Поняття про тілесно-орієнтовані види психотерапії

Тілесно–орієнтована психотерапія – це група методів психотерапії, орієнтованих на вивчення тіла, усвідомлення пацієнтом тілесних відчуттів, на дослідження того, як потреби, бажання і почуття проявляються у різних тілесних станах, і на навчання реалістичним способам вирішення дисфункцій у цій сфері. Більшість відомих підходів тілесно–орієнтованої психотерапії зароджувалося і розвивалося поза групового руху в психотерапії, однак у останній час тілесно–орієнтована психотерапія використовується передусім у групових формах. Тілесно–орієнтована психотерапія має певну схожість з гештальт-терапією оскільки також фокусується на взаємовідносинах між керівником групи і окремим учасникам, а потім звертається до підтримання іншими учасниками.

Терапія Райха складається передусім у розпусканні панцира у кожному сегменті, починаючи з очей і закінчуючи тазом:
1. Очі. Захисний панцир в області очей проявляється у нерухомості лоба і "порожньому" виразу очей. Розпускання здійснюється через розкривання очей так широко, як тільки це можливо, а також вільними рухами очей, ротацією та веденням очей із сторони у сторону.
2. Рот. Оральний сегмент включає м'язи підборіддя, шиї та потилиці. Цей сегмент утримує емоціональний вираз плачу, крику, гніву, смоктання, гримасування. Захисний панцир може бути розслаблен клієнтом шляхом імітування плачу, промови звуків, мобілізуючих губи, блювотних рухів і через пряму роботу над відповідними м'язами.
3. Шия. Цей сегмент включає м'язи шиї та язика. Захисний панцир утримує в основному гнів, крик і плач. Засобом розпускання панциру є крики, блювотні рухи.
4. Груди (широкі м'язи грудей, м'язи плеч, лопаток, грудної клітини, верхніх кінцівок). Цей сегмент стримує сміх, тугу, пристрасть. Стримування дихання, яке є важливим засобом подолання будь-якої емоції, здійснюється в значному ступіні у грудях. Панцир розпускається через роботу над диханням, зокремаздійсненням повного видиху.
5. Діафрагма. Цей сегмент включає діафрагму, сонячне сплетіння, різні внутрішні органи, м'язи нижніх хребців. Панцир тут утримує в основному сильний гнів. Потрібно у значному ступені розпустити перші чотири сегмента, перед тим як перейти до розпускання п'ятого через роботу з диханням і блювотним рефлексом.

6. Живіт. Сегмент живота включає широкі м'язи живота і м'язи спини. Напруга поперекових м'язів пов'язана зі страхом нападу. Захисний панцир пов'язан з подоланням люті, неприязні.
7. Таз (всі м'язи тазу і нижніх кінцівок). Чим сильнішим є захисний панцир, тим більше таз витягнут назад. Тазовий панцир служить для пригнічення збудження, гніву, задоволення. Панцир може бути розпущен через стабілізацію таза, а потім лягання ногами і удари по ковдрі тазом

Структурна інтеграція (рольфінг)
Метод структурної інтеграції (чи рольфінг) розробила Іда Рольф. Він є прямим фізичним втручанням, яке використовується для психологічної модифікації особистості, але заснован на психотерапевтичних поглядах Райха.
За думкою Рольф, добре функціонуюче тіло залишається прямим і вертикальним з мінімум витрат енергії, не дивлячись на силу тяжіння, але під впливом стресу воно може пристосовуватися до останнього і викривлятися. Найбільш сильні зміни проходять у фасції - з'єднувальній оболонці, яка вкриває м'язи.
Структурна інтеграція – це система, яка намагається повернути тілу правильне положення і правильні лінії через глибокі і часто болючі витягування мускульних фасції, що супроводжується прямим глибоким впливом.
Мета структурної інтеграції – привести тіло до найкращої м'язової рівноваги, до кращої відповідності лініям тяжіння, ближче до оптимальної пози, при котрій можна провести пряму лінію через вухо, плече, стегно і литку. Це веде до врівноваженого розподілу ваги основних частин тіла – голови, грудей, таза і ніг – до найбільш граціозних і ефективних рухів.
Рольфінг працює передусім з фасціями - зв'язуючою тканиною, котра підтримує і зв'язує мускули і скелетну систему. Рольф вказувала, що психологічна травма чи навіть незначна фізична травма може проявитися у невеликих, але постійних змінах тіла. Кістки чи м'язова тканина виявляються трохи зміщеними, і наростання зв'язуючих тканин перешкоджає їх поверненню на місце. Порушення ліній виникає не тільки у місці безпосередньої травми, але також і у віддалених місцях тіла у якості компенсації. Наприклад, якщо людина несвідомо жаліє травмоване плече протягом тривалого часу. Це може вплинути на шию, на друге плече, на стегна.
Метою рольфігна є маніпулювання м'язовою фасцією і її розслаблення, з тим щоб оточуюча тканина змогла заняти правильне положення

Первинна терапія Янова
Артур Янов – американський психолог, наприкінці 60-х років сформулював основні положення "первинної терапії", яка отримала розвиток в діяльності Інституту первинної терапії у Лос-Анжелісі.
В основі первинної терапії лежать положення про те, що травми, пережиті у дитинстві і витіснені в процесі дорослішання, а також ранішні незадоволені потреби ведуть до неврозів і психозів. Янов називає ці травми первинними. Вони зберігаються в людини у вигляді напруження чи трансформуються в механізми психологічного захисту. Первинні травми і незадоволенні потреби перешкоджають природному проходженню через всі стадії розвитку, котрі проходить кожна людина, не дають стати "справжнім", присікають нормальний доступ людини до її почуттів. Напруження, пов'язане з первинними травмами, може призводить до психосоматичних хвороб.
Первинна терапія будується на тому, що людина повинна знову пережити первинну травму, повернутися до ситуації, котра викликала її, і звільнитися від неї за допомогою крику. Мета первинної терапії полягає у тім, щоб звільнитися від всього "несправжнього", що змушує людину вживати алкоголь, наркотики, курити чи приймати необґрунтовані, запальні рішення тільки тому, що інакше вона не може подолати постійно наростаюче внутрішнє напруження. Ці регресивні і невротичні реакції примушують людину жити минулим, не змінюючись і не змінюючи способу сприйняття світу. Слова і дії такої людини зумовлені її неврозом, так як вона не вільна від почуттів, виниклих у якихось ситуаціях у минулому. Навчання у первиннії терапії необхідно для того, щоб ідентифікувати почуття і відчуття, які викликані ранніми травмами, виразити їх і відчути терапевтичні зміни.
Метод Александера
Франц Матіас Александер був австралійським актором. Він страждав повторною втратою голосу, для якої не було органічних причин. Через тривалі самоспостереження він виявив, що втрати голосу були пов'язані з тиснучими рухами голови назад і вниз. Навчившись пригнічувати цю тенденцію, Александер перестав страждати він ларингіту; окрім цього, виключення тиску на шию принесло користь для всього тіла. Працюючи над собою, Алескандер створив техніку навчання інтегрованим рухам, яка базувалася на врівноваженому відношенні між головою і хребтом.
Александер вважав, що основою вільних і природних рухів є найбільше розтягнення хребта. Формула методу Александера: "Звільнити шию, щоб дати голові рухатися вперед і уверх, щоб дати більше подовжитися і розширитися".
Мета полягає не в тому, щоб намагатися залучити себе до будь-якої м'язової діяльності;
Метод Фельденкрайза
Моше Фельденкрайз працював з Францем Александером, вивчав йогу, фрейдизм, неврологію, був спеціалістом по дзюдо. Його метод показан для відновлення природної грації і свободи рухів, яку мають малі діти. Техніки Фельденкрайза – це робота з патернами м'язових рухів, допомагаючі людині знайти найбільш ефективний спосіб рухів і усунути непотрібні м'язові напруження та неефективні патерни, котрі увійшли у звичку протягом багатьох років.
Фельденкрайз вказує, що необхідно прийняти велику відповідальність за себе, зрозуміти, як діє тіло, навчитися жити відповідно своїй природній конституції таздібностям. Кожна дія включає м'язову діяльність. Фельденкрайз підкреслював необхідність навчитися розслаблятися і знаходити відповідний ритм, щоб подолати дурні звички у користуванні тілом. Люди повинні звільнитися, грати, експериментувати з рухами, щоб навчитися чомусь новому; але поки вони знаходяться під тиском, у напруженні, у поспіху – вони можуть лише повторювати старі патерни. Вправи Фельденкрайза зазвичай розбивають начебто просту діяльність на ряд пов'язаних дії, щоб виявити старий патерн і розвити новий, більш ефективний спосіб виконання тієї ж діяльності.