Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Гвоє1 позиції, /ч j к 7 page





У ранній післявоєнний період необхідність реконструкції євро-
пейських економічних та політичних інституцій привела до виник-
нення чисельних моделей подальшого економічного розвитку та їх
активного обговорення. Позиція окремих європейських країн з
Цього питання формувалася з урахуванням отриманого в результаті
в"йни досвіду та її наслідків. Для Франції та Німеччини пріорітет-
ним завданням післявоєнного розвитку було вирішення питання

 

5 5-294


J30


Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

спірних територій та контролю над джерелами сировини, такими
як вугілля та сталь'. Саме вони були основними складовими еле-
ментами військово-промислового потенціалу цих країн і саме їх
об'єднання, на думку Робера Шумана, мало стати не лише гаран-
тією проти виникнення в майбутньому воєнних конфліктів між
двома країнами, а й основою для формування нового європейсько-
го об'єднання. «Об'єднання цих галузей виробництва, — стверджу-
вав Р. Шуман, — робить неможливим війну між Францією та
Німеччиною не лише в теоретичному плані, а й у матеріальному»2.
Що ж стосується Великої Британії, чий економічний потенціал
традиційно базувався на розгалуженій мережі морської торгівлі, то j
вона активно висловлювалась за формування інтеграційних про-
цесів у післявоєнній Європі на основі розвитку досить широкої та
відкритої системи торгового співробітництва. Велика Британія на- ї
давала перевагу секторальній схемі торгівлі та вирішенню спірних
тарифних питань в рамках ГАТТ. Саме тому Велика Британія,
підтримана Швейцарією та Скандинавськими країнами, заблоку-1
вала можливість перетворення ОЄЕС на економічну основу май-
бутнього Європейського співтовариства, обмежившись підписан- j
ням лише договору про асоційоване членство в цій організації, що
передбачало можливість лише консультацій та обмін інформацією3.
Британський скептицизм, однак, не звільнив континентальні
європейські держави від бажання утворити більш інтегроване еко-
номічне об'єднання в Європі. В 1952р. Франція, Німеччина, Італія,
Бельгія, Нідерланди, Люксембург, так звані країни «малої Європи»,
підписали в Парижі Договір про утворення Європейського об'єд-
нання вугілля та сталі (ЄОВС). Формування спільного ринку ви-
робництва вугілля та сталі з єдиними керівними органами фактич-
но перетворили ЄОВС на фундамент, на якому розвивалися май-
бутні інтеграційні процеси та інституції в Європі.

The new politics of European integration / Ed. Ghita lonescu. London: Macmillan
St. Martin's Press, 1972. - P. 68.

Maury J.-P. La construction europeenne, la securite et la defense. Paris: PUF,
1996. -P. 148-149.

Gerbei Pierre. La construction de FEurope. Paris: Imprimerie nationale, 1983. —
P. 233.


2.1. Формування єдиних підходів щодо розширення та змісту...

Вдалий досвід ЄОВС досить швидко підштовхнув західноєвро-
пейські країни до спроби розширити межі вузької схеми сектораль-
ного співробітництва за рахунок впровадження більш амбіційних
інтеграційних моделей. Ці ініціативи привели в 1955 р. до скликан-
ня в Мессіні (південь Італії) конференції, на якій обговорювалась
можливість підведення юридичної основи під розширену форму
економічної інтеграції. І хоча Велика Британія і на цей раз знову до-
сить скептично оцінила можливості розширення меж європейської
інтеграції та відмовилась взяти участь у конференції в Мессіні,
країни «малої Європи» на цьому етапі ще продовжували розглядати
можливість участі Великої Британії в своїх подальших інтеграцій-
них планах. Які Німеччина та Італія, що виступали за відкрити й ха-
рактер нового європейського інтеграційного об'єднання, Франція
також підтримувала участь у ньому Великої Британії, розраховуючи
використати її досягнення в галузі ядерних досліджень1.

Особливість позиції Великої Британії полягала в тому, що на то-
му етапі переговорів вона не бажала знаходитись повністю осто-
ронь від обговорення інтеграційних проектів, намагаючись вкласти
в них привабливі для себе елементи. Відображаючи побоювання де-
яких англійських політиків щодо процесів, які розпочалися в Мес-
сіні, Гарольд Макміллан, тодішній міністр фінансів Великої Бри-
танії, висловлював припущення, що Велика Британія може опини-
тися в ситуації, коли «світ буде розділений на російську та амери-
канську сфери впливу, та об'єднану Європу, до якої ми не будемо
входити»2. Але на той час такий розвиток подій в Європі сприймав-
ся більшістю представників британських правлячих кіл досить
скептично. Саме тому, не маючи чітких зобов'язань у Мессіні, Ве-
лика Британія обмежилась делегуванням для роботи у комітеті
Спаака помічника державного секретаря з питань торгівлі Рассела
Бретертона, не наділивши його при цьому будь-якими серйозними
повноваженнями. Більше того, після кількох засідань комітету, ко-
ли основні елементи митного союзу та Євратома були обговорені і

Gerbet Pierre. La construction de ГЕигоре. Paris: Imprimerie nationale, 1983. —
P. 234.

Stephen George. Britain and European Integration since 1945 (Making Contemporary
Britain). Oxford: Basil Blackwell Ltd., 1991. — P. 41-42.


Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

стало зрозумілим, що Велика Британія не буде брати в них участь
Р. Бретертон у листопаді 1955 р. був відкликаний до Лондона1. Щ0'
стосується інших європейських держав, то вони були представлені
на досить високому офіційному рівні (В. Хальштейн, П.-Г. Спаак).

Велика Британія на той час мала достатньо першочергових інте-'
ресів, які не співпадали з інтересами континентальних європейсь-
ких держав. Значно випереджаючи Францію в ядерних технологіях
та маючи особливі угоди з США шодо ядерних досліджень, а також-1
з Канадою щодо використання урану, Велика Британія не виявляла
особливого бажання ділитися з іншими європейськими державами <
своїми досягненнями та входити до структур, що мали б наднаціо-
нальні елементи. Що ж стосується Спільного ринку в Європі, то Ве-
лика Британія не заперечувала проти його формування. Зростання
частки Західної Європи в зовнішній торгівлі Великої Британії хоча
й було поступовим (лише сьоме місце по експорту), та мало •
дефіцитний характер, свідчило про постійну тенденцію, яка вима- ]
гала збільшення британського експорту на континент та забезпе- і
чення доступу до ринку європейських країн, що переживали період 1
економічного підйому. Крім того, хоча країни Співдружності і спо-1
живали майже 50 % британського експорту, процес індустріа-1
лізації, що розпочався в них, все більше заважав проникненню |
британських товарів на їх внутрішній ринок.

Таким чином, Велика Британія дедалі більше проявляла зацікав-
лення європейським ринком, хоча при цьому виступала проти його
формування на основі митного союзу зі спільними зовнішніми
торговими тарифами. Вона вже мала митний союз з країнами Спів-
дружності, користуючись при цьому пільговими тарифами. Велика
Британія була основним споживачем зернових із Канади, яловичи-
ни та молочних продуктів із Австралії та Нової Зеландії, цукру з Ка-
рибського басейну, вина з Південної Африки2, її участь в європейсь-
кому митному союзі автоматично означала б відмежування від країн
Співдружності єдиним тарифом, збільшення витрат на продукти

1 Stephen George. Britain and European Integration since 1945. (Making Contempo-
rary Britain). Oxford: Basil Blackwell Ltd.,1991. - P. 42.

2 Gerbet Pierre. La construction de TEurope. Paris: Imprimerie nationale, 1983. —
P. 234.


2.1. Формування єдиних підходів щодо розширення та змісту...

рЧування та сировину, підірвало б її імперську політику в
СпівДРУжност'' Крім того, Велика Британія не бачила потреби в ут-
воренні нової європейської організації та наданні їй повноважень
митного союзу, коли ОЄЕС з її режимом вільної торгівлі, як вважа-
ли англійські правлячі кола, достатньо забезпечувала інтереси її
країн-членів.

Після того як стало зрозумілим, що утворення нових Співтова-
риств (Євратом та Спільний ринок) неминуче, Велика Британія
доклала усіх зусиль, щоб нейтралізувати їх ефективність, виступив-
ши ініціатором формування альтернативних європейських струк-
тур. Негативно оцінивши готовність США здійснити технологічну
та сировинну підтримку проекту Євратом, Велика Британія висту-
пила з ініціативою утворення 10 червня 1955 р. у межах ОЄЕС
комітету, що мав вивчити можливості співробітництва в сфері до-
сліджень промислового використання ядерної енергії. В липні
1956 р. був утворений Комітет з ядерної енергії, на основі якого
20 грудня 1957 р. була сформована Європейська Агенція з ядерної
енергії. Використовуючи досвід та потенціал Великої Британії та
підтримку США, Європейська Агенція значно раніше ніж Євратом
реалізувала ряд спільних проектів, таких як товариство Єврохімія та
спільне будівництво експериментальних реакторів.

Одночасно Велика Британія здійснила ряд кроків щодо лібе-
ралізації торгової політики. Після ухвалення доповіді комітету Спа-
ака на конференції у Венеції в липні 1956 р. за ініціативою Великої
Британії в ОЄЕС була утворена робоча група для вивчення питання
майбутніх відносин між країнами «малої Європи» та іншими члена-
ми ОЄЕС. Г. Макміллан, на той час не лише міністр фінансів Вели-
кої Британії, а й голова Ради ОЄЕС, запропонував встановити в ме-
жах ОЄЕС зону вільної торгівлі. Це передбачало поступову ліквіда-
цію митних бар'єрів між країнами — членами ОЄЕС при збере-
женні зовнішніх митних бар'єрів щодо третіх країн. При цьому не
передбачалося уніфікації зовнішньої митної системи та формуван-
ня єдиних митних тарифів, як було передбачено в митному союзі
країн «малої Європи». Пропозиція Г. Макміллана знайшла під-
тримку як серед країн, що не увійшли до ЄОВС, так і серед деяких
його членів. Особливо це стосується Німеччини та Нідерландів, які


;^H

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС Y 60-90-ті РОКИ

із застереженням ставилися до введення єдиних зовнішніх тарифів
які значно перевищували їх попередні власні тарифи, і тим самим
загрожували підірвати торгівлю з їх основними торговими партне-
рами (Скандинавськими країнами та Великою Британією).

Більше того, ця ідея на початку знайшла підтримку таких осно-
воположників європейської інтеграції, як Ж. Монне та П.-Г. Спа-
ак, які розглядали пропозицію Великої Британії як її перший крок
до вступу до Спільного ринку, а зону вільної торгівлі — як допов-
нення митного союзу. Що стосується Великої Британії, то вона на-
полягала на одночасному, паралельному обговоренні та реалізації
двох проектів, що зовсім не відповідало планам прихильників
більш інтенсивних інтеграційних процесів. У результаті позиція
Великої Британії та альтернатива широкої зони вільної торгівлі ли-
ше прискорила процес формування Спільного ринку, підштовх-
нувши найбільш стриманих його прихильників до більш рішучих
кроків у цьому напрямі.

Не зважаючи на підписання країнами «малої Європи» 25 березня
1957 р. Римських договорів про заснування Європейських співтова-
риств (Євратом та ЄЕС), переговори з Великою Британією продов-
жувались аж до 1 січня 1959 p., тобто до початку перших заходів із
лібералізації внутрішньої торгівлі. Так, у жовтні 1957 р. в ОЄЕС був
утворений міжурядовий комітет на чолі з британським міністром з
європейських справ Р. Модлінгом, основним завданням якого було
обговорення численних проектів із формування зони вільної
торгівлі на основі Спільного ринку ЄС1. Не зважаючи на досить
обережні пропозиції, переговори не призвели до жодного компро-
місного рішення, яке могло б поєднати завдання гармонізації та-
рифів згідно з цілями митного союзу ЄС та збереження автономії в
тарифній політиці, як пропонувала Велика Британія.

Одним із результатів роботи комітету Модлінга була підготовка
проекту Європейської Економічної Асоціації (широкої зони


2.1. Формування єдиних підходів щодо розширення та змісту...

вільної торгівлі), який передбачав заходи з лібералізації торгівлі,
ідентичні до заходів Спільного ринку з аналогічними строками ви-
конання (від 12 до 15 років у три періоди). Але на відміну від остан-
нього Асоціація передбачала лише автоматичні засоби лібераліза-
ції, які охоплювали б лише промислові товари, залишивши осто-
ронь товари сільського господарства. Відсутність єдиних зовнішніх
тарифів поставила б під загрозу внутрішні товарні потоки і дозволи-
ла б Великій Британії водночас брати участь у двох преференційних
зонах: Співдружність та Європа. Імпортуючи за низькими цінами
продукти харчування та сировину, Велика Британія значно змен-
шила б собівартість своєї промислової продукції, збільшивши її ек-
спорт до континентальної Європи. Одночасне існування двох
різних інституцій значно послабило б позиції майбутнього Співто-
вариства. Саме тому, не зважаючи на бажання інтегрувати Велику
Британію до нового Співтовариства, більшість прихильників євро-
пейської інтеграції змушені були за тих умов визнати реальну загро-
зу розчинення Спільного ринку в більш широкій та аморфній зоні
вільної торгівлі.

Зі свого боку, Велика Британія розглядала проект Спільного
ринку як чергову спробу втілити в життя ідею європейської інтег-
рації, успіх якої значною мірою залежав би від політики саме Лон-
дона1. Цим і пояснюється її тверда негативна та безкомпромісна
політика щодо Спільного ринку. Враховуючи зацікавленість країн
Бенілюксу в розвитку економічних відносин з Великою Британією,
інтерес економічних кіл Німеччини, представлених міністром еко-
номіки Л. Ерхардом, в подоланні вузьких меж Спільного ринку та
його досить централізованих форм управління, а також враховуючи
економічну слабкість Франції, англійські політичні лідери розрахо-
вували порушити єдність країн «малої Європи» і тим самим блоку-
вати ратифікацію Римських угод. Ці надії посилились з призначен-
ням на президентську посаду у Франції ІЗтравня 1958р. генерала де
Голля, відомого до цього як противника утворення Європейського
°боронного співтовариства (ЄОС), ЄОВС та Римських угод.


 


1 Christopher Preston. Enlargement and Integration in the European Union. London
and New York: University Association for Contemporary European Studies series
(UACES). 1997. - P 76


 


Massigli Rene. Une comedie des
etape de la construction euro


І—1956. Souvenirs et reflexions sur une
Plon, 1978. - P. 508.


Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

Розрахунки Великої Британії на відсутність достатньої еконо-
мічної та політичної бази для ефективного функціонування
Спільного ринку без її участі виявилися хибними. Нове керівницт-
во Франції позитивно оцінило перспективи Спільного ринку для
французької економіки та формування економічної основи угрупо-
вання шести європейських країн навколо Франції. Під час
зустрічей Президента Франції Шарля де Голля та канцлера Німеч-
чини К. Дценауера, активного прихильника європейської інтег-
рації, 14 вересня 1958 р. у Коломбей-Дю-Егліз та 26 листопада
1958р. у Бад-Крьознаху Франція остаточно відмовилась брати
участь в англійському проекті1. Франція ухвалила 28 грудня 1958 р,
план фінансового та монетарного оздоровлення, який передбачав
заходи щодо врегулювання бюджету та девальвацію французького
франка на 17,5 %, що забезпечувало його конвертованість і дозво-
ляло Франції увійти до Спільного ринку, маючи конкурентоспро-
можні ціни та стабільну монетарну систему. Водночас Франція на
90 % лібералізувала свою торгівлю з іншими країнами ОЄЕС, що
позбавило Велику Британію останнього аргументу проти країн
Спільного ринку, які, з її точки зору, порушували правила членства
в ОЄЕС2.

У результаті в січні 1959 р. переговори між Великою Британією
та країнами «малої Європи» були припинені. Останні остаточно
відкинули усі англійські пропозиції щодо європейської інтеграції, а
Велика Британія зробила ряд кроків, щоб об'єднати навколо себе
країни, що не увійшли до Спільного ринку, з метою продемонстру-
вати життєздатність зони вільної торгівлі та запобігти їх поступово-
му входженню до Спільного ринку (в червні 1959 р. Греція та Туреч-
чина подали заявки на асоційоване членство в ЄЕС). У результаті
переговорів, що велись на основі англо-шведського проекту,
4 січня 1960 р. була підписана Стокгольмська конвенція про утво-
рення Європейської Асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), що набрала

1 КІшус-Дитер Борхард. Европейская интеграция. Происхождение и развитие
Европейского Союза / Пер. с англ. — М.: Ассоциация европейских
исследований, 1996. — С. 20.

2 BoegnerJ.-M. 1958, Iegeneral de Gaulle et 1'acceptation du traite de Rome // Espoir,
1992, N 87, Decembre. - P. 28-30.


2.1. Формування єдиних підходів щодо розширення та змісту...

чинності 3 березня 1960 р. До складу ЄАВТ, крім Великої Британії,
входило шість країн: три країни Скандинавського півострова
(Швеція, Норвегія, Данія), які вже мали з нею досить тісні стосун-
ки; дві країни (Швейцарія, Австрія), які залишилися майже в
повній ізоляції у результаті утворення Європейського економічно-
го співробітництва, та Португалія, яка мала традиційні зв'язки з Ве-
ликою Британією. Що стосується Фінляндії, то вона отримала
27 березня 1961 р. асоційоване членство в ЄАВТ. Ірландія, хоча і не
увійшла до ЄАВТ, була зв'язана з Великою Британією економічним
та монетарним союзом. Єдина країна — член ОЄЕС, що залиши-
лась осторонь від ЄАВТ, була Іспанія. ЄАВТ, таким чином, була уг-
рупованням держав, що були досить розосереджені в географічно-
му плані і в якому Велика Британія домінувала економічно і по-
літично, складаючи половину від загальної кількості населення.

Зміст Стокгольмської конвенції зводився до простої поступової
відміни внутрішніх митних тарифів на промислові товари, не
розглядаючи при цьому сільськогосподарські продукти та продукти
моря, які посідали важливе місце в торгівлі країн Скандинавського
півострова. ЄАВТ доволі швидко досягла своєї мети. Не зважаючи
на досить громіздкий механізм сертифікації, який мав компенсува-
ти відсутність спільних зовнішніх тарифів, до 1 липня 1967 р. була
проведена повна лібералізація торгівлі промисловими товарами.
Однак більш глобальні завдання, які Велика Британія ставила пе-
ред ЄАВТ, виконані не були, їй так і не вдалося здійснити тиск на
країни Спільного ринку з метою їх залучення до зони вільної
торгівлі. І хоча, на нашу думку, ЄАВТ певною мірою залучила свої
країни до антипротекціоністської політики, підготувавши їх до
майбутнього членства в ЄЕС, на той час вона значно ускладнила
відносини Великої Британії та країн ЄЕС.

Велика Британія швидко опинилась в ситуації, коли перед нею
постало завдання розглянути можливість інтеграції до ЄЕС. Почи-
наючи з березня 1960 p., Співтовариство прискорило процес фор-
мУвання Спільного ринку, перейшовши від регіонального підходу в
зовнішньоторгових відносинах із третіми країнами (ЄЕС — ЄАВТ)
До загальних умов ГАТТ, що ставило країни ЄАВТ в однакові умови
3 іншими промислове розвиненими країнами. Крім того, стагнація


Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС V 60-90-ті РОКИ

у торгових відносинах Великої Британії з країнами Співдружності
та зростання торгових обсягів з країнами ЄЕС, що перевершували
навіть торгівлю з країнами ЄАВТ, реальна загроза переорієнтації
американських інвестицій у промисловість країн «малої Європи»,
чия економічна експансія на світовий ринок ставала дедалі ак-
тивнішою порівняно з англійським експортом, постійна загроза
дефіциту торгового балансу змушували Велику Британію розгляда-
ти можливість вступу до Спільного ринку з метою стимулювання
своєї промисловості'.

Зіткнувшись з новими реаліями, британські правлячі кола змут
шені були провести переоцінку пріоритетів своєї зовнішньо-1
політичної стратегії. В політичних та наукових колах країни визнан-
ня факту скорочення ролі Великої Британії у світі знайшло своє і
відображення в поступовому переході від доктрини «трьох кіл», що І
домінувала тривалий час, до концепції «зони зосередження». За- І
пропонована прем'єр-міністром Великої Британії В. Черчеллем у І
жовтні 1948 р. на конференції консервативної партії концепція ]
«трьох сфер впливу», яка розглядала особливий характер анг- 1
ло-американських відносин, керівну роль Великої Британії в і
Співдружності націй та її лідируючі позиції в Західній Європі як три 1
основи англійської політики на світовій арені, вже не відповідала І
дійсності2. На початку 60-х років достатньо виразно проявилась не- ]
здатність Великої Британії зберігати рівновагу між трьома сферами, і
Це знайшло своє втілення в її поступовій (до кінця 60-х років) зміні І
пріоритетів у напрямі активізації політичного співробітництва з І
країнами ЄЕС. У доповіді Данкена, своєрідному програмному дер- І
жавному документі, підготовленому в 1969 p., відверто говорилось 1
про необхідність перегляду зовнішньополітичних пріоритетів з ме- І
тою вирішення завдань першочергового значення. Отримавши в
доповіді назву «зони зосередження», ці пріоритети передбачали

Клаус-Дитер Борхард. Европейская интеграция. Происхождение и развитие
Европейского Союза / Пер. с англ. — М.: Ассоциация европейских
исследований, 1996. — С. 21.

 

The new politics of European integration / Ed. Ghita lonescu. London: Macmillan
St. Martin's Press, 1972. — P.71.


2.1. Формування єдиних підходів щодо розширення та змісту...

захист британських інтересів у країнах Західної Європи та
Північної Америки1.

З точки зору автора, еволюції позиції Великої Британії сприяли
також і деякі зміни у підходах Франції до ідеї європейської інтег-
рації, пов'язані з приходом до влади де Голля. На відміну від керів-
ників Четвертої республіки де Голль виступав проти наднаціональ-
ного характеру європейського співробітництва, що співпадало з
британською позицією міждержавного співробітництва і знайшло
своє відображення в запропонованій 5 вересня 1960 р. концепції
«Європи держав»2. В Бонській декларації ЄЕС у липні 1961 р.
підтверджувалась можливість «вступу до Європейських співтова-
риств інших європейських держав»3.

Переорієнтація позиції Великої Британії співпала з приходом до
влади в 1959 р. консерваторів на чолі з Г. Макмілланом. Кабінет
Макміллана розгорнув активну внутрішньо та зовнішньополітичну
роботу з метою домогтися входження Великої Британії до ЄЕС до

1 січня 1963 p., тобто до наступних загальних виборів. Вступ Вели-
кої Британії до ЄЕС до того, як була б вироблена загальна ко-
мунітарна політика дозволив би британському керівництву вплива-
ти на її формування. В уряді важливі посади в липні 1960 р. посіли
прихильники зближення з ЄЕС, так звані «європеїсти»: Едвард
Хіт — уповноважений в європейських справах; Дункан Сендіс —
міністр Співдружності; Христофер Соемс — міністр сільського гос-
подарства. Під час свого візиту до Вашингтона в квітні 1961 р.
Г. Макміллан отримав підтримку президента Джона Кеннеді щодо
своєї європейської політики4.

31 липня 1961 р. у Палаті Общин Г. Макміллан уперше офіційно
оголосив про рішення уряду розпочати переговори з країнами «ма-
лої Європи» про вступ Великої Британії до Європейських співтова-

Keportof the Review Committee on Overseas Representation // Survey of British and

2 Commonwealth Affairs, L.,1969, August. — P. 699.

Bernard Bruneteau. Histoire de Г unification europeenne. Paris: Armand Colin \
, Masson, 1996.-P. 146.

Conclusions of European summit. Bonn Declaration on European Union, 18 July

4 1961-

Stephen George. Britain and European Integration since 1945. (Making Contempo-
rary Britain). Oxford: Basil Blackwell Ltd., 1991. - P. 45.

No


Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

риств згідно з ст. 237 Римських угод1. Пообіцявши зберегти за Вели-
кою Британією її специфічні інтереси в сільському господарстві тау
відносинах із країнами Співдружності та ЄАВТ, уряду Г. Макмілла-
на вдалося домогтися ухвали своєї пропозиції. Офіційно заявка на
вступ Великої Британії до ЄЕС була оформлена 9 серпня 1961 р.
Аналогічна заява була зроблена щодо ЄОВС та Євратома 28 лютого
1962 р. Маючи тісні економічні відносини з Великою Британією,
31 липня 1961 р. Ірландія, 10 серпня 1961 р. Данія, а ЗО квітня
1962 р. Норвегія — подали заяви на вступ до ЄЕС. Австрія (12 груд-
ня 1961 p.), Швеція, Швейцарія (15 грудня 1961 p.), Португалія
(18 травня 1962 р.) звернулися до ЄЕС з пропозицією підписати
угоди про асоційоване членство2.

У більшості країн ЄЕС реакція на перспективу розширення
Співтовариства була позитивною. Країни Бенілюксу бачили в цьо-
му як економічні, так і політичні переваги, розраховуючи таким
способом компенсувати франко-німецьке домінування в ЄЕС.
Схожою була і позиція Італії. В Німеччині також значно зросла
кількість прихильників більш ліберальної концепції будівництва
Європейського співтовариства, які разом із представниками про-
мислових кіл, що традиційно виступали за розширення експорту в
Велику Британію та скандинавські країни, пов'язували його май-
бутнє з Великою Британією. Досить стриману позицію в цьому пи-
танні займали прихильники канцлера К. Аденауера, які боялися,
що вступ Великої Британії може послабити комунітарні структури,
основані на франко-німецькому співробітництві3.

Офіційно переговори розпочалися 10 жовтня 1961 р. у Парижі.
Вони проходили за досить складною схемою, яка лягла в основу

1 Groeben Н. von der. Combat pour L'Europe. La construction de la Communaute
europeenne de 1958 a 1966. Bruxelles: CECA-CEE-CEEA, Perspectives Europeen-
nes, Office des publications officielles des communautes europeennes, 1984. —
P. 133.

2 Детальніше про мотиви вступу цих країн до ЄЕС див. у: Кааус-Дитер Борхард.
Европейская интеграция. Происхождение и развитие Европейского Союза /
Пер. с англ. — М.: Ассоциация европейских исследований (АЕВИС), 1996. —
С. 21-22.

3 История Европейской интеграции (1945-1994) / Под ред. А. С. Намазовой,
Б. Эмерсон. - М.: ИВИ РАН, 1995. - С. 143.


2.1. Формування єдиних підходів щодо розширення та змісту...

усіх майбутніх переговорів щодо розширення Європейського спів-
товариства. Для того щоб уникнути неминучого в цьому разі затягу-
вання переговорів, Ж. Монне запропонував Е. Хіту, який очолював
делегацію Великої Британії, досягти насамперед узгодження із
принципово важливих питань, і цим забезпечити її вступ до ЄЕС.
Всі інші проблеми, що стосувалися безпосередньо самої Великої
Британії, вона могла б вирішувати, будучи членом ЄЕС.

Однак уряд Г. Макміллана, не розраховуючи на швидкий про-
гресивний розвиток Європейського співтовариства, і, крім того,
зв'язаний як внутрішніми зобов'язаннями щодо інтересів країн
Співдружності та ЄАВТ, так і зростаючою опозицією в лейборист-
ській і навіть консервативній партії, схилявся до тактики детально-
го обговорення кожного елемента митного союзу. Як вважає автор,
такий метод мав один дуже важливий недолік: затягування перего-
ворів та віддалення строків вступу, тоді як Співтовариство продов-
жувало розвиватися без урахування інтересів Великої Британії. Так,
14 січня 1962 р. була прийнята Спільна сільськогосподарська
політика ЄЕС та ухвалено перехід до другого етапу перехідного
періоду. Е. Хіт охарактеризував цю ситуацію як переговори «на схо-
дах, що рухаються»1.

В опублікованій у листопаді 1961 р. урядом Г. Макміллана «Білій
книзі» були сформульовані основні положення політики Великої
Британії щодо європейської інтеграції та визначені три найваж-
ливіші проблеми її взаємовідносин з ЄЕС: торгівля з країнами
Співдружності; спільна сільськогосподарська політика; взаємовід-
носини з країнами ЄАВТ2. У серпні 1962 p., після кількох місяців
переговорів, під час яких Велика Британія намагалась використати
розбіжності в інтересах Франції та інших п'яти членів Співтовари-
ства, були визначені основні позиції сторін. Велика Британія по-
годжувалася застосувати спільні зовнішні тарифи на промислові
з країн «Білої Співдружності», відмовившись визнати

Date: 2015-09-05; view: 293; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию