Визначення потенціалу історичної структури

У Законі України «Про охорну культурної спадщини» № 1805-III від 08.06.2000 підкреслено значення комплексних наукових досліджень, спрямованих на здобуття вичерпної інформації про об’єкти культурної спадщини, історичні населені місця, характер середовища.

З метою обґрунтованого відбору рекомендованих Законом видів науково-практичної діяльності на конкретному обєкті культурної спадщини –консервація, музеєфікація, пристосування, реабілітація, ремонт, реставрація – здійснюється попередня науково-пошукова, дослідницька робота.

У відповідності до Державних норм України «Проектування. Зміст, склад, послідовність розробки, узгодження та затвердження науково-проектної документації для реставрації об’єктів нерухомості культурної спадщини ДБН А.2.2 -6-2008» (п.2.4), комплексні наукові дослідження є науковим обґрунтуванням проектних рішень і обов’язковою складовою науково-проектної документації та вміщує:

- історико-архівні і бібліографічні дослідження;

- натурні дослідження.

Комплексні наукові дослідження проводяться задля одержання відомостей про культурну, історичну, наукову цінність пам’ятки, архітектурні параметри, інженерні і технологічні характеристики.

Визначальний вплив на ухвалення проектного рішення має група якісних характеристик матеріально-просторової структури, що історично склалася, її сукупний соціокультурний потенціал.

Для цього фрагмент забудівлі, що історично склалася, досліджується:

- у середовищному аспекті – як сукупність вагомих поведінкових ситуацій або деталей;

- в історичному (меморіальному) аспекті – як місце, що пов’язане із пам’яттю про історичну подію, персону або пов’язане з творами літератури та мистецтва;

- у містобудівному аспекті – як зразок поетапного формування містобудівної структури з урахуванням усіх аспектів містобудівної композиції, як зразок забудови певної епохи;

- в архітектурно-композиційному аспекті - як елемент історичної забудови; зразок архітектурного стилю;

- у функциональному аспекті – як набір видів діяльності, що реалізовані в цьому об’єкті;

- у матеріально-технічному аспекті – як зразок рішення інженерно-технічних завдань у певну епоху.

1.1.1. Аналіз містобудівної ситуації. Визначення ступеню містобудівної цінності.

Містобудівна цінність обумовлює містоформуюче значення об’єктів історичного міського середовища в процесі його сприйняття з найбільш оптимальних точок, маршрутів, візуальних басейнів.

Визначення ступеню містобудівної цінності вміщує:

- перші дані про забудову ділянки;

- хронологічні межі етапів історичного розвитку фрагменту середовища, що досліджується;

- вивчення поетапного формування його містобудівної структури з урахуванням усіх аспектів містобудівної композиції. Базою для вивчення слугують історичні плани міста, опис основних споруд, розташованих в композиційних вузлах структури, морфологічні особливості житлової забудови.

На історичних планах повинні бути зафіксовані:

- основні природні вісі;

- домінанти;

- планувальні сітки вулиць; (планова мережа вулиць)?

- морфологічні типи забудови;

- основні вузли містобудівної композиції.

Графічні матеріали можуть супроводжуватися текстовыми описами архітектурних об’єктів. Результати дослідження еволюції містобудівної структури повинні бути представленими на зведеному історико-опорному плані з перерахуванням усіх видів пам’яток історії і культури. Історико-опорний план є обов’язковим розділом генерального плану міста.

Найбільшу значущість мають обєкти, що формують силует міста, панорами та їхні фрагменти, основні вузли містобудівної композиції (головні суспільні, торгівельні площі, ансамблі центральних вулиць). Цінність мають також ділянки міського ланшафту, історичного планування, що фіксують просторово-ритмічний характер історичної тканини міста.

Ступінь унікальності окремих обєктів – пам’яток архітектури – при умові збереження історичного планування, цінної рядової та фонової забудови слугує умовою характеристики архітектурної своєрідності, художньої виразності і цінності містобудівної композиції історичного міста.

1.1.2. Історико-культурний аналіз. Визначення ступеня історичної цінності.

Історико-культурний аналіз сприяє рішенню наступних завдань:

- виявлення історико-культурного потенціалу історичного міського середовища, історичної забудови;

- фіксування форм його матеріального втілення засобом окреслення історично сформованих структурних елементів міського середовища, диференційованих за ступенем історичної, архітектурної, містобудівної цінності;

- формування системи значущості цих елементів в залежності від ієрархії міських просторів.

Історико-культурний аналіз – це вивчення змін в часі (соціальных, структурно-функціональних, композиційних і семантичних) аспектів фрагмента середовища.

В результаті даного аналізу виникає "історична легенда" зони, фрагмента забудови: історія формування забудови; історичні функції зони; характер забудови; пам’ятки архітектури, у тому числі і втрачені; видатні особи і події; меморіальні будівлі. Фіксуються системи цінностей, які домінували у свідомості суспільства і отримали відображення у характері забудови. В ряді випадків історико-культурний профіль зони може й повинен бути підтриманий та розвинутий у нових комплексах.

При визначенні історико-художньої цінності матеріально-просторової форми необхідно пам’ятати про діалектику поняття "історична забудова". Під архітектурною цінністю розуміють не тільки приналежність будівлі до певного стильового напрямку, але й оригінальність технологічного, просторового рішень задля виокремлення фун­кції, зв'язок із історичними подіями та іменами видатних особистостей. Градація історико-художньої цінності на «значну» і «незначну» умовна, оскільки конкретна споруда має, вцілому, індивидуальні характеристики.

Соціокультурна цінність об’єкта, що була визначена на першому етапі, стає основним критерієм при вирішенні питання про ступінь різноманітних змін, прийомів соціальної активізації, пристосування.

Результат історико-культурного аналізу – виявлені особливості фрагмента міського середовища, що досліджується, і які, залишившись незмінними протягом деякого часу, сформували неповторний колорит цього місця. Дані, що були отримані в процесі історико-культурного аналізу, оформляються у виглядів поетапних схем розвитку ділянки із стислим текстовим поясненням.

На цій стадії аналізу рекомендується використовувати метод вивчення літератури, а також метод структурно-функціонального, композиційного, асоціативно-образного аналізу для вивчення відповідних рис середовища у різні періоди історичного розвитку.

1.1.3. Структурно-функціональний аналіз. Визначення функціональної цінності, ємності.

Згідно з визначенням А.В.Іконнікова, функція в архітектурі – це «загальний комплекс різноманітних матеріально-технічних та інформаційних завдань, що вирішує архітектура».

Структурно-функціональний аналіз – це вивчення змісту та умов процесів життедіяльності, що відбуваються в архітектурному середовищі. Він здійснюється з метою отримання даних про технології використання об’єкта, ієрархії взаємозв’язков між основними складовими функціональних процесів, а також з метою визначення передумов організації простору та меж проектного пошуку.

Можна виокремити два рівні структурно-функціонального аналізу: вивчення архітектурного об’єкта, як елемента більш великого містобудівного утворення (аналіз зовнішних зв’язків) та дослідження функціонування самого об’єкта (аналіз внутрішніх зв’язків). Систему життєдіяльності архітектурного об’єкта можна уявити як взаємодію певної кількості функціональних процесів. Останні, в свою чергу, можна класифікувати як функціональні режими і ситуації життєдіяльності.

Під функціональними режимами розуміють відносно стійку послідовність дій, що піддається технологічному описові. Тобто є процеси, які можна зафіксувати кількісно у вигляді схем розміщення в просторі, графіків праці й переміщень. Ситуації жизттєдіяльності відображають процесси, які не піддаються технологічному описові, однак передають індивідуальну специфіку «місцевості» і характерні риси певних користувачів. Перш за все, до них треба віднести різноманітні форми спілкування.

З позицій сучасної типології історичне середовище умовно розчленовують на п’ять основних елементів – будинок, двір, вулиця, квартал, площа, що відповідає таким елементам простору в топології, як точка, місце, шлях, вузол, зона. Розгляд такого зв’язку дає більш глибоку трактовку, якщо просторові параметри і якісні характеристики забудови нерозривні й дозволяють наблизитися до поняття «середовище».

Ці типологичні елементи міста або їхні модифікації вміщують в собі всі можливі варіанти функціонально-просторової організації комплексів усіх розмірів – від найпростіших до складних мегаструктур. Навіть звичайний історичниий будинок – це приклад внутрішньої структури, що втілює «мікрокосмос» людського буття, та вміщує всі віди діяльності: житло, ремесло, торгівля, відпочинок (Проскуряков).

Цілі Місця формують особливу атмосферу, в якій живе дух, але так само поводить себе й приміщення усередині одного будинку - одна кімната або навіть частина однієї кімнати, наприклад, являє собою вогнище, гаряче спільне серце будинку, а не просто, центральну точку будівлі (К.Дэйс.166).

Безумовно, елементи міської структури характеризуються «величиною», але, в основному, це стосується якісних показників – число функцій, їх ранг, рівень обслуговування. Формуються так звані «місця дії» – місця, з якими пов’язяна певна суспільна діяльність. Топологічний аналіз структури міста та дослідження з виявлення природно сформованої концентрації міських функцій дозволяє вважати функціонально-просторові елементи міського середовища історичними «прецедентами» сучасних багатофункціональних комплексів.

На етапі структурно-функціонального аналізу рекомендовано використовувати методи аналізу функціональних режимів, моделювання ситуацій життєдіяльності, рольового аналізу [6,8], а також метод формулювання завдань, метод системних екзаменів, метод морфологічних карт. [2]

Результати структурно-функціонального аналізу:

- перелік процессів життєдіяльності, що здійснюються на ділянці, яка досліджується; функціональне зонування території, розміщення об’єктів з різноманітними функціями;

- шляхи руху пішоходів та транспорту (виокремлюють основні та другорядні зв’язки, зазначають інтенсивність руху в різний час доби, у будні, вихідні, святкові дні, фіксуються мета переміщення – транзитні проходи, входи в будинок тощо.)

- місця скупчення людей (диференціюються в залежності від подовженного або короткотермінового перебування людей; мети їхнього перебування – планового або випадкового; динаміки пребувания в різну пору доби, в різну пору року, в будні та свята).

Результат структурно-функціонального аналізу – опис особливостей комунікації, перебування людей на території, яка досліджується.

Дані, що були отримані в процесі структурно-функціонального аналізу, надають у вигляді схем, фіксуючих місцезнаходження та шляхи переміщення різних категорій людей, а також предмети, об’єкти та зони, що формують середовище їхньої життєдіятельності [дод. 5-7].

1.1.4. К омпозиційний аналіз. Визначення потенціалу структури простору, об’ємів з урахуванням особливостей сприйняття.

Композіцийний аналіз – це виявлення закономірностей організації фрагмента міського середовища засобами об’ємно-просторової композиції. Здійснюється з метою моделювання композиційної структури природного і антропогенного ландшафту, дослідження будівель, що відіграють значну роль у формуванні образу середовища.

В ході аналізу необхідно виокремити основні елементи архітектурного середовища – площа, вулиця, транспортний вузол, сквер, будинки, монументи, міське обладнання, засоби візуальної інформації й орієнтації та ін., спрямувати увагу на наявність композиційної єдності елементів планування та забудови, ступінь стильової єдності архітектури і предметно-просторового наповнення середовища, відповідність масштабному строю його компонентів, відповідність конструктивного рішення обладнання, виразність кольоро-графічного рішення засобів візуальної комунікації, декоративні властивості озеленення та дорожного покриття. Дослідник оцінює можливість урахування особливостей зорового сприйняття, робить висновки щодо якості та кількості інформації, яку сприймає спостерігач. У підсумку в дослідника формується уявлення про естетичний рівень організації середовища та можливі заходи щодо його вдосконалення.

На этапі композиційного аналізу рекомендовано використовувати методи виявлення пропорційних, метроритмічних, масштабних закономірностей [3], методи колористичного аналізу[4], методи візуально-технічного дослідження елементів архітектурного середовища [13], метод визначення зон впливу декоративно-пластичних характеристик міського простору на глядача [15], та інші прийоми і методи композийно-містобудівного аналізу.

Композиційну структуру простору визначають:

- композиційні вісі (природні, планувальні, головні, другорядні);

- ієрархія просторів;

- масштабність;

- співвідношення просторів та об’ємів, що їх заповнююють.

Композиційну структуру об’ємів визначають:

- ієрархія об’єктів (домінанта, акценти, фон);

- композиційні вісі обєктів (головні, другорядні);

- масштабність;

- стилістика будівель та споруд, розміри, колористичні рішення;

- характеристика предметного наповнення – дизайнерскої складової середовища.

Аналізу сприйняття середовища під час руху сприяють:

- точки зору, візуальні фронти;

- кут зору в горизонтальній та вертикальній площині;

- послідовність зорових кадрів.

Результат композиційного аналізу – визначення місця розміщення структури, форми та розмірів об’єкта, що проектується, у такий спосіб, щоб останій органічно вписувався в оточення. Дані, що були отримані в процесі композиційного аналізу, фіксуються у вигляді схем, замальовок, фотографій (дод.8-10??).

1.1.5. Асоціативно-образний аналіз середовища:

- асоціації та емоційний стан, що виникають у людини, яка знаходиться в середовищі, яке досліджується;

- семантика просторів та об’єктів, що знаходяться на ділянці;

- неформальні назви «місць» та об’єктів.

Результат асоціативно-образного аналізу середовища – визначення тематики проектного рішення.

Дані, що були отримані в наслідок асоціативно-образного аналізу середовища, фіксуються у вигляді схем та записів [дод. 11].

Мета усіх видів аналізу, що проводяться, – визначення потенциалу ряду умов, що обмежують проектний процесс та обумовлені існуючою історично сформованою ситуацією, а в концевому результаті – формування проектної концепції.