавства, природознавства, рідної мови, охорони пам'ягок. Це значною мірою сприяло розбудові української культури, формуванню національної свідомості народу, що було надзвичайно важливо в умовах невпинного зростання національно-визвольного руху в Україні.

Таким чином, у другій половині XIX - на початку XX ст. вищезазначені наукові товариства в Україні відіграли помітну роль у розвитку екскурсійної справи. Вони організували наукові екскурсії як з метою наукових досліджень, так і з метою популяризації наукових знань, поширення просвітництва серед населення, що в цілому сприяло піднесенню культури.

Наукова екскурсія як особливий вид екскурсійної діяльності мала свою специфіку. Розрахована, насамперед, на фахівців окремої галузі, вона разом з тим залучала до участі в ній всіх бажаючих здобути необхідні наукові знання і розширити свій світогляд, піднести рівень кваліфікації.

І хоча наукові екскурсії, враховуючи їх специфіку, не набули значного поширення, та все ж вони заклали ґрунтовні підвалини для подальшого розвитку екскурсійної діяльності в Україні, стали важливим компонентом культурного життя населення.

Починаючи від лютого 1917 року і до кінця листопада 1920 року Україна пережила кілька змін влади. Проте, і в роки Української Народної Республіки, Гетьманату, Директорії процес розвитку освіти, культури, екскурсійної діяльності ^н«припинився.

У циркулярі від 2 листопада 1917 року за. підписом генерального секретаря ^наРОдної освіти, а з січня 1918 року першого міністра народної освіти УНР Івана t-тещенка, було викладено звернення до директорів різних типів шкіл. У ньому ^началось, по умови нового політичного життя в Україні ставлять перед Жителями нові завдання в новій школі, що повинна виховувати молодь у дусі

загальних демократичних принципів і національних ідеалів. При цьому поряд ₃ тим, що певна роль відводилася літературі, театру, музиці, наголошувалося на необхідності організації подорожей у ті місця, де відбувалися визначні події нашої історії. Пропонувалося включити подорожі у річний навчальний розклад як корисний методичний засіб під час вивчення історії та географії України, що, безумовно, сприятиме національному вихованню підростаючого покоління.

У циркулярі вщ 16 листопада 1917 року, генеральний секретар народної освіти знову звертається до директорів шкіл усіх відомств та інспекторів вищих шкіл, ставить завдання перед педагогічними радами - вирішувати, питання національного виховання у школах, підкреслюючи, що весною та влітку слід організовувати подорожі-екскурсїї, де б учні на власні очі змогли побачити видатні пам'ятки нашої славної минувшини. Саме подорожі повинні виховувати здорове національне почуття, сприяти вивченню рідної історії та мистецтва.

Слід відмітити винятково важливу роль української інтелігенції, яка дбала про національне виховання та пізнання історії Української держави у справі розвитку української культури. Зусилля передових педагогів тих часів були спрямовані на більш поглиблене вивчення історії природних багатств, національної культури. Серед цих людей передусім слід назвати Софію Федорівну Русоеу, яка у 1918 року була призначена директором Департаменту позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР, де було створено екскурсійний відділ. С. Русова була членом Центральної Ради, видатним педагогом і діячем культури,

С. Русова була добре обізнана з новими течіями західноєвропейської педагогіки, з творами Я. Коменського, Дж. Локка, Й. Песталоцці, Г. Спенсера, П. Лесгафта, багатьох інших представників передової педагогічної думки. її власні праці про навчання і виховання були співзвучні з роздумами на ці теми Івана Франка, Лесі Українки, Бориса Грінченка, Івана Глібова, інших видатних діячів української культури Це свідчить про глибоку ідейно-теоретичну обґрунтованість діяльності екскурсійного відділу і Департаменту позашкільної освіти, які С. Русова очолювала в Міністерстві народної освіти УНР.

У її педагогічній спадщині знаходимо істотні аспекти, пов'язані зі становленням і розвитком в Україні екскурсійної справи. У статті „Націоналізація школи", надрукованій у першому номері журналу „Вільна українська школа", що почав виходити з 1917 року, С. Русова розглядає здійснення процесу націоналізації освіти як через впровадження рідної мови викладання, зміну програм, вивчення українознавчих дисциплін, так і через відповідне методичне забезпечення навчально-виховного процесу. При цьому вона особливо виділяє метод екскурсійний.

Таке навчання, за переконанням С. Русової, найкраще проводити не за тими або іншими підручниками, а шляхом організації екскурсій з учнями як ближніми, так і більш далекими; до тієї або іншої місцевості, цікавої чи з географічної, чи з історичної точки зору. Далі в статті подається перелік можливих екскурсійних маршрутів, освоєння яких мало сприяти формуванню у молоді патріотичних

почуттів.

Департамент позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР і його екскурсійний відділ приділяли постійну уваг}' забезпеченню навчально-виховного впливу через засоби унаочненого пізнання рідного краю, розширення спектру екскурсій. Вони, згідно з рекомендаціями відділу, мали бути історичними, природознавчими, економічними, естетичними, етнографічними тощо.

Відділ працював над тим, щоб екскурсійною діяльністю була охоплена вся територія України, щоб забезпечувалося фінансування цієї справи. Передбачалося, що екскурсії мають влаштовуватися для різних соціальних верств населення, різних вікових категорій:

• для дітей початкових класів;

• для учнів середніх шкіл;

• для робітників;

• для гостей-іноземців.

Разом із С. Русовою у Департаменті позашкільної освіти вирішенням питань розвитку екскурсійної справи займалися відомі українські діячі: М.С. Шугаєвський - помічник С. Русової по Департаменту, Є.Ю. Нерфецький - автор історіографічного нарису про Закарпаття, в еміграції викладав у Братиславському університеті.

Відомий український природознавець, професор Київського університету, директор З'золоіічного музею В.М. Артоболевський, який вважав, що екскурсійною діяльністю повинні займатися фахівці, а не випадкові люди. Він надавав першочергового значення підготовці екскурсоводів, вирішенню організаційних питань, від яких, насамперед, залежить успіх кожної екскурсії. Перелік імен можна було б продовжити.

Екскурсійний відділ наполягав на тому, що слід приділити найголовнішу увагу розвитку екскурсійної справи на всій території України, встановити тісний контакт з освітянськими установами, забезпечити екскурсійну справу коштами. Працівники відділу вбачали головним засобом національного виховання українознавство, що буде здобуватися екскурсійним шляхом для безпосереднього ознайомлення людей з предметом нашого національного добра.

На засіданнях екскурсійного відділу розглядались питання організації екскурсійних маршрутів. Учасники засідань визначили, що екскурсії мають бути історичними, природознавчими, економічними., естетичними, етнографічними та шшого тематичного спрямування.

Діяльність "Просвіти" з організації екскурсійних походів. Діяльність перших київських курсів екскурсоводів. Екскурсійний відділ мав постійний контакт із місцевими організаціями екскурсійної справи, особливо з Українським ^тоеариством "Просвіта". У своїх численних листах "Просвіта" неодноразово зверталася за допомогою до Міністерства народної освіти УНР з проханням Улаштувати подорожі на могилу Тараса Шевченка у Каневі та до Кам'янки; 16 квітня 19IS року Худяківська "Просвіта" та Худяківська учительська спілка на

Київщині звернулися з проханням організувати подорож учнів ї селян до Києва. Такі самі листи надходили з різних міст України. Але в них було не тільки прохання на дозвіл екскурсії, але й на пільговий проїзд, надання помешкання для екскурсантів, де вони могли б зупинитися на час екскурси. Департамент позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР намагався вирішувати ці питання з відповідними галузевими міністерствами чи іншими установами.

Значну роль у розвитку екскурсійної діяльності в Україні, відіграли дві секції, що утворилися при екскурсійному відділі Департаменту позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР - це секції історична та природнича, до складу яких входили відомі діячі науки і культури Української Народної Республіки: міністр освіти В.К. Прокопович, міністр шляхів М.Ф. Левицький, міністр закордонних справ Д.І, Дорошенко; краєзнавці, мистецтвознавці та природознавці.

Департамент позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР розробив спеціальну анкету і в грудні 1919 року надіслав її повітовим народним управам, щоб з'ясувати наявність в Україні місцевостей цікавих із боку природознавства та географії. Маючи на увазі виключне значення раціональної постановки екскурсійної справи в Україні, Департамент позашкільної освіти звернувся з пропозицією до наукових товариств та педагогічних шкільних рад шодо створення окремих комісій з осіб, які цікавляться справою екскурсій і могли б організувати їх у себе в районі чи місті. Ці відомості Департамент хотів використати для написання підручників з організації природничих і географічних екскурсій по Україні, маючи на меті розвиток у молоді (шляхом ознайомлення з місцевою природою,:» продуктивними силами України тощо) здорового національного

почуття.

У газеті "Нова Рада" друкувались відомості про організацію та проведення

екскурсій Києвом, до Голосієва, Феофанії та Боярки силами культу рно-просвітницької комісії при державному українському університеті.

І хоча в Києві екскурсійна справа ще не набула такого розвитку, як у Петербурзі та Москві, члени культурно-просвітницької комісії вважали, що кияни більш зацікавляться екскурсіями, якщо вони будуть організовані як слід.

В Українській Народній Республіці екскурсійною діяльністю займалися й профспілки окремих підприємств. Так культурно-просвітницька комісії профспілки машиністів і деревообробників м. Олекоавдрівська (Запоріжжя) ставила собі за мету сприяти культурному розвитку своїх членів. Для досягнення цієї мети спілка відповідно свого статуту накреслила такі завдаї ня: відкриття робочих клубів, бібліотек, читалень; організація публічних лекцій тії екскурсій. За період з 1 жовтня 1917 року до ЗО квітня 1918 року було організовано екскурсії до Катеринослава (Дніпропетровськ) для робітників, які навчалися на технічних курсах, зокрема екскурсія на колишні Брянські заводи, де робітники познайомилися з виробництвом, побували на Трубопрокатному заводі, де змогли свої теоретичні знання підкріпити практичним досвідом. Проте екскурсійна справа в діяльності профспілок ще не набула масового характеру. Це стслося лише si

радянських часів.

На початку XX ст., коли екскурсії набули значного поширення у сфері науки, освіти, просвітництва, починається теоретична розробка питань методики

проведення екскурсії.

У зазначений період також відбувається формування вітчизняної теорії та методики екскурсійної діяльності. Питання підготовки фахівців екскурсійної справи в Україні привертали увагу передової інтелігенції, насамперед провідних вчених і освітян. Так, у 1915 році у Києві вперше було організовано курси для підготовки керівників природничих екскурсій для дітей. Організатором цих курсів був видатний український зоолог, зоогеограф, популяризатор біологічних знань, громадський діяч Володимир Михайлович Лртоболевський.

У 1909 році В.М. Артоболевський із групою зоологів заснував "Орнітологічне товариство ім. К.Ф. Кесслера", головою якого був у продовж усього часу його діяльності. У 1913 із. організував у Києві виставку "Охорона природи" А в 1915 році був організатором вищезазначених курсів. У цей же час (1915-1916 pp.) вийшли друком його праці "Екскурсії в зоологічний музей університету" та "Екскурсії в природу як фактор середньошкщьного виховання і освіти".

Всі ці обставини сприяли якнайшвидшому відкриттю курсів. Спочатку було створено організаційне бюро, до складу якого увійшли В.М. Артоболенський, Б.А. Домбровський, М.В. Шарлемань. Було складено навчальний план, що передбачав про зеденяя лекцій та екскурсій, запрошено відомих вчених.

Місцеві ганети "Киевлянин" і "Киевская мисль" надрукували оголошення про відкриття курсів. Цікаво те, що платню за оголошення, завдяки важливості поставленого перед курсами завдання, було значно знижено порівняно з існуючими розцінками, а в "Киеилянине" перші оголошення надруковано навіть безкоштовно.

Міська управа відрядила иа курси 50 міських учителів і заплатила за них 500 крб. Загалом на курси було зараховано 386 осіб, переважно вчителів. Також тут були студенти, слухачі вищих навчальних закладів, священики, інженери, техніки

тощо.

Слухачами курсів були переважно жінки, вони складали 70 % всієї аудиторії, що відзначалася молодим віком - 24-26 років. А за освітянським цензом переважали особи з середньою освітою (ті, хто закінчили гімназії, інститут шляхетних дівчат, комерційні училища), а також ті, хто закінчили або навчились у

вищій школі.

Курси працювали з 28 квітня до 15 травня 1915 року. Для читання лекцій було запрошено відомих вчених-викладачів: проф. П. А. Тутковського, 8-М. АртоболеЕського, проф. М.Ф. Кашенка.

Окрім лекцій, було проведено екскурсії: ботанічні - до Голосіївського лісу та %ЩІ-Водиці; зоологічні - до Пуші-Водиці, у Дарницю, до зоосаду, до зоологічного музею університету св. Володимира; для вивчення геологічного минулого Києве, та його околиць - до яруг поблизу Кирилівської лікарні.

На прохання Орнітологічного товаристві!, підтримане міською управою,

правління міської залізниці надало безоплатно окремі вагони для користування курсистами під час проведення позаміських екскурсій.

Проведене анкетування серед слухачів курсів після їх закінчення показано своєчасність і корисність цієї справи. 60 % опитаних дали позитивну відповідь на запитання щодо проведення ними екскурсій з дітьми. Цікавими були й пропозиції учасників, що торкались збільшення тривалості таких курсів, більш детального підбору слухачін, проведення показових екскурсій з дітьми, надання можливості бажаючим слухачам особисто вести екскурсію з дітьми гід загальним наглядом керівника.

Також було висловлено побажання про створення постійного екскурсійного бюро або особливого екскурсійного товариства, в роботі якого можна було б взяти участь, бути членом цього товариства.

В.М. Артоболевський у своєму звіті про роботу курсів зробив висновки щодо необхідності проведення окремих лекцій з екскурсійної методики взагалі та методики природничих екскурсій для дітей зокрема, необхідності організації природничих екскурсій для всіх бажаючих.

Діяльність курсів привернула увагу громадськості. Досить сказати, що при закритті курсів, що відбулося 15 травня 1915 року, у залі Педагогічного музею присутніх було 600 осіб. Окрім звичайних слухачів, там були й гості - 100 вчителів-галичан.

Діяльність перших у Києві курсів для підготовки керівників екскурсій стала поштовхом для організації подібного і в інших містах. Такі ж курси було організовано та проведено у 1916 р. в Одесі для ознайомлення з місцевою природою.

Спершу передбачалося обмежитися підготовкою керівників екскурсіями околицями Одеси. Весь навчальний матеріал розраховувався на 12 днів і передбачав теоретичну та практичну частини. Курси тривали з 25 травня до 8 червня 1916 року.

З популярними лекціями на природничі теми виступили відомі одеські вчені, як проф. Г.І. Танфільєв, О.М. Попова, А.Р. Прендель.

Окрім лекцій, було проведено екскурсії: до мшчиітно-метеорологічної обсерваторії, геологічні екскурсії на Куяльницький та Хаджибейський лимани, на Малий Фонтан для ознайомленій з флорою степів, зоологічні екскурсії, ботанічна екскурсія. Слухачі курсів побували на екскурсіях на солончаках ІСуяльиицького лиману, на міському утилізаційному заводі та ін.

У роботі курсів взяли участь 52 особи, з них 15 • члени клубу. 27 осіб мали середню та 25 осіб - вищу освіту. За віком курсисти були від 17 до 52 років. Місцевих курсистів було 40 осіб, іногородніх - 12 осіб. Курси мали надзвичайний успіх.

Організація курсів для влаштування екскурсій продовжувалась і після революції.

Вже на початку 1918 року Міністерство народної освіти У HP поставило

питання про організацію короткотермінових педагогічних курсів для вчителів початкових училищ. Так: курси були відкриті влітку 1918 р. у Глухові, до програми яких було введе ю обов'язкові екскурсійні та практичні заіяття з природознавства.

у квітні 1218 року екскурсійний відділ Департамдату позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР запропонував відкрити спеціальні курси для підготовки екскурсоводів, залучаючи до цього вчителі», студентів, навіть були названі прізвища тих, хто міг би викладати на цих курдах і принести користь у підготовці екск>рсоводів.

Навесні IS 18 року Ботанічний гурток Українського Народного Київського університету гід кгрдвництвом студ. Л. Бачинського організував курси з природознавстві). У роботі курсів взяли участь троф. П.А. Тугковський, М.В. Шарлеманї., О.А. Яната та ін. Під час проведення курсів було організовано кілька екскурсііі геологічного, а найбільше біологічного змісту. У цьому ж році Київським студ антським гуртком дослідників природи також було організовано курси з метою ознайомлення громадськості з київською природою. Слухачів курсів було понад 100.

Крім лекцій, відбулися екскурсії до цікавих з нвуково-природнкчого боку місць: Межигір'я., Голосієва, ГІущі-Водиці, Зоологічного саду та музею, Ботанічного сад/ та ін.

Для підготовки керівників історичних екскурсій Україною в липні 1918 року при Київському українському університеті, було відкрито спеціальні курси, де викладали відомі фахівці-вчені: проф. В.К. Прокопович, М.Ф. Біляшівський та ін.

Таким чином, виникнення вітчизняної теорії та методики екскурсійної спрачи завдячує видатним вченим і громадським діячам кінця XIX поч. XX ст. Саме їм належить заслуга їв організації серії курсів з екскурсійної справи в роки воєнних лихоліть і буремних революційних потрясінь.

Таким чином можна констатувати, що екскурсійна діяльність зароджується в Україні у другій половині XIX ст.; процес становлення і розвитку вітчизняної екскурсійної діяльності був зумовлений піднесенням національно-культурного відродження українського народу, розвитком освіти і наукових знань; спеціальних державних установ, що здійснювали керівництво екскурсійною справою, не існувало. Ініціатива в організації екскурсій належала українській інтелігенції: провідним освітянам та науковцям; розвиток вітчизняної екскурсійної діяльності пов'язаний з іменами провідних українських діячів: В.І. Петра, В-М. Артоболевемсого, М В. Шарлемань, С.Ф. Русової та ін.; організацією екскурсій займались і перті туристські організації. Прототипом сучасного бюро подорожей та екскурсій можна вважати Ялтинське відділення Кримсько-^явказького гірського клубу (1890-1917рр.); виникнення вітчизняної теорії та Методики екскурсійної діяльності припадає на другу половину XIX - ка початок ^ ст.; для вирішення проблеми підготовки кадрів екскурскжмив завдяки зусиллям громадськості створювались короткотермінові курси підготовки фахівців; у другій половині XIX - иа початку XX ст. екскурсійна діяльність набула значного

^ж

поширення в Україні!, проте ще не мала масового характеру.

ї=> Питання иля самоконтролю