Какой-то же

Форма ж якби-то подекуди звучить, як якби ж то, а то і як якби ж.

Словник Академії Наук УССР навіть не визнає за формою колись-то права бути окремим словом, а форми хтось-то, десь-то, якийсь-то тлумачить неправильно. І це тоді, коли наведені для ілюстрації цитати до деяких з цих форм суперечать академічному тлумаченню.

Долю частки то розділили й інші малі та великі лексичні одиниці, що мали в російській мові інше значення.

В українській пісні співається:

А я молода,

Як ягода,

Не піду заміж

За рік, за два.

Прийменник за виконує в українській мові ту саму функцію, що й через у російській:

За тиждень — Великдень. (5)

У таких випадках росіянин вживе прийменник через: через неделю — Пасха. З другого боку, російське через подекуди відповідає українському через. Така подібність вплинула на те, що і у випадку (5) українці почали казати через:

Через тиждень — Великдень.

Уніфікація української та російської мов стається з багатьох причин. Як уже вказувано, освіта для елітарних прошарків суспільства за царя була виключно російськомовна. Практично, навіть непересічній людині важко володіти досконало кількома мовами: кожна мова має тисячі "секретів", які можна опанувати лише практикуючи дану мову змалку, дістаючи освіту цією мовою, постійно користуючись цією мовою, а також послуговуючись необхідними мовними довідниками: словниками, порадниками.

Усіх згаданих умов бракувало українським елітарним прошаркам і в російській імперії і в комуністичній. Через брак названих умов, навіть українські письменники та культурні діячі не могли себе захистити від благотворного впливу мови офіційного життя, освіти, і нарешті, мови міського оточення на Східній Україні.

Тому й письменники українські, виробляючи літературну мову, не були вільні від такого впливу. Що ближче до сучасности, то більше письменники підпадали під цей вплив. У Шевченка, наприклад, трапляються русизми, але заразом він лишив неперевершені зразки української неспотвореної мови, а надто у самобутніх мовних зворотах. У письменників же післяшевченкової доби мовних запозичень трапляється чимраз то більше. От як вживають народні й запозичені звороти Т. Шевченко, Л. Глібів, П. Мирний

"... Мороз лютує, аж скрипить..."

(Т. Шевченко)

"... Дивлюся — люди аж кишать..."

(Л. Глібів)

"... Аж кишить Невольника у Сиракузах..."

(Т. Шевченко)

"... Річки — так і кишать рибою..."

(П. Мирний)

"... недалечко й рибний ставок, де кишма кишить всяка рибина"

(П. Мирний)

Вирази аж кишить, аж кишать самобутні українські звороти, а форми так і кишить, так і кишать, кишма кишить — звороти, без сумніву, запозичені

Поряд із смертю через подобу відбувався в нашій мові й інший процес, коли з двох українських синонімів вживано (а в УССР ще й культивовано) той, який ближче до російського відповідника.

Цей процес дуже легко спостерегти на такій схемі:

Російська форма

Українська І

Українська II

Культивовано в УССР