Гвоє1 позиції, /ч j к 4 page

The Tindemans Report on European Union 1975—1976. European Parlement, Selec-
tion of Texts Concerning Institutional Matters of the Community from 1950 to 1982
(Luxembourg, n.d.). — 423 p.; Tindemans L. Report on European Union. Bulletin of
the European Communities. Supplement.Brussels, January 1976. — 52 p.; Rougemont
Denis de. Vingt-huit siecles d'Europe: La conscience europeenne a travers les textes,
d'Hesiode a nosjours. Paris: C. de Bartillat, 1990. — 427 p.

Spinelli A. Versl'Union europeenne, Sixieme Conference Jean Monnet, 13juin 1983,
Institut universitaire europeen, Florence, 1983. — 162 p.; Taylor P. The Limits of
European Integration. — London: Croom Helm, 1983. — 284 p.; Taylor P. Interna-
tional Organization in the Modern World: The Regional and the Global Process. —
London: Pinter, 1993. — 262 p.; Friedrich C. J. Trends in Federalism in Theory and
Practic. — London: Pall Mall Press, 1968. — 194 p.; Rougemont Denis de.
Dictionnaire international du federalisme, Bruxelles: Bruylant, 1994. — 475 p.
Marks G., HoogheL, Blank A". European Integration from the 1980s: State-Centric v.
Multi-Level Governance // Journal of Common Market Studies, 34(3). 1996. —
341-378 p.; Heraud G. Les principes du federalisme et la federation europeenne,
Paris: Presses d'Europe, 1968. — 184 p.

Federalism and Federation in Western Europe / Ed. M. Burgess. — Beckenham,
1986. — 398 p.; СиджанскиД. Федералистское будущее Европы: От Европей-
ского сообщества до Европейского Союза. — М.: Российский гос. гуманит.
ун-т, 1998.— 420с.

4 5-294

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

^

зору багатьох прихильників сучасного федералізму, професор Же-J
невського університету Д. Сіджанскі розглядає федералізм як дЛ
сить гнучку теорію, яка дає змогу використовувати форми та методУ
інших інтеграційних теорій. Зазначені тенденції федералістської
теорії більш детально аналізуються в першому параграфі першого)
розділу монографії та інших наукових публікаціях автора¹.1
Одним із найпоширеніших підходів, що зосереджує увагу ні
стільки на остаточній меті, як це робить федералізм, скільки на
дослідженні динаміки розвитку європейської інтеграції, є функч
ціоналізм, основні положення якого були розвинені у працям
Д. Мітрані². Саме вони стали теоретичною основою для розвиткя
неофункціоналістської концепції інтеграції, що зосереджує уваги
на рушійних силах та мотивах функціонального та просторового!
поширення європейської інтеграції, базові положення якої булот
закладені в ранніх працях американського політолога Е. Хааса³.']
Подальший розвиток неофункціоналізму, вдосконання його ме-І
тодів та ревізіонізм деяких положень знайшов своє відображення в і
більш пізніх працях Е. Хааса та його послідовників. Ф. Шміттер, |
Л. Ліндберг, С. Шайнгольд, П. Тейлор у своїх дослідженнях більш 1
критично оцінювали можливості неофункціоналістської теорії і
прогнозувати розвиток регіональної інтеграції'⁴. У першу чергу це І
¹ Копійка В. В. Розширення Європейського Союзу: Теорія і практика інтеграцій- І
ного процесу. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський універси-1
тет», 2002. — 253 с.; Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: І
Заснування та етапи становлення. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2001. — 448 с.
² Mitmny David. The Functional Approach to World Organization // International Af-
fairs, 1948, Vol. 24, № 3. P. 350 -363; Mitrany David. The Functional Approach to
World Organization // International Affairs, 1948, Vol. 24, № 3. - P. 350-363;
Mitrany D. The Functional Theory of Politics \ ппНлп- м--..-».-- г,,<-- •

ЛЛ л • ••

1.3. Джерельно-документальна база дослідження

_стосувалося концепції «переливу», яка хоча й зберегла свою цент-
пальну роль у функціональній моделі, зазнала значної еволюції в
напрямі обмеження свого глобального характеру.

Починаючи з 70-х років, прихильники неофункціоналізму однією
із центральних складових політичної інтеграції розглядають не стільки
внутрішні елементи інтеграції, скільки зовнішній фактор. Одним із
перших концепцію «активних» та «пасивних» зовнішніх факторів роз-
винув Дж. Най¹. Ф. Шміттер ввів до неофункціоналістської системи
поняття «екстернаціоналізм», що знайшло своє відображення в пра-
цях Р. Гінсберга та С. Джорджа. Концепцію «експансії політичних
зв'язків» пропонує в своїх працях Т. Педерсон².

У контексті формування спільної зовнішньої та безпекової політи-
ки ЄС особливого значення набуває комунікативний підхід в
дослідженні феномена розширення європейської інтеграції, застосо-
ваний уперше американським політологом К. Дойчем. Зосередивши
увагу не тільки на дослідженні вузької сфери міждержавних відносин,
а всього комплексу складних взаємин між суспільствами і народами,
К. Дойч та його послідовник Д. Пучала доводять, що інтеграція є не
стільки результатом інтенсивних комунікацій та взаємодій між держа-
вами, скільки між людьми та групами людей. Дещо психологізовану
інтерпретацію отримує дослідження інтеграції у працях прихильників
комунікаційного підходу П. Джекоба та Г. Тюна³.

N.J.: Prentice-Hall, 1970. — 314 p.; Scheingold S. A. Law and Politics in Western Euro-
pean Integration, Ann Arbor, MI: University Microfilms, 1963. — 428 p.; Schmitter P. C.
A Revised Theory of Regional Integration // International Organization. 1970. Vol. 24.
№ 4. — P. 809 — 816; Taylor P. The Limits of European Integration. — London: Croom
Helm, 1983. — 284 p.; Taylor P. International Organization in the Modern World: The
Regional and the Global Process. — London: Pinter, 1993. — 262 p.
Nye J. S. Companing Common Markets: A Revised Neofunctionalist Model // Inter-
national Organization. -1970. — Vol. 4. — P. 38-45.; NyeJ. S. Peace in Parts: Integra-

₇ tion and Conflict in Regional Organization. — Boston: Little, Brown, 1971. — 316 p.
Ginsberg Roy H. Foreign policy actions of the European Community, the politics of
scale, London: Lynne Rienner Publishers — Adamantine Press, 1989. — 203 p.;
George St. The Policy of British Governments within the European Community. —
Oxford: Oxford University Press, 1993. — 212 p.; Pedersen Th. European Union and

₃ the EFTA countries: enlargement and integration, London: Pinter, 1994. — 200 p.
Puchala D. International Transactions and regional Integration // International Or-
ganization, 1970, Vol. 24, № 4.— P. 12-35; Puchala D. Integration and Disintegra-
tion in Franco-German Relations, 1954-1965 // International Organization, 1970,
Vol. 24, № 2. - P. 47-59.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

Більш радикальну позицію щодо ролі національної держави І
інтеграційному процесі займають прихильники міжурядового під,-
ходу, так званого реалізму. Його основні положення, що базуютьс»
на утвердженні вирішальної ролі національної держави та її прагма»
тичних інтересів у регіональному інтеграційному процесі були вик-
ладені в працях американського політолога С. Хоффманна¹.

За оцінками прихильника реалізму 80-х років англійського по-
літолога А. Мілварда, європейська інтеграція — лише адаптована
форма співробітництва, яка прийшла на зміну відкритій конку-
ренції². Прихильники сучасного міжурядового підходу (неореалізг
му) К. ВальтутаДж. Грієко розглядають європейську інтеграцію як
зручну стратегію максимізації національних інтересів за умов гло-
балізації³. Важливе значення в формуванні національних інтег-
раційних інтересів внутрішньополітичними силами приділяється в.
працях прихильників ліберального реалізму А. Моравчика, Л. Кор-,;
нет та Дж. Капорака⁴. Другий важливий рівень теоретичних до-|
сліджень європейської інтеграції має здебільшого теоретико-прик- ^
ладний характер. Досліджуючи окремі особливості інтеграційного
процесу, в тому числі його розширення, вони часто є відображен-
ням політичних програм та доктринальних розробок основних
політичних партій, представників державних структур та функціо-
нерів, які тим чи іншим чином відстоюють в інтеграційному про-

¹ Hoffmann S. After the cold war: international institutions and state strategies in
Europe, 1989-1991, Cambridge MA.: Harvard University, 1993. — 481 p.;
Hoffmann S. Weighing the Balance of Power// Foreign Affairs, 1972, Vol. 50, № 4. —
P. 618—643; Hoffmann S. Reflection on the nation state in Western Europe today//;
Journal of Common Market Studies, 1982, Vol. 21. — P. 21-37.
² MilwardAlan S., Lynch Frances M. Б., Ranieri R. The frontier of national sovereignty:
History and theory 1945-1992, London: Routledge, 1993. — 234 p.; MilwardAIan S.,
Brennan G., Romero F. The European rescue of the nation-state, London: Routledge,
1992.-477 p.

' Grieco J. M. Anarchy and the limits of cooperation: a realist critique of the newest
liberal institutionalism // International Organization, Vol. 42, 1998. — P. 485-507.
Moravcsik A. Preferences and power in the European Community: A Liberal Inter-j
governmental Approach // Journal of Common Market Studies, 1993, Vol. 31.1
№ 4. — P. 473-524; Moravcsik A. Liberal Intergovernmentalism and Integration:!
A. Rejouder // Journal of Common Market Studies, 1995, Vol. 33. № 4. —\
P. 611-629; Moravcsik A., MiladaA. National Interests, State Power, and EU En-
largement // East European politics & Societies, 2003, Vol. 17 Issue 1. — 42 p.
I

1.3. Джерельно-документальна база дослідження

Іесі вузьконаціональні державні інтереси чи інтереси окремих
політичних груп. Так, прагнення ФРН поєднати наднаціональні
пеформи з розширенням ЄС знайшло своє відображення в розроб-
леній у 1994 р. спільно з політичними партіями ХДС/ХСС кон-
цепцією «міцного ядра», що була викладена в доповіді В. Шобла та
К. Ламерса «Роздуми щодо європейської політики». Ця ідея знайш-
ла своє продовження 12 травня 2000 р. у доповіді міністра закор-
донних справ Німеччини Й. Фішера «Від конфедерації до феде-
рації», в якій він запропонував проект «Європейської федерації»,
що передбачав перехід до федеративного об'єднання через утворен-
ня європейського парламенту та уряду. Проект федералізації Євро-
пейського Союзу зі значним послабленням ролі виконавчих орга-
нів держав-членів був розроблений Соціал-демократичною пар-
тією Німеччини і оприлюднений у квітні 2001 р. німецьким канцле-
ром Г. Шредером¹.

Більш ліберальний підхід до принципів федералізму в євро-
пейському будівництві у поєднанні з бажанням зберегти традиційні
комунітарні принципи за умов розширення ЄС проголошувалися в
запропонованій у 1994 р. прем'єр-міністром Франції Е. Балладю-
ром концепції «Європи концентричних кіл»². Щодо самої інсти-
туційної структури розширеного Євросоюзу, то ще в 1989 р. Ж. Де-
лором у доповіді «Необхідний Союз» були започатковані та більш
детально сформульовані в 1996 р. основні положення концепції
«Федерації національних держав», яка передбачала реформування
інституційної основи ЄС без суттєвого обмеження повноважень
Держав-членів³. Трохи пізніше концепція знайшла підтримку
офіційного керівництва Франції, її підтримали, висунувши ідею
«міжурядового федералізму», французький президент Ж. Ширак у

Lamers К. Die Keanlander bestimmen die Richtung // Nine Gesellschaft, 1994,
№ 12. - S. 1080-1086; Fischer J. De la confederation a la federation, Le Monde,
13 mai 2000; Расширение ЕС на восток: Позиции стран Евросоюза. — М.:
ИМЭМО РАН, 2002. - С. 21-25.

" Balladur E. Pour un nonveau traite de 1'Elysee, Le Monde, 30 Novembre 1994.
Address by Mr. Jacques Delors to the Council of Europe, Bulletin of the European
Communities. Vol. 22. 9-1989. — 91-96 p.; Address by Mr. Jacques Delors to the
College of Europe in Bruges, Bulletin of the European Communities. Vol. 22.
10-1989. — 110-118 p.; Entretien P. Moscovici / Jacques Delors, Le Nouvel
Observateur, № 1 850, 20-26 avril 2000. - P. 12-18.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

доповіді 2000 р. «Наша Європа», міністр закордонних спра$
Франції Ю. Ведрін у відкритому листі 11 червня 2000 р.к
прем'єр-міністр Л. Жоспен¹. |

Досить радикальну негативну позицію щодо перетворення ЄС
на наднаціональну організацію за умов розширення займають!
представники британської дипломатії. У своєму виступі в Коледжі
європейських досліджень в Брюге «Європейська сім'я націй»
М. Тетчер підтримувала ідею вибіркової інтеграції (Europe a la
carte)². Аналогічну пропозицію розвивати інтеграцію за секторами
висловлював у своїй праці «Європейський вибір» Л. Арманд³, v
У своїй варшавській промові «Європейське політичне майбутнє» і
пізніше на саміті в Ніцці Т. Блер розвинув далі цю ідею, представив-;
ши власну модель європейської інтеграції, що передбачала форму- ^!
вання «Союзу націй» на принципах міжурядового співробітництва і І
збереження існуючих повноважень держав-членів⁴. Принципи «ба- •?
гатошвидкісної» Європи активно підтримував прем'єр-міністр J
Бельгії Л. Тіндеманс, який ще в 1975 р. виступив із цією ідеєю у «До- *
повіді про Європейський Союз»⁵.

Враховуючи, що теорії інтеграції ніколи не були концептуаль-
ною основою для прийняття політичних рішень у європейському
інтеграційному процесі, який розвивався здебільшого з урахуван-
ням практичних інтересів національних держав та Спільноти в
цілому, важливе місце в історіографічній базі дисертації посідає чи-
сельна група наукових праць, що не претендують на теоретичний
рівень дослідження і мають здебільшого емпіричний та історико-

¹ Vedrine U. «Finalite de Г Union», Le Monde, 11 juin 2000; «Notre Europe», discours
prononce par Jacques Chirac devant le Bundestag, 27 juin 2000, desponible sur
www.elysee.fr.

² Thatcher M. The European Family of Nations. The Bruges Speech, delivered in Sep-
tember 1988. In: The Eurosceptical Reader / Ed. by M. Holmes. — Houndmills:
Macmillan; NY.: St.Martins Press, 1996. — P. 38-52.

³ Копійка В. В. Розширення Європейського Союзу: Теорія і практика інтегра-
ційного процесу. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський універ-
ситет», 2002. — С. 72.

' Blair Т. Europe's political future. Speech to the Polish Stock Exchange. — Warsaw. —
2000. — October. — 6//www.prime-minister.gov.uk.

Tindemans L. Report on European Union. Bulletin of the European Communities.
Supplement. Brussels, January 1976. — 52 p.

1.3. Джерельно-документальна база дослідження

літичний характер. У цих працях розглядаються окремі проблеми
^П підходи, що супроводжують розширення ЄС протягом усіх його
періодів і дають змогу простежити процес становлення та еволюцію
гього інтеграційного феномена як самостійного просторового та
функціонального явища європейської інтеграції.

Виходячи з особливостей цієї досить чисельної та розмаїтої гру-
пи наукових праць, що становлять джерельну базу дисертаційного
дослідження, передбачається доцільним застосувати для їх класи-
фікації методи проблемного, порівняльного та політико-приклад-
ного характеру. Такий підхід дає змогу виділити декілька груп до-
сліджень, присвячених феномену розширення: 1) праці, в яких
аналізуються основні етапи розширення, їх передумови, особли-
вості та наслідки; 2) наукові праці, в яких відображені позиції,
підходи та оцінки окремих політичних груп як країн — членів ЄС,
так і кандидатів щодо розширення ЄС; 3) дослідження проблемно-
го характеру, в яких розглядаються різноманітні питання, пов'язані
з процесом розширення.

До першої групи праць належать дослідження, в яких аналізу-
ються особливості кожного етапу розширення ЄС, його передумо-
ви, рушійні сили та наслідки, а також еволюція феномена розши-
рення в цілому, його загальні закономірності та екстерналізаційні
можливості. Спроба комплексного дослідження феномена розши-
рення на основі аналізу його основних етапів робиться у праці відо-
мого британського дослідника з питань європейської інтеграції ди-
ректора Британського фонду інтеграційних програм ЄС Христофе-
ра Престона¹. Проаналізувавши досвід чотирьох основних етапів
розширення ЄС та їх впливу на комунітарні процеси, X. Престон
робить висновок про неможливість збереження класичних інтег-
раційних механізмів функціонування ЄС після розширення ЄС до
25 та більше держав-членів. За умов зростаючої диференціації учас-
ників інтеграційного процесу зростає і диференціація комунітар-
них політик, що, на думку X. Престона, потребує кардинальних
інституційних реформ, у тому числі в механізмі прийняття рішень.

Preston С. Enlargement and integration in the European Union, London: Routledge,
1997.-260 p.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

--------------------------------------------------------------------------------------------------------- _

Цікавий дидактичний матеріал щодо історії розширення ЄС, поі
чинаючи з періоду зародження ідеї єдиної Європи, першого досвіду
розширення та вступу Великої Британії до ЄС і закінчуючи розши-
ренням 1995 p., викладено в працях французьких науковців Д. Ха^-і
мона та І. С. Келлера¹. Дослідники виводять своєрідну закономір-/
ність у періодизації етапів розширення, роблячи при цьому висно-
вок, що цей процес має об'єктивний характер і є одним із невід'єм-;
них складових європейської інтеграції. При цьому дещо прини-
жується роль суб'ктивного фактора у визначенні напрямів та темпів
розширення ЄС.

Досить чисельною та розмаїтою є група праць, присвячених

дослідженню першого етапу розширення. Серед них праці X. ван

дер Гребена, Д. Уотса, Дж. Тернера, К. Поміана, Ф. Моро-Дефар-1

жа, Ф. Кардіса, в яких аналізуються основні причини та наслідки 1

вступу Великої Британії до ЄС, підкреслюється його значення для]

формування сучасного механізму розширення, а також посилення j

ролі ЄС в сучасній системі міжнародних відносин². При цьому в них |

майже відсутня оцінка негативних наслідків залучення Великої!

Британії до комунітарної системи та кризових явищ у європейське- 1

му будівництві в 70-х роках. У працях Дж. Блека, А. Берча аналізу^!

ються економічні аспекти вступу Великої Британії до ЄС та відно-ІІ

сини з країнами Співдружності³. Політичні аспекти формування 1

британської політики щодо ЄС представлені в працях С. Холта та ]

1.3. Джерельно-документальна база дослідження

г Іонеску¹. Аналіз проблем інституціонального реформування в
Є С та впливу на ці процеси британських політичних кіл проводить-
ся в працях Дж. Янга, С. Джорджа, Д. Гоуленда².

Висвітленню особливостей розширення ЄС у 80-ті роки присвя-
чені праці Дж. В. Шнейдера, Е. Регелсбергера, Д. Бюїсс³. Автори
приходять до спільного висновку, що основною рушійною силою
цього етапу розширення були політичні фактори. Дж. В. Шнейдер
стверджує, що саме геостратегічне положення Греції в середземно-
морському регіоні, не зважаючи на наявність територіальних супе-
речностей із Туреччиною та несприятливі економічні фактори,
зіграло вирішальну роль у прийнятті рішення щодо її вступу до ЄС.
У центрі уваги досліджень Е. Регелсбергера та Д. Бюїсс перебува-
ють питання комунітарних реформ, проведення яких активізувало-
ся після розширення ЄС на південь. З точки зору Д. Бюїсс, саме
вступ Іспанії та Португалії уперше змусив ЄС вдатися до принципу
«двох швидкостей» в європейському будівництві, що, на його дум-
ку, є конструктивним за умов зростання кількості держав — членів
ЄС, хоча це й підриває основоположні ідеї Римських угод. Особли-
ву увагу дослідженню проблем проведення комунітарних політик,
бюджетному питанню та реформуванню інституцій після розши-
рення ЄС на південь приділяє П. Жербе⁴. Для більш повного ро-
зуміння феномена розширення, взаємозалежності його просторо-
вої та функціональної складових важливого значення набуває
Дослідження особливостей розширення ЄС 90-х років, представле-
не в працях В. Весселс, К. Енжел, Н. Фабр, П. Луїфа, Л. Майлса,

The new politics of European integration / Ed. G. lonescu. — London: Macmillan St.

₂ Martin's Press, 1972.-278 p.

young H. Margaret Thatcher, Paris: La manufacture, 1989. — 593 p.; George St. The
Policy of British Governments within the European Community. — Oxford: Oxford
University Press, 1993. — 212 p.; Gotland D. Britain and European Integration,

₃ 1945-1998. - London: Routledge, 1998. - 174 p.

Buysse D. L'elargissement de la CEE a 1'Espagne et au Portugal, Bruxelles: European
New Agency, 1984. — VIII. — 388 p.; Schneider J. W. From nine to twelve: Europe's
destiny? Kennedy Institute: Sijthoff&Noordhooff, 1980. - XVI, 242 p.;
Regelsberger E. From ten to twelve. A new dimension for European political coopera-

₄ tion (EPC) // International Spectator, 1985, 20/03-04. - P. 34-44.

Gerbet P. La France et 1'integration europeenne: essai d'historiographie. — Bern:
Lang, 1995. — 165 p.; Gerbet P. La construction de I'Europe. — Paris: Imprimerie
nationale, 1983. -498 p.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

1.3. Джерельне-документальна база дослідження

Дж. Редмона, Ж. Вандама та Ж.-Д. Мутона¹. Аналізуючи досвід
вступу Австрії, Швеції та Фінляндії до ЄС, Ж. Вандам та Ж.-Д. Mm
тон роблять висновок про зростаючу тенденцію застосування
принципів диференційованої інтеграції. З цим твердженням погод-j
жується Дж. Редмон, вивчаючи умови обмеженої участі на основі
принципу «позитивного утримання» трьох нейтральних європейсь-'
ких країн у СЗПБ ЄС. Даючи позитивну оцінку такого шляху
вирішення проблеми участі цих країн в СЗПБ, автори водночас ут-
римуються в даному контексті від інтеграційних прогнозів. Окремо;
позицію Австрії щодо воєнно-політичного співробітництва в ЄС
аналізує X. Ньюхольд². З точки зору П. Луїфа та В. Весселс, розши-
рення 90-х років є класичним прикладом реалізації принципів нео-і
функціоналізму, коли завдяки зовнішньому «переливу» майже 60 %
національного законодавства країн ЄАВТ було адаптовано до ко-
мунітарних вимог ще до початку переговорів про вступ.

Серед наукових праць, присвячених детальному аналізу окремих
етапів розширення і особливо періоду 90-х років, слід виокремити
серію публікацій Інституту європейських досліджень Вільного
університету Брюсселя³. Для цих праць характерним є комплекс-
ний аналіз процесу розширення 1995 р., в якому особливу увагу
приділено дослідженню наслідків розширення як для внутрішніх
комунітарних процесів, так і для країн ЄАВТ. К. Ханч та Б. Кагазі
вважають на досвіді останніх розширень, що роль основних інсти-

¹ The European Union in the 1990s-ever closer and larger? Ed. W. Wessels, Ch. Engel,
Institut fur Europaische Politik. Bonn: Europa Union Verl., 1993. — 285 p.; LuifP.
On the road to Brussels: the Political dimension of Austria's, Finland's and Sweden's
accesion to the European Union, Wien: Braumuller. 1995. — 400 p.; Miles L. En-
larging the European Union: A Theoretical Perspective, Research Paper, 1/1995, The
University of Hull. — 26 p.; Redmond' J. Prospective Europeans: new members for the
European Union, New York; London: Harvester Wheatsheaf, 1994. — 204 p.;
Redmond J. The 1995 enlargement of the European Union, Aldershot: Ashgate,
1997. — 184 p.; VandammeJ.,MoutonJ.-D. L'avenirderUnioneuropeenne:elargir
et approfondir, Bruxelles: Presses interuniversitaires europeennes, 1995. — 224 p.

² Neuhold H. Austria and European Security: the Question of Neutrality. In: Managing
Security in Europe. — Gutersloh: Bertelsmann Foundation Publishers, 1996. — 96 p.

³ L'Union Europeenne et les defis de I'elargissement / Ed. Mario Telo, Bruxelles: Edi-
tion de PUniversite de Bruxelles, 1994. — 368 p.; L'Union Europeenne et le monde
apres Amsterdam / Ed. Marriane Dony, Bruxelles: Edition de I'Universite de
Bruxelles, 1999.— 352 p.

тупій ЄС у вирішенні питання прийому нових членів значно зросла.
Дж. Фітцморіс, Р. Вайрінен, І.-Л. ОстремтаЖ. Стерк зосереджують
увагу на аналізі передумов та наслідків вступу до ЄС Австрії,
Фінляндії, Норвегії та Швеції. Вони роблять важливий для май-
бутніх розширень висновок, що рівень адаптованості національних
економік та гармонізації законодавства претендентів до комунітар-
них вимог безпосередньо впливають на темпи та ефективність як
процесу розширення, так і процесу поглиблення інтеграційних ре-
форм. П. Волмер аналізує на прикладі Швейцарії наслідки ефекту
екстерналізації розширення. Він стверджує, що розширення за ра-
хунок країн ЄАВТ має привести з часом до глобалізації інтегра-
ційних процесів в Європі та поглинання цієї організації Євросою-
зом, оскільки такі країни, як Швейцарія, які хоча й не ввійшли до
ЄС, матимуть з ним дуже тісні економічні та політичні стосунки.
М.-А. Годіссарт, А. де Вальш та К. Шміттер розглядають вплив роз-
ширення 1995 р. на розвиток зовнішніх політичних та економічних
зв'язків ЄС.