Спрямованість проектно-концептуального пошуку

Існує багато прикладів різних програм вирішення існуючих проблемних ситуацій, які викликані специфікою місця інтеграції історичних елементів, міського середовища, що склалося та сучасних соціальних вимог. Можна виокремити 5 основних напрямків проектування в історичному середовищі, які можуть творчо поєднуватись в локальні тотожності.

1. Історичне середовище міста і традиційні методи на локальних ділянках землі (в масштабі району, кварталу) розглядаються як основа для нового будівництва й інтерпретуються в сучасних формах. Цей метод має назву «критична реконструкція».

Район “Unterneustadt" в Касселі проект критичної реконструкції

2. Програми конверсії територій, що невикористовуються (промисловість, транспортні структури, війскові поселення та ін.) під нові селітебні утворення, суспільні, ділові, культурні центри. Тенденції зміни функціонального призначення промислових будівель мають сьогодні глобальний характер. Дисфункціональні міські простори: колишні промислові площі, портові термінали, території казарм або застарілі транспортні вузли, потребують нового використання.

Діалог нового житлового кварталу в проекті "Oostelijke Eilanden" в Амстердамі зі старою портовою будівлєю.

3. Специфіка місцевих планувальних структур обумовлює розвиток нових програм житла в передміській зоні. Неповторний характер цих поселень створюється за рахунок особливостей ландшафту, історично обумовленої специфіки околиць міста. Житло і робота для різних вікових та соціальних груп населення реалізуються в нових привабливих формах.

Містобудівна програма для району Принсенланд Роттердама (подовж дамби збережені старі містобудівні структури)

4. Локальні архітектурні і містобудівні історичні типології імітуються, інтерпретуються сучасно, по-новому.

Містобудівна програма для півострова Ява. Сучасні типи будинків на березі каналів.

В проектній практиці також окреслилася тенденція функціонального використання внутрішньоквартальних просторів для розширення об’єктів культурно-побутового обслуговування, і перетворення кварталу в єдине багатофункціональне ціле. Наприклад, комплекс будівель Театру драми і комедії на Таганці в Москві (архітектори А.Анісімов, Ю.Гнедовський, Б.Таранцев), реконструкція Столешнікова провулка (архітектори О.Гутнов, А.Скокан, Э.Харітонова, В.Юдинцев). Розвиток мережі культурних і торгівельних закладів, значне розширення мережі суспільного харчування, укрупнення їх навколо дворових просторів дають позитивний ефект без порушення історико-архітектурного середовища. Внутрішньоквартальний простір також виконує роль рекреаційних зон і функцію дублюючих пішохідних вулиць. Відомо багато прикладів створення великих торгівельних зон-пасажів у структурі історичного міста. Громадський комплекс всередині кварталу знаходиться у постійному контакті з оточенням, приваблюючи відвідувачів із суміжних вулиць та площ. Система вулиць історичного центру за умови насичення торгівельними і розважальними закладами може трактуватися як пасаж.

Проект реконструкції району Спайтел-філдз. Розріз і план кварталу

5. Проекти пристосування й інтеграції окремих історичних будівель слугують стимуляторами або стабілізаторами процесів розвитку проектів комплексної містобудівної реконструкції. Перетворюється в новый міський квартал високої містобудівної щільності.

Проект «портовий центр міста» виник із перетворення будівлі складу набережної “A”
в цоколь для «Нової філармонії» Гамбургу

У сучасних умовах регулювання та загально міське планування не повинно бути статичною рамкою. Історичний центр, ареали міста повинні мати еволюційну стратегічну програму, основанну на таких принципах:

- комплексне розглядання еволюційних цілей і комплексна розробка усієї території;

- забезпечення необхідної гнучкості для середнєтермінового та короткотермінового горизонтів планування;

- участь у плануванні всіх зацікавлених сторін, з урахуванням громадської думки;

- орієнтування на реалізацію провідних та найбільш значущих проектів;

- дотримання містобудівних норм найвищої якості.

В практиці зустрічаються три основні випадки.

1. В історичній зоні, як правило, вже існують заклади, що досліджуються і які повинні бути збережені. Багато з них повинні отримати розвиток з двох груп причин:

– через недостатній розвиток відповідної мережі (музейно-виставкової, клубної, розважальної, громадського харчування та ін.);

– через внутрішню необхідність розвитку закладів за умовами їх роботи (відсутність площ для здійснення тих чи інших функцій).

Розвиток закладів, обумовлений різними причинами, може здійснюватися шляхом освоєння історичної забудови – за рахунок суміжної території (розширення), або на певній відстані (система філіалів). Це найбільш природний шлях утворення комплексів закладів. Явний пріоритет потреб при розміщені тих чи інших функцій («змісту»).

2. Інший шлях – створення нових комплексів закладів на основі історичної забудови. При цьому питання рангу і профілю комплексу визначаються як рівнодіюча поміж наявністю зафіксованих потреб (загальноміських або місцевих) і тими можливостями, які зумовлює історична забудова. Явна рівновага між соціальними потребами й матеріальною основою або «змістом» і «формой».

3. Достатньо розповсюдженою є ситуація, коли неблагополучний стан і неправильне використання конкретного фрагменту історичної забудови потребують його реконструкції. Тут завдання протилежне: існує матеріальна основа, для якої потрібно знайти новий зміст. У цьому випадку – пріоритет матеріальної основи.

Визначення мети створення, рангу і профілю комплексів закладів та відбір фрагментів історичної забудови для їх розміщення – процеси одночасні й нерозривно пов’язані.