Глобалізація міжнародного туризму. 2 page

малюванням" [2, с.17].

Тяжка хвороба не дозволила В. Григоровичу-Барському ні розпочати викладацьку діяльність, ані впорядкувати свої записи. Лише місяць прожив він у Києві і 7 жовтня 1747 р. помер.

Могила українського мандрівника не збереглася., як і ьесь Братський монастир

(зруйнований 1935 p.).

Після смерті Барського рукопис його щоденника кілька років лежав у його матері та брата Івана, відомого на той час архітектора. Подорожі та пригоди Василя Барського породили велику зацікавленість, і з оригіналу щоденника було зроблено численні копії, що розійшлися всією Україною, На початку 1750-х pp. одна з них потрапила до бібліотеки Симона Тодорського, колишнього професора класичних мов у Київській академії, який запрошував Барського викладати. Тодорський, що згодом стан архієпископом псковським, 1754 р. помер, а всі його книжки, зокрема й Рукопис Барського, перейшли до міської бібліотеки. Цей рукопис якимось чином повернувся назад в Україну і зрештою опинився в бібліотеці Одеського товариства історії старожитностей. Є свідчення, ніби Олексій Розумовський в останні роки життя мав намір опублікувати подорожній щоденник Барського, але помер, так і не здШснивіш свого задуму. У 1771 р. цей рукопис потрапив до рук Василя Рубана, письменника та історика консервативних поглядів, ревно відданого цареві. Нещадно вилучивши з рукопису все, як казав сам Рубан, 'зайве", він 1778 р. °публікувші його в Санкт-Петербурзі. Книжка зацікавила читачі», і згодом вийшло Ще кілька її видань. Приблизно через століття щоденником Барського зацікавився ^В1домий російський археограф М. П. Барсуков. Він із високим професіоналізмом >Дготува«нове ілюстроване 4-томне виданім, яке вийшло у 1885-1887 pp. Дослідивши оригінал рукопису, Барсуков вияеіив недоліки Рубанового видання:

перші 14 сторінок і ще 20 інших сторінок авторського тексту були вилучені g
замінені, витягами, написаними іншою рукою. Видання Барсу кова, який послідовно
дотримувався оригіналу, і досі залишається найавторитетнішим. ^т

У 2000 р. на замовлення Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України за Національною прогр;імою випуску соціально значущих видань у Києві видавництвом "Основи" л перекладі з давньоукраїнської Петра Білоуса видано "Мандри по святих місцях Сходу з 1723 до 1747 року" Василя Григоровича-Барського. Книгу перекладено за виданням "Странствованія Василья Григоровича-Барскаго по Святммь Мьстамь Востока сь 1723 по 1747 г. Изданьї Православнимь Палестинським обществомь по подлинной рукописи подь редакціей Николая Барсукова. С. Петербурга, 1885-1887".

Оригінал рукопису В. Григоровича-Барського, який ьважали втраченим, зберігається в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського в Києві.

Відомим дослідником країн Близького Сходу та Аравії був ще один наш співвітчизник - граф Вацпав Ржевуський. За його ініціативи на початку 1815 р, розпочалася експедиція до Близького Сходу та Аравії. Понад два роїси Ржевуський подорожував цими краями, намагаючись всюди жити відповідно до звичаїв тих країн, де він перебував. Ржевуський навіть поголив собі голову й одягався за східним зрїізком. У 1817 р. він повернувся на батьківщину. Одрязу після його повернення побачили світ праці зі сходознавства, де автор детально описує свої

мандрівки аравійськими степами.

Слід відзначити активну участь українців у географічних дослідженнях різних районів земної кулі. Одним з організаторів і керівників першої.російської І навколо спітмьої експедиції на кораблях "Надія" і "Нева" був Юрій Федорович Лисянськип (1773-1837) родом з Ніжина на Чернігівщині. Він є аіітором відомої праці "Подорож навколо світу на кораблі "Нева" в 1803-1806 роках", зібрав великий етнографічний матеріал на Гаваях, Алясці, в Китаї, склав карти цих

регіонів.

Вагомий внесок у дослідження Центральної Азії вніс правнук запорізького козака Нарсвальського - Микола Миколайович Пржевальський (1839-1888), який очолювеш 5 експедицій. У результаті його досліджень на карті Центральної Азії з'явилися гірські хрибти Алтин-Таг, Гумбольдта, Руський, Колумбії, Пржевальського та ін. Відкрив 218 нових видів флори.

Визначним українським мандрівником і вченим був Микола Миколайович Миклухо-Маклай (1846-1888) - правнук хорунжого Запорізького війська Миклухи. Він здійснив 10 подорожей до Нової Гвінеї, Філіппін, Малакки, Австралії, Меланезії, Мікронезії; є автором понад 160 наукових праць з антропології, географи', етнографії, зібрав велику і. оригінальну колекцію.

Загалом можна стверджувати, що в результаті подорожей і мандрівок вітчизняних та іноземних мандрівників було зібрано величезний матеріал ' географії та історії як українських, так і інших земель земної кулі, на основі якого в Україні у другій половині XIX ст. почав розвиватись туризм

Зародження готельної справи на території України. Подорожуючи з 'зною метою та з різними намірами (відвідування святих місиь і храмів тощо), дщди мали потребу в притулку, харчуванні та відпочинку. Тому історія розвитку' готельної спран и нерозривно пов'язана з подорожами.

На Русі готельна справа зароджується в ХІІ-ХШ ст. У ІХ-ХІ ст. Київська Русь завдяки своєму геоірафічному положенню стала центром, де перехрещувались гсрговельні шляхи між Заходом і Сходом, Північчю та Півднем. Налагоджз'валися стійкі торговельні відносини, різнобічні культурні та релігійні зв'язки. Після запровадження християнства на Русі з Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. На Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був "гість". На Русі було прийнято надавати шану, показувати все найкраще, добре годувати, підносити дари. Традиції гостинності були закріплені у пам'ятках побутової культури Русі, зокрема у "Домострої",

Гостинності та мандрам іноземних гостей надавалось велике значення. Так, київський князі» Володимир Мономах у своєму "Поучений" заповідав синам добре приймати гостей, вшановувати їх, тому що ці люди, "мимо ходячи", рознесуть по світу добру або лиху вість.

Попередники перших готелів на Русі - постоялі двори - називалися "ямами" і розташовувалися на відстані кінного переходу один від одного. У XV ст. постоялі двори створювалися при поштових станціях, що знаходилися у підпорядкуванні Ямського приказу. Цо XV ст. відносять також будівництво у великих містах гостинних дворів, яі<і відрізняються від постоялих тим, що крім розміщення і харчування тут були створені умови для здійснення комерційних операцій, тобто в гостинних дворах поєднувалися мебльовані кімнати, торгові ряди, крамниці, склади. Як правило, все це обносилося стінами і баштами з в'їзними ворогами. Розселення іноземців у гостинних дворах здійснювалося за національною ознакою.

Київ був важливим містом Східної Європи, через яке проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що прямували до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі в прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостині двори. На чумацьких і торговельних шляхах України здавались» оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, а й були пристановищем для подорожніх.

У другій половині XVII ст., коли "козацька християнська республіка" знаходилась на острові Чоотомлик, на її території, біля порту, височів "Грецький дім" _ приміщення для іноземних посланців та купців. Адже Запорізька Січ сама вела жваву торгівлю, а до того ж була транзитним пунктом у торгівлі всіх Українських земель і Московської держави з країнами Сходу.

Крім того, Київ стає одним із центрів паломництва, що зумовило потребу в вві готзлів для прсчаи біля стін Печерського монастиря.

В Україні до прочан ставилися г великою шаною. Миряни вважали за честь

прийняти богомольців на ночівлю, а то й на кілька днів, пригостити, дата харчів на

дорогу. Паломники були в особливій пошані й мали захист при иерквах і

монастирях, де з давніх часів їм відводили спеціальні помешкання, будували готелі

й гостині двори, де велися книги для запису прочан, які свідчать про масовий

характер паломництва.

Митрополит Євген Волховитинов в описі Києво-Печерської лаври назначає: "За південною огорожною стіною, через дорогу, знаходиться лаврський готель для притулку усім дорожнім, особливо бідним богомольцям, що існує на цьому місці ще з часів преподобного Феодосія (XVII ст.). У 1829 та 1830 рр. замість дерев'яного готелю спорудили кам'яний у два яруси під залізним дахом я кухнею

поблизу нього..." [2, с.22].

Після приєднання України до Російської імперії (кінець XVIH ст.) почалось будівництво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Г духів. Путивль, Конотоп з поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції

готелів.

_к „„«„».

53.

2. федорчеі - С. 6-22.

АНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

ЗАРОДЖЕННЯ ОРГАНІЗОВАНОЮ і <ХТХ НОЧ.ХХСТ.)

Сощальио-економічні умови розвитку туристичної галузі в Україні в XIX ст. Рекреаційне освоєння південної частини України. Наприкінці XIX - на початку XX ст. українські землі залишалися розподіленими поміж двома імперськими державами - Російською та Австро-Угорською. Тому історичні процеси формування туристської галузі в Україні нерозривно пов'язані з історією Росії і Австро-Угорщини. Визначальними на території Східної (Російської")

що зазнала в гі часи значного індустріального піднесення, були ізація туристського руху та здійснення перших кроків до його організації. Типовими видами туризму, що бул и характерні для України XVII1-XIX ст. можна назвати оздоровчий, рекреаційний, гірський, пізнавальний, розважальний,

еелосипедний.

На українських землях того періоду успішно розвивалась транспортна Ідфраотруктура і мергжа готелів. Будувались нові дороги, збільшувалась кількість пароплавів та інших суден на річкових шляхах, у великій кількості будувалися

залізничні гілки,

Однією з причин росту мандрівництва був загальноєвропейський процес прискорення науково-технічного прогресу та значний соціально-еконошчний

розвиток.

Серед специфічних причин слід відмітити стратегічне військово-політичне і економічне положення України щодо Російської імперії. Українські землі слугували сполучною ланкою між столицею імперії та її чорноморськими портами. Важливим був вихід до Чорного моря. Саме Причорномор'я приваблювало потенційних туристів своїми великими рекреаційними ресурсами, субтропічним кліматом Південного узбережжя Криму, надзвичайно вигідно відрізнявся від прохолодних балтійських курортів.

Усі ці чинники сприяли покращенню інфраструктури подорожей, зростанню кількості подорожуючих, збільшення швидкості та зменшення вартості поїздок на

українських землях.

З другої половини XIX ст. починається формування в Україні туристських

регіонів. Цілком природно, що першим таким регіоном був Крим.

У 1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов'язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній.

Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю, виправдала ce6t:. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей сільського господарства і промисловості. У степових районах вирощували зернові. Одержали значкі грошові кредити й зниження податків вівчарі. Вже в 1850 р. на півострові діяло 12 сукняних підприємств.

З 1785 р. до Криму запрошуються найкращі спеціалісти-виноградарі, виписуються елітні сорти лоз. Для осіб, що займаються виноградарством, передаються в безоплатне користування і навіть в особисте, "наслідне", володіння Державні землі. А для підготовки вітчизняних фахівців виноградарів, садівників, ьиноробів у 1804 р. в Судаку відкривається училище, у 1812 р. створюється Нікітський ботанічний сад і пізніше-- Магарацьке училище виноробства.

За інформацією В. К. Федорченка, у 1848 р. площу в 5137 десятин було зсаджено 28,5 млн виноградних кущів, з урожаю яких виробляли 716 гас. цебер ^вина (у 189S р. у Криму виробляли вже 1 млн цебер вина). Свіжі й сушені фрукти, ^Т!°пон, соляні промисли - усе сприяло розвитку території. Тільки червоної риби в ⁸⁴⁹ Р- було добуто 12,5 тис. пудів. Фахівці з Голландії навчали місцевих рибалок

засолюванню риби за "голландським способом".

З 1824 до 1848 р. прокладається гірське шосе, а з 1861 р. уже йде і залізничне і

будівництво.

Ці факти стали основною для рекреаційного освоєння певних регіонів 1

України.

Формування перших туристичних організацій ь Україні. Туристське освоєння Криму. Усе це створювало передумови водночас і для "курортноічз" і

освоєння краю.

Особливо привабливою тут була розмаїтість кліматичних зон помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю; гірський Крим з яскраво вираженими кліматичними поясами; субтропічний, середземноморського типу клімат Південного берега з тривалою сухою осінню та і позитивними температурами впродовж року.

Крім того, понад 100 джерел мінеральних вод, численні грязьові озера, величезна кількість винограду - усе це сприяло популяризації півострова.

Початок курортного будівництва припав на 70-ті pp. XIX ст. За ініціативою ' земств, лікарських та. інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздонж усього

узбережжя.

Аристократія і велика буржуазія обирали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.

Маловідоме поселення Ялта, що в 1802 р. налічувало 1З рибальських І будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-1837 pp. гравійної дороги Алушта - Сімферополь, яку в 1847 p. I продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола 1 надав

поселенню Ялта, статус міста.

Герб міста Ялта, з'явився в 1845 p.: на блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки - лаврова й виноградна.

У 1843 р. затверджується проект забудови нової частили міста,, автором якого був архітектор Бшшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту стояіеі відомий російський учений СІЇ, Боткін. За його рекомендацією представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Лївадію. Иаприкін ді XIX ст. землі в цьому районі вже активно скуповували під дачі багатими підприємцями. Ялта стає престижним пристократично-бюрократичним курортом. У 187:5 р. в Ялті побудовано великий комфортабельний готель "Россия" (сьогодні готель

"Таврида").

Отже, Ялта-курорт значно молодший, ніж Ялта-місто. Різниця в їхньому віці -понад чверть століття. Ялту починають називати "Російською Ніццою" і "Російською Рив'єрою".

частю

^ _ар'' нз20 місць. У 1901-1902 pp. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.

у 1915 р. майже всі курортні заклади міста - 5 санаторіїв на 169 місць, • іічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз - були аткими До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, З мфортабельни приватних санаторії і 5 пансіонатів

Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз'їжДжалжЯ' місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Власне, таку долю мають усі подібні міста.

Як курорт розвивається і Алушта. В 1864 р. у 120 дворах тут мешкало 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 осіб. Однак інфраструктура міста була недосконала: вдень немощена набережна потопала в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.

У 1904 р. Алуштияське товариство курортного благоустрою склало план поліпшенім дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано.

З кінця XIX ст. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. "Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі", - писала Леся Українка. Крим вона відвідувала неодноразово - у 1890, 1891 і 1907 pp., намагаючись вилікуватися від кісткового туберкульозу.

Велику популярність принесло Євпаторії Мойнакське озеро з його цілющими грязями. "Піонером" його освоєння був охоронець соляного промислу П.П. Пугачов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.

У 1890 р. території з грязями перейшли у підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві ноні грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологїв.

Взагалі ж будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю "Приморський санаторій", а через чотири роки - два приватних медичних пляжі. У 1911-1914 pp. побудували санаторій і великий готель "Дюльбер", у 1913 р. - ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося штенсивне дачні; будівництво.

Популярними були сакські грязі. У 1837 р. тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювалися й солдати,

Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися міткові ванни. їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.

Судак призаблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, Р'вномірнїепо температури морської води, великою кількістю винограду

(культивувалося 600 сортів!). Правда, до послуг гостей міста в 1890-х pp. тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (цс крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у Судаку було вже. три. але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.

До кінця XVIII ст. Гурзуф залишався невеликим селищем, а через сто років він стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П.І. Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Сєвастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 осіб у 1891 р. і 1558 - у 1900 р.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, то сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтегагішим безвітряним містечком на Південному березі Криму. 1 хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичш: місце в дпочинку став відомим на початку XX ст., коли виник Новий Сімеїз.

Зі слів доглядача Будинку-музею А.П. Чехова в Гурзуфі, лівіть видатний письмемник робив спробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну на ті часи суму (3 тис. крб) саклю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не

вдалося

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок "Бруно", "Арнольді". "Ксенія", "Дольник", "Ампір" використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавали за високу плату. Навіть у Сшеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані "вагончики". У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб, на горі - у 40 крб і вище. Незважаючи на дорожнечу, в 1912 р. там налічувалося 33 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок у Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.).. 100 "розкішно обставлених номерів" коштували від одного до п'ятнадцяти карбованців за добу з "безкоштовним електричним освітленням" і "безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ру-ного багажу'. Були й дешевші готелі - від 75 коп. за добу, з "балконами", "достатнім світлом і чудовим краєвидом". (Для порівняння — середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила зід 10 до 20 крб на місяць.) Вілла на березі моря, де на курортника очікували "здорове повітря, спокій, посилене харчування", причому їжа була не тільки "здорова", а й "гігієнічна", оцінювалася від ста карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали шведською гімнастикою, фребелевськими іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782-1852)), дитячими виставками, кеглями, крокетом, катанням на човнах, а таїсож "усіма видами масажу, грязьових компресів і притиршь".

Таким чином, на поч. XX ст, привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.

Наприкінці 80-х pp. XIX ст. в Ялті виник "Гурток аматорів природи,

гірського спорту і Кримських гір", «кий чимало зробив для розвитку вітчизняного туризму та екскурсій. Крим у різні віки приваблював мандрівників близькістю моря і доступністю мальовничих хребтів. Туди вели гарні гірські стежки.

Одним із перших, хто організував туристську поїздку до Криму ше в 1876 p., був професор геології Новоросійського університету М. О. Гоповкінський. Він запросив у поїздку 25 студентів і домовився про безкоштовний проїзд своїх підопічних на гароплаві Російського товариства пароплавства і торгівлі з Одеси, де знаходився університет, до Криму і назад. Екскурсанти познайомилися з Ялтою, Никітським ботанічним садом, морським побережжям гірською частиною Криму, зібрали геологічні колекції. Пізніше професор Н.А. Головкинській випустив путівник Кримом — одне з перших популярних краєзнавчих видань.

Кримське-Кавказький гірський клуб, основні напрямки та віхи його діяльності. В 1890 p., в Одесі організовується Кримський гірський клуб, Ниі«з 1891 до 1915 р. видається журнал "Записки Кримського гірського клубу", в якому публікуються зніти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій.

Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юриста:, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог Ю.А. Листое, Головою правління обрали гірського інженера Л.П. Долинського, автора багатьох наукових праць.

Засновники і члени Кримського гірського клубу заклали міцний фундамент розвитку гірського туризму в Росії. У статуті клубу визначалися цілі його діяльності:

1. Наукові дослідження Таврійських (Кримських) гір і поширення зібраних
відомостей.

2. Заохочення до Відвідування й дослідження цих гір та полегшення
перебування в них натуралістам і художникам, які вирушають у гори з науковою
або художньою метою.

3. Підтримка місцевих галузей сільського господарства, садівництва та
Дрібної гірської промисловості.

4. Охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин [1, с.29-30].

Засобами для досягнення всіх цих цілей були громадські збори і загальні екскурсії, наукові бесіди й повідомлення туристів, видання на кошти клубу його праць, упорядкування різних наукових лекцій, піклування про полегшення подорожей членів клубу, організація та утримання притулків у горах, утримання провідників і гірських постів, підтримка постійних зв'язків з Імператорським Російським географічним товариством.

Кожний член клубу користувався всіляким сприянням з боку відділень Кримського гірського клубу. Видавався щомісячний журнал, який розсилався "■ленам клубу безкоштовно. Правління клубу знаходилося в Одесі, а його ^ВіДДІлення - у Севастополі та Ялті. Вже в перші роки діяльності клуб налічував близько 400 членів.

Свою діяльність клуб розпочав з організації в квітні 1891 р. екскурсії для

дев'ятнадцяти своїх членів до Криму. Екскурсанти відвідали Севасшполь і _в районі між Севастополем і Гурзуфом ознайомилися з археологічними розкопками в Херсонесі, давнім Інкермансьюш монастирем, висіченим у вапняках, палацом в Алупці, Айтодорським маяком, Нікітським ботанічним садом та багатьма іншими визначними пам'ятками Криму. Під час цієї восьмиденної екскурсії члеками клубу було зібрано геологічні, грунтові, ботанічні й ентомологічні колекції, що мали стати основою для створення музею Кримського гірського клубу. Крім того, в семи пунктах екскурсанти досліджували повітря. Однак для історії туризму значення цієї екскурсії полягає в тому, що під час її проведення було створено два відділення Кримського гірського клубу - у Севастополі та Ялті, серед, яких другому належить особлива роль у розвитку туризму й екскурсій у Криму.

Після затвердження статуту правління Кримського гірського клубу було розіслало повідомлення про його відкриття та статут клубу науковим і художнім установам і товариствам Росії, редакціям столичних, одеських і кримських газет і журналів, представникам адміністрації міст Південної Росії, деяким приватним особам та іноземним альпійським клубам. Тим самим клуб голосно заявив про себе і незабаром набув популярності в аматорів подорожей.