Гвоє1 позиції, /ч j к 11 page

Натоп D., Keller I. S. Fondements et etapes de la construction europeenne. Paris:
PUF, 1997. — P. 337; Christopher Preston. Enlargement and Integration in the Euro-
pean Union. London and New York: University Association for Contemporary Euro-
pean Studies series (UACES), 1997. — P. 64.

2.2. Розширення та трансформаційні зміни в ЄС у 80-ті роки

Хоча середземноморське розширення Співтовариства і було
найтривалішим у часі, залучення Іспанії та Португалії до євро-
пейських інтеграційних процесів після їх вступу до ЄЕС було до-
сить швидким і не викликало будь-яких серйозних протиріч. Цьому
сприяли як економічні, так і політичні фактори. Не зважаючи на те,
що економіка Іспанії мала деякі кризові сектори, такі як сталели-
варна промисловість та додаткові проблеми, що виникли в резуль-
таті вступу до ЄЕС (риболовна промисловість), в цілому вона була
достатньо різностороння та міцна, щоб успішно адаптуватися до
нових, інтеграційних умов. Крім того, сприятливі економічні умо-
ви середини 80-х років та перспективи членства в ЄЕС зумовили
широкий потік закордонних інвестицій в іспанську економіку, що
значно полегшило умови її інтеграції до Співтовариства. Важливо
також, шо громадськість та правлячі кола Іспанії мали спільну по-
зицію щодо майбутньої лідируючої ролі Іспанії в ЄЕС.

Позиція Португалії в ЄЕС, також як і Греції та Ірландії, була ду-
же подібна до стратегії маклера, який за відносно невелику ціну по-
годжувався на участь у подальшому інтеграційному процесі. Щодо
Іспанії, то її позиція була значно складнішою. Ще на початковому
етапі переговорів Іспанія розраховувала на рівноправне відношен-
ня з боку Співтовариства. У зв'язку з цим основною метою Іспанії
під час переговорів було визнання Співтовариством її законних
інтересів. Однак оптимізм Іспанії дещо зменшився, коли під час пе-
реговорів з ЄЕС вона була поставлена перед необхідністю врахову-
вати інтереси окремих груп національних виробників країн — чле-
нів Співтовариства. Поняття взаємних інтересів у класичному ме-
ханізмі розширення розглядалося як результат тривалих та склад-
них переговорів, що обидві сторони розпочинали зі вступом до
ЄЕС нового кандидата, Таким чином, переговори про вступ були
лише першим етапом, хоча і найбільш критичним, у спільному про-
цесі вдосконалення розширеного Співтовариства. Приклад з Вели-
кою Британією був у цьому наочним доказом.

Особливості другого етапу розширення характеризувалися праг-
ненням ЄС поширити демократичні свободи на південь Європи,
перетворивши його на зону стабільності та безпеки. Характерним
була пріоритетність політичної аргументації доцільності середзем-

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС V 60-90-ті РОКИ

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

поморського розширення, яке відбувалося на фоні серії кризових
явищ в європейській економічній інтеграції і супроводжувалося не
лише активною ревізією основних положень найбільш впливових
інтеграційних теорій, а й переглядом базових комунітарних прин-
ципів, закладених Римськими угодами. Саме зі вступом Іспанії та
Португалії вперше було застосовано принцип «двох швидкостей» в
інтеграційному процесі, і в практичній площині розпочато обгово-
рення шляхів інституційного реформування. Мова йшла про роз-
робку більш гнучкої інституціональної структури Співтовариства,
перегляду механізму голосування в бік більш широкого запровад-
ження механізму кваліфікованої більшості.

Результати переговорів щодо середземноморського розширення
ЄЕС свідчили про те, що основною запорукою збереження та ефек-
тивного функціонування класичного механізму розширення є обо-
в'язкове проведення внутрішніх комунітарних реформ ще до по- \
чатку переговорів з країнами-кандидатами. Одночасно перспекти-
ва отримання рівноправного права голосу в ЄЕС хоча і прискорю-
вала переговорний процес, але призводила до систематичного по*
слаблення Співтовариства. Проблеми, що не були вирішені під час
переговорів, автоматично ставали внутрішніми проблемами ЄЕС
після завершення повного вступу країн-кандидатів. Підпадаючи
під вплив окремих груп галузевих виробників країн-членів, перего-
ворний процес вносив диспропорції до досягнення більш широких
геополітичних завдань Співтовариства. Відсутність вирішення пе- J
рерахованих вище проблем була невдовзі знову продемонстрована
під час обговорення прийому нових членів до Співтовариства в
90-ті роки.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки
та його наслідки

Нові тенденції в розвитку ЄС стали одним із тих вирішальних
факторів, що вплинули на перегляд країнами ЄАВТ своєї позиції
шодо формування взаємовідносин з ЄС. Являючи собою достатньо
однорідну групу невеликих за розміром країн з високим рівнем еко-
номічного розвитку та сталими демократичними традиціями, краї-
нам ЄАВТ (Австрії, Фінляндії та Швеції) було досить легко адапту-
ватися до основних комунітарних вимог. Крім того, вступ жодної з
них не ставив під загрозу інтереси окремих груп національних ви-
робників у країнах — членах Співтовариства. Швидше навпаки,
вступ до ЄС становив деяку загрозу для окремих сфер національних
політичних інтересів самих країн-кандидатів.

Саме політичні інтереси більшості країн ЄАВТ, які проявлялися
як у проведенні політики нейтралітету, так і в особливому розумінні
поняття національного суверенітету, лежали на шляху вступу цих
країн до більш централізованого об'єднання, яким було Європей-
ське співтовариство. На відміну від ЄС, ЄАВТ була утворена за
ініціативою Великої Британії в 1960 р. як результат невдалої спроби
сформувати на території всієї Західної Європи велику зону вільної
торгівлі. Не зважаючи на різні цілі, що переслідувались країнами
ЄС та сімкою країн, що увійшли до ЄАВТ, стан їх економічних
відносин з самого початку характеризувався тісною взаємозалеж-
ністю. Саме тому, коли в 1969 р. у результаті поглиблення інтег-
раційних процесів ЄС було перетворено на повноцінний митний
союз, щоб зберегти постійно зростаючий рівень торгових взаємо-
відносин, країнами ЄС та ЄАВТ було прийняте рішення про фор-
малізацію відносин.

Це знайшло своє втілення в підписанні у 1972 р. Угоди про
вільну торгівлю. Угода де-факто утворювала в рамках ГАТТ зону
вільної торгівлі в межах всієї Західної Європи, практично поклавши
кінець її економічному розподілу, що існував з 1960 р. З 1 липня
'977 р, передбачалося усунення всіх тарифних та кількісних обме-
щодо торгівлі промисловими товарами між країнами ЄС та

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

ЄАВТ. З 1 січня 1980 р. всі тарифні обмеження були зняті на
торгівлю сталеливарною продукцією, а з 1 січня 1984 р. — на папе-
рову продукцію. І хоча положення Угоди не поширювались на такі
«чутливі» для обох груп країн сектори економіки, як сільське госпо-
дарство, після зустрічі у верхах представників країн ЄС та ЄАВТ у
травні 1977 р. було висловлено побажання про розширення дії зони
вільної торгівлі також і на деякі продукти сільського господарства¹.
Важливим етапом на шляху до інтеграційного зближення країн
ЄС та ЄАВТ було підписання 9 квітня 1984 р. Люксембурзької Дек-
ларації, яка передбачала консолідацію та посилення співробітницт-
ва із гармонізації стандартів, усунення технічних бар'єрів, спро-
щення прикордонних формальностей з метою утворення «ди-
намічного європейського економічного простору»². Важливість
процесу, що розпочався в Люксембурзі, полягала не лише в тому,
що він призвів до інтенсифікації співробітництва між двома група-
ми країн Західної Європи та їх економічного зближення за рахунок
підписання численних угод, а й тому, що він поставив його ефек-
тивний розвиток перед необхідністю впровадження якісних змін до
його характеру. Механізм підписання формальних та неформаль-
них угод між ЄС та ЄАВТ потребував тривалих дискусій та узгод-
жень, що на фоні зайнятості основних інституцій Співтовариства
вирішенням внутрішніх комунітарних проблем робило його досить
громіздким.

Крім того, одним із наслідків цього процесу стала дедалі зроста-
юча асиметрія в результатах, які країни ЄС та ЄАВТ отримували в
ході співробітництва. Поступово країни ЄАВТ опинилися в ситу-
ації, коли змушені були брати участь в економічних процесах, на хід
яких не мали політичного впливу. Остаточне закріплення такої
асиметрії у відносинах між двома групами країн відбулося після
зустрічі 20 травня 1987 р. Європейського комісара з питань
зовнішньої політики та торгівлі ЄС Віллі де Клерка з міністрами

¹ LuifP. On the road to Brussels. The political dimensions of Austria's, Finland's and
Sweden's accession to the European Union. — Vienna: Austrian institute for interna-
tional affairs. Braumuller, 1995. - P. 148-149.

² Text of the ministerial meeting in Luxembourg, 9 April 1984, EFTA Bulletin, N 2,
1984.-P. 7.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

країн ЄАВТ. Висловлюючись за необхідність підтримання в цілому
балансу між зобов'язаннями та перевагами у взаємовідносинах,
g де Клерк підкреслив пріоритетні принципи, які визначали
політику ЄС у Люксембурзькому процесі. Мова йшла, в першу чер-
гу, про пріоритетне вирішення внутрішніх інтеграційних процесів у
ЄС та збереження незалежного характеру комунітарного механізму
прийняття рішення¹. Це означало, що Співтовариство не лише
приділяло першочергову увагу саме внутрішньому реформуванню в
ЄС, а й керувалося у відносинах з країнами ЄАВТ насамперед
внутрішніми комунітарними інтересами.

Позиція, висловлена європейським комісаром, фактично відоб-
ражала нові динамічні процеси, що розпочалися в Співтоваристві у
середині 80-х років і характеризувалися прагненням ЄС активізува-
ти внутрішні реформи. Активним прихильником таких реформ був
новий голова Європейської Комісії Жак Делор. Розроблені за його
участю і представлені Комісією в червні 1985 р. на розгляд Євро-
пейській Раді «Білі сторінки» передбачали конкретні кроки на шля-
ху до формування єдиного внутрішнього ринку країн ЄС². Підпи-
сання в лютому 1986 р. Єдиного європейського акта (ЄЄА) та пе-
редбачене ним удосконалення комунітарного механізму прийняття
рішення (за рахунок розширення сфери дії принципу прийняття
рішення більшістю голосів) ставило Співтовариство перед мож-
ливістю переходу до якісно нового етапу розвитку.

У результаті напередодні вступу до ЄС рівень адаптованості на-
ціонального законодавства країн — кандидатів ЄАВТ до комунітар-
них вимог, які були сформовані без участі останніх, становив вже
60 %³. Така ситуація змусила більшість країн ЄАВТ переоцінити ос-
новні принципи своєї політики до Співтовариства, намагаючись
надати їй більш структурованого характеру. В деяких країнах ЄАВТ
окремі політичні партії та зацікавлені групи все частіше висловлю-

Pedersen Th. European Union and the EFTA countries. Enlargement and integra-
tion. — London-New York: Pinter Publishers, 1994. - P. 35.
Commission of the European Communities, Completing the Internal Market. White
Paper from the Commission to the European Council (Milan, 28/29 June 1985).
₃ COM(85) 310 final.

Hamon D., Keller I. S. Fondements et etapes de la construction europeenne. — Paris:
PUF, 1997. - P. 394.

__, ои ^и-п ги

вались за повноправне членство в ЄС. І хоча ця точка зору не знахо*
дила ще в той час відображення в офіційній позиції урядів більшості
цих країн, єдиною країною яка проголосила замість політики бідьщ
тісного співробітництва курс на вступ до ЄС, була Австрія.

17 січня 1989 р. Ж. Делор виступив перед Європейським парла-
ментом з розробленою спільно з прем'єр-міністром Норвегії Гро
Харлемом Брунтлендом пропозицією більш «структурованого
партнерства» та формалізації інституційних рамок співробітницт-
ва між країнами ЄС та ЄАВТ¹. Основна ідея цієї пропозиції поля-
гала в формуванні «Європейського економічного простору», що
охоплював би всі сфери співробітництва між країнами ЄС та
ЄАВТ на базі основних чотирьох принципів внутрішнього кому-
нітарного ринку (свобода переміщення товарів, капіталів, послуг
та пересування робочої сили)². Ініціатива Ж. Делора поклала по-
чаток контактам між ЄС та ЄАВТ, які призвели до переговорів що-
до утворення Європейської економічної зони (ЄЕЗ). Проект фор-
мування ЄЕЗ за участю країн ЄС та ЄАВТ фактично являв собою
своєрідний двосторонній компроміс у вирішенні дилеми розши-
рення та поглиблення інтеграційних процесів у ЄС. Це була спро-
ба знайти шляхи більш тісного співробітництва між країнами ЄС
та ЄАВТ, запобігши при цьому виникненню перспективи перед-
часного розширення Співтовариства, яке могло б поставити під
загрозу виконання намічених інтеграційних реформ. Одночасно
функціонування ЄЕЗ забезпечувало б для Співтовариства своєрідний І
ефект «переливу» досягнень Спільного ринку на країни ЄАВТ без
зайвих політичних складнощів. Ініціатива формування ЄЕЗ не
знайшла значної підтримки серед інших країн Співтовариства,
більше зацікавлених пошуками ефективних шляхів поглиблення
внутрішніх інтеграційних процесів. Не було єдиної позиції з цього
питання і серед країн ЄАВТ. Якщо ініціатива Ж. Делора виклика-
ла значний інтерес та ентузіазм серед урядів Норвегії, Швеції та

¹ DelorsJ. Debates of the European Parliament 1988—1989 Session, Proceeding from
16 to 20 January 1989.

² Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980—2000 роки): Підруч. /
Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремінь, Л. В. Губерський та ін. — К.: Либідь, 2001. —
С. 275; Топорнин Б. Н. Европейское право: Учебник. — М.: Юристь, 1998. —
С. 199-203.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

Фінляндії, Швейцарія негативно оцінила перспективу утворення
₍ш_Ні-ЄС» з елементами наднаціонального управління. Австрій-
ський УР^ЯД також не бажав розцінювати пропозицію Ж. Делора як
альтернативу вступу до ЄС'.

Крім того, ініціатива Ж. Делора стала практично сюрпризом не
лише для країн ЄАВТ, а й для самого Співтовариства. Довгий час
ЄС не міг дійти консенсусу стосовно основної концепції Євро-
пейської економічної зони². На узгодження позицій пішов майже
цілий рік і лише 19 грудня 1989 р. у прийнятій Спільній Декларації
сторони висловили бажання розпочати формальні переговори що-
до ЄЕЗ, які, в свою чергу, розпочалися лише в червні 1990 р.³.

Позиція країн ЄАВТ була офіційно висловлена у зверненні до
Співтовариства, прийнятому міністрами закордонних справ в Же-
неві 3 квітня 1990 р.⁴. Прагнучи взяти активну участь в обговоренні
та формуванні технічних та юридичних нормативів, що мали лягти
в основу Спільного ринку Співтовариства, ЄАВТ висловлювалась
за якомога скоріший початок переговорів щодо утворення ЄЕЗ та їх
завершення до кінця 1990 р. Країни ЄАВТ погоджувалися на те, що
переговори мали проходити на основі законодавчої бази Співтова-
риства, з урахуванням його комунітарних досягнень (acquis
communautaire). Першочергово передбачалося розглянути питання
вільного пересування товарів, послуг, капіталів та громадян, а та-
кож розширення та поглиблення так званого горизонтального
співробітництва в таких сферах, як охорона навколишнього сере-
довища, наукові дослідження, освіта та соціальна політика. Одно-
часно обговорювалася можливість повного виключення або прий-
няття перехідних заходів для деяких сфер економіки, що становили
Для країн ЄАВТ життєво важливе значення.

Stacker В. EC-EFTA negotiations towards the creation of a European Economic
Area. — Vienna: University of Vienna. Dept. of Economics and Social Sciences, Feb-

₁ raary!992.-P. 11.

Г Financial Times, 21.3.1989.

₄ EFTA Bulletin, N.4/1, 1989/1990, P. 6.

Message to the EC on the negotiation of an EES treaty adopted by EFTA Ministers, in:
Thirtieth Annual Report of the European Free Trade Association, 1990. — Geneva.
3 April 1990.-P. 49-51.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБАИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС V 60-90-ті РОКИ І

18 червня 1990 р. Радою міністрів ЄС, за активної участі
Комітету постійних представників, був прийнятий документ
який фактично являв собою директиву щодо переговорів по ЄЕЗ¹'
Директиви включали ряд питань, на які представники ЄС мали
звернути особливу увагу на переговорах. Перш за все Рад_а
міністрів ЄС наполягала на формуванні в структурі ЄАВТ компе-
тентної інституції з мінімальними наднаціональними повнова-
женнями, на зразок Європейської Комісії, необхідними їй для
ефективного співробітництва з аналогічними структурами ЄС з
метою успішного регулювання спільних питань у межах ЄЕЗ. Дру-
га важлива проблема стосувалася сільського господарства. Хоча
мова і не йшла про включення положень Спільної сільськогоспо-
дарської політики ЄС до сфери діяльності ЄЕЗ, Рада міністрів на-
полягала на необхідності спрощення деяких умов торгівлі в цій
сфері. Стосовно інституційних та юридичних питань, то тут РМ
зберігала за собою право повної автономії в процесі прийняття
рішення. Країни ЄАВТ отримували лише право спостерігача, що
давало їм можливість за рахунок кращої та більш детальної інфор-
мованості лише побіжно впливати на політику Співтовариства,
при цьому не визначаючи її повністю².

Така позиція ЄС поставила на порядок денний необхідність
вирішення трьох важливих проблем, які визначилися в ході
офіційних переговорів, шо розпочалися в червні 1990 р. Перша —
стосувалася наслідків прийняття країнами ЄАВТ acquis соттипаи-
taire. У багатьох країнах ЄАВТ рівень вимог щодо охорони навко-
лишнього середовища був значно вищий, ніж у Співтоваристві, то-
му питання їх колізії було досить проблематичним, особливо У
Швеції. Викликали занепокоєння і деякі наслідки вільного пере-
міщення капіталів та послуг. Передача права власності на ряд
національних ресурсів, такі як ліс у Фінляндії, рибні ресурси в
Ісландії, земля в Швейцарії, оцінювалося цими країнами як

¹ Ludlow P. Negotiating a European Economic Area. EC-EFTA relations — In: The
Annual Review of European Community Affairs 1990. — Brussels: CEPS, 1991. —
P. 307-308.

² Ibid. - P. 308.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

_агроза життєвоважливим національним інтересам. У Швей-
царії, яка традиційно проводила досить жорстку еміграційну
політику, викликало занепокоєння положення про вільне пере-
сування громадян у рамках країн ЄЕЗ. Друга — стосувалася
інституційного механізму ЄЕЗ та пошуку компромісного
співвідношення між автономним статусом комунітарного ме-
ханізму прийняття рішення та інтересами країн ЄАВТ, що мали
увійти до Європейської економічної зони. Третя — торкалася
безпосередньо судової процедури та процесу контролю за вико-
нанням спільних рішень.

Поступово в результаті переговорів протягом 1990 р. та початку
1991 р. для більшості країн ЄАВТ стало зрозуміло, що Європейсь-
ка економічна зона не дає їм тих відносно легких переваг, на які
вони розраховували до початку переговорів. Не розглядаючи
навіть можливості у майбутньому повного членства країн ЄАВТ в
Європейському співтоваристві, переговори по ЄЕЗ фактично по-
ставили ці країни в майже залежне становище від останнього.
Співтовариство домагалося від країн ЄАВТ виконання тяжких
умов комунітарних правил на постійній основі, особливо що сто-
сується вільного переміщення капіталів, громадян та визнання
права іноземної власності на своїй території. По своїй складності
та глибині умови переговорів щодо ЄЕЗ більше були схожі на пе-
реговори про повне членство в ЄС. Саме цього, погоджуючись на
формування ЄЕЗ, країни ЄАВТ більше всього хотіли уникнути.
Ставало зрозумілим також, що інституційний, юридичний ме-
ханізм нової організації мав бути не лише складним, а й позбавляв
при цьому країни ЄАВТ будь-якого серйозного впливу на процес
прийняття рішення.

У такій ситуації ставало логічним, що в деяких країнах ЄАВТ, які
До цього часу реально не розглядали можливість вступу до ЄС, все
частіше різними політичними силами порушувалося питання про
Детальне вивчення співвідношення позитивних та негативних
Наслідків повного членства цих країн у Співтоваристві. Цьому
сприяла також структурна слабкість економіки, особливо країн
скандинавського регіону, що проявилася під час економічного спа-
ДУ в 80-х та на початку 90-х років. Так, у Фінляндії ВВП в 1991 р.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

скоротився на 8 %, а з 1992 по 1993 pp. — на 14 %'. У Швеції показ-
ник безробіття зріс з 4 % в 1989р. до 12% в 1992р.², а в Фінляндії він
становив у середньому 19,3 % в 1993 рЛ Крім того, якщо у Швеції_в
1989р. був найбільший серед країн Організації економічного
співробітництва та розвитку профіцит державного бюджету, то в
1993 р. Швеція випереджала ці країни за бюджетним дефіцитом
який становив 188 млрд шведських крон⁴. На фоні динамічних про-
цесів у ЄС, орієнтованих на формування Єдиного європейського
ринку, промислове лобі країн ЄАВТ дедалі активніше висловлюва-
лось за повне членство своїх країн в ЄС.

У кінці жовтня 1990 р. соціал-демократичний уряд Швеції
офіційно продемонстрував свою переоцінку перспектив форму-
вання Європейської економічної зони. Розглядаючи ЄЕЗ лише як
перехідний етап на шляху до повного членства в ЄС, уряд Швеції
звернувся до національного парламенту із зверненням оцінити го-
товність Швеції стати повноправним членом ЄС. У грудні 1990 р.
шведським парламентом було ухвалено рішення уряду про вступ до
Співтовариства, і вже в липні 1991 р. Швеція звернулася з формаль-
ною заявою на вступ до ЄС^. Змінилася ситуація і в Норвегії, яка
єдиною із чотирьох країн-кандидатів не ратифікувала на референ-
думі 1972 р. угоди про вступ до ЄЕС. Відставка правоцентристсько-
го коаліційного уряду і з ним — малочисельної партії Центру, яка
активно виступала проти відміни так званого «концесійного зако-
нодавства», що блокувало легалізацію іноземного права власності,
іноземних фінансових інститутів та промислових підприємств, а |
також прихід до влади Лейбористської партії, сприяли відновленню
в листопаді 1992 р. орієнтації політики Норвегії на членство в ЄС. і

¹ Ministry of Finance. Finland-Economic Survey. — Helsinki: Ministry of Finance,
1994.-P. 5.

² OECD Economic Survey — Sweden. — France: OECD, 1994. — P. 73.

³ Finland Promotion Board. Finnfax, May 1994. — P. 3.

⁴ OECD Economic Survey - Sweden. - France: OECD, 1994. - P. 58.

⁵ Miles L. Scandinavia and European Community enlargement: aspects and problems
for Sweden, Finland and Norway. — Hull: University of Hull: European Community
Research Unit, 1993. - P. 12-18.

⁶ LuifP. On the road to Brussels. The political dimensions of Austria's, Finland's and
Sweden's accession to the European Union. — Vienna: Austrian institute for interna-
tional affairs. Braumuller, 1995. — P. 161.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

у січні 1992 р. парламент Фінляндії схвалив рішення фінського уря-
ду про вступ до Співтовариства. Офіційна заява в ЄС була подана
Фінляндією в лютому 1992 р.

Однак, не зважаючи на бажання більшості країн ЄАВТ стати пов-
ноправними членами ЄС, переговори щодо формування Євро-
пейської економічної зони продовжувались. Більшість із них роз-
глядали цей процес як перший крок на шляху до повного членства в
ЄС. Це пояснює значне пом'якшення позиції країн ЄАВТ з цілого
ряду складних ключових питань під час переговорів щодо ЄЕЗ про-
тягом 1991 р. Першим зрушенням в цьому напрямі стала більш
гнучка позиція ЄАВТ у сільськогосподарських питаннях. Під час
австрійського головування в ЄАВТ у січні 1991 р. було прийняте
рішення, що обговорення питання лібералізації торгівлі з деяких
сільськогосподарських продуктів буде проводитися Співтоварист-
вом не на основі спільної позиції країн ЄАВТ, а з кожною із цих
країн окремо, на основі двосторонніх переговорів'.

У фінансовій сфері країни ЄАВТ брали на себе зобов'язання на-
дати Співтовариству кредит на п'ять років у розмірі 1,5 млрд екю та
виділити 0,5 млрд екю у вигляді субсидій. Країнами-бенефіціанта-
ми виступали Греція, Португалія, Ірландія та деякі регіони Іспанії².
Погоджуючись на такі досить обтяжливі умови нового об'єднання,
країни ЄАВТ розраховували, що ЄЕЗ буде тимчасовим формуван-
ням, яке сприятиме їх поступовому переходу до повного членства в
ЄС. Про це свідчить і той факт, що одразу ж після підписання угоди
22 жовтня 1991 р. у Люксембурзі, міністри, які представляли на пе-
реговорах Швейцарію, оголосили, що кінцевою метою інтег-
раційної політики їх країни є вступ до Європейського співтовари-
ства. Остаточно угода про Європейську економічну зону була
підписана 2 травня 1992 р. у Порто і мала набути чинності після її
Ратифікації усіма зацікавленими країнами 1 січня 1993 р. Являючи
собою досить складний документ, що містив лише 129 основних
статей, ратифікація угоди країнами ЄАВТ на 60 % підпорядковува-

Thirty-first Annual Report of the European Free Trade Association, 1991. Geneva,
. June 1992.-P. 9-Ю.

Ibid. - P. 10.

РОКИ

__*

ла б їх нормативну базу законодавчим вимогам Європейського
співтовариства¹.

Складнощі, пов'язані з ратифікацією угоди про ЄЕЗ (негативні
результати референдуму в грудні 1992 р. у Швейцарії; затримка з ра-
тифікацією в Іспанії та Франції — грудень 1993 р.), призвели до то-
го, що вона набула чинності лише 1 січня 1994 p., тобто в той час,
коли переговори про вступ Австрії, Фінляндії, Швеції та Норвегії
до ЄС підходили до своєї фінальної фази. Таким чином, переговори
про формування Європейської економічної зони, замість того щоб
стати альтернативою інтеграції країн ЄАВТ до ЄС, виявилися для
них своєрідним перехідним етапом на шляху до Співтовариства.
Замість того, щоб попередити, як це і передбачалося на початку пе-
реговорів та в ініціативах ЄК, передчасне виникнення проблеми
нового розширення, обговорення концепції ЄЕЗ з використанням
принципів класичного комунітарного механізму розширення лише
прискорило цей процес².

Аналізуючи процес зближення країн двох об'єднань, необхідно
звернути увагу на те, що в основі цього процесу лежали, в першу
чергу, об'єктивні економічні інтереси. Країни ЄС та ЄАВТ тра-
диційно зав'язували тісні економічні стосунки, а взаємозалежність
їх господарства постійно зростала. В 1992 р. майже 25 % загального
експорту ЄС припадало на ринки країн ЄАВТ. При цьому
найбільшу залежність від торгівлі з ЄАВТ відчувала Данія, полови-
на експорту якої припадало на північні країни цієї групи. Менше
всього від торгівлі з країнами ЄАВТ залежала Іспанія (10 % загаль-
ного експорту). Найбільшу зацікавленість у взаємному розвитку
торгових відносин проявляли Португалія як країна — член ЄАВТдо
1985 р. (36,3 % загального експорту) та Німеччина, яка географічне
знаходилась найближче до нових країн-кандидатів³. Що стосується
Німеччини, то її частка в загальному експорті Співтовариства до

¹ European Economic Area. EEA and EFTA Agreements. Abridged edition. — Stock-
holm: Fritzes, 1994.

² LuifP. On the road to Brussels. The political dimensions of Austria's, Finland's and
Sweden's accession to the European Union. — Vienna: Austrian institute for interna-
tional affairs. Braumuller, 1995. - P. 150.