Гвоє1 позиції, /ч j к 2 page

Серед факторів, що гальмують поглиблення інтеграційних про-Д
цесів, прихильники комунікаційного підходу окреслюють збільшен- І
ня політично активних національних угруповань та зростаючу етніч-1
ну та культурну диференціацію, викликану розширенням інтегра- і
ційного об'єднання за рахунок прийняття нових членів. Інтенси-ШІ
фікації інтеграційного співробітництва, на їх думку, заважають також І
тривалі економічні труднощі, що можуть виникнути в окремих краї-
нах-членах, чи іманентних для країн-кандидатів, відносна замкнутість
політичних еліт, гальмування економічних, політичних,

І

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

[ та їх відставання щодо аналогічних заходів за межами інтег-
о об'єднання¹. З огляду на це важливого значення для посту-
яльнш о розвитку інтеграції прихильники цього підходу надають наяв-
ості силового центру, до якого увійшли б найвпливовіші та розвинуті
їни, _{що стали} б своєрідним локомотивом інтеграційного процесу.

Опосередковано до ідеї силового центру, що бере свої витоки у
середньовікових концепціях об'єднання Європи навколо Німеччи-
ни в європейській інтеграції схиляється також французький еко-
номіст Андре Маршаль, який серед сприятливих факторів розвитку
інтеграції окреслював необхідність приблизно однорідного еко-
номічного та політичного потенціалу країн інтеграційного об'єд-
нання. На відміну від комунікаційного підходу, який виключає із
сфери дослідження процеси, що відбуваються на інституційному
рівні та «парадигми політичного об'єднання» А. Етціоні, яка кон-
центрує увагу на інституціональних аспектах інтеграції і не включає
до сфери дослідження міждержавне співробітництво, теоретичну
концепцію А. Маршаля за своєю глибиною та комплексним харак-
тером із деякими застереженнями можна порівняти з неофункціо-
налістськими дослідженнями. Цілий ряд аспектів інтеграційної
теорії А. Маршаля, присвячених аналізу політичних моментів
інтеграційного об'єднання, отримали реалістичну інтерпретацію.

А. Маршаль насамперед здійснив спробу виявити саму природу
виникнення такого явища, як інтеграція. Він дійшов висновку про
об'єктивний характер інтеграції, яка почала своє формування ра-
зом з історією розвитку людства і продиктована необхідністю
послідовного розширення кола людського співробітництва, почи-
наючи від найнижчого територіального рівня, потім — регіональ-
ного, і завершуючись глобальною інтеграцією. Інтеграція розгля-
дається як процес економічних, політичних, ідеологічних, культур-
них та інших взаємовідносин між індивідами, який поступово пере-
ростає національні кордони і веде до об'єднання міжнародного ха-
рактеру. Як з окремих поселень, міст, районів, провінцій утвори-
лись більші державні об'єднання, так останні поступово приходять

Karl W. Deutsch et al. Political Community and the North Atlantic Area. Interna-
tional Organization in the Light of Historical Experience. — NY. Princeton: Prince-
ton University Press, 1957. — P. 59-63.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

до необхідності утворення більш великих спільнот¹. Через ш
графічні, економічні, політичні фактори така інтеграція найбільї
вірогідна спочатку на регіональному рівні, де рівень комунікати]
них зв'язків найбільш високий.

Чим вищий рівень співробітництва та єдності інтегровано
співтовариства, тим вищий ступінь солідарності його учасників
готовності пожертвувати своїми безпосередніми Інтересами на k
ристь спільних інтересів, які оцінюються як більш важливі
вигідні для кожного окремо. У зв'язку з цим А. Маршаль характер;
зує інтеграційне об'єднання як «солідарний простір». Але, на ві,
міну від класичного федералізму, який проголошував готовніс
національних держав пожертвувати своїм суверенітетом зараді
наднаціональних цінностей інтеграційного об'єднання, А. Мар-
шаль розглядав «солідарний простір» лише як абстрактний ідеал;
Швидше за все він був тенденцією еволюції до більш високого рівня
єдності, аніж станом інтеграції.

Особливу увагу А. Маршаль приділяв політичним аспектам
інтеграційного процесу. Перехід на вищий рівень інтеграції розгля-
дається можливим, і в цьому А. Маршаль погоджується з комуніка-
тивним підходом К. Дойча: коли міжнародне співробітництво стане
більш ефективним у вирішенні глобальних і національних про-
блем, ніж зусилля окремих національних держав, «солідарний
простір» переміститься за межі національних кордонів. Саме збіг
політичних та економічних кордонів оцінюється як запорука ефек-
тивності «солідарного простору». Відсутність економічної і по-
літичної єдності в Європейському співтоваристві, на думку А. Мар-
шаля, робить небажаним утворення сильної наднаціональної влади
всупереч бажанню більшості держав зберегти національний суве-
ренітет. Інституціоналізм, що розглядається федералістами як ос-
новна умова політичної інтеграції, у А. Маршаля не стільки співпа-
дає з нею, скільки витікає з необхідності її проведення. В інсти-
туційному значенні політична інтеграція оцінюється ним як завер
шальний етап інтеграційного розвитку².

MarchalA. FEurope solidaire.
² Ibid.-P. 221-234.

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

Важливість значення цієї концепції зумовлюється виявленням

, _ивних тенденцій розвитку інтеграційного процесу, аналізом
°' го еволюції в історичному аспекті, що дає можливість простежи-

переростання виробничими силами національних кордонів та
поглиблення регіонального і глобального міжнародного співробіт-
ництва. Логічним розвитком європейського інтеграційного проце-
су вважає А. Маршаль, має бути поступовий перехід від рівня між-
урядового співробітництва до федеративного об'єднання. Три-
валість цього процесу залежить від цілого ряду факторів. Робиться
висновок про прямо протилежну залежність переходу до наднаціо-
нальних інститутів від кількісного складу учасників Європейського
співтовариства. Велика кількість членів ЄС збільшує різнорідність
їх потенціалів і тим самим ускладнює консенсус в інтеграційному
розвитку. При цьому А. Маршаль постійно наполягає на неприпус-
тимості поспішного, форсованого утворення європейського
політичного об'єднання.

Положення інтеграційної концепції А. Маршаля про однорід-
ність економічного та політичного потенціалу країн «солідарного
простору» і особливо висновки комунікаційної теорії щодо силово-
го центру в інтеграційному процесі сприяли появі більш пізніх мо-
делей європейської інтеграції, що знайшли своє відображення в
концепції «Європи змінних геометрій»¹. Дебати навколо категорій
різноманітності та гнучкості ще більше активізувалися в 90-х роках
після прийняття рішення щодо єдиної валюти та перспективи роз-
ширення ЄС. В обох випадках проблема полягала в тому, як
поєднати необхідність більш гнучких підходів до інтеграційного
процесу в окремих країнах, що породжуються як об'єктивними, так
' суб'єктивними обставинами, з acquis communautaire, єдиною ін-
ституціональною структурою та інтеграційним проектом ЄС.
У контексті нового розширення Європейського співтовариства
концепція змінних геометрій може бути віднесена до своєрідного
компромісного напряму європейської інтеграційної стратегії, який
намагається поєднати два прямо протилежні інтеграційні напрями.
Він розглядає можливість проведення одночасного розширення та

Dominique Hamon, Ivan Seage Keller. Fondements et etapes de la construction
europeenne. — Paris: Presses Universitaires de France, 1997. — P. 460-461.

I

поглиблення ЄС шляхом диференційованого та приєднаного член]
ства країн-членів та кандидатів на членство як в окремих інс™
туційних структурах Співтовариства, так і в окремих сферах спів^
робітництва. Концепція змінних геометрій є спробою уникнути
перспективи повільного розвитку європейського інтеграційного
процесу та його гальмування за рахунок утворення «більш тісного}
солідарного простору» для країн, які бажають брати в ньому участь]
Три ідеалістичні проекти, представлені восени 1994 p., були поклич
кані конкретизувати основні положення даної концепції: Європа
«a la carte», запропонована Дж. Мейджором; Європа «концентрич-
них кіл», висунута Е. Балладюром та «core Europe» — «серцевина
Европи» чи «багатошвидкісна Європа», розвинена Карлом Лам-]
мерсом та Вольфгангом Шобле¹.

Компроміс між цими інтеграційними моделями привів до ctbo-j
рення базових положень Маастрихтського та Амстердамського до
говорів (Економічний та валютний союз, Протокол з питані
соціальної політики, Шенгенські угоди, положення про ЗЄС), ко-
жен з яких базується на таких основних принципах: у деяких випад-
ках змінна геометрія необхідна для адаптації Угод до реалій дифе-
ренціації; змінна геометрія не може загрожувати acquis соттипаи-
taire та єдиній інституціональній структурі ЄС; її положення мають
об'єднувати більшість держав-членів; вона має залишатися відкри-і
тою для держав, що утримуються від участі в тому чи іншому про-і
екті багатошвидкісної Європи; утримання «аутсайдерів» не може!
блокувати ініціативу тих, хто хоче просування інтеграції в окремих_;
областях; приєднання «аутсайдерів» має базуватися на об'єктивних
критеріях та прийнятті acquis communautaire в даній сфері спів- І
робітництва.

Доказом того, що пошуки наукового компромісу і погодження,
позицій на ниві європейського інтегрування тривають і тривати-
муть аж до завершення об'єднання Європи, свідчать подальші по-
шуки і розробки. Так, у період підготовки міжурядової конференції і

¹ StubbA. С. G. A Categorization of Differetiated Integration // Lournal of Common
Market Studies.- Oxford, 1996. - Vol. 34, № 2. - P. 283-295; Ehlermann C. D.
Differenciation accrue ou uniformite renforcee? // Revue du Marche unique
europeen. - J 996.-№ 3. - P. 191-218.

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

ЄС 1996 р. парламентська група християнських демократів ФРН
ХДС/ХСС опублікувала (1 вересня 1994 р.) так звану «Доповідь Ла-
мерса, Шобле і Глоса»'. Автори обґрунтовують необхідність утво-
рення «міцного ядра» у складі п'яти кра'їн (Німеччина, Франція,
Бельгія, Нідерланди, Люксембург), які відповідають критеріям еко-
номічного співробітництва на умовах переходу до третього, завер-
шального етапу формування Економічного та Валютного Союзу
(ЕВС). Текст доповіді передбачав, що формування «європейської
оборони має бути більш пріоритетним, ніж це передбачено Мааст-
рихтськими угодами². Для цього передбачалося утворення «органу
планування спільної зовнішньої політики та політики безпеки,
наділеного значними повноваженнями»³.

Інституційно-юридична природа інтеграційного об'єднання
розглядалася авторами доповіді виключно федеративною. Основні
виконавчі функції мали бути зосереджені в руках Європейської
Комісії, відповідальної лише перед Європейським Парламентом,
тоді як компетенція Ради міністрів мала бути обмежена до друго-
рядної ролі⁴. «Ядро» не повинно бути зачинене для вступу нових
країн, які були б зв'язані з ним досить тісними стосунками. Основу
самого «ядра» мали становити такі країни, як Франція та Німеччи-
на. При цьому остання, таким чином, передбачала можливість
вирішення важливої для неї, хоча й складної, проблеми: розширен-
ня на Схід, якомога більш швидку реалізацію якого підтримує
Німеччина, та процесу поглиблення інтеграції в ЄС, який розгля-
дається Німеччиною також як мета першочергового значення
(особливо, що стосується політичного союзу). При цьому Німеччи-
на послідовно продовжує підтримувати федералістські принципи
європейського будівництва, які вступають у суперечку з можливос-
тями розширення ЄС у близькій перспективі. Запропонований
проект «міцного ядра» ідеально відповідав умовам вирішення обох
протилежних завдань одночасно.

Europe I Documents N 1895/96. Agence Europe. — Bruxelles, 7 septembre 1994.

Ibid. - P. 10.

Ibid.

lu PESC, L'UEO et la CIG / Ed. Eric Remalle. - Bruxelles: Institut d'etudes

europeennes. Universite Libre de Bruxelles, 1996. — P. 67.

1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

Обережне ставлення Франції до принципів федералізму в суча<^

ному європейському будівництві та охолодження відносин з НімечІ

чиною оцінювалось авторами доповіді як потенційна загроза poaJ

колу в Європейському співтоваристві, який міг привести до виниЫ

нення двох формувань: південно-західної групи під французьким»

лідерством та північно-східної групи, лідером якої стала б Німеччи-і

на. Утворення «міцного ядра» мало служити своєрідним прикладом

інтеграційного співробітництва та орієнтиром для інших країн, щл

готові йти далі на шляху поглиблення інтеграційного процесу¹.

Обережно оцінюючи перспективи федеративного майбутнього^

Співтовариства та виступаючи за збереження національного дер-*

жавного суверенітету, прем'єр-міністр Франції Едуард Балладюрі

запропонував концепцію «Європи концентричних кіл», або «схон

динкової інтеграції», яка мала стати альтернативою проекти

ХДС/ХСС. Вона являла собою дещо видозмінне бачення феде-Н

ралістського майбутнього Співтовариства, викладене ще 17 січня]

1990 р. головою Європейської Комісії Ж. Делором перед Європар-І

ламентом. Залишивши осторонь федералістські прогнози Ж. Дело- j

pa про європейське майбутнє, Е. Балладюр використав і розвинув

ідею «концентричних кіл» навколо компактного ядра. Пізніше в

1994— 1995 pp. теорія кіл була підтримана А. Жюппе та Ж. Шираком².

На відміну від концепції «ядра», що виключала з інтеграційного

процесу країни з відносно менш розвинутою економікою, в тому

числі й Італію, і фактично являла собою політичне обгрунтування

для зменшення витрат на користь останніх, французький проект

передбачав утворення навколо консолідованого Співтовариства

(ядра) різних зон співробітництва з глибиною інтеграції, що

послідовно зменшувалася³.

У центрі системи «концентричних кіл» передбачено коло «ко-
мунітарного права», що відповідало б у географічному плані Євро-

¹ Lamers К. Die Keanlander bestimmen die Richtung // Nine Gesellschaft, 1994,
N12.-S. 1080-1086.

² DanielColard. Les Ralations Internationales de 1945 a nosjours, 7-е edition, — Paris:
Armand Colin, 1997. - P. 247-248.

³ EdouardBalladur. Pourun nonveau traitflde 1'Elysee, Le Monde, 30 Novembre 1994.
80

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

йському Союзу, визначеному Маастрихтськими угодами. Саме
_оно мало відігравати роль «ядра» європейського інтеграційного
процесу, притягуючи до себе інші країни, що бажають взяти в ньо-
му безпосередню участь. Проект визнавав можливість розширення
«ядра», розглядаючи цей процес як досить поступовий. Вступ до ЄС
розглядався швидше як нагорода за успішні зміни в економічному
та політичному житті країн-кандидаті в та засіб їх відповідного
підтягування до комунітарних вимог, ніж як засіб заохочення до
подібних перетворень та реформувань¹.

До другого кола мали б входити країни Європейської еко-
номічної зони (ЄЕЗ), утвореної у результаті підписання в травні
1992 р. угоди між Європейським співтовариством та Європейською
Асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ). ЄЕЗ стала не лише визнанням
об'єктивної тенденції економічного зближення ЄС та ЄАВТ протя-
гом тридцяти років, а й практично стала першим кроком на шляху
до вступу країн ЄАВТ до Співтовариства. Підписавши угоди про
ЄЕЗ, вони автоматично визнавали необхідність впровадження до
своїх національних правових систем близько 60 % правової системи
Співтовариства. Залишаючись, таким чином, поза межами ЄС,
країни ЄАВТ фактично підпорядковувались правовій системі ЄС.
Це і стало, врешті, одним із мотивів, що викликали серію заяв цих
країн про вступ до ЄС, завершившись прийняттям до Співтоварис-
тва в 1995 р. Австрії, Швеції та Фінляндії.

До третього кола мали б увійти країни-кандидати до вступу в ЄС,
пов'язані з останнім системою асоційованих угод: Кіпр, Мальта,
Туреччина та країни Центральної і Східної Європи. Розроблений
Співтовариством механізм європейських угод про асоційоване
членство, що ліг в основу «політичного діалогу» та співробітництва
^в різних сферах економіки, торгівлі та науково-технічних взаємо-
відносин з перерахованими вище країнами, не зважаючи на деякі
недоліки, виконує важливу функцію перехідного періоду на шляху
До прийняття останніх до Співтовариства.

Dominique ffamon, Ivan Serge Keller. Fondements et etapes de la construction
europeenne. - Paris: PUF, 1997. - P. 460.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

Передбачено також утворення більш широкого кола за участи
всіх інших європейських країн, у тому числі прибалтійських та
країн СНД. Утворення своєрідного нового пан'європейського поі
рядку чи конфедерації в континентальному масштабі, як це пропої
нували Балладюр, Міттеран та Гавел, поряд з ОБСЄ та НАТО, малої
забезпечити не лише економічне, енергетичне, культурне ті
політичне співробітництво, а й насамперед — підтримання миру та
запобігання конфліктам на Європейському континенті¹.

Принципово важливою є в проекті висловлена Е. Балладюром

ідея формування гнучких та «вузьких кіл», що дозволяли б розвива-І

ти поглиблене співробітництво серед невеликої кількості країн²!

Таким чином, пропонувалася можливість утворення монетарного

кола за участю від 7 до 8 країн, військового кола, індустріального,!

соціального та ін., де кількість учасників була б меншою від загаль-1

ної кількості членів Співтовариства. Такі вузькоспеціалізовани

інтеграційні кола мали б об'єднувати лише ті держави, чиї інтереси]

та можливості відповідали б тому чи іншому напряму інтеграційної

го співробітництва. При цьому ці кола мали б відкритий характерJ

дозволяючи брати в них участь всім державам, що мають до цього]

бажання та можливості.

Незважаючи на критику противників цієї концепції, яка може
призвести до дезінтеграційних процесів у Європейському співтова-І
ристві, а також зростання різнорідності держав-членів та загроз йо-і
го поділу на окремі угруповання за інтересами, практика євро-|
пейської інтеграції демонструє і можливість розвитку Співтовари-
ства на принципах концепції «Європа змінних геометрій». Про це
свідчать такі приклади спеціалізованої інтеграції, як: аерокосмічне
співробітництво, що проявляється в розробці проекту «Арієн»; мо-
нетарне співробітництво в межах Європейської валютної системи
(ЄВС) за участю країн, чия валюта входить до складу євро і може

¹ The French Memorandum of June 1991 and Ministere des Affaires Etrangeres. Assises
de la confederation Europeenne, Prague 12—14 June 1991. Dossier final; L'Union
Europeenne et les defis de 1'elargissement / Ed. Mario Telo. — Bruxelles: Etudes
Europeennes, Editions de I'Universite de Bruxelles, 1994. — P. 14.

² Dominique Hamon, Ivan Serge Keller. Foudements et etapes de la consruction
europeenne. - Paris: PUF, 1997. - P. 460.

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

имувати _свої коливання в межах 6 %; соціальне співробітництво,
^У якому беруть участь 14 країн, за винятком Великої Британії; Шен-
генські угоди.

Ідея «Європи змінних геометрій» досить вдало відповідала б по-
требам розширення ЄС. Країни-кандидати можуть стати повно-
правними членами ЄС не одночасно, а поступово — залежно від їх
внутрішньоекономічного та політичного становища. Після вступу
їх чекав би досить тривалий перехідний період, який значно по-
м'якшив би умови переходу до комунітарного співробітництва. Од-
нак, як стверджує директор Національної фундації з політичних на-
ук французького Інституту міжнародних відносин Франсуаз де ла
Сер, «така гнучкість» є на сьогодні більше винятком, ніж правилом і
характеризує політику лише країн — членів ЄС в інтеграційному
процесі. Тоді як до країн-кандидатів висуваються вимоги повного
визнання та прийняття «acquis communautaire»'.

Пошук компромісу між двома взаємозалежними рівнями інтег-
раційного реформування на сьогодні є першочерговою метою
європейської інтеграційної стратегії. Так, восени 1996 р. у зв'язку з
розширенням ЄС у 1995 р. та пов'язаними з цим труднощами у ре-
алізації Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (у зв'яз-
ку з нейтральним статусом Австрії, Швеції та Фінляндії), експерти
ЄС пропонували розглянути як один із варіантів вирішення дилеми
розширення-поглиблення можливість застосування в механізмі
прийняття рішення поняття «конструктивного утримання». Така
позиція давала б державі можливість, з одного боку, не брати участь
У дипломатичних чи воєнних акціях, які не відповідають її інтере-
сам, з іншого — не блокувати участь у них інших держав. При цьо-
му, не зважаючи на різницю в позиціях, усі держави були б зобов'я-
зані брати участь у фінансуванні спільних зовнішньополітичних
акцій ЄС².

Дещо інший шлях розвитку європейського інтеграційного про-
передбачає модель «диференційованої інтеграції», яка

Fran^oise de la Serre. Une Europe ou pluseurs? // Politique etrangere, 1999, № 1. —
P. 29.

Framboise de la Serre. Une Europe ou pluseurs? // Politique etrangere, 1999, № 1. —
P. 461.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

об'єднує кілька концептуальних проектів, що формувалися в теореі

тичних дослідженнях європейської інтеграції ще в 70-х — середим

80-х років. При цьому окремі положення диференційованого

підходу були висловлені у працях американського соціолога АмітаІ

Етціоні ще в 60-х роках. Погоджуючись із неофункціоналістськом

концепцією «переливу», А. Етціоні виділяє як одну з найважЛ

ливіших перешкод такого успішного розвитку наявність великої

кількості учасників об'єднання та їх різнорідний характер. Така

різнорідність неминуче викликає розбіжності в інтересах і усклад*

нює процес прийняття рішень. Для вирішення цієї проблеми

А. Етціоні пропонував досягнення консенсусу в інтеграційному

об'єднанні на двох чи кількох рівнях. Це передбачало формування

близькими за інтересами учасниками окремих підгруп, які разом я

іншими групами мали утворювати об'єднання¹.

Важливе місце у працях А. Етціоні було відведене детальному
аналізу процесу формування, функціонування інтеграційного!
об'єднання та факторам, що сприяють його розвитку. Поряд із
об'єктивними факторами А. Етціоні виділив фактори соціального!
характеру, що впливають на еволюцію інтеграції. Насамперед це
стосується таких аспектів, як загроза з боку спільного ворога, бач
жання урівноважити вплив більш сильного партнера по об'єднан-І
ню, що стимулює перехід інтеграції не лише на нові сфери
взаємовідносин, а й на її новий рівень². Ці фактори і сьогодні
відіграють важливу роль у формуванні позиції держав — членів ЄС з
питань прийому нових членів до Співтовариства. Водночас
А. Етціоні зробив важливий для розуміння закономірностей інтег-
раційного процесу висновок, що економічна, політична, соціальна
та культурна (тобто критеріальна) однорідність учасників об'єд-
нання, будучи однією з основних умов формування інтеграції, не є]
гарантією його успішного розвитку. І навпаки, з розвитком інтег-;
раційного об'єднання не обов'язково відбувається зростання такої і
однорідності його учасників. Це дає можливість зробити висновок,
що збільшення кількості учасників інтеграційного процесу

¹ Ефіопі A. The Dialectics of Supranational Unification //American Political Science
Review, 1962, Vol. 56, № 4. - P. 927-929.

² EtzioniA. Political Unification, 1965, № 4. - P. 26-30.
84

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

більшує вірогідність його диференційованого розвитку. В свою
³ _г„ диференціація форм та сфер інтеграційного співробітництва
пае змогу запобігти замкненому характеру об'єднання та залучати
до нього нових членів.

Диференційований підхід до європейської інтеграції знайшов
своє втілення в концепції «вибіркової інтеграції»¹, або «сектораль-
ної» інтеграції 70-х років. Виникнення цієї концепції певною мірою
пов'язане з результатами першого розширення ЄЕС та негативної
позиції Великої Британії в період Тетчер щодо поглиблення євро-
пейських інтеграційних процесів. Намагаючись знайти вихід із еко-
номічного та політичного застою, зумовленого вступом Великої
Британії до ЄЕС, Луї Арманд у праці «Європейський вибір» запро-
понував розвивати інтеграцію по секторах, в яких кожна з держав
на власний вибір брала б участь у спільних діях².

Ця ідея також мала підтримку серед функціонерів ЄЕС. Комісар
Європейської Комісії Ральф Дарендорф був одним із найак-
тивніших прихильників «вибіркової інтеграції». Він вважав, що та-
кий підхід дасть Співтовариству змогу знайти ефективний механізм
для просування вперед³. Проект «Europe a la carte» фактично перед-
бачав формування на вже існуючій комунітарній основі ультралібе-
ральної та доволі гнучкої тетчерівської моделі європейської інтег-
рації, яку можна було порівняти із вже існуючою структурою ЄАВТ.
Запропонована модель передбачала можливість вільного вибору
державою, виходячи лише із власних інтересів як партнерів, так і
сфери співробітництва переважно на міжурядових принципах.
Очолювана Карлосом Вестендорпом група аналітиків задовго до
початку роботи міжурядової конференції 1996-1997 pp. запропону-
вала впровадити форму так званого «асоційованого», або «частко-
вого», членства. Формула передбачала поряд із участю в митному
союзі та спільному ринку можливість утриматися від активної
Участі в таких сферах комунітарної політики, як ССП,

₂ Ralf Dahrendorf. A Third Europe. - P. 19-20.

Dominique Hamon, Ivan Serge Keller. Foudements et etapes de la consruction

₃ europeenne. - Paris: PUF, 1997. - P. 256.

The Expending European Union. Past, Present, Future / Ed. John Redmond Glenda
G. Rosenthal. — London: Lynne Rienner Publishers. Boulder, 1998. — P. 43.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

структурна та бюджетна політика¹. Такий мінімалістський підхй
фактично означав крок назад на шляху дезінтеграції, а тому ні
знайшов особливої підтримки серед інших членів Європейського
співтовариства, що помітно у рішеннях Копенгагенського самії]
1993 p.

Значно активнішою моделлю диференційованого підходу ви
явилася концепція «багатошвидкісної Європи»². Одним із активі
них прихильників «багатошвидкісної Європи» був прем'єр-міністі
Бельгії Лео Тіндеманс. Ще в січні 1975 р. була оприлюднена йога
«Доповідь про Європейський Союз», у якій він пропонував розвиі
ток Співтовариств за рахунок посилення існуючих інституцій ті
активізації політичного співробітництва (інституційний шлях)!
Запропонований інтеграційний механізм передбачав застосуванні
різних швидкостей інтеграції для різнихдержав — членів ЄС. Упер
шу чергу мова йшла про формування Економічного та Валютной
Союзу (ЕВС). Головна ідея Л. Тіндеманса полягала в необхідносі
прогресивного просування до ЕВС, навіть якщо це потребує залиі
шити поза цими інтеграційними процесами країни, економічн
рівень яких не дає змогу їм приєднатися до ЕВС⁴.

З точки зору багатьох дослідників європейської інтеграції, ал:
тернатива посиленню дезінтеграційних процесів у ЄС криється
свідомій диференціації швидкості інтеграційних процесів у різни;
країнах. Зберігаючи вірність комунітарним цілям, держави свідома
погоджуються визнавати диференційовану швидкість їх досягнен-І
ня⁵. Цей метод вже використовувався Співтовариством при встан
новленні перехідного адаптаційного періоду для нових членів ЄС таї
при прийнятті двох рівнів вільного переміщення капіталів при