Вступ: Зважайте на прогалини!

08.21: Проглядаю першу сторінку «Aftenposten», повнофор-матної газети Осло, чекаючи на зміну кольорів світлофора. Півсторінкова реклама спокушає читача одним рядком: «Ди­віться найшвидшу норвезьку телепрограму». Що ж, дякую. 08.35: Купую в їдальні інформаційний листок. Мушу мати щось до читання, поки чекаю на ліфт.

08.43: Заходжу до кабінету. Вмикаю комп'ютер. 21 новий лист по електронній пошті від учорашнього пополудня. Вішаю плащ на гачок і приношу собі каву.

08.48: Прагну почати писати. Але спершу мушу відповісти на телефонний дзвінок і перевірити щось в інтернеті. 08.53: Не можу знайти інформації, яку шукаю. Замість цього починаю відповідати на електронні листи. 09.03: Усвідомлюю, в рідкісну мить справжніх роздумів, що щось треба зробити. Вимикаю комп'ютер, витягаю з гнізда телефонний шнур і починаю робити записи від руки.

Але це, мушу визнати, неправда. Принаймні останній пункт. Окрім найперших незграбних нотаток, зроблених на кишеньковому комп'ютері Palm і на шматочках паперу, ця книжка уся повністю написана на текстовому процесорі. Як і всі інші, для кого з дитинства клавіатура стала четвертою фалангою пальців, я маю величезні труднощі, пишучи від руки щось солідніше за поштову картку. Насправді все відбувалося так: у мене було кілька загальних ідей і ключових слів, кілька електронних нотаток з моїх виступів і кілька рядочків, якими я був задоволений. Потім я почав перетворювати нотатки у якусь послідовну прозу, одночасно випробовуючи різні плани книжки в цілому. Коли зміст цього первинного документа після виснажливого періоду марних спроб і безплідних початків, витинань і вклейок, додатків і викреслювань почав виявляти рудименти якоїсь лінійної послідовності, він уже був надто довгим, аби давати собі з ним раду (у моєму випадку межею є приблизно ЗО сторінок Дванадцятим кеглем, тобто близько 80.000 знаків). Тоді я розділив файл на сім окремих файлів, по одному на кожен основний розділ. Спершу я написав чорновий варіант 3 розділу,

потім почав працювати над 2 розділом. Потім я загнав себе в глухий кут, покинув 2 розділ, що був схожий на троля з трьома головами, але без хвоста, і замість цього взявся за середню частину 5 розділу. Пишучи, я постійно вводив ключові слова й невпорядковані думки в інші відкриті файли. Мало не до крайнього терміну, визначеного видавцем, весь рукопис був пересипаний лакунами, відсутніми абзацами, відсутніми посиланнями, знаками запитання і незакінченими реченнями.

У давні часи існувала чітка відмінність між чорновиком і завершеним текстом. Коли людина починала писати рукопис, вона повинна була знати, куди прямує, незалежно від жанру. Бажано було мати в голові довгу узгоджену лінію міркувань або добре вибудуваний сюжет вже в момент написання першого речення. Коли все це було написане, текст вважався завершеним і відправлявся професійному складальникові. Як показує поданий вище опис, тепер усе по-іншому. Сьогодні автори працюють асоціативно, безсистемно, слідуючи примхам і спонтанним ідеям, і структура тексту змінюється в ході його написання; корабель перебудовується вже в морі. Обробка текстів на комп'ютері вплинула, очевидно, на процеси мислення і писання більше, ніж ми усвідомлюємо, але ще не досліджувалася систематично, як саме вона вплинула на наш спосіб давати собі раду з інформацією. Чи була б, наприклад, така невпорядкована геніальна праця, як «Капітал» Маркса, довшою чи коротшою, простішою чи складнішою, якби її автор мав доступ до програм текстової обробки? Мабуть, принаймні на 25% довшою. Через сам стиль думки й письма, заохочуваний обробкою тексту на процесорі, розділи й «книги», які складають «Капітал», більше нагадували би блоки, нагромаджені один на одному, ніж органічні ланки в довгому ланцюзі глибоко зосереджених міркувань із внутрішніми зв'язками.

Це стосується часу, технології і того, як технологія впливає на спосіб нашого життя в часі. Може видатися, що це великі філософські питання, які слід трактувати з великою пошаною й глибокими уклонами в бік Канта, Берґсона і Гайдеґґера. Однак, ці проблеми ступили нещодавно на поріг наших домів, увійшовши в щоденне життя. Справжній старт цієї нової ери відбувся у другій половині 1990-х років, як буде показано в наступних розділах. І з цієї причини дані проблеми можуть і повинні трактуватися у конкретний спосіб і значною мірою через здоровий глузд.

Головним твердженням цієї книжки є те, що нестримний і могутній потік інформації в наш час готовий заповнити всі прогалини, ведучи в результаті до ситуації, де все загрожує стати істеричним ланцюгом насичених моментів, які не роз'єднані поняттями «до» і «після», «тут» і «там». Справді-бо, навіть «тут і тепер» опиняються під загрозою, оскільки наступний момент настає так швидко, що стає важко жити в теперішньому. Ми живемо, твердо сконцентрувавши погляд на точці, яка секунди на дві забігла в майбутнє. Наслідки цього крайнього поспіху -величезні; минуле і майбутнє як ментальні категорії перебувають під загрозою тиранії моменту. Це доба комп'ютерів, інтернету, супутників зв'язку, багатоканального телебачення, SMS- повідомлень (коротких текстових повідомлень по телефонах GSM), електронної пошти, кишенькових комп'ютерів і електрон­ної торгівлі. Коли хтось щось передає, найдефіцитнішим ресурсом є увага інших. Коли хтось щось приймає, найдефіцитнішим ресурсом є повільний, неперервний час. Тут криється головна напруженість у сучасному суспільстві.

Дозвольте викласти це ще й таким чином: бувши хлопчиком, я належав до тієї дитячої субкультури, члени якої пристрасно цікавляться космічними подорожами й динозаврами. Лише у відносно зрілому віці я усвідомив, що є тисячі й тисячі дітей, розсіяних по всьому сучасному світові, які були в однаковому зі мною становищі: їм надокучила нудна шкільна рутина, вони мали менш ніж скромні успіхи в спорті і внаслідок цього легко спокушалися різними формами втечі від реальності в світ уяви, нерідко проводячи свій час серед рицарів і драконів у світах, подібних до світу Дж.Р.Р.Толкіна, або в недавно заснованих космічних колоніях в районі Андромеди, або у не менш чудесному світі природничих наук чи техніки.

Популярна науково-фантастична література, звернена до такого роду підліткової читацької аудитори, зображувала два взаємодоповнюючі види майбутнього. Один із них раптово завершився в середині 1980-х років. Коли в січні 1986 року вибухнув космічний корабель «Челленджер» і загинув весь екіпаж, епоха завершилася — або, радше, ймовірне майбутнє раптом стало напрочуд неймовірним: космічна ера була скасована. Сьогодні, більш ніж через ЗО років після «Аполло-ХІ», пасажир­ські кораблі на Марс відсунулися значно далі в майбутнє (якщо й взагалі в майбутнє), аніж того незабутнього літнього дня 1969

року, коли Ніл Армстронґ став першою людиною, яка ступила на Місяць.

Іншим передбачуваним для нас майбутнім була доба комп'ю­терів. Більшості з нас, які виростали в 1960-1970-і роки, вона уявлялася віддаленішою і значно абстрактнішою, ніж космічна доба. Ми були в більш дружніх відносинах із королем Артуром, Фродо і королем Тиранозавром, ніж із Vax-I. Більшість із нас навряд чи й бачили колись комп'ютер, але ми знали, що це величезні машини з плутаниною проводів і мерехтливих ламп, які для своєї роботи потребували великих, стерильних приміщень з кондиціонерами, невеличкої армії інженерів та постійного запасу перфокарт і паперових стрічок. Декількома роками раніше комерційний директор IBM промовив безсмертні слова, що світ в цілому потребує близько десятка комп'ютерів.

В кінці 1970-х років на споживчому ринку почали з'являтися мікрокомп'ютери від таких виробників, як «Apple», «Commodore» і «Xerox». У 1981 році IBM розпочала масове виробництво персональних комп'ютерів, зорієнтованих на ринок людей, що йдуть у ногу з часом, а всього лиш трьома роками згодом «Apple» розробила свій перший Macintosh, комп'ютер, обладнаний мишкою і графічним інтерфейсом, які пізніше були скопійовані компанією «Microsoft» (і кількома іншими компаніями, вклю­чаючи «Amstrad»). Зображення, дуже схоже на те, що мав перший «настільний» Macintosh, являє собою дисплей більшості сьогоднішніх персональних комп'ютерів. Коли IBM здійснила свій перший великий, злощасний у кінцевому підсумку, наступ на ринок, комп'ютерні гуру твердили, що через кілька років комп'ютер буде в кожній установі, а багато хто навіть матиме його вдома. Люди недовірливо хитали головами. Через кілька років комп'ютер був у кожній установі, а багато хто мав його вдома.

Приблизно через десять років після персонального комп'ютера великий прорив зробив інтернет. Я пишу це, коли пройшло ще десять років, і сьогодні легко побачити, що якщо одне з наших двох взаємодоповнюючих майбутніх так і не здійснило своїх обіцянок, то друге здійснилося повною мірою: воно настало швидше і зі значно більшими наслідками, ніж можна було уявити собі трошки менш як два десятиліття тому.

Ця книжка — не про комп'ютери. Вони є надзвичайно важливими для наших проблем, але звинувачувати техніку як

таку буде рівнозначно тому, що й застрелити піаніста Ця книжка — про інформаційне суспільство і про дивні соціальні та культурні побічні наслідки, які воно зумовило, і багато з них лише відносно пов'язані з комп'ютеризацією. Економічне зростання та техно­логії, які зберігають час і різко підвищують продуктивність, можливо, й зробили нас багатшими й продуктивнішими і, можливо, залишили нам більше часу для діяльності за власним вибором, але є серйозні підстави підозрювати, що вони також — можливо, навіть ще більшою мірою — зумовлюють зовсім протилежне. Більша гнучкість робить нас менш гнучкими, а більша кількість виборів робить нас менш вільними. Чому більшість із нас мають менше вільного часу, ніж раніше, на противагу тому, чого можна було очікувати? Чому зростання доступу до інформації веде до меншого розуміння? Чому немає хороших, політично обґрунтованих візій майбутнього в суспільстві, засліпленому сьогоденням і найближчим майбутнім? І чому ми продовжуємо відчувати, що завантаження Microsoft Word триває надто довго? Відповіді пов'язані з надто великою і непотрібною складністю та з прискореною оборотністю в ритмі змін.

Є декілька хороших причин бути задоволеними, що живемо саме тепер (і, безумовно, багато поганих причин). Ми живемо довше, маємо ширший діапазон можливостей і, в цілому, ширший вибір, ніж мали попередні покоління. Особливо це стосується багатих країн, але в цьому відношенні успіху домоглися також і багато країн «третього світу». Протягом XX сторіччя тривалість життя і письменність різко зросли у більшості країн, незважаючи на сьогоднішні зниження в Африці. Але щось, схоже, діється не так. Це і є наша тема. І все ж я хочу наголосити — якщо це залишатиметься неясним, — що автор не є ані старомодним романтиком, ані ностальгічною особою, яка мріє про домодерну чи ранню модерну добу, коли узгодженість і цілісність усе ще можна було сприймати як щось безумовне. Моє ставлення до нової інформаційної техніки є, в принципі, активним і повним ентузіазму, і я вважаю інформаційну добу достойною спадкоє­мицею індустріальної доби. Як ці погляди можна узгодити з Фундаментальною критикою превалюючих моделей нашого часу, я повинен буду показати по ходу книжки, головним чином у заключному розділі. Читача не запрошують схитрувати й ознайомитися спершу зі змістом останнього розділу. Цей паперовий продукт залишається вірним саме тому культурному

стилю, який перебуває під загрозою: він є лінійним і кумуля­тивним. Йому властивий цілком певний, не-довільний порядок, а розділи не є просто блоками, нагромадженими один на одному; вони поєднані органічно. Книжка, отже, справляє враження написаної в конкретній послідовності; вона імітує часи до появи текстового процесора. Тема є актуальною, але форма — розсудливе есе з повільним викладом — цілком може бути названа старомод­ною наступним поколінням споживачів інформації.

Розповідь про тиранію моменту має початися з короткого огляду деяких характеристик нашої епохи, періоду після холодної війни. Епоха ця настала так швидко, що найкраще дослідження все ще зводиться до намагань встигнути за сьогоденням. Наступний розділ простежує деякі окремі шляхи в культурній історії, наголошуючи на історії інформаційної технології та — не в останню чергу — її непередбачених наслідків. Четвертий розділ знайомить з особливо важливим аспектом історії минулого сторіччя чи близько того, а саме з прискоренням: майже все змінюється щораз швидше і швидше, і ми лише на міліметри відстоїмо від того моменту, коли новий продукт застаріватиме раніше, ніж потраплятиме у продаж. Час роздроблений на такі маленькі шматочки, що від нього майже нічого не залишається. П'ятий розділ привертає увагу до математичної функції особливого виду, а саме до експоненціального зростання. Головною властивістю експоненціальних кривих є подвоєння їхніх значень через рівні проміжки. Поки числа маленькі, вони не показують різкого зростання. Врешті-решт вони стрімко злітають і починають нагадувати вертикальні лінії, а це вказує — оскільки вісь X представляє час, — що час наближається до нуля. На диво багато таких кривих можна ідентифікувати сьогодні. У шостому розділі я розглядаю цікавий побічний наслідок прискорення та експоненціального зростання, а саме явище, яке я назвав «нагромадження»: дивний факт, що чимраз більше й більше всього нагромаджується одне на одне, а не розміщується в лінійних послідовностях. Пара прикладів — це інформація, яка перекачується по багатоканальному телебаченню і через WWW, але є й інші, не такі очевидні випадки, які можуть мати не менш важливі наслідки. Наступний і передостанній розділ показує, що це все означає для щоденного життя у культурі нашого типу; як сучасні звичаї, від серійної моногамії і культу молодості до

«гнучкої роботи» і нових звичок у споживанні, можуть розгля­датися як вираження тиранії моменту.

Незважаючи на популярний стиль і скромний об'єм, ця книжка не позбавлена честолюбства. Ми говоримо не про що інше як про нову модель, новий кодекс і новий набір організуючих принципів, які можуть стати домінуючими в суспільстві нашого типу. З цієї причини було б доречним, якби все це завершилося деякими політичними міркуваннями. Було б і спрощенням, і помилкою робити висновок, що «ми повинні відновити контроль над часом»; натомість я вважаю, що ми повинні заново навчитися цінувати певний вид часу. Аби виявити, що являє собою цей вид часу, яким сферам він належить, чому він важливий і чому він перебуває під загрозою, я не можу придумати іншого рішення, аніж виділити кілька неспішних годин, щоб прочитати всю цю книжку лінійним, кумулятивним чином.

Date: 2015-07-22; view: 353; Нарушение авторских прав