Глобалізація міжнародного туризму. 4 page

У XIX ст. розгортається будівництво готелів і на півдні України. Найрозвиненішим портовим містом стає Одеса. Це зумовило широкий розвиток готельного господарства. У тогочасній Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Назви готелів давали уявлення про географію туризму ("Лондонський", "Марсель", "Європейський", "Франція" та ін.) або статус пожильців ("Купецький", "Біржа", 'Пасаж"). Більшість готелів розміщувались у центрі міста, біля морського вокзалу на Приморському бульварі, на вул. Пушкінській.

Однак на той час усе ще тільки створювалось, накопичувався європейський і світовий досвід, удосконалювалась сфера готельного господарства, з кожним Роком займаючи все більші площі.

Отже, ми бачимо, що наприкінці XIX - на початку XX ст. на українських ^землях> що входили до складу Російської імперії, за прикладом деяких європейських країн почали створюватися перші туристські організації й ^ТоввРисгва, формуватися туристські регіони і курортні зони. Загалом же туризм не ^^в на цих територіях масовим явищем, на тому етапі він залишався ще привілеєм ^Ищих прошарків суспільства - аристократії й буржуазії, оскільки саме ці соціальні мали достатні кошти. В свою чергу, творча інтелігенція прагнула

використати туризм і екскурсійну справу для просвіти народу й п днесення йото національної свідомості. На зламі ХІХ-ХХст. туризм належав до сфери громадсько-суспільної діяльності і тому значну роль у становленні туризму ка підросійських українських землях відігравали видатні суспільно-політичні діячі, вчені, прогресивна національна інтелігенція.

Екскурсійна діяльність на території України ь період Української революції (1917 - 1920 pp.). Софія Русова, Володимир Аргтболевськиій. Становлення екскурсійної діяльності спостерігається і у навчальних закладах російської частини українських земель.

При Товариствах різного профілю почали створюватись екскурсійні комісії, бюро та комітети. Вони узяли на себе функції сприяння екскурсійним групам і окремим екскурсантам при знайомстві із великими містами. Окрім екскурсійних організацій при різних товариствах, з'явилися і приватні туристські контори, засновані підприємцями, що пропонували свої послуги при проведенні екскурсій

на території України і за її межами.

Кількість екскурсійних комісій поступово зростала. Вени егворювалися в різних містах, найбільш відомі діяли в Катеринославі (сучасний Дніпропетровськ)

та Харкові.

З 1910 р. стали організовувати екскурсії для сільських мешканців в інші найбільш розвинені сільськогосподарські губернії. Вони проводилися для ознайомлення з високопродуктивними сільськими госнодаретвамі:. Ці екскурсії виявилися вельми корисними для селян, що брали участь в них. У багатьох господарствах в результаті такого своєрідного обміну досвідом з'явилися через

деякий час різні нововведення.

В кінці XIX - поч. XX ст. провідні педагоги учбових закладів території України, що входила до складу Російської імперії, звертали особливу увагу на екскурсійну справу, що все ширше розвивалась в країні. У екскурсіях вони побачили можливість значно поліпшити викладання природних предметів,

наблизити учнів до природи.

Щоправда, власної методичної літератури не було, а тому значення маля російськомовні журнали, що видавались в Москві - "Російський турист" і

"Російська школа".

Одними із найпоширеніших екскурсій, що організовувались у гімназіях та училищах під керівництвом учителів природознавства, були екскурсії у природу. Так, здійснювались природничі екскурсії в Лубенській, Хорольській, Черкаській, Уманській, Балтській, Полтавськії* жіночих гімназія);. Практично всі жіночі гімназії м. Києва не залишали без уваги Ботанічний сад, береги Дніпра, дачні

місцевості Пущу-Водицю та Святошин.

Влаштовувались природничі екскурсії і з учнями Київської, Миргородської,

Немирівської, Переяславської, Радомишльської, Стародубської чоловічих гімназій,

а також у Київському, Кременчуцькому, Чернігівському., Проскурівському,

Полтавському, Рівненському реальних училищах.

Активно проводились природничі екскурсії і на півдні. Одеська жіноча гімназія влаштовувала екскурсії в околиці Аркадії, Мало-Фонтанською дорогою, де оглядалися Хаджибейсьімй парк і лиман. В околиці міста Маріуполя природничі екскурсії організовувала Маріупольська Олександрівська гімназія, до річки Салгир _ сімферопольське реальне училище, в околиці міста - Новомосковська міська

гімназія.

Екскурсанти Севастопольської гімназії подорожували до маєтку Фальц-Фейна "Асканія-Нова", мису "Айя". Миколаївська Келецька чоловіча гімназія здійснювала екскурсії до найближчих околиць міста Кельц, щоб познайомитись з місцевою флорою та фауною.

Природничі екскурсії організовувались у сади та парки, ліси та поля, на береги річок, Чорного та Азовського морів. Під час цих екскурсій вихованці збирали матеріали для створення колекцій, гербаріїв, милувалися природою, оздоровлювались.

Величезне значення мали історичні екскурси. Здебільшого їх проводили вчителі історії. Історичні пам'ятки Києва привертали увагу учнів та учениць не тільки київських гімназій та училищ, міст і містечок України, а й з багатьох інших губерній Російської імперії.

Найбільшою популярністю в Києві користувались Києво-Печерська лавра, Михайлівський та Видубицький монастирі, Софіївський та Володимирський собори, Десятинна та Андріївська церкви, Золоті ворота, Аскольдова могила. Це були не тільки релігійні святині, а й пам'ятки історії, що уособлювали собою минулі часи, сиву давнину і цим приваблювали молодь. Великим популяризатором історичних знань був викладач історії київського реального училища, відомий київський топограф Л.ГІ. Добровольський. Тільки у 1912 р. він зі своїми учнями здійснив декілька екскурсій старим Києвом та його околицями: у Китаїв, Феофанію, Голосіїв, Винагород, Межигір'я.

Історичні екскурсії для учнів влаштовувались також у Полтаві, Луцьку, Острозі, Ізмаїлі, Севастополі, Сімферополі, Чернігові, Катеринославі та інших містах України. Так, учні Севастопольської гімназії відвідали розкопки, що проводились на Мангуп-Кале, часто відвідували Херсонес; учні Херсонської 1-ої гімназії відвідували Ольвію; учні Олександрійської гімназії - острів Хортицю та німецьку колонію Кічкас, Білгородської гімназії - Ізмаїл.

З метою релігійно-морального виховання молоді наприкінці XIX - на початку XX ст. застосовувались паломницькі екскурсії. До Києва для поклоніння його святиням прибували учні різних гімназій та училищ. Об'єктами паломницьких екскурсій були: Києво-Печерська лавра, Видубицький, Михайлівський, Троїцький монастирі, скит у Феофанії, Голосіївська пустинь, Межигірський монастир під Києвом.

Здійснювались також екскурсії до Почаївської лаври, монастирів Чернігова, "Огорода, Лубен тощо. Відомо, що учні Маріупольської Олексавдрівської гімназії "іли місцеві собори та храми, а учні Севастопольської гімназії здійснювали

екскурсії-паломництва до Георгіївського монастиря.

Одним із місць паломництва був і Святогірський монастир у Білгороді

Харківської губернії.

За повідомленням часопису "Зкскурсионньш вестник" (Москва), екскурсії-паломництва. для поклоніння святиням увійшли до навчальної програми у 1911 р. і почали впроваджуватися навчальними округами.

На початку XX ст. було зроблено перші кроки щодо організації га проведеним літературно-мистецтвознавчих екскурсій, де екскурсоводами, як правило, були вчителі малювання, літератури. Такі екскурсії виховували у молоді естетичні смаки, підвищували її культурний рівень, допомагали формувати особистість

молодої людини.

Пробудження інтересу молоді до української літератури і мистецтва обумовило організацію літературних екскурсій до Канева на могилу Т.Г. Шевченка. Але до цих подорожей учнівської молоді місцева влада ставилась з недовіро», дозволяючи їх проведення під наглядом поліції.

У зв'язку з величезними зрушеннями у сфері промислового виробництва, шо сталися після проведення реформи 1861 p., набувають розвитку виробничі екскурсії на заводи, шахти, рудники тощо. На їх організації наполягали викладачі фізики,

математики, хімії.

Цікавими об'єктами для екскурсій були також кабінети та лабораторії вищи;; навчальних закладів, університетів у Харкові, Києві, Одесі, вищого гірничого

училища в Катеринославі та ін.

Важливими об'єктами освітянського екскурсійного руху були музеї. -Далеко не другорядну роль тут відігравало створене у Києві в 1867 Товариство любителів староокитностей і мистецтв, яке доклало чимало зусиль для створення міського музею старожитностей і мистецтв у Києві, У кінці XIX ст. аналогія не товариство існувало і в Харкові під безпосереднім керівництвом С. Васильківського та академіка архітектури О. Бекетова. Значного розвитку музейна справа досягла завдяки меценатській підтримці таких відомих українських сімей, як Терещенки, Ханенки, Симиренки. Українські музеї створювались переважно на основі приватних колекцій, в яких знаходилась значна кількість цінних і рідкісних речей,

художньо- історичн их цінностей.

З самого початку виникнення музеїв інтерес до огляду музейних експозицій виявляли всі навчальні заклади. Так, учні відвідували церковно-історичний музей при Київській духовній академії, Київський міський музей старожитностей та мистецтва, педагогічний музей, Київський художньо-промисловий та науковий музей, зоологічний, геологічний, мінералогічний музеї Київського університету св. Володимира. Популярними були й інші музеї Україні;: анатомічі ий музей при Новоросійському університеті, художня галерея Айвазовського в Феодосії, музей барона Штейнгеля в с. Городок, Чернігівський міський історичний музей, музеї

Полтави, Одеси, Харкова тощо.

Музеї поступово перетворювались на багатофункціональні заклади, ставали

центрами культурно-просвітницького, політичного виховання широкого загалу, сприяли поширенню масових туристичних подорожей, залученню громадськості до екскурсійного знайомства з пам'ятками історії та культури.

Відвідувались також різні виставки. На художніх виставках, виставках кустарних виробів пояснення учням давали вчителі малювання, на промислоних та сільськогосподарських -- вчителі фізики, математики, природознавства.

Надзвичайно важливу роль у справі організації учнівських екскурс ій відіграли екскурсійні комісії при навчальних округах. Перша екскурсійна комісія при Московському навчальному окрузі виникла у 1907 р., а у 1909 р. такі екскурсійні комісії або комітети були створені при Київському, Одеському, Харківському навчальних округах. Вони займалися організацією обслуговування екскурсантів -пошуком дешевого, а інколи навіть безкоштовного житла, забезпеченням екскурсійних фуп кваліфікованими керівниками екскурсій (екскурсоводами, гідами) і т. ін.

Питання організації учнівських екскурсій обговорювались на педагогічних з'їздах, що відбулися: у 5916 р. в Києві, Одесі, Харкові.

Так, Київський педагогічний з'їзд констатував величезну користь, яку приносили учням екскурсії, і намітив конкретні кроки щодо подальшої організації екскурсійної справи в системі освіти, Зокрема, з'їзд наголошував на необхідності створення спеціальних курсів з екскурсійної справи з метою підготовки екскурсійних кадрів із числа викладачів середньої школи; на необхідності організації екскурсій кожним навчальним закладом; на суворо продуманому та планомірному характері екскурсій, на необхідності обов'язкового проведення місцевих екскурсій для всіх учнів тощо.

До подібних висновків г/рийпюв і Харківський педагогічний з'їзд. У резолюції з питань виховання екскурсії було визнано обов'язковим чинником освіти та виховання у середній школі. Передбачалося, що ними можуть бути охоплені усі предмети навчального плану.

На з'їзді було визначено, що впродовж навчачьного року до 50 год. в кожному класі має виділятись на екскурсії; в молодших класах допускалась більша кількість годин на екскурсії.

Організаторами екскурсійної діяльності на той час були видатні громадські Діячі.

Особливе місце в історії освітянських екскурсій в Україні в останнє Десятиріччя XIX - на початку XX ст. посідає В 'ячеслав Іванович їіетр - викладач Давніх мов у гімназіях низки українських міст, професор Київського університету, Ніжинського історнко-філологічного інституту, член філолого-педагогічного ^ТОваРиства, автор понад 20-ти наукових праць із філології, музики, педагогіки.

Своє ставлення до туристських подорожей та екскурсій В.І. Петр висловив у "Ублікації "Про літні екскурсії учнів Києво-Печерської гімназії", надрукованій у

Році. Він вважав, що нони мають не тільки оздоровчий характер, а й сприяють

'-воєнніо знань, стриманих під час навчання, формують світогляд учнів.

"Я не буду торкатися того, як корисно впливають, такі мандрІЕ;ки на здороп'я молодих людей, - писав В.І. Петр, - як час, проведений на свіжому повітрі впродовж місяця або двох при постійному русі та зміні вражень надає людині наснаги, освіжає та зміцнює юнацький організм, і, так би мовити, перероджує людину; як під час подорожі міцніють узи дружби та. товаришування. Одна така подорож розвиває більше, ніж рік навчання по книгах у закритій тісній кімнаті, тоді як юнаку надається можливість перевірити те, чому його вчили у школі, крім того, він накопичує багато знань з тих галузей наук, які не входять у гімназичний курс" [2, с. 13-14].

У цілому В. І. Петр наприкінці XIX - на початку XX ст. організував 15 подорожей.

Учнівські екскурсії та подорожі почалися з першого року відкритії Києво-Печерської гімназії, тобто з 1885/1886 навч. р. і проводились влітку у вільний від занять та іспитів час.

Спочатку це були одноденні екскурсії, головним чином Дніпром на пароплаві. Слід звернути увагу на те, що Дніпровське пароплавство виділяло пароплави для учнівських екскурсій безоплатно. Потім ВЛ. Петр розширив коло учнівських мандрівок Україною: до Умані, Білої Церкви, Житомира, Чернігова. Згодом екскурсії переросли у багатоденні подорожі, що мали широку географію. Тричі юні туристи їздили до Криму, тричі - на Кавказ, двічі - на Урал.

З часом В.І. Петр почав проводити подорожі й за кордон. Відбулися поїздки до Італії, Франції, Бельгії, Голландії. Данії, Швеції. Загалом подорожі тривали місяць, а інколи й більше.

Варто зупинитися на організаційних моментах започаткованих екскурсій. Учням напередодні оголошували про майбутню екскурсію, причому запрошувалися також і батьки, які іноді з задоволенням брали у них участь.

У відповідності до маршруту В.І. Петр починав листування з тими установами та їх керівниками, від яких залежав прийом учнів на маршруті. У керівників навчальних закладів, де були пансіони, він питав дозволу на ночіилю або попередньо домовлявся з готелями. Докладав чимало зусиль, щоб забезпечити у дорозі пристойні побутові умови. Відмов майже не було "або це траплялись рідко. Найчастіше юних туристів зустрічали дуже радо.

Проводилась також теоретично-пізнавальна підготовка до майбутньої подорожі. Школярів просили попередньо зібрати інформацію про природу, історію, етнографію; вивчали звичаї населення, обирали об'єкти, що слід відвідати. Ця робота продовжувалась і в дорозі на пароплаві або у залізничних вагонах. Діти збиралися разом, один робив повідомлення про зібрані матеріали, інші додавали необхідні пояснення.

Дуже важливим підготовчим заходом були переговори про транспортну доставку юних туристів до місць призначення. Південно-Західна залізниця та Дніпровське пароплавство, як правило, надавали у їх розпорядження одні! або два вагони, пільгові квитки, вагони причіплювались до поїздів, шо рухались у

потрібному напрямку. Причому дуже часто діти запишались ка ночівлю у вагонах, що здешевлювало їх подорож.

Для вирішення господарських проблем обирали господарський комітет, на допомогу йому виділялися два гімназичних службовці, які супроводжували екскурсію. Обиралася також редакційна комісія, до обов'язків якої входило ведення щоденним та опис екскурсії".

Заможні особи та батьки фінансово підтримували подорожі. Також з цією метою влаштовувались літературно-музичні вечори, робились приватні пожертвування.

Цікаво розглянути і місцевості, через які проходили шкільні туристські маршрути-

У 1892 poui відбулася перша дальня екскурсія: разом з директором 27 юнаків, які закінчили Києво-Печерську гімназію, відвідали Крим.

УІ894 році В.І. Петр організував подорож на Кавказ. її було здійснено за рахунок заможних батьків учнів. У ній уже брали участь 36 гімназистів.

У 1895 році було організовано подорож 28 учнів; до Фінляндії та Прибалтійського краю.

У 1896 poui В.І. Петр влаштував подорож Волгою до Нижнього Новгорода на Всеросійську виставку. Заслуговує на увагу, що дітям із незаможних родин видавались безоплатні квитки.

Подібних подорожей територією Російської імперії було проведено кілька, в тому числі у 1897 році 32 гімназисти ознайомились з Уралом, його природою, видобутком залізної руди, оглянули металургійні заводи.

Нарешті у 1900 році відбулася перша тривала закордонна подорож на Всесвітню виставку у Парижі.

У 1934 році В.І. Петр разом зі своїми вихованцями побував навіть у Ватикані. У приватній аудієнції їх приймав Папа Пій X, який дуже радо зустрів гімназистів з Києва та сердечно розмовляв по черзі з кожним, а на прощання дав їм та їхнім сім'ям апостольське благословення. Під час прийому В. І. Петр спілкувався з Папою латинською мовою.

Діяльність педагога та вченого В.І. Петра відіпрала значну роль в історії освітянських екскурсій в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст. І до нього, як вже зазначалось, екскурсійна робота проводилась у раді гімназій Києва, Маріуполя, Херсона та ін. У своїй екскурсійній діяльності В. І. Петр найближче підійшов до ЧТязму в сучасному розумінні цього слова, особисто виконуючи обов'язки менеджера-організатора подорожей.

Таким чином, навіті> короткий огляд фактичного матеріалу про застосування екскурсій у системі шкільної освіти в Україні свідчить про те, що екскурсії Наприкінці XIX - на початку XX ст. перетворилися на дієвий засіб освіти і виховання шкільної молоді. Саме вони заклали підвалини всієї екскурсійної Діяльності, що розвивалася на той час, бо становили переважну частину всіх екскурсій

На початку XX століття екскурсії набули значного поширення не лише у

сфері освіти, але й науки.

У другій половині XIX ст. наукове і культурне життя в Україні помітно пожвавлюється. У пореформеній Російській імперї починають бурхливо розвиватися капіталістичні форми економіки, активізується суспільно-політичне та культурне життя національних окраїн. Саме в цей час з'являються наукові товариства, що зробили значний внесок у справу просвітництва в Україні. Серед основних завдань, що прагнули вирішувати товариства, були, дослідження природи, сприяння розвиткові природознавства, техніки, історії та культури, поширення знань серед широких верств населення. Членами цих товариств були викладачі університетів, провідні науковці. Не випадково наукові товариства утворюються

саме при університетах.

Одним із основних наукових центрів України був Київський університет св. Володимира, заснований у 1834 році. Тут згуртувалися кращі сили природознавців, краєзнавців, істориків, археологів, мистецтвознавців тощо, Ці видатні діячі науки і культури відігравали не тільки виняткову роль у формуванні наукового світогляду, піднесенні культури в Україні, а й у популяризації наукових знань, однією з форм якої була екскурсія.

Інтерес до екскурсійної діяльності з боку науковців був продиктований їхнім прагненням знайти більш цілеспрямовані та ефективні форми науково-просвітницької діяльності. Тож не випадково, що і сам Київський університет став визначним екскурсійним об'єктом. До його лабораторій, кабінетів, ботанічного саду, зоологічного музею постійно влаштовувались численні науково-освітянські

екскурсії.

Розвитку та популяризації гуманітарних наук в Україні на XIX — на початку XX ст. сприяло Історичне товариство Нестора-Літописця, створене при Київському університеті у 1874 році. У його роботі також брали участь учені

Харкова. Петербурга та інших міст.

Члени Товариства здійснювали археологічні екскурсії, наукові повідомлення про які заслуховувалися на засіданнях Товариства. Так, у 1899 р., коли розглядалася діяльність Товариства за 25 років існування, були заслухані наукові повідомлення В.Б.Антоновича "Звіт про екскурсію 13 жовтня 1877р. у м. Білгород", "Про результати археологічної екскурсії влітку 1883 р. у Подільську губернію"; Ф.І. Кнауера "Про результати археологічної екскурсії в Бессарабїю навесні 1891 p.". За ініціативою товариства у Києві проводились археологічні з'їзди (Ш Всеросійський археологічний з'їзд у 1874 році, у 1899 - XI археологічний з'їзд). Товариство сприяло ознайомленню учасників з'їздів із місцевою старовиною, влаштовуючи для них екскурсії.

Хоча члени Товариства здебільшого називали такі екскурсії археологічними, вони за своїм змістом були також історико-архітектурними та мистецтвознавчими, тобто було докладено початок тематичним екскурсіям, що розглядалися їхніми організаторами як важлива складова наукових досліджень.

Серед наукових товариств особливо виділялися товариства природознавців.

Недарма 60-іі роки XIX ст. називають „золотим віком" вітчизняного

природознавства. Помітну роль у розвитку та популяризації науки в Україні у

другій половині XIX ст. - на початку XX ст. відіграло Київське товариство

дослідників природи (1869-1929 pp.), що виникло при Київському університеті

св. Володимирі.. Воно друкувало свої "Записки", що виходили впродовж 1871-

1916 pp. Крім каукової діяльності, товариство вважало важливою ділянкою роботи

організацію екс курсій і подорожей із науково-дослідницькою метою. Так, у статуті

Товариства (пункт 26) зазначалося, що "на запасні суми Товариства можуть бути

здійснені, окрім екскурсій, - відрядження і за межі нашої вітчизни, якщо тільки

вони матимуть особливо високий науковий інтерес".

Члени товариства проводили геологічні ботанічні, зоологічні екскурсії Значну роль у діяльності товариства відіграв Карло Федорович Кесслер. За його ініціативою було створено Севастопольську біологічну станцію, проведено перлі з'їзди дослідників природи та лікарів, із 1867 року почали створюватися товариства дослідників природи при всіх університетах під російської Укриши та в межах Російської імперії.

У другій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком промисловості набувають значення технічні науки. У 1870 році розпочало роботу Київське відділення Російського технічного товариства. Згодом воно взяло активну участь у заснуванні Київського політехнічного інституту. Одним із важливих напрямків діяльності всіх відділень товариства, у тому числі й Київського, була організація екскурсій як для членів -товариства, так і для слухачів курсів, учнів шкіл., створених зусиллями цього товариства. Отже, Технічне товариство використовувало екскурсії не тільки з науково-дослідницькою метою, а й перейшло до популяризації технічних знань засобом екскурсій.

Виробничі екскурсії, ^гло організовувались Технічним товариством, свідчать про великий інтерес учнівської молоді, інтелігенції до технічних новинок, відвідування фабрик, заводів, майстерень. Вони поширювали технічні знання серед населення багатьох міст України.

У 1907 році у Києві за ініціативою громадськості було утворено Українське наукове товариство (УНТ/, завдання якого полягало, як зазначено в його статуті, 'у розробці та популяризації українською мовою різних галузей наук". До плану роботи наукового товариства входило в тому числі "... помагати розповсюдженню наукового знання через лекції та видання, для того уряджувати публічні засідання, систематичні курси, наукові екскурсії, видання і т. ін." У § 4 статуту Товариства говорилося: "шоб досягнути зазначеної мети, Товариство має право споряджати букові виставки, улаштовувати наукові експедиції та екскурсії" [2, с. 19].

У квітні 1920 році при музеї УНТ було засновано екскурсійне бюро. Воно Снувало не дов го, яке роботу проводило активно, незважаючи на тяжкі політичні ^ економічні умови в країні за часів громадянської війни. Протягом 1920 році зб 4 засідання бюро, на яких оголошу вались доповіді про стан екскурсійної

^спїви в Україні, звіти про екскурсії,, обговорювались рукописи перших путівників. У19І6 році у Києві вийшов у світ "Короткий провідник для природничих ^еккурсій по Києву та його околицях", що був розрахований для природничо-^!С)ричних екскурсій. У ньому подавалися відомості про ботанічні сади, Г'іосІЇвський та Хотівський ліси, зоосад, Пушкінський парк, Труханів острів, •--ятошин, Пущу-Водицю, Вишгород, Межигір'я, Старосілля, Боярку тощо. Атором путівника був ЇМ.В. Шарлемань.

На бюро були представлені також екскурсійна карта пам'яток природи Києва ¹ околиць, список місцевостей України для організації екскурсій та маршрути

^курсій.

Були розроблені екскурсійні маршрути пам'ятками історії архітектури та

истецтва Києва: Києво-Печерська лавра, Софіївський, Військовий собори, Андріївська та Кирилівська церкви, Видубицький монастир, Національний музей, (иєво-Могилявська академія тощо. Учасниками екскурсій були студенти вузів та молярі, військові. Кількість учасників кожної екскурсії коливалась від 10 до 75 чоловік. Українське наукове товариство проіснувало до 1921 року.

У 1909 році у Києві групою орнітологів було засновано Орнітологічне товариство ім. К.Ф. Кесслера. Активними членами його стали В.М. Артоболевський та М.В. Шарлемань. Заслуговує на особливу увагу екскурсійна діяльність вченого-зоолога, одного з фундаторів Української академії

наук Миколи Васильовича Шардеманя.

Відомий український зоолог, діяч охорони, природи і заповідної справи,

краєзнавець М.В. Шарлемань народився 6 лютого 1837 році у місті Кременчук

Полтавської губернії в сім'ї майстра шкіряного виробництва. Його батько, Василій

Богумилович, був родом із Варшави, де ще у XV111 столітті осіли його французькі

нащадки. Під час Першої світової війни вчений змінив дане йому при народженні

ім'я Едуард на Миколу. М.В. Шарлемань навчався на агрономічному факультеті

Київського політехнічного інституту за спеціальністю "Прикладна зоологія".

Багато уваги вчений приділяв роботі у Всеукраїнській Спілці мисливців і рибалок. Комісії краєзнавства ВУАН, юнацьких організаціях.

У 1935 році М.В. Шарлемань став кандидатом біологічних наук, у 1937 -захистив докторську дисертацію. У 20-х pp. був директором заповідника "Конча-Заспа". Вчений - автор біля 60 статей з охорони природи, декількох популярних книг, 4 фільмів про заповідник "Конча-Заспа". У 1920 р. його було обрано головою зоологічної секції ВУАН, яка займалась фауністичними дослідженнями в різних областях України, зокрема на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Волині та ін. Зібрані в результаті фауністичних екскурсій експонати (опудала Птахів, дрібних тварин, земноводних, комах тощо) відправлялись спочатку до зоологічного кабінету, а зі створенням при ВУАН зоологічного музею - до нього-Науковим співробітником, директором і душею цього музею до початку Другої