Блокатори кальцієвих каналів

Блокатори кальцієвих каналів зменшують надходження кальцію у клітини, викликаючи подвійний ефект — вазодилятацію і негативний інотропний ефект, однак ступінь відповідних ефектів суттєво залежить від конкретного препарату. Дигідропіридини (амлодипін, фелодипін, ісрадипін, нікардипін і ніфедипін) переважно викликають периферичну вазодилятацію і дещо підвищують ЧСС. Фармакологічні форми з пролонгованим вивільненням активної субстанції менш виражено підвищують ЧСС і тому їм віддають перевагу. Переважно ці препарати комбінують з бета-блокатором, а якщо до застосування останнього є протипоказання, то призначають альтернативний препарат, який сповільнює ЧСС (наприклад івабрадин). Недигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (дилтіазем і верапаміл) чинять периферичний вазодилятуючий ефект, а також сповільнюють ЧСС і викликають негативний інотропний ефект. Унаслідок цього вони можуть бути альтернативою до застосування бета-блокаторів, але протипоказані при систолічній дисфункції лівого шлуночка чи серцевій недостатності. Доведено, що блокатори кальцієвих каналів зменшують частоту приступів стенокардії, але не впливають на прогноз. У дослідженні ACTION, в якому за пацієнтами спостерігали в середньому 4,9 року, не було виявлено жодного ефекту ніфедипіну порівняно з плацебо на сукупну первинну кінцеву точку (смерть, гострий ІМ, рефрактерна стенокардія, нова серцева недостатність, інвалідизуючий інсульт чи периферична реваскуляризація), а також на смертність і частоту виникнення гострого ІМ, які були вторинними кінцевими точками дослідження.

У дослідженнях не завжди вдавалося довести, що блокатори кальцієвих каналів поліпшують симптоми стенокардії напруги, коли вони асоціюються з бета-блокаторами. Вони залишаються препаратами вибору при спастичній стенокардії.