Особливості коректування функціональної моделі. Кожній стадії проектного процесу притаманні власні закони і секрети перетворення утилітарно-практичного в естетичні категорії

РОЗДІЛ 3. ПРИЙОМИ ПРИСТОСУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ЗАБУДОВИ

РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРА І СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ГРАФІЧНОЇ РОБОТИ

ВСТУП

Кожній стадії проектного процесу притаманні власні закони і секрети перетворення утилітарно-практичного в естетичні категорії.

В.Т. Шимко

Методичні вказівки виконані у відповідності до програми навчальної дисципліни «Методика проектування в архітектурно-історичному середовищі». Дана дисципліна повинна сформувати професійне ставлення до архітектурної спадщини, примусити замислитися про збереження та спадкоємність розвитку архітектурно-історичного середовища, про принципи розміщення сучасних об’єктів в історичній забудові, про нове використання об’єктів історичного середовища. Основою для розрабки цих вказівок послужили Закон України «Про охорону культурної спадщини», державні норми з проектування, наукові праці провідних теоретиків і практиків в царині дослідження і проектування в архітектурно-історичному середовищі – Гутнова О.Э., Єфімова А.В., Манусевича Ю.П., Минервіна Г.Б, Мироненко В.П., Пруцина О.И., Раппопорта А.Г., Рунге В.Ф., Шимко В.Т., Арнхейма Р., Дэй К., Линч К. и др.

В методичних вказівках розглянуті особливості методики досліджння та проектування в архітектурно-історичному середовищі, види аналізу особливості формування середовища, його якісних характеристик (потенціалу) і спрямування, принципи формування сучасних комплексів культурно-громадського призначення на основі історично сформованого середовища. Уточнюються основні поняття, специфіка дослідження і проектування в архітектурно-історичному середовищі. Визначаються форми існування і механізми формування історико-культурної традиції, формування концепції проектного рішення, спадкоємність розвитку фрагменту архітектурно-історичного середовища.

Постідустріальна цивілізація усвідомила великий потенціал культурної спадщини, необхідність його збереження і ефективного використання як одного з найважливіших ресурсів світової економіки. Втраченні культурні цінності незворотні. Накопичування та збереження культурних цінностей – основа розвитку цивілізації.

Основи формування сучасного ставлення до історичної забудови, документальна база і законодавча основа принципів взаємодії з історичною забудовою і пам’ятками архітектури були закладені Венеціанською хартією (1964р.), Конвенцією про охорону всесвітньої культурної спадщини (1972р.).

Об’єктивний процес руху історичної забудови в часі, відбуваючись стихійно, не завжди зберігав найцінніше. Необхідно свідоме управління цим процесом. Правильно підтримана, реконструйована та використана історична забудоваа завжди сучасна на будь-якому етапі свого існування і з’єднує минуле з майбутнім через сучасне.

Реконструкція, що приводить центр у відповідність до ситуації, що змінилася – неминучий процес, що періодично повторюється протягом історії міста. Закономірно і нове будівництво в межах міських центрів. Питання не в тому, як зберегти ядро міста від змін, а в тому, щоб у процесі реконструювання не загубилися накопичені містом культурні цінності. При всіх змінах розвиток центру повинен спиратися на спадкоємність культурних традицій. З особливою дбайливістю слід зберігати якості просторової структури й архітектури ансамблів, вельми істотні для формування центру міста, його образу. Стратегія повинна забезпечити сутнісні, правові і процедурні аспекти перетворення і вдосконалення міського ландшафту, сутність яких визначається формулою «збереження через розвиток, розвиток через збереження».

Таким чином, кінцевою метою будь-яких архітектурних акцій в забудові, що склалася, є відновлення або підтримка цілісності, безперервності функціонально-просторової структури оточення, з урахуванням сучасного розуміння природи міського середовища.

Головні положення в сутності спільного підходу до соціальної активізації, реконструкції історичної забудови:

- історична забудова - важлива складова частина спадщини містобудування і потребує охрони поряд із пам’ятками архітектури;

- в усіх реконструктивних заходах найбільш результативним є комплексний підхід;

- в залежності від характеристик історичної забудови, найбільш відповідні для неї функції - культурно-просвітницька, обслуговуюча.

Іл. 1 Схема створення комфортного середовища життєдіяльності людини в історичному центрі