Глобалізація міжнародного туризму. 3 page

Уже на другому році існування членами клубу було 302 особи з багатьох міст сучасної України, Росії і по одному представнику з Парижа і Штутгарта. Найчисленнішим було Одеське відділення - 122 члени, далі йшло Севастопольське відділення - 61 і Ялтинське - 52 члени. 25 членів налічувалося в Петербурзі, ІЗ - у Києві, 6-у Херсоні, 5 - у Харкові, 3-у Москві і по одному-два члени в Катеринославі, Владикавказі, Тифліс», Самарканді та інших містах.

З першого ж року Кримський гірський клуб розпочав збирання даних з геології, географи, флори, фауни, етнографи, археології та історії Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації Криму як туристського району Росії. Вже в 1891 р. побачив світ перший випуск "Записок Кримського гірського клубу", після чого вони регулярно видавалися впродовж 25 років.

Спрямованість "Записок" на знайомство читачів з природою, історією, етнографією Криму, а пізніше, коли клуб став називатися Кримсько-Кавказьким гірським клубом, і Кавказу не змінилася за всі 25 років їхнього існування, В останніх випусках можна прочитати про подорож через Кдухорський перевал, про гору Арарат, озеро Кардивач, одне з найпривабливіших та найпопулярні:ших і нині серед туристів, про кримські печери та їхню фауну тощо. Публікаціям про зарубіжні гірські системи і туризм в інших державах відводилося в "Записках"

вкрай обмежене місив.

Популярність Кримського гірського клубу з кожним роком зростала що було пов'язано як з активною екскурсійною діяльністю, проведеною ним, так і з відкритгям нових відділень клубу в різних містах Росії.

Після внесення в 1901 р. до статуту клубу доповнень, якими дозволялося відкривати відділення клубу не тільки в Таврійській губернії, а й на всій території тодішньої Російської імперії, вже в 1902 р. були засновані Катериноспавське, а

потім Наринське відділення, після чого було прийнято рішення про перейм^ен-"^!ання клубу на Кримсько-Кавказькнй гірський клуб, до завдань якого тепер входили дослідження й організація екскурсій і на Кавказі.

Через рік, у 1903 p., відкрилося Бессарабське відділення в Кишиневі, у 1908 р. „Бакинське, у 1911 р. - Ризьке, найбільш віддалене від Криму і Кавказу.

Основою діяльності відділень клубу була організація! екскурсій. Правління Кримсько-Кавказького гірського клубу, що знаходилося і» Одесі, почало з екскурсій до Криму як для своїх членів, так і для всіх, хто бажав здійснити ці подорожі. Поступово воно розширило географію поїздок і з 1910 р. почало приділяти значну увагу екскурсіям на Кавказ, особливо в район Красної Поляни та Воснно-Грузинської дороги. А в 1913 р. екскурсійна секція підготувала багатоденні маршрути Кримом, Кавказом, Уралом, до Дніпровських порогів. Тривалість деяких маршрутів досягала 40 днів. Запрошення взяти участь у цих; екскурсіях заздалегідь публікувалися в 'Записках" клубу.

Севастопольське відділення обмежило свою діяльність в основному прилеглими районами Криму і проводило екскурсії до Бадаклави, Херсонеса,

Інкермана.

Особлива роль у діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу належала Ялтинському відділенню. Тривалий час його очолював великий ентузіаст екскурсійної справи лікар В. М. Дмитрієв. Відділення не відзначалось численністю, налічувало 50-80 чоловік, і тільки в 1913 р. число його членів досягло рекордної цифри - 104. Однак саме це відділення вперше в Україні розгорнуло широку екскурсійну діяльність - організація численних туристських поїздок до Криму, екскурсій у Кримські гори, найцікавішими місцями Кримського узбережжя.

Ялтинським відділенням; діяло разом із Товариством сприяння благоустрою курорту Ялта. Так, було створено кілька стежок для полегшення пішохідних екскурсій у гори. Першою в 1899 р. з'явилася Штангеєвська стежка, що вела від водоспаду Учан-су до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли. Бона мала протяжність понад 8 верст (приблизно 8,5 км) і призначалася для екскурсантів будь-якої фізичної підготовленості, оскільки була такою пологою, що навіть люди, які не звикли до гірських прогулянок, вільно нею піднімаючись. Вздовж усієї стежки було зроблено на каменях знаки й написи, що вказували еройдену відстань і подальший напрямок руху.

Ця перша туристська стежка на території України, стала прообразом нинішніх туристських стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між туристами й природою.

Слідом за Штангеєвою з'явилася Боткінська стежка, створена на кошти, ^п°жертвув а ні шанувальниками професора С. П. Боткіна. Ця зручна й цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого вкриті П'стими мальовничими сосновими лісами. Вздовж всього шляху Боткінської стежки було встановлено вказівники руху й лавки для відпочинку.

Дещо пізніше з'явилися ще дві стежки, що ведуть у гори, - Хрестова і

Дмитрісвська, названа на честь першого голови Ялтинського відділення

В.М. Дмитрієва.

Усі туристські стежки перебували під ретельним доглядом членів

Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу. На його кошти їх

постійно розчищали та впорядковували.

Крім стежок для зручності туристів, які подорожували Кримськими горами,

на Чатирдазі було створено перший в Україні туристський притулок, яким могли користуватися як члени Кримсько-Кавказького гірського клубу, так і всі інші аматори походів. Чатирдазький притулок розташовувався поблизу печер Бінбащ-Коба і Суук-Коба, у ньому зупинялися в основному ті, хто збирався відвідати ці печери. У "Записках Кримського гірського клубу" наводився перелік можливих

послуг:

- сторож притулку був зобов'язаний надавати можливу допомогу і послуги

всім, хто бажає скористатися притулком;

- на вимогу відвідувачів він повинен поставити самовар, дати посуд або
поставити чай чи каву в склянках, подати по-можливості молоко, яйця, засмажити
шашлик (якщо мандрівник здобуде барана у сусідніх пастухів). Він зобов'язаний
провести до печери, дати, скільки потрібно, свічок. У холодну погоду туристи
можуть зажадати, щоб він розпалив у каміні вогонь;

- якщо в сторожа знайдуться будь-які інші предмети, потрібні відвідувачам,
такі як кошма, подушка, ковдра чи їстівні припаси, він може пропонувати їх

бажаючим;

- за виконання всіх вимог і надані послуги сторож одержує плату за таксою,

затвердженою правлінням на той чи інший термін [1, с. 32].

Притулок на Чатирдазі був відомий мандрівникам. Щороку в ньому ночували сотні туристів, які залишили в журналі на адресу Кримсько-Кавказького гірського клубу численні вдячні записи за ночівлю і надану рідкісну можливість оглянути

цікаві сталактитові печери.

Екскурсійний сезон Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу був досить тривалим. Зазвичай він починався в квітні і закінчувався в жовтні, проте в окремі роки за сприятливих погодних умов його часові межі могли розширюватися. Так, у 1912 р. перша екскурсія відбулася 25 лютого. Це найбільш ранній термін початку екскурсійного періоду. Найпізнішою датою закінчення екскурсійного періоду було ЗО листопада 1909 р. Цього ж року екскурсійний період

був найтривалішим - 252 дні.

Серед членів Ялтинського відділення особливу турботу про організацію екскурсій виявляв лікар Ф. Д. Вебер, який був одним із найактивніших членів відділення. У 1898 р. він став директором екскурсій, в обов'язки якого входили розробка нових екскурсійних маршрутів, укладання контракти! з постачальниками коней та екіпажних майстрів, пошук місць для прожинання екскурсантів, піклування про здешевлення екскурсій для учнів та багато чого іншого. У звіті Кримського гірського клубу за 1897 р. зазначалося, що "екскурси Ялтинського

відділення, завдяки енергії' й умінню голови відділення В.М. Дмитрієва і членів дравління Ф.Д. Вебера та інших, організовані в цілу систему" [1, с. 33].

Рік за роком екскурсійна діяльність Ялтинського відділення набирала сили. тхочавши з організації екскурсій для кількох десятків своїх членів, вже в 1896 р. воно провело, зї даними В К. Федорченка, 181 екскурсію для 1491 осіб, а в 1912 р. число екскурсій досигло 645, а їх учасників — 15229 осіб. Усього за час свого існування відділення охопило послугами понад 1.20000 осіб.

Екскурсії Ялтинського відділення характеризувались великою розмаїтістю маршрутів. їх основою були одноденні екскурсії в околицях Ялти, наприклад екскурсії, проведені відділенням у 1898 р.

Найпривабливішим у всі роки залишався маршрут на гору Ай-Петрі, звідки відкривається чудовий краєвид на навколишні тори, Ялту і Чорне море. Екскурсії здебільшого проводились у кінних екіпажах. До 1913 р. Ялтинське відділення мало 16 екіпажів, коней для яких правління орендувало в сільського населення. Пішохідні екскурсії користувалися значно меншою популярністю, - число їх '/часників коливалося з року в рік, але ніколи не перевищувало 150 осіб. Так, у 1899 р. відбулося всього 7 пішохідних екскурсій, в яких брали участь 33 особи.

Широка популяризація екскурсій, яку проводили, розсилаючи плакати і брошури з їхніми описами до навчальних закладів, різних установ Москви, Петербурга та інших великих міст, публікуючи рекламні повідомлення про екскурсії в ялтинській газеті, щотижня вивішуючи оголошення з розкладом екскурсій у готелях, пансіонатах, купальнях, водолікарнях Ялти, принесла свої плоди. Екскурсіями Ялтинського відділення почали цікавитися відвідувачі з різних регіонів тогочасної Російської імперії. Найбільше екскурсантів було з Москви і Санкт-Петербурга. Зеї соціальним складом екскурсанти були викладачами вищих, середніх і народних навчальних закладів. їх учні, лікарі та лікарський персонал, чиновники всіх міністерств, військові; значно меншим було число комерсантів, ремісників та інших промисловців.

Особливе піклування всі відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу виявляли щодо учнівських екскурсій. Вже на третьому році існування клубу в "Записках" було оприлюднено "Підстави для організації учнівських екскурсій у Крим...", у першому' параграфі яких підкреслювалося значення екскурсій для молоді: "Розвиваючи в молоді цікавість розуму й допитливість, вони водночас мають і гігієнічне значення, надаючи юнакам можливість провести більш-менш тривалий час на чистому повітрі в гірських місцевостях, що разом із ходінням по горах має сприяти фізичному розвитку і зміцненню організму" [1, с. 34].

У 1892 р. було проведено перші учнівські екскурсії до Криму. Правління Кримського гірського клубу в Одесі організувало екскурсію для двадцяти учнів Одеських реальних училищ, а Ялтинське відділення - екскурсію вихованців і вихованок ялтинських чоловічої й жіночої гімназій. Надалі учнівські екскурсії посіли значне місце в роботі Ялтинського відділення. За клопотанням правління ^й1Дділення, учасникам учнівських екскурсій надавалося або безкоштовне

10!.

помешкання для проживання в ялтинських школах, або вкрай дешеві: в деяких готелях. Екіпажі виділялися їм за особливо низькою ціною, що навіть не

відшкодовувала витрат клубу.

У деякі місяці Ялта буквально переповнювалася учнями, що "цілими навчальними закладами на чолі з вшавдачами в кількості нерідко 100-150 чоловік" їхали і йшли пішки до Ялти. Для всієї цієї армії туристів Ялтинське відділення знаходило місця для ночівлі, організовувало перевезення багажу, клопоталося перед членами міської управи про безкоштовні відвідування ними міського саду і

надавало ще чимало всіляких послуг.

Слід зауважити, що за цю роботу адміністрація Ялтинського відцілення не одержувала жодної матеріальної винагороди. Правління клубу, як зазначалося в "Записках", було цілком задоволене "тими численними втішними відгуками, які давала вдячна молодь, оцінюючи вищезгадані послуги".

За сприяння Ялтинського відділення тривалі екскурсії до Криму здійснили учні Варшавської 3-ї жіночої гімназії, Нижньогородського реального училища, Старосільської залізничної школи, Ростовської чоловічої гімназії, Кишинівської духовної семінарії, Московського єпархіального училища, Петербурзького комерційного училища. Муромського реального училища. Десяткам тисяч молодих громадян з малих і великих міст Росії Ялтинське відділення Кримсько-кавказького гірського клубу допомогло ознайомитися з чудовою природою Криму.

Розуміючи, що для подальшого розвитку екскурсійної справи потрійна велика кількість підготовлених екскуреоізодів, правління клубу почало з 1902 р. підготовку керівників екскурсій з числа шкільних учителів. У червні 1902 р. відбулася перша педагогічна екскурсія до Криму вчителів Одеського навчального округу. Педагогічні екскурсії Кримсько-Кавказького гірського клубу стали- ще однією дісвою формою пропаганди туризму в Україні. Адже в наступні роки учасники цих екскурсій поверталися до Криму, але вже а десятками своїх учнів, виконуючи тим самим завдання клубу "спрямувати... туристів потужним

потоком" у цей благодатний край.

Кримський гірський клуб зібрав навколо себе ентузіастів вивчення Криму. Підводячи підсумки двадцятип'ятирічної діяльності клубу в журналі ''Записки Кримсько-Кавказького гірського клубу" в 1915 p., M. Познанський писав про завдання клубу, що мав розтопити "крижані стіни злочинної байдужості" до свого краю і спонукати російських туристів "до пізнання красот і багатств своєї великої батьківщини" в той час, "коли туризм і вітчизнознавство були порожніми, далекими звуками, коли про масові екскурсії і не мріяли навіть, а такі віддалені від центру області, як Крим і Кавказ, були для більшості неосяжними та невідомими".

Розвиток готельно-ресторанної справи в Україні в другій вол. ХІХ-ХХ ет. Розвиток туризму в XIX ет. мав сприятливий вплив на зростання будівництва готелів. Основним центром забудови стає Київ.

До початку XIX ст. Київ, з його прекрасними природно-кліматичними умовами, вигідним географічним положенням і багатою архітектурно-історичною

спадщиною, мав усі можливості для того, щоб у найкоротші терміни стати великим туристським центром Східної Європи. Для цього треба було реалізувати потужний місцевий потенціал, залучити видатних архітехторів того часу і перебудувати центр міста, створивши один з найкращих готельно-розважальних комплексів.

До відкриття регулярних залізничних рейсів, тобто до 1889 р., ці плани втілювалися в життя дуже повільно і готельне господарство розвивалося однобічно. З великих виділявся тільки "Зелений готель", що був побудований в 1803-1805 pp., належав Лаврі і був найпопулярнішим у 50-х pp. XIX ст.

Лаврський готель складався з одного 4-новерхового і трьох 2-поверхових корпусів, що мали разом 200 номерів. Помешканнями готелю можна було користуватися безоплатно впродовж двох тижнів. Страви коштували 20-25 коп. за порцію, окремо сплачувалося 5 коп. за самовар, поданий у номер. Видача обідів починалася о 12 годині. Один із корпусів готелю був зайнятий лікарнею для прочан з жіночим і. чоловічим відділеннями, у кожному було до 40 ліжок. Готель приймав до 85 тис. відвідувачів за рік. Утримувався головним чином за кошти графині Настасії Орлово'' та княгині Турчанінової.

З появою електрики та будівництвом перших залізниць помітно зросла кількість туристів, які прибували до Києва. Основні туристські потоки переміщувалися трьома шляхами: Дніпром - на пароплавах, залізницею та в диліжансах.

Особливо важливою для Києва була Південио-Західна залізниця, що з'єднувала Київ з Петербургом, Варшавою, Одесою, Миколаєвом і Харковом.

Австрійські туристи прибували Південно-Західнею залізницею (через Волочиськ, Раднвилів і Новоселицю, німецькі - через Граєво, румунські - через Унгени і Рені).

Сім кур'єрських, поштових і товарно-пасажирських поїздів з вагонами першого, другого й третього класів щодня приймав і відправляв у зворотний рейс витончений, побудований у стилі англійської готики, павільйон Центральної станції київських залізниць. Відкритий 18 лютого 1870 р. витвір архітектора Вишневсь.кого мав загальну площу 460 м2 і призначався насамперед для знаті та "найвищих осіб". Для них були вибудувані окремі розкішні зали для чекання, всі інші помешкання були маленькими й тісними.

Міська станція залізниць виконувала доручення пасажирів з доставки багажу на квартири й у готелі. Про умови виконання: замовлення можна було дізнатися заздалегідь у провідників поїзда.

Прибулих нерідко зустрічав військовий оркестр. За помірну ціну про багаж Дбали носії На привокзальній площі працювали комісіонери, вдягнені у фірмовий °Дяг і картузи з літерою "К", що пропонували зупинитися в найкращих готелях Києва. На межі ХІХ-ХХ ст. Київ славився гостинністю і готелів вистачило на всіх заможних туристів.

Найняти екіпаж було неважко, але недешево, Незважаючи на встановлену Енською думою таксу, візники оцінювали спою працю набагато вище. При

тарифній вартості поїздки від вокзалу до Хрещатик коіягував за офіційним тарифом 40 коп. з людини і 20 коп. за кожне багажне місце, фактично платити доводилося не менш як 3 крб за екіпаж

Дешевше, але й з меншими зручностями, пасажири добиралися до потрібного місця, домовившись із неофіційним перевізниками, m яких такса не

поширювалася.

З початку XIX ст. будівництво готелів у Києві велося не дуже швидкими темпами, і до 1880 р. їх було побудовано 15. Зате наступні 20 років ознаменувалися справжнім розквітом готельного господарства міста.

Фешенебельними вважалися "Гранд-Готель", "Отель де Фраїс", "Бель-Вю", "Європейська", "Метрополь". В таких першокласних номерах було розкішне меблювання, підготовлена прислуга, власні екіпажі, телефон. Номер із зручностями коштував від 1 до 12 карбованців; самовар та білизна - за окрему платню.

Гучні назви київських готелів відображали географію Європи: "Малороссш\ "Дрезден", "Россия", "Петербуржская", "Английская", "Лоь дон", "Ргш"\

"Неаполь", "Женева".

Підприємливі кияни утримували велику кількість мебльованих кімнат практично на кожній вулиці міста. Сервіс в них не поступався першокласним готелям, а вартість перебування була в кілька разів дешевшою.

Готелі розмішувались не тільки на Хрещатику, а й на прилеглих вулицях. Оскільки ця справа була дуже прибутковою, готелі розташовувалися майже впритул один до одного, і їхні господарі докладали чимало зусиль, ідоб виділитися

й обійти конкурентів.

V Києві до 1901 р. було побудовано 64 готелі, які В.К. Федорченко умовно

розподілив на великі групи.

Готелі, розміщені безпосередньо поруч з вокзалом. Функціонували чотири готелі і безліч мебльованих кімнат. Вони знаходились на вулиці Безіківській (нині Комінтерну) - така скупченість пояснювалася безпосередньою близькістю вокзалу і чудового Ботанічного саду. Практично всі готелі на цій вулиці були побудовані в

1880-1890 pp.

Суперсучасні готелі. Заможні відвідувачі Києва, що бажали "шумного" життя, зупинялись у готелі "Європейський" у центрі міста на Царській (нині Європейській) апошд. Цей готель був найстарішим у Києві. Саме в "Європейському" функціонував один з найкращих київських ресторанів позаминулого століття. Як сповіщалось у рекламі, готель мав на вокзалі свою представника, який займався багажем і допомагав з пошуком карети, ш:о доставляла постояльця з готелю до поїзда. Більш популярним був Транд-Отель" (на цьому місці нині стоїть корпус Головпоштамту). Фешенебельний і дорогий (люкс - ЗО крб за добу), на ПО но>мерів, "Гранд-Отель" мав власний омнібус на вокзалі, відмінний ресторан, телефон безпосередньо в номері та всі необхідні

зручності тих. часів.

Напередодні першої світової війни Київ поповнився ще одним першокласним

готелем на 1С0 номерів - "Континенталь", спеціально відкритим для дуже заможних клієнтів. Престижний номер тут коштував гостю 15 крб за добу. Нині на місці розкішного готелю є оперна студія Національної музичної академії. До першокласних готелів слід віднести і "Отель-Савой", що також знаходився на Хрещатику.

Таким чином, обираючи готель, вельможне панство отримувало всі зручності: омнібус або екіпаж для поїздок містом, окремий кабінет у ресторані, старанну прислугу (під час підбору обслуговуючого персоналу цих готелів пильну увагу приділяли культурі мови, володінню принаймні російською та французькою мовами), а в н:>мерї -. парове опалення, ванну, електричне освітленні!, телефон. Крім того, кожний готель передплачував чимало періодичних видань, надавав безоплатну допомогу в пошуках у місті необхідного адресата.

Готелі другого класу. Ними мали можливість скористатися особи середнього достатку. Таких готелів у Києві було набагато більше, ніж суперзіркових.

Назви готелів Києва відображала потяг до європейських цінностей та орієнтирів - "Австрія". "Англія'', "Америка", "Брістоль", "Версаль", "Ліон", "Марсель", "Італія", "Прага", "Берлін", "Краків",, "Сан-Ремо" і навіть "Великий Ищіональний". Вони розмішувалися на центральних вулицях, які, на відміну від інших, були вимощені, мали електричне освітлення, а також спеціальнсі обладнані стоянки для екіпажів, У 1913 р. в місті було 80 готелів.

Заслуговує на увагу тогочасний рівень надання послуг мешканцям готелів. Роздобувши заможного клієнта на привокзальній площі, комісіонер супроводжував його до омнібуса, а носильник ніс речі. Послуги носія при цьому сплачував готель, а клієнт при бажанні міг "дати на чай". У готелі прибулого клієнта обов'язково відвідував господар, дякував за вибір саме його закладу і довідувався, чи немає в гостя зауважень або побажань. Для вишколеного персоналу будь-яке прохання відвідувача вважалося законом і виконувалося негайно. Однієї скарги клієнта було досить, щоб винного звільнили з роботи, тим більше, що бажаючих зайняти його місце було достатньо.

Номери обнаштовували за останнім словом моди, для чого часто запрошували майстрів з Німеччина і Франції. У номерах з'явилася гаряча вода, стало модним використовувати різні запашні трави. Прототипом нинішніх саун були лазні, піки в найкращих з ник коливапиея від 8 коп. до 3 крб залежно від класності та поділу на номери, загальні або окремі ванни.

В усіх першокласних готелях їжу подавали в номери. Вранці пропонували каву, чай або какао. Пізніше - сніданок, який можна було замовити ще звечора або "ранці, і через кількеі хвилин його приносили в номер. Обідали й вечеряли гості зазвичай у ресторані. При кожному великому готелі був винний льох, які раз на День подавали клієнту безоплатно.

Коштувала ця "пишнота" недешеве. У ресторанах першокласник готелів обід "а двох обходився в 1 -2 крб. У меню ресторанів були традиційні та фірмові страви, ^а так:о_ж делікатеси з національних кухонь різних країн. Іноді спеціально

запрошували кухарів з Франції, Австрії, Німеччини, Польщі. При деяких

ресторанах були трактири, влаштовані на манер російської кухні — з величезними

самоварами, ікрою та слов'янськими стравами. Для іноземців це було дивиною, а

значить, приносило прибуток. На десерт, наприклад у готелі "Континенталь",

подавали: екзотичні фрукти (апельсини, ананаси та ін.), кілька різновидів морозива,

шоколад зі Швейцарії та Франції, бонбоньєрки, драже, цукерки, кремові піраміди,

різнобарвне печиво з родзинками, горіхами й цукатами, знамените київське сухе

варення, десятки видів газованих вод, безліч лікерів, коньяків, ромга, вин і наливок

з усього світу.

Якщо ж комусь не вистачало цього розмаїта, можна було зайти до

кондитерської, що розташовувалась поряд на Хрещатику.

Найдорожчим ресторанним закладом Києва наприкінці XJX ст. вважався ресторан готелю "Метрополь'', що належав купцеві Дьякопу і пропонував так зваді "табльдоти" за плату один карбованець з людини. Престижними були також ресторани при готелях "Бель-Вю", "Європейський", "Гранд-Отель", "Континентапь", ресторан "Семадеш' на Хрещатику; менш дорогі, але також вишукані страви подавали при готелі "Оріон". Ще дешевшими були страви в готелях "Древняя Русь" і "Марсель", Пристойний обід тут обходився в 30-40 коп.

Чашка кави в кав'ярнях на Хрещатику коштувала 20 коп., у фірмових -варшавській кав'ярні на Лютеранській та швейцарській на Прорізній ■- 25 коп. Чашку чаю можна було випити за 5, а склянку пива - за 12 коп.

При великих готелях працювали магазини. У будні дні вони були відкриті з восьмої ранку до дев'ятої вечора, а по неділях і святах - з другої годкни дня до восьмої вечора. Булочні й. гастрономічні магазини працювали без вихідних.

При готелях працював цілий штат комісіонерів-посидьних, які виконували різні дрібні доручення: доставку листів і посилок, квітів, наймання, візника, невеликі покупки тощо. Утримували їх дві контори, що знаходилися неподалік від великих готелів на Хрещатику. Мировича (Хрещатик, 39) і Шпигановича (Хрещатик, 42). Послуги посильних коштували від 10 до 50 коп. незалежно від відстані. З дев'ятої години вечора плата подвоювалась. Пожильці могли наймати посильних за згодою — погодинно, подобово і помісячно.

Приймаючи замовлення на доставку листа або посилки, комісіонер видавав
квитанцію. Як правило, комісіонери-посильні об'єднувались в артіль, яка несла
відповідальність за кожного "червоно кашкетника" і, якщо виникала потреба,
', повертала замовнику витрати або виплачувала штраф у сумі не більш як 100 крб.
і 3 появою телефону асі великі готелі миттєво скористалися новим досягненням

ї цивілізації І потреба в послугах комісіонерів-посильних відпала.

J "Мебльовані кімнати" — один з різновидів тогочасних готелів. Вени

(і знаходились на всіх гомінких вулицях, конкурували з першокласними готелями, не

доступаючись їм у сервісі. Найбільшою популярністю користувалися "мебльовані кімнати" "У ІльїнськоҐ — на Володимирській вулиці, "У Іваницького" — ^иа Золотоворітській, "УДіякова" - на Миколаївській площі (нині площа І. Франка), "У

Лознякова" - на Золотоворітській площі. Номери й мебльовані кімнати, що знаходились далі від центральної частини міста (переважно на Подолі), коштували всього 30-40 коп. за добу.

Подвір'ям, заїжджі і постоялі двори. Особи, які зупинялись у Києві на трипалий час, наймали мебльовані кімнати в приватних будинках. Довгострокова оренда кімнати "з самоваром і прислугою" обходилась квартиранту в 15-20 крб за місяць, а на околицях і в передмісті плата становила всього 5 крб.

Під час щорічних контрактових ярмарків, що проходили в Києві в лютому, в зв'язку зі значним зрост;інням кількості гостей і ажіотажним попитом на житло ціни в готелях і приватних будинках зростали в 5-10 разів.

Київська влада прагнула зробити все можливе, щоб гості міста дістали максимум задоволення лід час проживання» Києві. Навіть при прокладанні трамвайних ліній враховувалася кількість готеліів, розташованих уздовж маршруту. Хоча при готелях й існували служби з наймання екіпажів, однак ці послуги коштували дуже дорого, і незаможні клієнти огладали Київ з трамвайного віконця.

На початку XX ст. модерн в архітектурному стилі замінив конструктивізм, що перекреслив і м'які лінії ренесансу, і барокові орнаменти, і чітку гармонію класики. Хрещатик же зберігав своєрідність своїх ліній і форм, а щорічний приплив туристів перетворював його на різноликий і різномовний людський потік у зелені київських садів, парків і круч. Неповторні природні ландшафти, золоті куполи церков і соборів, у спорудженні яких брала участь ціла плеяда архітекторів, неповторна архітектура будинків, тиша і неквапливість київських вуличок у поєднанні з різноманітним набором сервісних послуг - усе це спонукало туристів повертатися до Києва знову і знову, з кожним разом все більше осягаючи його велич і красу. "Маленький Париж" - так називали Київ французи.